Рівненщина у Великій вітчизняній війні
Восени 1942 р. ОУН (б) взяла курс на створення партизанської армії, яка мала боротися як з окупантами, так і з польськими та радянськими партизансько-підпільними формуваннями. В цю партизанську армію явочним порядком було включено збройні формування Бульби і ОУН(м). Армію назвали, як і бульбівську, – УПА. Очолив її один з керівників розформованого німцями «Нахтігалю» Р. Шухевич (бойовий псевдонім Т. Чупринка).
УПА користувалася широкою підтримкою західноукраїнського населення і за своїм складом була переважно селянською. Вона налічувала десятки тисяч бійців (за деякими оцінками, на початку 1944 р. – до 100 тис.), які діяли переважно на Волині, у Поліссі, в Галичині.
Керівні кадри повстанської армії складалися, головним чином, з бандерівців. Але ОУН (б) не претендувала на монополію, а розглядала армію як національну. З ініціативи С. Бандери у липні 1944 р. біля Самбора у Галичині відбулися збори представників різних організацій, за винятком ОУН(м), на яких утворився координаційний воєнно-політичний центр – Українська головна визвольна рада (УГВР).
У 1942–1943 pp. УПА значну частину своїх зусиль присвятила боротьбі з польськими збройними формуваннями, підпорядкованими лондонському емігрантському урядові Польщі – Армією Крайовою (АК). Ця боротьба (розпалювана й німецькою адміністрацією, якій була вигідна ворожнеча двох пригноблених народів) набула характеру етнічної чистки як з боку УПА, так і з боку АК. Найбільше страждало в ній мирне населення. Аківці вирізали безборонне населення українських р-нів Холмщини, оунівці тероризували польське населення Волині.
Коли Червона армія зайняла Лівобережжя і Донбас, війна між УПА і німецькими гарнізонами майже вщухла. Будучи переконаними у тому, що сталінський режим знову запанує над
Размещено на