Xreferat.com » Рефераты по истории » Виникнення, формування та утвердження засад історичної школи права

Виникнення, формування та утвердження засад історичної школи права

народу, його історією правові моделі, які тому й не мають шансів бути сприйнятими суспільством. Як елемент цілісної культури народу право наділене органічністю, яка виявляється, окрім іншого, у збігу стадій і ритмів розвитку права з розвитком еволюції народного життя. Пухта писав: "Цією органічною властивістю право наділене також і у своєму поступальному розвитку; органічною є і спадковість правових інститутів. Виразити це можна однією фразою: право має історію". [24]

Представники історичної школи права вважали, що призначенням діючих у суспільстві юридичних інститутів є закріплення реально існуючого порядку таким, яким він є. Позитивні закони не можуть боротися зі злом, яке трапляється в житті. У кращому випадку вони можуть сприяти впорядкуванню звичаєвого права і політичної структури, які формуються природно-історично під впливом тих перетворень, що відбуваються з народним духом. Законодавець, отже, повинен прагнути максимально точно виразити "загальне переконання нації", закріпити його у правових нормах. [21]

Пухта підкреслював, що право - це продукт народного духу і своєрідність, специфічні особливості того чи іншого права, зумовлені особливостями народу. Більше того, він вважав, що воля окремої людини не відіграє у праві жодної ролі. Право складається за волею історичної необхідності, або, іншими словами, за волею історії. Право - це результат тих обставин, які історично склалися у суспільстві. "Право, - писав вчений, - це вираз загальної волі всіх учасників правового спілкування". Водночас він зазначав, що свобода є основним поняттям права. Хоча ще раз треба підкреслити, що для історичної школи в цілому характерний антиіндивідуалізм. Оголошуючи право продуктом національного духу певного народу, представники історичної школи права разом з тим не заперечували існування загальних засад та принципів права, які мають наднаціональний характер. Зокрема, Пухта зазначав, що у праві, поряд з національними, існують певні "загальні" засади, які дають змогу одному народові впливати на інший і запозичувати чуже право як основу для розвитку власного. Цим пояснюється рецепція римського права в країнах Західної Європи. Подібно до права представниками історичної школи розглядалася також держава. Держава створена тією ж силою, що і право. Її основою також є народний дух. "Дух народу творить державу, як і право", - писав Пухта. Розвиток держави відбувається так само органічно, як і розвиток права.

Містика народного духу, яку пропонували в юриспруденції представники історичної школи права, знайшла мало прихильників. Проте у філософсько-юридичній концепції історичної школи права важливе теоретичне значення мала критика її представниками метафізичності раціоналізму природничо-правових доктрин з притаманним їм принципом вічних, нерухомих і незмінних прав. Історична школа відкинула поклоніння перед такими абстракціями просвітництва, як розум, особа, природа чи природне право. На наступних етапах розвитку правових учень значну роль відіграла ідея історичної школи, яка полягає у трактуванні правових інститутів як особливих соціальних явищ, які історично закономірно виникають, функціонують і розвиваються в єдиному процесі життя народу.[7,]


2.2 Наслідки виникнення історичної школи права


В першій половині XIX ст., Історична школа права була одним з найзначніших і впливових напрямів у філософії права і в загальній методології юридичної науки. Багато західних юристів підкреслюють заслуги цієї школи в її боротьбі з абстрактними раціоналістичними тенденціями “природного права”, указують на те значення, яке мали нові, внесені нею методи вивчення історичного розвитку права і його якнайдавніших джерел. На думку Маркса і Енгельса історична школа об'єктивно представляла феодальну реакцію, що прийшла до Німеччини в XIX ст. на зміну буржуазному радикалізму часів Великої французької Революції.[18]

Як указував Ф. Мерінг, наполеонівські війни і відродження Німеччини мало торкнулися її соціально-економічного устрою, в якому продовжувало залишатися немало феодального сміття: особливо нидів у феодалізмі схід Німеччини з його пережитками кріпацтва, технічно відсталим ремеслом і домашньою промисловістю. Загальноєвропейська реакція, що висунула, наприклад, у Франції таких талановитих політичних ідеологів реставрації, як Бональд, або більш посереднього, але близького до історичної школи права Шарля Конта, а в Англії - Е. Берка, - у відсталій Німеччині тому мала особливо сильні соціально-економічні корені. Деяка видимість реформ, що проводилася при королі прусському Фрідріху-Вільгельмі III - особливо в період впливу друга Гегеля, міністра освіти Альтенштейна - не могла дати серйозних результатів вже унаслідок відсталої меркантилістичної політики цього “проінформованого” деспота, одного із засновників реакційного Священного союзу: цензурний гніт і політичні утиски при ньому були всі так само сильно, і об кам'яну стіну недовір'я розбивалися всі ліберальні побажання промислових буржуа типа Ганземана і Кампфгаузена. Відновлення середньовічних феодальних станів і корпорацій стало улюбленою мрією його наступника, корпорацій стало улюбленою мрією його наступника, короля Фрідріха-Вільгельма IV, прагнучого об'єднати в своїх руках церковну і політичну владу і відтворити середньовічну “християнсько-німецьку” державу. Ідеологічну опору ця політична реакція знаходила в пізнішому романтизмі, в пов'язаній з ним релігійній філософії і, нарешті, у філософії права. Якщо ранній, шілеровський романтизм епохи “бурі і натиску” був наскрізь пройнятий революційним протестом проти існуючого ладу, то післяреволюційний німецький романтизм заглиблюється у вивчення феодальної старизни, стає її пристрасним апологетом, проникає духом містицизму і християнського упокорювання. Політично цей напрям представляли К. Л. Галер, автор багатотомної “Реставрації державних наук” (1816 - 1825), Адам Мюллер, Лавернь-Пегвільян, історик С. Лео Марвіц і др. До них примикає шеллінгіанець і правогегельянец Фрідріх фон-Шталь. Цікаво, що деякі з них були схильні підкреслювати залежність політико-правової організації. Висуваючи ідею “християнсько-німецької” держави, зазначені мислителі спиралися не тільки на французьких теоретиків реставрації, але і на вітчизняну релігійну філософію, представлену Шлейермахером, романтиком Фрідріхом фон-Шлегелем, Якобі і ін. Дещо особливу позицію, але по суті близьку до зазначених авторів, особливо в більш пізній період своєї діяльності, займає і знаменитий філософ Шеллінг. Як відомо, Шеллінг є одним з найраніших захисників теорії розвитку в природі і в суспільстві; у Шеллінга ж ми знаходимо філософське обґрунтовування тісної взаємності, існуючої в цьому розвитку між свободою і необхідністю. Обидві ці ідеї одержують свій подальший розвиток у Гегеля. Але в той час, як Гегель бачив в самому розвитку природи і історії виявлення “абсолютного духу” (бога!), при чому це розвиток мислився їм діалектично, як боротьба протилежностей, - Шеллінг поміщає свій “абсолют”, що дає первинний поштовх всьому розвитку, зовні цього подальшого розвитку, який представляється Шеллінгу спокійним, органічним розвитком. Таким чином, якщо Гегель стоїть на точці зору пантеїзму і його зовнішній ідеалізм легко може бути відкинутий, а “дух заміщений матерією, Шеллінг застряє на християнській точці зору особистого бога: не революційне “подолання” минулого, але пошана до продуктів всього минулого розвитку, розвитку органічного, в якому тісно зв'язані між собою і необхідні всі елементи сукупного культурно-історичного життя людини, - така його керівна ідея. Звідси зрозуміло, чому цей “філософ в Христу”, по глузливому виразу Енгельса, стає поступово офіційним філософом християнської реакції і висувається нею на противагу гегельянцям. і релігія, і право, згідно Шеллінгу, не можуть бути побудовані і перетворені по свавіллю. бо вони є необхідними продуктами передуючого історичного життя. Ще в своєму ранньому творі про право Шеллінг, як початковий пункт права, висуває вільну ідею індивіда: тоді як ця “вільна воля” у Канта, не дивлячись на всі його суперечності. є “розумною волею”, відповідно до раціоналістичних тенденцій теорій природного права, Шеллінг схильний підкреслювати в ній волюнтаристичні, вольові моменти. Індивідуальні моменти, “право сміти, як таке”, незалежно від його розумності, але як необхідний продукт розвитку, захищаються Шеллінгом від всяких нападів на “етичну свободу”, протиставляються їм загальній волі. Той же характер “свободи, як природного явища”, відзначає Шеллінг і в пізнішій системі своєї філософії. Об'єднання індивідуальної волі, осоружне всякому свавіллю, утворює “правовий лад”, “другу природу”. “закон права” діє в ньому, як природний закон, який виявляється в свободі кожного громадянина, що захищається законом, сміти і який не терпить ніякого порушення або вторгнення з боку свавілля. Правовий лад підлягає не довільним перетворенням, але загальному закону розвитку, поступово виявляючому нові правові потреби. всесвітньо-історичний розвиток веде, таким чином, до здійснення загального правового порядку. Право тому зовсім не створюється в результаті того або іншого абстрактного морального висновку; “вчення про право не є частина моралі і взагалі представляє собою не практичну, а чисто теоретичну науку”. Задача юристів, таким чином, не змінювати існуюче право, але лише вивчати його походження і розвиток.[18]

Переконанням Шеллінга необхідно відвести набагато більше місце, ніж це робилося дотепер при вивченні ідеологічного генезису історичної школи права. Один з найвидніших її представників, Пухта відкрито назвав себе учнем Шеллінга і, як буде з'ясовано, багато в чому повторив основні положення свого вчителя. Нарешті, вождь всієї історичної школи, Савіньі, якщо і не знаходився під безпосереднім впливом Шеллінга, то відображав в своїх роботах аналогічні соціальні настрої і теоретичні устремління. Набагато менше значення в цьому значенні мають звичайно указувані буржуазними дослідниками як ідеологічні попередники історичної школи Монтеск’є і Лейбніца. Зрозуміло, оскільки Монтеск’є був найпомітнішим перебігом французького буржуазного радикалізму, що йшов, по англійському образу, на компроміси з феодальним минулим, в його методах розгляду права не могли не позначитися деякі риси, загальні з історичною школою. В його “Дусі законів” ми читаємо, наприклад таке: “закони повинні бути настільки властиві народу, для якого вони створені, що слід вважати найбільшою випадковістю, що встановлення однієї країни можуть бути придатні для іншої”. Аналогічні заперечення проти надмірного раціоналізму і радикалізму в розгляді правових явищ ми знаходимо і у Лейбніца, розвиваючого, між іншим, ідею християнсько-німецької монархії. В своєму творі Лейбніц пропонував, на ряду з догматико-логічним розглядом правових понять, відвести певне місце і вивченню історії права; при цьому діюче право відділяється їм від історії і інституцій загального права. Ті ж переконання на методи вивчення права проводилися в середині XVIII в. засновником геттінгенської школи, Пюттером, чому історичний метод вивчення права у свій час і називався “методом Лейбніца і Пюттера”. Що всі перераховані впливи, зокрема Лейбніца, так чи інакше повинні були позначитися на історичній школі права, в цьому немає ніякого сумніву, тим паче, що саме з геттінгенської школи вийшов піонер всього історичного напряму, професор Густав Гуго.[23]

У Гуго розгляд “правомірності” того або іншого правового ладу, залежно від обставин, приводить до необхідності вивчення історії цього ладу. Ті ж ідеї розвиває надалі видний німецький історик Ю. Мезер, хоча у нього є ухил і до більш раціоналістичного, буржуазно-правового розуміння. Проте більш повний свій розвиток, у всіх своїх характерних особливостях, доктрина історичної школи права одержує лише у того, хто вважав себе учнем Гуго, глави всього напряму Фрідріха фон-Савіньї.[2]

Недивно, що буржуазна юриспруденція надалі, в особі Ієрінга, відходить від традицій історичної школи і повертається до них лише разом з новітнім юридичним “позитивізмом”, лише тоді, коли сама буржуазія стає реакційною. Плоский емпіризм, що не терпить абстрактного вивчення тенденцій розвитку і освячуючий “підлоту сьогоднішнього дня” нібито природним, органічним розвитком у минулому, цей емпіризм не обмежився однією областю права і знайшов собі тоді вираз і в сусідній області політичної економії.[25]

Висновки


Отже, в даній роботі ми розглянули основні етапи формування ідеологій, які посприяли виникненню Історичної школи права її утвердженню та впливу на суспільство.

Тому можна зробити наступні висновки, що реакційність політико-правових вчень де Местра, де Бональда, Галера були направлені на реставрацію середньовічних політичних і правових установ, влади і авторитету католицької церкви. Відповідно до феодальних ідеалів Середньовіччя вони прагнули довести нікчемність людини перед богом і державою, безсилля його розуму, здатного творити тільки зло.

Не так відверто, але тих же, по суті, ідей трималися Берк і юристи історичної школи. Їх ідеал — не стільки у минулому, скільки в тій частині теперішнього часу, яка несе на собі найбільші відбитки, пережитки минулого.

При всій великій кількості посилань на бога і божий промисел реакційна ідеологія кінця XVIII— початку XIX ст. не так примітивна і догматична, як, скажімо, теократичні концепції середніх століть. Освіта і революція примусили реакціонерів вчитися і роздумувати. Як видно з всього висловленого, вони намагалися використовувати для обґрунтовування своїх поглядів окремі ідеї Монтеск’є, термінологію Руссо і, головне, засвоїли необхідність обґрунтовувати свої ідеали не тільки посиланнями на святе писання.

В полеміці з революційними теоріями реакційні мислителі знайшли ряд уразливих ланок в ідеології Освіти. Певним досягненням правознавства були думки про межі діяльності законодавця, який завжди створює право не на порожньому місці, а у конкретного народі та його історичній спадщині. Крім іншого підхід до права, що визнає об'єктивність мінливості і різноманітності правових систем, створював теоретичні основи для виникнення і розвитку порівняльного правознавства.

Кроком вперед в розвитку теорії права були спроби знайти закономірності історії права, розглянути цю історію як об'єктивний процес, не у всьому і не завжди залежний від волі законодавця.

Реакційні ідеологи мали рацію в тому, що законодавство кожного народу повинне відповідати умовам його життя, а не абстрактним уявленням про людину взагалі. Але критика цих абстрактних уявлень була підлегла упередженій меті зберегти принижене положення людини взагалі, властиве феодалізму. Саме це понад усе обурювало реакційних ідеологів, не здатних змиритися з думкою про загальну правову рівність і свободу як залежність тільки від закону.

Критика ідеології реакційних мислителів кінця XVIII — початку XIX ст. не відноситься до пройдених етапів історії політичних і правових вчень.

Схожі прояви, що різко негативно відносяться до демократичних тенденцій сучасності виникають і в сучасному світі.

Список літератури


Калюжний Р.А., Тимченко С.М., Пархоменко Н.М., Легуша С.М. Загальна теорія держави і права: навч. посіб.. — К. : Видавець Паливода А.В., 2007. — 296с.

Андрусяк Т. Г. Теорія держави і права / Фонд сприяння розвитку укр. правової думки та пропаганди державницьких традицій "Право для України". — Львів, 1997. — 200с.

Демиденко Г. Г. Історія вчень про право і державу: Підруч. для студ. юрид. вищих навч. закл.. — Х. : Консум, 2004. — 431с.

Кормич А. І. Історія вчень про державу і право: Навч. посібник / Одеська національна юридична академія. — О. : Юридична література, 2003. — 336с.

. Мамут Л.С. Анализ правогенеза и правопонимания. Историческое в теории права. Тарту, 1989. – с. 137.

Трофанчук Г. І. Історія вчень про державу та право: Навч. посіб. для дистанційного навчання / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". — К. : Уніветситет "Україна", 2004. — 210с.

Шульженко Ф. П. Історія політичних і правових вчень: Підручник. — К. : Юрінком Інтер, 2004. — 464с.

Субботін В.М., Філонов О.В. Теорія держави і права: Навч. Посібник.- Видавництво: Знання, 2005.-327 с.

Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навчальний посібник. — К.: Товариство "Знання", КОО, 1999. — 642 с.

Воротилин Е. А., Лейст О. Э., Мачин И. Ф., Струнников В. Н., Томсинов В. А. История политических и правовых учений: Учебник для вузов / Московский гос. ун-т им. М.В.Ломоносова. Юридический факультет / О.Э. Лейст (ред.). — М. : Зерцало-М, 2002. — 678с.

Графский В. Г., Золотухина Н. М., Мамут Л. С., Нерсесянц В. С., Сюкияйнен Л. Р. История политических и правовых учений: Учебник для студ. вузов, обучающихся по спец. и направлению "Юриспруденция" / В.С. Нерсесянц (общ.ред.). — 3.изд., стер. — М. : НОРМА, 2003. — 727с.

Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с.

Литвинов А. Н., Левченко А. И. История учений о государстве и праве: Учеб.-метод. пособие для слушателей отд-ния заоч. обуч. / Луганский ин-т внутренних дел. — Луганск : РИО ЛИВД МВД Украины, 2000. — 187с.

Новгородцев П. И. Историческая школа юристов / Санкт-Петербургский ун-т. — С.Пб. : Лань, 1999. — 192с. — (Классики истории и философии права).

Олійник А.Ю., Гусарєв С.Д., Слюсаренко О.Л. “ Теорія Держави і Права” навч. посібник. К., 2001.

Матузов Н.З., Малько А.В., “Теория Государства и Права” курс лекцій М., 2001.

Малько А.В., Комаров С.А., “Теория Государстваи Права” навчальний посібник . М., 2000.

Хропанюк В.Н. Теория государства и права : Под ред. В.Г. Стрекозова.-М.: “Дабахов , Ткачев”. 1995.

Воронянський О.В.,Борисов Г.В.,Зайончковський Ю.В. “Основи правознавства”: Навчальний посібник.-Харків.:Парус, 2008.- 368с.

Козінцев І.П.,Козаченко Л.М.”Хрестоматія з правознавства”- 2-е вид.,доп. – К.: Юрінком Інтер, 1998.-704с.

Кравчук М. В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навчальний посібник. - 3-тє вид., змін, й доп.- Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 228 с.

Лисенков С. Л., Колодій А. М., Тихомиров О. Д., Ковальський В. С. Теорія держави і права: Підручник / С.Л. Лисенков (ред.). — К. : Юрінком Інтер, 2005. — 448с

М. С. Кельман, О. Г. Мурашин. З 14 Загальна теорія держави і права: Підручник. — К.: Кондор, 2006. — 477 с.

Нерсесянц В. С. Из истории правовых учений: два типа правопонимания // Политические и правовые учения: проблемы исследования и преподавания. М., 1978. – 326 с

Хома Н.М. Історія політичних та правових вчень (від зародження до початку XX ст.): Конспект лекцій. - Львів, 2002.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: