Xreferat.com » Рефераты по истории » Історія України (соціально-політичні аспекти)

Історія України (соціально-політичні аспекти)

1991.

Крисаченко В. Українознавство. Хрестоматія-посібник: У 2-х книгах. Кн.2. – К., 1997. – С.39-40, 163-182.

Україна перед визвольною війною 1648-1654 рр. Збірник документів. – К., 1996.

Хрестоматія з історії України. – К., 1996. – С.124-130.

Енциклопедичні, довідкові видання

Малий словник історії України /В. Смолій, С. Кульчицький, О. Майборода та ін. – К.: Либідь, 1997. – 464 с.

Навчальні посібники, навчально-методична література

Бойко О. Історія України. – К., 2002. – 365 с.

Борисенко В.П. Курс української історії з найдавніших часів до ХХ ст. – К., 1998. – С.18-21, 46-60, 87-107, 117-127, 210-278, 327-387.

Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст. Вид. 2-е. – К.: Генеза, 2000. – 356 с.

Література

Апанович О. Розповідь про запорозьких козаків. – К., 1991. – С.234-266.

Бойко І.Селянство України в другій половині ХУІ – першій половині ХУІІ ст. – К., 1963. – 285 с.

Голобуцький В.О. Запорозьке козацтво. – К.: Вища школа, 1994. – С.77-133.

Грушевський М. Ілюстрована історії України. – Львів, 1913 (Репринт – К., 1990). – С. 139-164, 170-215, 220-296.

Гуржій О. Українська козацька держава в другій половині ХУІІ-ХУІІІ ст.: кордони, населення, право. – К.: наукова думка, 1996. – 610 с.

Дорошенко Д.І. Нарис історії України. В 2-х т. – К., 1991.

Історія держави і права України / Калиновський В.С., Кузьминець А.В. – К., 2003. – 448 с.

Історія України в особах. Литовсько-польська доба. – К., 1997.

Крип’якевич І. Історія України. – К., 1990. – С.119-182.

Леп’явко С.Козацькі війни кінця ХУІ ст. в Україні. – Чернігів, 1996.

Мельник Л.Г. Боротьба за українську державність ( ХУІІ ст.). – К, 1995. – 285 с.

Наливайко Д.Козацька християнська республіка Запорізька Січ у західноєвропейських літературних пам’ятках. – К., 1992.

Полонська-Василенко Н. Історія України. – К., 1992. – Т.1. – С.305-422, 469-523.

Ричка В. Про характер соціальних конфліктів у Київській Русі // Український історичний журнал. – 1993. – № 2-3. – С.28-36.

Українські землі у складі Великого князівства литовського. Брестська церковна унія. Виникнення козацтва (ХУ-ХУІІ ст.) // Король В. Історія України. – К., 1995. – С.32-33; 36-44.

Щербак В. Українське козацтво, формування соціального стану. Друга половина ХУ ст. – середина ХУІІ ст. – К., 2000. – 385 с.

Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. У 30- т. – Т.1. – К., 1990. – С.27-75, с.153-167.

Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця ХІУ до середини ХУІІ ст. (Волинь і Центральна Україна). – К., 1993. – 247 с.

Яковенко Н. Здобутки і втрати Люблінської унії // Київська старовина. – 1993. – № 3. – С.77-85.

Семінар № 5. ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ ТА ДІЯЛЬНОСТІ ГРОМАДСЬКИХ, КУЛЬТУРОЛОГІЧНИХ ТА ПОЛІТИЧНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ (2 години)


План


1. Український національно-культурний рух в кінці ХУІІІ – ХІХ ст.

2. Створення українських політичних партій на початку ХХ ст., їх роль в революції 1917-1918 рр.

3. Формування однопартійної системи в українському радянському суспільстві. Посилення ролі репресивних органів управління в політичному житті країни.

4. Демократизація громадсько-політичного життя у сучасній Україні.


Методичні поради


Відповідь на перше питання „Український національно-культурний рух в кінці ХУІІІ – ХІХ ст.” варто розпочати з визначення поняття „український національний рух”, визначення хронологічних меж становлення цього руху, формування підвалин національної української ідеології. Висвітліть особливості основних етапів українського національного руху. Чому, на вашу думку, український рух спочатку репрезентувався порівняно невеличкою групою інтелектуалів, а на завершальному етапі набув рис масового політичного руху? Яку роль у цьому відіграли політичні рухи і партії? На конкретних прикладах розкрийте особливості просвітницького (кінець XVIII – 30-ті рр. XIX ст.), організаційного (40-80-ті рр. XIX ст.), політичного етапів українського національного руху (кінець ХІХ – початок ХХ ст.).

2. У ході висвітлення другого питання „Створення українських політичних партій на початку ХХ ст., їх роль в українській революції 1917-1920 рр.” необхідно навести відомі вам дані про історію постання перших українських політичних партій, зокрема Революційної української партії (РУП). Визначте роль і місце українських громадських і культурологічних організацій у політизації українського суспільства. Що вам відомо про діяльність „Просвіт” напередодні та в роки Першої світової та громадянської воєн. Якою була їх подальша доля? Як позначилися події революції 1905-1907 рр. на українському політичному русі? Що вам відомо про участь етнічних українців у роботі Державної Думи Росії? Які політичні партії брали участь у розбудові української державності в період революції та громадянської війни? Чому український політичний рух виявився розколотим?

3. При висвітленні третього питання „Формування однопартійної системи в українському радянському суспільстві. Посилення ролі репресивних органів управління в політичному житті країни” слід подати характеристику особливостей функційонування радянської політичної системи у різні періоди її історичного розвитку. Чи можна, на вашу думку, порівнювати між собою добу сталінізму 30-х рр. та добу „відлиги” 60-х рр. або „застою” 70-80-х рр. Розкажіть, як відбувався процес згортання багатопартійної системи в Україні у період громадянської війни, і як саме він відновлювався у період перебудови і гласності. Яку роль, на вашу думку, відіграло відновлення багатопартійності у розвалі комуністичної системи правління та ліквідації самого СРСР? Що ви знаєте про історію постання та діяльність Народного Руху України?

4. Висвітлення четвертого питання „Демократизація громадсько-політичного життя у сучасній Україні” необхідно розпочати з висвітлення подій, пов’язаних зі спробою державного перевороту в Москві у серпні 1991 р., проголошенням Акту державної незалежності України. Зверніть увагу на те, що процес відродження багатопартійності розпочався іще в радянській Україні за часів перебудови і гласності. Перелічте відомі вам громадські рухи і політичні організації. Чим, на вашу думку, пояснювалася заборона Верховною Радою України діяльності Комуністичної партії України у 1991 р., і відновлення її діяльності у 1993 р.? Назвіть відомі вам політичні партії, що належать до наступних політичних блоків: лівого, ультралівого, лівоцентристського, правоцентристського, правого, ультраправого. Висвітліть особливості розвитку системи громадських рухів та організацій в сучасній Україні. Якою є стратегія їх діяльності?


Питання для дискусії


1. Чи була Україна колонією імперій?

2. Чи була, на Вашу думку, легітимною заборона Верховною Радою України Комуністичної партії України?

3. Чи виправданою, на вашу думку, є наявність в сучасній Україні значної кількості політичних партій? Чи варто підвищувати для них „відсотковий бар’єр” у ході парламентських виборів?

Теми рефератів, доповідей, повідомлень

1. Кирило-Мефодіївське товариство.

2. Українські національні та загальноросійські політичні партії на терені України на початку ХХ ст.

3. „История Русів” – історично-політичний твір кінця ХУІІІ – початку ХІХ ст.

4. Український національний рух і Перша світова війна.

5. Дисиденство в Україні, його течії та форми опору офіційній владі.


Джерела


Кирило-Мефодіївське товариство. В 3-х т. – К., 1990.

Національні процеси в Україні. Збірник документів і матеріалів. Ч.2. – К., 1997.

Україна в ХХ ст. Збірник документів і матеріалів. – К,, 2000.

Українська суспільно-політична думка в ХХ ст. Документи і матеріали. – Б.м.: Сучасність, 1993. – Т.1.

Українські політичні партії кінця ХІХ – початку ХХ ст.. Програмові і довідкові матеріали. – К.: Конслатинг, Фенікс 1993. – 458 с.

Хрестоматія з історії України. – К., 1996. – С.138-148.

Енциклопедичні, довідкові видання

Історико-політичні уроки української державності: Енциклопедичний словник / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького; Донецький інститут внутрішніх справ / Ю.І. Римаренко (відповідальний редактор). – К., 1998. – 544с.

Малий словник історії України / В. Смолій, С. Кульчицький, О. Майборода та ін. – К.: Либідь, 1997. – 464 с.

Мироненко О.М., Римаренко Ю.І., Усенко І.Б., Чехович В.А. Українське державотворення: Словник-довідник. – К.: Либідь, 1997. – 560 с.


Навчальні посібники, навчально-методична література

Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ – ХХ століття. – К.: Видавництво “Генеза”, 1996. – 356 с.

Історія України: курс лекцій / За ред. Ковальського Б.П. – К., 1998. – 407 с.

Історія України: навчальний посібник / За заг. ред. Смолія В.А. – К., 1997. – С.45-70.

Новітня історія України: 1900-2000 рр. / За ред. Слюсаренко А.Г. – К., 2002. – 719 с.

Бойко О. Історія України. – К., 2002. – С.566-614.

Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст. Вид. 2-е. – К.: Генеза, 2000. – 356 с.

Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія української державності: Курс лекцій: Навчальний посібник для студентів вузів. — К. : Либідь, 1999. — 480 с.

Література

Болдирєв О. В. Перша спроба організації української політичної партії // Український історичний журнал. — 1995. – № 6. – С. 47-54.

Висоцький О., Голуб А. Зародження соціал-демократії в Україні і міжнародний соціалістичний рух // Політологічні читання. – 1994. – № 2.

Головченко В. «...Єдина, неподільна, вільна, самостійна»: Програмні документи перших українських політичних організацій Наддніпрянщини про національну державність // Рідна школа. – 1996. –№ 11-12. – С. 8-10.

Гунчак Т. Перша половина ХХ ст. Нарис політичної історії. – К.: Либідь, 1993. – С.30-78.

КатренкоА.Н. Лисенко М.В. і національно-визвольний рух в Україні в П половині XIX – на початку XX ст. // Український історичний журнал. – 1992. – № 7-8.

Касьянов Г.В. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х рр. – К., 1995.

Конквест Р. Жнива скорботи. Радянська колективізація і голодомор. – К.: Либідь, 1993. – 384 с.

Костюк Г. Сталінізм в Україні. – К.: Смолоскоп, 1995. – С.90-95.

Кременів І., Табачник Д. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду). – К., 1996. – 406 с.

Курносов Ю.О. Інакомислення в Україні (60-ті – перша половина 80-х рр. ХХ ст.). – К., 1994.

Левенець Ю. Теоретико-методологічні засади української суспільно-політичної думки: проблеми становлення та розвитку (друга половина ХІХ – початок ХХ століття). – К.: Стилос, 2001. – 572 с.

Литвин В.М. Україна на межі тисмячоліть. – К., 2000. – 385 с.

Луняк Є.М. Кирило-Мефодіївське товариство в історичних дослідженнях другої половини XIX-XX ст. – Д., 2003. – 19 с.

Нагорна Л.П. Політична культура українського народу: Історична ретроспектива і сучасні реалії. – К., 1997. – 266 с.

Нариси з історії українського національного руху. – К.: Ін-т історії України НАН України, 1994. – 190 с.

Нахлік Є. Пантелеймон Куліш і “Руська трійця”. – Львів, 1994. – 27 с.

Омельченко І. Соціально-політична ситуація в Україні в першій половині XIX ст. // Нова політика. – 1997. – № 4. – С. 28-34.

Панюк А., Рожик М. Історія становлення української державності. –— Львів: Центр Європи, 1995. – 166 с.

Петраш О. “Руська трійця”: М.Шашкевич, І.Вагилевич, Я.Головацький і їх літературні послідовники. – К.: Дніпро, 1986. – 230 с.

Петраш О. Подвижники української ідеї. Маркіян Шашкевич та його побратими. – Тернопіль: Кн.-журн. вид-во “Тернопіль”, 1996. – 158 с.

Політична історія України. – К., 2001. – С.430-435, 445-463.

Полонська-Василенко Н. Історія України: в 2-х т. – К., 1995.

Світленко С.І. Українські громади другої половини XIX – початку XX ст.: Статті та повідомлення // Київська старовина. – 1998. – № 2. – С. 9-27.

Українська ідея: історичний нарис /В.Ф. Солдатенко, В.П. Крижанівський, Ю.А. Левенець та ін. – К.: Наукова думка, 1995. – 132 с.

Фартушний А.А. Українська національна ідея як підстава державотворення. – Л.: Видавництво Національного університету “Львівська політехніка”, 2000. – 308 с.

Шаповал Ю.І. Сталінізм і Україна // Український історичний журнал. – 1991. – № 4-8, 10.

Шаповал Ю. Україна 20-50-х років: сторінки ненаписаної історії. – К., 1993.

Юшков С.В. Нариси з історії виникнення і початкового розвитку феодалізму в Київській Русі. – К., 1992.

Семінар № 6. ОСОБЛИВОСТІ ТА ВИЗНАЧАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ОСВІТИ, НАУКИ І ТЕХНІКИ У ПЕВНІ ІСТОРИЧНІ ПЕРІОДИ В ЖИТТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ (2 години)


План


1. Історичні аспекти розвитку науки і техніки на українських землях.

2. Історичні аспекти виникнення і функціонування освітніх систем в Україні.

3. Освіта, наука, промислово-технічна політика сучасної України.


Методичні поради


1. Розпочинаючи відповідь на перше питання „Історичні аспекти розвитку науки і техніки на українських землях”, наведіть аргументи на користь тези про науку як інтернаціональне явище, зверніть увагу на тісний зв’язок процесу розвитку науки і техніки в Україні із загальносвітовим процесом. Розкрийте сутність “теорії культурних кіл”. Далі подайте конкретні відомості з історії розвитку науки і техніки на українських землях у сільськогосподарську (приблизно 8 тис. до н. е. – середина XVIII ст.), індустріальну (середина ХУІІІ ст. – середина ХХ ст.), інформаційну (1960-ті – донині) епохи наукового розвитку світу.

2. Висвітлюючи друге питання „Історичні аспекти виникнення і функціонування освітніх систем в Україні” слід звернути увагу на специфіку освіти у державах північного Причорномор’я, Київській Русі, на українських землях за часів Литовсько-Польської доби, перебування України у складі Російської та Австро-Угорської імперій. У чому полягали особливості розвитку національної освіти за доби УНР, Української держави (1917-1920 рр.)? Якою була стратегія розвитку освіти періоду перебування України в складі СРСР?

3. У ході висвітлення треього питання „Освіта, наука, промислово-технічна політика сучасної України” зосередьте насамперед увагу на характеристиці основних законодавчих актів молодої української держави, які регулюють процеси розвитку науки і техніки. Як позначилася економічна криза початку 90-х рр. на стані науки і освіти в Україні? Перелічте відомі вам досягнення сучасної України у різних сферах науки і техніки. Що ви знаєте про видатних випусників НТУУ „КПІ”? Якою, на вашу думку, повинна бути стратегія розвитку науки і техніки в Україні?


Питання для дискусії


1. Розвиток науки і техніки і прогрес: це поняття тотожні?

Теми рефератів, доповідей, повідомлень

1. Українські освітні системи доби Центральної Ради, Української держави П.Скоропадського.

2. Наукові досягнення вчених НТУУ „КПІ”.

3. Орієнтація України на органічне включення її до промислово-технічного потенціалу у світове громадянство.


Джерела


Державні науково-технічні програми. – К., 1995. – С.100-110, 130-143.

Освіта України. Нормативно-правові документи. – К.:Міленіум, 2001. – С.11-38, 63-86, 128-137, 267-292, 367-371.

Україна в ХХ ст. Збірник документів і матеріалів. – К., 2000. – С.196-197, 207, 252-254, 275-276, 286-287.

Енциклопедичні, довідкові видання

Короткий словник – довідник для студентів гуманітарних факультетів
з курсу “Етнологія України”. Укладачі Бортник Л. А., Бердута М. З. Харків, 2002. – 67 с.

Навчальні посібники, навчально-методична література

Історія національної освіти та педагогічної думки в Україні: Навчальний посібник / Медвідь Л.А. – К.: Вікар, 2003. – 304 с.

Історія України: курс лекцій / За ред. Ковальського Б.П. – К., 1998. – С.136-142, 205-230, 327-328, 453-456.

Історія України: навчальний посібник / За заг. ред. Смолія В.А. – К., 1997. – С.45-70.

Новітня історія України: 1900-2000 рр. / За ред. Слюсаренко А.Г. – К., 2002. – 719 с.

Література

Аксіоми для нащадків: українські імена у світовій науці. Збірник нарисів. – Львів: Меморіал, 1992. – 544 с.

Алексєєв Ю. Україна: Освіта і держава (1986-1997). – К., 1998.

Вища освіта: проблеми та перспективи розвитку. – К., 1995. – С.7-9, 42-44, 81-82, 112-114.

Глушман А.В. Университетское образование: опыт системного исследования. – К., 1997. – С.170-195.

Дослідження з історії науки і техніки. Випуск 1. – К., 2002. – 156 с.; Вип.2. – К., 2003. – 164 с.

Жабровець І.В. Освіта і інвестиції в Україні. – К., 2002. – С.11-27, 38- 49.

Історія Академії наук України. – К., 1994. – 356 с.

Кремень В.Г. Освіта і наука України: шляхи модернізації. – К., 2003. – 216 с.

Кузнецова Н.И. Наука в ее истории. – М.: Наука, 1982.

Кузнецова Н.И. Социо-культурные проблемы формирования науки. – М., 1997.

Кун Т. Структура научных революций. – М.: Издательство «Прогресс», 1975.

Литвин В.М., Андрущенко В.О. Науково-освітній потенціал нації. В 3-х т. – К., 2003.

Малкей М. Наука и социология знания. – М.: Издательство «Прогресс», 1983.

Навроцький О.І. Вища школа України в умовах трансформації суспільства. – Х., 2000. – С.60-117, 167-220.

Онопрієнко В.І. Історія української науки ХІХ-ХХ ст. – К., 1998. – 302 с.

Освітні технології. За ред. О.М.Пєхота. – К., 2001. – С.128-162.

Поппер К. Логика и рост научного знания. М.: Издательство «Прогресс», 1983.

Фейерабенд П. Избранные труды по методологии науки. М.: Издательство «Прогресс», 1986.

Яблонський В.А. Вища освіта в Україні на межі тисячоліть: проблеми інтернаціоналізації. – К., 1998. – С.38-74.


ІУ. РЕКОМЕНДАЦІЇ ПО НАПИСАННЮ І ОФОРМЛЕННЮ РЕФЕРАТІВ


Реферат – (з лат. refero – повідомляю) – короткий виклад у письмовому вигляді або у формі публікації доповіді наукової праці, літератури з тієї чи іншої теми. Підготовка та захист рефератів є однією з важливих складових цілісного навчального процесу, обов’язковою умовою засвоєння та складання іспиту з курсу «Історія України (соціально-політичні аспекти)». Перелік рекомендованих тем рефератів студенти можуть знайти вище по ходу викладу планів семінарських занять і методичних рекомендацій до їх підготовки. Сформулювані викладачем теми рефератів націлені на закріплення та поглиблення отриманих студентами знань, здобуття навичок ведення самостійної науково-дослідної роботи. Практичний сенс такої роботи англійський фізик, автор вчення про електромагнітне поле М.Фарадей виклав у такій короткій формулі: „Працювати, завершити, оприлюднити”.

Як правило, студенти-першокурсники мають доволі туманне уявлення про специфіку підготовки рефератів та вимоги щодо їх технічного оформлення. Зупинимося на цих питаннях більш детально.

Першим етапом роботи по підготовці реферату після обрання конкретної теми є виявлення та опрацювання джерел і літератури. Для полегшення першої частини цього завдання викладачами кафедри розроблені рекомендовані списки джерел і літератури. Утім, це зовсім не заперечує можливості здійснення самостійного бібліографічного пошуку студентом: винайдення і використання щойно введених до наукового обігу джерел, новітньої літератури, ясна річ, не можуть не вітатися.

Для того, щоб отримати „на руки” необхідну для написання реферату літературу, студенту слід звернутися до бібліотеки. Пошук літератури за темою реферату варто розпочинати, звернувшись до бібліотечних каталогів, де представлені відомості про наявні підручники, збірники документів, монографії тощо. При опрацюванні літератури за рекомендованим списком, для пошуку потрібних видань достатньо використати алфавітний каталог, що включає усі необхідні відомості про книги в алфавітному порядку. Проте у разі бажання студента опрацювати нову, додаткову літературу, слід звернутися до тематичного каталогу, де бібліографічний опис книг, збірників документів і брошюр подається відповідно по окремих темах з подальшим розподілом на рубрики. Рекомендуємо послуговуватися насамперед фондами великих універсальних і багатогалузевих бібліотек, комплектування яких здійснюється на основі обов’язкового примірника. Такою є, зокрема, Національна бібліотека України ім. В.І.Вернадського. Доволі обширними і такими, що постійно поповнюються новітніми виданнями, є також фонди біліотеки НТУУ «КПІ».

Про методику роботи з джерелами і літературою йшлося вище, у першому розділі методичних рекомендацій. Тут лише зробимо наголос на крайній потребі вироблення уміння правильно читати книгу, що передбачає неквапливе, уважне, критичне опрацювання її змісту. Кілька рекомендацій дамо і відносно техніки ведення записів та оформлення обробленого матеріалу. Витяги з прочитаних книг студентам краще робити не у зошиті, а на окремих листках паперу або картках з обов’язковим наведенням даних про джерело здобуття інформації, відомостей про автора і т. ін. Зручність ведення карток полягає у тому, що виписаний на них матеріал можна сортирувати у процесі роботи над тим чи іншим розділом реферату. Корисними можуть бути також вирізки з окремих газет, котрі так само слід розподіляти за тематичним принципом.

Студенту – мабутньому технічному спеціалісту слід усвідомити й те, що у гуманітарних науках докладне вивчення, аналіз джерел та літератури саме й становлять основу дослідницького процесу. Ця обставина, власне кажучи, до певної міри різнить гуманітарні науки від технічних, де принципове значення для проведення й завершення наукової праці має організація численних експериментів. Т.Едісон, наприклад, так характеризував свою наукову роботу: „Збираю дані про багато тисяч експериментів, що складає для мене вихідний пункт, а потім вже даю кілька тисяч нових”.

Після вивчення джерел і літератури слід продумати структуру реферату. Як правило, остання передбачає наявність титульного аркушу, чіткого плану роботи, основної частини з розкриттям теми (вступ, кілька розділів по темі праці, висновки), списку використаних джерел і літератури.

Правильно оформлений титульний аркуш містить у верхньому полі аркуша назву вищого учбового закладу та кафедри, на якій виконувалася робота, у середньому полі – тему реферату, прізвище, ім’я, по-батькові виконавця та наукового керівника, у нижньому полі – назву міста, рік підготовки реферату (зразок оформлення титульного аркушу подається наприкінці праці).

Надвичайно відповідальним етапом є опрацювання плану майбутнього реферату. План, тобто перелік тем питань, які розглядатимуться у праці – це своєрідний компас студента, який допомагає дотримуватися чіткої послідовності та логічності у викладенні матеріалу. Спочатку є сенс розробити попередній, „робочий варіант” плану, що являє собою простий перелік пунктів, які автор має намір висвітлювати. По ходу написання план реферату має бути уточнений, приведений у відповідність із змістовним наповненням розділів праці. Для правильного складання плану корисно переглянути плани інших робіт аналогічного характеру. Технічні вимоги до оформлення плану прості: напроти назв розділів слід вказувати номери їх початкових сторінок; крім назв розділів, підрозділів треба також вказувати на наявність вступу, висновків, переліку використаних джерел і літератури.

Завершивши вивчення джерел і літератури, склавши попередній план можна приступити до написання тексту реферату.

Початковою частиною реферату є вступ. Відповідно до встановлених правил тут має міститися обгрунтування актуальності теми, короткий історіографічний огляд проблеми, визначення мети і основних завдань роботи.

Обгрунтування актуальності теми реферату передбачає доведення прямого зв’язку між обраною для висвітлення темою і завданнями навчального процесу, а також потребами суспільно-політичного життя країни.

Короткий огляд джерел і літератури – наступний важливий елемент роботи, оскільки дає чітке уявлення про ступінь наукової розробки теми та рівень опанування її студентом. Автору реферату слід уникати простого переліку опублікованих збірників документів та відомих праць з теми, натомість прагнути подати аналіз сучасного стану наукової розробки теми, звернувши увагу на такі конкретні питання: наскільки повно тема забезпечена джерелами, опрацьована науковцями, які саме аспекти теми залишаються досі нез’ясованими або ж дискусійними. Остання позиція є особливо важливою з огляду на сучасний стан історіографії, позначений наявністю різних поглядів на ті чи інші історичні події. Студенту належить в рефераті звернути на цю обставину особливу увагу, по можливості висловити й власну оцінку з конкретної проблематики. Іще один принциповий момент історіографічного огляду – вміння студента чітко окреслити сучасні наукові досягнення з теми, порівнявши їх з працями, які до певної міри уже втратили свою актуальність. Це, звісна річ, зовсім не означає потреби негативного оцінювання таких робіт, ідеться лише про правильну оцінку усіх етапів у вивченні конкретної теми, з’ясування конкретних досягнень і недоліків у засвоєнні теми попередниками та здобутків у цьому сучасників.

Правильне визначення мети і завдань роботи передбачає чітке усвідомлення студентом підпорядкованості других першій. Якщо мета реферату визначає головну стратегічну лінію праці, то завдання мають, так би мовити, тактичне значення, послідовно розкриваючи зміст висвітлюваних автором питань по окремих розділах реферату.

Основна частина реферату традиційно складається з трьох-чотирьох розділів, в яких у логічній послідовності розкривається зміст теми. Цей етап роботи, як правило, є найскладнішим для студентів, адже у своїй переважній більшості вони не мають досвіду самостійної „письменницької праці”.

Принагідно відзначимо, що багато з видатних письменників, поетів робили щирі визнання про те, наскільки складним для них є процес писання. „Писати важко”, – постійно повторював, наприклад, російський пролетарський письменник М.Горький, а видатний французький письменник Оноре де Бальзак, прагнучи удосконалити свої твори, переробляв їх по 10-12 разів. На жаль, серед частини студентів подекуди помічається практика використання для написання рефератів підручників, компіляція опублікованих матеріалів або, що іще гірше, механічного переписування текстів рефератів, здобутих через мережу Internet. Зрозуміло, що таке „полегшення” процесу самостійної праці насправді є програшним варіантом для самого ж студента, оскільки позбавляє його можливості здобути за роки навчання в університеті найцінніший досвід – уміння логічно викладати та аргументовано відстоювати свої думки у письмовій формі. На важливості такої практики наполягав свого часу і російський культуролог Д.Лихачев. „Щоб навчитися їздити на велосипеді, – писав він, – треба їздити на велосипеді. Щоб навчитися писати, треба писати!”

Вище, при розгляді методики готування усних виступів для семінарських занять ми вже говорили про важливість досягнення студентами якісного мовлення. Строгі вимоги до якості мови пред’являються також і при написанні тексту реферату. Студентська наукова робота повинна бути написана зрозумілою, чіткою літературною українською мовою із дотриманням усіх сучасних правил орфографії. Майбутнім технічним спеціалістам слід зважати на те, що гарна мова математичної роботи, гарна мова історичної праці, гарна мова літературної праці – це зовсім різні мови. Зокрема, для природних і технічних наук притаманне застосування „сухої мови”, насиченої багатьма спеціальними термінами, що безперечно допомагає спеціалістам компактно і логічно викладати суть наукової проблеми. У той же час мова наукових праць гуманітарного напряму повинна бути наближеною до розмовної мови, проте водночас і не тотожною цій останній. Блискучий науковець, літератор і публіцист Дмитро Лихачев, наприклад, висловлював такі думки з цього приводу: „Чим ближче ваша письмова мова до мови усної, тим краще, тим вона вільніша, різноманітніша, природніша по інтонації. Специфічні для письмової мови звороти обтяжують мову. Вони не потрібні. Однак усна мова має і великі недоліки: вона не завжди точна, вона неекономна, в ній часті повторення. Отож, записавши свою мову до уявного читача, треба потім її максимально скоротити, виправити, звільнити від неточностей, від надмірно вільних, „розмовних” висловів. Наукова робота „підіжметься”, стане компактною, точною, але збереже інтонації живої мови, а головне – в ній відчуватиметься адресат, уявний співбесідник автора”.

Загалом основна частина реферату моє бути позначена послідовністю викладу

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: