Історична характеристика Дніпропетровська
2.6 Відродження Катеринославу
У 1802 р. Катеринославу були повернуті його права та назва міста.
Тоді ж була утворена Катеринославська губернія, до складу якої ввійшла і територія сучасної Дніпропетровської області. Але істотних змін не відбулося. Майже не розвивався внутрішній уклад Катеринослава.
Оживив край і воскресив Катеринослав, як свідчать сучасники, наш земляк О.М.Поль. Відкриття величезних покладів корисних копалин, підтверджене авторитетними висновками європейських учених, завдяки клопотам О.М. Поля викликали шалену рудну лихоманку і приплив у ці краї нового населення.
Населення Катеринослава зростало неймовірно швидко (додаток Д). За кількістю населення Катеринослав посів вже четверте місто в Україні після Києва, Харкова і Одеси -- і перетворився на центр промисловості півдня країни. На початку XX ст. Катеринославська губернія займала перше місце з концентрації промисловості. На 1 січня 1900 р. тут діяло 8 металургійних заводів-велетнів.
Перетворення Катеринослава у великий промисловий центр Півдня супроводжувалося значними змінами в його зовнішньому вигляді. На окраїнах міста виросли численні корпуси нових підприємств. З'явилися заводські селища — Амур, Кайдаки, Нижньодніпровськ, Чечелевка, у яких будувалось житло для тисяч робітників і членів їхніх родин. Перетворювалася центральна частина міста: на проспекті, Новодворянській і іншій вулицях, що прилягали до Потьомкинского саду, де проживали заводчики, торговці, високопоставлені чиновники, зносилися старі будівлі і зводилися нові кам'яні двох- і триповерхові будинки.
Катеринослав став одним з піонерів застосування електрики в міському господарстві і на транспорті. У той час, як майже у всіх містах Росії для висвітлення застосовувалися газові і гасові ліхтарі, на вечірніх вулицях Катеринослава вже з 1897 р. горіло електричне світло. У червні того ж року тисячі городян, стали свідками перших рейсів електричного трамвая. Катеринослав був другим містом у Росії, де почав діяти електричний трамвай.
З прокладенням Катеринославської залізниці, що з'єднала Донецький кам'яновугільний і Криворізький залізорудний басейн, був збудований через р. Дніпро залізничний двоповерховий міст. Цей міст -- багатомільйонна за вартістю і найграндіозніша для свого часу споруда -- став гордістю Катеринослава і його визначною пам'яткою. Після досягнення розробки корисних копалин краю до сотень мільйонів пудів вугілля, залізних руд, а також примноженням продуктів їх переробки перевізна здатність залізниці збільшилась до вражаючої цифри -- понад мільйон пудів вантажів. Ця дорога була тоді першою і єдиною в Російській імперії залізничною лінією з таким великим річним вантажообігом.
Дійсно, історія старого Катеринослава -- це найяскравіший приклад перетворення провінційного, хоч і губернського міста у великий багатолюдний торгово-промисловий центр. У 20-ті рр. Катеринослав пережив неодноразові зміни адміністративно-територіального поділу. У жовтні 1922 р. до Катеринославської губернії приєднали Запорізьку губернію у складі 6 повітів. А 7 березня 1923 р. проведений новий адміністративно-територіальний поділ, у ході якого на території Катеринославської губернії створюється 7 округів (Катеринославський, Олександрівський, Бердянський, Запорізький, Криворізький, Мелітопольський, Павлоградський). Двічі у 1924 р. приймалось рішення про перейменування районів, передачу до складу інших округів. 3 червня 1925 р. була ліквідована губернська структура управління. Катеринослав залишився центром округу, у складі якого було 14 районів. Через рік, на момент перейменування міста, територія округу зросла до 19 районів.
20 липня 1926 р. Катеринослав став Дніпропетровськом.
9 лютого 1932 р. на позачерговій сесії ВЦВК УРСР було ухвалено рішення про створення в Україні 5 областей: Вінницької, Дніпропетровської, Одеської, Київської та Харківської. У 1933 р., двічі у 1935 р. і двічі у 1936 р. територіальний склад області зазнавав змін. Спочатку Дніпропетровська область займала значно більшу територію, ніж тепер, і своїми південними межами виходила до берегів Азовського моря. У січні 1939 р., в результаті розукрупнення областей України з південних районів Дніпропетровщини була створена Запорізька область.
Частина території області у 1938 та 1939 рр., ввійшла до складу новоутворених Миколаївської та Кіровоградської областей. Внаслідок таких чисельних реформ у 1941 р. Дніпропетровська область нараховувала 7 міст обласного підпорядкування та 26 районів.
Обласний центр – місто Дніпропетровськ.
2.7 Природний потенціал
Площа Дніпропетровської області дорівнює 31,9 тис. кв.м, що становить 5,3% всієї території України.
За розмірами території вона належить до найбільших територій України, займаючи друге місце після Одеської області. За своєю площею Дніпропетровська область більша від таких зарубіжних країн, як Бельгія, Люксембург і дещо менша від Данії, Нідерландів.
Дніпропетровська область займає злегка погорбовані степові рівнини, що прилягають до середньої та нижньої течії Дніпра, який ділить її територію на дві майже рівні частини – правобережну і лівобережну.
Дніпропетровщина займає досить зручне географічне положення, що в поєднанні з іншими факторами впливало і продовжує впливати на її господарський розвиток.
Дніпропетровська область розташована в середніх широтах помірного поясу і простягається з півночі на південь майже на 190 км, а з заходу на схід – на 300 км.
Вся територія Дніпропетровщини, в різній мірі, знаходиться під впливом Атлантичного океану, що помітно відбивається на кліматичних умовах області. Поряд з цим, територія області, особливо її східна частина, відчуває на собі гаряче дихання східних вітрів, які нерідко спричиняють посухи.
У геологічному відношенні територія Дніпропетровщини неоднорідна. З південного сходу на північний захід через усю область широкою смугою простяглась жорстка брила Українського кристалічного щита, яка являє собою наче хребет усієї території. З півночі і півдня кристалічний масив обмежений зонами глибоких прогинів земної кори – Дніпровсько-Донецької і Причорноморської западин, заповнених потужними товщами осадочних порід, які є продуктами руйнівної діяльності зовнішніх сил Землі.
В архейську еру там, де лежить кристалічний щит, як гадають підносились гірські хребти, які тяглися через всю Україну з південного сходу на північний захід. Протягом мільйонів років під впливом зовнішніх сил гори руйнувалися, вирівнювалися і згладжувалися. Доказом того, що колись тут були гори, є Придніпровська височина, яка займає більшу частину правобережжя області і являє собою залишок фундаменту цих гір.
Кристалічні породи опинилися під товщею осадочних порід, потужність яких досягає кількох десятків, а в окремих районах і сотен метрів. Тільки по берегах рік і на схилах балок кристалічні породи виходять на денну породу.
Прокладаючи в межах щита своє русло, Дніпро дуже звужується, утворюючи пороги (додаток Е,Ж).
На протязі палеозойської ери і першої половини мезозойської український кристалічний щит був сушею, яку з півночі в свій час омивала морська затока, а з півдня – моря різних геологічних епох.
Територія сучасного Царичанського, Петропавлівського, Павлоградського та Новомосковського районів в той час була дном морської затоки з заболоченими берегами і островами.
На узбережжі затоки, на численних острівцях в умовах дуже теплого клімату росли дрімучі ліси з деревовидних папоротей, хвощів, плаунів. Рослини, що відмирали, звалювались на дно боліт і вкривалися осадочними породами. Це сприяло утворенню покладів вугілля.
На території області переважають родючі чорноземні й каштанові ґрунти.
Геологічні процеси, що відбувалися на території сучасної Дніпропетровської області і на прилеглих до неї територіях, у давні геологічні часи історії Землі, безумовно, позначились на формуванні сучасного рельєфу, грунтів, рослинності та утворенні корисних копалин.
а) рельеф Поверхня Дніпропетровської області являє собою хвилясту степову рівнину, одноманітність якої порушується кряжами, широкими степовими балками, річковими долинами, ярами.
У формуванні сучасного рельєфу області основну роль відіграли геологічні процеси далекого минулого і зовнішні сили: текучі води, сонячне тепло, атмосферні опади, вітер, рослинні й тваринні організми. Пізніше певну роль у цьому відіграла господарська діяльність людей.
Територія Дніпропетровської області лежить на стику кількох геоморфологічних областей і районів. З північного заходу сюди заходить південно-східна частина Придніпровської височини. Форми поверхні височини значною мірою зв'язані з характером залягання жорсткої брили Українського кристалічного щита. Найвища точка з позначкою 195 м над рівнем моря міститься на Базавлуцько-Сурському вододілі. До знижень належить Сурська котловина і деякі річкові долини. Тут кристалічні породи вкриті значними товщами осадочних порід і тільки по схилах річкових долин та балок досить часто зустрічаються їх відшаровування.
У південному напрямі височина поступово знижується і непомітно переходить у Інгулецько-Нікопольську низовину. На північний захід вона дещо знижується і, вже вийшовши за межі області, знову підвищується; на сході круто обривається до Дніпра.
Поверхня височини розчленована річковими долинами, балками і ярами. Особливо густа яружно-балкова сітка вздовж правого берега Дніпра між с. Мишурин Ріг і м. Дніпропетровськом та на південь від нього. Крім ярів і численних балок, на Придніпровській височині трапляються мертві сухі долини. Вода в них буває тільки навесні під час танення снігу і влітку після зливи.
Крайній південь правобережжя зайнятий Інгулецько-Нікопольською низовиною, яка являє собою північну окраїну Причорноморської низовини, що з півдня заходить на територію правобережжя області. На всьому її протязі, від Інгульця на заході до Дніпра на сході, простягається одноманітна, злегка хвиляста степова рівнина з неглибокими долинами степових річок і слабим розвитком ярів та балок. Кристалічний фундамент тут вкритий потужними товщами морських відкладів. Виходи гранітів зрідка зустрічаються по долинах річок і по схилах балок. Особливої уваги заслуговують яскраво-червоні граніти, що залягають біля станції Тік Апостолівського району. Східна частина рівнини — Нікопольщина, що лежить між Базавлуком і Дніпром, — являє собою низовину, яка підноситься над рівнем моря не вище, як на 50 м.
Усе лівобережжя зайняте Придніпровською низовиною, де виділяються Гуляйпільське палеогенове плато, Приорельське плато й Орельсько-Самарська низовина.
Орельсько-Самарська низовина становить південно-східну частину Придніпровської низовини. На півночі вона непомітно зливається з Полтавською рівниною, на схід поступово підвищується і так само непомітно зливається з Приорельським плато. Приорельське плато обмежується звивистою долиною річки Орелі. Південною межею є долина річки Самари. На сході плато поступово переходить у північно-західні відроги Донецького кряжа. На заході воно переходить в Орельсько-Самарську низовину.
Найвища позначка Приорелля знаходиться на півночі Павлоградського району і досягає 191 м над рівнем моря. Плато являє собою вододіл між басейнами річок Самари та Орелі.
Приорельське плато лежить в зоні Дніпровсько-Донецької западини, де кристалічні породи прикриті товщами осадочних порід (потужністю понад З тис. м): глинами, пісками, пісковиками, мергелями та ін.
Осадочні породи легко піддаються розмиванню текучими водами. Ось чому для Приорелля характерна яружно-балкова форма рельєфу. Особливо це помітно в південній частині плато, оберненій до долини Самари.
На південному заході Орельсько-Самарська низовина виходить до Дніпра, а на південному сході обмежована підвищеннями Гуляйпільського плато. Низовина має загальний похил на південний захід, до Дніпра. Про похил поверхні свідчать річки Орель, Чаплинка, Кильчень, що течуть з північного сходу на південний захід. Течія річок повільна і плавна. Поверхня низовини — майже плоска рівнина, складена з лесу, лесовидних суглинків, місцями — пісків, які утворюють тут так звані кучугури. Одноманітність поверхні порушують лише невисокі підвищення і заглибини-блюдця. Останні утворилися внаслідок вимивання солей з грунту. Достатня кількість вологи створює сприятливі умови для розвитку буйної трав'яної рослинності. У літній період вони виступають зеленими острівцями серед пожовклого степу.
Значні площі в пониззі Самари зайняті пісками, що їх відклали потоки талих вод давнього льодовика.
Серед плоскої рівнини на південь від Царичанки над навколишньою місцевістю одиноко підноситься останець — гора Калитва (145 м).
На територію Дніпропетровської області Гуляйпільське плато заходить своєю північною частиною. Його фундамент складають тверді породи Українського кристалічного щита, які вкриті значними товщами осадочних порід, головним чином середньосу-глинковим пиловидним карбонатним лесом.
Долина середньої течії річки Вовчої ділить Гуляйпільське плато на західну і східну частини. Західна частина затиснута між двома річками — Дніпром на заході і Вовчою на сході. Поверхня цього межиріччя відзначається яскраво виявленими формами яружно-балкового рельєфу. Особливо багато ярів на заході Синельниківського району вздовж лівого берега Дніпра. Окремі яри з відгалуженнями досягають у довжину 8—10 км, глибина їх становить 10—15 м. Вони займають значні площі сільськогосподарських угідь.
З долини р. Вовчої на захід плато поступово підвищується і на вододілі Дніпра і Вороної досягає абсолютної висоти 153 м, потім круто обривається до Дніпра.
Східна частина плато займає південно-східну частину Дніпропетровської області. Тут, на схід від залізничної станції Чаплине, знаходиться найвища точка всієї Дніпропетровщини з відміткою 211 м. Звідси місцевість знижується в усіх напрямах. Рівнинні вододільні простори приток Вовчої зайняті посівами хлібів, річкові долини — городами, схили кряжів — садами.
б) корисні копалини За різноманітністю і промисловими запасами корисних копалин Дніпропетровська область — одна з найбагатших областей України. Більшість родовищ корисних копалин пов'язана з Українським кристалічним щитом. Серед корисних копалин області найбільше значення мають металеві або рудні.
На території Дніпропетровщини міститься один з найбільших залізорудних басейнів – Криворізький. Він лежить на заході області вздовж річок Інгулець та його лівих приток Саксагані, Жовтої і Зеленої. Руда залягає вузькою смугою (2-7 км) протяжністю понад 100 км. За запасами Криворізьке родовище належить до найбільших в Україні, його запаси обчислюються більше як в 2,1 млрд. т. Вміст металічного заліза в руді визначається в межах від 46 до 67 %. Висока якість руд Кривого Рога створила їм світову славу. На світовому ринку з ними можуть конкурувати хіба тільки руди району Великих озер в США і руди Бразілії.
Крім того, в басейні залягає біля 19 млрд. т так званих бідних руд, які мають вміст металічного заліза від 25 до 45 % і можуть бути використані лише після їх попереднього збагачення.
Економічне значення руд Криворіжжя дуже велике — вони забезпечують розвиток чорної металургії Придніпров'я і Донбасу на багато десятиріч. Крім того, руда іде на експорт в інші країни.
Проте Криворіжжя не вичерпує собою всіх запасів заліза на території Дніпропетровської області. Близькі за складом до криворізьких залізисті породи виявлені по р. Чортомлик в Нікопольському районі, в Криничанському і Шорському районах (біля м. Верховцево і ст. Божедарівка), в Солонянському районі (с. Сурсько-Литовське). Широка смуга залізистих порід, що виходить за межі Дніпропетровщини, простяглася на південь від м. Павлограда.
З інших металів слід назвати титан, Самотканське родовище якого є одним з найбільших в нашій країні.
Запаси високоякісних марганцевих руд знаходяться на півдні правобережжя в районі міст Нікополя і Марганця. Це одне з найбільших родовищ в світі.
Відкриття родовищ марганцю поблизу металургійних заводів Придніпров'я і Донбасу було знаменною подією в промисловому житті Півдня України в останній чверті XIX віку.
Відомі також родовища марганцю в південній частині Криворізького залізорудного басейну (в межах Широківського району).
У надрах Дніпропетровської області є значні запаси кам'яного вугілля. Північну частину лівобережжя в загальному напрямі з сходу на захід перетинає потужна вугленосна смуга, яка досягає понад 200 км в довжину і 10—15, а місцями до 25 км в ширину. Розвідані запаси становлять більше 5 млрд. т, а перспективні передбачаються в кілька десятків млрд. т.
Відкриття великих покладів коксівного вугілля безпосередньо біля центрів чорної металургії має велике народногосподарське значення.
На території області є значні поклади бурого вугілля. Поклади бурого вугілля розвідані в П'ятихатському, Верхньодніпровському, Криворізькому та Синельниківському, Никопольському районах. Ці родовища є частиною Дніпровського буровугільного басейну.
На півночі лівобережжя біля с. Михайлівки Магдалинівського району, селища Перещепиного та с. Левенцівки Новомосковського району відкрито родовища природного горючого газу. Голубе паливо високої калорійності залягає тут на глибині понад 2000 м.
На території області є великі поклади гранітів. Особливо слід відзначити поклади яскраво забарвлених червоних крупнозернистих гранітів біля ст. Тік, що недалеко від Нікополя, і сірих гранітів біля ст. Кудашівка. Мармур є в районі сіл Жовтого і Лозоватки (Криворіжжя). Недалеко від Дніпропетровська вперше на Україні відкрито великі поклади високоякісного азбесту.
На території області добре відомі поклади високоякісного вторинного каоліну: Просянське родовище. Каолін може бути використаний не тільки для виробництва вогнетривів, а й глинозему з метою добування алюмінію.
У Криворіжжі розвідано велике Фрунзенське родовище високоякісних доломітів з промисловими запасами 112 млн. т, що становить 40% загальних балансових запасів України. Відкриття цих родовищ поблизу металургійних центрів Придніпров'я має велике народногосподарське значення.
В багатьох місцях правобережжя є великі поклади базальтів, чудової сировини для кам'яноливарного виробництва, мармуру, пеліканітових порід та інших будівельних матеріалів. Пеліканіти являють собою тверду зцементовану масу білого, бірюзового і блакитного кольору, що зберегла структуру кременистої породи, з якої вона утворилась. Пеліканіт добре полірується та шліфується.
У Криворізькому басейні є поклади покрівельних сланців (Шмакове), сурику, мумії і талькових сланців.
На територію області заходить східним крилом Криворізький графітоносний район. Родовища графіту є в П'ятихатці, с. Жовтого та по р. Інгулець.
Поклади промислових вапняків поширені в районі с. Жовтокам'янки.
В районі с. Шестерні, Широківського району, розвідане велике родовище бокситів — сировини для виробництва алюмінію.
Велике народногосподарське значення має дуже поширений лес — сировина для цегельного, черепичного та інших виробництв. Високоякісні піски є в Новомосковському, Царичанському та інших районах області.
У Новомосковському районі біля с. Знаменівки відкрито мінеральні джерела лікувальних вод.
в) кліматичні умови В житті людини, в її господарській діяльності, в житті навколишньої природи клімат має величезне значення. З проявами клімату зв'язана вся природа.
Клімат Дніпропетровської області помірно-континентальний. Територія області розташована поміж середніми річними ізотермами +9° на півдні області та +8° на півночі. Багаторічними спостереженнями встановлено, що мінімальна температура повітря над територією області не знижувалась нижче -38°, а максимальна не перевищувала +39°. Опадів на північному сході області випадає до 500—550 мм, на південному заході — до 350 мм. Максимум опадів припадає на червень. Весняно-літні дощі сприятливо впливають на розвиток всіх сільськогосподарських культур. Однак в деякі роки бувають посухи. В середньому на один посушливий рік припадає три врожайних.
Зима, звичайно, м'яка, але в окремі роки буває холодна і тривала. Весна переважно соняшна. Вже наприкінці березня вона змінює своїми теплими днями зиму. Літо відносно жарке. Осінь суха, тепла, сонячна.
Річкова сітка району — це Дніпро та його притоки: зліва — Оріль і Самара з Вовчою, справа —Мокра Сура, Базавлук, Томаківка та Інгулець.
Всі вони — типово степові річки, течуть повільно і плавно поміж невисоких берегів. Повноводими вони бувають тільки в період весіннього сніготанення. Влітку вони дуже міліють, а в посушливі роки деякі з них пересихають. Судохідними є тільки Дніпро і в пониззі Самара.
Озер на Дніпропетровщині небагато. Вони невеликі за розмірами. Більшість озер розташовані на північному заході лівобережжя — в Петриківському та інших районах. Найбільші з них — озера Солоний Лиман та Лебедине. Грязі першого з них мають цілющі якості, біля нього розташований курорт з такою ж назвою.
Природні умови області відіграли позитивну роль в розвитку його економіки і сприяли перетворенню Дніпропетровщини в важливий економічний адміністративний район України.
М’який клімат та рівнинна поверхня створює сприятливі умови для різнобічної господарської діяльності населення: промислового та комунального будівництва, спорудження залізниць та автомобільних шляхів, для повного і всебічного використання сільськогосподарських угідь, для широкого впровадження і використання в усіх галузях економіки різноманітних машин.
2.8 Відродження промисловості міста (1945-1950 рр.)
Народне господарство області зазнало величезних збитків під час Великої Вітчизняної війни. Було зруйновано 10300 державних підприємств, установ і громадських організацій, 4723 житлові будинки, 453 лікарні, 1390 шкільних приміщень. З доменних печей, що були в області, повністю зруйнованих 13, а з 36 мартенівських печей - 29, з 56 прокатних станів - 35.
Відродження промисловості, що дуже постраждала під час окупації, почалося відразу ж після визволення міста. У 1945 р. відновили роботу майже всі великі підприємства міста. 9 травня 1945 р. мартенівська піч заводу металургійного устаткування (ДЗМУ) дала першу сталь, а на початку листопада перша післявоєнна продукція була отримана на коксохімічному заводі ім. М.І.Калініна. Значні зусилля докладалися для відновлення та реконструкції вже існуючих заводів і фабрик. Підприємства не тільки відновлювалися, але й технічно переозброювалися, запроваджувалася нова техніка і передова технологія, проводилася модернізація, реконструкція, збільшувалися виробничі потужності, розширювалися механізація і автоматизація виробництва. Допомогу на відновлення та реконструкцію підприємств Дніпропетровська отримували з багатьох міст країни, в свою чергу, допомагали іншим.
У перші повоєнні роки в Дніпропетровську почалося будівництво нових промислових підприємств. Особливе місце серед них належить Південному машинобудівному заводу (ПМЗ), який починався як Дніпропетровський автозавод (ДАЗ). Рішення про його будівництво було прийняте Державним комітетом оборони та наркоматом середнього машинобудування в червні 1944р., а в грудні 1945р. почалося будівництво цехів, а також житла, об'єктів культпобуту та адміністративних споруд. Уже в травні 1947 р. зібрано перший автомобіль ДАЗ-150 «Українець», а в грудні 1948 р. виготовлено перші автомобілі-амфібії ДАЗ-483, за створення яких робітники ДАЗ були удостоєні Сталінської премії. У 1947 р. з'явились нові великі підприємства -- завод пресів, завод сільськогосподарського машинобудування, радіозавод. Поблизу цих підприємств і на околицях будувалося житло для робітників, виростали палаци культури та клуби, об'єкти соціально-культурного призначення. Серед підприємств, побудованих у Дніпропетровську в повоєнний період, був і радіозавод, рішення про будівництво якого було прийнято ще в жовтні 1945 р. Окрім радіоприймачів, радіозавод з 1960 р. почав випускати телевізори «Весна».
У 1946 р. почалося будівництво лакофарбового заводу ім. М.В.Ломоносова, який у 1947 р. видав уже першу продукцію.
Вистояло місто незважаючи, що в 1947 р. стався черговий голод. З великим нетерпінням чекали жнив 1947 р. і вони поклали край людським стражданням. План хлібозаготівель був виконаний на 99,7 %.
У 1948 р. були побудовані і почали експлуатуватися ремонтно-механічний, ковальський цехи та інші промислові об'єкти.
Місто знов ставало центром машинобудівної і хімічної промисловості.
Повоєнні десятиліття стали визначальними в нарощуванні індустріального потенціалу Дніпропетровська.
2.9 Промисловий потенціал міста 1950-1980-ті рр.
а) промисловість
Новий етап історії Дніпропетровська, який припадає на післявоєнні десятиліття, безпосередньо пов'язаний із створенням потужного ракетно-космічного науково-виробничого комплексу ПМЗ. На високі космічні технології працювали проектні інститути, вузи, сотні підприємств-сумісників. У розвиток військово-промислового комплексу вкладалися величезні кошти, що сприятливо позначалося на розбудові транспорту та соціокультурної інфраструктури нашого міста.
У 1951 р. ДАЗ перепрофілювався, в наступні чотири десятиліття перетворившись на одне з найпотужніших підприємств оборонної галузі промисловості країни. З 1966 р. завод дістав назву Південний машинобудівний. Його директорами були Л.В. Смірнов (1952-1961), О.М. Макаров (1961-1986), Л.Д. Кучма (1986-1992). Поява цього потужного підприємства сприяла розвитку інших структур міста: збільшення промислового і житлового будівництва, створення проектного інституту, відкриття учбових, медичних та культурних закладів.
Серед продукції, яка вироблялась на ПМЗ, були і трактори. 9 вересня 1958 р. з головного конвеєра заводу зійшов 100-тисячний трактор, а 21 листопада 1986 р.--півторамільйонний.
Вироблялася й інша продукція, в тому числі і товари народного споживання, попит на які постійно зростав.
Головними досягненнями південмашівців у виробництві цивільної продукції в ці десятиліття стало створення власної моделі трактора. Уперше у вітчизняному тракторобудуванні ресурс трактора до першого капітального ремонту був доведений до 10000 мотогодин.
За перші чотири десятиліття своєї історії ПМЗ і КБП досягли вражаючих успіхів у створенні ракетно-космічної техніки. Якщо перші бойові ракети мали дальність стрільби 270 км, то дальність бойових балістичних ракет стала практично необмеженою. Точність попадання у ціль доведена до досконалості. Ракетний комплекс СС-18, який не мав аналогів у практиці світового бойового ракетобудування, фактично поставив останню крапку в історії «холодної війни», підштовхнувши обидві сторони до підписання договору про обмеження стратегічних озброєнь.
Конверсія військового виробництва на заводі та КБ «Південне» фактично почалася ще в шістдесяті роки, коли вперше у вітчизняному ракетобудуванні бойові ракети були використані як перші ступені космічних ракетоносіїв.
Найважливішим напрямом спільної діяльності КБ і заводу була розробка і створення космічних апаратів наукового, оборонного і народногосподарського призначення. За свою історію КБ і ПМЗ створили і передали замовнику чотири покоління ракетних комплексів різного виду базування; космічні носії «Космос», «Інтеркосмос», «Циклон-2», «Циклон-3», «Зеніт». Біля чотирьохсот космічних апаратів різного призначення виведено на орбіти штучних супутників Землі. Вперше у світовій практиці на ПМЗ було налагоджене серійне виробництво супутників, 67 типів космічних апаратів, 12 космічних комплексів і 4 космічні ракетні комплекси забезпечували астрофізичні дослідження, глобальний радіо і телезв'язок, екологічний моніторинг і використовувалися в оборонних цілях. Дніпропетровський ракетно-космічний центр став ініціатором створення і реалізації міжнародної космічної програми «Інтеркосмос», з 25 автоматичних супутників якої 22 були розроблені, виготовлені і запущені дніпропетровцями. Наприкінці 50-х рр. ПМЗ стає головним підприємством з розробки ракетних комплексів, які стали основою ракетних військ стратегічного призначення. У зв’язку з чим з 1959 р. по 1987 р. рішенням уряду Дніпропетровськ був закритий для вільного відвідування іноземними громадянами.
Всього ж у порівнянні з 1949 р. у 1950 р. випуск промислової продукції на підприємствах міста збільшився на 30% (додаток К).
У наступний період, до кінця 50-х років, промисловий розвиток міста теж проходив під знаком динамічного зростання. У 50-ті рр. в промислове виробництво міста за тісної співдружності з науковцями широко впроваджувалися нові досягнення науки і техніки. На заводі ім. Г.І. Петровського у 1956 р. вперше в СРСР освоїли виплавку сталі в конверторах із застосуванням кисню, що підвищило виробництво металу на 37%, а у 1957 р. теж уперше в країні почали впровадження природного газу в доменне виробництво. Упровадження нової техніки, прогресивної технології, механізації та автоматизації виробничих процесів сприяло значному зростанню продуктивності праці. У 1956-1958 рр. випуск валової продукції промисловості міста збільшився на 37,6%, а продуктивність праці збільшилась майже на 40% (додаток Л).
За досягнуті успіхи 238 металургів і будівельників Дніпропетровська в 1958 р. нагороджено орденами і медалями СРСР.
Дніпропетровськ у 50-60 рр. помітно розширився, і його населення значно зросло. У 1957 р. житловий фонд міста налічував 2 млн. 259 тис. м2. Працювали 609 магазинів та 404 підприємства громадського харчування, 84 початкові, семирічні та середні школи. Завершилось будівництво запланованих трамвайних маршрутів, почалися роботи з газифікації міста (додаток М). У 1961 р. був запущений перший в Україні шинний завод.
У цей період Дніпропетровськ перетворився на великий науковий центр. На початку 70-х рр. у місті було 29 технікумів, 9 вузів.
Учені та фахівці розробляли нову техніку, сприяли розвиткові виробництва у масштабах держави. Лише за період з 1967 по 1972 рр. вузи та науково-дослідні інститути міста підготували більше 100 докторів, понад 500 кандидатів наук. У місті були створені наукові центри академії наук УРСР. Дніпровський ракетно-космічний центр був лідером серед науково-виробничих організацій країни.
Відомчий житловий фонд ПМЗ був найбільшим у Дніпропетровську. Надбанням жителів міста стали об'єкти соціокультурного і спортивного призначення, що належать ПМЗ, Палац культури машинобудівників, Палац водних видів спорту, один з найбільших в Україні універсальний видовищно-спортивний палац -- стадіон «Метеор», водноспортивна база на Дніпрі. Вагомий внесок зроблено працівниками Південмашу у створенні громадських і пам'ятних споруд міста: театр опери і балету, аеропорт, універмаг «Дитячий світ», історичний музей ім. Д.І. Яворницького, пам'ятники Г.І. Петровському, О.М. Горькому, монумент Вічної Слави та ін. Заслужено генеральному директорові ПМЗ О.М.Макарову присвоєно звання «Почесний громадянин міста Дніпропетровська ».
ПМЗ і його КБ заклали перспективи, які сьогодні визначають основні напрями пріоритетного промислового розвитку міста, його орієнтації на виробництво високих космічних технологій.
Бурхливий індустріальний розвиток міста вже наприкінці перших повоєнних літ спричинив до виникнення проблеми енергетичного забезпечення. Для її розв'язання у 1952 р. на острові Чаплі розпочали будівництво Придніпровської ДРЕС, перший промисловий струм якої в систему «Дніпроенерго» надійшов