Колоніальні війни Росії
Українці першими серед інших колоніальних народів Росії заявили про самостійність (з тактичних мотивів – «у федеративній спілці вільних народів»). Українська Центральна Рада, утворена 20 березня 1917 року, в той же день надіслала привітання голові Тимчасового уряду князеві Львову та міністру юстиції Керенському, у якому висловила надію, що у вільній Росії будуть задоволені законні права українського народу. 22 березня Центральна Рада видала свою першу відозву до українського громадянства. «Народе український, – говорилося у відозві, – впали вікові пута, прийшла воля усьому пригніченому людові, всім поневоленим націям Росії. Настав час і твоєї волі і пробудження до нового, творчого життя після більш як 200 річного сну. Уперше ти будеш мати змогу сам за себе сказати, хто ти і як хочеш жити як окрема нація».
Національно-визвольний рух охопив інші загарбані Російською імперією території: Північний Кавказ, Закавказзя, Польщу, Прибалтику, Середню Азію, Сибір і Далекий Схід. Серед членів Тимчасового уряду, як за князя Львова, так і адвоката Керенського, серед найвидатніших представників російської інтеліґенції не знайшлось жодного демократа, який би розумів і зрозумів невідворотність тих історичних процесів, які стосуються створення, розвитку і занепаду імперій, у якій би формі вони не визначались. Те, що сталось з СССР 1991 р., за законами і логікою історії повинно було статись навесні-влітку 1917 р. Не сталось: завдячуючи тупості і імперським амбіціям російської правлячої верхівки, менталітету російської нації, майже нікому не відома марґінальна організація підпільників під назвою РСДРП скористалась ситуацією, 1/6 земної кулі була вкинута у вир жорстоких і кривавих воєн.
Історичний процес має свої закони, згідно з ними, зокрема, будь-який національно-визвольний рух тільки тоді здатен на досягнення своєї мети, коли він отримує міжнародну підтримку. Українська Народна Республіка у 1918–1920 рр. залишилась на самоті перед навалою більшовицької орди; західні країни, в першу чергу ті, які поряд з Російською імперією складали Троїстий союз «Антанта», новонародженій українській державі допомоги не надали.
Відповідно до укладених міжнародних документів в процесі роботи Паризької мирної конференції 1919–20 рр., скликаній державами-переможницями для вироблення та підписання умов з переможеними державами у Першій світовій війні 1914–18 рр., незалежність отримали Болгарія, Польща, Угорщина, Чехо-Словаччина, Сербо-Хорвато-Словенська держава (з 1929 року – Югославія). На конференції була присутня спільна делегація від Української Народної Республіки та Західної області УНР. Українські представники висунули вимогу про визнання УНР незалежною державою. З перелічених вище держав, які скинули довголітнє імперіалістичне ярмо, за своєю історією, національно-визвольною боротьбою, геополітичним значенням Україна чи не першою мала право на визнання своєї незалежності. Під тиском колишніх міністрів Тимчасового уряду, які представляли на конференції Росію, а також французького прем’єр-міністра Клеменсо, УНР у її вимозі було відмовлено.
Російська імперія ще 70 з чимось років проіснувала, прибравши назву СССР.