Війни за княжих часів
У цій справі Данило виправлявся 1248. р. разом із Белею аж під Братиславу. Про походу літописець не оповідає нічого, але описує, як тамошні німці дивувалися галицькому війську: »Коні були в личинах і покривалах шкіряних, а люди у бронях, і била від його полків ясність велика, від блискучої зброї. Сам він їхав поруч із королем за звичаєм руським: був кінь під ним напрочуд гарний і сідло із золота, стріли та шабля золотом прикрашеніі іншим майстерством, що треба було всім дивом дивуватися; кожух із олозира грецького, обшитий золотим, плоским мереживом, чоботи з зеленої шкіри, золотом шиті. Німці дивувалися й чудувалися, а король сказав йому: »Дав би я за це охоче й тисячу срібла, що ти прийшов до мене обичаєм руським«.
Але проти кандидатури Романа виступив чеський король Промислав Оттокар II і напав на Австрію. Щоб спинити його похід, Данило 1253 р. подався на Шлезьк. У передовому полку йшов Лев Данилович, він зайшов далеко в лісові гори і придбав велику добич. Сам Данило намагався добути Опаву. Але город був дуже сильний і, хоч війська його добули перші й другі ворота, до внутрішнього города дістатися не могли. До того ж Данито занедужав на очі й не міг сам доглядати облоги. Галицькі війська здобули тоді інший город. Насиллля, визволили звідтіль багато бранців, пограбували околиці Глубичич, а город Герборт »прислав Данилові меч і покірність свою. З великою славою і честю вернувся Данило до Холму: не було перше в землі руській нікого, що воював би землю чеську, — ні Святослав Хоробрий, ні Володимир Святий«, зазначає літописець.
Але ж Роман Данилович недовго утримався на австрійському престолі. Угорський король Беля, що заохочував Данила до подружжя сина з Ґертрудою й мав цей план підпомагати, почав хитрити й не дав Романові обіцяної підмоги проти чехів. Роман замкнувся з жінкою в замку Гімберґ (тепер на території — міста Відня) і витримав там важку облогу. Голод був такий, що вже й починали було їсти коні, якась баба прокрадалась тайкома до Відня й купувала там харчі для княжої пари. Нарешті Ґертруда: порадила Романові поїхати до батька й шукати в нього допомоги. Тяжко було добутися з обложеного міста, та якийсь угрин, що з князем товаришував на війні, прийшов зі своїм відділом і вивів Романа з города. На цьому скінчився цей австрійський епізод. — Роман до Австрії вже не вернувся.
Боротьба з Литвою
Литовські племена не були спершу об’єднані в одну державу, вони не мали вищої культури, але ж визначалися войовничістю й часто нападали на сусідів. Вже 983 р. Володимир Великий ходив походом на завзятіше з цих племен, на ятвягів і взяв їх землю. В 1038 і 1040 рр. Ярослав Мудрий теж воював із ятвягами та Литвою. Року 1112 Ярослав Святополчич переміг ятвягів. 1132 р. Мстислав, син Володимира Мономаха з іншими князями здійснив великий похід на Литву й »попалив їх«. Але литовці погромили тих киян, що не йшли з князем, а тягнулися за ним окремо. Пів століття після того Литва проявляла менше активності й аж у 50-тих рр. почалися нові війни. Тут найбільше визначався Роман Мстиславич, що в обороні своєї Волині глибоко ходив у литовські землі й підбив пограничні околиці. По смерті Романа литовці знову почали напади, і біда була володимирській землі від воювання литовського і ятвязького, пише літописець. Коло 1210 р. литовці загналися аж під Червен на Холмщині — і в бою з ними полягли бояри Матій, зять Любів і Доброгость, що виїхали були на стежу.
Коли Данило дійшов до влади, старався довести до миру з Литвою і 1219 р. йому поталанило наладнати приязні відносини з найвизначнішими литовськими князями. Литовці не нападали вже на Волинь, Данило спрямував їх походи на Польщу, з якою був тоді у війні. В 1230 рр. великий князь Міндовг злучив литовські племена в одну державу, відтоді взаємини розвивалися ще краще, доки на кінець не прийшло до тривкого союзу між Данилом і Міндовгом. Тільки ще дикі й войовничі ятвяги не хотіли переходити до унормованого життя і своїми грабіжницькими нападами далі нищили пограниччя. Особливо сильно від них терпіли Берестейщина й Пинщина. Так 1228. р. ятвяги воювали коло Берестя й загналися були аж під Володимир. Данило з військом вийшов проти них і в бою власною рукою вбив ятвязького ватажка Шутра. 1243 р. ятвяги підійшли аж під Пересопницю. Обидва Романовичі зустріли їх під Пінськом: »коли литовці йшли пінським полком, князі на них: вийшли з города, а проте погани мали гордощі в серці своєму, та. вони погнали за ними, й ті не втерпіли, почали втікати й як утікали, падали з коней; Василько ж привів перший сайгат (здобич) до брата свого«. В 1245 р. ятвяги воювали Підляшшя й Холмщину. Коли билися під воротами дорогичинськими, на них прийшов Василько, вони виїхали проти нього і не витримали Василькового обличчя, Бог допоміг, і впекли лихі погани, і була на них січ люта, і гнали їх багато поприщ (верств), убито сорок князів, і інших багато убито, і не встояли вони...
Щоб. забезпечити пограничні землі від нападів і руїни, Данило почав систематичну боротьбу з ятвягами. Стали йому до помочі мазовецькі князі, що теж багато терпіли від ятвягів. Перший похід відбувся 1249 р. Війська вийшли з Дорогичина, перейшли болота і ввійшли в ятвязьку, землю. Поляки необережно підпалили перше село й тим самі дали знак ворогові: в ранці зібралися всі ятвяги, піші й верхівці, дуже багато, що ліси сповнилися ними. Бій був незвичайно завзятий, мало не поліг старий полководець Андрій двірський, але »в ятвягів дух упав, коли побачили силу, руську й лядську«. Вони раз-у-раз випадали наново з лісів, але Данилові війська йшли вперед, перейшли Визну й Нарву і з славою повернулися. В 1253 р. був другий, похід на ятвягів. У ньому визначився молодий Лев Данилович, що вбив ятвязького князя Стекинта. Ятвяги покорилися і згодилися, щоб Данило повибудовував у їх землі свої городи та брав з них данину. Частину данини Данило послав у дар полякам: на знак влади, щоб знала лядська земля, що ятвяги платили данину королеві Данилові.
Ці походи скріпили становище галицько-володимирської держави та й супроти Міндовга. Умовою з 1254 р. литовський великий князь відступив Романові, старшому синові Данила, Новгородом Слоним, Волковиськ, так, що границі Данилової держави посунулися значно на північ. Пізніше ціла Литва дісталася під українські впливи, бо другий Данилів син, Шварно, 1267 р. став литовським великим князем, як зять Міндовга.
Але незабаром владу на Литві перебрав Тройден і він рішуче виступив проти переваги Галича. Почав пограничну війну, а 1275 р. здобув Дорогичин і вирізав усіх мешканців. За те Лев покликав на допомогу татар й наїхав на Новгородок. Тоді почалася наново боротьба з ятвягами.
В 1320 рр. Литва зорганізувалася ще сильніше під Ґедиміном і захопила берестейську землю. Але про хід тієї боротьби літописи не переказали певних відомостей.
Так закінчились війни княжих часів.