Русско-немецкие договора 1939 и их современные оценки
Відразу ж, після того як договір був підписаний, припинилася антифашистська кампанія в радянській пресі. Зато Англію і Францію тепер називали «підпалювачами війни».
Проводячи політику нейтралітету, Радянський Союз точно виконував укладені їм із Німеччиною угоди. Радянський уряд всемерно намагався уникати терть із Німеччиною і старанно стежило за тим, щоб не дати їй якогось привода до порушення радянсько-німецьких угод. Такими принципами керувалися не тільки дипломатичні, військові, господарські й інші радянські відомства, що відповідали за стан відношень із Німеччиною, але також преса і радіо.
Сучасні оцінки Радянсько-німецького пакту про ненапад та договору про «дружбу і кордони»
23 серпня 1939 р. світ вразило передане по радіо вночі повідомлення про підписання в Москві радянсько-німецького договору про ненапад. Всім давно було відомо про неприязні стосунки між Берліном і Москвою. Ніхто не чекав якогось зближення між Радянським Союзом і фашистською Німеччиною. Адже Гітлср завжди називав більшовизм своїм ворогом номер один. Навіть у правлячих колах західних держав, які одержували не тільки відкриту, а й таємну інформацію, не могли повірити в реальність укладення договору між СРСР і Німеччиною. Французький прем'єр-міністр Е. Даладьє, якого в ніч з 23 на 24 серпня розбудив телефонним дзвінком міністр закордонних справ Ж. Бонне, щоб повідомити почуту по радіо новину, спочатку засумнівався в її правдивості і попросив перевірити, «чи не є вона газетною плітикою». Однак наступного ранку вже надійшли підтверджувальні комюніке з Берліна й Москви. Пакт справді було підписано.
Реакція громадськості різних країн на пакт у перші дні після його укладення була неоднаковою. В Англії він викликав гірке розчарування, у Франції-розгубленість, в Німеччині-незвичайне полегшення. Серед німців одні сподівалися, що небезпека війни для них минула, оскільки не буде укладено спрямованого проти Німеччини англо-франко-радянського союзу, інші, навпаки, вважали, що пакт врятував Німеччину від можливості ведення війни на два фронти й вона тепер зможе швидко розв'язати свої суперечності з Польщею.
Ставлення радянських людей до підписання договору було неоднозначним. Безумовно, вони довіряли уряду і тому схвалювали його дії. «Немає ніяких доказів можливого незадоволення серед радянського населення поворотом радянської зовнішньої політики, незважаючи на те, що протягом багатьох років велася пропаганда протії фашистських агресорів»,-повідомляв з Москви 28 серпня 1939 р. кореспондент англійської газети «Манчестер гардіан». Разом з тим радянські люди, особливо ті, хто допомагав республіканській Іспанії у боротьбі з фашизмом, не могли збагнути потребу укладення такого договору і, зрозуміло, відчували зніяковіння перед нашими однодумцями в інших країнах, які бачили в Радянському Союзі головну надію в боротьбі з світовою реакцією.
Якщо укладення договору виправдовувалося необхідністю уникнути війни, а її ніхто не хотів, то підписання 28 вересня 1939 р. договору про дружбу і кордони між СРСР і Німеччиною здавалося протиприродним. Ніяких дружніх почуттів до німецьких фашистів радянські люди не відчували. Договір і наступні дії засобів масової інформації духовно обеззброювали населення СРСР, яке ненавиділо фашизм, розуміло, ще це-найбільше зло не лише для нашої країни, а й для всього людства, а офіційна пропаганда певною мірою закликала змиритися з цим злом.
Слід також мати на увазі, що з середини 30-х років у СРСР проживала значна кількість антифашистів, які прибули з Німеччини і анексованих нею територій. Як свідчать їх спогади, договір про ненапад вони зустріли з розумінням. Деякі з них за завданням Комінтерну виступали на зборах у різних містах і роз'яснювали, що підписання цього документа дасть можливість Радянському Союзу уникнути війни. Однак укладення «договору про дружбу з смертельним ворогом соціалізму» вони зустріли негативно, їх невдоволення викликали й окремі дії радянського керівництва. Зокрема, восени 1939 р. у Москві було закрито дитячий будинок № 6, створений спеціально для дітей австрійських і німецьких політичних емігрантів. На початку 1940 р. німецьким властям було передано кілька груп німецьких і австрійських антифашистів, які були репресовані в 30-ті роки і перебували під слідством або у в’язницях.
Різною була реакція на пакт і в наступні роки, інколи він став набутком історії. Інтерес до нього завжди був винятково великим, але висвітлювався по-різному. В період «холодної війни» буржуазні історики використовували пакт, щоб звинуватити Радянський Союз у співучасті в розв'язуванні другої світової війни й тим самим зняти за це провину з правлячих кіл західних держав. У радянській літературі довгий час пакт трактувався однобічно, тільки як правильний, «мудрий» зовнішньополітичний крок уряду СРСР в обстановці, що тоді склалася. При цьому радянські автори дотримувалися позиції замовчування таємного протоколу до пакту, вже давно опублікованого на Заході, допускали недомовки, висвітлюючи причини, які спонукали Радянський Союз укласти пакт. Така позиція радянських істориків породжувала сумніви в правдивості усього того, що писалося й говорилося ними в ті часи про пакт, призводила до підриву авторитету радянської історичної науки не тільки в чужих очах, а й в очах радянських людей.
Лише останнім часом в умовах гласності радянські дослідники почали відкрито, без недомовок писати про радянсько-німецький пакт, висловлювати більшою чи меншою-мірою об'єктивні думки. Пакт уже не вважався бездоганним. Зявилися навіть статті, автори яких оцінили його як негативний акт, що завдав Радянському Союзу і всьому світові непоправної шкоди. Нерідко емоції при цьому виступали на передній план і все, що було пов'язане з пактом, фарбувалося чорною фарбою подібно до того, як раніше все змальовувалося рожевим кольором.
Багато істориків і публіцистів порівнюють укладення радянсько-німецького договору про ненапад з підписанням Брестського миру, вказують на схожість між ними в світлі ленінських положень про можливість використання комуністами компромісів з буржуазією та міжімпеаріалістичних суперечностей в інтересах соціалізму. Дійсно, з цієї точки зору схожість між ними є. Обидва укладені у винятково складній для нас міжнародній обстановці і були спрямовані на зміцнення позицій соціалістичної держави в умовах капіталістичного оточення. Однак між цими дипломатичними актами була й істотна різниця.
По-перше, обговорення питання про підписання Брестського миру проходило в партії відкрито, виступали його прихильники і противники, зрештою все вирішувалося демократичним шляхом. Договір про ненапад укладався в період, коли в партії і країні панували адміністративно-командна система керівництва і культ особи. Всі найважливіші питання фактично вирішувалися Сталіним. Ніяких інших думок не висловлювалося. Навіть деякі члени Політбюро ЦК ВКП(б) дізналися про договір вже після його підписання.
По-друге, В. І. Ленін підкреслював, що, йдучи на компроміс з німецьким імперіалізмом і підписавши Брестський мирний договір, «…ніде грані, що підриває або плямує соціалістичну пладу, ми не перейшли…».
В результаті ж підписання договору про ненапад Радянська держава і соціалізм як система зазнали серйозних ідеологічних втрат.
Позитивне значення договору про ненапад тривалий час радянські дослідники вбачали в тому, що нібито завдяки його укладенню СРСР одержав близько двох років для зміцнення своєї обороноздатності. Однак, як свідчать факти, цей час Радянський Союз використав менш ефективно, ніж фашистська Німеччина. За 22 місяці, що минули з дня підписання договору до початку Великої Вітчизняної війни, вона значно більше підвищила свій воєнний потенціал, ніж СРСР. Якщо на початку 1939 р. військово-політичне керівництво рейху оцінювало Червону Армію як противника дуже сильного, збройний конфлікт з яким був небажаним, то вже через 2 роки воно відзначало відносну слабкість Збройних Сил СРСР, особливо їх командного складу.
Оцінюючи тогочасні події з позицій сьогодення, слід зазначити, що підписання договору було вимушеним кроком, наслідком мюнхенської змови і війни за переділ світу, що вже почалася. В той же час ця акція супроводжувалася діями, породженими сталінською деформацією соціалізму, яка знаходила вияв і у зовнішній політиці Радянського Союзу. «Пакт про ненапад СРСР - Німеччина 23 серпня, - зазначав М. С. Горбачов на зустрічі з представниками польської інтелігенції, - якщо твердо стояти на реалістичних позиціях, був неминучим. Хоч питання, чи все було зроблено в наших країнах для того, щоб протистояти загрозі, яка насувалася, вимагає спільного глибокого вивчення» .
Радянсько-німецький договір про ненапад мав для СРСР як позитивні, так і негативні наслідки.
Позитивні:
- Радянський Союз уникнув війни на два фронти, оскільки договір породив тріщину в німецько-японських відносинах;
- Відсунувши свої кордони на кілька сотень кілометрів на захід, Радянський Союз поліпшив своє військово-стратегічне становище, що позитивно позначилося на його обороноздатності;
- Договір сприяв поглибленню розколу капіталістичного світу на два ворожих табори, перешкоджав їх об'єднанню проти СРСР;
-Радянському Союзу було повернуто ряд територій, що належали Російській державі і були відторгнуті від Радянської Республіки після першої світової війни в результаті підступів імперіалістичних кіл.
Негативні:
- Договір применшив пильність радянського народу і військово-політичного керівництва СРСР, став однією з причин невдалого для нашої країни початку Великої Вітчизняної війни;
- Було підірвано міжнародний авторитет СРСР, ВКП(б) і Комінтерну як послідовних борців проти фашизму;
- Було порушено багато міжнародних правових та етичних норм.
Отже, радянсько-німецький договір про ненапад мав суперечливий характер, що зумовлювався своєрідністю тогочасної міжнародної обстановки і особливостями бюрократичної системи партійно-державного керівництва в СРСР, яка нехтувала моральні критерії в політиці, в тому числі й зовнішній. Укладаючи договір, Радянський уряд певною мірою підпорядкував інтереси всього людства недалекоглядно зрозумілим національним інтересам СРСР.
Погроза війни перед Радянським Союзом
Німецький уряд поводився стосовно СРСР нелояльно. Почавши з літа 1940 р. таємне підготування антирадянської війни, він став усе частіше порушувати радянсько-німецькі угоди, а після заключення у вересні 1940 р. германо-італо-японського Потрійного пакту перейшов до відкритого порушення істотних зовнішньополітичних інтересів Радянського Союзу. Найбільшу небезпеку подавали дипломатичні і військові заходи гітлерівської Німеччини в розташованих поблизу від радянських меж «малих країнах».
Радянський уряд багато разів намагався схилити Німеччину до припинення недружелюбних дій стосовно СРСР і запобігти розширенню зони війни. Він намагався також шляхом безпосереднього контакту з німецьким керівництвом з'ясувати їхні дійсні наміри. Ще в листопаді 1940 р. Молотов їздив для цього в Берлін. Але його переговори з Гітлером не призвели до зм'якшення напруженості.
Ігноруючи миролюбні кроки Радянського Союзу, Німеччина навесні і на початку літа 1941 р. стала чинити ворожі дії вже безпосередньо проти СРСР. Літаки німецької військової авіації вторгалися в повітряний простір СРСР, поступово ці порушення з одиничних перейшли в систематичні. Через радянську межу перекидалася ворожа агентура з розвідувальними і диверсійними цілями. Радянська розвідка задовго до попереджень, отриманих від Сполучених Штатов і Англії, інформувала своє керівництво про напад, що готується, на СРСР. У дипломатичних колах посилено циркулювали чутки про майбутню германо-радянську війну і навіть називали точні дати. Вся світова преса була повна повідомлень про концентрацію німецьких військ поблизу радянських меж. Проте Сталін скидав із рахунків усі факти і всі попередження, тому що вони не укладалися в створену їм схему, відповідно до якої уряди Англії і США для того і посилають попередження, щоб спровокувати германо-радянську війну. Сталін відхилив усі пропозиції командуючого прикордонних округів про приведення в бойову готовність військ. Радянським військам було заборонено завчасно зайняти передбачені планом прикриття оборонні рубежі, щоб не дати Німеччини привода обвинуватити СРСР у підготуванні до нападу на її.
21 червня радянський уряд звернув увагу німецького посла на серйозність сформованої обстановки і запропонувало йому повідомити німецький уряд про бажання Радянського Союзу обговорити стан германо-радянських відношень. Відповіді не пішло, а на світанку такого дня, в один із самих довгих днів у році, фашистська Німеччина вероломно напасла на СРСР.
Висновок
«Не було в історії 20 сторіччя обстановки більш складної, заплутаної, більш обтяженої численними страхами, передчуттями драми, що насувається, чим та, що склалася між восени 1938 і кінцем літа 1939. Не робилося ще за настільки короткий термін стільки ризикованих кроків у політиці, стільки помилок, стільки зрадливих прогнозів і водночас не було сказано стільки численних слів», - так оцінив обстановку того часу відомий історик професор Д.М. Проэктор.
Вирішальне значення у виникненні саме такої ситуації в міжнародних відношеннях, безсумнівно, мав Мюнхен.
Що стосується зовнішньої політики Радянського Союзу, та його керівництва на чолі зі Сталіним протягом майже двох десятиліть виходило з тези про наявність погрози з боку капіталістичного оточення. Хоча якщо мати на увазі наших безпосередніх сусід, то ніхто з них наприкінці 30-х років не був готовий і не мав наміру воювати проти Радянського Союзу.
Так Радянський Союз щільно до наступу Німецькіх військ намагався запобігти війні.
Список літератури:
1. Данилов А.А., Косулина Л.Г. История Росії XX сторіччя - М.: Просвітництво, 1995
2. Історія батьківщини XX сторіччя - М.: Дрохва, 1995
3. Кирилин И.А. История міжнародних відношень і зовнішньої політики СРСР. - М.: Междунар. відношення, 1986
4. Кишенкова О.В., Королькова Е.С. Экзаменационные квитки по історії для школярів і абітурієнтів - М. Дрофа, 1996
5. Нежинский Л.Н. (ред.) Радянська зовнішня політика 1917-1945 р. - М.: Междунар. відношення, 1992
6. Правда. 1989, 24 грудня
Проэктор Д.М. Фашизм: шлях агресії і загибелі. М., 1989. С.179
7. Ржешевский О.А. (ред.) 1939 рік: Уроки історії - М.: Ин-т загальної історії, 1990
8. Севостьянов Г.Н. (ред.) Нова і Новітня історія. - М.: Наука, 1990
9. Семиряга М.И. Тайны сталінської дипломатії. - М.: Высш. шк. , 1992и
10. Сиполс В.Я. Внешняя політика Радянського Союзу 1936-1939 р. - М.: Наука, 1987
11. Типпельскирх К. История другої світової війни Т.1 - Полігон, 1994
12. Трухановский В.Г. (ред.) Історія міжнародних відношень і зовнішньої політики СРСР - М.: Междунар. відношення, 1967
13. Енциклопедія для дітей Т.5 Історія Росії XX сторіччя - М.: «Аванта+», 1995