Xreferat.com » Рефераты по истории » Соціально-економічне становище Галичини в складі Австро-Угорщини

Соціально-економічне становище Галичини в складі Австро-Угорщини

посівом цукрового буряка 249000 га землі. З цієї кількості на долю Галичини припадало лише 6233 га землі, з них у Східній Галичині – 5053 га [3, c.183], що становило 2,03 % від загальної площі посіву цукрового буряка в Австро-Угорщині.

Така незначна площа під посівом цукрового буряка в Галичині не була характерною лише для 1911 року. Статистичні дані про посів цукрового буряка за попереднє десятиріччя свідчать про те, що площа під посівом цукрового буряка була майже незмінною на протязі цього десятиріччя [7, c.179].


Роки

Площа посіву

цукрового буряка

( у гектарах )

У % %


до загальної кількості посівів

до загальної кількості

орної землі

1901

1902

1903

1904

1905

1906

1907

1908

1909

1910

5.476

5.915

4.963

4.247

5.429

6.660

5.992

6.086

5.323

5.110

0,2

0,2

0,2

0,1

0,1

0,2

0,2

0,2

0,1

0,2

0,1

0,2

0,2

0,1

0,1

0,2

0,2

0,2

0,1

0,1


Таким чином, середньорічна посівна площа цукрового буряка у Східній Галичині в першому десятиріччі ХХ ст. обчислювалась у 5520 га, що становило тільки 0,2 % у відношенні до всієї посівної площі Галичини.

У 1911 році в Австро-Угорщині було зібрано 42500000 центнерів цукрового буряка, в Галичині – тільки 1376715 центнерів, з них у Східній Галичині – 1091338 центнерів [3, c.185].

У 1912-1913 роках в Австро-Угорщині було 186 діючих цукрових заводів [9, c.530], у яких було вироблено 10 мільйонів центнерів цукру. Кількість робітників у цих заводах становила 70907 чоловік. У Західній Галичині був тільки один цукровий завод з кількістю 1037 робітників [9, c.53], в якому було вироблено 149000 центнерів цукру, або 1,49 % всієї продукції. У Східній Галичині в цей час не було ні одного заводу, і тільки в 1913 році був побудований цукрозавод у Ходорові.

І це в той час, коли врожайність цукрового буряка не поступалась врожайності цієї культури в інших регіонах Австро-Угорщини. Так, за статистичними даними за 1911 рік середня врожайність цукрового буряка дорівнювала 220 центнерам з гектара, а в середньому на протязі десятиріччя (1901-1910 рр.) – 200 центнерам, тобто не була нижча, ніж в інших регіонах Австро-Угорщини, де бурякосіяння всіляко стимулювалося.

У першому десятиріччі ХХ ст. середній врожай цукрового буряка з гектара був в Австро-Угорщині такий (у центнерах):

Нижня Австрія 185,5

Чехія 265,0

Моравія 247,0

Сілезія 205,0

На застій в розвитку бурякового господарства і цукрової промисловості в Галичині вказував у свій час дослідник цього питання Ю. Павловський, який відзначав, що в Галичині під посівом цукрового буряка зайнято лише 3,0% придатної для цієї культури земельної площі. За підрахунком Ю. Павловського, придатна під посів цукрового буряка площа визначалась у 225 тис. га, причому врожай з цієї площі дав би можливість забезпечити безперебійну роботу 40 цукрових заводів [1, c.160].

Необхідно зазначити, що ці висновки Ю. Павловського є правильними і підтверджуються даними про стан цукрової промисловості Галичини в середині ХІХ ст.; з яких видно, що в цей час Галичина мала досить розвинену цукрову промисловість, яка деградувала в результаті колоніальної політики австрійського уряду.

Так, в 20-тих роках ХІХ ст. в Галичині працювало 3 цукрових заводи. В 1839 році тут було вже 9 таких заводів (з 56 у всій Австро-Угорщині), а до середини ХІХ ст. кількість їх досягла 21 [5, c.7].

Падіння цукрового виробництва пояснюється тим, що в 1849 році був введений високий акцизний податок: 1,40 золотих ринських від одного центнера нерафінованого цукру і 2 золоті – від одного центнера рафінованого [4, c.8-9]. У результаті введення такого високого акцизного податку на цукрове виробництво вже в 1882 році всі існуючі до цього часу 18 цукрових заводів Східної Галичини припинили своє існування.

Єдино розвиненою галуззю промисловості було у Східній Галичині винокуріння, яке досягнуло справді вражаючих розмірів.

Про стан цієї галузі промисловості свідчать такі дані [3, c.226]:


Роки Загальна кількість діючих винокурних заводів
1900-1901 694
1904-1905 790
1909-1910 847

Це зростання продовжувалося далі, і в 1911-1912 роках у Галичині вже було 868 винокурень, з них у Східній Галичині – 675 [7, c.227-228].

У 1911-1912 роках загальна продукція винокурних заводів Галичини становила 76808424 гектолітри алкоголю [7, c.231].

У галузі винокуріння Галичина займала в Австро-Угорщині провідне місце, з 1531 діючих у 1912-1913 роках в Австро-Угорщині винокурень 889, або 58,07% знаходилось у Галичині.

Такий розвиток винокурного промислу пояснювався тим, що галицькі поміщики користувались виключним правом виробляти і продавати горілку, а до того ж звільнялися від сплати податків і акцизних зборів від виробництва алкоголю. В результаті цього винокуріння було однією із значних статей доходу галицьких поміщиків, яка з року в рік збільшувалась за рахунок систематичного споювання селян.

Як справедливо відзначав Іван Франко: “Велика власність під час перевороту 1848 року встигла врятувати ще значні рештки панщинних привілеїв, з них найважливіший і для всього дальшого розвитку наших сільських відносин майже фатальний – право пропінації, на основі якого тільки великі землевласники мали право виробляти і продавати горілку” [6, c.30].

Про те, як споювалось поміщиками галицьке селянство, чітко свідчить наступна таблиця, яка базується на матеріалах судової практики по Львівській окрузі [3, c.350]:


Роки % засуджених за пияцтво із загальної кількості засуджених % засуджених за пияцтво в Галичині до кількості засуджених за пияцтво по Австро-Угорщині в цілому
1901 51,2 82,3
1902 52,8 81,1
1903 61,5 78,0
1904 57,1 82,7
1905 61,1 94,7
1906 54,2 86,7
1907 54,1 82,5
1908 53,0 80,7
1909 54,7 77,8

Таким чином, з числа засуджених за пияцтво по всій Австро-Угорщині більше 4/5 припадало на Галичину.

Уся територія Галичини була покрита густою сіткою корчм, часто бувало, що в одному селі було по дві корчми. Споювання населення мало масовий характер: “там за горілку хазяї міняли час – майно, хлопці – добру славу, а дівчата – честь дівочу. Біда велика царювала в селі, навіть найбагатшим бракувало хліба. В кожний передодень жнив був в селі голод, весь великий піст жив народ „солодухою” (бовтанка з муки)” [9, c.350].

Про розміри споювання населення Галичини свідчать і прибутки Австрії від продажу спирто-горілчаних виробів. Так, в 1911 році прибутки від продажу горілки в Галичині обчислялись в 37324697 крон, що становило 41,94% всіх доходів від продажу алкоголю в Австро-Угорщині. Поряд з цим прибутки від продажу цукру в Галичині становили в тому ж році лише 7149831 крону, тобто всього 4,14% суми доходів від продажу цукру в усій Австро-Угорщині.

Колоніальне становище Галичини в складі Австро-Угорщини відбилося також і на розмірі заробітної плати робітників. Заробітна плата в Галичині була найнижчою в порівнянні з оплатою праці в інших австрійських землях. Середня зарплата робітників по окремих страхових округах виражалась такими цифрами [7, c.290]:


Страхові округи 1901 1903 1905 1907 1909 1911
Віденський 3,28 3,28 3,36 3,68 3,81 3,99
Трієстський 2,51 2,86 2,86 2,93 3,22 3,60
Празький 2,31 2,35 2,42 2,63 2,77 2,99
Львівський 1,68 1,79 1,85 2,19 2,31 2,39

З таблиці видно, що за рівнем зарплати Львівський округ знаходився на останньому місці. Зарплата робітників тут була вдвічі нижча, ніж у Віденському окрузі, і це співвідношення весь час залишалося незмінним. Поряд з цим ціни на промислову продукцію в Галичині були значно вищі, ніж в інших частинах Австро-Угорщини. Так, наприклад, у 1912 році центнер бурого вугілля коштував у Бруксі 49 гелерів, а в Станіславі – 1 крону 42 гелери, тоді як оплата робітників у тому ж Бруксі була значно вища, ніж у Станіславі. Про це свідчать такі статистичні дані про зарплату за 1912 рік [8, c.96]:



Зарплата вуглекопів (у кронах) Зарплата чорноробів (у кронах) Робітники на поверхні



Чоловіки Жінки
Брукс 5,28 3,76 3,92 1,86
Станіслав 2,72 1,41 1,29 0,99

Таким чином, незважаючи на те, що промисловці одержували за буре вугілля в Станіславі втроє більше, ніж у Бруксі, праця галицьких робітників оплачувалась у 2-2,5 рази нижче, ніж праця робітників у Бруксі.

Разом з низькою заробітною платою в Галичині існував і найдовший робочий день, який коливався в межах від 10 до 12 годин, а в деяких випадках тривав до 16 годин на добу [9, c.1].

В Австрії існував насправді фабричний закон, але цей закон не розповсюджувався на її колонію – Галичину. Тут австрійські, американські, англійські та інші капіталісти “поводяться з робітниками, як з рабами, – писала в той час преса. – Не лише зневажають їх і лають останніми словами, але б’ють як за давніх панщинних часів” [11, c.11].

Про незацікавленість австрійського уряду в промисловому розвитку Галичини свідчить і стан у ній професійної освіти. Так, наприклад, видатки на промислові і торговельні школи становили в Австро-Угорщині в 1913 році 1816160 крон, з яких на Галичину припадало лише 132461 крона, тобто 7,29% загальнодержавного бюджету [7, c.180], в той час як територія Галичини становила, як відомо, 26,16% всієї території Австро-Угорщини.

Низький розвиток промисловості Галичини викликав застій, а іноді і деградацію в розвитку міст. Результатом цього застою було також те, що приріст населення в містах Східної Галичини відбувався надзвичайно повільно.

Так, по всіх її 19 містах він становив [8, c.37]:


Роки Приріст населення в абс. цифрах Приріст населення у %
1881-1890 40.137 16,0
1891-1900 51.738 17,8
1901-1910 65.752 19,2

Таким чином, середній приріст населення одного міста в період 1900-1910 років, що характеризувався розвитком промисловості і міст в інших частинах Австро-Угорщини, становив за десятиріччя лише 700 чоловік.

Ще більш катастрофічне cтановище було у 83 містечках Східної Галичини, уповільнений приріст яких показує дана таблиця [8, c.52]:


Роки Кількість населення
1880 337.496
1890 373.468
1900 400.651
1910 441.817

З таблиці видно, що приріст населення у вказаних 83 містечках не перевищував за десятиріччя 10,0%. До того ж у багатьох з них спостерігалось навіть зменшення населення , як, наприклад, у Бродах на 20,0%, Щирець – 8,7%, Заліщики – 8,1%, Болехів – 6,6%, Янів – 2,6% і т.д.

Приріст населення, що спостерігався в містах і містечках Східної Галичини, відбувався на початку ХХ ст. не за рахунок економічного розвитку міст, а мав характер природного приросту і не перевищував його середньої норми за десятиріччя в усьому краю [6, c.47].

У тяжкому економічному становищі знаходилось бідніше селянство Галичини.

Хоч кріпосне право і було скасоване в Галичині ще в 1848 році, однак залишки кріпосницької системи накладали свій відбиток на економіку галицького села на протязі дуже довгого періоду. Збереження в руках поміщиків великої кількості землі, при наявності гострого селянського малоземелля, дало поміщикам можливість зберегти на протязі більше півстоліття після аграрної реформи напівкріпосницькі відносини.

Газета “Искра” так оцінювала становище бідного селянства Галичини після “селянської” реформи: “Галицький селянин був власником тільки за назвою. Звільнені від кріпосної залежності в 1848 р., галицькі селяни за величезний викуп одержали саме стільки землі, скільки необхідно було, щоб гарантувати правильне надходження платежів і податків” [2].

Уся земельна площа Східної Галичини, за даними перепису 1912 року, становила 5530332 га [9, c.14] і поділялася на табулярну і рустикальну. Табулярні землеволодіння – це великі поміщицькі маєтки, які були записані в 1870 році в крайовий табель у Львові, а відтак – в окремі книги, що знаходились в окружних судах і користувались пільгами. Рустикальні землеволодіння – селянське землеволодіння, яке не мало ніяких пільг.

З усієї кількості землі на долю табулярного землеволодіння припадало 2089853 га [3, c.14], що становило 37,8% всієї землі у Східній Галичині. У багатьох повітах відсоток великої земельної власності підвищувався до 50%.

Варто зазначити, що велике землеволодіння у Східній Галичині не було виключно інонаціональним.

За даними перепису 1902 року, велике землеволодіння становило у Східній Галичині 94200 га, з яких поміщицьких земель було 55595 га і землеволодіння митрополичого капітулу становило 38605 га [8, c.74-75].

Питома вага великого поміщицького землеволодіння у Східній Галичині залишалась майже незмінною з часу проведення аграрної реформи 1848 року. Так, за даними 1852 року, поміщикам належало 2461263 га, що становило 44,4% всієї землі, в 1889 році – 2328287 га, що становило 42,1% і в 1902 році – 2229469 га, що становило 40,3% всієї землі [6, c.84].

Таким чином, на протязі більше, ніж 50 років – з 1848 до 1902 року велике поміщицьке землеволодіння зменшилось лише на 4,1%, а в першому десятиріччі ХХ ст. – лише на 3,5%, продовжуючи весь час зберігати своє пануюче становище в галицькому селі. галичина австрія угорщина


ЛІТЕРАТУРА


Вісник законів державних для королівств і країв, заступлених в Державній Раді. Річник 1913. –Відень, 1913.- 929с.

Закон Речі Посполитої “Про ліквідацію сейму і крайового виділу колишнього Королівства Галичини і Володимерії з Великим князівством Краківським”// Dziennik ustaw Rzeczypospolitej Polskiej. – 1920. - № 11. – poz.61.

Крайовий статут і сеймова виборча ординація для королівства Галичини і Володимерії з Великим князівством Краківським.// Zbior ustaw I rozporzadzen administracyjnych. – Lwow, 1884. –T.1.-S.120-151.

Книга общих законов обытельских для всех немецких краев наследственных Австрийской монархии. – Львов, 1868. – 317с.

Краткие сведения о государственном устройстве и управлении Австро- Венгрии и земель австрийской короны. – СПб., 1914. – 70с.

Меморіал галицького сейму міністерству внутрішніх справ від 27 листопада 1848р.

Областное, административное и общественное устройство Галиции по австрийскому законодательству. – Петроград, 1915. – 409с.

Учреждения Западной Украины до воссоединения ее в едином Украинском Советском социалистическом государстве. Справочник. – Львов, 1955. – 180с.

Черемшина М. Твори. – К., 1947. – Т.ІІ.

Чорновол І. Українська фракція галицького крайового сейму 1861 – 1901рр. – Львів. – 2002.- 288с.

Шпрингер Р. Национальная проблема . – С.Пб., 1909.


Размещено на

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: