Xreferat.com » Рефераты по истории » Війна в Афганістані

Війна в Афганістані

Курсова робота на тему

«Війна в Афганістані»

План


Вступ

1. Силові акції СРСР на міжнародній арені.

2. Хронологія військових дій в ДРА.

3. Витоки кризи

4. Реакція світового співтовариства введення радянських військ а Афганістан

5. Зміни зовнішньополітичного курсу США після подій грудня 1979 року

ВИСНОВОК, МОЯ ВЛАСНА ДУМКА

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


Вступ


"Радянський В'єтнам." У західній, а пізніше і у вітчизняній пресі з легкої руки журналістів ця війна часто називалася "радянським Вьетнамом". Вторгнення радянських військ до Афганістану в кінці грудня 1979 року потрясло світову спільноту. Президент США Картер в одній зі своїх перших заяв із цього приводу сказав: "...воно (вторгнення - Б.В.) змінило моє відношення до зовнішньої політики СРСР більше, ніж що-небудь інше за роки мого перебування на посаді." Афганістан по своєму географічному положенню охоплює територію, яка вже з початку XIX ст набуває великого стратегічного значення. Вперше територія сучасного Афганістану була включена в зону дії наддержав в період існування на ній Дурранійськой держави (1747?1819). Як сферу своїх інтересів цей регіон розглядала тоді Британська імперія, що діяла на Середньому Сході за допомогою компанії Ост-індськой. Після розпаду Дурранійської держави на безліч ... незалежних феодальних князівств змінилася і політика Британії на Середньому Сході: тепер вона перешкоджала політичній консолідації афганських володінь і їх об'єднанню довкола Кабульського князівства, оскільки такий розвиток подій неодмінно повинен був ослабити англійський вплив в регіоні. Тут англійські інтереси прийшли в протиріччя з інтересами російськими: для Росії було вигідне існування єдиної сильної афганської держави, яка сприяла б спокійній обстановці на південних рубежах Росії і перешкоджало експансії Англії у напрямі російського кордону.


1. Силові акції СРСР на міжнародній арені


Після другої світової війни в результаті нового глобального переділу світу провідні ролі на Середньому Сході стали грати США. Їх первинне проникнення в країни регіону, в т.ч. до Афганістану, здійснювалося за допомогою американської фірми Morrison-Nadsen, яка, уклавши договір з афганським урядом на будівництво іригаційних об'єктів, розтягувала його здійснення на невизначений період часу, ставлячи Афганістан у фінансову залежність від США. Іншим шляхом тиски на Афганістан з боку Сполучених Штатів було штучне створення т.з. “пуштунської проблеми”, яка полягала в тому, що пуштунське населення Британської Індії виявилося на території створеного в 1947 р. Пакистану, пуштунам, що відмовив, в праві на самовизначення.

У 50-ті рр. XX ст сильно зростає активність Радянського Союзу в Афганістані, що прагнув забезпечити безпеку і підконтрольність центральноазіатських республік і не допустити закріплення в Афганістані США (у стратегічному відношенні це було дуже привабливо для США зважаючи на можливість розміщення там американських ракет середньої дальності, а також устаткування аеродромів для їх використання в можливій війні з Радянським Союзом. В цей час СРСР надавав Афганістану різні види допомоги, в т.ч. значну фінансову, хоча сам Радянський Союз перебував в змозі « хрущовській відлизі», а потім «брежнєвської епохи застою».1.1 В області зовнішньої політики в 1970-х роках СРСР немало зробив для досягнення політичної розрядки. Були поміщені американо-радянські договори про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (правда, з 1967 року починається прискорена установка міжконтинентальних ракет в підземні шахти), які, проте, не підкріплювалися адекватними заходами довіри і контролю. Процес розрядки був перекреслений введенням радянських військ до Афганістану (1979).

У стосунках з соціалістичними країнами Радянський Союз став ініціатором доктрини «обмеженого суверенітету», передбачаючій акції залякування аж до військового вторгнення в ті країни, які намагалися проводити незавісимую від СРСР внутрішню і зовнішню політику. У 1968 році Брежнев дав згоду на окупацію Чехословакії військами країн Варшавського договору (Празька весна). У 1980 році готувалася військова інтервенція до Польщі.

Спроби розширення радянської сфери впливу на різних континентах Нікарагуа, Ефіопія, Ангола, В'єтнам, Афганістан і так далі) наводили до виснаження радянської економіки, фінансування неефективних режимів.

1.2 На тлі внутрішніх проблем В радянській економіці 70-х мали місце негативні явища. Перш за все, це незупинне зниження темпів зростання, стагнація в економіці. У останніх 12 — 15 років в розвитку народного господарства СРСР стала виявлятися тенденція до помітного зниження темпів зростання національного доходу. Якщо у восьмій п'ятирічці середньорічний приріст його складав 7,5 % і в дев'ятій — 5,8 %, то в десятій він знизився до 3,8 %, а в перші роки одинадцятою склав біля 2,5 % (при зростанні населення країни в середньому на 0,8 % у рік). Це не забезпечувало ні необхідних темпів зростання життєвого рівня народу, ні інтенсивного технічного переозброєння виробництва. Вельми характерний, що в 1970-е роки з радянської пропаганди повністю зникло гасло «наздогнати і перегнати». Залежність від експорту корисних копалини привела до відсутності необхідних реформ в економіці. До середини 1970-х років зростання нересурсних секторів економіки значно сповільнилося [3][4][5][6].

Ознаками цього були відставання у високотехнологічних областях, погана якість продукції, неефективне виробництво і низький рівень продуктивності праці. Прибічники позначення вказаного періоду як «застійного» пов'язують стабільність радянської економіки того часу з нафтовим бумом 1970-х . Ця ситуація позбавляла керівництво країни яких-небудь стимул-реакцій до модернізації господарського і суспільного життя, що посилювалося похилим віком і слабким здоров'ям вищих керівників. Фактично ж в економіці наростали негативні тенденції, збільшувалося технічне і технологічне відставання від капіталістичних країн. З падінням цін на нафту до середини 1980-х в частини партійного і господарського керівництва з'явилася свідомість необхідності реформування економіки. Це збіглося з приходом до влади наймолодшого на той момент члена Політбюро

ЦК КПРС — Михайла Горбачова Проблеми переживало сільське господарство, і країна витрачала великі гроші для закупівель продовольства. Значно виросла корупція, а інакомислення переслідувалося згідно із законом.

У житті суспільства почали проступати «застійні явища» як у економічній, так і в соціальній сферах. Найчастіше цим терміном позначається період від приходу Л. И. Брєжнєва до влади (середина 1960-х) до початку перебудови (середина 1980-х), а то і раніше (1980 р.), відмічений відсутністю яких-небудь серйозних потрясінь в політичному житті країни..З приходом Брєжнєва до влади органи держбезпеки підсилили боротьбу з інакомисленням. За даними Д. А. Волкогонова, Брєжнєв особисто схвалював репресивні заходи, направлені проти активістів правозахисного руху в СРСР [29]. Частиною системи ідеологічного згортання відлиги був процес «ресталінізації» — прихованій реабілітації Сталіна. Період 1970-х— 1980-х років в джерелах того часу іменувався епохою розвиненого соціалізму. Завдяки деякій лібералізації з'явився дисидентський рух, стали відомими такі імена, як Андрій Сахаров і Олександр Солженіцин. C 1965 роки СРСР надавав військову допомогу Північному В'єтнаму в боротьбі з США і Південним В'єтнамом, яка продовжувалася до 1973 року і закінчилася виведенням американських військ . У 1968 році армія СРСР увійшла до Чехословаччини з метою придушення антиурядових заколотів. У 1979 році СРСР ввів обмежений військовий контингент в ДРА на прохання афганського уряду.

Афганська війна (1979—1989) — назву одну, що склалася в радянській і російській історіографічній традиції, з етапів громадянської війни в Афганістані, ознаменованого присутністю на території цієї країни військового контингенту радянських військ. У даному конфлікті брали участь озброєні сили уряду ДРА з одного боку і озброєна опозиція (моджахеди, або душмани) — з іншою. Боротьба велася за повний політичний контроль над територією Афганістану. У військовий конфлікт

виявилася безпосередньо втягнута і Радянська Армія, яку ввели у країну у вирішенні вузького кола членів Політбюро ЦК КПРС (Ю. У. Андропов, Д. Ф. Устинов, А. А. Громико і Л.И.Брєжнєв, який лише підтвердив рішення) за захистом дружнього режиму від агресії ззовні й заміни Х. Амина на Б.Кармаля. Моджахедам під час конфлікту підтримку надавали військові спеціалісти США, низки країн Європи — членів НАТО, Китаю, і навіть пакистанські спецслужби. Після Квітневій революції 1978 р. новий керівник країни президент Нур Мухаммед Тараки і прем'єр- міністр (із серпня 1978 р. також міністр оборони) Хафизулла Амін неодноразово просили радянське керівництво про введення у країну радянських військ, т. до. становище нового уряду було конче ненадійним (революція 1978 р. майже спиралася яку би там не було соціальної бази, у зв'язку з ніж йдеться про правомірності застосування сам термін “революція” до подій 1978 р., які можна й переворотом), проте керівництво Радянського Союзу, спочатку рахувавши, що “нам нині різноманітні час втягуватись у цю війну” (Брежнєв), різко змінило свою позицію тільки тоді, як Амін шляхом перевороту захопив владу у країни й почав вести активні консультації зі США можуть. Це ж можна сказати й щодо грандіозної авантюри радянських спецслужб з фізичною усуненням Аміна і заміною його Бабраком Кармалем, основною причиною взяття якої послужило недоведене те, що Амін є агентом американської розвідування й прагне привести Афганістан під заступництво США Також введення радянських військ мав на меті запобігти можливому зміцненню у регіоні ісламського фундаменталізму, викликаного ісламською революцією в Ірані 1979. Саме собою падіння прорадянського уряду означала б сильного удару по зовнішньополітичним позиціям СРСР, оскільки, якби сталося таке, це було б перший повоєнної історії випадок скинення прорадянського уряду. Теоретично, крім прямих наслідків, поширення фундаменталізму могло через афганських таджиків істотно дестабілізувати радянську Середньої Азії. На міжнародному було заявлено тому, що СРСР керується принципами «пролетарського інтернаціоналізму». Як формального підстави Політбюро ЦК КПРС використало кількаразові прохання керівництва Афганістану й особисто Хафізулли Аміна про надання країні військової допомоги для боротьби з антиурядовими силами. Остаточне рішення про введення військ у Афганістан було винесено 12 грудня 1979 року в засіданні Політбюро ЦК КПРС і оформлено секретним постановою ЦК КПРС № 176/125 «До стану „А“»


2. Хронологія військових дій в ДРА.


Хід афганської війни

1979

Введення радянських військ у Афганістан, грудень 1979 року.

• Липень 1979 — прибуття Баграм батальйону з 111-го парашутно-десантного полку 105-ой повітрянодесантної дивізії, фактично, після штатного переформування 1979 року — окремого батальйону 345-ого ОПДП.[6] Це були перші регулярне підрозділ Радянської Армії Афганістані.

• 9—12 грудня — прибуття Афганістан першого «мусульманського батальйону» — 154-го СП 15-ої обрСпН [7].

• 14 грудня — прибуття Баграм ще одного окремого батальйону 345-ого ОПДП. Силами цих 3 батальйонів, і навіть невеликими загонами спецпідрозділів КДБ передбачалося здійснити операцію «Шторм»(див. нижче).

• 25 грудня — колони радянської 40-ї армії перетинають афганську кордон завдяки понтонному мосту через річку Аму-Дар'я. Х. Амін висловив теплу подяку радянського керівництва і віддав розпорядження Генеральному штабу Збройних сил ДРА про надання введеним військам [8]

• 27 грудня, вечір — Операція «Шторм» штурм палацу Амина [9]


1980

• 10—11 січня — спроба антиурядового заколоту артполків 20-ї афганської дивізії у Кабулі. У бою було вбито близько 100 заколотників; радянські війська втратили двох убитих і ще були поранені.

• 23 лютого — трагедія трапилася у тунелі на перевалі Саланг. При русі зустрічних колон у середині тунелю сталося зіткнення, утворилася пробка. У результаті задихнулися 16 радянських військовослужбовців.

• Березень — перша велика наступальна операція підрозділів ОКСВ проти моджахедів — Кунарський наступ.

• 20—24 квітня — масові антиурядові демонстрації у Кабулі розігнані низькими польотами реактивних літаків [джерело не зазначене 94 дня].

• Квітень — Конгрес США досить санкціонує «пряму і відкриту допомогу» афганської опозиції, у розмірі 15 мільйонів. — перша військова операція в Панджшері.

• 19 червня — рішення Політбюро ЦК КПРС виведення з Афганістану деяких танкових, ракетних і зенітно-ракетних частин.

• 12 серпня — прибуття країну спецпідрозділів КДБ СРСР «Карпати».


1981

• Вересень — бої у гірському масиві Луркох у провінції Фарах; загибель генерал-майора Хахалова [11]

• 29 жовтня — введення другого «мусульманського батальйону» (177 го СП) під керівництвом майора Керимбаєва («Кара-майора»). [2]

• Грудень — розгром базового пункту опозиції, у районі Дарзаб (провінція Джаузджан).


1982

• 3 листопада — трагедія на перевалі Саланг. [12]

• 15 листопада — зустріч Ю.Андропова і Зія уль-Хака у Москві. генеральний секретар мав з пакистанським лідером приватну розмову, у якої поінформував його про «нової гнучку політику радянської сторони і розуміння необхідності розв'язання якнайшвидшого вирішення кризи». Під час зустрічі також обговорювалося питання доцільності перебування радянських військ у Афганістані й перспективність участі Радянського Союзу у війні. У обмін забирання від Пакистану вимагалося відмовитися від допомоги бунтівникам [13].


1983

• 2 січня — в Мазарі-Шарифі душмани викрали групу радянських цивільних фахівців чисельністю 16 людина. Звільнити їх удалося лише крізь місяць, у своїй шістьох з них загинуло.

• 2 лютого — бомбами об’ємного вибуху знищено кишлак Вахшак північ від Афганістану помсту захоплення заручників в Мазарі-Шарифі.[8]

• 28 березня — зустріч делегації ООН на чолі з Пересом де Куельяром і Д.Кордовесом з Ю.Андроповим. Він дякує ООН за «розуміння проблеми» і запевняє посередників у цьому, що зробити «певні кроки», але сумнівається, що Пакистан та підтримають пропозицію ООН, що стосується їх невтручання у конфлікт [14].

• Квітень — операція з розгрому загонів опозиції, у ущелині Ніджраб, провінція Капіса. Радянські підрозділи втратили 14 вояків убитими і 63 — раненими [15].

• 19 травня — радянський посол в Пакистані В.Смирнов офіційно підтвердив прагнення СРСР і Афганістану «призначити терміни виведення контингенту радянських військ» [16].

• Липень — наступ душманів на Хост. Спроба блокувати місто не увінчалася успіхом.

• Август — напружена робота місії Д.Кордовеса з підготовки угод щодо мирного врегулювання афганської проблеми майже завершено: розроблена 8-месячная програма виведення військ із країни, однак після хвороби Андропова питання конфлікті зняли з порядку денного засідань Політбюро. Тепер йшлося лише про «діалозі з ООН».

• Зима — бойові дії активізувалася районі Сароби і Джелалабадской долини (в зведеннях найчастіше згадується провінція Лагман). Озброєні загони опозиції вперше залишаються біля Афганістану все зимовий період. Почалося створення укріпрайонів і баз опору у країні.[17].


1984

• 16 січня — душмани збили з ПЗРК «Стрела-2М» літак Су-25. Це перший випадок успішного застосування ПЗРК в Афганістані.

• 30 квітня — під час великої операції в Панджшерській ущелині потрапив у засідку і поніс найтяжкі втрати 1-ї батальйон 682-го мотострілецького полку.

• Жовтень — над Кабулом з ПЗРК «Стріла» душмани збивають транспортний літак Іл-76[19].


1985

• 21 квітня — Загибель Мараварської роти.

• 26 квітня — повстання радянських афганських військовополонених у в'язниці Бадабера в Пакистані.

• Червень — армійська операція в Панджшере.

• Літо — новий курс Політбюро ЦК КПРС на політичне рішення «афганської проблеми».

• 16-17 жовтня — Шутульська трагедія .

• Осінь — Функції 40-ї армії зводяться до прикриттю південних кордонів СРСР, навіщо залучаються нові мотострілкові підрозділи. Почалося створення опорних базових районів в важкодоступних місцях країни.


1986

• Лютий — на нещодавніх XXVII з'їзді КПРС М.Горбачев робить заяву початок вироблення плану поетапного виведення військ.

• Березень — рішення адміністрації Р. Рейгана початок постачання у Афганістан на підтримку моджахедів ПЗРК «Стінгер» класу «земля — повітря», що робить бойову авіацію 40-ї армії вразливою для поразки з землі [джерело не зазначене [94 дня].

• 4-20 квітня — операція з розгрому бази Джавара: велике поразка душманів. Невдалі спроби загонів Ісмаіл-хана прорвати «зону безпеки» навколо Герата.

• 4 травня — на XVIII пленумі ЦК НДПА посаду генсека замість Б.Кармаля обраний М.Наджибулла, який раніше очолював афганську контррозвідку ХАД. Пленум проголосив установку влади на рішення проблем Афганістану політичними методами.

• 28 липня — М. Горбачев демонстративно заявив швидкого виведенні з Афганістану шести полків 40-ї армії (близько сьомої години тис. чол.). Пізніше термін виведення буде перенесений. У самій Москві точаться суперечки у тому, виводити чи війська повністю.

• Август — Масуд розбив базу урядових військ у Фархаре, провінція Тахар.

• Осінь — розвідгрупа майора Бєлова з 173-го го СП 22-ї обрСпН захоплює першу партію переносних зенітно-ракетних комплексів «Стінгер» у кількості трьох штук у районі Кандагара [21].

• 15—31 жовтня — з Шинданда виведені танковий, мотострілковий, зенітний полки, з Кундуза — мотострілковий і зенітний, з Кабула — зенітний.

• 13 листопада — на засіданні Політбюро ЦК КПРС Михайло Горбачев зазначив: «У Афганістані ми воюємо шість років. Не змінювати підходів, то будемо воювати ще 20-30 років». Начальник Генштабу маршал Ахромєєв заявив: «Немає жодної військової завдання, яке ставилося б, але з вирішувалася, а результату немає. <...> Ми контролюємо Кабул і провінційні центри, але захопленої території поспіль не можемо установити владу. Ми програли боротьбу афганський народ». [22] А на цьому засіданні поставили завдання вивести все війська з Афганістану протягом два роки.

• Грудень — надзвичайний Пленум НДПА проголошує курс - на політику національного примирення й виступає за якнайшвидше припинення братовбивчої війни.


1987

• 2 січня — до Кабула спрямована оперативної групи Міністерства оборони СРСР на чолі з першим заступником начальника Генштабу ВР СРСР генералом армії У. І. Варенниковим.

• Лютий — операція «Удар» у провінції Кундуз.

• Лютий—Березень — операція «Шквал» у провінції Кандагар.

• 8 березня — обстріл душманами міста Пяндж Таджицькій РСР.

• Березень — операція «Гроза» у провінції Газні. — операція «Коло» в провінціях Кабул і Логар.

• 9 квітня — напад моджахедів на радянську погранзаставу.

• 12 квітня — розгром бази заколотників Мілова у провінції Нангархар.

• Травень — операція «Залп» в провінціях Логар, Пактія, Кабул.

  • операція «Юг-87» у провінції Кандагар.

• Весна — радянські війська починають застосовувати для прикриття східного і південно-східного ділянок кордону систему «Бар'єр». • 23 листопада — початок операції Магістраль по деблокуванню міста Хост.


1988

• 7-8 січня — бій в розквіті 3234.

• 14 квітня — за посередництва ООН у Швейцарії міністрами закордонних справ Афганістану й Пакистану підписано Женевські домовленості про політичне врегулювання становища навколо ситуації у ДРА. Гарантами домовленостей стали СРСР та. Радянський Союз перед зобов'язався вивести свій контингент в 9-месячный термін, починаючи з 15 травня; навіть Пакистан, зі свого боку, мали припинити підтримувати моджахедів [23].

• 24 червня — загони опозиції захопили центр провінції Вардак — місто Майданшахр.

• 10 серпня — душмани взяли Кундуз.


1989

• 23-26 січня — операція «Тайфун», остання радянська бойова операція в Афганістані.

• 4 лютого — останнє підрозділ Червоної Армії залишило Кабул [24].

• 15 лютого — з Афганістану повністю виведені радянські війська. Висновком військ 40-ї армії керував останній командувач Обмеженим контингентом генерал-лейтенант Б. У. Громов, який, як стверджують, останнім перейшов прикордонну річку Аму-Дар'я (р. Термез)[25]. Гуманітарний аспект бойових дій Така хронологія військових подій Афганської війни. … За межами країн соціалістичної співдружності майже хто б сумнівався у цьому, що комуністичний режим в Афганістані неспроможний самостійно існувати, і після її висновку звідти підрозділів Радянської армії нічого не залишиться, крім ненависть до російським, країна ж впаде в довгий час хаосу і громадянської війни. Навіть вище радянське керівництво і верхи генералітету багато в чому поділяли ці думки у країнах, і саме тому продовжували наполягати на подальшому військовому втручанні. Радянські лідери просто більше не мали іншого виходу - вони допустити падіння марксистського уряду. Проте, афганські повстанці, маючи лише обмеженим арсеналом зброї, яке діставалося ним здебільшого від руйнації афганської армії (до кінця 1980 року становила 30% від міста своєї і так раніше скороченою чисельності), і навіть невідь що значної допомогою ззовні (переважно ракети земля-повітря), надавали агресорові безвихідне опір. Не дивлячись те що, що велике радянське військову присутність у Афганістані було забезпечено величезними технічними і людськими резервами, навіть із найоптимістичнішим оцінкам умиротворення мала б зайняти багато років. Багато чудово пам'ятали у тому, як Росії наприкінці ХІХ століття довелося витратити цілих 25 років на завоювання набагато меншою площею країни на Кавказі - Дагестану.

Політ. й соціальні наслідки...... Попри те що, що увагу світового співтовариства на більшою мірою звернене іншим регіональним збройним конфліктів, афганська проблема досі залишається однією з найбільш гострих в усьому світі. Конфлікти біля колишньої Югославії, Іраку, зіткнення національному грунті колишнього СРСР, проти якими війна в Афганістані викликає менш цікаві, - тому, що утворилися біля Європейського континенту або тому, що мені якнайшвидшому врегулюванні дуже зацікавлені США, інші провідні держави і навіть увесь світ загалом. Адже, приміром, від положення у колишньому у Радянському Союзі залежить багато в чому стабільність в масштабах всієї планети - недарма після недавніх подій не IX з'їзді американці запропонували нам більш 1,5 млрд. доларів для стабілізації становища, що даремно грошей не роздають! Проте, за більш глибокому розгляді, афганська проблема зачіпає інтереси як жителів цієї країни, а й же Росії та всіх країн Співдружності Незалежних Держав і, можливо, усього світу цілому. Поки що врегулюють цю кризу, СНД, певне, зможе повністю відгородитися Афганістану - але це непросто, як здається. Ситуація навколо Афганістану для держав-членів Співдружності зводиться переважно до трьох моментів. По-перше, біля цієї країни проживає дуже багато туркменів, узбеків і таджиків, що дуже тривожить колишні середньоазіатські республіки СРСР. По-друге, проблема військовополонених. Лідери афганської опозиції неодноразово заявляли, що проблему військовополонених вирішить відразу й тільки тоді, як СРСР припинить поставку озброєнь Кабул. Але, природно, ці зобов'язання були виконані, оскільки, продовжуючи утримувати військовополонених, моджахеди будуть й надалі мати важелі тиску країни Співдружності, особливо у області виділення коштів у відновлення зруйнованої радянсько-афганської війною економіки. Претензії Афганістану отримати відшкодування правонаступниками СРСР збитків війни - ще одне болять в российско-афганских відносинах. У у відповідь численні заяви такого змісту керівництво Росії прийняло заяву від 15 листопада 1992 року, у якому, зокрема, говориться у тому, що Росія брати участь у відновленні зруйнованого господарства Афганістану, що постачання мирних товарів не припиняться І що Росія всіляко допомагати багатостраждальному афганському народу гуманітарної допомогою та інші можливими засобами. Становище в Афганістані за оцінкою західної преси "різко загострило відносини між Сходом і Заходом й призвело до переоцінці міжнародної ситуації у цілому у через відкликання нове і більш тверезо на небезпека, яку політика СРСР може глобальної стабільності і журналіста міжнародного світу". Відразу й казки надовго погіршилися, приміром, відносини між двома ядерними наддержавами у сфері двосторонніх угод щодо обмеження озброєнь. Особливу паніку у Західному світі викликало початок кризи, оскільки розцінювалося як переломний той час у радянської зовнішню політику та новий етап міжнародних взаємин у весь світ. Вперше Радянський Союз перед застосував організовану збройну силу поза своїх меж упорядкування і країн усіма визнаного прорадянського блоку Східної Європи. Запровадження обмеженого контингенту радянських військ у Афганістан було, безсумнівно, нічим не прикритої спробою грубої силою вирішувати долю суверенної й формально несоюзної країни, якої приписувалися далекосяглі наслідки. Природною реакцією Західного світу було протидія радянської агресії, що штовхало капіталістичні країни на зближення. Виключне місце у цій формальному (у межах ООН і НАТО) і неформальному союзі займали США, ще більше утвердилися у своє становище наддержави. Після кількох раундів нарад відносини із своїми європейськими союзниками, які все ж хотів просто виконувати те, що їм скажуть американці, адміністрації Картера вдалося розробити основних напрямів спільної політики, спрямованої на приборкання агресора і стабілізацію положення у регіоні хоч і в усьому у світі загалом. Передбачалося, по-перше, надавати всебічну військову і економічне допомогу Пакистану. По-друге, поставити Радянський Союз перед вибором: або продовжувати свою агресивну політику Афганістані й поплатитися при цьому своїми ледь почавшимися стосунками з Заходом, або зберегти добре ім'я у системі міжнародних відносин. По-третє, як більше віддалену перспективу США вже без своїх союзників планували посилити свій військову присутність і розвинути мережу оборонних систем і військових інституцій у регіоні Ще одного удару за СРСР завдали країни третього світу. На приклад, конференція ісламських країн Ісламабаді більшістю голосів засудила дії Радянського Союзу як агресивні, не дивлячись на надану їм тривалу допомогу багатьом із цих країн. Єдність мусульманських держав, проте, було набагато порушено недавньої Ірано-Іракською війною, і тому де вони давали як або значною мірою проводити зовнішній політиці СРСР. Лідируючу роль підштовхуванні СРСР до переговорів виведення військ з Афганістану грали Західні країни. Передбачалася навіть можливість частини контингенту на столиці й окремих значних центрах країни підтримки комуністичного режиму. Президент Франції Вальрі Гискар д`Естан і канцлер ФРН Гельмут Шмідт особисто розмовляли з Брежнєвим про можливість таких переговорів, та марно. Спричинено це були зрозумілі: афганський комуністичний режим очевидно виношувався у СРСР не мав майже ніяких особливих шансів вижити без військової підтримки свого заступника. "Навряд щось змусить російських кинути свій режим в Афганістані напризволяще"- так і не безпідставно вважало більшість політиків у країнах. Зараз, після розпаду Радянського Союзу, і зникнення "червоною загрози", значення афганського кризи оцінюється дещо інакше. Військове втручання у внутрішні справи Демократичної Республіки Афганістан викликало різке загострення міжнародної обстановки і кілька днів загальмувала переговори з скорочення озброєнь. Радянсько-афганська війна забрала близько 19000 життів радянських солдатів та нелічене кількість афганських повстанців і мирних жителів. З іншого боку, ця війна багато років наблизила найглибший економічний та політичний криза у СРСР, розпад Союзу, і крах комуністичного режиму. Засобами масової інформації, особливо у США, широку підтримку одержало викликане цим конфліктом нарощування американської присутності у світі і розроблена адміністрацією США на чолі з Президентом Картером так звана "доктрина Картера", що складається з низки заходів політичного та скорочення економічної на Радянський Союз перед та її зовнішній політиці. По-перше, пропонувалося встановити ембарго на поставки збіжжя у СРСР; по-друге, скорочувався перебуваючи лише з стадії становлення обмін у культурній, наукової та програмах технічної областях. По-третє, більшість західних держав бойкотували Олімпійські гри акторів-професіоналів у Москві 1980 року. По-четверте, США тиснули на європейські країни й Японію, вимагаючи скоротити надання кредитів Радянському Союзі. Масовому читачеві торочилося, що у Радянський Союз перед і більшість країн світу діють лише силове вплив. "Доктрина Картера" повідомляла зону Перської затоки життєво важливою для економіки США, через що американці готові піти на будь-які заходи до застосування зброї задля забезпечення своїх інтересів у регіоні. Проте, передбачені доктриною заходи могли спрацювати повністю через те, що стабільне становище економіки деяких європейських держав, зокрема Німеччині й ФРН, багато в чому від експорту продукції важкої індустрії у СРСР; у разі відмови від торгівлі із колишнім Радянським Союзом приніс б суттєві внутрішні економічні потрясіння - дуже вагомий чинник у політиці європейських урядів. Ембарго на поставки зерна завдало удару економіці країн Північної Америки - самих навіть, особливо, Канади. Олімпійські гри таки відбулися, адже основна маса африканських і з азіатські країни не приєдналися до бойкоту. Усі ці фактори зірвали застосування сильного політичного економічного тиску на СРСР повної їх ступені та позначилися на внутрішньому становищі країн Заходу, і Адміністрація Рейгана

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: