Xreferat.com » Рефераты по истории » Історія України. Соціально-політичні аспекти

Історія України. Соціально-політичні аспекти

проектування електронно-обчислювальних машин став Інститут кібернетики, очолюваний академіком В.Глушковим, а потім академіком В.Михалевичем. З 1966 р. у розпорядженні українських вчених-фізиків для проведення досліджень був найбільший у Європі лінійний прискорювач електронів.

У 70-ті рр. ХХ ст. однією з головних проблем, яку вирішували вчені Академії наук України, було скорочення термінів розв’язання проблеми у лабораторії і застосування її на практиці. Академічний інститут перетворювався на науково-технічний комплекс із замкнутим циклом: науковий заклад – конструкторське бюро – експериментальне виробництво – дослідний завод, що давало можливість науковій продукції одразу перетворюватися на серії готових приладів і конструкцій.

У серпні 1971 р. в Україні вперше було створено науково-виробничий комплекс у складі Інституту проблем матеріалознавства, окремого конструкторсько-технологічного бюро цього інституту і Броварського заводу порошкової металургії. У середині 1970-х рр. в академії існувало вже 23 таких організації.

Однією з головних проблем, що розв’язувалася вченими республіки у цей період, було створення якісно нових матеріалів із заданими властивостями. Принципово нову технологію виготовлення залізного та сталевого порошків і металокерамічних виробів з них розробив Інститут проблем матеріалознавства. На початок 1970-х рр. науковцями інституту у промислове виробництво було впроваджено понад 100 винаходів.

Інститутом кібернетики велося багато спільних розробок разом з галузевими науково-дослідними інститутами та великими підприємствами. Створення і впровадження у виробництво автоматизованих систем управління (АСУ) було одним з головних завдань, над яким працював цей інститут у той час. Основою для створення типового проекту АСУ підприємством масового і великосерійного виробництва стала система “Львів”, розроблена інститутом спільно з Львівським телевізорним заводом.

Значні наукові сили були зосереджені у вищих учбових закладах України. Вчені вузів, проводячи фундаментальні дослідження, багато уваги приділяли поєднанню наукової творчості з потребами виробництва. Вони розв’язували завдання, пов’язані зі створенням й удосконаленням нових машин, апаратів, приладів, технологічних процесів. Лише у 1970 р. вчені вузів України одержали 1059 авторських свідоцтв. Зокрема, Харківський політехнічний інститут виконував науково-дослідні роботи більш ніж для 300 підприємств країни. Важливі технічні вироби були розроблені й впроваджені у виробництво науковцями Київського, Одеського, Львівського політехнічних інститутів. На 1970 р. сума, одержана від впровадження результатів наукових досліджень вчених вузів України у виробництво, в 3,3 рази перевищувала затрати на них.

Протягом 70-80-х рр. ХХ ст. понад десяти тисяч наукових розробок українських учених було впроваджено у виробництво. Однак гальмівним чинником було те, що командно-адміністративна економіка не була зорієнтована на швидке впровадження наукових новацій і прогресивних ідей у виробництво. Жорстке планування з постійно зростаючими показниками зумовлювало низьку спроможність економіки та суспільства використовувати досягнення НТР, штовхало на пошук екстенсивних, а не інтенсивних шляхів розвитку. Наукові розробки впроваджувалися здебільшого тим же методом адміністративного тиску, наказу чи розпорядження. Велика кількість наукових досягнень, технологій, винаходів і розробок циркулювали лише у науковому середовищі, не знаходячи попиту в сфері виробництва, а якщо і знаходили, то швидше за кордонами СРСР. Винятки становили тільки розробки в інтересах військово-промислового комплексу і великі наукові проекти загальновійськового значення.

Лекція ІІІ. Пріоритетні напрямки освітньої, наукової і техніко-промислової політики України після проголошення її незалежності


План

Стан і перспективи освітньої галузі в Україні на рубежі ХХ-ХХІ ст.

Становище у науковій галузі та перспективи міжнародного наукового співробітництва.

Техніко-промислова політика України на шляху її суверенного розвитку.


Освіта, наука, техніка і виробництво – важливі складові суспільного буття. Взаємовплив та взаємозалежність цих складових настільки вагомі, що практично неможливо їх розмежувати, виокремити в окремі галузі. Ось чому важливо прослідкувати й проаналізувати основні (пріоритетні) шляхи розвитку освітньої, науково-технічної й виробничої сфер на сучасному етапі. Це дозволить виділити перспективні напрямки розвитку зазначених галузей, а відтак спроектувати в основних рисах головні завдання щодо прискорення науково-технічного й економічного прогресу держави Україна.

З огляду на це доречно згадати і про ті зобов’язання, які на себе взяла українська влада. Серед інших підписання 19 травня 2005 р. у норвезькому місті Берген Болонської хартії, що засвідчило природне бажання України приєднатися до загальноєвропейської освітньої системи високих стандартів.

Український народ на різних етапах свого розвитку завжди прагнув єдності і правди. Навіть його тривале перебування у складі інших держав не могло звести нанівець ідею Єдиної України. На наше переконання, українців зближувало (і продовжує тепер зближувати) передусім духовне буття – культура, традиції та мова, натомість економіка є стратегічним матеріальним фундаментом єдності нації. Провідна роль у єднанні громадян належить вітчизняній інтелігенції, котра сьогодні має використати увесь арсенал свого впливу заради однієї мети – єднання нації. Яскравим же прикладом невтомної роботи у цьому напрямку є, зокрема, творча робота освітян.

Як відомо, державна влада незалежної України чітко визначила пріоритетність розбудови вітчизняної системи підготовки висококваліфікованих кадрів європейського рівня. Ось чому навчальні програми і плани усіх ланок освіти «пристосовуються» до визначених стандартів. На наш погляд, цінний досвід, а також прорахунки минулого доцільно врахувати і в сучасних умовах розвитку освіти, адже болонський (інтеграційний) процес передбачає поширення кращих національно-культурних й науково-технічних надбань усіх європейських країн, в тому числі і України.

З розпадом СРСР кожній з новопосталих держав лишилася тільки частка колишньої потужної освітньої системи. Звичайно ж, із своїми плюсами і мінусами. Саме тому кожна з новоутворених країн намагалася звільнитись від „минулих гріхів”, відродити базові елементи освіти, створити власну національну систему освіти. Цими ж шляхами рухалась і Україна. В результаті послідовних реформаційних кроків, основу яких склали відродження національних освітніх традицій та залучення освітньо-наукових надбань передових країн світу, частка освітньої системи, що дісталась у спадок від СРСР, перетворилась у досить збалансовану освітню систему, яка загалом забезпечує пізнавальні та виховні інтереси суспільства, держави і громадянина, загальноосвітню і професійну підготовку людини до життя, її виховання в дусі національних інтересів та загальнолюдських цінностей.

Освіта України розвивається згідно з програмою «Освіта» – «Україна ХХІ століття» (1993 р.) та Національною доктриною розвитку освіти (схвалена ІІ Всеукраїнським з’їздом освітян і затверджена Указом Президента України у 2002 р.): кардинальна реконструкція системи освіти на основі демократизації і гуманізації, направленості на людину і її потреби. Одним з пріоритетних напрямків державної політики стала гуманізація й гуманітаризація інженерної освіти, її безперервність, варіативність навчального процесу. Дійсно, сучасний фахівець будь-якого напрямку є уособленням всебічно освіченої людини. Ось чому у навчальній програмі вищої технічної школи має бути передбачений певний відсоток гуманітарних предметів.

Після проголошення незалежності освіта в Україні переходить на українську мову, розвивається в тісному зв’язку з нашою історією і культурою, представлена різними закладами (як державними, так і недержавними), тут створено умови не тільки для демократичного навчання, але і для демократичної роботи. В Україні відкрито й поновлено сотні шкіл з українською мовою навчання. Нині в Україні діє 20,5 тисяч шкіл. У 2006 р. за парти сіли понад п’ять мільйонів школярів, з яких 380 тисяч – першокласники. Майже чотири тисячі дітей разом зі своїми педагогами відсвяткували новосілля у 19 новеньких школах. До кінця 2006 р. відкриють двері ще 27 новобудов загальноосвітніх навчальних закладів. За словами міністра освіти С. Ніколаєнка, сьогодні, на відміну від попередніх років, у нас немає вчительських вакансій, а також вперше школи повністю забезпечені новими підручниками вітчизняних авторів, які розроблені згідно з вимогами державних стандартів для шостого класу 12-річної школи.

За роки незалежності освітня система стала більш гнучкою та різноманітною. З’явилася велика кількість ліцеїв, гімназій, коледжів. Ці заклади урізноманітнили навчальний процес, сприяють поглибленому розвитку здібностей учнів і студентів. З метою тіснішого зв’язку між різними ланками освіти Міністерство народної освіти та Міністерство вищої і середньої спеціальної освіти були злиті в єдине Міністерство освіти України (з 2000 р. – Міністерство освіти і науки України). Скоротилися масштаби підготовки спеціалістів через заочну та вечірню форми навчання.

За визнанням більшості вчених, рівень освіченості сучасної української молоді постійно зростає. Адже вона швидко оволодіває новими професіями (спеціальностями), творчо переосмислює цінності і, щонайголовніше, поступово утверджується як суб’єкт нового способу життя і соціального динамізму.

Інноваційний характер сучасної цивілізації та сучасної економіки потребує людини інноваційного типу, яку може сформувати лише інноваційна за своєю сутністю освіта. Саме на вирішення цих проблем скеровані практичні зміни в освіті: це і прийнятий українським урядом на початку 2004 р. Державний стандарт базової і вищої школи, і розроблені на його основі навчальні плани, що забезпечать профільне навчання старшокласників відповідно до їхніх природних здібностей і життєвих планів тощо. Позитивним також є те, що поступово, але неухильно здійснюється перехід від авторитарної педагогіки до педагогіки толерантності, бо без формування самодостатньої особистості неможливе ні стабільне демократичне суспільство, ні ефективна ринкова економіка.

Рівень освіти населення України є одним з найвищих серед країн Центральної та Східної Європи. Валовий показник охоплення навчанням в ній становить 79, 6 % (для порівняння зазначимо, що середній світовий показник дорівнює 65 %; у високорозвинених країнах – 94 %; в країнах Східної Європи та СНД – 77 %). Відбулися відчутні зміни у ступені „насиченості” населення студентами та учнями. За останні 10 років в Україні кількість бажаючих отримати вищу освіту збільшилася удвічі. Згідно із статистичними даними, у 2004 р. на 10 000 населення припадало 512 студентів (1995 р. – лише 297 осіб). У 2006 р. на перший курс вищих навчальних закладів 1 – 2 рівнів акредитації зараховано 86 тис. осіб, 3 – 4 рівні – 132 тис., в профтехучилища – 225 тис. Отже, спостерігається перспективне зростання кількості студентів. Освітні послуги у 2006 р. їм надавали 1009 вищих навчальних закладів всіх рівнів акредитації: 819 з них – державні, 188 – приватні (339 – університетського типу, 670 – професійно-технічного типу). З цього приводу наведемо цікаві думки деяких вчених, політиків. Так, голова Ради Європи з питань науки, освіти, культури, молоді та спорту А. Раханський вважає, що кількість бажаючих здобути вищу освіту зростає передусім тому, що підвищується життєвий рівень, поглиблюються контакти України зі світом, особливо з Європою. А відомий політолог К. Бондаренко стверджує: освіта стала більш доступною, демократичною. Якщо раніше в школах агітували всіх йти в робітники, тепер це не актуально. Підростаюче покоління розуміє: вища освіта – це шлях до нової, вищої якості життя.

Слід зазначити, що, не зважаючи на численні труднощі, в останні роки завдяки послідовній позиції Президента України, законодавчій ініціативі Верховної Ради України, діям Уряду позитивні зрушення в сфері освіти все-таки відбулися. Це проявилося і в зростанні заробітної плати освітянам і науковцям (лише у 2003 р. – на початку 2004 р. на 44 %), і в збільшенні вдвічі з 1 липня 2004 р. стипендії студентам та учням профтехосвіти тощо. Однією із складовою модернізації освіти є і широка комп’ютеризація навчальних закладів. Сьогодні у країні комп’ютеризовано 54 % середніх шкіл, з них сільських – 45 %. Міністерство освіти і науки України завершує розробку програми «Навчальне обладнання» задля налагодження виробництва і постачання в навчальні заклади сучасних приладів для вивчення природничо-математичних наук.

В той же час мають місце і численні труднощі. Так, недостатня матеріально-фінансова база освіти (успадкований від СРСР залишковий принцип її фінансування), непослідовність і нерішучість дій верховної влади, економічні негаразди призвели до падіння престижу професії вчителя і до загострення кадрової проблеми навчальних закладів. Гостро стоїть житлова проблема. За словами проректора з наукової роботи НТУУ «КПІ» М. Ільченка: «Треба створити умови, щоб фахівці не виїжджали назавжди за кордон. Причин багато, і це не тільки нікчемна заробітна плата... Щоб у країні залишалися молоді фахівці, завтрашні доценти, професори університетів, їм треба надати можливість отримати житло».

Не можна оминути і такої проблеми, як корупція. Один із членів правління Фулбрайтівського товариства констатував: «Можна з прикрістю констатувати, що нині державна система вищої освіти і науки, за незначними винятками, є єдиною централізованою системою корупції, у рамках якої професіоналізм, висока якість та справжня наука перестали мати будь-яке значення». Окрім того, щоб максимально наблизитися до європейських параметрів, кількість випускників ВНЗ слід подвоїти.

Офіційно Україна приєдналася до Болонського процесу 19 травня 2005 р., зобов’язавшись внести відповідні зміни у національну систему освіти та приєднатися до роботи над визначенням пріоритетів у процесі створення єдиного європейського простору освіти до 2010 р. Як відомо, стратегічною метою Болонського процесу є підвищення якості освіти, надійності й конкурентноздатності фахівців, насамперед у європейському економічному, політичному й соціокультурному просторі. Важливою нормою Болонської співдружності освітян є підвищення мобільності викладачів і студентів, самостійності студентів, рівня їх самоорганізації. Для нашої педагогічної освіти це поняття є новим як за змістом, так і за можливостями організації. Важливим завданням модернізації освіти в Україні є: 1) проведення шкільної реформи; 2) розробка навчальних програм у ВНЗ відповідно до модульно-рейтингової технології; 3) упровадження двоступеневої системи навчання (бакалавр та магістр). Ця модель для нас є також новою. Вона потребує розробки сучасних механізмів здійснення навчального процесу, визначення результатів якості освіти, управління навчальним закладом.

Приймаючи ці та інші інновації, вступаючи в Болонський процес, українська освіта, без сумніву, буде все більш помітною і конкурентноздатною у європейському просторі. У майбутньому очікується: 1) поглиблення міжвузівських зв’язків всередині Європи (Україна розглядається як складова цих зв’язків); 2) відродження популярності українського вченого і педагога; 3) українська освіта стане привабливою й все більш цікавою для іноземного споживача та інвестора.

Нині вище керівництво держави особливо зацікавлене у прискоренні інтеграційного або болонського процесу в межах вищої освіти. Така увага влади до цих процесів була викликана насамперед необхідністю демократизувати усі сфери суспільного життя, зокрема через реорганізацію освітньої системи. За задумом українських прибічників болонської ідеї, усталена європейська структура має бути доповнена цінним національно-культурним й науково-технічним надбанням України, оскільки остання не може перебувати поза “глобалізації й універсалізації”. Слід звернути увагу, що Національний технічний університет України "КПІ", один із провідних вітчизняних ВНЗ, займає принципову позицію у цьому питанні. Ми переконані, досвід ґрунтовної підготовки інженерних кадрів “КПІ” може бути використаний і в поширенні ідей Болонської декларації. З огляду на це, привертає увагу навчально-виховний процес в НТУУ «КПІ». Адже тут вдало використано і поєднано з національними традиціями європейський досвід підготовки висококваліфікованих інженерів.

Отже, нові концептуальні засади розвитку національної системи освіти викликають до життя і нові форми навчально-виховного процесу – модульне навчання, інтеграційні курси, поліваріантність навчальних програм та багато інших новацій. Інновації в педагогіці пов’язані із загальними процесами у суспільстві, глобальними проблемами, інтеграцією знань і форм соціального буття. Ознакою педагогіки нового часу є її інноваційність. Особливостями інноваційного навчання є його відкритість, прогностичність на основі постійної переоцінки цінностей, налаштованість на конструктивні дії в оновлюваних ситуаціях. Інноваційні процеси в системі освіти засвідчують якісно новий етап взаємодії й розвитку науково-педагогічної та педагогічної творчості і процесів застосування її результатів. Нова система освіти надасть нові перспективи для студентів і школярів, а визнання українських випускників за кордоном сприятиме формуванню позитивного іміджу України на світовій арені.

Наука – невід’ємна частина буття людини. Вона розвивається нерівномірно – це досить складний процес, який характеризується наявністю протиріч, спадів, підйомів, повернень на новому рівні до старих, давно залишених чи забутих поглядів, боротьби різних думок, гіпотез, теорій, що рідко виходять з цієї боротьби у своєму первісному вигляді, але майже завжди є непомітно мінливими і такими, що перетворюються, вбираючи у себе нові елементи.

У сучасних умовах глобалізації економічного життя розвинуті країни, де наука виконує роль головного економіко-відтворювального фактора, забезпечують свій розвиток за рахунок вдосконалення існуючих технологій, техніки та використання принципово нових наукових досягнень.

Проблеми, що переживає наука, безпосередньо гальмують інноваційний розвиток економіки у контексті науково-технічної революції. Враховуючи вітчизняний дорадянський досвід діяльності у науково-технічній сфері, слід активно заохочувати бізнес-структури до співробітництва з науковою галуззю. А для цього необхідно оперативно вдосконалити законодавчу базу і практичну роботу щодо страхування інноваційних ризиків, пільгового оподаткування, трансферу технологій тощо.

Якщо простежити процес реформування науки в незалежній Україні, то можна легко виявити таку закономірність: кожний з урядів свою діяльність у цій сфері розпочинав з досить гучних кампаній. Але не усі вони мали своє логічне завершення і практичне значення. І все-таки певні кроки були зроблені. Наприклад, створено Державний фонд фундаментальних досліджень, який втілює демократичну ідею конкурсного фінансування досліджень, та одного фонду для цієї мети недостатньо. Необхідно створити інші фонди, наприклад, гуманітарний науковий фонд, умови для функціонування хоча б у майбутньому різних приватних фондів тощо.

Реалізація пріоритетних напрямів розвитку науки нині здійснюється не в рамках єдиної національної програми розвитку перспективних технологій, а методологічно передбачає цілу низку окремих державних науково-технічних програм для вирішення окремих завдань. Звісно, розпорошення державних коштів та державних замовлень, відсутність єдиного координуючого центру призводить до систематичного недофінансування програм, виконання програм не в повному обсязі і т.ін. Загострення економічної кризи у 90-х рр. ХХ ст. в Україні негативно позначилося на науці, а саме: збільшився відплив учених та спеціалістів з наукових установ, що на сьогодні стало національною катастрофою (щороку виїжджає за кордон більше 10 тис. фахівців). Так, у січні – березні 2006 р. в 1 322 наукових і науково-технічних установах, організаціях і підприємствах України працювало 158,6 тис. осіб, що на 8,8 % менше, ніж у відповідний період 2005 року. При цьому чисельність безпосередніх виконавців наукових і науково-технічних робіт (науковців, дослідників, техніків і допоміжного персоналу) становила 128, 2 тис. осіб. Розмір капітальних вкладень у науку за цей період зменшився на 30 %. Майже половина виконавців наукових та науково-технічних робіт працювали в організаціях галузевого профілю, більше третини – в академічному секторі науки і лише близько 7% – в освітянському і заводському секторах. Обсяг фінансування витрат на виконання наукових і науково-технічних робіт за рахунок державного бюджету збільшився на 9, 6 % і склав майже третину від загального обсягу витрат. До того ж, чиновники не безпідставно висловлюють стурбованість постійним збільшенням середнього віку вчених. Ось чому здійснюються певні заходи щодо залучення молоді до наукової роботи.

В Україні створена національна система атестації наукових кадрів, але і вона не бездоганна, потребує якнайшвидшого реформування. З метою забезпечення правдивості, неупередженості, свободи української науки було створено Вищу атестаційну комісію.

Для проведення атестації наукових і науково-педагогічних працівників у Міністерстві освіти і науки України утворюється атестаційна колегія, яку очолює міністр освіти і науки. Аспірантура та докторантура є формами підготовки науково-педагогічних та наукових кадрів вищої кваліфікації. Україна має у своєму розпорядженні науковий потенціал, потужний людський капітал, великі ресурсні можливості. Водночас за роки незалежності втрачалися конкурентні позиції України в науковому світі, повернути які з кожним роком стає все важче. Ця тенденція загрожує Україні небезпекою перетворення в інтелектуально збіднілу країну, якій буде не під силу здійснити технологічне оновлення економіки, що є чи не головною передумовою її входження до світової спільноти як рівноправного партнера.

Слід зазначити, що в Україні продовжується тенденція збільшення частки фундаментальних досліджень за рахунок зменшення частки прикладних і науково-технічних розробок, що призводить до помітної деформації у розподілі обсягу робіт за видами: якщо в економічно розвинених країнах співвідношення фундаментальних, прикладних досліджень і науково-технічних розробок становить 15:25:60, то в Україні – 26:16:58.

Центром фундаментальної науки в Україні традиційно вважається НАН України, при якій діє велика кількість різноманітних науково-дослідних підрозділів. Вони виконують замовлення державного і приватного характеру. Внеском вчених НАН України у науково-технічний прогрес є значні результати фундаментальних і прикладних досліджень світового рівня. На їх рахунку понад 90% відкриттів, зроблених в Україні, та ряд інших досягнень, що знайшли широке використання в промисловості, сільському господарстві і культурі. Національна академія наук України стала всесвітньо визнаним матеріалознавчим центром у напрямах електрозварювання, спеціальної електрометалургії, надтвердих матеріалів та виготовлення інструментів з них. Суттєві зміни відбуваються в галузі гуманітарних наук. Актуалізується тематика досліджень. Розпочата робота щодо написання фундаментальних праць з історії українського народу, історії української культури. Ці праці визнані пріоритетними в НАН України.

Щоправда, НАН України не оминули загальнодержавні труднощі. Так, після 1991 р., в період економічної кризи, вона більше 10 років не отримувала з бюджету потрібної кількості коштів на матеріали, устаткування, належну організацію наукової роботи тощо. Але світовий досвід переконує, що наука, насамперед фундаментальна, не може існувати без достатнього бюджетного фінансування, що у кожному цивілізованому суспільстві вона є, по суті, стратегічним кредитуванням майбутнього. Перед державою постає завдання забезпечити неухильне відновлення й подальший розвиток наукового потенціалу українського суспільства.

Слід зазначити, що, попри на численні труднощі, в останні роки позитивні зрушення в сфері науки все-таки відбулися. Це проявилося не лише в зростанні заробітної плати науковцям, а й у виділенні коштів для закупівлі сучасного обладнання для НАН України. Однак усі ці дії можна розглядати лише як перші кроки. В найближчі роки заплановано довести фінансування науково-технічної сфери до 1, 7 % ВВП для того, щоб наблизитися до країн ЄС, які визначили на 2010 р. сумарне фінансування науки за рахунок усіх джерел у розмірі 3 % від ВВП. Сьогодні задля інтеграції освіти і науки, розвитку наукових досліджень у сфері біології, математики, механіки, фізики, хімії Міністерство освіти та науки працює над створенням мережі науково-освітніх центрів на базі провідних українських університетів, більше того, планується оголосити та провести конкурс на створення таких центрів в Україні, а також залучити до цієї справи іноземні інвестиції.

Загалом в Україні існує декілька концепцій пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки. Привертають до себе увагу такі: 1) виробництво, переробка та збереження аграрної продукції; 2) екологічно чиста енергетика та ресурсозберігаючі технології; 3) перспективні інформаційні технології, прилади комплексної автоматизації, системи зв’язку.

Наука сучасної України представлена більш як 300 тис. науковців, з них 90 тис. – кандидати і доктори наук.

Серед найзначніших досягнень української науки останніх років назвемо наступні. Українськими вченими з Інституту кібернетики ім. В. Глушкова НАНУ й Інституту кардіології ім. М. Стражеска АМНУ організована спеціальна лабораторія – унікальна магнітокардіографічна система. Вона може чутливо уловлювати найменші зміни в роботі серця, причому на тій стадії, коли їх ще не може зафіксувати жоден інший прилад.

Створено перший в Україні суперкомп’ютер із швидкодією в сотні мільярдів операцій за секунду; георадар, який “бачить” на десятки метрів під землею; нову ультразвукову апаратуру для виявлення дефектів у трубопроводах та інших великогабаритних об’єктах у процесі їх експлуатації.

Дослідження вчених різних країн довели, що повноцінне зростання продуктивних сил і розв’язання виникаючих транспортних проблем в нинішньому сторіччі будуть неможливими без наземних транспортних систем, які здійснюватимуть перевезення пасажирів і вантажів зі швидкостями близько 500 км/год.

Вченими Інституту “Трансмаг” та Інституту проблем ринку і економіко-екологічних проблем НАН України (м. Одеса) розроблена оптимальна траса для високошвидкісного наземного транспорту (ВШНТ) в Україні. На відмінну від традиційно прийнятих радіальних схем для наших умов економічно найбільш доцільною є кільцева траса ВШНТ, яка зв’яже між собою більшість обласних центрів України. У перспективі вона може зістикуватися з міжнародними трасами, що приведе до високошвидкісних транспортних коридорів. За рахунок ефекту стягання пасажиро- і вантажопотоків до швидкісних трас буде забезпечена їхня найбільша завантаженість, яка зумовить рентабельність будівництва і експлуатації лінії ВШНТ.

Введення в дію мережі ВШНТ в Україні приведе до істотних змін існуючої нині транспортної інфраструктури: будуть скорочені перевезення на внутрішніх авіаційних і міжміських автобусних лініях, зменшиться кількість приватних і службових поїздок на легкових автомобілях, знизяться вантажні автомобільні перевезення на магістральних напрямах. Такими є перспективи на майбутнє, якщо будуть втілені вищезазначені плани.

28 січня 2000 р. на підставі Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” створена громадська наукова організація “Інститут авіаційно-космічних досліджень імені І.І. Сікорського”, яка діє відповідно до Закону “Про об’єднання громадян” для цілеспрямованого розвитку аерокосмічної науки, захисту фахових інтересів, взаємної координації науково-дослідної роботи. До складу інституту входять дійсні члени і члени-кореспонденти Аерокосмічної академії України, професори і доктори наук тощо. Аналогів такої установи серед науково-громадських установ на теренах СНД не існує. Інститут об’єднує активних прогресивних вчених, науковців та громадських діячів, які займаються творчою та науковою діяльністю на ниві аерокосмічних досліджень.

Мета діяльності Інституту авіаційно-космічних досліджень імені І.І. Сікорського – проведення наукових досліджень та їх практична реалізація в авіаційній, космічній галузях та інших науково-технічних сферах. Інститут, у рамках співпраці з Національним космічним агентством України, бере участь у проведенні державної та науково-технічної політики з розвитку аерокосмічної науки і техніки. Фахівці інституту підготували та надали пропозиції щодо діяльності Аерокосмічного товариства України. Важливою складовою діяльності Інституту є участь в розробці, вдосконаленні й впровадженні методів та методик навчання, організації підвищення кваліфікації спеціалістів промислових підприємств та викладачів вищих навчальних закладів. За матеріалами проведених досліджень підготовлені та захищені 2 докторські та 15 кандидатських дисертацій.

Вдало охарактеризував нинішній стан науково-технічного розвитку України перший заступник міністра промислової політики, екс-керівник Української державної інноваційної компанії В. Рижов: «Окремою проблемою залишається низька затребуваність вітчизняних наукових розробок у промисловості країни здебільшого через недовіру українських виробників до результатів вітчизняних розробок. Ця тенденція давалася взнаки ще за радянських часів, проте сьогодні між наукою і промисловістю виникло провалля, яке важко ліквідувати».

З іншого боку, про високий престиж і рівень нашої науки говорить велика кількість спільних проектів з зарубіжними центрами і окремими науковцями (кількість угод за останні роки зросла у 20 разів). Сьогодні НАН України підтримує широкі міжнародні зв’язки з багатьма країнами світу (Франція, Австрія, Бразилія, Італія, Китай, Угорщина, США, Швеція, Великобританія тощо). Відчутну допомогу українським вченим надають іноземні фонди, зокрема, Міжнародний науковий фонд (Дж. Сорос), Асоціація сприяння науці нових незалежних держав (INTAS) і т. ін. У межах спільної наукової програми з НАТО українськими науковцями отримано понад 480 грантів, а за їхньою кількістю Україна посідає друге місце серед країн Ради євроатлантичного партнерства, поступаючись лише Росії. Упродовж 1998 – 1999 рр. було профінансовано участь 300 українських науковців у наукових форумах НАТО. Реалізацію інноваційного проекту з вирощування екологічно чистої пшениці розпочали у Міжвідомчому науково-технологічному центрі "Агробіотех" Національної академії наук і Міністерства освіти і науки України. Головна його перевага — обробка посівів новоствореними регуляторами росту, що є важливою складовою сучасних високих технологій підвищення врожайності та поліпшення якості продукції рослинництва, овочівництва, баштанництва, ягідних та квітково-декоративних культур. Вже проведені випробування стимуляторів для реєстрації у Білорусі, Молдові, Росії, Казахстані, Китаї, Німеччині та Ізраїлі.

Державна наукова програма надає важливого значення зміцненню обороноздатності країни. Так, на базі Центру імітаційного моделювання кафедри інформатизації штабів Національної академії оборони України (НАОУ) було проведене спільне українсько-американське командно-штабне комп’ютерне навчання “Rapid Trident-2006” (“Стрімкий тризуб – 2006”). Необхідно зазначити, що сценарій “Rapid Trident-2006”, який повністю підготували і розробили українські фахівці Центру імітаційного моделювання, був схожий до сценарію проведеного у 2005 р. навчання “Щит миру-2005” з деякими доповненнями та змінами. Це також є свідченням успішності відродження наукового потенціалу нашої держави.

Тіснішає співробітництво вітчизняних науковців з українською діаспорою, інтелектуальні сили якої тепер спрямовані на подальше зміцнення позицій України у світі. Ряд її відомих діячів включилися безпосередньо у державне та культурне будівництво в Україні. Це, зокрема, Б. Гаврилишин, О. Пріцак, Т. Гунчак та ін. На початку 1993 р. був підписаний договір про співпрацю з секретаріатом Українського вільного університету в Мюнхені, згідно з яким Міністерство освіти України визнало УВУ та його дипломи.

Загальновідомо, що однією із важливих характеристик, які дозволяють оцінити науковий рівень вищої школи, є існування в її межах наукових шкіл з притаманними їм специфічними традиціями і зв’язками, серед яких пріоритетним є зв’язок з процесом навчання студентів. Уже помічено, що нові спеціальності у ВНЗ виникають і успішно розвиваються там, де функціонують наукові школи. Отже, розвиток наукових шкіл не може відбуватися окремо від ВНЗ, особливо університетів – центрів науки, культури і освіти. Саме наукові школи здатні організувати поки що слабкий взаємозв’язок між університетською освітою і фундаментальною наукою, забезпечуючи тим самим єдність наукової і навчальної роботи. Існування наукових шкіл – одна із умов прогресу науки, цілеспрямованого формування творчих наукових кадрів. Останні забезпечують передачу від одного покоління до іншого не тільки

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: