Xreferat.com » Рефераты по истории » Визвольна війна українського народу 1648-1654 р.

Визвольна війна українського народу 1648-1654 р.

почалась 18 червня з традиційних рицарських поєдинків і невеликих сутичок. 19 червня козацьке військо й татари пішли в рішучий наступ. Поляки втратили майже 7 тис. вояків. Значних втрат зазнали й козаки. Бої відновилися о 8 годині ранку 20 червня наступом поляків і шквальним гарматним обстрілом бойових порядків козацьких полків і татарського табору на невеликому узвишші. Чимало татар було вбито, в тому числі й з найближчого оточення хана. Іслам-Гірей залишив поле бою і почав відступати. Хмельницького, котрий разом зі своїми охоронцями кинувся їх затримати, Іс-лам-Гірей силою забрав з собою.

Зоставшись без Хмельницького, козаки обрали гетьманом кропивнянського полковника Філона Джеджалія, а згодом Гладкого й продовжували боротьбу. Спроби короля Яна Казимира дипломатичним шляхом змусити козаків капітулювати були марними. Гладкий, знаючи бойовий настрій козацтва, погоджувався на мир лише на умовах Зборівської угоди. Він так організував оборону табору, що всі спроби поляків взяти його штурмом закінчилися безрезультатно. 10 діб оточені мужньо оборонялися. За цей час поляки впритул наблизилися до козацького табору, артилерія обстрілювала його з боку Пляшівки майже безупинно. Рада старшини вирішила вивести військо з оточення й відступати разом із усім табором. Вихід з ворожого кільця очолив Богун. Під його командуванням козаки вночі 30 червня збудували з возів, повстин, наметів, різного посуду й шмаття три переправи через р. Пляшівку та ближні болота. Вранці кіннота почала виходити з оточення. Однак в обозі пішла чутка, що козаки залишають се-ляк напризволяще. Почалась паніка, люди кинулися до переправ і розтоптали їх. До того ще й вдарила польська артилерія, пішли в атаку драгуни. Частина козацьких полків організовано відійшла на схід. Але багато козаків і селян потрапили s оточення окремими загонами й мужньо оборонялися до останнього подиху. На полі бою і в околицях Берестечка загинуло 50 тис. козаків.

Тоді як козаки билися під Берестечком, перейшли в рішучий наступ литовські війська гетьмана Радзивілла. Вони розігнали повстанців на Гомельщині, відтіснили загін Шохова і 26 червня завдали поразки Чернігівському полку під Ріпками. Полковник Небаба мужньо бився в перших лавах, втратив руку, але продовжував оборонятись, аж доки не впав під шаблями двох литвинів. Не захотівши втягуватися в тривалу облогу добре укріпленого Чернігова, Радзивілл повів війська на Київ. Київський полковник Антон Жданович безуспішно намагався зупинити наступаючих між Вишгородом і Києвом, але під тиском київської аристократії не наважився обороняти місто й відвів полк униз по Дніпру. 25 липня литовське військо вступило до Києва й понад місяць утримувало його, аж доки обстановка в Україні не почала змінюватися.

Поразка під Берестечком і втрата Києва завдали серйозного удару Україні. Але ні серед старшини, ні серед рядових воїнів та мирного населення не відчувалося зневіри чи розгубленості. Гладкий, Джеджалій і Богун не тільки відводили козацькі полки на схід, а й громили авангардні частини польської армії. На початку серпня 2 тис. козаків і 500 татар завдали поразки передовим частинам поляків під Таборівкою, відкинули їх і оволоділи Паволоччю. Такий планомірний відступ армії дозволив старшині організувати оборону придніпровських міст і містечок, яка вимотувала сили противника й завдала йому відчутних втрат. Жителі невеличкого містечка Триліси під Фастовом вчинили опір усій польській армії. 600 козаків три доби відбивали штурм за штурмом. Увірвавшись до міста, вороги не залишили живими ні жінки, ні дитини, а захопленого в полон непритомного від ран сотника Богдана посадили на палю. Вночі жителі викрали труп сотника й поховали його за християнським обрядом.

Однак Хмельницькому й старшині не пощастило перешкодити з'єднанню польського та литовського військ під Васильковом і зупинити їхнє просування. Козацькі полки зосередилися під Білою Церквою, яка була добре укріплена й забезпечена всім необхідним для тривалої оборони. Перші напади польсько-литовського війська на початку вересня козаки відбили. Тим часом до Білої Церкви прибували нові й нові загони добровольців. Штурмуючи Білу Церкву, 70-тисячна польсько-литовська армія не зчулась, як сама опинилася в оточенні 100-тисячної української армії і татар. Припинилася доставка харчів і фуражу, почалися хвороби й епідемії, від яких померло чимало вояків, у тому числі й Вишневецький. Одночасно активізувалися повстанці на Волині та Поділлі. Вони визволили частину Брацлавщини, здобули сильну фортецю Бар, штурмували Кам'янець-Подільський, увійшли у Фастів та інші населені пункти. Польсько-литовське військо опинилося в катастрофічному становищі.

Однак Хмельницький і його найближче оточення несподівано для всіх 5 вересня почали переговори з польським командуванням про мир. Дізнавшись про це, селяни обурилися. Вони 6 вересня оточили білоцерківський замок, де велися переговори, й почали його штурмувати. Козацька старшина з великими труднощами відбила напад, але не змогла захистити польських комісарів, коли вони виїхали з Білої Церкви. Повстанці перебили челядь і захопили дипломатів, Хмельницький силою придушив повстання, визволив бранців і нещадно розправився з призвідцями заворушення. Після того відновив переговори з коронним гетьманом Миколою Потоцьким, котрий вже збирався відводити війська. 18 вересня був підписаний Білоцерківський договір. За його умовами козацький реєстр скорочувався до 20 тис, чол. Козаки могли жити лише в Київському воєводстві. Польсько-шляхетським військам заборонялось дислокуватися на його території. Не вписані до реєстру козаки мали повертатись у підданство шляхти, яка перший час обмежила свої панські апетити збиранням податків лише з млинів і корчмів. Гетьман підпорядкувався польському королю та позбавлявся права зносин з урядами зарубіжних країн. Виборність гетьмана була скасована. Оголошувалася амністія українській шляхті, поновлювалися права православної церкви. Однак договір не влаштовував жодну із сторін: кожна з них розуміла хиткість миру й плекала надію надалі розв'язувати конфлікти за допомогою зброї.


5. Воєнні дії у 1652—1653 pp.


Протягом жовтня—листопада 1651 р. Хмельницький вивів війська з Чернігівщини ї Брацлавщини, склав реєстр і направив його на затвердження до Варшави. Проте польський сейм підмовився його схвалити. З часом Хмельницький переконався у власній неспроможності змусити народ прийняти тяжкі умови миру. Повернення шляхти до своїх маєтків супроводжувалося масовими виступами селян, міщан і козаків проти своїх недавніх ворогів. На гетьманські універсали про припинення свавільних дій мало хто звертав увагу. Полковники замість того, щоб їх виконувати, почали збирати під свої знамена всіх незадоволених. Страта Хмельницьким найбільш радикально настроєного полковника Лук'яна Мозирі мало зарадила справі. Почався масовий відхід української людності на Слобожанщину. Лише полковник Іван Дзиковський відвів на Слобожанщину понад 2 тис. козаків Чернігівського полку, їхній приклад наслідували також сотні сімей з Ніжинського, Миргородського, Полтавського та інших лівобережних полків, одержуючи на нових місцях всілякі пільги й привілеї. Це, в свою чергу, стимулювало нові хвилі переселення українців у межі Російської держави, що значно послаблювало воєнну могутність України.

На березень 1652 р. обстановка в Україні настільки загострилася, що могла перерости в загальне повстання як проти польської шляхти, так і українського гетьмана. Необхідні були термінові заходи, і Хмельницький вжив їх. 24 березня він розіслав по Україні універсали із закликом до полковників, осавулів і сотників готуватися до війни. Ініціаторів негайного виступу проти Речі Посполитої полковників М. Гладкого, С. Герасимова та кількох сотників старшинська рада присудила до смертної кари, і в березні вони були страчені. На чолі Переяславського, Черкаського, Чигиринського і Корсунського полків Хмельницький форсованим маршем непомітно наблизився до польського табору під горою Батіг між Південним Бугом і Собом, 22 травня козаки оточили, а вночі наступного дня наголову розгромили 20-тисячне польське військо. Сам гетьман Калиновський і його штаб полягли у битві. Це одна з найвидатніших перемог Хмельницького, яку сучасники порівнювали з перемогою карфагенського полководця Ганнібала над римською армією під Каннами. Одна частина козацького війська рушила на Кам'янець-Подільський, а інша на чолі з Тимошем Хмельницьким — на Молдавію. Наляканий таким розвитком подій, Лупул погодився виконати умови договору 1650 р. про видання Розанди заміж за Тимоша Хмельницького й розірвав зв'язки з Польщею. Щоб уберегтися від неминучої польської агресії, господарі Молдавії та Валахії направили у Москву посольства з проханням приєднати свої країни до Російської держави. Гетьман Хмельницький готував сили до повного визволення України.

Лише на кінець 1652 р. Польща оговталася від поразки. Проведене посполите рушення дало армії кілька десятків тисяч вояків, і в березні 1653 р. вона перейшла в наступ. Загони Стефана Чарнецького напали на Погребище, Немирів, Кальник, Коростишів та інші міста й захопили їх. Зустрівши організований спротив, Чарнецький відвів свої загоїти з контрольованої гетьманською адміністрацією території.

Одночасно в Молдавії підвело голови пропольськи настроєне молдавське боярство. Воно організувало змову, закликало на допомогу своїх однодумців з Валахії і Трансільванії й скинуло з престолу Лупула. На допомогу тестеві Хмельницький направив сина Тимоша з Вінницьким, Брацлавським і Уманським полками. 21—22 квітня 1653 р. козаки завдали поразки противникові і увійшли до Ясс.

Але намір Тимоша Хмельницького вторгнутися у Валзхію закінчився невдачею. 17—20 травня козацькі полки зазнали поразки під Тарговицею й мусили відступити в Україну. Наприкінці літа Хмельницький знову направив Тимоша з кількома тисячами козаків на допомогу Лупулу, який знемагав у боротьбі з опозиційним боярством. Козаки з запеклими боями пробилися до Лупула в Сучаву і взяли участь в обороги міста. 2 вересня Тиміш Хмельницький дістав поранення ядром у ногу й за декілька днів помер. Потерпаючи від нестатку продовольства і боєприпасів, козацьке військо 30 вересня капітулювало. При цьому воно вийшло з оточення зі зброєю та тілом сина гетьмана, яке пізніше було захоронено в Ільїнській церкві в Суботові.

На осінь 1653 р. польський уряд мобілізував 80 тис. шляхтичів і селян. У вересні король Ян Казимир зосередив своє військо під Жванцем на Поділлі. Звідси окремі загони розходилися по найближчих селах, змушуючи населення коритися польській владі. Козацьке військо Хмельницького також вирушило на Поділля й отаборилося під Гуся-тином. Почалися швидкоплинні, але жорстокі сутички між окремими підрозділами обох сторін. Козацькі частина рейдували по Волині й Галичині, виганяючи польську шляхту з насиджєних місць. Польська армія знову опинилася в оточенні. Противники готувалися до вирішальної битви. Однак тут знову відіграв свою не кращу роль кримський хан Іслам-Гірей. Діставши «упоминки» від Яна Казимира, він втретє відступився від союзу з українським гетьманом і уклав з польським королем мирний договір на умовах Зборівської угоди 1649 р. Хмельницький не брав ніякої участі в цій акції й активно готувався до прийому російських послів.


6. Переяславська рада 1654 р.


Під кінець визвольної війни відносини між Україною та Росією зміцнилися. Вони охопили різні сторони міждержавних зв'язків. Ідея об'єднання двох держав для подолання спільного ворога ставала реальною й була підтримана широкими масами населення. 1 жовтня 1653 р. у Москві відбулося нове засідання Земського собору, в роботі якого взяла участь патріарх Никон, митрополити, архієпископи, старшини монастирів та представники інших соціальних кіл населення. Собор постановив розпочати війну проти Польщі, а Олексій Михайлович, писалося в постанові, «Ізволив того гетьмачі Богдана Хмельницького і все військо Запорізьке з містами і землями прийняти під свою государеву високу руку». Через кілька днів для підписання договору з Москви в Україну виїхало посольство боярина Василя Бутурлна. Посольство повсюди радо зустрічало українське населення.

8(18) січня 1654 р. у Переяславі відбулася всенародна рада. На ній були присутні Богдан Хмельницький, генеральний обозний Федір Коробка, судді Самійло Зарудний та багато інших.

Учасники ради стали в коло, на середину вийшов Хмельницький і заговорив. Він нагадав присутнім про ті злигодні та нещастя, що їх зазнав український народ від поляків, турок і татар. З усіх правителів гетьман вважав найближчим до українців за їхньою православною вірою і зовнішньо-політичними інтересами російського царя. Наприкінці промови гетьман сказав: «Крім його царської високої руки, спокійнішого пристановища не знайдемо. А хто з нами не погоджується, тепер куди хоче — вільна дорога». На що учасники ради відповіли: «Волимо під царя східного, православного». Три рази осавул звертався до учасників ради з таким запитанням і тричі була відповідь: «Щоб вовік всі єдині були». Бутурлін передав Хмельницькому царську грамоту про взяття України під «монаршу» руку з обіцянкою захищати її від ворогів і в «ласці тримати». Після обіду козацька старшина й деякі інші делегати попрямували до церкви Успення складати присягу. Гетьман зажадав від Бутурліна, щоб той від імені царя заприсягався не порушувати прав і привілеїв українського населення. На що Бутурлін заявив, що в Росії присягають не царі, а його піддані, й відмовився задовольнити прохання гетьмана. Проте сам таку обіцянку дав. Це одразу ж спричинило напруження між учасниками ради й московським посольством. Однак після короткої наради Хмельницький і генеральна старшина, полковники, близько 100 сотників і представники від козацтва та міщанства склали присягу на вірність союзу з царем. Всього присягали, за деякими даними, близько 200 чоловік. Після цього Бутурлін вручив Хмельницькому атрибути гетьманської влади — булаву, бунчук, хоругву, а також дорогі ферезію і шапку. Переяславські міщани, не діставши гарантій збереження своїх прав, присягли лише під загрозою побиття киями.

Протягом січня—березня московські посланці приймали присягу від жителів 177 населених пунктів. Не скрізь вона проходила гладко й безперешкодно. Київський митрополит спочатку взагалі відмовився її складати. З різних причин не присягали козаки Уманського й Брацлавського полків. У кількох селах Полтавського й Кропивненського полків царські стольники були побиті місцевими жителями. Чорнобильські міщани «Москву неохоче прийняли». Подібні випадки траплялися і в інших місцях. Але більшість із 127 тис. приведених до присяги міщан і козаків зробила це добровільно, з щирою вірою в те, що при дотриманні обома сторонами умов договору Україна збереже завоювання козацької революції 1648 р. і здобуде незалежність від найненависнішого на той час противника, яким була Річ Посполита.

Одночасно козацька старшина виробляла умови державного статусу України. 17 лютого І654 р. генеральний суддя Зарудний і переяславський полковник Тетеря повезли до Москви на затвердження царя «Просительні статті» з 23 пунктів. У них містилися прохання" про збереження прав, привілеїв і маєтностей Війська Запорізького та української шляхти, про 60-тисячний козацький реєстр, плату старшині та козакам, збереження місцевої адміністрації it збирання нею податків для царської казни, право обрання гетьмана і надання йому на утримання Чигиринського староства, а також права зносин з урядами зарубіжних країн, невтручання царських воєвод та Інших урядовців у внутрішні справи України, козацькі й шляхетські вольності та залишення селян у феодальній залежності, збереження прав київського митрополита, направлення царського війська проти польської армії під Смоленськ, утримання російських залог на кордонах України з Польщею, оборону України від нападів татар і матеріальне забезпечення козацького гарнізону в Кодаку. В скороченій редакції більшість статей була затверджена царем і боярами. Однак гетьману заборонялися прямі зносини з урядами Туреччини й Польщі, що значно обмежувало автономні права України. Велику настороженість у козацької старшини викликало явне небажання царя та його оточення визнати повне самоврядування України, змиритися з відстороненням царських урядовців від збору податків і забороною російським воєводам втручатися у внутрішні справи українського суспільства. «Просительні статті», царські укази до них та інші аналогічні документи пізніше дістали назву «Березневих статей 1654 p.». Оригінали цих документів не знайдені, відомі тільки чернетки та копії з них.

Вчені по-різному оцінювали Переяславський договір між Україною та Росією 1654 р. Одні вбачали у ньому унію двох держав, другі — угоду характеру васальної залежності, треті — військовий союз, четверті — акт возз'єднання. Існували точки зору й про об'єднання двох держав, входження України до складу Російської держави. Але справа не у назві цього державного акту. Головне — не невизначеність державного статусу України в нових умовах. Підписуючи договір, кожна з сторін вкладала в нього свій зміст: російська вважала його узаконеною формою залежності України, українська, визнаючи зверхність Росії, сподівалася зберегти в нових умовах державну автономію. Багатовікова відсутність національної держави, досвіду державотворення й тяжкі обставини штовхнули Україну на об'єднання з державою, в складі якої вона не мала перспектив для самостійного розвитку. Надто різними були внутрішні суспільні устрої та економічне становище обох країн.

Список використаної літератури


  1. Субтельний Орест Україна: Історія / Пер. з англ. Ю.І. Шевчука; Вст. Ст. С.В. Кульчицького. – 3-те видан., перероб. І доп. – К.:Либідь, 1993., 720 с.:іл.

  2. Шморгун О.О. Україна: Шлях відродження: Економіка, політика, культура. Київ., 1994.

  3. Історія України / Керівник авт. Кол. Ю. Зайцев. – Львів: Світ, 1996. – 488с.

  4. Король В.Ю. Історія України. / Худ. оформл. В.М. Штогрина. – Київ.:”Феміна”, 1995. – 264 с.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: