История Украины (шпаргалки)
Український національно-визвольний рух у 1905-1907 рр.
В роки першої демократичної революції на передній край суспільно-політичної боротьби висунулося укр.ий національне питання. Громадськість У боролася проти національного гноблення, за право навчання на рідній мові в школах, користування їм у пресі, на сцені, у державних заснуваннях. Укр.ая преса виникнула в ході революції після Маніфесту 17 жовтня, що оголосив про свободу слова. Першим виданням був часопис «Хлібороб», що видавався братами Шеметами в Лубн. У 1906 р. у Києві, Харкові, Одесі й ін. містах У, а також у Петербурзі і Москві виходило 18 укр. газет і часописів. «Просвіти» - укр. самодіяльні кулътурно-просветительные організації, керовані демократичними і ліберальними діячами із середовища національно-свідомої укр.ой інтелігенції. Активна участь у роботі «Просвіт» приймали: у Києві - Б Гринченко, Л. Косач (Леся Украинка), Н. Лысенко; Чернігові - М. Коцюбинський, Полтаві - Панас Мирный, Катеринославі - Д. Яворницкий; Миколаєві - Н. Аркас. «Просвіти» ринулися розвити національну самосвідомість, для чого влаштовували бібліотеки і читальні, налагоджували випуск на укр.ом мові науково-популярної літератури, організовували лекції і спектаклі на «мове», створювали школи з укр. мовою викладання. Царські влади всіляко протидіяли діяльності «Просвіт». Вища школа. У 1905 р. явочним порядком, за вимогою студентів і громадськості, починають викладати в університетах на укр.ом мові. У 1907 р. у Києві засновується Укр. ое наукове товариство на чолі з М. Грушевським. Національне прямування на західно-укр. землях. Звістка про початок революції в російській імперії сколихнула трудящих Галичини, Буковини, Закарпаття. Демонстрації, мітинги, страйки інтернаціональної солідарності проходили під гаслами «Геть царат», «І здраствує революція», «Землю - безземельним». Група сприяння РСДРП. У Східної Галичині і Буковині зібралися майже 2,5 тис. чоловік, що бігли сюди з Росії через переслідування поліції. В Львові вони утворили «Групу сприяння», що переправляла через австро-угорську межу революційну літературу, зброя, брала участь в організації демонстрацій, мітингів у підтримку боротьби в Росії. Під впливом революційних подій у Росії, на західно-укр. землях розгорнулося широке страйкове прямування. Селяни потребували передачі їм землі, уведення загального виборчого права, відмовлялися збирати врожай на поміщицьких землях. Повсюдно звучали вимоги про відкриття середніх швед з укр. мовою навчання, укр. університету, про возз'єднання усіх укр. земель у єдиній суверенній демократичній державі. Уряд Австро-Угорщини перейшов до репресій. Було заарештовано 12 тис. селян, на межі з Росією поставлено додатково 3 корпус. Укр. вимоги були проигнорированы. Висновок: збройна боротьба проти царату потерпіла поразку унаслідок відсутності єдності дій серед революційних партій, різночасності виступів, неорганізованості і слабкого технічного підготування повсталих, недосвідченості керівників.
Політичне становище на У після поразки революції у 1905-1907 рр.
Після поразки революції 1905-1907 р. по всій країні установився режим, що одержав назву столипінський, по імені голови царської Ради міністрів Я. А. Столыпина. Він характеризувався: 1) Розпуском Державної думи, що виявилася неслухняної царюю, і виданням 3 червня 1907 р. нового виборчого закону, у котрому ще більше урезывались права робочих, селян, неросійських народів. Так був здійснений третьеиюньский державний переворот. По новому виборчому законі виборчі права мали тільки 15% населення країни. Вибори в III Державну думу, проведені влітку і восени 1907 р., дали царату очікуваний результат: III Дума стала царепослушной. Від У избрано 111 делегатів: 64 поміщика, 13 попів, 20 селян. 2) Лавіруванням уряду Столыпина між різноманітними класами, що одержало назву бонапартизму. Склад III Думи відбивав блок поміщиків із верхівкою торгово-промислової буржуазії. Відповідно в III Думі було 2 більшості: правооктябристское й• октябристско-кадетское. Уряд Столыпина балансував між цими 2 таборами. 3) Настання на революційні сили, на права робочих, селян і їхніх партій; царський уряд разгромило робітники організації, профспілки, закривали робітники газети і часописи. 4) Насадженням ідеології великодержавного шовінізму і посиленням нац. утиску. На У царат переслідував укр.ий мову і культуру, забороняв видання укр. газет, часописів, художньої літератури. Царські влади закривали укр. клуби і кружки. Було закрито культосвітнє товариство «Просвіта», циркуляр Столыпина 1910 р. забороняв «інородцям» створювати товариства, клуби, видавати газети на рідній мові. Національно-визвольне прямування характеризувалося різнорідним класовим і соціальним складом. У ньому брали участь робітники, селяни, представники буржуазії і поміщиків, інтелігенції. Одним із показників розмаху національно-визвольного прямування можна вважати Наказ екатеринославских робітників своєму депутату IV Державної Думи Г. Петровскому в 1913 р. У ньому були виражені 2 основних вимоги: повної свободи і національного самовизначення У; українізації шкіл і розвитки національної культури. У національно-визвольному прямуванні було два основних напрямки: а) національно-ліберальний напрямок - «Товариство укр. поступовцев» (Л Юркевич, Д. Донцов, С. Петлюра). Вони видавали часопис «Дзвін». Виражали ідеї класового світу на національній основі, домагалися поступової культурної автономії У, а потім і політичної. Націоналістичний напрямок (В. Липинский, В. Шемет, Н. Локоть) Свою головну задачу бачили в дозволі викладання на укр.ом мові в початковій школі, випуск історичної і художньої літератури, відновлення гідності нації.
Аграрна політика Столипіна на У, її економічні та політичні наслідки.
Причини реформи: 1) Прагнення царату відвернути селян від боротьби за поміщицькі землі і закріплення в них приватновласницьких настроїв. 2) Усвідомлення правлячими колами необхідності прискорення розвитку капіталізму в селі по американському шляху, того, що селянська община є гальмом на цьому шляху. 3) Прагнення ліквідувати аграрну перенаселеність у Європейській частині країни шляхом переселення найбільше революційної і взрывоопасной частини селян у Східні райони Росії. Заходи Столыпина: 1) Указом 9 листопада 1906 р. і законом 14 червня 1910 р. селянам вирішувалося виходити з общини і закріплювати землю в приватну власність. Тим самим руйнувалося общинне землеволодіння; 2) Створення на селі хутірського й отрубного господарства. 3) Проведення переселенської політики. Хід реформи: здійснення реформи було покладено на губернские-и волостные землевпорядні комісії. 1) На У с 1906 по 1915 р. з общини вийшли 468 тис. подвір'я, або 30,2% від загальної чисельності общинних земель. Причому на Правобережжя і Полтавську губернію общинне землеволодіння зникнуло зовсім. 2) У ході створення хутірських і отрубных господарств Столыпин хотел створити міцну мережу багатих хазяїв-куркулів, які б служили опорою самодержавства на селі. Проте, досягти поставленої цілі не вдалося. На У к початку 1916 р. було створено 440 тис. хутірських і отрубных господарств або 13% від загальної чисельності. 3) Для надання помочі селянам у створенні хутірського господарства був створений Селянський поземельний банк, що скуповував поміщицькі землі і продавав селянам. 4) У ході проведення переселенської політики У. дала найбільшу кількість переселенців у Сибір. З выехавших туди в 1906-1912 р. біля 1 млн. приїхали з У. Итоги реформи: 1) Столипінська аграрна реформа була після скасування кріпосного права в 1861 р. таким кроком на шляху перетворення феодальної монархії в буржуазну. 2) Вона прискорила розвиток капіталістичних відношень на селі. 3) Проте, у цілому аграрна політика Столыпина не досягла поставлена цілей, оскільки реформа не встигнула зруйнувати економічної основи феодальних відношень - помещичье землеволодіння.
Причини і характер І світової війни.
Війна велася між Потрійною спілкою (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) і Антантою (Росія, Англія, Франція). У ході війни до Потрійної спілки приєдналася Туреччина і Болгарія, до Антанті - Італія, Румунія, США. Причини війни: 1) прагнення монополістичних об'єднань збільшити прибутку за рахунок військових замовлень, захоплення нових ринків збуту; 2) бажання всіх держав до захоплення нових земель, переділу колоній і усуненню конкурентів. Німеччина і США, зробивши економічний ривок на початку XX в., були позбавлені колоній; уряди воюючих держав ринулися відвернути увагу своїх народів від внутрішніх проблем, роз'єднати соціалістичні робітники партії II Інтернаціоналу, а також трудящих усіх країн. Характер війни був загарбницький і несправедливий з усіх боків (за винятком Сербії, що не ринувся до захоплень, але першої австро-угорської окупації, що піддала,). Приводом до війни стало убивство австро-угорського ерцгерцога, слов'янофіла Франца Фердинанда і його дружини сербським націоналістом Гаврилом Принципом. Хід військових дій на території У призвів до розрухи господарського життя, що проявилося у відтоку робочої сили, пов'язаної з війною, спаді промислового і з/х виробництва. Погіршилося положення народних мас, що пояснювалося скороченням посівних площ, ростом податків, розладом грошового обігу (лише 15% грошей було забезпечено золотом), найчастіше втратою годувальника, голодом. Все це призвело до росту робітника і селянського прямування, виступам солдатських мас.
Західноукраїнські землі в роки І світової війни.
Окупація російськими військами територій Східної Галичини і Північної Буковини. На території Східної Галичини і Північної Буковини після окупації її російськими військами було затверджене генерал-губернаторство на чолі з Г. Бобринским. Це призвело до настання на національно-культурні завоювання. Був закритий ряд культурних заснувань, заборонені періодичні видання, введені обмеження викладання укр. мови в школах. Почалося переслідування греко-католицької церкви і насильницьке введення православ'я. 3 травня 1915 р. у Віден відчинилася Об'єднана Укр. ая рада, на якій була висловлена підтримка австрійським військам у боротьбі проти Росії, що було викликано надією на визвольну місію Австро-Угорщини. Роздавалися призови боротися за конституційну Австрію проти самодержавної Росії. Була почата перша спроба створити Укр. національну армію, що виступає на стороні Австро-Угорщини. Ціль армії - звільнення У. Общая Укр. ая рада у Львові 1914 р. закликала юнаків-добровольців на службу в укр.ий легіон. Створюються організації «Січ», «Сокіл», «Шар», що прийняли найбільше активну участь у створенні національної армії, що згодом буде названаі «Січові стрільці». Хід військових дій на території У призвів до розрухи господарського життя, що проявилося у відтоку робочої сили, пов'язаної з війною, спаді промислового і з/х виробництва. Погіршилося положення народних мас, що пояснювалося скороченням посівних площ, ростом податків, розладом грошового обігу (лише 15% грошей було забезпечено золотом), найчастіше втратою годувальника, голодом. Все це призвело до росту робітника і селянського прямування, виступам солдатських мас.
Причини, основні завдання та особливості Лютневої (1917 р.) революції в Росії.
Прорахунки уряду викликали невдоволення народу і призвели до кризи у суспільстві. Почався голод, не вистачало хліба, поширюються робітничі страйки. Особливо складною була ситуація у Петербурзі. Війська столичного гарнізону перейшли на бік робітників. І так почалась Лютнева буржуазно-демократична революція 1917 року. Коли стало відомо про події, почалися виступи, демонстрації на підтримку революції, за таких обставин цар Микола ІІ зрікся престолу і до 12 марта 1917 року царський режим розсипався. Так Лютнева революція дуже швидко перемогла. Особливість революції: швидко впало самодержавство. В Росії виникає двовладдя. Ліберальні депутати Державної Думи Росії сформували Тимчасовий уряд, який спирався на буржуазію, поміщиків, на панівний клас, інтереси яких виражав. Тимчасовий уряд продовжує вести І світову війну, запевнюючи, що Росія, як член Антанти буде в війні до кінця. У внутрішній політиці продовжує політику царизм. Це була перша офіційна влада. Друга влада в Росії – Петроградська влада робітничих та солдатських депутатів. Рада захищала інтереси народу, спиралася на народні маси (селяни, солдати, озброєний народ). Мала реальну силу. Рада мала вплив у військах. Таким чином, Тимчасовий уряд повинен був рахуватися з радами як з реальною силою. Спочатку до Ради ввійшли меншовики та есери. Більшовиків було мало. В У стало відомо про падіння царизму. 13 марта 1917 року в Києві сформувався Виконавчий комітет – орган укр. Тимчасового уряду. Він повинен був навести порядок, захищав и виражав інтереси панівних класів. Але незабаром в У виникає Київська Рада робітничих та солдатських депутатів. Вона діяла як і Петербурзька. Але, на відміну від Росії, в У виникає третя сила – Українська Центральна Рада (ЦР).
Утворення та основні етапи діяльності Української Центральної Ради.
На У в березні виникнуло не менше 170 Рад. Буржуазія створювала свої органи влади -суспільні комітети (у них входили колишні земцы, фабриканти, заводчики, поміщики, професура й ін.). 3 березня 1917 р. з ініціативи товариства укр. прогресистів, соціал-демократів і укр. соціалістів-революціонерів, ряду кооперативних і студентських організацій створена Центральна рада (ЦР), Головою ЦР був обраний М. Грушевський - відомі історики, що повернувся з посилання, лідер Товариства укр прогресистів. Повноваження Центральної рады і Грушевського були проголошені на Укр. ом національному конгресі (7-8 квітня 1917 р.). До складу ЦР увійшло понад 800 чоловік, що подають усе укр. національні партії, профспілкові організації, селянські спілки. 4-я частина місць належала російським, єврейським, польським і ін. партіям (соціал-демократи, есери, Бунд). Керівництво ЦР стало створювати на місцях (повіти, міста, губернії) укр. рады, підтримувало заходи щодо створення укр.ой преси, введення укр. мови в школах і виникнення культосвітніх організацій («Просвіта»). ЦР висувала вимогу перед Тимчасовим урядом про автономію У в складі Російської Федерації. Політика ЦР одержала в травні 1917 р. підтримку 3-х Всеукр. з'їздів: військового, селянського і робітника. 10 червня 1917 р. ЦР видала свій перший Універсал, у якому провозглашалась автономія У. Вскоре була створена виконавчий орган ЦР - Генеральний секретаріат на чолі з Володимиром Винниченко (із 8 міністрів; С. Петлюра став генеральним секретарем по обороні). Наприкінці червня - початку липня 1917 р. у Києві відбулися переговори між делегаціями ЦР (М. Грушевський і В. Винниченко) і Тимчасового уряду (А. Ф. Керенский, М. Терещенко, И. Церетели). Генеральний секретаріат був визнаний вищим органом крайового керування на У. Його влада поширювалася на 5 губерний: Київську, Полтавську, Чернігівську, Подільськ, Волинську. 3 липня 1917 р. ЦР публікує ІІ Універсал, у якому заявляє про свою згоду чекати законодавчого твердження автономії У Установчим збори в листопаді 1917 р. Октябрьский переворот 1917 р. різко змінив ситуацію. Центральна рада засудила повстання в Петрограді і визнала неприпустимим перехід влади в руки Рад 7 листопада 1917 р. був опублікований ІІІ Універсал, у якому У. провозглашалась народною республікою в складі «Федерації рівних і вільних народів», давалися обіцянки ліквідувати помещичью власність на землю, увести 8-годинної робочий день і встановити державний контроль над виробництвом. Під владу ЦР переходили ще 4 губернії: Харківська, Екатериновславская, Таврическая, Херсонська. У листопаді-грудні 1917 р. різко загострилася боротьба за владу ні У. На виборах в Установче збори укр. партії одержали до 70 % голосів, більшовики одержали усього біля 10%. Багато Рад підтримували ЦР. Керівництво її не визнавало Совнарком на чолі з В. И. Леніним, закрило межу з Радянської Росією, припинило вивіз хліба, не пропускало на Дон через територію У військові з'єднання Червоної Армії, щоб уникнути там масового кровопролиття. У цих умовах, за декілька днів до поразки, ЦР прийняла рішення про радикальну земельну реформу, а 25 січня опублікувала свій ІV Універсал про повну незалежність Укр. ой Народної Республіки і розірванні всіх зв'язків із більшовицької Росією. Запізнілість цих мір, а також відсутність серйозної збройної сили і дієздатного адміністративного апарата, молодість і недосвідченість керівників ЦР і Генерального Секретаріату призвели до поразки Центральної Ради і проголошеної нею УНР.
Боротьба за політичну владу наприкінці 1917 р. причини громадянської війни в У.
У листопаді-грудні 1917 р. різко загострилася боротьба за владу ні У. 4 груден 1517 р. у Києві відчини_ I Всеукр. ий з'їзд Рад селянських, робітників і солдатських депутатів, скликаний під тиском більшовиків У. Однако серед прибулих по призові Центральної Ради делегатів із села переважна більшість складів з'їзду підтримало лідерів УНР. Опинившись у меншості, біля 60 більшовиків і частина їхніх членів лівих партій, що підтримували, покинули з'їзд, коли його не вдалося перетворити у всеукр.ий мітинг. У кількості 124 чоловік вони поїхали в Харків. 24-25 грудня 1917 р. у Харкові працював I Всеукр. ий з'їзд Рад робочої, солдатських і частини селянських депутатів (від села не було жодного представника). Він проголосив на території У радянську владу. На ньому був обраний ЦИК Рад У, головою якого став член УСДРП Ю. Медведєв. 17-го грудня був затверджений радянський уряд У на чолі з Н. А. Скрыпником, що звернулося до Совнаркому Радянського Росії з проханням про збройну поміч. Почалася збройна боротьба між ЦР і більшовицької радянської Росією. 26-го січня 1918-го ряди колишнього підполковника М. А. Муравьева після обстрілу Києва з важких знарядь і бронепоїздів, вступили в місто. Протягом трьох доби вони знищили не менше 3-5 тисяч киевлян, проводячи політику «червоного терору». Проголошення в Харкові Сов. влади на У викликало: а) активізацію діяльності місцевих Рад і організацій більшовиків; формування рядів Червоної гвардії; б) із Росии прибули послані Леніним червоногвардійські ряди Москви, Петрограда, матроси Балтійського флоту й ін. (понад 30 тис. чел.). Командуючим військами призначений В. Антонов-Овсеенко. У грудні 1917-січні 1918 р. об'єднані сили Росії за підтримкою підпільних організацій установили Радянську владу на більшій частині Левобережной У. ЦР, бачачи безнадійність положення: 1) посилає в бій необстрелянных добровольців, студентів і гімназистів; 2) намагаючись залучити населення, прискорено приймає закони (IV Універсал проголосив гос. незалежність У на чолі з ЦР, націоналізував значні землеволодіння, уводив годинников-8-годинної робочий день і т.п.). 26 січня 1918 р. після повстання робітників заводу «Арсенал» і дій радянських військ був узятий Київ. 30 січня Радянський уряд із Харкова переїхало в Київ. ЦР улаштувалася в Житомирі. У., як колишня частина Росії, знаходилася в стані воїни з Німеччиною й Австро-Угорщиною. На переговорах у Брест-Литовске її інтереси подавала ЦР, що намагалася захистити від більшовиків У, тому - підписала договір: 1) про введення на територію УНР німецьких і австро-угорських військ (450 тис.) для захисту від нападу з півночі. ; 2) про постачання продовольством і сировиною німецької армії. У результаті: у лютому-березні німецькі й австро-угорські частини вторглись в УНР і дійшли до Харкова і Ростова, відтиснувши сили Червоної Армії. УНР виявилася під утиском окупантів. Причини цивільної війни на У: відсутність підтримки народом ЦР (населення - проти німецьких здирств, поміщики - проти націоналізації землі, фабриканты- проти годинников-8-годинного робочого дня і т.д.).
Основні напрямки політики П. Скоропадського у 1918 р.
Оккупировав УНР, німецьке командування не було зацікавлено тримати у влади ЦР, тому що: 1) ЦР не мала адміністративного апарата для збору продовольства і сировини для Німеччини (через що постачання неодноразово зривалися); 2) проти спілки з ЦР (соціалістами) був кайзер Німеччини; 3) отсутствие підтримки народом ЦР (населення - проти німецьких здирств, поміщики - проти націоналізації землі, фабриканты- проти годинников-8-годинного робочого дня і т. д.). У результаті: 29 квітня 1918 р. на хлеборобском з'їзді в Києві за підтримкою німецького командування була скинута ЦР і для «порятунки країни від хаосу» проголошений гетьманом Павло Петрович Скоропадський. Внутрішня політика гетьманського уряду: 1) сформирован кабінет міністрів із значних землевласників, в основному російськомовних (ряд укр. діячів відмовилися ввійти в кабінет через розгін ЦР); 2) налажен дієздатний адміністративний апарат (старости, земські урядники, фахові чиновники, поліція і т.п.), що забезпечило майже безперебійне постачання Німеччини продовольством, сировиною і т.д.). 3) Почате формування білогвардійської Південної армії на чолі зі ставлеником Краснова - генералом Семеновим; 4) Відновлене помещичье землеволодіння. Зовнішня політика: а) спілка з Німеччиною; б) установлення дипломатичних відносин із 12 країнами; в) подписание мирного договору з Росією; г) безкінечна дипломатична боротьба з Австро-Угорщиною, що намагалася анексувати східно-галицькі землі і Холмщину; д) контакти з белоказачьим Доном. Політика в області культури: а) створення умов для розвитку просвітництва й укр.ой культури; б) відкриття більш 150 гімназій, 2 університетів (Києві і Кам'янець-Подільському), Укр. ой Академії наук; в) національного архіву, Госбиблиотеки й ін. просвітніх центрів; г) введений у більшості шкіл укр.ий мова. У цілому влада Скоропадського не була стійкої, тому що: 1) не вирішила економічних проблем, вернув дореволюційні порядки на селі; 2) не створила національно-незалежної держави, окружив себе царськими чиновниками, що мріяли про «великої і неподільної Росії»; 3) проводила каральні експедиції (у захист поміщиків і нем. постачань); 4) опора на німецькі війська була хитливої, тому що Німеччина програвала війну й у ній зріла революція; 5) соц. база гетьманщини (значні власники) була занадто вузької, щоб влада протрималася тривалий час.
Діяльність Директорії у 1919-1920 рр.
Створена 14 листопада 1918 р. на підпільному засіданні Укр. Національно-визвольної Спілки в Києві, як межпартийный орган соцпартій У (політичний керівник - В. Винниченко, військовий - С. Петлюра. Директорія домоглася нейтралітету німців і за допомогою корпуса стрільців під командуванням Е. Коновальца розгромила 18 листопада 1918 р. війська гетьмана Скоропадското в 30 км південніше Києва (причина слабості гетьмана - див. попереднє питання). У середині грудня Скоропадський, зрозумівши безнадійність ситуації, відрікається від влади на користь Директорії і біжить у Німеччину. Внутрішня політика директорії носила закономірно суперечливий характер: а) издала закон про ліквідацію приватної власності на землю, але не могла його реалізувати, забороняючи самовільний поділ землі; б) уникаючи беззакония, лишила в недоторканності польські маєтки на У; в) у січні 1919 р. провела вибори в парламент («Трудовий конгрес»), але реальної законодавчої влади створити не могла; г) оголосила про об'єднання ЗУНР з УНР («Злука »), але через гостру класову боротьбу в обох державах об'єднання У залишилося на папері; д) прихильники Винниченко закликали до першочергового рішення соціальних проблем, а прихильники Петлюри - до зміцнення незалежності (через посилення армії й адміністративних органів). Зовнішня політика Директорії: 1) відношення із Сов. Росією: а) ворожість друг до друга; б) підтримка супротивників один одного (Росія - Радянську У, Директорія - ринулася до спілки з білогвардійцями, Антантою); в) відкрита війна один з одним (січень-лютий 1919 р.). 2) Відношення з Антантою: а) після поразки Німеччини - прагнення ввійти під заступництво Антанти (посилка представників у США, Англію, Францію, Італію й ін.; участь у Парижской мирної конференції і т.д.); б) ставка Антанти (особливо Франції) на Польщу; 3) Відношення з білогвардійцями: а) від військових дій (монархіст Денікін не визнавав незалежної У) до збройного нейтралітету перед настанням Червоної Армії в середині 1919 р. і до підтримки Врангеля в 1920 р., що стремились з'єднатися з Петлюрою і белополяками для спільної боротьби з радянською владою. 4) Відношення з Польщею: а) постійна боротьба з польськими домаганнями на західно-укр. землі (В. Галичина й ін.); б) проте в 1920 р. Петлюра йде на спілку з Пилсудским проти Сов. Росії (див. таке питання). Висновок: влада Директорії була Хитливої, через суперечливий характер внутрішньої і зовнішньої політики, чим і скористалася Сов. Росія в січні 1919 р., захопивши територію УНР; офіційно Директорія була ліквідована 20 листопада 1920 р. указом Петлюри, що привласнив собі усе її повноваження.
Проголошення ЗУНР та її злука з УНР.
У Галичині - 18 жовтня 1918 р. у Львові відбулося загальне собранне укр. політичних діячів Галичини і Буковини, що обрало керівний орган - Національний Рада, що заявив про прагнення об'єднати усе західно-укр. землі в єдину державу (Галицню, Северо-Западною Буковину і Закарпаття). У листопаді 1918 р. Национальный Рад увів війська у Львів і в Східну Галицню, проголосив 18 листопада 1918 р утворення Западно-укрдинской Народної республіки (ЗУНР, Президент - Е. Петрушевич, голова уряду - К. Левицкий). Було зроблене таке: для захисту республіки - утворив власну Укр. Галицьку армію (УГА; 40 тис.), сформував місцевий адміністративний апарат керування (з австрійських органів влади на місцях), виступив проти націоналізації значних підприємств і передача землі селянам. Що відіпхнуло від Національної Ради селянські і робітники маси, прискорило утворення революційних Рад, Компартии В. Галичины і збройне повстання в Дрогобичі (квітень 1919 р.) із вимогою возз'єднання із Советской У. У результаті: підірвана зсередини ЗУНР не сумела відстояти В. Галичину і 3. Волынь, захоплену Польщею в червні-липні 1919 р.; уряд ЗУНР зі Львова переїхало в Станіслава. 3 листопада 1918 р. 10-тисячне Буковинське Вече висунуло вимогу: «Хочемо до У», унаслідок чого: 1) відповідно до рішення укр. і румунських парламентерів у Віден, місто Чернівц, повіти Заставна, Кицмань, Вашковцы, Выжныца цілком, а Черновицкий і Серетский частково створювали особливу укр. територіальну область; 2) мова йшла не про автономію в складі Австро-Угорщини, а про приєднання австрійські частини Укр. ой Буковини до УНР. На короткий час утворилася ЗУНР - буржуазна держава в 3. У в 1918-1919 р. Більшість земель З. У (В. Галичина, Сев. Буковнпа, Холмщина, Закарпаття), не змогло домогтися незалежності, тому що: 1) їхній повстання спалахували розрізнено друг від друга, були погано підготовлені, неорганизованны, поступалися в чисельності озброєнню військам сусідніх держав; 2) Сов. У. була не в силах зробити їм діючу поміч.
Встановлення Радянської влади в У у 1920 р. підсумки та наслідки громадянської війни.
Положення на У в 1920 році характеризується закінченням цивільної війни (радянсько-польська війна, розгром армії Врангеля в Криму, петлюрівських і білогвардійських військ на Правобережжя У). Радянсько-польська війна, причини: 1) прагнення уряду Пилсудского знищити Сов. Влада в У; 2) розширити межа Польщі (за рахунок частини Литви, Білорусії й У); 3) збити розжарення социальною невдоволення польських робітників і селян, переключивши їхню увагу від внутрішніх проблем на патріотичну хвилю; 4) скористатися спілкою з Петлюрою на дуже вигідних для Польщі умовах (по Варшавській угоді квіт. 1920 р. Петлюра обіцяв Польщі В. Галичину, 3. Волынь, частина Полісся, забезпечував продовольством пол. армію; надавав війська для походу на Київ). У результаті: створивши 2-кратну перевагу сил (на У - 5-кратне), Польща за декілька місяців захопила Білорусію, Правобережжя У и