Xreferat.com » Рефераты по истории » Голодомор 1932-1933

Голодомор 1932-1933

та Міжнародна комісія юристів.

До проекту рекомендацій парламентських слухань 12.02.03р. включено пункт про порушення перед ООН питання про визнання голодомору 1932-33 років в Україні актом геноциду проти української нації, при чому мається на увазі українська політична нація, складовою частиною якої були і представники інших етносів. Міжнародні інституції повинні дати політико-правову оцінку цьому безпрецедентному і заздалегідь спланованому знищенню мільйонів людей в Україні.

Ставлення Української держави до голодомору. Постанови Верховної Ради України, рішення Президента України та Кабінету Міністрів України щодо підготовки і проведення заходів у зв'язку з сімдесятими роковинами голодомору в Україні, по суті, вперше за п'ятнадцять років офіційно визнали факт голоду державними органами України. Вони заклали юридичну базу для широкомасштабного дослідження, правового тлумачення і політичної оцінки злочинів проти людяності.

Визнання голоду актом геноциду має принципове значення для стабілізації суспільно-політичних відносин в Україні і є фактором відновлення історичної справедливості, морального зцілення кількох поколінь від страшного шоку, заподіяного масовими репресіями та голодоморами.

Перед нинішнім урядом України, перед Верховною Радою України, як і перед усім українським суспільством стоять завдання щодо належного вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років, які не обмежуються лише відзначенням скорботної 70-ї річниці жахливого мору.

Організаційний комітет з підготовки та проведення заходів у зв'язку з 70-ми роковинами голодомору в України на чолі з Прем'єр-міністром України В. Ф. Януковичем почав реалізацію масштабних загальнодержавних заходів, одним з яких буде спорудження в місті Києві національного меморіального комплексу жертвам голодомору та політичних репресій як втілення болі і спокути перед невинно загиблими і ненародженими співвітчизниками.

Визнаючи українських селян жертвами геноциду 1932-33 років, Україна не лише увічнює пам'ять про загиблих, а прагне постати справді державотворчою нацією, цивілізованою і гуманною, шанобливою і культурною, здатною до прозріння і спокути.


Планування та методи проведення Голодомору 1932- 1933 рр. на Українських землях


Голодомор 32-33рр., найбільш трагічний в історії українського етносу. Очевидно , що Голодомор був ретельно спланованою акцією.

Традиційно вважається, що головним ініціатором і безпосереднім ідейним натхненником організації Голодомору 1932- 1933рр. був Й.В. Сталін. Безпосередньо, це так. Проте і досі в тіні залишаються такі його наближені сподвижники: В. Молотов і особливо Л. Качанав, який з 1926 по 1928 р. був першим секретарем ЦК КП(б)У. Останньому відводилася роль організатора прелюдії до голодоморного геноциду, українського народу. А щоб надійно прив’язати Сталіна до жидівської колісниці, після загибелі Алілуєвої у 1932 р. сіоністи підсовують Сталіну Розу Каганович сестру Лазари.

Молотов перебував в Україні майже 2 місяця, а не дві декади, як передбачалось, а на допомогу йому приїздив ще й Каганович. Фактично, вони повністю взяли на себе керівництво та нагляд за вилученням збіжжя українських селян. Фактично, по жовтню брати вже не було що.

Діючи у межах вже встановлених «добрих традицій» більшовицького сіонізму, Каганович під виглядом підвищених зобов’язань щодо збільшення здачі зерна до «закромів держави» спочатку вибрав у колгоспів навіть те зерно, що планували на посів, а потім став звершувати ми штаби «розкуркулення». Епілогом стало створення спеціальних полків НКВС для боротьби зі селянами, що чинили опір більшовицького – сіоністицькому свавіллю на теренах України. 14 грудня 1932 р. вийшла постанова ЦК ВКП(б)та РНК СРСР.

Про фарисейський характер висловлення та, відповідно, дії «великого вождя» і його сіоністського оточення щодо України та організованого геноциду українського народу свідчать дані експорту зерна з СРСР в інші країни, що склали в 1932 році – 1736298 т., а у 1933 р. – 1689790т. Врожай в Україні в 1933р. становив 36 пудів лише зернових культур на душу населення, на той час як по всьому СРСР з Україною разом ця цифра складала 28 пудів.

Голодомор був спрямований на винищення саме українців, а відбувався він лише на українських землях окремі області України втратили чи не третину свого населення, а на Кубані , Придонні, Ставрополі та в Криму загинув кожен четвертий – п’ятий мешканець сіл та хуторів.

У серпні 1932 р. було прийнято закон, який передбачав смертну кару за розкрадання колгоспного майна. Навіть за крадіжку жмені зерна можна було поплатитися життям. Незабаром з’явився закон про «боротьбу зі спекуляцією», який передбачав ув’язнення в концтаборах від 5 до 10 років для тих селян, які, від голоду, намагалися обміняти домашні речі на харчові продукти в містах. Купити продукти вони не могли, бо з 1928 р. продовольство в містах розподілялося за картками. Селяни опинилися в безвихідному становищі. Тим часом хлібозаготівельні плани зростали. У 1931 р. українські селяни здали державі 39 % валового збору зернових, у 1932 р. – 55 %. У жовтні 1932 р. в республіку для нагляду за хлібозаготівельною компанією прибула надзвичайна комісія на чолі з В. М. Молотовим. Комісія діяла брутальними методами. «Для роботи» на селі були мобілізовані партійні активісти. До сіл входили регулярні війська і підрозділи ДПУ, які силою відбирали у селян останнє зерно. Партійні та радянські працівники, голови колгоспів, які робили спроби перешкодити насильству, вказівкою Сталіна були репресовані.

До організації голоду доклали руку Л. М. Каганович , який прибув в Україну слідом за Молотовим, генеральний секретар ЦК КП(б)У С. В Косіор, голова Раднаркому УСРР В. Я. Чубар. У січні 1933 р. Сталін відрядив в Україну свого уповноваженого П.П.Постишева, який став секретарем ЦК КП(б)У, а фактично – диктатором України. За його вказівкою в селах були проведені обшуки і вилучене останнє зерно.

Голодомор вивчають вже давно, ще на початку 50-х р. ХІХ ст. Гвардійський університет (США) виконав великий науковий проект, записав спогади декількох тисяч біженців зі совєтського союзу – свідків Голодомору 1932-1933 рр . в Україні.

Є така точка зору, що Сталін використав терор голодом, аби примусити селян працювати у колгоспах, від чого вони відмовлялися. Подібні оцінки відволікають від політичного винещиння українства як нація, яка чинила опір намаганню комуністичної влади зросійщити її.

А ось інша історична послідовність у діях татолітарної влади простежується надто чітко. Голод 1932-1933 рр. є фактично не чим іншим, як прелюдія репресій 1937-го і наступних років.

У 1937 р. в Україні прибув П. Постишев, а ДПУ республіки очолив В. Балицький; спільними зусиллями вони організували масовий терор. Звичайний у національному ухилі М. Скрипки

7 липня покінчив життя самогубством. Сфабриковано справи «Української військової організації» (УВО), «Польської організації військової» (ПОВ),«Блоку українських національних партій». Заарештовано О. Шумського та десятки комуністів, які тією чи іншою мірою були з ним зв’язані .


Йосиф Сталін


Після вбивства Кірова (1 грудня 1934 року) запроваджені Надзвичайні комісії військової колегії Верховного Суду СРСР ( «трійки») – органи позасудових репресій. У грудні на процесі «Українського центру білогвардійців – терористів» засуджено 28 осіб, переважно письменників і діячів культури.

Постишев 1935 р. оголосив про «Всеукраїнського боротьбистького центру» - було винищено колишніх боротьбистів. Того ж року відбулися процеси «Націоналістично – терористичного центру», « Націоналістично – терористичної групи професора М. Зерова», «Блоку українських терористичних груп», «Троїцького – націоналістичного блоку». Арештовано Юрія Коцюбинського (розстріляний 1937 р. ). У 1936 р. були сфабриковані справи « Українського троцькістського центру», «Соціал – демократичної партії України» та ін.

Голодомор задумався, і це майже не викликає сумнівів – найперше для того, щоб винищити українство, зробити зрештою все, аби Україна не мала державності тобто безсумнівно, голодомор використовувався лише для того, щоб завдати найстрашнішого удару українському, а не якомусь іншому, етносу. Спеціальна комісія Конгресу США у своїх висновках з питань дослідження голодомору 1932-1933 рр. однозначно і беззастережно констатувала, що «Й.Сталін та його оточення здійснили геноцид проти українців в 1932-1933 роках». Ця теза підсилюється і наступним твердженням комісії що «голодомор також відбувався в басейні ріки Волга та на території північного Кавказу, але такі ж наслідки і масштаби, як в Україні він має у місцевостях де проживали етнічні українці»


Хроніка подій голодомору


Через 70 років, які минули після голодомору, стало відомо багато фактів, що відображають сутність цього явища. Завдяки зусиллям дослідників – професійних науковців, краєзнавців, простих ентузіастів – відкриваються нові й нові свідчення, які ілюструють перебіг подій і допомагають зрозуміти причини, головні складові та наслідки голодомору, як засобу винищення українських селян. Вони переконують, що це була спланована політична акція. Отже, нехай говорять факти...

1932 рік

26 квітня 1932 р. Станіслав Косіор надіслав лист Сталіну, в якому, зокрема, зазначалося: “У нас є окремі випадки і навіть села, що голодують, одначе це лише наслідок місцевого головотяпства, перегинів, особливо стосовно колгоспів. Всілякі розмови про “голод” на Україні слід категорично відкинути”.

23 червня 1932 р. було прийнято постанову ЦК ВКП(б): “Обмежитись вже ухваленими рішеннями ЦК і додаткового завозу хліба на Україну не здійснювати”. Хоча потреба в цьому була неабияка.

6-9 липня 1932 р. відбулася III Всеукраїнська конференція КП(б)У. У доповіді С.Косіора була представлена точка зору ЦК КП(б)У на причини труднощів, що виникли. По-перше, серйозною, хоча й не головною причиною були названі складні клімАтичні умови 1932 року (як відомо, складні кліматичні умови завжди заважали більшовикам керувати господарством колишнього Радянського Союзу). По-друге, труднощі весняної засівної кампанії пов’язувалися “з незадовільним керуванням організацією господарства колгоспів, проведенням торішньої осінньої збиральної і хлібозаготівельної кампанії”. По-третє, джерелом багатьох проблем була названа безгосподарність у колгоспах. Деякі районні керівники робили спробу в своїх доповідях не тільки окреслити складність ситуації на селі, а й показати що не можна перекладати основну відповідальність за цю ситуацію на низові ланки, насамперед на нещодавно створені райони. Однак і обережні спроби декого з керівників УСРР, а особливо представників районів, вказати на складність ситуації у сільському господарстві України не викликали довіри у двох сталінських посланців, які брали участь у роботі конференції – В.Молотова і Л.Кагановича. У виступах Молотова і Кагановича було не просто значно звужено спектр факторів, що спричиняли труднощі у сільському господарстві України. Ці виступи, по суті, засвідчили, що центр однозначно зайняв жорстку позицію щодо українського селянства. Москва не планувала допомагати.

3 серпня 1932 р. В’ячеслав Молотов на засіданні Політбюро ЦК ВКП(б) сказав: “Ми стоїмо справді перед привидом голоду і до того ж у багатих хлібних районах”. Отже, він розумів ситуацію, але нічого не робив, щоб її виправити . Навпаки...

7 серпня 1932 р. з’явився власноруч написаний Сталіним закон про охорону соціалістичної власності (закон „про 5 колосків”). Цей закон передбачав у якості заходу судової репресії за розкрадання колгоспного і кооперативного майна “розстріл із конфіскацією всього майна і з заміною за пом'якшуючих обставин позбавленням свободи на термін не нижче 10 років з конфіскацією всього майна”. Амністія у таких справах заборонялась. На літо 1933 року за цим законом було засуджено 150 000 осіб. Зокрема, засуджували дітей, які намагалися знайти хоч якусь їжу.

11 серпня 1932 р. Сталін написав у листі до Л.Кагановича: „...Самое главное сейчас Украина. Дела на Украине из рук вон плохи. Плохо по партийной линии. Говорят, что в двух областях Украины (кажется в Киевской и Днепропетровской) около 50-ти райкомов высказались против плана хлебозаготовок, признав его нереальным. В других райкомах обстоит дело, как утверждают, не лучше. На что это похоже? Это не партия, а парламент, карикатура на парламент. Вместо того чтобы руководить районами, Косиор все время лавировал между директивами ЦК ВКП(б) и требованиями райкомов и вот долавировался до ручки. Правильно говорил Ленин, что человек, не имеющий мужества пойти в нужный момент против течения, не может быть настоящим большевистским руководителем. Плохо по линии советской. Чубарь – не руководитель. Плохо по линии ГПУ. Реденсу не по плечу руководить борьбой с контрреволюцией в такой большой и своеобразной республике, как Украина.

Если не возьмемся теперь же за выправление положения на Украине, Украину можем потерять. Имейте в виду, что Пилсудский не дремлет и его агентура на Украине во много раз сильнее, чем думает Реденс или Косиор. Имейте также в виду, что в Украинской компартии (500 тысяч членов, хе-хе) обретается не мало (да не мало) гнилых элементов, сознательных и бессознательных петлюровцев, наконец – прямых агентов Пилсудского. Как только дела станут хуже, эти элементы не замедлят открыть фронт внутри (и вне) партии, против партии. Самое плохое это то, что украинская верхушка не видит этих опасностей...

... Поставить себе целью превратить Украину в кратчайший срок в настоящую крепость СССР; в действительно образцовую республику. Денег на это не жалеть”.

17 серпня 1932 р. Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло пропозицію Сталіна “про скорочення плану хлібозаготівель на Україні на 40 млн. пудів як виняток для районів України, що особливо постраждали, з тим, щоб колгоспам районів, що особливо постраждали, зняти П0ловину плану, а індивідуалам – третину”. 28 серпня перелік районів було затверджено на політбюро ЦК ВКП(б). При цьому було зазначено, що “скорочення плану припадає переважно на бурякові районі”.

20 серпня 1932 р. газета “Правда” розпочала регулярну публікацію добірок матеріалів під рубриками “Общественная собственность священна и неприкосновенна”, “Расхитителей социалистической собственности – врагов народа – к суровой ответственности! “

1 вересня 1932 р. на засіданні Політбюро ЦК ВКП(б) створено комісію під керівництвом заступника голови ОГПУ СРСР Івана Акулова, якій було доручено “розглянути конкретні інструкції по здійсненню декрету ЦВК і РНК СРСР про охорону суспільної власності як по лінії ОГПУ, так і по лінії судовій і прокуратури”.

16 вересня 1932 р. було затверджено інструкцію “по застосуванню постанови ЦВК і РНК СРСР від 7/УІІІ – 32 р. про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації і зміцненні суспільної (соціалістичної) власності”. Інструкція мала цілком таємну частину (“окрема тека”), що передбачала спрощений порядок затвердження вироків до розстрілу.

22 жовтня 1932 р. прийнято рішення Політбюро ЦК ВКП(б) про роботу в Україні “надзвичайної комісії” на чолі з В'ячеславом Молотовим. Комісія дала новий імпульс здійсненню репресій проти колгоспного активу, партійних і радянських працівників. ЦК КП(б)У почав публікувати списки партійців, директорів радгоспів, голів колгоспів та уповноважених по хлібозаготівлях, яких виключали з партії й віддавали до суду за невиконання плану хлібозаготівель. Багато з цих людей просто намагалися полегшити становище своїх односельців.

30 жовтня 1932 р. В’ячеслав Молотов повідомляв Сталіну: “Довелося жорстко покритикувати Українську організацію і особливо ЦК КП(б)У за демобілізованість у заготівлях”. “Надзвичайна комісія” на чолі з В.Молотовим з листопада 1932 р. до січня 1933 року вичавила з селян ще близько 90 млн. пудів. Значною мірою за рахунок того, що в українських селах у складі спеціальних бригад по видобуттю зерна діяло 112 тисяч активістів, які одержували певний відсоток від награбованого зерна і харчів (і тим кормилися, а відтак виживали).

5 листопада 1932 р. В’ячеслав Молотов і секретар ЦК КП(б)У Мендель Хатаєвич надіслали директиву обкомам партії, вимагаючи від них термінових і рішучих дій по виконанню закону від 7 серпня 1932 р. року “з обов’язковим і швидким проведенням репресій і нещадної розправи із злочинними елементами у правліннях колгоспів”.

15 листопада 1932 р. Політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило рішення “Про паспортну систему та розвантаження міст від зайвих елементів” у якому зазначалося, що з метою “розвантаження Москви та Ленінграда та інших великих міських центрів СРСР від зайвих, не зв’язаних з виробництвом і установами, а також від куркульських, кримінальних і інших антигромадських елементів, що переховуються в містах, визнати за необхідне:

1) Ввести єдину паспортну систему по СРСР з відміною всіх інших видів посвідчень...

2) Організувати в першу чергу у Москві та Ленінграді апарат обліку та реєстрації населення, регулювання виїзду та в'їзду.

3) Для вироблення конкретних заходів як законодавчого, так і організаційно-практичного характеру, створити комісію...”.

Селяни паспортів не отримували, бо вони, на думку Сталіна, мали жити не там, де хотіли, а там де потребували інтереси держави, тобто нового „господаря”.

18 листопада 1932 р. ЦК КП(б)У за участю В'ячеслава Молотова ухвалив постанову “Про заходи по посиленню хлібозаготівель”, яким посилювались репресії проти селян України. Зокрема, щодо одноосібників, які не виконують план хлібоздавання, дозволялось застосовувати натуральні штрафи по м’ясозаготівлям у розмірі 15-місячної норми і річної норми картоплі. I при тому треба було здавати хліб. Куркулів просто репресували по статті за “контрреволюційні злочини”.

20 листопада 1932 р. Раднарком УСРР ухвалив рішення про запровадження натуральних штрафів: “До колгоспів, що допустили розкрадання колгоспного хліба і злісно зривають план хлібозаготівель, застосувати натуральні штрафи порядком додаткового завдання з м’ясозаготівель розміром 15-місячної норми здавання даним колгоспом м’яса як усуспільненої худоби, так і худоби колгоспників”.

26 листопада 1932 р. у пресі УСРР надруковано наказ наркома юстиції і генерального прокурора УСРР, в якому підкреслювалось, що репресія є одним з потужних засобів подолання класового спротиву хлібозаготівлі. Дозволено застосовувати нещадні заходи до куркулів і всіх класових ворогів, які зривають або гальмують успішну боротьбу за хліб.

27 листопада 1932 р. у виступі на об’єднаному засіданні Політбюро ЦК і Президії ЦКК ВКП(б) Сталін підкреслив: “Наши сельские и районные коммунисты слишком идеализируют колхозы. Они думают нередко, что, коль скоро колхоз является социалистической формой хозяйства, то этим все дано, и в колхозах не может быть ничего антисоветского или саботажнического, а если имеются факты саботажа и антисоветских явлений, то надо пройти мимо этих фактов, ибо в отношении колхозов можно действовать лишь путем убеждения, а методы принуждения к отдельным колхозам и колхозникам неприменимы... Было бы глупо, если бы коммунисты, исходя из того, что колхозы являются социалистической формой хозяйства, не ответили на удар этих отдельных колхозников и колхозов сокрушительным ударом”.

1 грудня 1932 р. Раднароком УСРР заборонив торгувати картоплею у районах, які злісно не виконують зобов’язань по контрактації і перевірці наявних фондів картоплі у колгоспах. До списку потрапили 12 районів Чернігівщини, по чотири райони Київської і Харківської областей.

3 грудня 1932 р. у ряді районів України заборонено торгівлю м'ясом і тваринами.

5 грудня 1932 р. Всеволод Балицький видав «Оперативний наказ ГПУ УСРР № 1», яким поставив підлеглим “основне та головне завдання – нагальний прорив, викриття та розгром контрреволюційного повстанського підпілля, та завдання рішучого удару по всім контрреволюційним куркульсько-петлюрівським елементам, які активно протидіють і зривають основні заходи радянської влади та партії на селі”.

6 грудня 1932 р. ухвалено постанову ЦК КП(б)У і Раднаркому УСРР “Про занесення на “чорну дошку” сіл, які злісно Саботують хлібозаготівлі”. Це рішення спричинило збільшення жертв голодомору.

14 грудня 1932 р. Сталін разом з В’ячеславом Молотовим підписав постанову ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР у зв’язку із проведенням хлібозаготівельної кампанії. Разом з тим цей документ вимагав “правильного проведення українізації” в Україні й поза її межами, в регіонах, де компактно мешкали українці. Документ також містив категоричну вимогу боротися з петлюрівськими та іншими “контрреволюційними” елементами. По суті це означало смерть “українізації”.

15 грудня 1932 р. ЦК КП(б)У затвердив список 82 районів, куди припинялися поставки промислових товарів через те, що ці райони не виконали план хлібозаготівель.

19 грудня 1932 р. ЦК ВКП(б) і Раднарком СРСР розглянули питання про хлібозаготівлі в Україні. Вони визначили ситуацію незадовільною і доручили “виправити” її Лазарю Кагановичу та Павлу Постишеву як “окремо уповноваженим”. Про те, який стиль наведення порядку вони сповідували, яскраво свідчить телеграма, що її Лазар Каганович надіслав Сталіну вже 21 грудня 1932 р. року: „Вечером 20 и 21 декабря на заседании Политбюро ЦК КП(б)У наметили ряд практических мер по усилению хлебозаготовок. В виду того, что значительная часть уполномоченных отсиживается, покрывает бездеятельность, а порой прямое предательство районных работников, разослали решительное предупреждение всем уполномоченным, а 10 наихудших сняли с работы и дело об их пребывании в партии передали в ЦКК. Из десяти снятых 7 были посланы ЦК КП(б)У и 3 обкомами.

38 основных районов Украины должны еще дать 32 млн. пудов хлеба – свыше 40% оставшегося к заготовке без гарнца хлеба по республике. Еще 50 мощных районов должны дать около 30% оставшегося к заготовке хлеба. Из 38 основных районов – 21 в Днепропетровской и 15 в Одесской областях. На этих районах сосредоточиваем наше внимание. Подобрали еще 40 руководящих работников уполномоченными в эти основные районы, а около сотни крепких военных и харьковских работников им в помощь. Одновременно нажимаем на районы, где осталось выполнять немного”.

Однак ніякі заходи не допомогли: на кінець 1932 р. року план хлібозаготівель був виконаний лише на 72%.

27 грудня 1932 р. ухвалено спільну постанову ЦВК і Раднаркому СРСР “Про встановлення єдиної паспортної системи по Союзу РСР та обов’язкової прописки паспортів”.

31 грудня 1932 р. ВУЦВК УСРР і Раднарком УСРР ухвалили постанову про запровадження єдиної паспортної системи в УСРР і обов’язковий запис паспортів (прописку).

1933 РІК

19 січня 1933 р. більшовицьке керівництво СРСР ухвалило рішення про включення хлібозаготівель до складу обов’язкового податку, що встановлювався державою.

22 січня 1933 р. Сталін і В. Молотов надіслали директиву партійним і радянським органам, в якій підкреслювалось, що міграційні процеси, що розпочалися внаслідок голоду серед селян, організовані “ворогами Радянської влади, есерами і агентами Польщі з метою агітації “через селян” у північних районах СРСР против колгоспів і взагалі проти Радянської влади”.

У зв’язку з цим наказувалось органам влади і ГПУ УСРР і Північного Кавказу не допускати масового виїзду селян у інші райони. Відповідні вказівки було дано транспортним відділам ОГПУ СРСР.

24 січня 1933 р. з’явилась постанова ЦК ВКП(б), якою передбачались кадрові зміни в більшовицькому керівництві України і за якою на посаду другого секретаря ЦК КП(б)У призначили Павла Постишева, діяча якому сталінське керівництво доручило шукати вихід із ситуації, що склалася у зв'язку із голодом, а також остаточний погром українського відродження.

13 лютого 1933 р. Голова ГПУ УСРР В. Балицький видав наказ № 2 “Про чергові завдання агентурно-оперативної роботи органів ГПУ УСРР”. Балицький поставив своїх підлеглих до відома, що „аналіз ліквідованих справ говорить за те, що у даному випадку ми зустрілись з єдиним, ретельно розробленим планом організації збройного повстання на Україні до весни 1933 р. року з метою повалення радянської влади та встановлення капіталістичної держави, так званої «Української незалежної республіки». При цьому він поставив перед ГПУ УСРР “найближче основне та головне завдання... – забезпечення весняної сівби”.

13 лютого 1933 р. постановою наркома юстиції УСРР з метою “забезпечити паспортизацію та перешкодити антигромадським і соціально небезпечним елементам незаконно одержувати паспорти” було зупинено справи про зміну прізвищ та імен.

19 лютого 1933 р. у виступі на Першому Всесоюзному з’їзді колгоспників-ударників Сталін висунув гасло: “Сделать колхозы большевистскими, а колхозников зажиточными!”

23 лютого 1933 р. Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло постанову “Про поїздки по СРСР іноземних кореспондентів”, яким встановлювався порядок. “в силу якого вони зможуть роз’їжджати по СРСР і відвідувати певні пункти лише з дозволу Головного управління міліції”. Світ не мав знати про те, що коїться в Україні, бо саме в цей час Радянську державу почали офіційно визнавати інші країни світу.

10 березня 1933 р. Політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило постанову: “Надати право розгляду справ по повстанству і контрреволюції на Україні з застосуванням вищої міри соціального захисту трійці у складі тт. Балицького, Карлсона, Леплевського”. Разом із П.Постишевим В.Балицький об’їхав голодуючі райони України та вживав на місцях рішучі та жорсткі заходи. Це дозволило йому згодом казати у вузькому колі, що його разом з Постишевим надіслали рятувати Україну, яку за його відсутності довели до загибелі.

15 березня 1933 р. Станіслав Косіор у листі до Сталіна повідомляє: “Всього за регістрацією ГПУ на Україні охоплено голодом 103 райони. Навряд чи ці цифри про кількість районів правильно відбивають стан справ”.

8 квітня 1933 р. Раднарком і ЦК КП(б)У затвердили Тимчасові правила трудового розпорядку у колгоспах, якими встановлювався жорсткий контроль і запроваджувались каральні санкції (штраф до 5 трудоднів, виключення з колгоспу) за невихід на роботу, заборонялась робота поза колгоспом без дозволу його правління. Правління також могло регулювати тривалість робочого дня, відміняти вихідні.

28 квітня 1933 р. з’явилась постанова РНК СРСР про видачу паспортів громАдянам СРСР на всій території країни. Наступного дня її надрукували у газеті “Известия”. Документ передбачав, що паспорти видаються громадянам СРСР, які мешкають “у містах, населених пунктах, що є районними центрами, у робітничих селищах, на новобудовах, на промислових підприємствах, у смузі відчуження залізниць, у радгоспах і населених пунктах, де розташовані МТС”. У постанові спеціально було обумовлено, що “громадяни, які постійно мешкають у сільських місцевостях, паспортів не одержують”.

8 травня 1933 р. у спеціальній інструкції, розісланій на місця, Й.Сталін і В.Молотов засудили “масові невпорядковані арешти” на селі. Інструкція вимагала припинити масові виселення, але разом з тим “дозволяла” виселення ще 12 тис. господарств (в тому числі 2 тис. з України).

13 травня 1933 р. покінчив життя самогубством Микола Хвильовий

8-11 червня 1933 р. відбувся Пленум ЦК КП(б)У, на якому П.Постишев здійснив вирішальну атаку проти М.Скрипника. Виступ останнього не задовольнив П.Постишева, оскільки “та ділянка, якою донедавна керував тов. Скрипник, – я маю на увазі Наркомос і всю систему органів освіти України, – виявилась найбільш засміченою шкідницькими, контрреволюційними, націоналістичними елементами...”

7 липня 1933 р. після чотирьох обговорень його “покаянного” листа на Політбюро ЦК КП(б)У в робочому кабінеті застрелився М.Скрипник, однак боротьба, із “скрипниківщиною” тривала. Протягом лише 1933 р. з апарату Наркому освіти було “вичищено” 200 “націоналістичних, ворожих елементів”, а в обласних управліннях народної освіти за політичними мотивами замінено 100% керівництва, у

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: