Xreferat.com » Рефераты по истории » Реформи Івана IV Грозного

Реформи Івана IV Грозного

виконувати цей наказ і буде продовжувати такого роду дії.

В той же день, 27 лютого 1549 р., відбувся другий виступ Івана IV. За своїм значенням він був повторенням урядової декларації, але тільки не перед боярами, проти яких була направлена сама декларація, а перед дітьми бояр і дворян, чиї інтереси виражала і захищала урядова декларація.

Закономірним результатом політичних подій 27 лютого став закон від 28 грудня 1549 р., який являв собою початок реалізації політики, проголошеної в декларації Івана Грозного від 27 лютого. Закон від 28 лютого був прийнятий без участі бояр: добившись від них прийняття умов, сформульованих в царській декларації, уряд Івана IV не врахував за потрібне передавати на розгляд бояр текст нового закону і він був прийнятий на засіданні «ближньої думи» за участю митрополита Макарія.

Розгляд матеріалів, пов’язаних з лютневою декларацією Івана Грозного, показує, що до цього часу політика уряду вже визначилась як політика захисту інтересів поміщиків (дітей боярських) і боротьби за ліквідацію наслідків боярського свавілля часів боярського правління. Виступ царя в ролі захисника інтересів «дітей боярських», майбутнього дворянства, це безумовно початок політики, що досяг свого повного розвитку в період опричнини.

Уряд Івана Грозного, виступаючи проти бояр і на захист дітей боярських – поміщиків, прагнув представити себе захисником «всех крестьян царствия своего». Очевидна мета полягала в тому, щоб заявами про захист всіх селян прикрити справжні наміри. Особливо яскраво тенденція зобразити політику уряду Івана IV як таку, що має всенародний характер, виступає в промові Івана Грозного на Стоглавому соборі 1551 р. цар виносив на розгляд служителів церкви і всіх бояр наступні питання, так звані «Царські питання»:

Про загальний перепис земель.

Про порядок нагляду за ногайськими послами і гостями.

Про порядок утримання вдів «дітей боярських».

Про впорядкування справи роздачі маєтків.

Про застави за кордоном.

Про мито за перевезення через річку і за проїзд мостом.

Про монастирські, княжі і боярські слободи та ін.

Головне місце в програмі урядових заходів займало земельне питання. Удільна його вага в розробленому Іваном Грозним плані реформ виступає уже в тому факті, що із загальних 12 пунктів, з яких складались «Царські питання», 5 присвячені земельним справам. План уряду передбачав загальний перегляд земельних володінь, що знаходились у «служилых людей». Необхідність цього заходу мотивували тим, що роки боярського правління призвели до великих змін в області землеволодіння, які виражались у зосередженні великої кількості земель, на відміну від часів смерті Василя ІІІ, в руках одних, і паралельно з цим йшов процес обезземелення інших. Задача, яка стояла перед урядом, полягала в тому, щоб пожалувати те, чого не вистачало, за рахунок надлишків земель, відібраних у тих, хто збільшив свої володіння в роки правління бояр.


РОЗДІЛ ІІ. РЕФОРМИ ІВАНА IV


2.1 Обрана Рада


Як було сказано вище, в 1545-1547 рр. було здійснено декілька заходів, що були покликані підкреслити перехід всієї повноти влади до молодого самодержця: Іван Васильович почав ходити у військові походи, одружився на Анастасії Романівні, прийняв титул царя.

Послідовні невдачі спроб різноманітних «боярських партій» назавжди закріпитись при владі, невдоволення низьких верств класу служивих засиллям деяких партій біля престолу, недостатні можливості молодого царя для управління такою великою державою і необхідність проведення багатьох перетворень призвели до створення своєрідної урядової групи компромісу між різними верствами панівного класу, що пізніше отримала назву від Андрія Курбського «Обрана Рада». « ...Выдвинулось и стало около престола несколько дельных, благомыслящих и даровитых советников - Избранная рада». [2.5.:483]

Роль найбільш яскравих фігур в її складі зіграли люди, які не мали ніяких титулів і які не були пов’язані ані з царською сім’єю, ані з якимись аристократичними кланами родинними зв’язками. Отже, ніхто не боявся, що вони захоплять владу.

На політичну авансцену часів Обраної Ради виступили священик Благовіщенського собору в Кремлі Сильвестр і царський постільний Олексій Федорович Адашів. Окрім них до Обраної Ради увійшли князь Курлятів, князь Андрій Михайлович Курбський, дяк Іван Михайлович Висковатий і деякі інші представники аристократії.

Думки вчених розходяться стосовно мети цього гуртка і взагалі стосовно того, які люди його складали.

Платонов стверджує, що це була компанія бояр, об’єднаних з метою захопити владу, тобто політика Ради виражали інтереси людей, що входили до її складу. « ...Частный кружок, созданный временщиками для их целей, и поставленный ими около царя не в виде учреждения, а как собрание «доброхотающих» друзей». [2.10.:98]

Інша група вчених, зокрема Зимин і Смирнов, вважають, що ця група бояр виражали інтереси дворянства і далекоглядних кіл боярства. «Избранная Рада ...явилась проводником дворянских интересов». [2.3.:324]

Всього 10 років існувала Обрана Рада. Але навіть за цей короткий строк державний і соціальний устрій Росії зазнав колосальних змін, які не відбувались до цього кілька десятиліть помірного розвитку. Обрана Рада виникла не раніше 1549 р., а перестала існувати вже у 1560 р.

Виходячи з цього, я вважаю, що Обрана Рада носила продворянський характер. Виражати власні інтереси ця група людей не могла, бо зміни, які відбулись в державі в 1550 р. надто масштабні, щоб бути побічним продуктом діяльності, спрямованої на власне збагачення. Отже, друга група істориків була ближча до істини.

Обрана Рада розробили проект реформ. Одночасно свої «челобитные» подавав царю публіцист Іван Семенович Пересветов. Він радив шукати власну опору серед дворянства за рахунок бояр. В основу програми реформ були покладені думки, висловлені Пересветовим.


2.2 Перший Земський собор. Прийняття нового «Судебника»


Новому рівню політичної організації країни, що склався в середині XVI століття, мали відповідати і нові державні інститути – станові і представницькі установи, що відстоювали інтереси великих областей. Таким органом став Земський собор.

В лютому 1549 р. цар зібрав на нараду Боярську думу, Святий собор (вищих представників церкви) і вищих представників боярства і дворянства – перший Земський собор. Цар звинуватив бояр у зловживаннях і насильстві, які вони чинили, коли Іван був ще малим, і нагадав їм, як вони знущались над ним самим. Потім він закликав забути все погане і діяти разом заради загального блага. Звідси і назва Собору – «Собор примирення». На Соборі було оголошено про намічені реформи і про підготовку нового зводу законів. Рішенням Собору дворян звільнили від суду бояр-намісників і надали їм право на суд самого царя.

Собор 1549 р. став першим Земським собором, тобто зібранням станових представників із законорадчими функціями. Його скликання відобразило утвердження в Росії станово-представницької монархії. Однак перший собор ще не носив виборного характеру і там не були присутні представники торгівельно-ремісницького населення і селян. Але ці дві категорії населення і в подальшому не грали якоїсь значної ролі на наступних соборах. Поява станово-представницької монархії означала, що тепер всі важливі рішення будуть санкціоновані представниками панівного класу.

Необхідно пояснити значення терміну «Земський Собор». Соловйов в цьому понятті бачив ознаку сили, що протистояла цареві, «сили народної». За його визначенням, Земський собор – це станово-представницький орган єдиної держави, створений на противагу феодальному праву. [2.12.:446]

На Земському соборі 1550 р. було прийнято новий звід законів, що увібрав в себе, на відміну від архаїчного зводу 1497 р., норми всіх основних розділів тодішнього права. (див. додаток 2) Принциповим нововведенням стало прокламування в заключних статтях двох норм: безперервності розвитку законодавства, а також публічного характеру вступу в законну юридичну силу цього документу. До речі треба сказати, що в ньому врахована і судова практика тогочасної Росії.

Новий звід повністю відповідав потребам середини XVI століття. Наприклад, в ньому вперше вводилось покарання за хабарництво. В новому законодавчому документі з’явились норми права, які до цього часу існують не тільки на території Росії. Інститути влади, що виникали раніше, отримували уставні грамоти, тобто «подписывались под Судебник». Пізніше видавались нові документи, що лише доповнювали його.

Було підтверджено і уточнено норми переходу селян в Юр’їв день, збільшено «пожиткове», посилено владу феодалу над селянами, юридична сила «Судебника» розповсюджується на щойно приєднані землі. Було ліквідовано привілеї монастирів не платити податки до казни. Заборонено було передавати в холопи дітей боярських, введено покарання для бояр і дяків, що давали хабарі.

Таким чином, в середині XVI століття в Росії почала утверджуватись станово-представницька монархія в особі Земського собору, робота якого базувалась на новому зводі законів.


2.3 Реформи в органах управління


Центральною реформою органів управління стало скасування «кормлений», розпочате ще за Олени Глинської, і створення принципово нових органів управління на місцях. Це потягнуло за собою зміну у всіх важливих галузях життя суспільства, на всіх рівнях держаного врядування.

В той час землі, не внесені до реєстру княжого двору, входили до кола місцевого управління, якому належало все те, що не експлуатувалось княжим двором. Це управління здійснювалось намісниками і волостителями. Посада управителя мала назву «кормление», бо він харчувався за рахунок тих, ким сам управляв. Намісництва роздавались не за урядову працю, а за придворну службу. В цьому і була причина реформування цієї системи в 1550 р. «Так как примитивная система кормлений не могла удовлетворять требованиям времени, росту государства и усложнению общественного порядка, то ее было решено заменить иными формами управления». [2.9.:117]

Перший момент обмеження в тому, що центральний уряд став точніше визначати законодавчим шляхом встановлені за звичаєм або просто в ході багаторічної практики права і відповідальність обласних управлінь. Виразився цей момент в законі, прийнятому на другий день після царського виступу 27 лютого 1549 р. Цар з боярами наказав надалі у всіх містах землі Московської дітей боярських не судити ні в чому, окрім «душегубства и татьбы и разбоя с поличным». Цей закон передбачав те, що віднині дворян у найбільш важливих справах має право судити лише Царський суд, а не Боярський, як то було раніше. Це відбулось, безумовно, під тиском помісного дворянства.

Від зміни потерпають не тільки права місцевих правителів, але й сам порядок ведення судових процедур. Засобом для обмеження влади цих місцевих правителів слугував подвійний нагляд за ними, що йшов, як тоді казали, одночасно зверху і знизу.

Ця реформа поклала початок перебудови системи управління, розширила компетенцію судових приказів, які витісняли на місцях «кормленщиков», таким чином посилюючи позиції дворянства і місцевої влади. Ці заходи обмежували не лише свавілля, але й сам обсяг повноважень, бо з їхньої компетенції забрали всі найважливіші справи. Подальша доля цього інституту влади і до цього часу є спірним питанням.

Одним з елементів відміни «кормлений» була земська реформа, сутність якої полягала в тому, що деякі державні функції передавались земським старостам, обраним місцевим населенням. «Она состояла в попытке совсем отменить кормления, заменив наместников и волостелей выборными общественными властями, поручив самим земским мирам не только уголовную полицию, но и все местное земское управление вместе с гражданским судом. Решено было постепенно отменить все «кормления» и предоставить местному населению право выбирать самим своих управителей и судей». [2.5.:92]

До відома виборних осіб передавались не тільки суд і поліція, але й фінансове управління. Іноді старости отримували функції окремого інституту, і тоді перед очима ставала картина повної форми самоуправління. Ці органи місцевого управління найбільш повно замінили старі.

Зміна влади на місцях не могла не вплинути на зміни в центральних органах управління.

Процес становлення централізованої влади, який виражав інтереси правлячої верхівки і дворянства, відбувається в 1548-1549 рр. становленням цілого ряду центральних відомств – приказів і розростанням функцій канцелярій Великого двору і Казни. Формування нових центральних органів влади було прискорено через введення інститутів самоврядування на місцях, а утримання нових установ забезпечувалось особливими грошовими зборами на їхню користь.

Формування представницьких інститутів на місцях мало зворотною стороною посилення контролю з боку центру. Це не могло не викликати перебудови московських установ, що диктувалось також державними потребами, що і надалі розростались.

Централізація влади призвела до появи нової структури організації влади, але її характерною рисою була надзвичайна роздробленість відомств і відсутність чіткого розмежування функцій між ними. Територіальна роздробленість місцевого управління поєднувалась ще з його відомчою складністю. «В Дворцовой тетради 1552-1562 годах записано до 50 больших и дворовых дьяков, возглавлявших главнейшие приказы или избы». [2.11.:158]

В результаті перетворень створюється величезний бюрократичний апарат, який, звичайно ж, неможливо назвати позитивним результатом. Однак цю реформу відрізняє комплексність і цілеспрямованість. Так вважають декілька істориків. «Они совершались в одном строго определенном направлении: определение прав кормленщиков, доклад, введение земских заседателей в суд кормленщиков... - все это были, по-видимому, последовательные моменты одного процесса...». [2.5.:97]

Такі грандіозні зміни, які практично створювали нову структуру влади, потребували підкріплення в існуючому тоді законодавстві, а законодавство те було створене ще за Івана ІІІ. Отже, воно було застарілим і не відповідало новій системі управління. Тому цар запропонував, а бояри затвердили і доповнили «Уложение» Івана ІІІ відповідно до нових потреб Росії.

Влітку 1550 року царем і Боярською думою був прийнятий новий «Судебник», який повністю відповідав потребам того часу.

На думку багатьох вчених, спірним питанням є питання про те, чи були перетворення засновані на праві або проходили просто за волею царя. Більшість істориків стверджує, що ці реформи базувались на праві і крім того відрізнялись правовою спрямованістю. « ...царь предложил ...грамоты уставные, ...дабы чиновники не могли действовать самовластно и народ не был безгласным». [2.4.:486]

Скринніков же має абсолютно відмінну від інших точку зору. «Важной особенностью почти всех новшеств середины XVI века было... отсутствие у них законодательной в основы. Приказы не имели регламента, который определял бы структуру новых учреждений и регламентировал и деятельность». [2.11.:159]

Не дивлячись на думку історика, я вважаю, що ці реформи базувались на праві, проводились відповідно до правових норм, а створення системи управління відбувалось відповідно до законодавства. Перетворення відрізнялись чіткою направленістю, а всі зміни структури влади відбувались комплексно і виражали інтереси населення і, можливо, дрібного дворянства. Однак ці реформи призвели до створення нової структури, що відрізнялась бюрократизмом, який навряд чи є позитивним результатом.


2.4 Зміни в церкві. Культура в 50-ті рр.


Схваливши новий звід законів, Іван Грозний провів в Москві Собор Слуг Божих, який затвердив всі запропоновані ним (царем) постанови.

Слідом за законодавчою реформою прийшли зміни в церкві, схвалені на Стоглавому Соборі. Їхня сутність полягала у зміні не тільки обрядів, книг, які плюндрувались неграмотними писцями, але й у зміні самої моралі духівництва, щоб шляхом навчання виховати гідних служителів церкви, встановити правила благочестя, викорінити спокусу з монастирів, очистити християнство руське від усіх останків давнього язичництва.

Собор провів ряд заходів, які принесли позитивний результат. Обмежуються права церкви, виховують грамотних служителів церкви, змінюють характер самої служби, проводять її уніфікацію, бо в самій церковній організації існували відмінності у складі «святих» і не було чіткого порядку у виконанні церковних обрядів, відсутньою була чітка система внутрішнього розпорядку. « ...многие постановления Собора были полезны для церкви и имеют свое несомненное достоинство. Таковы его определения о заведении училищ при церквах, об учреждении старост для надзора за благочинием духовенства, защите судебных прав клира, мысль об исправлении церковных книг, об истреблении соблазнительных пороков духовенства, суеверий и зловредных обычаев народных».

Зміни, що відбувались в церкві, мали позбавити її занадто великої самостійності, підкорити її інтересам держави, хоча час для цього ще не настав. Щоб закріпити нове відношення держави до церкви, складається ряд праць, які проповідували нові вигідні ідеї.

Рішення, прийняті на Стоглавому соборі в 1551 р., зробили його найбільш відомим. На перший план виходять комплексність реформ, тісна співпраця держави з церквою, тенденція до єднання.

Продовжуючи реформи церкви, Іван IV намагається збагатити культуру Росії і просвітити її за рахунок здобутків західної культури. Це були роки реалізації масштабних планів. «Иоанн ...предложил ...вывести оттуда в Москву не только ремесленников, художников, аптекарей, типографщиков, но и людей искусных в древних и новых языках - даже феологов!». [2.4.:484]

З цієї цитати можемо дізнатись про великі плани Івана Грозного щодо збагачення культури Росії, яким, на жаль, не судилось втілитись в життя, бо Іван Грозний наткнувся на політику Ганзи і Лівонського ордену, яких лякало таке швидке посилення Росії. Але багато із запрошених іноземців стали в пригоді Іванові Грозному, передусім в справі громадського просвітництва. В результаті розвивається публіцистика, іконопис, інші види мистецтва.

«Настала неповторимая, но краткая пора расцвета русской публицистики». [2.11.:147]

Починається період посиленого розвитку культури Росії, яка в усьому була обумовлена політикою Москви, але період цей був надто короткий. Реформи церкви обумовлювались зміцненням самодержавства і інтересами самої держави, таким чином, вони були необхідні в той період часу, адже тоді церква відігравала велику роль у всіх галузях життя народу і без змін її залишати було б нерозумно.


2.5 Дипломатичні і торгівельні контакти


Цей період можна вважати періодом розквіту дипломатичних і торгівельних відносин з країнами Заходу. Прикладом цього може слугувати встановлення дипломатичних відносин з Англією в 1533 р., а пізніше і підписання з нею торгівельних договорів. Торгівля з Заходом була транзитною, бо проходила через посередників, Лівонію, що зменшувало її прибутковість. Це, звичайно, не подобалось ані цареві, ані російській аристократії. Але зі встановленням контактів з Англією у Росії різко виріс інтерес до європейської торгівлі. Однак вести торгівлю через Біле море було невигідно, бо цьому заважали жорсткі природні умови, і тому торгували через Балтійське море. Для поліпшення ситуації в 1556 р. починається будівництво нового порту. «Иоанн дал наконец торговую жалованную грамоту англичанам, установив в ней, что они могут свободно купечествовать во всех городах России, без всякого стеснения и не платя ни какой пошлины... С того времени пристань св. Николая ...оживилась и сделалась важным торговым место». [2.4.:533]

Щоб залучити іноземних купців, російським забороняється їздити до Лівонії, щоб іноземці могли вільно в Росії торгувати, але цей план провалився. «Западные торговые суда продолжали плавать в Ригу, Ревель и немецкую Нарву, минуя русский «город», не имевший ни торговой биржи, ни налаженного товарооборота, ни складов». [2.11.:233]

Для підтримання прибутковості торгівлі Іван Грозний створює сприятливі умови для її розвитку. Причиною цього є не тільки прибутки до казни, для самого правителя, аристократії, але й необхідність коштів для проведення перетворень в країні. Таким чином, розвиток торгівлі сприяв подальшому розвитку суспільства, хоча заходи, зроблені для цього, навряд чи можна назвати завершеними.


2.6 Зміни податкової системи


Період реформ 50-их рр. співпадає з Казанською війною. Як відомо, війна і реформи потребували великих коштів і тому проводяться різного роду фінансові перетворення. До того ж Росія успадкувала податкову систему з часів роздробленості держави на князівства. В кожній землі існувала своя податкова система, своя системи повинностей, відповідні традиції і тому податкова система була застарілою і не відповідала вимогам часу.

Реформа оподаткування мала декілька напрямів. Перша реформа боляче вдарила по монастирях. В 1548-1549 рр. почалась, а в 1550-1551 рр. була проведена відміна фінансових виплат на рахунок сплати основних аналогів і різноманітних проїзних і торгівельних мит – основного джерела прибутку монастирів.

В «Судебнику» 1550 р. тархани, тобто звільнення від сплати частини або всіх виплат на рахунок держави, були відмінені, а в травні 1551 р. була проведена перереєстрація всіх жалуваних грамот з приміткою. Була встановлена єдина міра визначення прибутковості – «соха» - земельна одиниця. Було введено нові податки: «пищальные деньги», «полоняные». Не тільки вводять нові податки, але й набагато збільшують розмір старих. Наприклад, відбувається збільшення ставок одного з головних поземельних податків, «ямських грошей».

Урядовці вирішили в централізованому порядку використати нові можливості селян у виплаті податків. Не дивлячись на чіткий напрям збільшення податкового тиску, збідніле дворянство змусило казну зробити великі поступки на користь військового дворянства. «Отныне служилые люди платили гораздо меньшие налоги со своих земель, чем крестьяне с Севера и монастыри. Налоговые льготы должны были приостановить ...разорение мелкопоместных дворян, составлявших ядро русской армии». [2.11.:173]

За характером податкових змін можна зробити висновок, що вони були спрямовані на збільшення прибутків держави. Відбувається різке і помітне зростання грошового податкового тиску. Ці перетворення відрізнялись комплексністю і конструктивністю. В результаті реформ влада домоглась єдності в податковій сфері. І ще раз можна наголосити про явний продворянський характер перетворень.


2.7 Реформи в армії


З Казанською війною також біла пов’язана реформа в армії, котра почалась в 1556 р. В результаті декількох невдалих походів стадо зрозуміло, що старий спосіб організації армії вже не здатен приносити успіхів в нових умовах ведення бою.

По-перше, було змінено сам спосіб набору до армії, починають проводити заходи, щоб зацікавити якомога більшу кількість людей: « ...установив службу не только с поместьев, но и с вотчин боярских, так что владелец ста четвертей угожей земли должен был идти в поход на коне и доспехе, или вместо себя выслать человека, или внести уложенную за то цену в казну... Иоанн назначил всем денежное жалованье во время похода и двойное боярским детям, которые выставляли лишних ратников сверх определенного законом числа». [2.4.: 545]

Військо вже комплектували не тільки з руських воїнів. До другої половини XVI століття до війська були залучені козаки, що жили на Дону. Використовувались вони в основному для несення прикордонної служби. «...усмиренные народы казанские давали нам ратников; а князья черкесские приезжали служить царю с многолюдными конными дружинами». [2.4.:545]

Створивши таку систему комплектування, Іван Грозний отримує міцну базу для подальших змін в структурі армії. Ядром війська стає кінне дворянське ополчення.

З’являється новий постійний вид війська – стрілецьке. (див додаток 3) Воно формувалось в якості постійного контингенту піхоти (почасти кінноти), озброєні вогнепальною зброєю. Вони забезпечувались колективно землею, міськими дворами, які не оподатковувались, невеликими грошовими виплатами, зберігали стрільці і право на дрібну торгівлю і ремесла.

Модернізація і хороші умови для існування стрільців у другій половині XVI століття перетворили постійне стрілецьке військо на найміцнішу бойову силу Російської держави.

Завдяки змінам, проведеним в армії, її озброєння набуло своєрідного «єдиного обличчя». Кожен воїн мав на озброєнні залізний шолом, панцир або кольчугу, шаблю, лук і стріли.

До змін в армії додається поява артилерії. Збільшується артилерійський парк, обслуговуючі гармати, гарматники були виділені в особливу групу служивих людей.

Спірним питанням в реформі армії є питання чисельності війська. Перший полюс його представляє Скринніков. Він вважає, що армія за Івана Грозного була невелика: «В походе 1562 года полевая армия насчитывала 18 тысяч детей боярских. Их сопровождало до 20-30 тысяч их холопов». [2.11.:246]

Більшість вчених дотримується думки, що військо до кінця XVI століття нараховувало не менше 100 тисяч осіб. Цю точку зору може підтвердити Карамзін: «Имев под Казанью 150000, Иоанн чрез несколько лет мог выводить в поле уже до трехсот тысяч всадников и пеших». [2.4.:545]

Я вважаю, що чисельність війська дорівнювала або хоча б була близька до 100 тисяч чоловік, оскільки декілька десятків тисяч воїнів не могли представляти велику армію, а той період часу характеризується великими військовими перемогами.

В результаті реформ була створена міцна боєздатна армія, здатна протистояти сильному і міцному противнику. Армія XVI століття набагато перевищувала армію Московського князівства XV століття, а створивши таку міцну армію, Іван Грозний отримав право більше вимагати від неї, що збільшувало її боєздатність.


2.8 Зміни в земельному законодавстві. Обрана «тисяча»


Центральним питанням внутрішньої політики 50-их років є земельне. Характер земельної політики середини XVI століття визначився вже в першому великому заході в області земельного питання. Цим заходом було «испомещение» наказом від 3 жовтня 1550 р. дворянської тисячі біля Москви, на основі чого планувалось збудувати новий «Государев двор» не за територіальним принципом, а за ознаками знатності і службової вдачі. «Реформа выдвинула чиновный принцип, в основе которого лежали такие признаки, как знатность и служебное преуспевание». [2.11.:165]

До цієї «тисячі» (усього 1078 дворян, за іншими даними 1070) були зараховані дворяни, які не мали власної землі поруч з Москвою що ускладнювало їхню службу при дворі. Цей крок дозволив урядові завжди мати під рукою людей, яких можна було призначати воєводами в полки, головами в сотні, відправляти з дипломатичними дорученнями до сусідніх країн. (див. додаток 4)

В процесі реалізації наказу від 3 жовтня 1550 р. була укладена так звана Тисячна книга, яка вміщувала в собі списки всіх дітей боярських, що увійшли до складу тисячі.

До списку кращих слуг були занесені імена удільних князів – Бєльського, Мстиславського і Глинського, а також добра половина Боярської думи. Удільні правителі перетворювались на державних поміщиків, яким наказ давав право за необхідності мешкати не в своїх столицях, а в підмосковному помісті, щоб бути готовими до посилки за призначенням.

Ці перетворення мали б повернути єдність селянського стану. Але реформа наштовхнулась на деякі труднощі. Для наділення дворян землею потребувалось не менше 118 тисяч чвертей ріллі, а такої кількості землі у казни не було на той час. І тому реформа з самого початку здійснювалася лише частково. Для мешканців Новгороду землі взагалі не вистачило. Таким чином через віддаленість Новгорода від Москви його поміщики практично не могли слугувати столиці. (див. додаток 5)

Розміри підмосковних наділів дітям боярським визначались у 200, 150 і 100 чвертей землі в залежності від того, до якої з трьох статей (на які була розбита «тисяча») відноситься цей син боярський. Документ цей встановлював порядок поповнення «тисячі» в разі смерті когось з її членів.

В ході реалізації реформи деяким поміщикам землі не вистачило, але сам цей процес був заходом величезного масштабу в галузі земельних відносин. В результаті дворяни-поміщики отримали в свої руки більше 100 тисяч чвертей ріллі з відповідною кількістю луків і лісів.

Одним з важливих кроків Івана Грозного є присуд від 11 травня 1551 р. Значення його полягає в тому, що він формулює основні принципи політики уряду Івана Грозного по відношенню до двох категорій феодального землеволодіння: монастирського і княжого. Акт цей встановлював ряд заходів, спрямованих проти посилення таких землевласників. По-перше, заборонялась купівля монастирями та іншими представниками церковного землеволодіння земель без попередньої доповіді про це цареві.

Другий пункт розповсюджував обов’язковість доповіді про земельні вкладення в

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: