Xreferat.com » Рефераты по истории » Консервація і реставрація бібліотечних фондів

Консервація і реставрація бібліотечних фондів

нестабільність внутрішнього клімату прискорюють старіння документів, призводять до пошкодження масивів літератури пліснявою. Норми завантаженості стелажів не виконуються. Відсутність фінансових коштів не дозволяє поки що виправити становище. Роботи з дезінфекції виконуються вручну, дезкамери в бібліотеках відсутні, тому темпи і обсяги санітарно-гігієнічних заходів не відповідають сучасним вимогам.

Неполадки в системах водопостачання та каналізації теж не сприяють підтриманню оптимального санітарно-гігієнічного режиму. Не менш важливе значення для збереженості фондів має чітко налагоджена система протипожежної безпеки. Стан її в бібліотеках різний, в основному незадоволений. Впровадження сучасних електронних засобів контролю, таких як штрихове кодування, апарати-фіксатори на випадок несанкціонованого винесення документів, апарати відеоспостереження у зонах обслуговування користувачів (читальні зали, зони відкритого доступу) через брак фінансів залишається невирішеною проблемою.

Тільки в деяких бібліотеках стан матеріально-технічної бази змінився на краще: проведено ремонтні роботи, одержано додаткові приміщення, комп'ютери, сканери (Донецька, Дніпропетровського, Луганська, Полтавська).

Комп’ютерні технології також впроваджуються у бібліотеках Україні по-різному, хоча відомо, що з придбанням бібліотеками потужних ксерокопіювальних апаратів зменшується кількість зіпсованих видань. Використання електронної пошти дозволило впровадити електронну доставку документів, таким чином залишаючи в бібліотеці єдиний примірник.

Як позитивне, слід відмітити, по-перше, затвердження Програми на державному рівні є визнанням з боку держави значущості та актуальності визначених проблем; по-друге, створення Міжвідомчої координаційної ради сприяло взаємодії бібліотек різних форм власності та архівів у реалізації завдань Програми; по-третє, фінансування на державному рівні, навіть дуже незначне, дозволило розпочати роботу зі створення Державного реєстру, закупити бібліотекам загальнодержавного значення технічне обладнання для створення страхового фонду документів, залучити потенціал науково-дослідних установ, відомств, які беруть участь у реалізації завдань Програми, до проведення наукових досліджень та підготовки за їх результатами методичних рекомендацій для бібліотек та архівів, розробити навчальні програми курсів, лекцій, практичних занять з питань збереження документів, їх реставрації та репрографії. Програма стала величезним стимулом у діяльності бібліотек щодо розроблення регіональних програм, вивчення своїх фондів, виділення окремих підрозділів для цінних і рідкісних видань.

У той же час слід визнати , що обсяги фінансування Програми не відповідали поставленим завданням. Терміни, встановлені для створення Державного реєстру національного культурного надбання не відповідають реальним термінам здійснення цієї важливої довготривалої роботи. Не був підготовлений належним чином відповідний кадрового потенціалу. Невирішеними залишаються проблеми консервації фондів та створення страхового фонду документів, безпеки фондів, збереження фондів у процесі використання, обліку та кадрового забезпечення збереження фондів.

Через недостатнє фінансування регіональні Програми повністю не виконані. Не виконано роботи за такими пунктами: оснащення бібліотек технічними засобами; забезпечення діяльності регіональних служб репрографії і ремонтно-палітурних робіт в ОУНБ; створення при бібліотеках системи захисту фондів від розкрадання; оснащення бібліотек автоматизованою системою пожежоохоронної сигналізації і газового пожежогасіння; створення системи підвищення кваліфікації в галузі збереження бібліотечних фондів; використання технології біозахисту бібліотечних фондів тощо.

"Програму збереження бібліотечних і архівних фондів на 2000-2005 рр." було закрито у визначений термін, хоча, у зв'язку з обмеженим фінансуванням, вона не була виконано повністю. Програма була не достатньо тривалою, а тому й не скеровувалася на врахування усіх складників великого і надто складного комплексу заходів, спрямованих на забезпечення збереження бібліотечних фондів України [8, с.10].

Отже можна констатувати, що створення нормативно-правової бази і сама робота по забезпеченню збереження інформаційно-бібліотечних ресурсів триває. Існує певна система законодавчих і підзаконних актів, які регламентують діяльність бібліотек за цим напрямком. Проте таку систему не можна вважати досконалою. Наявні документи, потребують коректування, розробка інших є загальною необхідністю.


2. Зміст і фактори консервації документів


2.1 Чинники, що впливають на зберігання документів. Вимоги до зберігання документів


У широкому розумінні термін "зберігання" охоплює управлінські, адміністративні, фінансові та кадрові чинники, необхідні для гарантії утримання фондів у належному стані. Чинники, що становлять загрозу для друкованої продукції, часто добре відомі, однак не завжди усвідомлюються наслідки їхнього ігнорування. Передусім будівлі бібліотек, архівів потрібно розміщувати у місцях, віддалених від пожежонебезпечних об’єктів (автозаправних станцій, нафтосховищ), об’єктів, що забруднюють повітря газами й пилом (шосейних доріг, ТЕЦ тощо), або є потенційним джерелом поширення гризунів (базари). Однак, відомо, що немало бібліотек розташовано у зоні ризику, що призводить до прискорення процесів руйнування друкованої продукції [29, с. 34–36].

Вплив таких факторів, як температура, вологість, освітленість, стан атмосферного повітря і шкідливі домішки в повітрі можуть викликати або стимулювати реакції руйнування.

Особливої уваги заслуговує забезпечення довгочасної збереженості особливо цінних документів та документів архівного зберігання. Його вирішення потребує всебічного урахування таких факторів, як потенційна тривкість і природне старіння матеріалів та засобів запису інформації; доцільність відновлювально-реставраційних робіт; особливість зберігання, використання та копіювання. Термін збереженості особливо цінних документів залежить від створення та підтримання постійних оптимальних мікрокліматичних умов у сховищах і від правильної організації контрольно-профілактичних робіт під час надходження та у процесі зберігання й копіювання.

Найважливішою й обов’язковою умовою забезпечення довгочасної збереженості документів є режим зберігання, коли помірне природне старіння носія інформації та засобів її нанесення передбачається науково обґрунтованими нормами. Режим зберігання включає: волого-температурний, світловий, санітарно-гігієнічний, у т.ч. біологічна безпека документів.

Приміщення фондосховищ мають бути оснащені системою кондиціювання повітря або припливо-витяжною вентиляцією, їх обладнують пожежною й охороною сигналізацією та системою пожежогасіння, фондосховища мають бути досить просторими для зручного розташування стелажів та роботи з документами.

[10, с. 24–30].

Значно зростає вразливість документів і під час їхнього копіювання, кіно- та телезйомок, коли збільшуються світловий та тепловий вплив, а також механічне навантаження на них. У зв'язку з цим хранитель фондів повинен особисто визначати необхідність та черговість цих робіт, контролювати технологію їхнього виконання. Під час експонування документів необхідно суворо дотримуватися правил, що дозволяє запобігти їхньому пошкодженню. Для запобігання механічним пошкодженням документів при копіюванні слід уникати недбалого розкриття або вирівнювання поверхні аркушів, особливо в книжкових блоках на безшвейному кріпленні за допомогою клею. Якщо блок розкривається важко, його треба розгортати не більше, як на 100-110° [17, с. 9].

Під час будь-якого переміщення фондів необхідно суворо дотримуватися вимог щодо забезпечення фізичної збереженості документів, Документи мають бути ізольовані від проникнення вологи, пилу, сонячного проміння, біошкідників та захищені від механічних пошкоджень і крадіжок. При переміщенні документів застосовують вантажні ліфти, транспортери, підйомники, візки, які підлягають обов'язковому плановому профілактичному огляду та ремонту. За межі бібліотеки й архіву документи вивозять тільки ретельно упакованими й у закритому, чистому транспортному засобі з дерев’яним помостом на підлозі або, у крайньому випадку, у відкритих машинах, де їх укривають брезентом. Не дозволяється транспортування документів у сиру погоду [17, с. 11].

Для забезпечення збереженості документів під час ремонту слід дотримуватися таких правил: до початку ремонту стелажі з документами щільно укривати пакувальним папером або іншими матеріалами, що захищають документи від пилу, бруду та зволоження; приміщення своєчасно й старанно звільняти від будівельного сміття; під час ремонту влаштовувати протягові провітрювання приміщень; ремонтні роботи виконувати із застосуванням прискореного висушування пофарбованих поверхонь; після ремонту здійснювати санітарно-гігієнічну обробку приміщень і документів.

Світло необхідне для роботи з документами й разом з тим є одним із найнебезпечніших факторів руйнування їхніх матеріалів. Найбільшою руйнівною дією характеризується короткохвильова частина спектра - ультрафіолетове випромінювання. Природне денне освітлення та світло люмінесцентних ламп прискорюють процес старіння матеріальної основи документа та тексту. Внаслідок нагрівання лампами розжарювання документні матеріали жовтіють та втрачають механічну міцність. Особливо вразливим до дії світла є газетний папір з деревної маси. Тому слід дотримуватися вимог, які передбачені стандартами і методичними порадами [2, с.123].

З усіх факторів, що спричинюють деструктивні зміни документних матеріалів, основним є вологість. Оскільки здатність повітря утримувати більшу або меншу кількість водяної пари залежить від температури, дія вологості пов'язана саме з нею. Надмірна вологість повітря викликає збільшення вмісту вологи в матеріалах органічного походження й створює сприятливі умови для розвитку біошкідників. При недостатній вологості органічні матеріали пересихають, втрачають еластичність, стають крихкими, ламкими.

Досить значним чинником, що прискорює процес старіння паперу, є підвищена температура. Папір, виготовлений з великим вмістом неволокнистих речовин (смола, лігнін, віск тощо), істотно змінює свій колір – жовтіє, буріє.

Найбільш небезпечними для збереження документів є різкі добові та сезонні коливання відносної вологості й температури повітря сховищ. Внаслідок таких коливань папір втрачає значну частину напруги та гігроскопічні властивості, що призводить до його пошкодження. Через коливання температури та відносної вологості повітря сховищ на поверхні документів та обладнанні утворюється конденсат, що сприяє розвитку плісняви. У зв’язку з цим суворо регламентуються відхилення від нормативних термо-гігрометричних параметрів повітря. Вони складають для температури – ±2° С, для відносної вологості – ±5% [24, с. 128–131].

Система кондиціювання повітря має бути розрахована на очищення повітря, що надходить у приміщення, його нагрівання (до 18° С) або охолодження влітку, зволоження у спеціальній камері й розподілення внутрішніми каналами будівлі.

У фондосховищах, не обладнаних якісною вентиляційною системою, значення провітрювання (аерації) для підтримання нормативних волого-температурних умов дуже велике. Провітрювання сховищ проводять шляхом природної вентиляції за допомогою вікон, кватирок та фрамуг, враховуючи зовнішні метеорологічні умови та особливості мікроклімату приміщень. Чим більша різниця температур зовнішнього й внутрішнього повітря, тим провітрювання мусить бути більш обережним і нетривалим. У разі підвищення вологості повітря у сховищі провітрювання дозволяється лише за умови, коли відносна вологість зовнішнього повітря нижча за відносну вологість повітря приміщення й ураховані температурні показники [10, с.21–24].

Під час організації природного провітрювання сховищ важливо враховувати можливість ураження документів біошкідниками внаслідок залітання комах та проникнення спор плісеневих грибів разом з пилом зовнішнього повітря. Для того, щоб запобігти цьому, вікна, кватирки та фрамуги, що відчиняються, треба захищати рамами, затягнутими марлею, капроновою або металевою дрібновічковою сіткою з діаметром вічок не більше 0,5 мм.[10, с.26–29]

Санітарно-гігієнічний режим зберігання документів передбачає підтримання нормативного гігієнічного стану повітря приміщень, обладнання й самих документів.

Консервація і реставрація бібліотечних фондівЗ розвитком науково-технічного прогресу безперервно збільшується забруднення атмосферного повітря, особливо в промислово розвинутих регіонах, де основними джерелами забруднення є підприємства хімічної, металургійної, будівельної та інших галузей промисловості, а також теплові електростанції та автотранспорт. З хімічних забруднювачів повітря найнебезпечнішими для документних матеріалів є сірчистий газ, оксиди азоту, сполуки хлору. Під впливом озону папір змінює колір, стає крихким. Наявність у повітрі хлору спричиняє підвищення кислотності паперу через утворення соляної кислоти. Руйнівну дію щодо паперу та плівкових ацетатних матеріалів має й перекис водню [17, c. 17–19].

Однією з проблем збереження документів є запиленість фондів. Пил може бути причиною фізичного й хімічного руйнування документів. Абсорбована пилом волога прискорює процес старіння матеріалів, сприяє розвиткові біодеструкторів. Крім того, пил є одним із основних джерел розповсюдження у сховищах грибних спор та яєць шкідливих комах, а також додатковим їстівним середовищем для біошкідників. Доведено існування прямої залежності рівня мікробіологічного зараження повітря сховищ від ступеня їхньої запиленості.

З огляду на санітарно-гігієнічний аспект проблеми зберігання бібліотечних і архівних фондів, на особливу увагу заслуговує небезпечність пилу для здоров'я персоналу, що працює безпосередньо у сховищах із запиленими документами.

Існують дві основні причини утворення пилу в сховищах: внутрішня, зумовлена природною ерозією самих документів, стін, підлоги, бетонних перекриттів, меблів, пакувальних матеріалів, і зовнішня, пов’язана з інфільтрацією та проникненням пилу з зовнішнім повітрям через відчинені вікна, кватирки, а також з одягом та взуттям співробітників.

Для запобігання запиленості сховищ: не допускається розміщення зайвих меблів, обладнання та сторонніх предметів (зокрема, вазонів з квітами, засобів прибирання, пакувальних матеріалів тощо); не дозволяється зберігати продукти харчування, одяг та взуття; рекомендується регулярне чищення вентиляційних коробів від пилу за допомогою пилососів; вчасне ремонтування приміщень для запобігання виникненню щілин у підлозі та обсипанню штукатурки.

Необхідно залучати санітарно-епідеміологічну службу для регулярного контролю за станом забруднення зовнішнього та внутрішнього повітря сховищ і самих документів.

Однією з причин передчасного руйнування документів є ураження біологічними шкідниками: мікроскопічними, або плісеневими грибами, бактеріями, комахами та гризунами. Найбільш небезпечними для документів є плісеневі гриби. Пошкодження документів плісеневими грибами виникає внаслідок біохімічної дії метаболітів на матеріали та через механічне руйнування при розростанні міцелію грибів углиб субстрату. При температурі вище за +10° С та відносній вологості повітря вище за 70% зволожені документи на паперовій основі уражаються плісеневими грибами вже через 48 годин. Особливу небезпеку для паперового носія інформації становить група целюлозоруйнівних мікроскопічних грибів.

Джерелами мікологічного пошкодження документів можуть бути зовнішнє середовище (пил повітря, вода, уражені матеріали, людина) або сам папір, який уражається спорами грибів у процесі його фабричного виготовлення. Ферментативне руйнування грибами клітковини паперу, наповнювачів та клейких речовин, а також інших документних матеріалів призводить до втрати ними експлуатаційних властивостей. Матеріали змінюють колір, стають ламкими, деформуються, розпадаються, відбувається згасання тексту. Внаслідок додаткового зволоження паперу водою, що виділяють гриби, а також ослизнення клітковини під дією целюлозоруйнівних ферментів окремі аркуші документа можуть склеюватися, утворюючи зцементовані блоки (це найбільш характерно для крейдяного паперу) [2, с. 128].

Ураження документів плісеневими грибами завжди супроводжується утворенням на їхніх поверхнях різноколірних пігментних плям. Документи можуть пошкоджуватися комахами. Комахи руйнують шкіряні оправи документів, папір, картон, а також дерев’яні стелажі, шафи, підлогу. Характерними прикметами пошкодження комахами документних матеріалів є наявність глибоких ходів, отворів, бурового борошна. Найбільш розповсюджені у фондосховищах шкіроїди, шашелі (переважно хлібні), а при підвищеній вологості у приміщенні – лусочниці [26].

Велику шкоду документам іноді завдають таргани, які вигризають ділянки палітурок, особливо коленкорових та шкіряних, а також забруднюють документи кислими продуктами життєдіяльності. Шкідливі комахи заносяться у фондосховища з одягом, взуттям, потрапляють разом з ураженими документами, залітають через відчинені вікна; їхні яйця можуть проникати в приміщення разом з пилом зовнішнього повітря.

Гризуни пошкоджують документи під час пошуків їжі, яку знаходять у вигляді рослинних або тваринних клейких та наповнювальних речовин. Крім того, вони можуть руйнувати документи внаслідок своїх фізіологічних особливостей – потреби сточувати об тверді поверхні різці, що швидко ростуть. Нерідко для влаштування своїх гнізд гризуни використовують дрібно погризений папір. Боротьба з гризунами дуже складна через їхню надзвичайну плодючість та обрання для житла темних і заглиблених місць, куди людині дістатися важко.

Санітарно-гігієнічний режим зберігання документів має й медичний аспект, пов'язаний з можливістю існування у сховищах шкідливих для здоров'я людини хвороботворних бактерій та плісеневих грибів. Комахи та гризуни можуть бути розповсюджувачами небезпечних для людини інфекцій.

Проблема захисту документних фондів від біопошкоджень може бути розв’язана лише за умови комплексного застосування профілактичних та винищувальних засобів боротьби з біошкідниками. Головну роль в інтегрованій системі захисту фондів від біопошкоджень мають відігравати профілактичні заходи, практичне виконання яких не становить особливих труднощів, – вони доступні для всіх бібліотек і архівів. Один раз на місяць, у санітарний день, обов'язково здійснюють санітарно-гігієнічну обробку приміщень, документів, каталогів і картотек [7] .

Знепилювання документів і полиць стелажів здійснюють безпосередньо після загального прибирання приміщень. Роботу виконують пилососом або ручним способом. Мікологічний та ентомологічний нагляд за станом фондів здійснюють шляхом систематичних профілактичних оглядів приміщень фондосховищ та документів. Гігієнічне очищення документів від забруднень, дезінфекція та дезінсекція є дозволяють запобігти розповсюдженню біологічних шкідників у сховищах бібліотек. Боротьба з біологічними шкідниками здійснюється переважно хімічними методами, оскільки фізичні методи потребують складного технічного обладнання й великих фінансових витрат. У разі масового ураження фондів для загальної дезінфекції та дезінсекції фондосховищ залучають фахівців санітарно-епідеміологічних або спеціальних карантинних служб.

Будь-які екстремальні ситуації – пожежа, повінь, землетрус або порушення цілісності будівлі, аварія сантехнічних комунікацій – призводять до швидкого й раптового пошкодження документів. Якщо екстремальні ситуації спрогнозувати неможливо, але протипожежні умови у бібліотеках повинні бути створені належним чином, тому що втрати можуть бути непоправними. Зараз розроблено багато інноваційних ефективних технологій збереження документів, у т.ч. і під час аварійних ситуацій [10, с. 99–110].

Таким чином, документи на будь-яких носіях руйнуються з віком навіть в ідеальних умовах зберігання. Цей процес можна істотно уповільнити, усунувши його причини, прийнявши запобіжні засоби, які є суттю консервації документа. Це режим зберігання документів, який полягає перш за все в підтримці оптимальної температури і вологості повітря; світловий режим, оскільки надмірну дію світла прискорює руйнування паперу. Санітарно-гігієнічний режим зберігання оберігає документи від біопошкоджень і міст забруднень, що негативно впливають на пігменти, каталізующих руйнівні хімічні процеси, сприяючих зараженню книг бактеріями, що містяться в повітрі, грибами і т.д. Тому гігієна фонду включає знепилювання, дезінфекцію, дезінсекцію і очищення документів, методика яких детально викладена у відповідних інструктивно-методичних матеріалах.

Сьогодні ці поради не зовсім коректні відносно бібліотечних працівників, багато чого не залежить від них зовсім, але працівники бібліотек повинні знати нормативні вимоги щодо збереження, використання, копіювання та транспортування документів і дотримуватися них.


2.2 Сучасні методи консервації документів


Не всі бібліотеки та архіви можуть запобігти зношенню фондів та уповільненню процесу руйнування, а кошти на проведення трудомісткої й дорогої роботи з консервації мають лише поодинокі установи. Тому збереження інтелектуального надбання країни шляхом перенесення його на інші носії інформації стає все актуальнішим.

У світовій практиці розрізняють два підходи до забезпечення збереження документа: 1) збереження власне документа; 2) збереження інтелектуального змісту документа. Другий підхід зв’язаний з використанням технологій переформатування, тобто перенесення інформації з одного носія на іншій.

Видів збереження документів дуже багато. Перенесення інформації з паперового носія на інший коштує досить дорого, крім того, неможливо зовсім уникнути негативного впливу на друковану продукцію. Тому варто дуже відповідально підходити до відбору документів. Необхідно точно визначити, чи є документ рідкісним або унікальним, як часто він використовується, чи є ще його примірники в цій або в інших бібліотеках, чи був він збережений на іншому носії. Все це дасть змогу уникнути зайвої витрати коштів і часу на опрацювання, а також – що найважливіше – звести до мінімуму шкоду, що завдається при цьому друкованим виданням [30, с. 28–29].

Сьогодні існують три основні методи копіювання документів: ксерокопіювання, мікрофільмування та оцифровування. Розглянемо переваги і недоліки кожного з них.

Ксерокопіювання не забезпечує збереження друкованої продукції. Копіювальні апарати плоскісного типу (а саме вони найпоширеніші в бібліотечних і архівних установах) піддають документ сильному механічному навантаженню, а це призводить до неминучого пошкодження палітурок. Щоб уникнути цього, потрібно надавати перевагу апаратам, що дають змогу копіювати розкриті томи зверху, однак такі машини коштують дорожче. Крім того, деякі види документів, наприклад, на пергаменті або веленевому папері, з сургучними печатками, в цінних палітурках, крихкі, документи великого формату, що перевищує розмір скла копіювальної машини, не підлягають копіюванню.

До позитивів ксерокопіювання можна віднести можливість відновлення відсутніх і пошкоджених сторінок, зберігаючи вид носія і формат оригіналу. Ксерокопіями можна замінити документи на ламкому або крихкому папері, цінні й рідкісні видання, щоб запобігти їхньому зношенню або ушкодженню. Суттєвим є й те, що для використання ксерокопій не потрібен спеціальний апарат і багато користувачів надають перевагу саме їм. До того ж, ксерокопія коштує дешевше, ніж мікрофільм або оцифровування і не потребує особливих умов зберігання [4].

Одним із перспективних заходів забезпечення довгочасної збереженості оригіналів документів є мікрокопіювання, яке дозволяє отримувати факсимільні відображення документів методом мікрофотографування.

Мікрокопії забезпечують доступ до тих документів, оригінали яких не можуть видаватися користувачам. Таке обмеження стосується документів, що постраждали: від екстремальних ситуацій; унаслідок інтенсивного старіння носія інформації або тексту; від механічного пошкодження через низьку якість матеріалів документів підвищеного попиту та недодержання правил користування, експонування, копіювання або транспортування.

Мікрофільмування здійснюється з метою можливісті багаторазового використання однієї копії, її компактність і довговічність, можливості одночасного доступу кількох осіб до матеріалу, що зберігається на копії, зниження вартості виробництва копії, обмеження доступу до оригіналів і продовження в такий спосіб терміну довговічності документів; створення копій особливо цінних документів, газет, генеральних каталогів та документів архівного (довічного) зберігання для захисту від втрат в екстремальних ситуаціях (техногенні та екологічні катастрофи, соціальні потрясіння, акти вандалізму тощо); забезпечення загальнодоступності інформації через користування робочими копіями мікрофільмів (мікрофішами); оперативний обмін інформацією між бібліотеками та архівами, заповнення лакун у колекціях та газетних зібраннях тощо; заощадження площ зберігання документних матеріалів завдяки великій інформаційній ємності мікроносіїв; упровадження механізації та автоматизації процесів зберігання, пошуку, розміщення та розповсюдження інформаційних ресурсів.

Мікрофільмування, мікрофотокопіювання зменшує у десятки та сотні разів копій (мікрофільмів) з різних оригіналів (рукописів, креслень, малюнків, друкарських текстів і т.п.). Застосування мікрофільмування призводить до скорочення розмірів сховища в середньому на 90-95%, забезпечує доступність для широкого кола читачів рідкісних видань, що мають велику історичну або художню цінність, і сприяє збереженню оригіналів документів, виключаючи можливість їх пошкодження від частого користування, дозволяє оперативно розмножувати копії мікрофільму і друкувати з нього копії документів, скорочує транспортні витрати (оскільки із застосуванням мікрофільмування значно зменшується вага і розміри поштових відправлень) [6, с. 11–12].

Метод мікрофільмування відомий досить давно, вже з початку 30-х років минулого століття архівні й бібліотечні матеріали почали переводити на мікроформи. Більш як 70-річний досвід успішного використання мікрофільмокопіювання в бібліотеках та архівах світу дає підстави вважати його найбільш економічним, надійним та дешевим засобом копіювання для страхового зберігання документів. Всі процеси мікрофільмування відпрацьовані, проблеми технологічного характеру, в основному, вирішені. Створення, дублювання і поширення документів на мікроформах економічно вигідне. Сам мікрофільм – дуже компактний носій (що важливо, зважаючи на хронічну нестачу приміщень для книгосховищ). Техніка мікрофільмування дозволяє отримувати мікрофільми з зменшенням більше ніж у 200 разів, у цьому випадку, наприклад, на одну мікрофішу можна зняти до 8 тис. книжкових сторінок, (тобто понад 10 томів БСЕ). Перспективним є застосування в обчислювальній техніці, зокрема для введення інформації з мікрофільму в ЕВМ і виведенні на мікрофільм. Ведуться дослідження з використання у мікрофільмуванні лазерних пристроїв носії мікрофільмованої інформації визнані у світі як носії для довгочасного зберігання документів.

Мікрофільмування має такі технологічні переваги: гарантований тривалий термін зберігання понад 100 років; збереження за мікрофільмом юридичних прав оригіналу; можливість швидкого тиражування; компактність при зберіганні у порівнянні з паперовим оригіналом; споживачам замість цінного або рідкісного оригіналу, що підлягає максимально тривалому зберіганню, надається його мікрофільм або виготовлена з мікрофільму ксерокопія, що запобігає зношенню оригіналу, його псуванню і розкраданню; здійснюється планомірний перехід до технології, яка передбачає одноразове копіювання оригіналу на мікрофільмуючому устаткуванні для виготовлення усіх подальших копій, зокрема паперових і цифрових; мікрофільм як аналоговий носій інформації при необхідності може читатися без використання спеціального устаткування; наявність міжнародних стандартів у галузі мікрофільмування забезпечує доступ до мікрофільмів, виготовлених у будь-якій країні світу; мікрофільми економічні у виготовленні, тиражуванні, розповсюдженні та зберіганні; мікрофільмування дозволяє досягти високої читабельності при найменших витратах; мікрофільм відноситься до довготривалих аналогових носіїв, чия доступність підтримується відносно недорогими ресурсами протягом тривалого періоду часу. За висновками американських фахівців, якісні архівні мікрокопії можуть зберігатися до 500 років за умов дотримання необхідного режиму зберігання; зберігання зображення на оптичному дискові коштує у 20 разів більше ніж на 35-мм плівці; сьогодні на ринку відсутні системи або форми зберігання цифрової інформації, які б точно відповідали вимогам архівного зберігання; технічна база мікрофільмування залишається колишньою впродовж вже кількох десятиліть, тоді як для підтримки довготривалого доступу до цифрових документів необхідні постійні внесення на перекопіювання її і оновлення цифрового носія, що своєю чергою необхідне для того, щоб він прочитувався новими програмно-апаратними засобами, які змінюються приблизно один раз на 18 місяців [27, c. 52–54].

До основних типів носіїв мікрофільмованої інформації належать мікрофільми рулонні, на яких кадри із зображенням текстових (графічних) сторінок документа розміщуються безперервно на всій довжині рулону (не менше 230 мм), та мікрофіші, що є плоскими форматними мікрофільмами у вигляді відрізка фотоплівки форматом 105 х 148 мм. Мікрофіші вміщують від 60 до 3 200 кадрів, на яких дискретно в заданій послідовності розташовують мікрозображення оригіналу. Перевагою рулонних мікрофільмів є можливість уміщувати великий за обсягом документ або повний річний комплект газет на одній-двох плівках, що дозволяє здійснювати пошук та відтворення окремих частин або публікацій без ризику їхньої втрати.

Завдяки компактності формату мікрофіш значно скорочується термін пошуку необхідної інформації та зменшується зношуваність носія; здешевлюється транспортування за межі бібліотеки або архіву; заощаджуються площі приміщень для зберігання мікрокопій. При цьому мікрофіші відзначаються економічністю виготовлення, а вартість апаратів для читання мікрофіш значно менша, ніж для читання мікрофільмів.

Комплект мікрофільмів, що виготовляються з метою забезпечення збереженості оригіналів документів, повинен складатися з мікрофільмів трьох поколінь: страхового негатива (перше покоління), що є архівною копією; робочого негатива (друге покоління), котрий використовується для подальшого тиражування негативів та позитивів; робочої копії (третє покоління), яка виготовляється з робочого негатива для використання читачами.

Найбільшого поширення в бібліотеках і архівах світу набуло мікрофільмування як форма створення страхових фондів особливо цінних документів та документів з недовговічною матеріальною основою, у першу чергу, – газет. Для виконання технічної частини створення страхового фонду прийнятна технологія гібридного мікрофільмування, тобто мікрофільмування у поєднанні з комп'ютерними системами обробки документів і забезпечення доступу до них, що дозволяє легко сканувати мікрофільми при реалізації так званого гібридного підходу, сенс якого полягає у мікрофільмуванні оригіналу документа з метою його збереження і у виготовленні цифрової копії з мікрофільму для забезпечення доступності інформації, що відображена в оригіналі документа. Мікрофільм залишається доступним для подальшого перенесення на електронні носії у будь-який час, що дає йому повне право на життя в електронну еру [30, с. 28–29].

У ХДНБ ім. В.Г.Короленка діє відділ друку і організації страхового фонду. Організація страхового фонду в ХДНБ здійснюється з метою виключення з процесу обслуговування читачів оригіналів документів особливого історико-культурного значення, охорони пам'ятників друку і писемності, документів підвищеного попиту, а також газетного фонду (газети ХУШ-ХХ ст.) незадовільного фізичного стану [19, с. 65–66].

Багатий досвід страхового мікрофільмування мають бібліотеки Російської Федерації [28, с. 24–26]. Оскільки усі процеси пов'язані зі створенням страхового фонду, дорого коштують, вони потребують дуже ретельного, сумлінного та професійного ставлення до цієї проблеми. Є надія, що питання збереження національного надбання бібліотек нарешті посядуть своє чинне місце в розвитку української культури.

Разом з цим, мікрофільми мають певні недоліки, пов'язані з уповільненням пошуку необхідної інформації, розташованої послідовно на довгій рулонній плівці, а також із збільшенням зношуваності плівки через такий послідовний пошук. Мікрофіші можуть використовуватися для мікрофільмування лише невеликих за обсягом документів. Розміщення одного документа на декількох мікрофішах суттєво збільшує ризик втрати його частини.

До недоліків цього способу збереження відноситься і те, що контролювати дотримання усіх вимог процесу мікрофільмування досить складно. Якість документа на мікроформі буває досить низькою, а перевірити її можна лише по закінченні всього процесу створення мікрофільму. При частому і тривалому використанні мікрофільм зношується, вкривається подряпинами, що негативно впливає на якість зображення. І все ж, коли йдеться про тривале збереження інформації, мікрофільмування може вважатися пріоритетним напрямом.

Оцифровування – засіб отримання та зберігання зображення документів методом комп'ютерних технологій. Інформація зберігається на магнітних або оптичних носіях. Оцифровування здійснюють за допомогою сучасних комп'ютерних технологій з використанням цифрових фотокамер або сканерів. Електронні (цифрові) зображення можуть бути виведені на дисплей комп'ютерного монітора та роздруковані на паперовому носії, дані з оцифровування зберігаються на магнітних або оптичних дисках. Оцифровування забезпечує швидкий доступ до інформації одночасно великої кількості користувачів, виконуючи при цьому функцію загальнодоступності [3, c. 6–10].

Національна парламентська бібліотека України з кінця 2004 року почала роботу з оцифрування документів у рамках реалізації "Програми збереження бібліотечних і архівних фондів на період до 2005 року". Проект "Пам'ять України" дозволяє зберегти інформацію та надає доступ до національного .культурного надбання. Здійснюється переведення в електронну форму документів з фонду відділу рідкісних і цінних книг, в основному видань "україніки" на кислотному папері, що мають незадовільний фізичний стан та користуються підвищеним попитом у читачів і не підлягають реставрації [29, c. 34–35].

Серед переваг цього методу – швидкий доступ до інформації великої кількості користувачів одночасно. Автоматичні засоби пошуку набагато полегшують як сам пошук, так і використання інформації. Сканування уможливлює отримання зображень, що не втрачають високої якості при використанні і багаторазовому копіюванні. Важливою є й можливість відновити або збільшити зображення за допомогою комп'ютера.

До недоліків оцифровування слід віднести: невирішеність питання довговічності електронних носіїв через порівняно невеликий термін використання електронних технологій для копіювання та зберігання документної інформації (з 60-х років XX ст.); високу вартість технологій перетворення та пошуку інформації; швидке старіння комп'ютерних технологій та необхідність заміни систем кожні 3-5 років, що не гарантує повноцінного перенесення інформації з обладнання старого покоління на нове; існування проблеми шкідливого впливу опромінення та тепла, що утворюються при роботі обладнання, а також ризику механічних пошкоджень документних матеріалів при використанні планшетних сканерів.

До того ж, цифрові носії документів не можна розглядати як факсимільні, оскільки при електронному скануванні не зберігається буквено-цифровий формат документа. При перетворенні ж сканованого документа в текстову форму за допомогою-комп'ютерних програм оптичного (лазерного) розпізнавання знаків не забезпечується абсолютна точність тексту. Для виправлення невірно зчитаних знаків потрібен певний час, при цьому не відтворюється факсимільне розташування сторінок оригіналу.

Метод збереження документів на електронних носіях, найпоширенішими з яких є оптичні диски, незважаючи на багато переваг, поки що не може розглядатися як оптимальний, коли йдеться про забезпечення довготривалого збереження інформації. Оптичні диски в основі своїй нестабільні, легко пошкоджуються. За даними американського журналу "US News" терміни існування носіїв інформації виглядають таким чином: магнітна стрічка – від 5 до 15 років; магнітна стрічка у касеті VHS – від 2-х до 10 років; СD-RОМ (фабрична штамповка) – від 5 до 50 років; стрічка для мікрофільмування – від 10 до 20 років; плівка для архівного мікрофільмування – від 100 до 200 років; високоякісний папір – до 100 років; спеціальний папір – до 500 років [3, c. 36] .

Варто пам'ятати і про моральне старіння устаткування, програмного забезпечення. З часом припиняється виробництво зчитуючих пристроїв, а старе програмне устаткування стає непридатним для роботи на комп'ютерах нового покоління. Все це потребує періодичного перенесення архівних копій на нові носії. Не вирішені також і юридичні аспекти використання цифрових копій.

Тому, сьогодні цифрова технологія розглядається як доповнення до технології мікрофільмування. Вона вважається перспективною для зберігання інформації в найбільш компактному форматі, а також для швидкого передавання великих обсягів документної інформації широкому загалу користувачів у світі одночасно. Хоча одночасне створення страхових мікрофільмів для довготривалого збереження і цифрових копій для широкого доступу до інформації стане оптимальною стратегією забезпечення зберігання документів.


2.3 Превентивна, фазова консервація як технологія збереження документів


Традиційні масові методи забезпечення збереження не завжди можуть бути дієвими. Тому необхідно розробити нові підходи. У останні десятиліття пріоритети віддаються формам превентивної консервації, яка дозволяє максимально підвищити збереження можливо

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: