Xreferat.com » Рефераты по истории » Нюрнберзький процес та його уроки

Нюрнберзький процес та його уроки

та лікарі, "фабрики смерті" викликали до життя окремі галузі допоміжної індустрії. [20; c.431]

Але єдність злої волі проявлялась не лише там, де цілям злодійського катування людей слугувала спеціальна техніка. Вона виявлялася також в єдності прийомів виконавців злодіянь, однотипності техніки мордування людей і там, де для вбивств використовувались не спеціальні технічні прилади, а застосовувались зразки зброї, прийнятого на озброєння німецької армії.

Однаково готувались масковані під протитанкові рви або траншеї гігантські ями-могили. Приведеним до місця розстрілу беззбройним і беззахисним людям вбивці в майже однакових виразах наказували роздягатися та лягати вниз в заздалегідь підготовлені ями. Перший шар розстріляних присипався хлорним вапном і, на прикритий змішаною з кров'ю їдкою масою перший ряд трупів вбивці знову примушували лягати приречених, беззахисних людей.

Це свідчило не лише про єдність отриманих раніше інструкцій і наказів. Настільки однаковими були прийоми вбивств, що ставало ясно, як готувалися кадри вбивць в спеціальних школах, як заздалегідь передбачалося все, починаючи від наказів роздягатися перед розстрілом до самого знищення. [8; c.40]

На Нюрнберзькому-процесі судді дійшли висновку, що всі злочини підсудними були зроблені між 1 вересня 1939 р. і 8 травня 1945 р. не тільки в Німеччині, але й у всіх окупованих країнах.

Усі підсудні уклали між собою договір, розробили детальний план проведення злочинних операцій і планомірно втілювали його в життя. У результаті була здійснена величезна кількість воєнних злочинів, злочинів проти людства. Складений злочинцями план став причиною "тотальної війни", у якій були задіяні методи бойових дій і військової окупації, що суперечили звичаям і законам війни. Були здійснені злочини на полях боїв при зіткненнях із ворожими арміями та проти військовополонених, на окупованих територіях, проти цивільного населення. [5; c.8]

Ці методи та злочини порушували міжнародні конвенції, внутрішні карні закони й загальні принципи карного права, тому що ці принципи пов'язані з карним правом всіх цивілізованих націй.

Під час окупації підсудними проводилися такі методи катувань жителів, які неможливо виправдати. Обвинувачувані хотіли затероризувати мирних жителів: вони вбивали й мучили їх, кидали їх у в'язниці без суду й слідства, жорстоко обходилися з ними. Для терору використовувалися різні методи: розстріли, повішення, отруєння газом, примусове голодування, надмірна скупченість, непосильна робота, відсутність санітарного й медичного обслуговування, катування різними способами. Практикувалися навіть катування розпеченим залізом і виривання нігтів. Найстрашнішими були досліди над живими людьми, над якими знущалися за допомогою різних операцій, і т.д. [3; c.62]

На більшості окупованих територій підсудні не дозволяли проводити релігійні обряди, усіляко переслідували ченців і духівництво, вивозили у свою країну конфісковані в церквах і монастирях речі. Вони намагалися повністю винищити народи, які належали до інших рас і національних груп. І не тільки на поляк боїв, але й в окупованих містах і селах. Щоб одержати різні відомості від представників інших національностей, рас і релігійній груп, обвинувачувані застосовували до них витончені за своєю жорстокістю катування.

Судді на Нюрнберзькому процесі дійшли висновку, що подібні вбивства й жорстоке обходження суперечать міжнародним конвенціям, зокрема статті 43, 46, 55, 56 Гаазьких правил 1907 p., суперечать законам і звичаям війни, загальним принципам карного права. А всі вони мали місце в концентраційних таборах і подібних установах. Це були концентраційні табори в Бельзені, Бухенвальді, Дахау, Брхн-донці, Гріні, Наувенлері, Вігхте, Амерсфурте й у значній кількості великих і дрібних міст і сіл, включаючи Орадур, Сюр, Глан і Осло. [26; c.507]

Не можна передати, наскільки жорстокими й нелюдськими були методи винищування людей у концентраційних таборах. Крім жорстокого обходження німці застосовували псевдонаукові досліди (стерилізація жінок в Освенцимі й Равенсберзі, штучне зараження раком матки в Освенцимі, тифом у Бухенвальді, анатомічні дослідження в Нацвейлері, ін'єкції в область серця в Бухенвальді, пересаджування кісток і вирізання м'язів у Равенсбрюці й безліч інших). Повсюдно були поширені газові камери, "душогубки" й печі для кремації.

Удершись у Польщу та Радянський Союз, німецьке верховне командування й уряд наказали своїм військам проводити систематичну політику вбивства цивільного населення східних країн. Був відданий наказ обходитися з людьми на окупованих територіях дуже жорстоко.

У результаті нелюдського обходження з людьми в східних та інших країнах загинули близько 1 500 000 чоловік у Майданеку, близько 4 000 000 чоловік в Освенцимі, серед них громадяни СРСР, Польщі, Чехословаччини, Югославії, Англії, США й інших країн. [24; c.667]

У єврейському гетто з 7 вересня 1941 р. по 6 липня 1943 р. понад 133 000 чоловік було замучено й розстріляно. У Львові й Львівській області винищили близько 700 000 громадян СРСР, включаючи 70 діячів науки й мистецтва, а також громадян США, Англії, Франції, Нідерландів і Югославії, доставлених у цю область з інших концентраційних таборів. У Литві мали місце масові вбивства радянських громадян, а саме: у Панорах - 100 000 чоловік, у Каунасі - більше 70 000, в Алпусі - близько 60 000, у Пренаях - понад 3 000, у Вільямполі - близько 8 000, у Маріампояі - близько 7 000 і в сусідніх містах - 37 640 чоловік. В Естонії була розстріляна безліч мирних жителів. В один тільки день 19 вересня 1944 р. у таборі Клого німці розстріляли 2 000 мирних громадян, їхні трупи були спалені на багаттях. У Латвії було вбито 577 000 чоловік. У Ленінграді - 172 000 чоловік, включаючи понад 20 000 чоловік, які загинули вія голоду, холоду й бомбувань. У Красно-дарі близько 6 700 чоловік цивільного населення були вбиті отруєним газом у "душогубках" або знайшли свою смерть від катувань і незаконних розстрілів. Після вигнання німців зі Сталінградської області було знайдено більше 40 000 трупів, що були знівечені з витонченою жорстокістю. В Орлі загинуло 5 000 чоловік. Новгород і Мінськ утратили кілька десятків тисяч. У Криму німці потопили мирних жителів у морі, посадивши їх на баржі. їх було приблизно 144 000 чоловік. Україна теж зазнала страшних втрат. Усім відомий Бабин Яр, де було розстріляно понад 100 000 чоловік. У Києві загинуло понад 195 000 чоловік. Рівненська область зазнала людських втрат у кількості 100 000 чоловік. Така ж ситуація була й в Одесі - 200 000 чоловік убитих. Постраждав і Харків. Там знайшли убитими, задушеними в "душогубках" і замученими близько 195 000 чоловік.

Нацисти не шкодували не тільки дорослих, але й дітей. Проходили розстріли дітей і разом із батьками, і групами, і поодинці. Нацисти розстрілювали дітей у дитячих будинках, у лікарнях. Не гребували заживо ховати їх, кидати у вогонь, отруювати різними газами. Над дітьми проводилися досліди, у них бралася кров для німецьких солдатів. Безліч дітей загинула у в'язницях, гестапівських камерах катувань і концентраційних таборах, де їх морили голодом, катували й заражали різними смертельними вірусами. [12; c.373]

Ніхто тепер не знає точних цифр, тому що вже з червня 1943 р. нацисти, щоб приховати сліди своїх злочинів, знищували документи та все, що могло розповісти про їхню жорстокість.

Крім масового винищення мирних жителів нацистами проводилася й інша політика - політика вивезення в рабство фізично здорових людей. З усіх окупованих територій СРСР були вивезені в Німеччину й в інші окуповані країни мирні жителі, які знаходилися в становищі рабів і потрібні були німцям для роботи на військових заводах та в інших галузях, що підсилювали б військову міць Німеччини.

Усе це ще раз підтверджує протизаконність дій нацистів. Судді наводили як приклад статтю 46 Гаазьких Правил 1907 p., відповідно до якої не можна було забирати мирних жителів у рабство, оскільки це суперечило законам і звичаям війни, загальним правилам карного права.

Після війни дані про масове вивезення в рабство були виявлені у Франції, Данії, Люксембурзі, Бельгії, Голландії, СРСР, країнах Східної Європи. Наприклад, із Радянського Союзу німці намагалися погнати в рабство 4 000 000 чоловік. [17; c.4]

Підсудні так само жорстоко обходилися і з військовополоненими. Вони не давали їм їжу, відмовляли в житлі, одязі, медичному обслуговуванні. Постійно змушували їх працювати, створюючи нелюдські умови. Катування та приниження були основним засобом придушення особистості. Потім військовополонених чекала смерть.

Під час здачі в полон військовослужбовців убивали, а це суперечило міжнародним конвенціям, особливо статтям 4, 5, 6, 7 Гаазьких Правил 1907 р. і статтям 2, 3, 4, 6 Конвенції про військовополонених (Женева, 1929 p), законам і звичаям війни, загальним правилам обходження з військовополоненими.

Відповідно до наказів підсудних здійснювалося безцільне руйнування міст і сіл, що не було виправдане військовою необхідністю.

На території Радянського Союзу нацистами було зруйновано 1710 міст і більше 70 000 сіл і населених пунктів, більше ніж 6 000 000 будинків. Без житла залишилися близько 23 000 000 чоловік. Найбільш зруйнованими виявилися Сталінград, Севастополь, Київ, Мінськ, Одеса, Смоленськ, Новгород, Псков, Орел, Харків, Воронеж, Ленінград й інші. Аналізуючи німецькі офіційні джерела, можна з упевненістю сказати, що нацисти мали намір повністю знищити більшість, якщо не всі, міст й сіл СРСР. [21; c.495]

За наказом верховного німецького командування постійно руйнувалися музеї, вивозилися цінні предмети мистецтва. Руйнування зазнали 1670 православних церков, 237 римсько-католицьких, 69 каплиць, 532 синагоги і т.д.

Підсудні на всіх окупованих територіях у примусовому порядку вербували людей і змушували їх працювати. Праця таких людей була спрямована не на задоволення потреб окупаційних армій. Мирні жителі, завербовані за допомогою примусових заходів, змушені були вступати в організації Тодта й у легіони Шпеєра. Це були напіввійськові організації, які, однак, проходили вишкіл. Усе це було порушенням статей 46 і S0 Гаазьких Правил 1907 р. Місцеві жителі, яких силоміць примусили завербуватися в легіон Шпеєра, під загрозою позбавлення їх їжі, грошей, посвідчень особи змушені були приймати урочисту присягу з визнанням безумовної покори Адольфу Гітлеру, фюреру Німеччини, що була для них ворожою державою.

Наприклад, у Лотарингії громадяни, які перебували на службі, щоб зберегти за собою роботу, змушені були підписувати декларацію, відповідно до якої ними визнавалося повернення їхньої країни до складу Німеччини. У результаті вони були зобов'язані беззаперечно підкорятися наказам нацистів і навіть йти на дійсну службу фюреру та всій Німеччині. Таким самим розпорядженням були змушені підкорятися й жителі Ельзасу. [1; c.165]

Усе це вважалося протиправними діями, що порушували статтю 45 Гаазьких Правил 1907 p., закони й звичаї війни, основні принципи карного права. Багато окупованих територій зазнали асиміляції своїх територій з Німеччиною в політичних, культурних, соціальних і економічних відносинах. Нацистами були здійснені спроби знищити колишній національний характер цих територій. Для цього німці насильно намагалися вислати звідти корінних жителів, які не є німцями. На їхнє місце приїжджали німецькі колоністи. Німеччина хотіла домінувати на більшій частині завойованих держав, перевершувати в усьому окуповані країни. Нацисти хотіли заснувати маріонеткові уряди, примушували населення на окупованих територіях вступати до німецьких збройних сил. Це знову ж таки суперечило статтям 43, 46, 55, 56 Гаазької конвенції 1907 p., а також основним принципам карного права, законам і звичаям війни. [4; c.27]

Підсудні здійснили перелічені вище злочини проти людства в період з 1 вересня 1939 р. по 8 травня 1945 р. Це відбувалося на території Німеччини й на всіх територіях, що були окуповані німецькими військами з 1 вересня 1939 року. Це ж стосується Австрії, Чехословаччини й Італії. Протиправні дії були здійснені й у відкритому морі. Була проведена політика переслідування, репресій і винищування всіх громадян, які не хотіли підкорятися або співпрацювати з німецьким урядом. Люди зазнавали несправедливих катувань, здійснених без судового розгляду. Нацисти тримали людей у так званому "попередньому затриманні", катували в концентраційних таборах, намагалися поневолити, позбавляли їх життя.

Дійсно жахливими були злочини, скоєні нацистами, але ще страхітливішими виглядали їх плани, підготовлені на випадок перемоги." Коли війна буде виграна, - злобно говорив Гіммлер на нараді группенфюрерів СС, в Познані в 1943 році, - тоді розпочнеться наша робота…" [15; c.182]

Ці плани неминуче здійснилися б, якби гітлерівці не програли цю війну.

Таким чином, Нюрнберзький процес - це перше в історії людства правосуддя, що зіштовхнулося зі злочинами такого масштабу. Вперше перед судом постали злочинці, які заволоділи цілою державою і саму державу перетворили на знаряддя своїх жахливих злочинів.


2.2 Основні воєнні злочинці


І от настав час розплати - кати сидять на лаві підсудних.

Герман Герінг - обвинувачуваний №1 - в період з 1932 по 1945 роки був активним членом нацистської партії. [Додаток А] Верховним керівником війська СА, генералом військ СС, президентом рейхстага. Міністром внутрішніх справ Прусії, начальником Пруської державної і таємної поліції, головою державної ради, уповноваженим по чотирирічному плану, імперським міністром юстиції, головнокомандуючим військово - повітряними силами, головою Ради міністрів по обороні держави, членом таємної ради, главою промислового концерну "Герман Герінг" і призначеним наступником Гітлера. Герінг використовув всі ці пости, свій особистий вплив і тісний зв'язок з Гітлером для зміцнення фашистського режиму. Він сприяв військовій та економічній підготовці до війни; брав участь у плануванні і підготовці агресивних воєн; санкціонував, спрямовував і брав участь в військових злочинах і в злочинах проти людства. Він створив гестапо й концтабори в Німеччині, став одним з основних надихачів найжорстокішого, безлюдяного терору. Герінг весь в крові від голови до п’ят. Йому належать слова: "Кожна куля, що вилетіла з дула пістолета поліцейського, є моя куля; якщо хтось називає це вбивством, значить це я вбив". Герінг був одним з головних зачинщиків другої світової війни. Саме йому належать слова: "Гармати замість масла" [18; c.132]

І тут, у залі підсудних, він мав впевнений вигляд. Він, звичайно, сподівався, що представники західних країн допоможуть йому уникнути шибениці. Та згодом почали помічати, що й Герінг почав приходити на судові засідання якимсь пожмаканим.

Поряд з Герінгом знаходився Гесс. Це навіть зовні була огидна патологічна особа. Високі скули, вуха, що стирчать, землистий колір особи і маленькі, нерухомі, як два чорні камінчики, очі. [Додаток В] У сорок першому році, до початку агресії проти Радянського Союзу, він був заступником Гітлера по соціалістичній для націонала партії. І це говорить про багато що. Представники цієї партії перебували при владі не лише в Берліні, але і на місцях. Без керівництва націонал-соціалістів не здійснювався жоден людоїдський план правителів гітлерівської Німеччини. [26; c.401] Гесс в сорок першому - а під час Першої світової війни він був льотчиком-винищувачем і висувався завдяки Герінгу, який теж був льотчиком під час цієї війни і навіть вважався асом, а потім став однією з найнаближеніших до Гітлера людей - так от, в сорок першому році Гесс полетів до Англії. До цих пір немає точних даних про переговори, які він там вів. Але у Великобританії він провів чотири роки. І саме англійці зіграли велику роль в тому, що Гесса - одного з керівників гітлерівської кліки - не повісили, а засудили до довічного висновку. У ті дні, коли я його побачив, він сидів непорушно, ніяк не реагував на спроби Герінга звернутися до нього, розмовляти з ним. А Герінг весь час намагався щось сказати. Мало того, що він схоплювався з місця, він ще викидав руку з проханням дати йому слово. Але голова трибуналу лорд Лоуренс швидко обложив його і поставив на місце. Декількома холодними, гострими, але такими, що б'ють в мету фразами. Гесс ніяк не реагував на витівки свого сусіда. Більш того, він симулював втрату пам'яті. А коли він відлетів до Англії, щоб укласти сепаратний світ і дати можливість нацистської Німеччини не вести війну на два фронти, то Гітлер заявив, що Гесс психічно неповноцінна людина. Уявіть собі, що сталося в результаті на процесі. З кращих психіатрів низки країн була створена ціла комісія, яка перевіряла Гесса на предмет виявлення у нього психічних відхилень. Вона прийшла, я б сказав до якогось половинчастого рішення про здатність Гесса відповідати за свої злочини. Але, до жаху його захисників і великих стовпів міжнародної психіатрії, після оголошення висновку міжнародній комісії Гесс абсолютно спокійно заявив, що він симулював втрату пам'яті і повністю готовий відповідати на всі питання, що він сповна володіє своїм розумом. Його заява була прийнята трибуналом до уваги, що, до речі, не перешкодило потім, повторю, при активній участі англійської сторони, врятувати його від шибениці. Головним аргументом був той, що Гесс вже тривалий час знаходився в ув'язненні (треба сказати, досить ліберальному) в Англії з сорок першого по сорок п'ятий рік і не міг приймати участі в найстрашніших злочинах нацистів. Але залишимо Гесса. [25; c.332]

Далі сиділи Коктель та Іодль - мундири без пагонів і регалій колишньої величі - це створювачі й керівники фашистського верхмату; Дениц і Редер, які озброїли й направили до чужих берегів воєнно-морський флот; Шахт і Функ - керуючі економікою; Нейрат і Папен, які не відставали від нього в брехливій дипломатії; Ширах - "фюрер" нацистських недорослів; колишній остзейський барон Розенберг - теоретик та ідеолог расизму і грабежів; Штрейхер, Фріче, Фрік - ярі проповідники фашистської ідеології; Франк - кат польського народу; Заукель і Шпеєр - роботодавці та імператорські постачальники робочої сили; [Додаток Б] Кальтербрунер - заступник Гіммлера, імперський шпигун та людиновбивця з методами від пострілу в затилок і вогнища до індустріалізованих фашистських таборів смерті (від нього зневажливо відверталися навіть сопроцесники); Рібентроп, який підписав договір про ненапад, "про себе" повторював: "Договорів дотримуємося до тих пір, поки знаходимо їх доцільними". [20; c.437]

Міністр закордонних справ Ріббентроп, Іоахим фон (Ribbentrop), (1893-1946), міністр закордонних справ нацистської Німеччини, радник Гітлера по зовнішній політиці. [Додаток Г] Народився 30 квітня 1893 у Весселі в сім'ї офіцера У 1915 Ріббентроп був направлений на роботу в німецьку військову місію в Туреччині. Після закінчення 1-ої світової війни зайнявся комерційною діяльністю. Брак з дочкою найбільшого німецького виробника шампанського Отто Хенкеля відкрив перед ним широкі перспективи. До 1925 Ріббентроп був вже процвітаючим бізнесменом. Його розкішний берлінський особняк охоче відвідували промисловці, політики, журналісти і діячі культури. З 1930 в будинку Ріббентропа частими гостями стали Гітлер, Герінг, Гиммлер і інші нацистські керівники. Ріббентроп зіграв виключно важливу роль в забезпеченні приходу нацистів до влади.1 травня 1932 Ріббентроп вступив в НСДАП і отримав звання штандартенфюрера СС. Хоча пихатий і зарозумілий Ріббентроп викликав роздратування у багатьох нацистських лідерів, Гітлер, що благоволив до нього, поставив його на чолі спеціальний створеного зовнішньополітичного органу НСДАП - т. з. "Ріббентропа, бюро", покликаного діяти паралельно з міністерством закордонних справ. Бюро поступово наповнювалося людьми з СС, а сам Ріббентроп, близько що дружив з Гиммлером, незабаром отримав високий чин обергруппенфюрера СС (генерал). [21; c.497] 11 серпня 1936 Ріббентроп був призначений німецьким послом у Великобританії, а з 4 лютого 1938 - міністром закордонних справ Третього рейху. З того часу він грав важливу роль в перетворенні агресивних планів Гітлера.23 серпня 1939 Ріббентроп відправився до Москви, де підписав з міністром закордонних справ СРСР В. Молотовим Договір про ненапад 1939 між Німеччиною і СРСР, що по суті вирішив наперед початок 2-ої світової війни. Не було жодної акції, в підготовці і сприянні якої методами дипломатії Ріббентроп не приймав би участі. Аншлюс Австрії, окупація Чехословакії, напад на Польщу, окупація Данії і Норвегії, Бельгії і Голландії, розгром Франції, напад на Югославію і Грецію, збивання агресивних блоків, економічне пограбування окупованих країн - міра особистої відповідальності Ріббентропа за всі ці злочини була величезною. Похмуру роль зіграло очолюване ним відомство в знищенні євреїв на території окупованих Німеччиною країн. Зокрема, навесні 1943 Ріббентроп наполегливо вимагав від угорського регента Хорті, щоб той "довів до кінця" антиєврейські заходи в Угорщині. "Євреї мають бути винищені або заслані в концентраційні табори - іншого варіанту не існує", - підкреслював Ріббентроп. Стосуючись питання про долю збитих в піднебінні Німеччини англійських і американських льотчиків, Ріббентроп категорично наполягав на тому, щоб всіх їх лінчували на місці.14 червня 1945 він був арештований британськими окупаційними властями і з'явився перед судом Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі. Знаходячись у в'язниці, Ріббентроп заявляв: "З'явися в цій камері Гітлер і скажи мені "дій!", я, як і всі, кого я знаю, по - колишньому став би діяти". [13; c.18]

Сьогодні всі знають, що самогубством покінчив безумний злочинець і вбивця Гітлер, самогубством покінчив Геббельс, його полум'яний пропагандист, що "зачарував" розуми німецького населення. Але можу сказати, що всі спроби підсудних звалити провину на Гітлера за тортури в таборах смерті, де живцем спалювали людей, за душогубки, за страшні злочини проти окремих народів - всі факти, безумовно, підтвердилися в суді, але ці спроби ніскільки не зменшували провини підсудних. Всі вони, без виключення, в тій або іншій мірі, були учасниками і співучасниками цих страшних злочинів. Навіть виправданий, всупереч думці радянської сторони, Шахт, який був головним фінансистом Рейху і фінансував німецьку військову машину. І лише в самому кінці війни, коли став очевидний розгром гітлерівської Німеччини, коли її військова машина була практично знищена радянською армією, лише тоді він став єретично заперечувати проти дій фашисткою верхівки. "Єретично", звичайно, з точки зору нацистів.

"Імперія смерті" була колективним дітищем всієї верхівки нацистського рейху. Тоталітарна фашистська система не могла діяти без апарата терору, а апарат терору був неможливий без установлення тотальної влади фашистів.

В третьому рейху кожен з них робив "свою" криваву справу. На суді вони також не сиділи без діла: брехали, виверталися, валили, де могли, один одного, робили вигляд, що потрапили сюди випадково, і писали, писали записки, довідки і нервово передавали своїм адвокатам. Так, жити їм хотілося. Сподівалися "викрутитися". А тисячі документів, свідоцьких доказів говорили, що перед судом сидять найжорстокіші за всю історію людства вбивці, які з холодним розрахунком позбавили життя мільйонів людей. [17; c.10]

Нацистські злодії, всіляко маскуючи свої діяння, розраховували уникнути відповідальності. "Дійсно, главарі нацистської Німеччини не сподівалися, що більшість документів з грифом "Gecheime Reicchssache" (що означало найвищу ступінь секретності), опиняться в руках радянських та союзних військ і будуть фігурувати на процесі в Нюрнберзі. [10; c.107] Але у Фленсбурзі було захоплено архів генерального штабу фашистського вермахту з усією оперативною документацією, що розкривала підготовку агресивних війн. В Марбурзі знайшли особистий архів Ріббентропа, а в палацах і копальнях Граца було захоплено 485 тонн архівів німецького міністерства іноземних справ. Найважливіші й найсекретніші архіви міністерства озброєння й боєприпасів Шпеєр особисто передав американцям, і дещо з цих матеріалів надійшло в розпорядження Міжнародного військового трибуналу. В таємному сховищі одного з палаців в Баварії довелося знайти архів головного нацистського "ідеолога" Розенберга. В Берліні під розвалинами будівлі знайдено сейф з секретними матеріалами Герінга, а в перерві поблизу Халлейна - архів Гіммлера, в тому числі й документи звірячих експериментів на живих людях. Десятки томів щоденників Ганса Франка, в яких фіксувалося кожне слово і кожна дія так званого генерал-губернатора, лягли на стіл Міжнародного військового трибуналу". [2; c.8]

Основні німецькі злочинці - і ті, хто знаходився на лаві підсудних, хто, подібно Гітлеру, Геббельсу, Гіммлеру, до початку процесу були вже мертві, - як відомо, любили проголошувати довгу промови. У розпорядженні трибуналу знаходилися тексти виступів, стверджуючих "право сильного" на знищення "неповноцінних народів", що закликали "нордичну зверх людину" [15; c. 197] створити цивілізацію обраних, позбавлених права на елементарну освіту, - з них необхідно було витискати все можливе, а пізніше знищувати. Ці садистські заклики лунали з екранів документальних фільмів, зі сторінок книг, газет і журналів, де вони були надруковані чорним по білому. Про численні злочини свідчили стіннівки виступів, особисті листи звинувачених, їх щоденники, в яких мова йшла про плани злочинів, або містилися задовільні заяви про приведення їх у виконання.

В Статуті Нюрнберзького Міжнародного військового трибуналу, створеного "для справедливого і швидкого суду й покарання" головних німецьких військових злочинців, містилося положення, відповідно якому підсудні мали право на останнє слово.

Останні слова переданих суду керівників злочинного гітлерівського угруповання суттєво відрізнялися від їх перших свідчень. Після вагомих аргументів, переважна більшість яких була оригінальними документами, власноручно написаними або підписаними підсудними, або стенограмами офіційних засідань з точними записами промов головних злочинців, які підбурювали до нових злочинів, вже неможливо було заперечувати самі злочини проти світу, порушення законів або звичаїв війни, злочини проти людства, передбачені статтею 6 Статуту Міжнародного військового трибуналу. Свідчення свідків і речові докази доповнювали цю документальну основу конкретними фактами.

31 серпня 1946 року Міжнародний військовий трибунал оголосив перерву в засіданнях, направився на нараду для прийняття постанови вироку. Перед очима підсудних пробігали не ті добре вивчені ними статті статуту і регламенту, які визначали порядок вивчення доказів або питання кримінально-правової кваліфікації, а дві сурові для винних норми, які говорили про те, що " вирок трибуналі повинен вміщувати в себе мотиви, на основі яких його винесено; вирок є остаточним і не підлягає перегляду… Трибунал має право засудити винного до смертної кари або іншого покарання, яке трибунал визнає справедливим" [14; c.403]

16 жовтня 1946 року телетайпи всього світу передали висновок комісії чотирьох держав про страту головний військових злочинців. Міжнародний військовий трибунал приговорив Герінга, Ріббентропа, Кейтеля, Кальтенбруннера, Розенберга, Франка, Фріка, Штрейхера, Заукеля, Йодля, Зейсс-Інкварта, Бормана (заочно) - до страти через повішення; Гесса, Функа, Редера - до довічного ув'язнення. Шіраха, Шпеера - до 20, фон Нейрата - до 15, Деніца -

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: