Xreferat.com » Рефераты по истории » Декабристы на Украине

Декабристы на Украине

до С. І. Муравйова-Апостола повідомив про підготовку Північного товариства до пов­стання і всі події, що напередодні відбувалися в столи­ці. Потрібно було організувати координований виступ Північного і Південного товариств.

На Україну 13 грудня поїхав з цим листом прапор­щик І. І. Муравйов-Апостол, призначений на службу в 2-у армію. С. П. Трубецькой доручив йому заїхати в Москву і передати другого листа генерал-майору М. Ф. Орлову з запрошенням прибути в Петербург. І. І. Муравйов-Апостол повинен був також повідомити Південне товариство про плани Північного товариства. По дорозі до Москви він дізнався про події 14 грудня в Петербурзі, спалив листа до Орлова і негайно помчав до своїх братів Матвія і Сергія у Васильків.

Таким чином, обидва посланці Північного товариства виїхали з столиці надто пізно і виконати завдання не змогли.

На Україні, внаслідок доносів, царському урядові вдалося розгромити Тульчинську управу і значно осла­бити Директорію Південного товариства. 13 груд­ня 1825 р. П. І. Пестеля було заарештовано в Тульчині. Слі­дом за керівником Південного товариства арештовано О. П. Юшневського, О. П. Барятинського, братів Крю­кових, М. І. Лорера та ін. На волі залишався член Директорії С. І. Муравйов-Апостол, якого П. І. Пестель призначив начальником над військами, які передбача­лось підняти на повстання, а М. П. Бестужева-Рюміна його помічником. Васильківська управа ще не зазнала втрат. Тульчинська фактично вже не існувала. Кам'ян-ська не мала сил для виступу. С. Г. Волконський, який з 1821 р. командував 1-ю бригадою 19-ї піхотної дивізії, мав у своєму підпорядкуванні лише одного офіцера — члена товариства і тому не міг розраховувати на успіх виступу: солдати бригади до повстання не були підго­товлені.

Як і слід було чекати, організацію повстання взяв на себе підполковник С. І. Муравйов-Апостол, який коман­дував батальйоном в Чернігівському піхотному полку (9-ї піхотної дивізії), користувався повагою солдатів та авторитетом серед офіцерів.

До району діяльності Васильківської та Слов'янської управ Південного товариства входили війська 3-го піхот­ного корпусу, розквартировані у Волинській, Київській та Полтавській губерніях: 3-тя гусарська дивізія (Ох-тирський, Александрійський, Маріупольський і принца Оранського полки, кінно-артилерійська бригада); 7-а піхотна дивізія (Муромський, Нижегородський, Низов-ський. Симбірський, 13-й і 14-й Єгерські полки, 7 арти­лерійська бригада); 8-а піхотна дивізія (Троїцький, Пен­зенський, Тамбовський, Саратовський, 15-й і 16-й Єгер­ські полки, 8-а артилерійська бригада); 9-та піхотна дивізія (Чернігівський, Полтавський, Алексопольський, Кременчуцький, 17-й і 18-й Єгерські полки, 9-та артиле­рійська бригада). З них лише 7-а піхотна дивізія знахо­дилась на Лівобережжі.

Щоб виклопотати М. П. Бестужеву-Рюміну дозвіл для поїздки в столицю, С. І. Муравйов-Апостол (з бра­том М. І. Муравйовим-Апостолом) 24 грудня 1825 р. поїхав до м. Житомира в штаб 3-го піхотного корпусу і звідти мав намір відвідати пол­ки, де служили члени товариства і готувалися до пов­стання. 25 грудня вони дізналися про поразку повстання в Петербурзі, але це не похитнуло рішення про виступ на півдні. С. І. та М. І. Муравйови-Апостоли, повертаю­чись з Житомира, заїхали спочатку в м. Троянов до командира Александрійського гусарського полку О. 3. Муравйова, а потім в м. Любар, де стояв Охтирський гусарський полк під командуванням члена това­риства А. 3. Муравйова. Однак А. 3. Муравйов не нава­жувався негайно розпочати повстання.

В цей час до м. Любара приїхав М. П. Бестужев-Рюмін з повідомленням про те, що до Василькова прибули два жандармських офіцери з наказом військового мініст­ра (від 20 грудня 1825 р.) про арешт братів Муравйо-вих-Апостолів. С. І. Муравйов-Апостол заявив: «Якщо доберусь до батальйону, то живого не візьмуть». Отже, він прийняв рішення підняти солдатів на повстання не­гайно. Тоді М. П. Бестужев-Рюмін звернувся до А. 3. Муравйова: «Ти справді не відстанеш з полком?». І він «обіцяв сприяння». Йому доручалось також пере­дати записку М. П. Бестужева-Рюміна членам Слов'ян­ської управи про початок повстання. Однак А. 3. Мурав­йов не виправдав сподівань: полк на повстання не підняв і записку знищив. В умовах поразки виступу в Петер­бурзі він, очевидно, не вірив в успіх повстання на півдні.

Брати Муравйови-Апостоли і М. П. Бестужев-Рюмін вирішили повертатися до Василькова і 28 грудня при­були до с. Триліс, де квартирувала одна з мушкетерських рот Чернігівського піхотного полку. В цей час командир Чернігівсько­го піхотного полку підполковник Г. І. Гебель, який мав наказ заарештувати С. І. та М. І. Муравйових-Апостолів, а також М. П. Бестужева-Рюміна, разом з жандарм­ським офіцером прибув до Триліс і заарештував братів Муравйових-Апостолів.

Ранком 29 грудня до Триліс зібралися викликані С. І. Муравйовим-Апостолом чотири офіцери, які спільно з прапорщиком О. П. Мещерським і рядовим Ф. Г. Баш-маковим звільнили арештованих, поранивши в сутичці Гебеля. Гебелю і жандармському офіцеру вдалося втек­ти. Цей день і став початком повстання Чернігівського піхотного полку.

Дізнавшись про звільнення з-під арешту свого ба­тальйонного командира, солдати вітали С. І. Муравйова-Апостола вигуками «ура!». Мушкетерська рота члена товариства А. Д. Кузьміна першою повстала й стала опорою повстання всього Чернігівського піхотного пол­ку.

На чолі повстання став підполковник С. І. Муравйов-Апостол — освічений, талановитий і хоробрий офіцер, відомий товаришам по таємному товариству своєю іні­ціативністю, рішучістю, наполегливістю, послідовністю та відданістю справі революції. Він користувався заслу­женою популярністю серед солдатів і повагою офіцерів, не щадив життя для блага своєї батьківщини. Навіть Микола І, якому С. І. Муравйов-Апостол на допиті смі­ливо назвав свій намір «благим і чистим», мусив визна­ти, що цей офіцер і дворянин «обдарований надзвичайним розумом», «в усіх своїх думках зухвалий і само-впевнений до божевілля, але водночас потайний і над­звичайно твердий».

Сподвижником С. І. Муравйова-Апостола виступив М. П. Бестужев-Рюмін, відданість якого революційній справі таємного товариства була відома всім офіцерам. їх єднала міцна дружба, заснована на спільності думок, поглядів і планів боротьби за краще майбутнє Росії. «Сергій Муравйов і Бестужев-Рюмін, — свідчив П. І. Пестель, — складають, так би мовити, одну лю­дину». Це визначення найкраще виправдалося під час повстання Чернігівського піхотного полку.

29 грудня С. І. Муравйову-Апостолу вдалося підняти на повстання також і гренадерську роту, яка квартиру­вала в с. Ковалівці. Командир роти поручик В. М. Пе-тін, який не був членом таємного товариства, мусив при­єднатися до повстання. Надвечір того ж дня обидві роти об'єдналися в с. Ковалівці. С. І. Муравйов-Апостол відправив офіцерів Щепилла і Соловйова до своїх рот з наказом підняти їх на повстання і вести до Василькова.

Зранку 30 грудня загін повстанців рушив через села Середню Слободу, Мар'янівку і Митницю в похід на Васильків. Біля Митниці до загону приєднався М. П. Бестужев-Рюмін, який повернувся з-під Радомиш­ля без будь-яких результатів своєї місії.

У Василькові в цей час зосереджувались три роти. За наказом Г. І. Гебеля і командира батальйону майора С. С. Трухіна вони були приведені в бойову готовність, щоб не допустити повстанців у місто.

Авангард повстанського загону на чолі з Бестужевим-Рюміним і Сухіновим надвечір безперешкодно вступив до Василькова. Солдати зібраних там рот, вітаючи пов­станців, перейшли на їх бік. До міста прибули і основні сили повстанців. Гебель утік. Арештовані офіцери-пов­станці були звільнені, а на їх місце посаджений майор Трухін і два жандармських офіцери. Вони були звільнені лише другого дня після виходу полка з Василькова.

За наказом С. І. Муравйова-Апостола на площі Ва­силькова вишикувалися 5 повсталих рот Чернігівського піхотного полка. Унтер-офіцери І. Лазикін та І. Корчагін урочисто винесли на площу полкові прапори в супроводі взводу гренадерів під командуванням офіцерів І. І. Сухінова та В. М. Петіна. Солдати вітали їх криком «ура!».

Командир повстанців звернувся до солдатів з полум'яним закликом стати в ряди борців за свободу. Саме тут по­над 800 солдатів і кілька офіцерів Чернігівського піхот­ного полку дали клятву не складати зброї, поки Росія не буде визволена від тиранства і неволі.

Ніч з ЗО на 31 грудня офіцери й солдати Чернігів­ського піхотного полка готувалися до походу, оголоше­ного у вечірньому наказі С. І. Муравйова-Апостола. Унтер-офіцери й солдати чистили гвинтівки, готували запас бойових патронів, ретельно перевіряли амуніцію, несли караульну службу. Настрій у всіх був підне­сений.

Квартира С. І. Муравйова-Апостола перетворилася в штаб повстання. Там розроблявся бойовий план дій Чернігівського піхотного полка. В розвідку до Києва штаб послав прапорщика О. Є. Мозалевського в супро­воді унтер-офіцера і трьох солдатів, щоб з'ясувати обста­новку і поширити там агітаційні документи". Офіцери розглянули три можливі напрямки походу: на Київ, Білу Церкву і Житомир, щоб підняти на боротьбу інші вій­ськові частини. Не маючи зв'язку з ними, С. І. Мурав-.іов-Апостол обрав напрямок на Брусилів, звідки можна було б, залежно від обстановки, податися на Житомир або Київ.

За кілька днів до повстання С. І. Муравйов-Апостол відвідав Київ і зустрівся з обер-квартирмейстером 2-ї армії полковником К. П. Ренненкампфом, якому запро­понував взяти участь в повстанні. Подібні пропозиції було зроблено також квартирмейстерським офіцерам, що перебували при штабі 4-го корпусу. Офіцери вага­лися і не приймали пропозицію С. І. Муравйова-Апосто­ла, який обіцяв їм знову приїхати через п'ять днів. Розвідка Муравйова-Апостола і Мозалевського свідчила про те, яку велику увагу повстанці приділяли Києву як стратегічному центрові.

С. І. Муравйов-Апостол і М. П. Бестужев-Рюмін на­передодні повстання склали два оригінальні агітаційні документи, що містили програму повстання — «Право­славний катехізис» і відозву. Вони використали релігійну форму викладу ідей, цитатами зі святого письма дово­дили справедливість і законність збройного повалення самодержавства, скасування кріпосного рабства та вста­новлення демократичного ладу в Росії.

Для більшої дохідливості «Православний катехізис» С. І. Муравйов-Апостол побудував у формі запитань і відповідей. В документі обстоюється необхідність сво­боди російського народу, бо «без свободи немає щастя». На запитання: «Чому російський народ і російське воїн­ство нещасні?» дано відповідь: «Тому що царі відібрали у них свободу». Документ, наскрізь пройнятий анти-царським і антисамодержавним змістом, рішуче підривав царистські ілюзії серед солдатів, колишніх селян-кріпа­ків. Царі поступають «всупереч божій волі», коли «ти­ранять» народ. Тому царям люди не повинні коритися. Що ж «святий закон» наказує робити «російському на­родові і воїнству?» Відповідь дається цілком категорич­на: «розкаятися за тривале раболіпство» і ополчитися «проти тиранства»

Автор «Православного катехізису» вказував солда­там форму і мету боротьби: «взяти зброю і сміливо йти» за тими, хто їх закликає, скинути «неправду і нечестя тиранства», встановити правління, де «немає царів», бо вони «гнобителі народу». Відтак «присяга царям» оголо­шувалася незаконною, бо «царі вимагають примусової присяги народові для пагуби». Солдатам пропонувалось:

«Для визволення страждальних своїх сімей і своєї бать­ківщини... ополчитися всім разом проти тиранства і від­новити... свободу в Росії».

Рукою М. П. Бестужева-Рюміна було написано текст відозви, в якій повідомлялось про смерть «тирана» — Олександра І. Відозва оголошувала повалення самодер­жавства, що пригноблювало російський народ, скинення пут рабства і свободу Росії, прагнення без міжусобного розбрату встановити «народне правління». «Російське воїнство прагне встановити народне правління... Не буде вчинено ніяких злочинів. — Отже, хай наш благочести­вий народ перебуває в мирі і спокої..., чекає й сподіва­ється на найскоріше здійснення нашої святої справи»

Відозва до народу не переписувалась і збереглася лише в одному примірнику.

31 грудня об 11-й годині дня Чернігівський піхотний полк зібрався на площі готовий до походу: в повному озброєнні і спорядженні.

В цей час до Василькова прибув прапорщик І. І. Му­равйов-Апостол, посланець Північного товариства. Це посилило ентузіазм і віру солдатів у справедливість задуманої справи. Поразка повстання у Петербурзі не зломила мужності й рішучості офіцерів і солдатів.

Офіцерам Чернігівського піхотного полку посланець заявив: «Мій приїзд до вас в урочисту хвилину... приму­сив мене забути про минуле. Може ваша справа вдасть­ся, але якщо я помилявся в своїх сподіваннях, то не переживу невдачі і клянусь честю впасти мертвим на фатальному місці». Ці слова зворушили присутніх, а по­ручик О. Д. Кузьмін рішуче заявив: «Клянусь, що мене живого не візьмуть! Я давно сказав: «Свобода або смерть!». І молоді патріоти, сповнені надій і револю­ційного запалу, дотримали своєї клятви.

За наказом С. І. Муравйова-Апостола було прочита­но перед строєм Чернігівського піхотного полку револю­ційний документ, що закликав солдатів до збройної боротьби, — «Православний катехізис». Цей документ вперше похитнув віру солдатів у непорушність особи царя і кріпосницького ладу, засвітив у їх свідомості вогник боротьби за свободу. С. І. Муравйов-Апостол закликав солдатів зброєю відстоювати свої права.

Чернігівський піхотний полк, окрилений надією на успіх справи, рушив у похід з вигуками «ура!». Жителі Василькова, проводжаючи повсталих воїнів, зичили їм успіху, і ця підтримка підбадьорювала офіцеоів і солда­тів. Надвечір того ж дня полк вступив до Мотовилівки, де наступного дня повстанці отримали поповнення — мушкетерську роту під командуванням підпоручика А. А. Бистрицького. Тепер повстанців налічувалося близько 1000 чоловік, їх очолювали 19 офіцерів.

Посилаючи 31 грудня в м. Бишев загін з 20 солдатів на чолі з офіцером для підготовки квартир для Чернігів­ського піхотного полка, С. І. Муравйов-Апостол споді­вався приєднати до повстання кременчуцький піхотний полк, штаб-квартира якого знаходилась в м. Брусилові, куди пролягав і маршрут походу повстанців. Залишивши чотирьох солдатів-квартир'єрів у Бишеві, цей загін 1 січ­ня 1826 р. рушив на розшуки полка. 2 січня київський судовий чиновник при допомозі двох унтер-офіцерів Кременчуцького піхотного полка заарештував черніпв-ців-квартир'єрів.

В Мотовилівці повсталий полк 1 січня відпочивав. Сердечно зустрічали селяни повстанців, висловлювали їм свою солідарність. Селяни піклувалися про солдатів, вбачаючи в них своїх захисників і визволителів ш. Так було в усіх селах, де проходив полк. Головнокомандую­чий 1-ю армією Ф. В. Сакен 12 січня 1826 р. в листі, всупереч правді, намагався переконати царя, що нібито населення йому «віддане» і не мало зв'язків з повстан­цями.

Офіцери — учасники таємного товариства і основна маса солдатів проявили справжню відданість революції. Але кілька офіцерів, втягнутих у повстання, ганебно втекли з повсталого полка, справивши гнітюче враження на солдатів своєю зрадою. Тоді С. І. Муравйов-Апостол звернувся до солдатів з палким закликом мужньо три­матися й залишатися відданими справі боротьби за сво­боду. Промова повернула солдатам упевненість і до­вір'я до офіцерів, що залишилися з ними.

С. І. Муравйов-Апостол не дочекався повернення з Києва розвідки прапорщика О. Є. Мозалевського. Повстанців спіткала прикра невдача: усі п ять розвідників, які розповсюджували у Києві примірники «Православ­ного катехізиса», при поверненні в полк були арешто­вані властями в с. Петропавлівській Борщагівці за 12 верст від Києва.

Вранці 2 січня 1825 р. Чернігівський піхотний полк продовжив похід. Щоб дезорієнтувати урядові каральні війська, С. І. Муравйов-Апостол змінив маршрут, повер­нувши на Білу Церкву, де його не чекали царські власті і не було артилеріїП. Він розраховував на приєднання 17-го Єгерського полку, з яким налагоджено зв'язок через офіцера Ф. Ф. Вадковського. Останній приїжджав до Василькова і обіцяв від імені своїх товаришів під­тримку. О 4-й годині дня повстанці вступили в село Пологи за 15 верст від Білої Церкви. Послана вперед розвідка принесла невтішні вісті: 17-й Єгерський полк царське командування відправило з Білої Церкви в не­відомому напрямку. В Пологах чернігівці залишилися на ночівлю.

Вдень 3 січня повсталий полк з Пологів рушив у напрямку Ковалівки і Триліс, маючи намір відновити маршрут походу через Бишев і Брусилів на Житомир. Реальність здійснення цього плану була незначна, бо дорогоцінний час втрачено і царське військове команду­вання вжило заходів, щоб відвернути ненадійні військові частини від зустрічі з повстанцями.

Дізнавшись від розвідки про напрям руху Чернігів­ського піхотного полка, генерал-майор Ф. К. Гейсмар вишикував у бойовий порядок загін з чотирьох ескадро­нів кавалерії Маріупольського і принца Оранського гусарських полків з двома гарматами 5-ї кінно-артиле­рійської роти на висотах між селами Ковалівкою і Усти-мівкою.

Коли колона повсталого полка з'явилася на відкри­тому засніженому полі, Ф. К. Гейсмар наказав кінно-артилерійській роті висунути вперед гармати, а ескадронам риссю йти на зближення з повстанцями, щоб не допустити їх до лісу і розташованих поблизу сіл.

Помітивши наближення кінноти в бойовому порядку, С. І. Муравйов-Апостол наказав солдатам зарядити руш­ниці, а офіцерам — построїти полк в каре і швидким кроком наступати на гармати карателів. Повстанці не стріляли, розраховуючи на те, що їм вдасться перетягти на свій бік послані проти них війська. Але вони поми­лилися.

Коли чернігівці підійшли на відстань 200 кроків до гармат, Гейсмар наказав розстрілювати їх картечним вогнем. Однак при перших гарматних пострілах повстан­ці трималися стійко і не втрачали бойового порядку. Але після 7—8 пострілів гармат вони не витримали й почали розбігатися. Тяжко поранений в голову С. І. Му­равйов-Апостол з прапором в руках намагався зібрати повстанців, але охоплені панікою солдати зламали бойо­вий порядок і відновити його офіцери вже не змогли. Розгром повсталого полку довершила кавалерійська атака.

Спочатку гусари не наважували діяти шаблями про­ти своїх. Але ганебний приклад подав генерал Гейсмар, який власноручно зарубав поручика М. О. Щепилла. Гусари кинулися на повстанців, які, не витримавши атаки, припинили опір. І. І. Муравйов-Апостол, усвідо­мивши другу поразку повстання, не витримав і тут же застрелився. Крім двох офіцерів, Чернігівський піхотний полк втратив 6 солдатів убитими і 22 пораненими.

Каральний загін захопив у полон 5 офіцерів і 859 сол­датів та унтер-офіцерів Чернігівського піхотного полку, яких спочатку доставлено в Триліси, а звідти 4 січня — в Білу Церкву під посиленою вартою. Поранений в бою О. Д. Кузьмін в Трилісах покінчив життя само­губством — пострілом з пістолета. Три офіцери і шість солдатів було поховано в братській могилі поблизу Триліс.

Причини поразки військових повстань в Петербурзі і на Україні тотожні: декабристам не вдалося підняти на боротьбу солдатські маси, перебороти їх інертність, пасивність, царистські ілюзії, рабську покірність само­державству; збройні повстання відбувалися без ураху­вання елементарних принципів, що повинні забезпечити перемогу.

В Росії середини 20-х років XIX ст. революцій­на ситуація ще не склалася. Відсутність її також стала однією з причин невдачі повстання в Петербурзі і на Україні. О. І. Герцен справедливо відзначав, що «в день повстання на Ісаакіївській площі і в центрі другої армії змовникам не вистачало народу». Боротьба декабрис­тів не спиралася на масовий антифеодальний рух при­гнобленого селянства, з яким дворянські революціонери не мали зв'язку.

3. ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ РУХУ ДЕКАБРИСТІВ

Перше в Росії збройне революційне повстання проти самодержавства й кріпосництва зазнало поразки: сили реакції, витримавши натиск революціонерів, пере­важили.

Царське самодержавство, скориставшись поразкою повсталих військ, вчинило над декабристами жорстоку розправу, якою реакція намагалася залякати передові сили Росії.

По всій Росії прокотилася хвиля арештів учасників декабристського руху, переважно офіцерів і солдатів. Близько трьох тисяч арештованих заповнили царські в'язниці в Петербурзі, Могильові та Білій Церкві. Го­ловною катівнею слідства над декабристами стала Пет-ропавлівська фортеця з її похмурими казематами.

17 грудня 1825 р. цар для розшуку співучасників таємних товариств призначив Слідчий комітет на чолі з військовим міністром графом О. І. Татіщевим. Члена­ми комітету були брат царя М. П. Романов, генерал-ад'ютант О. І. Чернишов, директор поштового департа­менту О. М. Голіцину; начальник Головного штабу гене­рал-ад'ютант І. І. Дібич, начальник штабу гвардійського корпусу генерал-ад'ютант О. X. Бенкендорф, колишній учасник змови проти Павла І сенатор П. В. Кутузов, черговий генерал Головного штабу О. М. Потапов. Все це — махрові реакціонери, кріпосники, переконані монархісти, запопадливі служаки, тілом і душею віддані самодержавству. Хіба можна було чекати від них спра­ведливості й законності щодо революціонерів-декабрис­тів? Звичайно, ні.

«Перед судом історії, — писав декабрист О. В. По-джіо, — Микола стоятиме не один, а стоятимуть і всі ці державні чини, що були присутні при вступі його на трон».

Слідчий комітет діяв під безпосереднім наглядом Миколи І, якому доповідали про зізнання кожного де­кабриста. Слідство велося жорстоко, з уживанням усіх катівських засобів, щоб примусити арештованих до зі­знання. Більшість декабристів тримались мужньо. Через півроку Слідчий комітет представив царю «Донесення» (17-го червня 1826 р.), що містило звинувачення на кож­ного ув'язненого декабриста. Відтоді почався другий етап царського судилища.

1 червня 1826 р. Микола І підписав маніфест про створення Верховного кримінального суду з 72 осіб, а 3 червня це нове царське судилище вже почало читання матеріалів «Донесення» Слідчого комітету. Головою Верховного кримінального суду призначено М. М. Спе-ранського (декабристи висували його кандидатом у Тим­часове верховне правління). Список осіб, що віддавалися до суду, складався з 121 особи: 61 члена Північного і 60 членів Південного товариства. їх доля фактично вже була вирішена Миколою І, а суд мав лише виконати його волю.

Рішенням Білоцерківської військово-судової комісії 376 солдатів і унтер-офіцерів, учасників декабристського руху, позбавлено орденів і медалей, в тому числі 112 — за участь у Вітчизняній війні 1812 р.

Нещадною розправою над декабристами царизм на­магався посіяти в суспільстві страх і запобігти новим виступам передових сил проти існуючого ладу в май­бутньому.

Багаторічна напружена діяльність таємних товариств і збройне повстання декабристів дали ряд важливих уроків, що їх врахували наступні покоління борців ви­звольного руху в Росії.

Декабристи були визначними революціонерами. Вони рішуче виступили проти сил реакції, що гальмували прогрес країни. Своєю тривалою боротьбою дворянські революціонери накопичили певний позитивний досвід, який дістав високу оцінку й сприяв розвиткові визволь­ного руху в Росії. Варто вказати на найголовніші мо­менти цього досвіду:

  • Висунення в програмі найпекучіших завдань, що виникли в ході соціально-економічного і політичного розвитку суспільства Росії — ліквідацію самодержав­ства і скасування кріпосного права, що сприяло б роз­виткові капіталізму й нових суспільних відносин.

  • Визнання безумовно необхідним елементом револю­ційної боротьби гуртування сил однодумців у таємних політичних товариствах, що вносило елементи організо­ваності й цілеспрямованості у початковий період ви­звольного руху.

  • Усвідомлення необхідності проведення соціальної ре­волюції в інтересах всього народу.

  • Проголошення вперше в історії Росії лозунга рес­публіки, переваги якої над конституційною монархією декабристи твердо визнали після тривалих дискусій і суперечок.

  • Розуміння того незаперечного факту, що без участі хоча б невеликої частини народу (в даному випадку — солдатських мас російської армії) неможливо здійснити революційний переворот на практиці.

  • Спроба здійснення революційного перевороту не шля­хом вузької змови, а відкритим збройним повстанням, захопленням влади й передачею її до рук обраних на­родних представників.

  • Прояв патріотизму, героїзму і самовідданості в не­рівній боротьбі проти старого ладу.

  • Поразка декабристів зумовлювалась і цілим рядом негативних факторів, що зрештою послужили певними застережними уроками наступним поколінням борців визвольного руху:

Декабристи не усвідомлювали вирішальної ролі на­родних мас у суспільному розвитку, боялися наростання класової боротьби селянства проти поміщиків, а тому не могли очолити рух мас в революції.

Декабристи не спиралися в своїй діяльності на про­гресивний на той час клас чи суспільний прошарок, здат­ний не лише взяти владу, а й здійснити прогресивні перетворення. Таким класом могла стати буржуазія, яка тоді лише формувалась і не була спроможною під­тримати дворянських революціонерів.

Дворянські революціонери, керуючи політничним ру­хом, не змогли подолати пасивності солдатських мас, придавлених муштрою, темрявою неписьменності, ца­ристськими ілюзіями, не зуміли переконати колишніх кріпаків у кончій необхідності соціальної революції, під­готувати з них свідомих борців й повести за собою на штурм старого ладу.

ирієнтація декабристів лише на військове повстан­ня — хибна тактика, що не могла привести до повної і остаточної перемоги революції. Однак ця тактика існу­вала й відповідала умовам того часу.

Декабристи розпочали повстання без врахування того факту, що в Росії ще не визріла революційна ситуація. Вони обрали моментом для виступу династичну кризу — тимчасове й незначне явище, що не являло собою кризу «верхів», а лише вносило деяку дезорганізованість в се­редовище панівного класу — поміщиків і царизму.

Наявність в ідеології й тактиці дворянських револю­ціонерів істотної долі консервативних традицій, що віками складалися в середовищі дворянства як привілейова­ної касти, спричинилася до нерішучості, схильності до компромісів, пасивності перших борців за свободу.

Безперечною заслугою дворянських революціонерів було те, що вони заради інтересів народу, зокрема се­лянства, знехтували власними привілеями й виступили проти свого класу. Але ті ж декабристи, дбаючи про поліпшення долі народу, водночас боялися залучати його до боротьби. Це був парадокс, породжений умова­ми кріпосної епохи. Загальну думку про ставлення дво­рянських революціонерів до народних мас висловив О. В. Поджіо: «Народ знемагав у рабстві, в невігластві, і ми ухилялися від нього; уникали цього вибуху... Вій­ськові поселення, варварське обходження поміщиків та притаманне всім самоуправство з селянами, — які були б для нас сили; — але ми їх обминули, щоб не ввергати суспільство в неминучі розрухи...». О. О. Бестужев-Марлінський також відверто визнавав: «Ми найбільше боялися народної революції; бо вона не може не бути кровопролитною і тривалою...»

Декабристи очолили кілька тисяч солдатів і вступили в боротьбу, майже напевне знаючи наперед чи відчуваю­чи приреченість своєї благородної справи на невдачу, І все ж нерівний поєдинок їх із самодержавством від­бувся й означав початок фатального кінця старого ладу. З іскри, викресаної цією героїчною сутичкою револю­ціонерів з царизмом, з часом розгорілось велике полум'я російської революції.

Важко переоцінити значення десятирічної діяльності таємних товариств дворянських революціонерів та їх збройного повстання проти самодержавства. Грім гармат на Петровській площі в Петербурзі та на засніжених полях України провістив початок визвольного руху, в якому декабристи стали піонерами. О. І. Герцен через 25 років після цих подій проникливе писав: «Мовчанню, німій бездіяльності було покладено край; з висоти своєї шибениці ці люди збудили душу в нового покоління;

Десятиріччями лютувала царська реакція, придушую­чи будь-які прояви опозиції та протесту в суспільстві. Але революційні ідеї, посіяні декабристами, не загину­ли. Вони знайшли собі шлях до умів і сердець нового покоління борців за свободу.

Литература.

  1. Сергиенко Г. Я. Декабристы и их революционные традиции на Ук­раине (на укр. языке) – К.: «Наукова думка», 1976.

  2. Семенова А.В. Временное революционное правительство в планах декабристов. -М.: Мысль, !982.-206с.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: