Українська повстанська армія і збройні формування ОУН у Другій світовій війні
15-20 квітня волинські відділи УПА почали наступ на південну Грубешівщину, куди після вигнання польських колоністів почали повертатися українські селяни. 15-16 травня настала черга сіл Гостинне, Гонятички, Гонятичі й Черемно, в яких було спалено польські помешкання.
1-2 червня відділи АК спалили 500 господарств, вбили більше 100 українців у селах Зімно, Стенятин, Терники, Ульгівок, Ретичів. Підрозділи УПА в кровопролитних сутичках зуміли відкинути противника за р. Гучву. 12 червня відділи УПА під командуванням Острозького, подолавши р. Гучву, розпочали наступ на м. Грабовець. Операція допомогла звільнити від польських бойовиків і частин АК територію, окреслену лінією сіл Ухані - Орнатовичі - Горешів Руський - Черемно.
В останні дні німецької окупації польсько-українські сутички на Холмщині стихають. Разом з тим неспокійніше стає в Галичині, де весною 1944 р. поляки спільно з радянськими органами "полювали" за націоналістичним підпіллям. Як наслідок - близько 200 відплатних акцій, в ході яких загинуло понад 5000 поляків.27
З просуванням фронту за "лінію Керзона" у так званому Закерзонні (Холмщина, Посяння, Лемківщина) перед місцевим населенням постала сумна альтернатива: або виселятися до східних районів УРСР, або ж залишатися в межах Польщі, де перспективи міжнаціональних відносин не обіцяли нічого доброго. Весною 1945 р. в Закерзонні прокотилася нова хвиля бандитизму й геноциду: в с. Павлокома замордовано поляками 30 чоловіків, жінок і дітей українського походження; в селах Сівчина та Березці - понад 200 чоловік; в с. Малковичі - 250 чоловік; в селах Пискоровичі, Кирилівці, Люблинці - по 200 чоловік; у с. Ракові - 130; с. Горанці - 1325; с. Скоповій - 115.28
Обставини, що склалися, змусили командування УПА створити на Закерзонні власну політичну та військово-організаційну структуру з трьох тактичних частин: "Бастіон", "Данилів", "Лемко", підпорядкованих військовому округу "Сян" на чолі з "Орестом" (Я. Онишкевичем). До них належали підрозділи УПА, що вийшли на Холмщину навесні 1945 р. (командири - "Ягода-Черник", "Штиль", "Куліш", "Шумський"), а також 11 сотень УПА та 3 відділи військової округи "Маківка", які повернулися на Посяння.
Поряд з боями проти польських боївок і поліції УПА здійснювала адміністративні функції, забезпечуючи населення українських районів продуктами харчування, худобою, реманентом, допомагала в посівній кампанії. В липні 1945 р., коли скінчилося добровільне переселення українців з польських територій до УРСР, дію угоди між Польщею та Українською РСР було продовжено. З метою примусового переселення українців та ліквідації УПА, польський уряд надіслав до Закерзоння кілька піхотних дивізій. Однак відділи УПА місцями досягли успіху, як це було 5 жовтня 1945 р., коли вони захопили залізничні станції Кристинопіль і Сокаль-Забужжя. Вагони, призначені для вивозу людей, знищувались, а насильно репатрійованих повернуто додому.29
Боротьба проти антиукраїнських акцій польського уряду тривала після закінчення другої світової війни, зокрема, вона загострилася у зв'язку з сумнозвісною операцією "Вісла" (1947 р.), пов'язаною з переселенням майже 150 тисяч українців з південно-східних на західні землі Польщі.
Ще однією, чи не найдраматичнішою, сторінкою діяльності УПА було її протистояння радянським партизанським загонам і Червоній армії. Про це вже багато написано. Нові документи та свідчення, що з'являються зараз, ще будуть осмислюватися, узагальнюватися. Це й зрозуміло, оскільки люди по-різному сприймали й сприйматимуть братовбивчу війну, причиною якої став різний менталітет, політичні прагнення й амбіції таких неоднакових за переконанням, але єдинокровних синів і дочок України.
Ось лише коротка хроніка зіткнень УПА та радянських партизанів. Березень 1943 р. - нічний бій з групою Медведєва, яка намагалася перейти р. Случ у районі, контрольованому УПА. Липень 1943 р. - сутичка з радянськими партизанами між селами Гай і Ставки Головнянського району. Вересень-жовтень 1943 р. - рейд з'єднання партизанських загонів під командуванням Федорова трьома групами супроводжувався сутичками з загонами УПА. 15-18 жовтня відбулися уперті бої між радянськими партизанами та повстанцями в Коківському, Степанському, Деражнянському й Уманському районах з великими обопільними втратами. У жовтні-листопаді 1943 р. частина УПА провела 47 боїв з німцями й 54 - з червоними партизанами, у яких полягло 414 старшин і бійців30.
Радянські партизани в своїх донесеннях Українському штабу партизанського руху інформували про напрями, мету, тактику й стратегію загонів УПА. Так, 21 березня 1944 р. повідомлялося про бій чотирьох загонів партизанського з'єднання під командуванням Одухи з відділом УПА чисельністю 70 чоловік. 21 листопада 1943 р. надійшло донесення про бій партизанського загону ім. Хрущова з'єднання Шитова проти "українських націоналістів" чисельністю 600 чоловік.31 Як правило, в донесеннях партизанів та звітах повстанців втрати противника перебільшувалися. На жаль, ці дані без належної перевірки "перекочували" до наукової літератури й правлять сьогодні за орієнтири. Саме тому на часі ретельне вивчення архівів Служби Безпеки України, армійських джерел, які містять необхідний статистичний матеріал. Тільки неупереджене, об'єктивне співставлення різнорідної інформації, її аналіз зможуть допомогли відтворити справжню картину минулих боїв, вивести цифру обопільних втрат.
Слід зауважити, що не завжди між партизанами та повстанцями доходило до сутичок. Відомий рейд Ковпака в Карпати взимку 1943 р. супроводжується "джентльменською угодою", як і стосунки червоних партизанів з УПА Т. Бульби-Боровця. Однак нейтралітет між останніми тривав лише півроку, а суперництво за вплив на населення між радянськими загонами та повстанцями з табору Бандери набуло загострених форм майже відразу після перших контактів.
Останній і найтрагічніший етап існування УПА пов'язаний з боями проти регулярних частин Червоної армії та спеціальних з'єднань НКВС. Наближення Червоної армії до головних пунктів дислокації відділів УПА поставило перед командуванням повстанців завдання розробки подальшої стратегії й тактики боротьби. ГК УПА прийняло рішення про перехід за лінію фронту через радянські бойові порядки й вихід в їх тилові райони. УПА - "Південь" дістала наказ залишити Вінниччину та Кам'янець-Подільщину, де було обмаль лісів, і відійти на Волинь разом з двома відділами армійської групи УПА - "Схід". Один відділ УПА - "Схід" мав залишитись у чоповицьких і малинських лісах і там перейти фронт.
Частини УПА - "Північ" у другій половині січня 1944 р. перейшли фронт у лісовій смузі Волині по лінії річок Случ і Горинь. Саме в цей час Війська 1-го Українського фронту силами 13-ї та 60-ї армій здійснили Рівненсько-Луцьку операцію, визволивши від гітлерівців ці два обласні центри. Намагаючись уникати великих боїв з регулярними військами, загони УПА нападали на мобілізаційні пункти, розвідувальні, зв'язкові, інтендантські служби. Аналіз архівних документів свідчить про те, що одні її групи пробиралися через лінію фронту невеликими відділами, другі - переховувалися в селах поки пройшла перша лінія фронту, треті - переходили в запілля під виглядом червоних партизанів, інші ховалися в бункерах та сховищах, деякі розходилися по домівках, зберігаючи зброю.32 Характерним у протистоянні між Червоною армією та УПА на той час було й те, що провід УПА дав своїм відділам вказівку добре влаштовувати прийом військ діючої Червоної армії, котрі вступали в міста й села Західної України. Робилося це з тією метою, щоб приспати їх пильність, а потім завдавати відчутних ударів по штабах, складах, базах і окремих невеликих підрозділах для поповнення запасів зброї та продуктів.33
Цю тактику УПА здійснювала до березня 1944 р. У квітні характер дії повстанців різко змінився. Причиною було те, що саме тоді війська 1-го Українського фронту готувалися до наступу проти німецько-фашистських загарбників. Щоб ускладнити цю підготовку, Головний провід ОУН дав вказівку ряду з'єднань із груп "Заграва-Турів" і "Південний Схід" провести глибокі рейди по тилах Червоної армії. Групи УПА здійснили ряд диверсій на шосейних і залізничних шляхах між Дубно та Кременцем. У районах на північ від залізничної лінії Ковель - Рівне - Шепетівка мали місце відкриті збройні виступи, в ході яких відділи УПА зазнали значних втрат.34 Особливо важко довелося частинам УПА - "Південь", втрати яких були настільки великими, що Головне Командування УПА розформувало УПА-"Південь" і включило її уцілілі частини до складу УПА-"Захід" і УПА-"Північ", а також змінило тактику переходу фронтів, форми та методи боротьби з Червоною армією.
Відділи УПА виводили з ладу лінії зв'язку, мости, зривали мобілізацію до Червоної армії, заготівлю харчів для неї, організацію місцевої влади. Вояки УПА часто нападали на штаби, склади, бази, окремі військові підрозділи, військові колони з боєприпасами та продуктами харчування, які пересувалися на фронт залізничними й шосейними шляхами, здійснювали терористичні акції проти партійних і господарських керівників, працівників НКВС, радянських партизанів, бійців і командирів Червоної армії. Тільки з січня по лютий 1944 р. на території Рівненської області відділами УПА було зроблено 154 напади на військові частини та окремих військовослужбовців, у ході яких було вбито 439 радянських солдатів і офіцерів.35
Велика кількість сутичок між УПА та червоноармійськими частинами була викликана, окрім інших факторів, ще й значною скупченістю повстанців на Волині, лісиста місцевість якої сприяла партизанським формам боротьби. На території Рівненської області в січні - лютому 1944 р. діяло 56 загонів УПА, в кожному з яких налічувалося від 100 до 600 вояків (загальна кількість - 10600 осіб). Там базувалися і рейдували "Поліська армія УПА" на чолі з "Добовим" і "Бористеном", що складалася з 5 куренів ("Шаули", "Яреми", "Берези", "Кори", "Лайлаки" - чисельністю 3500 чоловік), Західна група УПА на чолі з "Енеєм" (до 5 тисяч чоловік) та інші підрозділи, які нараховували ще близько 2 тисяч бійців.36
Особливо посилився напад вояків УПА на дрібні підрозділи та окремих бійців і командирів Червоної армії на ділянці 13-ї армії. В період з 7 січня по 2 березня в розташуванні цієї армії зафіксовано 200 випадків нападу на окремі військові підрозділи, солдатів, сержантів і офіцерів.37 29 лютого 1944 р. вояки УПА під командуванням "Енея" вчинили напад на колону машин, у якій їхав зі штабу 13-ї армії в розташування 60-ї армії командуючий 1-м Українським фронтом генерал армії М. Ф. Ватутін. Біля с. Милятин колона була обстріляна, внаслідок чого М. В. Ватутін був поранений і через місяць помер.38
Повстанці здійснювали напади й на окремі радянські підрозділи. Поблизу с. Сюлько-Божикув того ж Підгаєцького району вояки УПА після гарматно-мінометної підготовки піддали автоматно-кулеметному обстрілу 1-й батальйон зв'язку 1331-го стрілецького полку, що прямував на фронт. Внаслідок раптовості нападу та інтенсивності вогню батальйон зазнав значних втрат і був розпорошений. Лише окремі бійці наступного дня почали збиратися в районному центрі.39
У свою чергу й радянське командування вживало заходів для "боротьби з бандерівцями". В усіх полках 13-ї армії 1-го Українського фронту з цією метою створювалися спеціальні загони. Навесні 1944 р. командування фронту виділило зі свого резерву кавалерійську дивізію, 20 броньовиків, 8 легкових танків, які використовувались у протиупівських операціях.40
В цей час до західноукраїнських областей прибуває значна кількість військових частин НКВС-НКДБ. Армійські підрозділи тісно взаємодіяли з ними в ході так званих "чекістсько-армійських операцій". Так, під час спільної акції військ НКВС і 4-го Українського фронту на території Дрогобицької області з 18 серпня до 9 вересня було вбито 1171 і захоплено в полон 1180 "бандерівців", а також затримано 6 тисяч тих, хто ухилився від мобілізації.41
До речі, мобілізація військовозобов'язаних до лав Червоної армії в Західній Україні завдавала націоналістичному підпіллю та УПА не менш відчутних ударів, ніж військові операції радянських військ. Лише до кінця вересня 1944 р. у Львівському військовому окрузі було мобілізовано 525 тисяч чоловік,42 багато з яких були потенційною соціальною базою повстанського руху.
Радянське керівництво надавало боротьбі з ОУН і УПА великого значення. Спеціальним рішенням Наркомату оборони СРСР семи західним областям України було надано право на тимчасове звільнення від призову до Червоної армії 30 тисяч чоловік, які мали стати бійцями винищувальних батальйонів. Сталінська верхівка свідомо переводила боротьбу з УПА в площину громадянської, братовбивчої війни. Всього по УРСР було створено 776 винищувальних батальйонів чисельністю 69315 чоловік і 17930 груп сприяння (116297 чоловік). За час з 10 січня до 23 лютого 1945 р. до органів радянської влади з'явилося більше 22 тисяч учасників підпільного руху, взято в полон близько 26 тисяч, знищено 11 тисяч.43
Іншою характерною особливістю в протистоянні між Червоною армією й УПА в той період стало розгортання пропагандистської діяльності ОУН і УПА серед воїнів Червоної армії. Ця робота розглядалася "як особливий вид боротьби".44 "Її організаторами, - доповідав у політдонесенні начальник політуправління 1-го Українського фронту генерал-майор Шатілов на адресу члена Військової ради 1-го Українського фронту генерал-лейтенанта Хрущова, - були активні учасники бандитських загонів - бандерівці. Вони старанно маскували свою підривну роботу, в боях показували себе з позитивного боку, входили в довір'я, інколи здійснювали бойові подвиги, тим самим зменшували пильність командирів. Діяли вони згідно "Основних вказівок про пропагандистську роботу членів революційно-визвольної ОУН в лавах Червоної армії". Цей документ, відзначав Шатілов, був захоплений у бандерівців на ділянці 38-ї армії. Про тактику їх дії в ньому говориться: "Кожен український революціонер не повинен демонструвати свою зовнішню ворожість до Червоної армії і небажання воювати. Навпаки, потрібно спочатку врости в червоноармійські маси, зблизитися з ними, завоювати довір'я, а потім розгорнути національно-визвольну роботу. Спрямувати її на те, щоб викликати у червоноармійців невдоволення, ненависть до Сталіна, сталінського режиму, апарату НКВС, партійної верхівки. Доводити, що і гітлерівська, і сталінська влади - однакові. Червоноармієць повинен прийти до висновку, що в СРСР неминуча національно-визвольна революція, яка закінчиться побудовою самостійних держав усіх народів".45
Деякі з'єднання 1-го Українського фронту в своєму складі мали до 80 відсотків українців. У військах 1-ї танкової армії, наприклад, воїни-українці складали 51 відсоток особового складу.46 Тільки в квітні 1944 р. з Київської, Житомирської, Вінницької, Кам'янець-Подільської областей до з'єднань і частин цієї армії направлено 9997 чоловік.47 А протягом квітня-травня 1944 р. у війська Українських фронтів з Чернігівської, Київської, Житомирської, Вінницької, Кіровоградської, Кам'янець-Подільської, Рівненської, Волинської, Тернопільської областей мобілізовано 1037174 чоловік.48 То була, в основному, молодь 24-го, 25-го, 26-го року народження, яка, перебуваючи на окупованій території, дещо знала про УПА, а в західних областях і бачила, як діють вояки. Не враховувати, що серед українців, (особливо вихідців із західних областей) було поширене намагання ухилитися від призову до Червоної армії, неможливо. Так, наприклад, у ході мобілізації з 25 квітня по 2 травня 1944 р. по Тернопільській області ухилилися від мобілізації й втекли в ліси 2551 чоловік.49 Подібне спостерігалося й у інших областях. З 3 по 14 травня 1944 р. в 7 сільських районах на Станіславщині та в м. Коломия ухилилося від призову до Червоної армії 5915 чоловік.50
Розуміючи, що діюча армія не пристосована для антипартизанських дій, партійне та воєнне керівництво СРСР вже в березні 1944 р. надіслало в Західну Україну для боротьби з УПА спеціально навчені війська НКВС. Весною 1944 р. на територію Волинської, Рівненської, Львівської, Тернопільської, Станіславської та Чернівецької областей прибуло кілька стрілецьких дивізій НКВС, 15 бригад, 3 піхотні та один кавалерійський полки загальною чисельністю 26304 чоловік. Невдовзі проти УПА було кинуто один танковий батальйон 2-ї мотострілецької дивізії (22 танки) і 5 бронепоїздів (з 7700 чоловік особового складу).51
Одна з перших сутичок між повстанцями й внутрішніми військами відбулася 18 січня 1944 р. у Броненському лісі. Сотня під командуванням "Ворона" змушена була відступити в ліси за р. Случ. У районі Гурбенських лісів на Крем'янеччині війська НВКС замкнули в кільце частини УПА - "Північ" під командуванням "Ясеня" (курені "Сторчака", "Мамая", "Дика", "Дока", "Довбенка", "Бувалого", "Шума", "Залізняка", сотню "Ваньки") загальною чисельністю 5000 чоловік.52 Вранці 23 квітня підрозділи НКВС атакували бази УПА в селах Антонівка-Забара, Андрушівка, Обчів. Під натиском переважаючих сил НКВС упівці відступили на лінію Майданські гори - Гурби - Мости - Святе - Мішаниця - Обчів. Наступного дня, після генерального наступу з'єднань НКВС, їм у кровопролитному бою вдалося зайняти Гурбенську гору. Вцілілі залишки повстанських куренів відійшли. Оцінки втрат обох сторін в різних публікаціях мають значну розбіжність. Автори "Історії Українського війська" та П. Мірчук наводять такі цифри: загинуло 80 повстанців, потрапило в полон понад 200. Втрати військ НКВС - 800 чоловік. За радянськими даними, вбито 2018 бійців УПА, захоплено в полон 1570.53
Двомісячні вперті бої з переважаючими силами військ НКВС спричинили великі втрати в УПА - "Південь". В одній із сутичок з каральною експедицією НКВС поблизу Кам'янець-Подільського загинув курінний "Довбиш", уродженець Вінниччини; 10 червня 1944 р. на Вінниччині поліг командир групи УПА - "Південь" полковник "Батько" (Омелян Грабець).
Однією з баз УПА-"Захід" стає Чорний ліс у Карпатах. Протягом літа-осені 1944 р. відділи цієї групи провели цілу низку боїв проти частин НКВС: лише в другій половині вересня вони охопили Сокальщину, Радехівщину (18 вересня), Зборівщину (27 вересня), Перемишлянищину (Унев, 30 вересня), Бережанщину (Урман і Вулька, 19 вересня), Ходорівщину (Буковина, 23 вересня), Снятинщину (Трійця, 23 вересня), Надвірнянщину (Молодиків, 19 вересня).
В той же час радянські частини вдарили на Чорний ліс (12-14 вересня), Волохівські (24 вересня) і Перегінські ліси (19 вересня), внаслідок чого значних втрат зазнала група УПА - "Захід". У тих боях загинули головний лікар групи "Дон" - відомий діяч ОУНівського підпілля Ю. Липа, офіцери розгромленої першої старшинської школи УПА майор "Поль" (командир школи), хорунжий Ткачук, командир "Ждан", капелан о. Рафіїл, зв'язкова "Дзвінка".54
Всього з 19 лютого по 20 вересня 1944 р. втрати УПА становили 13442 чоловік вбитими та 7457 полоненими.55
Незважаючи на безвихідне становище, повстанці не лише вели оборонні бої, а й спромагалися на рейди та наскоки на постої військ НКВС, районні центри, склади, залізничні станції тощо. Лише в травні й червні було завдано удари по райцентрах Надвірна, Галич, Яворів, Солотвин, Делятин, Раджа, Гримайлів, Жаб'є, Яблунів, Ланчин, Яремча (Гуцульщина), Гоща, Березне, Людвипіль, Корець (Волинь). З 1 січня до 30 червня 1945 р. за звітом групи "Говерла" (курені "Гайдамаки", "Гуцульський", "Карпатський", "Перемога") її бійці здійснили 181 бойову акцію, завдавши противнику втрат 3975 вбитими, 1383 пораненими. Знищено в боях 21 автомашину, 5 локомотивів, висаджено в повітря 8 мостів, здобуто 22 кулемети, 103 автомати, 29 десятизарядних і 321 звичайну гвинтівок, 38 пістолетів. Втрати групи "Говерла": 215 вбитими (серед них 20 підірвали себе гранатами, щоб не потрапити в полон).56
Окремі загони УПА були витіснені на територію сусідніх країн - Польщі, Чехословаччини. А на території УРСР війна тривала. В акті передачі справ НКВС новопризначеному наркому НКВС УРСР Т. Строкачу відзначалося, що з лютого 1944 р. до 1 січня 1946 р. було здійснено: чекістсько-військових операцій - 39773; вбито бандитів - 110785; заарештовано учасників ОУН - 8370; заарештовано активних повстанців - 15969; з'явилося з повинною бандитів - 50058.57
Власне військові акції проти УПА доповнювалися "додатковими заходами по боротьбі з бандитизмом", під якими слід розуміти облави та арешти всіх підозрюваних у зв'язку з повстанцями, членів їхніх сімей та рідних, виселення їх до східних районів СРСР. В інформації секретареві ЦК КП(б)У М. С. Хрущову Тернопільський обком партії та облвиконком повідомляли, що ними прийнято рішення "Про відселення жителів з 25-кілометрової смуги згідно постанови Військради 1-го Українського фронту від 3 квітня 1944 р.". Аналогічне рішення затвердили керівники Станіславської області.58 Лише з Галичини в 1944 р. було депортовано 4274 сім'ї (12762 чоловік), а в 1945 - відповідно 7393 (17497). Насильницьке переміщення цілих сіл із західноукраїнських земель тривало до 1949 р. включно й загалом охопило 50457 сім'ї (143141 чоловік).59
У деяких областях ухвалювалися спеціальні постанови, спрямовані на ліквідацію повстанського руху. Прикладом може бути рішення бюро Волинського обкому КП(б)У "Про посилення боротьби з бандитськими групами, так званими "УПА" і "УНРА" від 25 вересня 1944 р., у якому, зокрема, міститься інформація про те, що з моменту звільнення області з повинною до органів радянської влади з'явилося понад 1200 учасників УПА і УНРА, вбито понад 2000, взято в полон і заарештовано 2100 бандитів, розгромлено 197 оунівських організацій та 14 банд.60
Наступ на повстанські загони наростав. Продовжувалась також боротьба націоналістичного підпілля ОУН, що, затухаючи, тривала аж до 1952 року.
Які ж підсумки тієї кривавої, нерівної боротьби УПА, збройних відділів ОУН, інших військових формувань, що постали в час другої світової війни як вияв народного гніву і болю за кривди, завдані тиранією?61
Сьогодні вже мало хто не погоджується з думкою, що збройний спротив німецьким окупантам і антирадянська резистенція під егідою Організації Українських Націоналістів не були явищем, насадженим згори. Починаючи повстанський рух знизу, українська громадськість активізувала зусилля провідників ОУН у пошуку можливостей до створення незалежної Української держави. З позиції сучасного розважливого спостерігача той рух був заздалегідь приречений: надто вже сильними були тоталітарні системи, що зійшлися у вирішальній сутичці, - Німеччина та СРСР. Ідеологи й вожді цих країн не залишали жодного шансу на створення незалежної української держави: нацизм не знаходив для неї місця в арійській моделі "нової Європи", а сталінізм за природою своєю не міг відмовитись від "ласого шматка", що дістався йому в спадщину від "єдиної і неділимої".
То що ж могло захопити й повести на жертовне та самозречене протистояння тоталітаризму сотні тисяч селян, ремісників, студентів, учителів, військових і робітників. Відповідь одна - ідея Української соборної суверенної держави, яку плекало не одне покоління борців за її волю.
Війна підняла значні духовні та моральні сили українського народу. За роки війни через УПА пройшло від 300 до 400 тисяч чоловік, сотні тисяч співчували та посильно допомагали повстанцям. Втрати ОУН і УПА та їх прихильників лише за період з літа 1944 до кінця 1946 рр. склали 56,6 тисяч вбитими і 108,5 тисяч полоненими та заарештованими. Тисячі сімей були вислані до Сибіру й Казахстану.62 Внаслідок бойових дій та репресій проти національно-визвольного руху в західних областях загинуло понад 25 тисяч радянських військовослужбовців.
На тілі українського народу з'явилася глибока незагойна рана, яка проходить серцями мільйонів людей - і тих, хто в роки війни зі зброєю в руках по обидві сторони фронту брав участь в братовбивчій війні, і тих, хто знає про ті події лише з публікацій періодичних видань та книг. Гостроту болю не зменшили ані референдум 1 грудня 1991 р., який реалізував головну мету ОУН і УПА - створення незалежної Української держави, ані увічнення пам'яті полеглих у боротьбі за неї в тих місцях, де гриміли бої за національні ідеали.
Шлях до громадянського миру й згоди важкий і тернистий. Але кожен має пройти свій відрізок цієї "дороги до храму". Вже час "збирати каміння".
Джерела
1 Повний текст програми публікується в дод. "А" до статті А. Жуковського "Як творилася Українська Повстанська Армія" // УПА й національно-визвольна боротьба в Україні у 1940-1950 рр.: Матеріали Всеукр. наук. конфер. 25-26 серпня 1992 р. - К., 1992 - С. 64-67.
2 Миткалик І. Українська Повстанська Армія - Українська Народно-революційна армія отамана Т.Бульби-Боровця // УПА і національно-визвольна боротьба в Україні у 1940-1950 рр.: Матеріали Всеукр. конфер. 25-26 серпня 1992 р. - К., 1992. - С. 68.
3 Косик В. Україна і Німеччина у другій світовій війні. - Париж - Нью-Йорк - Львів, 1993. - С. 239.
4 Див.: Миткалик І. Українська Повстанська Армія - Українська Народно-революційна армія отамана Т.Бульби-Боровця // УПА і національно-визвольна боротьба в Україні у 1940-1950 рр.: Матеріали Всеукр. конфер. 25-26 серпня 1992 р. - К., 1992. - С. 69.
5 Сергійчук В. ОУН і УПА в роки війни: Документи і матеріали // Молодь України. - 1992. - 3 вер.
6 Верига В. Втрати ОУН в часи світової війни. - Торонто: Новий шлях, 1991. - С. 139.
7 Книш З. Б'є дванадцята: Спогади й матеріали до діяння ОУН напередодні німецько-московської війни 1941 р. - Торонто: Срібна сурма, 1958. - С. 78-79.
8 ЦДАВО України, ф. 4620, оп. 3, спр. 378, арк. 35.
9 Омелюсік О. УПА на Волині в 1943 році. - В кн. Літопис Української Повстанської Армії. - Торонто: Літопис УПА, 1969. - Т. 1. - Кн. 1. - С.38.
10 Дзюбак В.В.