Державно-правове становище українських земель в литовсько-польський період (XIV – XVII ст.)
5. Якби хто напав на чий маєток і його підданих, а той, захищаючи своє, його вбив
Також постановляємо: якби хто захищав свій маєток або своїх підданих від нападу і при цьому вбив шляхтича, то не повинен платити головщину. Проте він мусить надати вагомих доказів, що вбив на своїй землі, і це має підтвердити своєю особистою присягою і свідченнями своїх сусідів.
6. Про зґвалтування жінок і дівчат
Також постановляємо: якби хто зґвалтував жінку або дівчину незалежно від її стану, вищого або нижчого, і ця жінка або дівчина кликала на допомогу, а на її крик прибігли б люди і вона показала б їм сліди насильства, а потім притягла би ґвалтівника до суду і надала двох або трьох свідків і при цих свідках присягнула б, то такого ґвалтівника має бути присуджено до смертної кари. Якщо ж потерпіла захотіла б вийти за нього заміж, на то її воля. А якби жінка або дівчина не могла покликати на допомогу, то як тільки її було б відпущено після зґвалтування і розповіла про це людям, потім притягла ґвалтівника до суду і надала б тих людей як свідків, то ґвалтівника також має бути покарано так, як про це написано вище.
7. Якби хто кому загрожував або похвалявся, а після цього скоїлося би вбивство, або згоріло подвір'я
Також, якби хто у присутності людей загрожував або похвалявся, що хоче спричинити кому шкоди, спалити подвір'я або гумно або вбити, а після цієї загрози або розмови тому було спричинено шкоди від вогню або скоїлося вбивство і було б доведено, що він загрожував підпалом або вбивством, то ця шкода має бути відшкодована з того, хто загрожував. Якщо ж він відмовлявся б, кажучи, що того не робив, то, щоб надалі ніхто не загрожував іншому, нехай цю шкоду відшкодує, а сам потім шукає винуватого. Але така загроза має бути доведена ні чим іншим, як тільки свідченнями трьох шляхтичів проти шляхтича, а про розміри спричиненої шкоди потерпілий мусить присягнути разом із дружиною і дітьми.
8. Якби декілька осіб було притягнуто до суду за вбивство одного шляхтича
Також, якби декілька осіб було притягнуто до суду за вбивство одного шляхтича, то тільки вбивцю має бути засуджено за таке вбивство, і саме того, проти кого той, що скаржиться, мусить присягнути із двома собі рівними шляхтичами-співприсяжниками, якщо не мав би сам інших вірогідних доказів і особливо якщо сам убивця не зізнався у скоєнні цього вбивства.
9. Якби хто поранив шляхтича в руку або ногу або вибив око
Якби хто поранив шляхтича в руку або поранив у ногу так, що той став кульгавий, або вибив око, або відрізав носа, або вибив зуби, або відрізав вуха, то мусить за це заплатити половину викупу за вбивство, а якби поранив його в обличчя, то мусить заплатити пораненому тридцять коп грошей і стільки ж штрафу у господарську казну, якщо потерпілий, не має інших вірогідних доказів і якщо сам злочинець не зізнався у скоєнні цього злочину, присягне проти нього із двома співприсяжними.
10. Якби хто, отримавши поранення, їздив по бенкетах, або по корчмах, а потім помер
Якби який шляхтич, якого побито або поранено, після побоїв або поранення їздив по бенкетах або бував у корчмах або на торгу, а потім помер, навіть, коли б після побоїв і лежав би і помер від ран, тоді той, хто його бив або поранив, не мусить платити за вбивство, а тільки за рани.
11. Як рідні брати мають стягати головщину, якщо вбито їхнього батька
Постановляємо також, що якби було декілька рідних братів, повнолітніх або неповнолітніх, виділених або невиділених, і одного з них або їхнього батька було б убито, але одного з братів не було б вдома чи в країні, тоді той, який залишався вдома, мусить оповістити своїх братів, якщо вони не виїхали за межі країни, щоб разом із ним стягати головщину особисто або через свого довіреного. А якби вони не хотіли стягати головщину разом із своїм братом і той, який лишався вдома, стягне сам за свій рахунок головщину, то у такому випадку він не мусить ділитися з братами.
12. Якщо хто з родичів захоче по праву споріднення стягувати головщину
Також, якби декілька братів або інших осіб по праву споріднення притягнули б до суду кого за вбивство, але не мали б вірогідних доказів, тоді тільки один із цих позивачів, якого вони самі виберуть, повинен у відповідності до закону з приводу цього вбивства присягнути проти обвинувачуваного з двома співприсяжними з рівних йому за шляхетською гідністю.
13. Хто з рідних братів і сестер має право стягати головщину за вбитого батька або брата
Якби було декілька рідних братів і сестер і одного з братів або батька було вбито, тоді інші брати, крім тих, що тримали придане сестер, мають стягувати головщину. А якби брати померли, то головщину мають стягувати сестри, що отримали придане. А якби померли і сини, і дочки, то головщину мають стягувати родичі.
14. Якби хто убив свого батька або матір
Постановляємо також, що якби хто убив свого рідного батька або матір, то він засуджується до безчестя і смертної кари.
15. Якби хто убив брата або сестру
А якби хто убив брата або сестру, сподіваючись отримати ту частку маєтку, яку ті мали б отримати у спадщину, то такий позбавляється права успадковувати маєток, який після цих убитих, як після батька, так і після матері або також після брата і сестри, має перейти до інших братів або сестер. А якби інших братів і сестер не було, цей маєток мають успадковувати інші родичі за правом кровної спорідненості. Вбивцю ж має бути присуджено до смертної кари.
16. Якби хто на дорозі влаштував кому-небудь засідку і того було б поранено
Також якби який шляхтич на дорозі влаштував засідку одній або декільком особам з метою поранити або пограбувати, або вбити їх і його самого було б убито тими, проти кого на дорозі він улаштував засідку і на яких накинувся, і якби родичі цього вбитого присягнули, що він його вбив перш ніж той напав, тоді той, що вбив, мусить платити головщину. А якби родичі вбитого не хотіли присягнути, заявляючи, що вони при цьому не були присутні, тоді той, що вбив, може виправдатися присягою із двома співприсяжниками-шляхтичами, навіть якщо б ці шляхтичі були його слугами, тоді він не мусить платити за вбивство. Проте, якщо виявиться, що він скоїв це вбивство, захищаючи своє життя, то він звільняється від сплати штрафу і головщини.
17. Якщо хто притягне іншого до судової відповідальності за насильство, як мусить напад доводити
Якби хто притяг до суду іншого за напад, тоді він повинен довести своє обвинувачення заслуговуючими на довіру свідченнями. А якби свідка не мав, але залишилися сліди цього насильства, тоді він має сам доводити провину відповідача своєю присягою. Але якби він допустив відповідача до присяги і той хотів присягнути, підтверджуючи свою невинуватість, а позивач, який порушив справу про насильство, присягнути не хотів, то з відповідача має бути знято обвинувачення у скоєнні насильства.
18. Якби кому у чиїмось домі було завдано шкоди або він зазнав насильства у дорозі з відома хазяїна дому
Якби кому у чиїмось домі було спричинено шкоди або він зазнав насильства у дорозі або в іншому місці за бажанням або з дозволу, або з відома хазяїна дома, і того хазяїна було б притягнуто до суду і його провину було б доведено ґрунтовними доказами або особистою присягою позивача за наявності речових доказів або яких-небудь слідів, пред'явлених офіційно, то він буде зобов'язаний особистими грішми заплатити за той розбій і спричинену шкоду, а тих злодіїв притягти до суду.
19. Якби хто наслав на чиє село своїх людей або напав на нього особисто, побив, поранив і пограбував
Також якби хто на чий маєток, село або на його людей скоїв напад сам або кого наслав і завдав цим насильством шкоди або поранив кого і кого-небудь пограбував, той мусить потерпілій стороні, якщо вона належним чином доведе, що було скоєно насильство і нанесені рани, відшкодувати шкоду, повернути награбоване із надлишком і сплатити за насильство, а у господарську казну — стільки ж. І хоча б той, хто вчинив напад, не поранив і не побив нікого, але взяв що-небудь, він також мусить сплатити потерпілому за насильство, а його людям мусить відшкодувати шкоду у тому розмірі, який він [потерпілий] назве під присягою.
20. За рядовий напад на сусідів дванадцять рублів грошей
Також постановляємо, що за кожний рядовий напад на сусіда, доведений у судовому порядку на користь потерпілої сторони, має бути присуджено дванадцять рублів грошей і стільки ж штрафу нам, господарю.
21. Якби шляхтич на дорозі скоїв розбійний напад на шляхтича
Також якби шляхтич на дорозі скоїв розбійний напад на шляхтича і той, кого було пограбовано, впізнав того, хто напав, в обличчя і показав свої рани гідним людям або показав сліди пограбування властям або стороннім людям і при цьому вказав на особу того, кто його побив, і притягнув би до суду того, хто його поранив, а той хотів би звільнитися від обвнувачення присягою, то перш, ніж відповідачеві звільнитися від обвинувачення присягою, при своїх ранах першість присяги має потерпілий. Але якби той, хто побив, не хотів би примиритися із потерпілим і допустив би його до присяги проти себе, тоді, якщо потерпілий присягне, того, хто нападав має бути покарано як розбійника.
Якби хто на дорозі посварився, але не грабував, проте його було б звинувачено у розбої, то поранений повинен присягти, а той має заплатити йому за рани і не повинен бути присуджений до смертної кари, як за розбій.
22. Про сварки
Також, якби хто з ким посварився і під час цієї сварки один другого поранив і один із них або обидва звернулися б до суду, але не мали свідків, які знали б обставини справи, і один другого не допустив би до присяги, а обидва хотіли б присягнути, то судді мають наказати їм тягнути жереб: тоді хто жереб вийме перший, мусить присягнути в тому, що той перший почав його бити і поранив його, і тому виникла ця сварка. І коли він присягне, тоді другий мусить заплатити тому, хто присягнув, за рани у відповідності до його стану.
23. Про сварку у вечірній час
Також, якби під час якої-небудь сварки увечері хто-небудь загасив свічку і кого-небудь із тих, хто був присутній при тій сварці, було поранено, але він не знав хто його поранив, і притяг би до суду того, хто загасив свічку, кажучи: «Мене було поранено у тій сварці, але з твоєї провини не знаю ким» — і представив би на те доказ, а якби не мав доказу і вирішив би присягнути, тоді той, хто загасив свічку, мусить заплатити йому за рани. Таким же чином мають розглядатися справи про вбивства, які скоєні за таких же обставин. Відповідач, що заплатив за рани або головщину, може шукати винуватого.
24. Якби хтось ненавмисне поранив кого і його було притягнуто до суду
Також, якби хто порушив у суді справу про нанесення йому рани, а відповідач заявив, що поранив його ненавмисне і навів би тому доказ, ми, вважаючи, що ніхто без своєї провини не мусить терпіти поранення, постановляємо і наказуємо: за ці рани позивачеві має бути сплачено.
25. Якби який слуга, захищаючи свого пана, кого-небудь поранив або вбив
Також ми постановляємо, що якби у якійсь сварці слуга-шляхтич, захищаючи свого пана, кого поранив або вбив, тоді він звільняється від відповідальності за це: проте, зацікавлена сторона має права позивати за свої рани або за вбитого до хазяїна цього слуги.
26. Якщо чий-небудь слуга вчинить напад на дім або вбивство і втече
Якщо чий-небудь слуга вчинить напад на дім або вбивство і втече, але його буде знайдено потерпілим у його пана і про його злочин буде заявлено пану і якщо, незважаючи на це, пан упустить його, тоді сам пан, хазяїн слуги, мусить заплатити за напад і вбивство і відшкодувати шкоду і сам може стягти це зі свого слуги, а якби про цей злочин слуги не було заявлено, тоді пан не мусить нести відповідальність за слугу.
27. Якби хто переховував у себе вдома злочинців, розбійників, злодіїв і вигнаних із країни
Також постановляємо, що якби наші піддані переховували у своїх домах zee маєтках підозрілих людей, злочинців, розбійників, вигнаних із країни давали їм якісь поради, або допомагали, завдаючи цим шкоди суспільству, або користувалися речами, добре знаючи, що вони крадені, і це було : доведено, то винуватого має бути покарано так само, як і перелічених шите злочинців; тому що задля справедливості і тих, що скоюють злочини: тих, що потурають їм, має бути покарано однаково.
28. Якби хтось вчинив напад на іншого або вкрав щось, або чиясь людина перейшла до іншого, а потерпілий буде мовчати протягом десяти років
Також, якби хто скоїв напад на іншого або вкрав щось, або чиясь людина перейшла до іншого, або хтось дав поручництво за іншого, або когось побив або пограбував, але потерпілий буде мовчати десять років, то вже ніколи він не повинен порушувати про це справу. Якби ж хтось зазнав насильства з боку іншого і про це мовчав протягом трьох років, то мусить мовчати про це довіку.
29. Постанова про головщину для шляхтича і штрафу на користь господаря
Також постановляємо: якби шляхтич шляхтича вбив під час сварки або ненавмисне і це було доведено в суді, тоді винуватий має сплатити родичам убитого головщину сто коп грошей, а нам, господарю, в казну — другі сто коп грошей. А якби вбивця, злякавшись відповідальності, втік би з країни, то родичам має бути сплачено із майна того, хто втік, головщина сто коп грошей, а нам, господарю, стільки ж; діти того, хто втік, можуть володіти маєтком; убивцю ж має бути оголошено вигнаним як негідника.
30. Якщо якого злодія буде присуджено до смертної кари за якийсь злочин, але він уникне цієї кари, то йому немає місця між добрими людьми
Також, якби кого було засуджено до смертної кари за крадіжку або який інший злочин, але від цього покарання йому вдалося відкупитися грішми або його було звільнено за клопотанням його друзів, купців, послів або вельможних панів, або за свій злочин побував у руках ката, той позбавляється честі і не може знаходитися серед добропорядних людей і не може більше користуватися своїми шляхетськими привілеями; а щодо всіх тих, хто таку засуджену людину звільнив або викупив своїми грішми, то вирішення питання про їхню честь і добре ім'я подається на наш господарський розсуд.
Розділ ВОСЬМИЙ ПРО ЗЕМЕЛЬНІ СУДИ, ПРО КОРДОНИ І МЕЖІ, ПРО КОПИ
1. Перш за все розпочинають королівською постановою із власноручним підписом його величності: якщо хто із перелічених у цьому артикулі станів захоче
відібрати в іншого його землі, порушуючи кордони або межі, той, кому вкаже суд, мусить присягнути сам із шістьма свідками
Також постановляємо: якби хто із єпископів чи священнослужителів як римського, так і грецького віросповідання, князів, панів і земян володів маєтками, людьми, землями, ловами, лісами, озерами і бобровими гонами, замкненими у певних кордонах або межах, і один у другого захотів би, порушивши кордон або межі, відібрати людей, або землю, лови, ліси, озера, сінокоси та боброві гони, бажаючи витіснити його із цього маєтку, тоді обидві сторони мають надати суду по вісімнадцять свідків. І яка із сторін, на думку суддів, наведе більш вагомі докази, та мусить присягнути сама із шістьма свідками з указаних вище станів.
2. Той, хто володіє за земською давністю, першим доводить своє право на володіння
Також постановляємо, що кожен, хто володіє за правом успадкування або придбання, або також за земською давністю, першим мусить обґрунтувати своє право на володіння переконливим доказом, тобто свідоцтвом достойних людей, шляхтичів, або документів, або інших більш достойних людей, найближчих сусідів. Чиї свідки будуть достойні, ті, відповідно до давнього земського звичаю, можуть свідчити без особистої присяги, і за їхнім свідченням сторона, яка доводить своє право, володіння своє зберігає, інша ж сторона, якщо захоче, може стягати через суд.
3. Для вирішення земельних спорів у рок завитий необхідно виїжджати на місце
Також постановляємо, що рок, встановлений судом для здійснення розмежування, має бути завитим, а тому ні в якому разі не може бути відкладеним, за винятком таких причин, які описані у даному артикулі, а саме: з причини мору або вального сейму, або виконання нашої господарської служби, або хвороби.
Якби одна із сторін не з'явилася з якоїсь іншої причини, крім чотирьох перелічених, то інша сторона надає належних доказів перед спеціально призначеними межовими суддями і має бути задоволеною у відповідності до вказаних меж, які дають присяжні свідки на місці, де відбувається розмежування, і особистою присягою, і тим спірний предмет має бути закріплено за нею навіки. Якщо ж хто перед цим роком захворів би, то повинен повідомити про це суддів та іншу сторону, тоді розгляд справи має бути відкладено до одужання хворого, а коли він видужає, то, з'явившись на другий рок, має присягнути перед суддями в тому, що дійсно у той час був хворий.
А якби суддя сам захворів перед призначеним роком і тому не зміг з'явитися до суду, то мусить послати замість себе зі своїм листом заступника; а той має замість нього розглянути справу, і його рішення мусить мати таку ж силу, як і рішення самого судді.
4. Про встановлення кращих кордонів
Також постановляємо: якби якого суддю або межового було послано судом для з'ясування обставин справи на місці, такий суддя або межовий повинен буде допустити до доказу зі справи ту сторону, яка пред'явить кращі та більш значущі привілеї, листи, знаки або копці, або кордони. А якби з обох сторін не було б знаків, то до доказів зі справи і до присяги має бути допущено ту сторону, чиї свідки будуть більш достойними. Однак свідками мають визнаватися не усякі шляхтичі, але шляхтичі і люди достойні, поза підозрою, які будуть найближчими сусідами і суміжниками, які більше підходять до свідчення, ніж шляхтичі, які не є суміжними сусідами.
5. Свідками можуть бути тільки християни римського і грецького віросповідання
Також постановляємо, що свідками у справі про землі і про доказ права на володіння землею не можуть бути допущені ні жиди, ні татари, а тільки християни латинського або грецького віросповідання. Проте і з цих християн у справі про землі і держання землі мають бути допущені як свідки тільки ті, які щорічно бували у своїх капеланів або попів на сповіді і приймали причастя і мають добру славу у своїй окрузі, не були замішані ані у крадіжках, ані у підробці чого-небудь. Ті ж християни, латинського або грецького віросповідання, які не причащаються і не ходять на сповідь, не мають бути допущені свідками до суду у справах про землю.
6. А хто може з державців судитися у копному суді
Якби який земянин повинен був судитися з державцем або з паном, і той пан або державця мав би у своєму повіті суміжний з ним маєток і вони мусили б зібрати копу, тоді проста людина, яка мешкає у держанні того пана, не може бути його свідком, а тільки шляхтичі або люди з інших повітів, які заслуговують на довіру, і є найближчими сусідами.
7. Як мають встановлюватися роки для розгляду спорів про землю
Бажаємо також і постановляємо, що кожен рок для межування має встановлюватися судом по тижням стільки разів, скільки це знадобиться. Якщо суддя однієї сторони виїде на місце, то його рішення зобов'язані прийняти обидві сторони, не відмовляючись відсутністю інших сусідів, за винятком тих випадків, коли відсутність пов'язана із державною службою або хворобою, або якби був у справах з нашої державної служби у ворожих руках, або його було б відправлено нами із посольством.
А якби хто через лист, а не особисто, взяв у нас, господаря, або панів радних судей або межових для визначення кордонів земельного володіння, а іншу сторону особисто не було б сповіщено і у призначений рок вона була відсутня, то той, хто порушує справу, має взяти від суддів лист за дванадцять тижнів до розгляду справи і сповістити іншу сторону, щоби вона до того року підготувалася найкращим чином і не відмовлялася тим, що до того року не підготувалася; і мусить відповідати, як на завитому року.
8. Якби хто кому зіпсував кордон або межу
Якби шляхтич зіпсував кордон володінь іншого шляхтича або спалив його, насильно вирубав або як-небудь інакше зіпсував і це було б доведено, тоді порушник мусить заплатити скривдженому дванадцять рублів грошей; а якби перепахав межу, тоді три рублі і стільки ж штрафу. Якщо ж він вважав би, що цей кордон або цю межу встановлено неправильно, йому у збиток, то він мусить заперечувати це у суді, а не допускати насильства. А якби селянин селянину це зробив, то селянину один рубль грошей і стільки ж штрафу. А, крім того, зіпсовані ним кордон або межу мусить виправити, як було. А якби той кордон чи межу він вважав несправедливими, то повинен це через суд заперечувати, а не насильством.
9. Про спільний ліс і про просіки
Також постановляємо: якби хто спільно володів лісом, тоді мусить кожний з боку свого поля робити собі просіки, але вони не мають заходити з боку лісу, а як зіткнуться сокири, там і буде кордон. Проте, якби один був сильніший і прорубав більше за іншого, а той вбачав би в цьому для себе збиток і притягнув би його до суду, то суд мусить послати на місце для огляду; тоді той мусить віддати лісу стільки, на скільки більше він вирубав, нехай навіть і не такого гарного, поки той не зрубає стільки ж. А коли той другий порубає ліс, якого йому бракувало, і ним буде вирубано стільки ж, скільки тим, тоді мусять поділити до дрібниць порівну і поганий, і гарний ліс. А якби той, хто нарубав більше, не мав лісу, щоб відвезти іншому, мусить те, що він нарубав, поділити порівну.
10. Якби кордоном між