Xreferat.com » Рефераты по истории » В мирі та у війні з Польщею

В мирі та у війні з Польщею

під Царгород, спалили прибережні осади й забрали велику здобич. Турецька флотилія заступила їм дорогу коло гирла Дунаю, але козаки погромили турків, забрали кілька галер і захопили в полон турецького адмірала. Здобуті Галери вони під Очаковом підпалили, потім кинулися на очаківський замок, пробували його добути й позаймали турецькі стада.

В 1616 р. турки вислали в гирло Дніпра свою флотилію, щоб не допустити козацького походу. Але козацька флотилія вдарила на турків і знову погромила турецьку: козаки забрали кільканадцять галер і до 100 човнів. Потім козацькі чайки пішли на кримське побережжя, здобули й спалили Кафу, головний торг невольниками й звільнили велику силу бранців. Восени того самого, року знову 2000 козаків подалося на Малу Азію; вони зайняли Мінер і Трапезунд, розбили турецький флот, зложену з 6 галер і багато човнів; потім/ пустилися на Босфор, понищили прибережні оселі й через Озівське море повернулися на Україну.

В 1617 р. запорожці наново ходили на море, погромили турецьку флотилія й убили султанського адмірала. Навесні 1618 р. наші козаки виправлялися на море разом із донськими. В 1619 р. козацькі чайки приходили під Бендери на Дністрі. В 1621 р. запорожці знову були на морі. Один відділ козацької флотилії, 16 чайок, був під Царгородом і нагнав на турків великого страху.

Влітку 1622 р. ходили під Царгород 30 чайок. В 1623 р. запорожці були двічі на морі. В 1624 р. були три походи; перший раз 70-80 чайок, удруге більше, ніж 100, втретє - 150 чайок. Другий похід турки пробували спинити під Очаковом флот з 25 Галер і 300 човнів, але козаки погромили їх, прийшли під Царгород і попалили його околиці. В 1625 р. велика козацька флотилія, зложена з 300-380 чайок, тричі ходила на море. Запорожці знищили безліч міст на малоазійському побережжі, ходили під Царгород і, вертаючись, під Очаковом пробилися крізь турецьку флотилію, що мала 20 Галер і багато човнів,

Гетьман Михайло Дорошенко під Куруковом 1625 р. дістав, наказ від польського уряду понищити всі човгни. Він погодився на око цей наказ виконати, спалив навіть на Запорожжі кільканадцять човнів, що були над берегом, але решту козаки поховали і флотилія щасливо вціліла. В 1626 р. були чутки, що на море, вибирається аж тисяча човнів. Але насправді ходило тільки 60 човнів, вони загналися аж до устя Ріону на Закавказзі, але турки половину човнів захопили в полон. В 1627 р. були знову малі набіги, по 60 і 80 чайок. І 1629 р. відбувся невеликий похід. У 1630 р. коло Монастирського острова випищики підготовили 300 човнів козаки пограбували сильно ціле болгарське побережжя, аж до передмість Царгороду.

Запорозькі походи на море мали не раз назверх розбишацький характер; козаки нарівні з іншими морськими добичниками нищили багаті міста, замки й села, забирали та вивозили зі собою всі дорогоцінні речі, що тільки можна було перевезти на чайках. Але ці походи спровокували такі самі, а то й ще гірші напади татар, що рік-річно нищили українські землі й виводили безліч людей у полон. Запорожці виступали тільки месниками свого народу, відплачувалися ворогам їх власною міркою. А кілько тисяч народу визволили вони з татарської й турецької неволі!... Морські походи дали козакам славу оборонців України й цим ім’ям запорізьке військо незвичайно дорожило.

Для розвитку українського війська чорноморські походи дали дуже багато. Знову повстала українська флотилія, — після кількох століть неіснування. Зацікавлення морем від того часу на Україні вже ніколи не зникало, а зростало все більше і більше. Український народ почув, що з морем в’яжеться його майбутнє. Витворився тип українця-моряка, так само, як у княжих часах. На морі, ще більше, ніж у полі, козацьке військо набиралося добрих воєнних прикмет — сміливості, дисциплінованості, солідарності. Віч-на-віч із новим ворогом козаки придбали новий досвід, привчилися нових способів боротьби й організації. Турецьке військо з деяких поглядів стояло високо: турки мали значну флоту, знамениту артилерію, добру піхоту (яничар). Запорожці могли перебрати від них багато подробиць із мореплавства, озброєння й тактики.


Війни з поляками 1630—1638 р.


Походи на татар і турків принесли великі зміни в угрупованню сил серед козаччини. Реєстрові козаки, що в 1620 рр. мали провід у своїх руках, почали тратити значіння. Вони були залежні від польського уряду, не мали свободи рухів і при своєму невеликому числі не могли ні проявити ширшої ініціативи, ні виказатися більшими успіхами. До того ж вони занадто замикалися самі в собі, затрачували зв’язок із цілою козаччиною. Провід і впливи переходили все більше на Запорожжя. Тут, на вільних просторах, козаччина проявляла своє повне життя. Тут приготовлялися напади на Крим, тут творилася козацька флотилія, звідсіля йшли великі походи на море, тут збирали добич, забрану туркам, тут було все багатство й майно козацького війська. Хоч у цих походах брали не раз участь і городові козаки, то вирішною силою були таки самі запорожці, недавні випищики, виключені з реєстрового війська, непризнавані урядом. Але вони були вільні від урядової опіки й контролі, вільно творили свою організацію й на власну руку творили ті великі воєнні плани, яким щиро спочувала Україна, яким дивувалася Європа. Запорожжя стало серцем і душею всієї козаччини, до нього в козацьких справах перейшов провід і авторитет.

З кінцем 1629 р. прийшло до гострої боротьби між запорожцями й реєстровими. Запорожці вбили гетьмана реєстрових Григорія Савича-Чорного. Це дало почин до нової війни з поляками, бо польська влада стала по стороні реєстрових. Запорозький гетьман Тарас Федорович виступив зі своїми полками на волость і укріпився в Переяславі 1630 р. На Дніпрі він понищив усі перевози, порозставляв сторожі здовж ріки. В Переяславі зібралося до 37.000 козаків, в інших місцевостях повстали міщани й селяни. Польські війська з трудом перейшли Дніпро й почали боротьбу з козаками. Війна тривала три тижні. Поляки не змогли добути козацького табору, — зате козаки зручним випадом дібралися до польських шанців і захопили кілька гармат та інші воєнні засоби. Потім почалися переговори: прийшло до нової т. зв. переяславської умови. Польський уряд погодився на те, щоб реєстр підвищити до 8000. Доповнення реєстру мала перевести мішана комісія, складена з реєстрових і випищиків. Правда, поляки жадали, щоб їм видати Тараса Федоровича, але військо рішуче відкинуло цю вимогу. Всі повстанці дістали амністію.

Тепер знову прийшли до впливу провідники реєстрових. Вони старались утримати добрі відносини з Польщею, добути матеріальні користі для війська. Гетьман Іван Кулага-Петражицький (1631-1632 р.), товариш Михайла Дорошенка, придумав сміливий план добути для козаків голос при виборі польського короля; досі короля вибирала тільки шляхта і, коли б і козаки були дістали таке право, то їх значіння, як військового стану, дуже піднеслося б. Але поляки відкинули ці жадання. Цю невдачу на політичному полі козаки приписували Петражицькому: його скинули з гетьманства й покарали на горло. Його наслідник Тиміш Орендаренко 1633 р. водив 20000 козаків під Смоленськ на підмогу полякам проти Москви.

Але Запорожжя незабаром знову підняло голову. В 1635 р. Іван Сулима, славний зі своїх походів на море, зруйнував Кодак, польський замок над Дніпровими порогами, що мав заступати козакам шлях на Запорожжя. Але реєстрові зрадою його спіймали і він віддав голову під сокиру ката.

В 1637 р. запорожці знову захопили артилерію й рушили на волость під проводом Паша Михновича Бута, якого звали Павлюком.

В грудні 1637 р. натягнули з Запорожжя головні сили під проводом Павлюка. Це військо налічувало 23000 людей, було вміло поділене на полки й сотні, але ж не мало доброї зброї; частина була зі самопалами, інші ж мали тільки рогатини, коси, сокири. Артилерія складалася з 10 пушок. Дух між козаками був добрий, військо йшло з охотою, сміливо, з веселими окликами. До першого бою прийшло 16 грудня під Кумейками над р. Россю. Козаки привітали ворога з гармат і бігцем пустилися до наступу.

Але поляки вислали на них кінну драгунію й за нею піші полки. Павлюк необережно відслонив лівий бік табору; туди вдарили поляки, розірвали лінію возів, підпалили порох, що лежав на них, у козацьких рядах прийшло до сполоху і в метушні полягло багато війська.

Павлюк уважав битву за програну. Залишив оборону табору Дмитрові Гуні та сам з артилерією повернувся назад, щоб підготовитися зустріти поляків. Він спинився під Боровицею й заклав табір та укріплення до оборони. Але вести дальшу боротьбу й йому не судилося. Козацьке військо, прибите невдачею, завело переговори з поляками й видало їм старшину. Павлюка й давнішого гетьмана Томиленка постигла смерть.

Але козацьке повстання ще не вщухло. Частина старшини врятувалася від польської неволі й на Лівобережжі почала організувати наново боротьбу.

Гетьманом був спершу Яцко Острянин. Він укріпився в Голтві, тут 5-6 травня 1638 р. видержав наступ польських сил, погромив їх і присилував до втечі. Але друга битва, під Лубнами, не повелася; Острянин пробував ще боротися, але не мав щастя, знеохочений уступив з гетьманства й переселився за московську границю, у Слобідщину.

Новим гетьманом вибрало Дмитра Гуню. Він почав відворот до Дніпра, щоб бути ближче Запорожжя, і укріпився на урочищі Старець при усті Сули до Дніпра. Місце для оборони було дуже добре, високе й недоступне: з двох сторін річка, з третьої болота й луги; доволі було дерева, паші для коней і води. Тут було здавна якесь городище, вали й рови. Гуня скріпив цю позицію ще всякими шанцями, заслонами з землі та дерева. Козацьке військо видержало тут 6-тижневу облогу, від 22 червня до 7 вересня 1638 р. Всі наступи поляків були безуспішні, козаки відбивали їх, а то й часто робили випади на польський табір. їх завзяття піддержували все надії, що прийде поміч Дніпром з Запорожжя. Але полковник Філоненко, що йшов із підмогою, попав у польську засідку і прорвався до Старця лише з невеликим відділом і частиною харчів. Козаки були приневолені завести переговори з поляками ї Прийняти нову, важку ординацію.

Польський уряд порішив відібрати козацькому війську всі його дотеперішні вольності і привілеї. Козаки мусіли передати полякам артилерію, корогви, булави й усі військові відзнаки. Реєстрове військо утратило свою самоуправу. На його чолі мав стояти не виборний гетьман, а комісар, назначений королем. Полковниками мали бути не козаки, а польські офіцери. Реєстр зменшено знову до 6000 і до війська допущено тільки тих, що не брали участи в повстанні. Це був такий тяжкий погром, Що козаки не могли прочуняти з нього цілих десять років.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: