Етапи політичного розвитку Київської Русі. Особливості її суспільно-політичного життя та культури
В Х-ХІІ ст. писемність переростає в освіту. Піклування про освіту з часу прийняття християнства взяли на себе держава й церква. За князювання Володимира Святославича в Києві вже існувала державна школа, де, як пише літопис, “постигали учение книжное” діти найближчого оточення князя. Аналогічні заклади відкривали Ярослав Мудрий та інші князі. Анна Всеволодівна в 80-х роках ХІ ст. організувала при Андріївському монастирі чи не першу в Європі школу для дівчаток, де учениці вчилися рукоділлю, шиттю та співам. Князі та чимало бояр були високоосвіченими людьми, знали по кілька мов. Вміли читати, писати й рахувати багато купців та ремісників. Сотні зроблених ними написів збереглися на стінах монастирів, церков, на ремісничих виробах. Світські вельможі та духовенство користувалися бібліотеками, першу з яких заснував у Києві в 1037 р. Ярослав Мудрий. Монах Київського Печерського монастиря Микола Святоша мав велике книжкове зібрання й подарував його монастирській бібліотеці. Бібліотеки були також у Білгороді, Чернігові, Переяславі та інших містах.
Спочатку у Софії Київській, а згодом у кожному єпископському місті, а також у великих монастирях виникли книгописні майстерні, які разом з бібліотеками склали базу для розвитку давньоруського літописання – видатного явища в культурному житті не лише Русі, а й усієї середньовічної Європи. Крім Києва, літописання велося в Новгороді, Чернігові, Переяславі, Галичі, Володимирі-Волинському та інших містах. До нас дійшло півтори тисячі літописних списків. Майже всі знання з історії, соціально-політичного життя русів почерпнуті з літописів.
У ХІІ-ХІІІ ст. поряд із традиційними з’являються нові форми історичних творів: сказання, сімейні та родові хроніки, воєнні повісті, життєписи князів.
Оригінальна література ХІ-ХІІІ ст. репрезентована на сьогодні невеликою кількістю творів – більшість їх не дійшла до наших днів. Проте і за збереженими пам’ятками можна зробити висновок про високий рівень розвитку літератури в Київській Русі. Йдеться, зокрема, про видатний твір митрополита – русича Іларіона “Слово про закон і благодать”, агіографічні твори Нестора “Читання про житті і згубу… Бориса і Гліба” та “Житіє Феодосія Печерського”, “Повчання дітям” Володимира Мономаха, “Слово про Ігорів похід” та ін.
Науково-практичні знання в Київській Русі, як і в інших країнах середньовічної Європи, перебували під сильним впливом трактатів візантійського мандрівника Козьми Індикоплова. В його уяві Земля являла собою чотирикутник, який омивається з усіх боків океаном, а всередині має два моря – Середземне і Каспійське та дві затоки – Перську та Аравійську. За океаном також є земля, вона оточена муром, що переходить у небосхил.
Із географічного опису “Повісті минулих літ” можна зробити висновок: Несторові Земля уявлялася інакше. Говорячи про спадщину трьох синів легендарного Ноя, він перелічив майже всі країни Європи, Азії та Північної Африки, їхні моря, ріки, острови. В детальному описі шляху із “Варяг у Греки” він підкреслює, що з Варязького моря можна припливти до Риму, а від Риму – в Понтійське (Чорне) море, куди впадає Дніпро. Останній системою річок та озер сполучається з тим же Варязьким морем.
Активна виробнича діяльність, розвиток ковальського, ювелірного, склоробного й інших ремесел зумовили освоєння русичами знань у галузі фізичних і хімічних властивостей матеріалів, а торгівля, монументальне будівництво, літочислення сприяли розвитку математики та астрономії (згідно з дослідженнями Ю.К.Афанасьєва та Б.О.Рибакова, на Русі, наприклад, добре знали формулу обчислення площі круга). Певних успіхів досягла токож медицина, грунтована на лікуванні травами. Знахідки пінцетів і спеціальних ножів засвідчують застосування хірургічних операцій. До того ж із літопису відомо, що київському князеві Святославу Ярославичу видаляли пухлину - "резанье желве" ( щоправда, ця операція була невдалою).
Про розвиток музично-театрального мистецтва на Русі можна судити з відомих фресок Софії Київської. На одній із них зображено оркестр із семи виконавців, які грають на флейті, трубі, лютні, гуслях, органі. Близькі за формою зображення музичних інструментів бачимо й на мініатюрах Радзивіллівського літопису, на срібній чаші ХІІ ст. з Чернігова, київських пластинчастих браслетах. Після прийняття християнства на Русі поширився хоровий, одно – та багатоголосий спів. Знали тут і нотну систему – так звані крюкову та кондокарну нотації.
Зовнішній вигляд населених пунктів Київської Русі визначався насамперед дерев’яними спорудами. Вихід Русі на міжнародну арену, знайомство з візантійською культурою, а потім і запровадження християнства зумовили виникнення монументальної кам’яної архітектури. Саме з нею київські князі асоціювали як державну могутність, так і власну велич.
Крім Києва монументальне будівництво в першій половині ХІ ст. велося і в інших містах держави. Хрещата форма внутрішніх стовпів, невідома у візантійському зодчестві, стає типовим елементом давньоруської архітектури.
Із 30-х р. ХІІ ст. культова архітектура Київської Русі набирає нових рис. Одночасно із посиленням політичної ролі удільних князівств розбудовувалися й їхні столиці. В кожній із них розвивалося монументальне будівництво. Кількість храмів зростала, однак їхні розміри зменшувалися, архітектура спрощувалася, внутрішнє спорядження ставало менш вишуканим.
В Південній Русі у ХІІ ст. значно розвинулися Київська, Чернігівська та Переяславська архітектурні школи, об’єднані єдиним стилевим напрямком. Характерними пам’ятниками цього періоду є церкви Богородиці Пирогощі (1132), Кирилівська (1146) та Василівська (1183) у Києві, Юр’ївська (1144) у Каневі, Борисоглібська (1128) та Успенська (40-роки ХІІ ст.) у Чернігові. Галицькі монументальні будівлі цілком зводилися із світло-сірого вапняку.
Наприкінці ХІІ – на початку ХІІІ ст. монументальна архітектура Київської Русі розвивалася шляхом ускладнення зовнішніх форм. Будівлі цього періоду мають висотні композиції і нагадують башти. Новий архітектурний стиль найвиразніше виявився в Чернігівській П’ятницькій церкві (початок ХІІІ ст.).
З культовою архітектурою тісно пов’язані такі види давньоруського мистецтва, як живопис, художнє різблення, майоліка. На ранньому етапі розвитку монументальні споруди поєднували у своєму інтер’єрі мозаїку та фрески, пізніше запанувало тільки фрескове опорядження.
Особливістю давньоруського прикладного мистецтва є співіснування елементів язичницької та християнської символіки. Вони нерідко мирно уживалися на одному предметі. Так, на київській золотій емалевій діадемі ХІ-ХІІ ст. з деісусним чином поруч з апостолами зображені дівочі голівки й дерево життя. Цілком можливо, що язичницькі сюжети та символи на виробах християнської доби – Х-ХІІІ ст. – несли в собі не тільки декоративну, а й магічну охоронну функцію.
Взагалі вироби художнього ремесла Київської держави відзначалися високим рівнем технічного, технологічного й естетичного виконання й охоче купувалися за кордоном. Продукція майстерень Києва, Галича, Чернігова та інших міст відома з археологічних розкопок у багатьох європейських країнах.
Отже, незважаючи на всі труднощі суспільного життя ХІІ-ХІІІ ст., культура Русі невпинно розвивалася. За ідейно-змістовним багатством і художніми якостями вона належала до передових культур середньовічної Європи.