Xreferat.com » Рефераты по истории » Історія воєн у Швеції в XVII столітті

Історія воєн у Швеції в XVII столітті

колоніями в Америці. Австрійські Габсбурги — закріпили за собою корону імператора Священної Римської Імперії, були королями Богемії, Угорщини, Хорватії. Гегемонію Габсбургів прагнули ослабити європейські держави, і найбільше Франція. [11, c. 97]

Габсбургів підтримували: Австрія, більшість католицьких князівств Священної Римської Імперії, Іспанія, об'єднана з Португалією, Папський престол Польща. На боці "антигабсбургської коаліції": протестантські князівства Священної Римської Імперії, Богемія, Трансільванія, Венеція, Савойя, Республіка Сполучених провінцій, Швеція, Данія, Франція, надавали підтримку Англія, Шотландія і Московське царство.

Аугсбургзький мир 1555 року підписаний Карлом V на якийсь час припинив відкрите протистояння протестантів і католиків у Священній Римській Імперії, і зокрема в Німеччині. За умовами миру імперські князі могли вибирати релігію (протестантизм або католицтво) для своїх князівств на власний розсуд, згідно з принципом: "Чия влада, того і віра" (лат. Cuius regio, eius religio). Проте до початку XVII століття католицька церква спираючись на підтримку диністії Габсбугів відвойовувала свій вплив і вела активну боротьбу проти протестантів.

Для відсічі католицькому натиску, протестантські князі Священної Римської імперії об'єдналися в 1608 р. в Євангельську унію. Унія шукала підтримки у держав, ворожих династії Габсбургів. У відповідь католики об'єдналися в 1609 р. Католицьку Лігу, під проводом Максиміліана I Баварського.

У 1617 р. правлячий імператор Священної Римської імперії і король Богемії Матвій який не мав прямих спадкоємців, примусив чеський сейм визнати спадкоємцем, свого двоюрідного брата Фердинанда Штірійського. Фердинанд був палким католиком, вихованцем єзуїтів і украй непопулярним в переважно протестантській Чехії. На цьому тлі в Празі відбувся конфлік між представниками чеської аристократії та королівськими намісниками. 23 травня 1618 р. опозиційні дворяни на чолі з графом Турном викинули з вікон Чеської Канцелярії в рів королівських намісників графа Вільяма Славату, Ярослава Мартиницю і їх секретаря Фабриція.

Шведський період 1630—1635

Посилення Габсбургів занепокоїло Францію, однак вона не хотіла безпоседерньо втпучатися в конфлікт. Французи прагнули залучити до війни проти імператора лютеранську Швецію, і французька дипломатія приклала значних зусиль щоб допомогти шведам заключити в 1629 р. перемирмир'я з Польщею. В результаті шведський король Густав II Адольф міг спрямувати свою добре вишколену армію проти католиків Габсбургів.

На той час шведська армія мала на озброєнні передову стрілецьку зброю і артилерію. У ній не було найманців, і спочатку вона не грабувала населення, що позитивно відрізняло шведів на фоні інших армій які тероризували населення, і фактично утримувались за рахунок організованого грабежу. [11, c. 145]

Густав, як і Кристіан IV, прагнув зупинити католицьку експансію, а також встановити свій контроль над балтійським побережжям Німеччини.

4 липня 1630 р. Густав II Адольф, король Швеції, висадився на континенті, в гирлі Одеру. Він примусив поморського герцога Богуслава XIV до заключення союзу. Проте спочатку протестантські князі скептично поставились до можливості колаборації з шведами. Курфюрсти Бранденбургу і Саксонії намагались триматися подалі від Густава. В січні 1631 року Густав Адольф заключив договір з кардиналом Рішельє: французи мали надати шведам фінансову і військову допомогу, останні в свою чергу, повинні були дотримуватсь нейтралітету по відношенню до Католицької Ліги. Франція намагалась підтримувати союзницкі відносини з Баварією, і боротися тільки проти Габсбургів. Коли Густав Адольф вступив до Мекленбургу, протестантські князі зібрались на з'їзд в Лейпцігу і заявили, що будуть вірні імператору. Лише різня в Магдебурзі, яку вчинили війська імператора в травні 1631 р. спровокувала перехід на бік шведів курфюрста Брандебургу і померанських князів. У вересні 1631 р. після зайняття Лейпціга військами імператора на союз шведами погодився курфюрст Саксонський.

У 1630 році Фердинанд II повністю залежав від Католицької Ліги з тих пір, як розпустив армію Валленштайна. У битві при Брейтенфельді (1631) Густав Адольф завдав поразки Католицькій Лізі під командуванням Тіллі.

1632 р. в битві на Рейні генерал Тіллі загинув і імператор вимушено повернув на службу Валленштайна, який протягом року навербував боєздатну армію.

Валленштайн і Густав Адольф зійшлися в запеклій Битві при Лютцені (1632), де шведи насилу перемогли, але Густав загинув. [4, c. 214]

У березні 1633 р. Швеція і німецькі протестантські князівства утворили Гейльбронськую лігу. Вся повнота військової і політичної влади в Німеччині перейшла до виборної ради на чолі з шведським канцлером Акселем Оксеншерною. Валленштайн почав самостійно вести переговори з протестантськими князями, лідерами Католицької ліги і шведами, а також примусив офіцерів принести собі особисту присягу. Імператор запідозрив його у зраді і 25 лютого 1634 р. Валленштайна вбили. Протестанти отримали значну перевагу, проте відсутність єдиного авторитетного воєначальника почала позначатися на їх військах, і в 1634 р. шведи і саксонці потерпіли серйозну поразку в битві при Нердлінгені.

Після цього протестанські князі і імператор почали переговори, які завершились в 1635 році Празьким миром. За його умовами передбачалося:

Анулювання Едикту про Реституцію і повернення до Аугсбургзького миру.

Об'єднання армії імператора і армій німецьких князів в армію Священної Римської Імперії.

Заборона на утворення коаліцій між князями.

Легалізація Кальвінізму.

Однак цей мир, радикально не влаштовував Францію, оскільки Габсбурги значно посилювались.

Франко-шведський період 1635—1648

У 1635 р. Франція, прагнучи не домінування Габсбургів втрутилась у війну безпосередньо (21 травня, була оголошена війна Іспанії). З її втручанням конфлікт остаточно втратив релігійне забарвлення, оскільки французи самі були католиками. Франція залучила в конфлікт своїх союзників в Італії — Савойю, Мантуйю і Венецію. Їй вдалося запобігти новому спалаху війні між Швецією і Річчю Посполитою, що дозволило шведам перекинути значні підкріплення до Німеччини. Французи атакували Ломбардію і Іспанські Нідерланди.

У відповідь в 1636 р. іспано-баварська армія під командуванням принца Фердинанда Іспанського перейшла річку Сомм і увійшла в Комп'єн, а імперський генерал Матіас Галас спробував захопити Бургундію.

Слід відзначити, що армії противників намагались не вступати у вірішальну битву, прагнучи виснажити один одного, нападами на комунікації і тили. Війна набула затяжного і виснажливого характеру. Більше всього від цього страждало мирне населення, яке нещадно грабували всі армії. Особливо в цьому сенсі відрізнялись французи. Селянам доводилось тікати в ліси, часто вони створювали партизанські загони які нападали на невеликі військові підрозділи і намагались обороняти свої села. Тим не менш, війська Габсбургів раз за разом терпіли поразки. Останній період війни протікав в умовах виснаження обох супротивних таборів, викликаного колосальною напругою і перевитратою фінансових ресурсів.

Влітку 1636р. саксонці і інші держави, що підписали Празький мир, повернули свої війська проти шведів. Разом з імперськими силами вони відтіснили шведського командувача Іоанна Банера на північ, проте були розбиті в битві біля Віттштока.

У 1637 р. помирає Фердинанд II, імператором стає його син - Фердинанд III, який хоча і не перебував під таким вливом єзуїтів як батько, проте не погоджувався на поступки протестантам і продовжував війну.

У 1638 р. в Східній Німеччині іспанські війська під командуванням баварського генерала Готфріда фон Гелейна атакували переважаючі сили шведської армії. Уникнувши розгрому, шведи провели важку зиму в Померанії. [4, c. 325]

У 1642 р. Кардинал Рішельє помер, а через рік помер і король Франції Людовик XIII (король Франції). Королем став п'ятирічний Людовик XIV. Його регент, Кардинал Мазаріні.

2 листопада 1642 р. у битві під Брейтенфельдом шведи розгромили імперців і зайняли Лейпціг. 19 травня 1643 р. французи під командуванням принца Конде розбили іспанські війська битві при Рокруа.

У 1645 р. шведський маршал Леннарт Торстенсон розбив імперців у битві під Янковом біля Праги, і Принц Конде розбив Баварську армію в битві при Нердлінгені.

Видатний католицький воєначальник, граф Франц фон Мерсі, загинув в цій битві. У 1648 р. шведи (маршал Карл Густав Врангель) і французи (Тюррен і Конде) розбили імперсько-баварську армію у битвах під Цусмаргаузеном і при Лансі.

Тільки імперські території і власне Австрія залишалися в руках Габсбургів. Після того як війська антигабсбурзької коаліції створлии безпосередню загрозу Відню, Габсбурги попросили миру.

25 грудня 1641 відбулося підписання попереднього мирного договору, за яким імператор, а з іншого боку Швеція і Франція заявили про свою готовність скликати конгрес для укладення загального миру. Мирни договір підписано 24 жовтня 1648 року одночасно в Мюнстері і Оснабрюці. (Додаток 2)

Війна Торстенссона (швед. Torstensons krig), або війна Ганнібала (норв. Hannibalsfeiden) — війна між Швецією і Норвегією, названа кожній із сторін на честь своїх полководців, відповідно Леннарта Торстенссона і Hannibal Sehested. Війна була частиною Тридцятирічної війни.

Що загрожував вже давно розривши між обома державами настав в 1643 р. Війна почалася зробленим за ініціативою канцлера Оксенштерна геніальним вторгненням фельдмаршала Торстенсона з Моравії в беззахисну Голштінію яка була завойована з ходу.

У Швеції розуміли, що її флот не міг дорівнювати з данським; тому, на початку 1644 р., був посланий голландець, що проживав в Швеції, до Амстердама, щоб приватно дістати в Голландії військові судна разом з командою. Так було зібрано 30 судів.

Христіан IV, що дізнався про це, негайно прийняв рішення перешкодити з'єднанню голландських судів з шведським флотом — інакше було б неможливо перешкодити Торстенсону перекинути армію на острови. У квітні він вийшов в морі, допоміг зі своєю ескадрою данської армії, облягаючою Готенбург, і потім особисто повів свої морські сили в Північне море, шукати ескадру Тіссена, що йшла з Голландії.

Він знайшов свого противника в острова Сильта і 16 травня після жорстокої шестигодинної битви в Королівській бухті в Лістерітифі (що отримала завдяки цьому свою назву) завдав йому важкої поразки. Христиан IV негайно повернувся в Готенбург, залишивши на чолі флоту свого адмірала Проса Вінда, який через вісім днів знову розбив Тіссена і змусив його із залишками судів повернутися до Голландії. Голландський комерційний флот з 700 судів з'явився під конвоєм 43 військових судів перед Зундом; комерційні судна пішли далі в Балтійське море. Під час цих побічних операцій в Північному морі шведський флот під начальством адмірала Флемінга закінчив свої озброєння і пішов крейсувати до південного входу в Зунд. Було передбачено зробити висадку на малих данських островах і потім вторгнутися до Зеландії. Від цього плану довелося відмовитися, оскільки Голштінії не можна було знайти достатньої кількості судів для переправи армії Торстенсона. Було вирішено обмежитися заняттям Фемарна; флот став на якір у Фемарн-Бельте. Він складався з 31 військового судна, 7 брандерів і 4 малих галіотов; 4 невеликих судна налічували по 60-75 і близько 350 чоловік команди, з яких третина були солдати. Загальне число знарядь досягло 1360; запас снарядів і пороху хапав на 30 пострілів на знаряддя. Флот був роздільний на 3 ескадри. [1, c. 278]

Число судів в данському флоті було дещо більше, та зате число знарядь менше; їх флот був роздільний на 4 ескадри, кожна по 9-10 судів з 2-3 брандерами і стількома ж галіотамі. Таке ж розділення флоту данці мали в 1630 р. в гирл Ельби, де одна з ескадр, мабуть, залишалася в резерві. Флагманський корабель Хрістіана IV, що командував 3-їй ескадрою, був 48-гарматний. Окрім цього корабля, ще лише п'ять судів мали 30 знарядь. Головнокомандуючим був генерал-адмірал Йорген Вінд; він вів авангард. Король неодноразово втручався в розпорядження головнокомандуючого; тому незрідка бувало неясно, хто власне був головним начальником.

29 липня Флемінг був смертельно поранений в своїй каюті; його наступник молодий генерал-майор Врангель вирішив негайно прориватися. Перша спроба кінчилася невдачею, оскільки було повне безвітряя і що верпують або ж буксирувані або ж буксирувані своїми шлюпками суду також і зовні бухти зустріли вітру. Торстенсон полегшив положення флоту, опанувати нове зміцнення і відібравши знову Неймюлен.

Данський флот робив невеликі переміщення, але обидві ескадри залишалися в безпосередній близькості один проти одного. Християн IV прислав наказ своєму генерал-адміралові напасти на ворога, що стоїть на якорі, личити як можна ближче, давати залпи обома бортами і тому подібне Галт прошел до навітряного (голштінському) берега, але не напав на ворога. Наступного дня шведи прошлі далі до виходу, але знову до бою не дійшло, Галт все не тримався досить близький до того, що знаходився під вітром ворогові. Повний обурення Християн IV 31 червня замінив Галта адміралом Еріком Оттезеном, а Галта тимчасово призначив командуючим авангардом. Врангель пішов для поповнення запасів знову до Хрістіанпрізу, куди за ним пішли данці.

Втручання Франції привело 13 серпня 1645 р. до світу в Бремсебро, по якому Данія поступилася Швеції острова Готланд і Езель і два округи на норвезькому кордоні; шведські судна при плаванні Зундом були звільнені від митних зборів; крім того, прийшли, нарешті, до угоди в деяких питаннях морського церемоніалу: про число пострілів при салютах, про спуск прапора і вітрил при проходженні мимо судів, фортець і тому подібне.

Північна війна 1655—1660 — війна Швеції і її союзників проти Речі Посполитої і її союзників. До 1655 Річ Посполита виявилася украй ослабленою повстанням Хмельницького і війною, що почалася, з Росією. Швеція прагнула, опанувавши прибалтійську територію Речі Посполитою, затвердити своє панування на Балтиці. Приводом для війни послужили претензії польського короля Яна II Казимира на шведський престол. Що вторглися в липні 1655 шведських військ швидко опанували майже всю територію, польських земель з Варшавою і Краковом, а також частиною Литви. Влітку 1656 шведи за допомогою Бранденбурга знов опанували Варшаву. Карл X висунув проект розділу Речі Посполитою і заручився підтримкою трансильванського князя Дьєрдя II Ракоци, війська якого вторглися в 1657 до Польщі, але були розбиті. Річ Посполіта отримала підтримку Австрії і ціною відмови від прав сюзеренітету над Східною Пруссією добилася переходу на свою сторону Бранденбурга (Велявсько-бидгощський трактат 1657) .Після вступу до війни (червень 1657) Данії проти Швеції шведські війська майже повністю покинули територію Речі Посполитої. [2, c. 140]

У 1658 Данія, потерпівши поразку, вийшла з війни (по Роськилльському світу 1658 Данія втратила Ськоне і інші території). Але в тому ж році вона відновила війну, отримавши підтримку не лише Речі Посполитої, Австрії і Бранденбурга, але і Нідерландів. Протиріччя між противниками врятували Швецію від розгрому. Річ Посполіта, прагнучи знов опанувати Україну, що приєдналася до Росією в 1654, і Білорусію, більша частина якої була зайнята російськими військами в 1654—55, уклала з Швецією Олівський мир 1660. Військовим діям Данії проти Швеції поклав Копенгагенський мир 1660. Північна війна 1655—1660 істотно ослабила Річ Посполіту, але в 1659 вона відновила війну проти Росії, що змусило Росію піти на висновок невигідного для неї Кардісського мирного договору 1661 з Швецією. (Додаток 3)

Дансько-шведська війна 1657—1658 — війна між Данією і Швецією. Війна закінчилася поразкою Данії і висновком Роськильського світу. До 1657 року шведський король Карл X Густав зі своєю армією зав'язнув у війні з Польщею і данський король Фредерік III побачив в цьому хороший привід повернути території втрачені Данією в ході попередньої війни. Що зібрався 23 лютого 1657 року державна рада Данії виділила значні кошти для мобілізації і на інші військові витрати. 23 квітня Фредерік отримав згоду ради на атаку шведських територій.

На початку травня що все ще продовжувався переговори були перервані, і 1 червня Фредерік підписав маніфест, що пояснює необхідність ведення війни, яка формально не була оголошена. На початок війни данці утворили 4 армії:

в Гамбурга для нападу на шведську територію біля Бремена;

біля південно-західного берега (Ськоне) для операцій проти Стокгольма;

у Хрістіанії для нападу в Бохуслен;

у Дронтгейме; всього 45 000 чоловік, невеликий резерв залишався в Ютландії.

В той же час на півдні окремі фортеці залишалися не зайнятими, т.к ніхто не міг передбачити вторгнення з півдня. Головною метою метою Фредеріка III була шведська провінція Ськоне. Головні сили данського флоту (40 кораблів) пішли до Борнхольму, невеликий загін з 7 кораблів розташувався в Гетеборга. Передбачалася блокада шведських і фінських берегів. Данський король сам пішов в середині червня з 19 судами, під командою віце-адмірала Бьєлке, до Данцигу. Цим він збирався перешкодити Карлу Х перекинути армію з Польщі до Швеції або на данські острови, збираючись його таким чином відрізувати в Польщі. На Ельбі, Везере і в Каттегате були розташовані маленькі загони судів для захисту від шведських каперов. У результаті данський флот і армія на початок бойових дій виявилися сильно роздробленими. В цей час Карл X, що отримав 20 червня в глибині Польщі звістка про оголошення війни, зробив форсований марш і вже 1 липня був в Штеттіна. 18 липня він, прекрасно озброєний, личив до голштінського кордону. В кінці липня король був вже в Ютландії, зайнявши її цілком. Після цього він попрямував до Вісмар. В цей час, на території власне Швеції, в Сконе данці також потерпіли поразку, оскільки данське військо випробовувало великі проблеми з боєприпасами. Коли данський король, що стояв в Данцига, дізнався про вторгнення ворога в Голштінію, він негайно сам повернувся у вітчизняні води, а також повернув свої морські сили з Північного моря, для зашиті острівній частині своєї країни. Карл X в цей час спішно озброював ескадру в Гетеборзі. По його планах ця ескадра спільно з англійською допоміжною ескадрою повинен був перекинути війська, що знаходилися на півдні Ютландії, на острів Фюн. Головні сили флоту повинні були сприяти висадці сухопутної армії до Зеландії. Одночасно передбачалося почати настання на материку, в Сконе. В кінці серпня шведський флот, під командою адмірала Бьєлкенштерна, вийшов з Даларе в Стокгольма у складі 32 військових кораблів з 6 переозброєними комерційними судами і стількома ж брандерами. Данський адмірал Бьелке, що спостерігав до того часу у Вісмаре за Карлом Х, вийшов негайно в морі, як тільки дізнався про це. 12 вересня обидва флоти опинилися на вигляді один біля одного, 28 данських проти 38 шведських кораблів. Бьелке, враховуючи перевагу ворога відійшов в Зунд, де отримав підкріплення в числі 11 судів адмірала Юеля. Обидва флоти зразкові однакової сили зустрілися на 13 вересня у Фальстербо, в південно-західного краю Сконе. Битва у вигляді одиночних сутичок, в основному флагманських кораблів тривало весь день і закінчилося безрезультатно. Наступного дня противники продовжили бій, проте свіжа погода перешкодила і цього разу. У результаті, флоти розійшлися увечері 14 вересня і віддалилися до Копенгагена і Вісмар соответсвенно. Втрати обох сторін не перевищували 60 убитих і 100 поранених. Стратегічний успіх битви залишився за данцями. Обіцяні англійцями сили так і не підійшли, і напад на острови у результаті був припинений. 19 вересня данський флот почав блокаду шведського в Вісмаре і зняв її лише з настанням заморозків. Оскільки атака центральної Данії з моря не удалася, Карл X наказав генералові графові Врангелю переправитися у Фредерікс-одде через Малий Бельт на острів Фюн. Проте наказ незабаром був скасований - спочатку Врангелю було доручено узяти Фредерікс-одде, що він в кінці жовтня і зробив, отримавши до цього часу під командування суду і призначення генерал-адміралом. Незабаром після цього Карл X повторно віддав йому наказ, користуючись всіма судами, висадиться в середині грудня на острові Фюн. Проте в цей час настали морози, і Карл знову змінив свої плани, наказавши, по свіжому льоду перейти на Фюн. Проте років підтанув, і експедиція не відбулася. 9 січня 1658 року Карл X, повний нетерпіння, прибув в Киль на військову раду. Виходячи із скрутного положення, що створилося на фронтах інших воєн, що велися одночасно Швецією, було вирішено негайно наставати на острів Фюн, будь то на судах або по льоду. 30 січня під ворожим вогнем, 9 000 шведських вершників і 3 000 піхотинців рушили через погано тримаючий лід на Малому Бельте. Шведським кавалерійським частинам удалося перейти через лід північніше Гадерслебена (в Брандсе), в Івернес на Фюн, причому два шведські ескадрони провалилися під лід, і сам король був у великій небезпеці. Незабаром весь острів Фюн був зайнятий. Данському адміралові Бредалю, захопленому зі своїми 4 судами в льодах гавані поблизу Ніборга, відбиваючи нічні напади шведських військ вдалося крізь лід витягуватися в морі. При цьому він застосував особливу тактику, наказавши обливати борти водою, яка тут же студеніла, заважаючи шведам поднятися на борт. З Ніборга шведські війська пішли в Сведенборг, звідти через Таазінге на Лангеланд, а 9 лютого через Великий Бельт на Лааланд. Перехід через протоку здійснювався з неймовірними труднощами і страшним ризиком провалитися. Тріщини в льоду закривалися соломою, яка зверху поливалася водою, що швидко студеніла. Не дивлячись на це, вже 12 лютого шведи були в Зеландії. через декілька днів сміливий король стояв з 5 000 вершниками перед Копенгагеном, де англійський і французький посланці узяли на себе мирні переговори. Оскільки шведські війська стояли самої столиці, данський король був вимушений погодиться на укладення миру на Шведських умовах. І 28 лютого в данському місті Роскілле був підписаний мирний договір. По ньому Данія йшла на величезні територіальні поступки. Швеція отримала три провінції на півдні півострова: Сконе, Халланд і Блекинген; острови Борнхольм, (пізніше і Хвен в Зунде) Богуслен на Каттегате і Трондієм-Лен на норвезькому побережжі. Данія повинна була зобов'язатися не пропускати до Балтіку флоти "ворожих" держав. Англійському посланцеві під самий кінець переговорів удалося пом'якшити договір і ввести в нього слово "ворожий", проти бажань обох ворогуючих сторін. [1, c. 290]

Російсько-шведська війна 1656-1658 рр. велася Росією за повернення російських земель на побережжі Фінської затоки, захоплених шведами в 16-17 вв. і вихід доБалтійському морю. За підсумками російсько-шведської війни 1610-17 (Столбовському мирному договору 1617) Росія була вимушена поступитися Швеції територією від Івангорода до Ладозького озера і, тим самим, повністю позбулася виходу до балтійського побережжя. В результаті Тридцятирічної війни 1618-1648 Швеція увійшла до числа великих держав і стала пануючою державою на Балтіке. У 1654-55 ослаблена повстанням Хмельницького і війною з Росією Польща піддалася вторгненню шведів, Варшаву, що зайняли, і Краків (Північна війна 1655—1660). Річ Посполита виявилася на межі загибелі як держава, що украй стурбувало Австрійський двір. В результаті австрійським дипломатам удалося схилити Росію і Данію вступити у війну з Швецією щоб не допустити її посилення і спробувати переглянути підсумки невдалих воєн (Російсько-шведської війни 1610-17 і дансько-шведської війни 1643-45). Влітку 1656 Олексій Михайлович, уклав перемир'я з Річчю Посполитою і почав війну проти Швеції. Формальним приводом для початку війни послужила помилка шведських дипломатів в царському титулі при третій ратифікації Столбовського миру в 1655 році (договір ратифікувався унаслідок вступу на престол нового короля Карла X Густава принца Пфальц-Цвейбрюккенського в 1654 році). У кампанії 1656 російських військ діяли на двох напрямах. Головні сили на чолі царем Олексієм Михайловичем – у напрямі Риги. 31 липня був узятий Дінабург (Даугавпілс), 14 серпня – Кокенгаузен (Кокнесе) і 21 серпня почата облога Риги. Шведський губернатор Риги Магнус Делагарді захищався майстерно, регулярно проводив вилазки і діждався підкріплення (Рига не була обкладена повністю) загонами фельдмаршала Кенігсмарка і генерала Дугласа. Зазнавши значних втрат після шведської вилазки 2(12) жовтня, російські війська відступили від Риги 5(15) жовтня. Що діяв північніше допоміжний загін князя Долгорукова обложило місто Дерпт (Тарту), яке здалося 12(22) жовтня. Другий напрям дій російських військ в 1656 році – Інгерманландія (з метою заняття гирла р. Нева). У липні 1656 військами під командуванням Потемкина були зайняті Нотебург (русявий. Горішок, нині – Шліссельбург) і Нієншанц (русявий. Канци). На цьому напрямі велику допомогу російським військам надавали партизанські загони православних карельських селян. У кампанії 1657 шведи перейшли в настання. Фельдмаршал Крюйс діяв в Карелії і Лівонії. Магнус Делагарді вторгся в Псковську область, узяв нападом Пськовопечерський монастир, але незабаром був розбитий російськими військами. 9(19) червня 1657 під Валком в Ліфляндії шведи завдали поразки загону Шереметьева (важко поранений попав в полон). У кампанії 1658 російський 5-тис. загін князя І.А.Хованського оволодів Ямбургом і підійшов до Нарве. Горн, губернатор Нарви перейшов в контрнаступ, скув загін Хованського під Нарвой і зайняв назад Ямбург і Нієншанц. На цьому військові дії завершилися з певною перевагою у бік Росії, що проте отримала передих Польща відновила війну з Росією в червні 1658, що і змусило Олексія Михайловича укласти перемир'я з шведами. 22 серпня 1658 Горн і Хованський почали мирні переговори і уклали тимчасове перемир'я, в листопаді під Нарву в містечко Валієсарі прибули уповноважені від Росії і Швеції і 20 грудня 1658 було поміщено Валієсарськеперемир'я з шведами строком на три роки по якому Росія утримала частину завойованої Лівонії (з Дерптом і Марієнбургом). Росія ціною значної напруги сил і великих втрат добилася невеликих територіальних придбань ле не змогла забезпечити собі виходу до Балтійського моря. Крім того, православне населення Карелії і Інгерманландії, не чекаючи більш за возз'єднання з Росією, остаточно і майже у повному складі переселилося в межі Московської держави. У тому ж 1658 року Карл X Густав розбив данців в ході походу в Ютландію і Зеландію і відторгнув частину провінцій на півдні Скандінавського півострова. [8, c. 112]

Після виділення перемир'я в 1661 Росії в уникненні одночасної війни з Швецією і Польщею одночасно овелося підписати з

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: