Xreferat.com » Рефераты по истории » Володимир Великий і проблема вибору монорелігії

Володимир Великий і проблема вибору монорелігії

і милість церква принесла на Русь візантійську культуру. Навчаючи язичників віри, вона прагнула поліпшити їх житейські порядки. Під впливом християнства окремі особи з язичницького середовища змінювали на краще свої погляди і вдачі, йшли услід Христу і виявляли приклади етичного християнського життя і навіть подвижництва. Про самого князя Володимира переказ говорить, що він лагіднів під впливом нової віри, став милостивий і ласкавий. Серед дружини і земських людей з'явилося багато благочестивих християн, що почитали церкву, любили книги і що іноді йшли від мирських спокус в монастирі і в пустинне життя. Через свою ієрархію і приклади ревнителів нової віри церква діяла на вдачі і установи Русі. Проповіддю і церковною практикою вона показувала, як треба жити і діяти в справах особистих і суспільних.

Церква прагнула підняти значення князівської влади. Князів вона учила, як вони повинні управляти: "забороняти злим і страчувати розбійників". "Ти поставлений від Бога на страту злим, а добрим на милування", - говорило духівництво князю Володимиру, указуючи йому, що князь не може залишатися байдужим до насильства і зла на своїй землі, що він повинен дотримуватися в ній порядку. Такий погляд духівництво засновувало на переконанні, що князівська влада, як і вся земна влада, походить від Бога і повинна творити Божу волю. Але оскільки "усяка влада від Бога" і оскільки князь "є Божа слуга", то йому належить покорятися і його належить шанувати. Церква вимагала від підданих князя, щоб вони "мали приязнь" до князя, не мислили на нього зла і дивилися на нього як на обранця Божого. Дуже грубим було переконання язичницької Русі на князів, як на дружинних конунгів, які беруть дань за свої військові послуги землі і яких можна проганяти, якщо вони не бажані, і навіть вбивати (як древляни вбили Ігоря). Церква всіляко боролася з таким поглядом і підтримувала авторитет князів, дивлячись на них, як на природжених і богом посланих государів. Коли князі самі втрачали свою гідність в грубих сварках і міжусобицях, духівництво прагнуло помирити їх і учило, щоб вони "шанували найстаріших" і "не переступали чужої межі". Так духівництво впроваджувало в життя ідеї правильного державного порядку, маючи перед собою приклад Візантії, де царська влада стояла дуже високо.

Знайшовши на Русі ряд союзів, родових і племінних, дружинних і міських, церква створила собою особливий союз - церковне суспільство. До його складу ввійшло духівництво, потім люди, яких церква опікала і, нарешті, люди, які служили церкви і від неї залежали. Церква опікала і допомагала тим, хто не міг сам себе годувати: жебраків, хворих, убогих. Церква давала притулок і заступництво всім ізгоям, що втратили захист мирських суспільств і союзів. Церква одержувала в своє володіння села, населені рабинями. І ізгої, і рабині ставали під захист церкви і робилися її працівниками. Всіх своїх людей однаково церква судила і виряджала по своєму закону (по книзі Керманича) і по церковних звичаях; всі ці люди виходили з підкорення князю і ставали підданими церкві. І якою б не була слабою або нікчемна церковна людина, церква дивилася на неї по-християнськи - як на вільну людину. Для церковної свідомості всі були брати в Христе, і не було перед Господом ні раба, ні пана. В церкві не існувало рабства: рабині, даровані церкви, ставали людьми, особисто вільними; вони були тільки прикріплені до церковної землі, жили на ній і працювали на користь церкви. Таким чином, церква давала світському суспільству приклад нового, досконалішого і гуманного пристрою, в якому могли знайти собі захист і допомогу всі немічні і беззахисні.

2.2. Володимир і Русь після водохрещення


Церква впливала на поліпшення сімейних відносин і взагалі моральності в російському суспільстві. На підставі грецького церковного закону, прийнятого і підтвердженого першими російськими князями в їх "церковних статутах", вся провина і злочини проти віри і моральності підлягали суду не князівському, а церковному. Церковні суди, по-перше, судили за святотатство, єретицтво, чарівництво, язичницькі молитви. Церковні суди, по-друге, віддали всіма сімейними справами, що виникали між чоловіками і дружинами, батьками і дітьми. Церква прагнула викоренити язичницькі звичаї і вдачі в сімейному побуті: багатоженство, викрадення і покупку дружин, вигнання дружини чоловіком, жорстокості над дружинами і дітьми і т.п. Застосовуючи в своїх судах візантійські закони, більш розвинуті, чим грубі юридичні звичаї язичницького суспільства, духівництво виховувало кращі вдачі на Русі, насаджувало кращі порядки.

Особливо повставало духівництво проти грубих форм рабства на Русі. В повчаннях і проповідях, в бесідах і розмовах представники духівництва діяльно учили панів бути милосердними з рабами і пам'ятати, що раб - така ж людина і християнин, як і сам його пан. В повчаннях заборонялося не тільки вбивати, але і катувати раба. В деяких випадках церква прямо вимагала в панів відпустки рабів і рабинь на свободу. Одержуючи рабів в дар, церква давала їм права вільних людей і селила їх на своїх землях; за прикладом церкви іноді те ж робили і світські землевласники. Хоча такі приклади були рідкісні, хоча умовляння благочестивих повчань і не викорінювали рабства, проте змінювався і лагіднів сам погляд на раба, і погане поводження з рабами стало рахуватися "гріхом". Воно ще не каралося законом, але вже засуджувалося церквою і ставало негожим.

Таким широким був вплив церкви на цивільний побут язичницького суспільства. Він охоплював всі сторони суспільного устрою і підпорядковував собі однаково як політичну діяльність князів, так і приватне життя всякої сім'ї. Цей вплив був особливо діяльний і сильний завдяки одній обставині. В той час, як князівська влада на Русі була ще слаба і київські князі, коли їх ставало багато, самі прагнули розділення держави, - церква була єдина і влада митрополита сягала однаково на всю Російську землю. Справжня єдино владність на Русі з'явилася перш за все в церкві, і це надавало церковному впливу внутрішньої єдності і сили.

Нарешті, християнська віра на Русі зробила переворот в області мистецтва. Язичницька Русь не мала храмів і задовольнялася статуями ідолів. Християнство привело до створення величезних кам'яних храмів в найголовніших містах. Київський храм першої Пречистої Богоматері (Десятинна церква) був найдавнішим кам'яним храмом в Києві. За ним були побудовані київська церква св. Софії, новгородська церква св. Софії і інші храми і церкви. Вони будувалися за візантійськими зразками і прикрашалися багатими мозаїками і фресками. Архітектурна справа і живопис під впливом церковного будівництва досягли в Києві значного розвитку. А з ними разом розвинулися і інші мистецтва і художні ремесла, особливо ж ювелірна справа і виробництво емалі. Першими майстрами у всіх галузях художнього виробництва були, звичайно, греки. Пізніше під їх керівництвом з'явилися і російські майстри. Розвивалося таким чином національне мистецтво. Але воно в Київській Русі відрізнялося різко вираженим візантійським характером, і тому відоме в науці під ім'ям російсько-візантійського.

В 866 року в своїй окружній грамоті, розісланій східним єпископам, патріарх Фотій писав: "Роси, славні жорстокістю, переможці народів сусідніх, в гордості що ризикнули воювати з Римською імперією, вже залишили марновірство, сповідають Христа і суть друзі наші, був ще недавно найзлішими ворогами. Вони вже прийняли від нас єпископа і священика, маючи живу старанність до християнського богослужіння". В цей час Росія числиться 60-м архиєписковством серед єпархій константинопольського патріарха. Здавалося б, водохрещення Русі відбулося. Але, на жаль - воно не залишило помітного сліду в російській історії. Наслідком його стала лише поява християн в князівській дружині, що ніяк не вплинула на розповсюдження християнства в народі.

Третій раз Русь була хрещена в 957 року в особі святої рівноапостольної княгині Ольги, що приїхала для цього в Константинополь. Хрестив її сам патріарх, що поблагословив Ольгу по здійсненні таїнства дарчим хрестом з написом: "Земля російська створена для життя в Богу водохрещенням блаженної Ольги". І знову, не дивлячись на те, що у відсутності сина - воїна Святослава - Ольга була володаркою країни, християнство на Русі, навіть користуючись її заступництвом, не прижилося. Були і церкви, і християнські общини, але лише у великих торгових містах, де завжди збиралися люди самого різного віросповідання. Народ же продовжував жити в язичестві. Все це, проте, були тільки підготовчі явища. При князях так званого Рюрика панувало повне варварство. Вони обкладали російські народи даниною, підпорядковували їх собі, об'єднували; але їх влада мала не державні а розбійницькі риси. Вони оточували себе дружиною, створювали з мисливців різних племен рать і робили набіги на сусідів - на області Візантійської імперії, на східні країни, прикаспійські і закавказькі. Ціль їх була - придбання здобичі.

Але Володимир не дарма жив у варягів. Через два роки, в 980 року він зібрав там сильне військо і прийшов до свого Новгорода, вигнав звідти явилися намісника Ярополка і послав їх сказати брату: "Володимир йде на тебе, готуйся до битви". Відпустивши намісника, Володимир сів в Новгороді і послав в Полоцьк, до тамтешнього князя Рогволода свататися до його дочки Рогнеди. Рогнеда сказала: Не хочу роззути сина рабині", докоряючи його низькістю походження по матері. Посли Володимира, повернувшись, переказали йому слова Рогнеди; тоді Володимир, зібравши велике військо варягів і слов'ян, чудь і кривичів, пішов на Рогволода. В той самий час як вже хотіли вести Рогнеду до Ярополка, прийшов Володимир на Полоцьк, вбив Рогволода, двох синів його, і одружувався насильно на Рогнеді. Коли Володимир прийшов до Києва з безліччю війська, то Ярополк не міг опиратися йому і зачинився в місті з людьми своїми і воєводою Розпустою. До цієї Розпусти Володимир прислав з такими мовами: "Візьми мою сторону; якщо мені не вдасться вбити брата, то ти будеш мені замість батька і отримаєш від мене велику честь, адже не я почав вбивати братів, а він: я ж прийшов на нього із страху, щоб він і мене не вбив". Розпуста відповідав послам Володимира, що буде допомагати їх князю. Розпуста замислив перемогти Ярополка підступністю і почав відговорювати виходити з міста на битву, кажучи: "Біжи швидше з Києва; кияни пересилаються з Володимиром, звуть його на напад до міста, обіцяли зрадити тебе йому". Ярополк послухався, вийшов з Києва і зачинився в Рідні, а Володимир увійшов до Києва і обложив Ярополка в Рідні, де скоро зробився страшний голод. Тоді Розпуста став умовляти Ярополка помиритися з братом і відправитися до нього в київський палац. Ярополк послухався і в цьому. Але як тільки він ввійшов, два варяги кинулися на Ярополка і убили його.

В 981 році Володимир йде на ляхів, займає Перемишль (на річці Сані), Червень за Західним Бугом і інші міста, дійшовши таким чином до долини річки Сану, тобто до західного рубежу розселення східних слов'ян. З цього західного рубежу він йде на рубіж східний і знову підпорядковує Києву в'ятичів. В 982 році доводиться йому знову йти на в'ятичів і остаточно їх завоювати. В 983 році Володимир йде на ятвягів за Німаном і підпорядковує собі їх землю. В 984 році - новий похід - на радимичів на річці Сожі і їх остаточне підкорення Русі. В 985 році - похід на болгар. Князь має успіх, але, за порадою Добрині, вирішує не робити тут завоювань, а лише укласти міцний мир.

В 988 році пішов Володимир з військом на Корсунь, місто грецьке, корсунці закрилися в місті і міцно оборонялися. Володимир послав сказати їм: "Якщо не здастеся, то три роки простою тут", але вони його не послухалися. Тоді Володимир, влаштувавши своє військо, велів робити насипи біля міста; але корсунці, підкопавши міську стіну, відносили насипану землю до себе в місто. В цей час один корсунський житель ім'ям Настас - пустив стрілу в стан російський, а на стрілі було написано: "на схід від тебе колодязь; з нього вода йде в місто; відкопай колодязь і перейми воду". Володимир в ту годину велів копати, і точно воду перейняли в громадян; тоді останні, що знемагають від спраги, здалися, Володимир увійшов до міста з дружиною і послав сказати імператорам Василю і Костянтину: “Ось я узяв Ваше славне місто: чую, що є у вас сестра дівчина: якщо ви не віддасте її за мене, то і місту, що залишилося, вашому буде теж, що Корсуню”.


2.3. Інші внутрішньополітичні заходи Володимира


Могутня Київська імперія, прилучена до Христового вчення, за задумом Володимира, мусила мати й відповідну столицю. Отож, розгорнув він у Києві небачене будівництво. За часів Володимира київський дитинець зріс у кілька разів. Його захищали потужні стіни, вал і рів. До «міста Володимира» - так називають дитинець, розбудований Володимиром, можна було потрапити крізь в'їзні ворота. Неприступності воротам додавали високий оборонний вал і глибокий рів, через який було перекинуто міст. Із середини окрасою «міста Володимира» була мурована церква Богородиці, будівництво якої тривало від 989 впродовж семи років.

Це був головний і перший кам'яний храм Київської Русі. Церква Богородиці займала площу, що ледь не дорівнювала укріпленому місту Володимирових попередників.

На утримання церкви князь Володимир наказав віддавати десяту частину своїх прибутків. Ось чому, свідчив літописець, її називали Десятинною.

Поряд із церквою Богородиці розташовувалися розкішні князівські палаци. На дитинці мешкали й найзаможніші київські можновладці. «Місто Володимира» мало кілька вулиць, які пролягали від воріт до центральної площі - Бабиного торжка. Та хоч як зріс дитинець за часів Володимира, він усе ж таки був лише частиною Києва - нехай і центральною, проте аж ніяк не найзаселенішою. По-справжньому вирувало життя на київському Подолі. Археологи встановили, що з-поміж його мешканців були купці та майстровий люд - гончарі, кожум'яки, ювеліри тощо. Велику частину Подолу займало київське торговище, де сходилися гості, тобто купці з різних куточків світу. Саме на Подолі швартувалися їхні кораблі, бо тут розташовувалася київська гавань.

Про далекоглядні державотворчі наміри князя Володимира свідчить і те, що він почав карбувати перші руські монети. Археологи знайшли Володимирові монети із срібла - срібники та з золота – златники.

В особі князя Володимира бачимо державного діяча, внутрішньо- зовнішньополітичні заходи якого надзвичайно тісно переплетені. Такими були воєнні походи, здійснені з метою розширення територіальних меж Київської держави. Адже землі часто-густо доводилося відвойовувати в сусідів.

Прилучення Київської держави до християнського світу сприяло налагодженню тісніших відносин із багатьма державами. Крім Візантії, до партнерів Русі тоді належала Чехія, Угорщина, Польща, Німецька імперія, Болгарія. Жваві відносини зав’язалися з Римом як центром християнської церкви.

Особливе місце в зовнішньополітичній діяльності Володимира посідали відносини з печенігами. Задля охорони від їхніх нападів Володимир ініціював створення нової системи оборони. За його задумом, та система мала складатися з потужних земляних укріплень і низки фортець на південному кордоні Руської держави.


Розділ 3


3.1. Останні роки правління Володимира і смерть


В 991 році пішов Володимир на хорватів. Тільки що повернувся він з Хорватської війни, і ось печеніги прийшли з тієї сторони, від річки Сули; Володимир пішов проти ворогів і зустрів їх на річці Трубіж. Росіяни сталі на цій стороні, а печеніги на тій, і не сміли ні наші перейти на печенізьку сторону, ні печеніги на нашу. Тоді приїхав князь печенізький до річки, покликав Володимира і сказав йому: "Випусти ти свого воїна, і я свого - хай борються, і якщо твій осилить мого, то не будемо воювати три роки, якщо ж наш здолає, то будемо розоряти вашу землю цілі три роки". Після цієї розмови князі розійшлися; Володимир, прийшовши до себе в стан, послав кликати по шатрах: Чи "немає такого, хто б взявся битися з печенігом? " - і не знайшовся ніхто. На інший ранок приїхали печеніги і привели свого бійця, а в наших нікого не було. Став тужити князь Володимир і знову кликати по всьому війську; тоді прийшов до князя старий і сказав йому: " Князь! Вийшов я сюди на війну з чотирма синами, а п'ятий, малий, залишився удома; з самого дитинства не було людини, хто б здолав його: одного дня він м'яв волову шкіру, а я став його за щось лаяти, так він, на мене розсердившись, прорвав шкіру руками". Князь, чувши це, зрадів і послав за силачем; коли він прийшов, то князь розказав йому в чому справу; той відповідав: "Не знаю, князь, чи можу битися з печенігом; але хай випробують мене: чи немає тут великого і сильного бика? Знайшли бика, великого і сильного, веліли розлютити його гарячим залізом і пустили на волю: коли бик біг мимо силача, той схопив його рукою за бік і вирвав шкіру з м'ясом. Володимир, побачивши це, сказав йому: "Можеш битися з печенігом". На інший ранок прийшли печеніги і почали знову кричати: "Що ж? Чи знайшовся боєць? А наш вже готовий!" Володимир ще за ніч велів своєму бійцю озброїтися, і ось обидва показалися. З печенізької сторони вийшов велетень, страшний виглядом; виступив і Володимирів багатир: він був середнього зросту, і тому печеніг, побачивши його, почав сміятися. Розміряли місце між обома бійцями, пустили борців: ті схопилися і почали міцно щеміти один одного; наш зціпив печеніга руками і ударив його об землю; тоді з обох боків пролунав крик; печеніги побігли; росіяни ударили вслід за ними і погнали їх. Володимир був дуже радий, зробив багатиря знатною людиною, і батька його теж; потім повернувся до Києва з перемогою і славою великою.

В 995 році знову прийшли печеніги до міста Васильова. Володимир вийшов проти них з малою дружиною, і коли вступив в битву, то не міг утриматися, побіг і ледве сховався від ворогів під мостом. Тут обіцяв Володимир поставити церкву св. Перетворення у Васильові, тому що того дня було Перетворення. Позбувшись лиха, Володимир справді поставив церкву і зробив велике свято, наварив меду і скликав бояр своїх, і явилися посадники, і старшини зі всіх міст, і всяких людей багато, а жебраком роздали триста гривень. Святкували вісім днів, Володимир повернувся до Києва на першу Пречисту Богородиці і тут знову зробив велике свято, скликавши незліченну безліч народу. Він наказав всякому, убогому і убогому, приходити на князівський двір і брати все що потрібно: пиття, страви і гроші з казни. Князь говорив також: "Адже хворі і слабі не можуть дійти до мого двора" - і тому велів зробити вози, накладати на них хліб, м'ясо, рибу, овочі різні, мед, квас і розвозити по місту, питаючи: "Де хворі і жебраки, хто ходити не може?" - тим роздавали все це. Кожну неділю завів він на дворі своєму бенкети, куди приходили бояри, дворяни, соцькі, десяцькі, кращі люди, при князі і без князя: на тих бенкетах бувало безліч м'яса: яловичина і дичина, було багато всього. Ось, бувало як підіп'ють, то і почнуть ремствувати на князя, кажучи: "Що це наше тут за життя гірке! дає нам дерев'яними ложками, а не срібними!" Володимир, почувши гомін, велів подавати срібні ложки і сказав: "З сріблом і золотом не знайдеш дружини, а з дружиною знайду і срібло і золото, як дід мій і батько з дружиною дошукалися золота і срібла". Володимир любив свою дружину і думав з нею про всякі справи: про устрій земський, про війни, про статути земські. З сусідніми князями жив він мирно, і з польським князем, і з угорським, і з богемським : були між ними мир і любов.

В 997 році Володимир пішов до Новгорода за військом на печенігів, тому що війни були безупинні. В цей час печеніги, взнавши, що князя немає, прийшли і стали біля Білгорода, не даючи нікому виходу, від чого зробився раптом великий голод. В такому лиху громадяни зібрали віче і сказали: "Довелося померти з голоду, а від князя немає допомоги; здамося печенігам: кого вб'ють, а кого в живих залишать ; нам все одно помирати ж голодною смертю". Так і вирішили. На цьому віче не було одного старого і коли він після запитав : "Навіщо це збирали віче?" - то йому відповідали, що завтра хочуть здатися печенігам. Старий послав за міськими старшинами і сказав їм: "Що це я чув, ніби ви хочете здатися печенігам?" Ті відповідали: "Так що ж будеш робити? Люди не хочуть терпіти голод". Тоді старий сказав їм : "Послухайте ж мене, не здайтеся ще днинки три і зробіть так, як я вам скажу". Коли ті обіцяли слухатися його, старий продовжував : "Зберіть хоч по жмені вівса, або пшениці, або висівок". Старшини виконали його волю. Тоді він велів жінкам зробити розчин, на чому кисіль варять; велів також викопати колодязь, вставити в нього кадіб і налити її розчином; велів викопати і інший колодязь і в нього вставити кадівб. Потім велів знайти де-небудь меду; йому принесли його цілий козуб: заховано воно було в князівському льосі; старий наказав зробити з нього ситу пресолодку і вилити в кадівб, який стояв в іншому колодязі. На інший день він велів послати за печенігами; громадяни пішли і сказали їм: "Візьміть у нас заложників, а самі підіть, чоловік з десять в місто і подивіться, що у нас робиться". Печеніги зраділи, думаючи, що хочуть їм здатися : узяли заложників, а самі вибрали кращих чоловіків і послали в місто відвідати, що там таке робиться. Коли печеніги прийшли в місто, то жителі сказали їм: "Навіщо ви себе губите? Хоч десять років стійте під нашим містом, нічого не зробите : у нас сама земля дає корм; якщо ж не вірите, подивіться своїми очима". Сказавши це, привели їх до колодязю, де був розчин, черпнули з нього відром і налили в казани; коли зварили кисіль, то узяли печенігів, і привели до іншого колодязя, черпнули ситі, і почали їсти, спершу самі, а потім дали і печенігам. Ті здивувалися і сказали: "Ні за що не повірять наші князі, якщо самі не покуштують". Тоді громадяни налили горщик розчину і ситі з колодязя і дали печенігам ; ті пішли до своїх і розказали їм все, що з ними трапилося. Князі печенізькі зварили собі кисіль, поїли, здивували, потім зібралися і пішли геть від міста.

Висновок


Володимир прожив довгий вік і князював майже півсотні років, звеличивши і зміцнивши Київ і всю Русь. У Володимира було велике сімейство. В нього до грецької царівни Ганни, останньої дружини його, були ще дружини. Одна з них прекрасна, але нещасна Рогнеда, дочка Рогвольда, ображена, усиротіла, зганьблена, що стала лише на ім'я дружиною ненависного князя, була ним скоро забута. Вона вирощувала народженого від нього сина, страдаючи почуттям помсти, ревнощами і ображеною самолюбністю. І коли одного дня він її відвідав і, випадково, в неї заснув, вона зважилася на мужовбивство. На щастя, Володимир прокинувся вчасно і утримав занесену над ним руку з ножем. Мужовбивство і в норманів, і в слов'ян значило що не менше для винної. Княгиню ж за норманською традицією, міг страчувати тільки сам князь. І Володимир наказує надіти Рогнеді князівське плаття, сісти на багатому ліжку і чекати його. Але коли він ввійшов з м'ячем в руці, його зустрів навчений матір'ю маленький, 4-5-річний Ізяслав, ставши, теж з мечем на захист матері. І грізний язичник не посмів здійснити те, що наказувала йому норманська честь. Він розгублено говорить: "А хто ж тебе знав, що ти тут?!" Кидає меч і йде збирати бояр і просити їх поради. А бояри радять пробачити дружину і навіть повернути їй і Ізяславу землю Рогвольда. Мало того, Рогнеда знову була в честі. Від неї у Володимира було

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: