Xreferat.com » Рефераты по истории » Характеристика Конституції 1919 р.

Характеристика Конституції 1919 р.

мірою політичним, ніж правовим документом. Державною формою диктатури пролетаріату Конституція визначала Республіку Рад, де вся повнота державної влади належить трудящим у формі Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Це означало, що Республіка Рад проголошена класовою організіцією. 17

Цікаво, що офіційний проект та остаточна редакція Конституції Української Соціалістичної Радянської Республіки написані російською мовою, оскільки "Собрание узаконений и распоряжений Рабоче-Крестьянского правительства Украины" виходило до 1920 року російською мовою. Переклади містили суттеві помилки. Так, у харківському виданні 1920 року у статті 4, де йдеться про намір УССР увійти до складу єдиної світової соціалістичної Радянської Республіки, пропущене слово "світова". Стаття 21 "Про позбавлення виборчого права і права бути обраним..." містить ряд неточностей порівняно з російським оригіналом, щодо переліку соціальних верств, які позбавляються активного виборчого права.


2.2 Прийняття Конституції України 1919 року та її основні положення


У Конституції УСРР 1919 р., як і в Конституції РСФРР, у першому розділі "Загальні положення" визначалися основні завдан­ня диктатури пролетаріату — здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму шляхом проведення революційних перетворень і придушення контрреволюційних намірів з боку заможних класів, УСРР проголошувалася державою "трудящих і експлуатованих мас пролетаріату та найбіднішого селянства". Влада трудящих здійснюва­лася

Радами робітничих, селянських та червоноармійських депутатів.

Визначалися структура і компетенція органів вищої державної влади, якими був з'їзд Рад, а в період між з'їздами — ВУЦВК, який утворювався з'їздом і відповідав перед ним. В організації та діяльності Всеукраїнських з'їздів Рад, ВУЦВК і Раднаркому не було поділу на гілки влади. Навіть Раднаркому було надано право вида­вати закони.

Починаючи з травня 1919 р. у законодавчій діяльності стала брати участь і Президія ВУЦВК. На початку 1920 р. ВУЦВК перейшов до сесійного порядку роботи. Між сесіями ВУЦВК його функції стала виконувати Президія. Вона керувала сесіями, готувала до них матеріали, в першу чергу проекти декретів, здійснювала нагляд за виконанням постанов ВУЦВК, інструктувала державні органи як в центрі, так і на місцях. Між сесіями ВУЦВК Президія мала право затверджувати постанови Раднаркому УСРР і припиняти їх дію, переносячи питання на вирішення найближчої сесії ВУЦВК. Пре­зидія також розглядала клопотання про помилування та вирішувала інші питання в порядку управління.18

Завідування окремими галузями управління покладалося на наркомати.

Конституція визначила також структуру, компетенцію та по­рядок утворення місцевих органів влади. Такими на місцях були міські та сільські Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів і обрані ними виконкоми, а також губернські, повіто­ві та волосні з'їзди Рад та їх виконкоми.

Головою ВУЦВК був обраний Г.Петровський. До складу Раднарко­му увійшли більшовики О.Бубнов, К.Ворошилов, В.Затонський, Е.Квірінг, М.Скрипник, О.Шпіхтер та ін.

ЦК КП(б)У і уряд УСРР після прийняття Конституції вжили заходів до повсюдного переходу влади на території України до Рад. В усіх ланках державного апарату створювалися комуністичні осередки, які очолювали процес радянського будівництва. Досить активно відбувалося інтегрування більшовицької партії у владні стру­ктури. Виборам до Рад передували зміни у адміністративно-терито­ріальному поділі. Україну було поділено на 11 губерній: Київську, Подільську, Херсонську, Одеську, Таврійську, Донецьку, Харківсь­ку, Катеринославську, Полтавську, Чернігівську, Волинську. Фактично ж було створено 10 губерній, оскільки Одеська об'єдналася з Таврійською.

У квітні — травні 1919 р. влада в УСРР, як центральна, так і місцева, в основному була організована відповідно до Конституції. Виняток становили прифронтові райони, а також такі, де особливо сильним був опір опозиції. Тут влада залишалася у ревкомів. Всього до червня — липня 1919 р. було обрано 10 губернських, 95 повіто­вих, 1816 волосних та 14143 сільських виконкомів.

Перебудова органів влади та управління у зв'язку з денікінським наступом. Починаючи з середини 1919 р. радянське будівництво було серйозно ускладнене наступом військ Денікіна.

Серед заходів, що були здійснені партією більшовиків і радянською владою по перетворенню країни у озброєний табір, значне місце зайняла перебудова державних органів відповідно до воєнних умов. ЗО квіт­ня 1919 р. за прикладом Ради оборони РСФРР була створена Рада оборони УСРР. Через Раду робітничої та селянської оборони кому­ністична партія і радянська влада здійснювали безпосередню мобі­лізацію усіх сил та засобів країни в інтересах її оборони. До Ради оборони УСРР входили секретар ЦК КП(б)У, два представники ВУЦВК, голова Раднаркому, наркоми у військових справах, продо­вольства, шляхів сполучень, соціалістичної інспекції, командуючий військами Українського фронту та один з членів Реввійськради, голова надзвичайної комісії по постачанню Червоної армії.

Просування військ білогвардійців, інтервентів та внутрішньої опозиції вимагало від більшовиків утворення надзвичайних органів влади на місцях. У деяких містах і районах України був проголошений воєнний та облоговий стан. Майже в усіх губернських центрах були сформовані комітети оборони. Радянська влада знову виріши­ла посилити роль комбідів — органів пролетарської диктатури на селі. Комбіди, згідно з декретом ВУЦВК від 14 травня 1919р., стали тут єдиними та надзвичайними органами влади. Роль Ради оборони у державному житті УСРР ще більш зросла в серпні, її компетенція значно розширилася. 28 вересня відбулося останнє засідання Президії Ради оборони, на якому було ухвалено рішення про евакуацію ЗО вересня 1919 р.

Українського радянського уряду в РСФРР.

Відновлення радянських органів влади та управління. Наприкін­ці 1919 р. білогвардійці, війська інтервентів і сили внутрішньої опозиції зазнали поразки. Розпочалося відновлення в Україні диктатури пролетаріату. Пленум РКП(б), який відбувся 29 листопада 1919 р., прийняв резолюцію "Про Радянську владу на Україні", в якій були накреслені завдання диктатури пролетаріату в республіці. Розуміючи небезпечність революційного екстремізму, ЦК партії дав вказівки щодо організації державного апарату, підкресливши необ­хідність посилення зв'язку радянських установ з трудящими маса­ми. Перед представниками центральної влади ставився обов'язок широко залучати бідне та середнє селянство до справи управління країною. Для керівництва партійною та радянською роботою в Україні пленум ЦК РКП(б) запропонував сформувати Тимчасове бюро у складі С.Косіора, Г.Петровського, В.Затонського і Д.Мануїльського.19

Відновлення радянської влади наприкінці 1919 — на початку 1920 р. здійснювалося у формі ревкомів як у центрі, так і на місцях.11 грудня 1919 р., в день визволення Харкова і Полтави, в Москві відбулося об'єднане засідання

Президії ВУЦВК та Раднаркому України, на якому було прийнято постанову про створення республіканського органу військово-революційної влади — Всеукраїнського революційного комітету, який зосередив в своїх руках вищу законодавчу і виконавчу малу. Його головою став Г.Петровський. До складу Всеукрревкому тоді були допущені представники партії боро­тьбистів, зокрема Г.Гринько. Всеукрревкому доручалося організувати всебічну допомогу Червоній армії для розгрому білогвардійців, оста­точно ліквідувати поміщицьке землеволодіння, встановити жорсткий, революційний порядок і після утвердження на більшій частині території України Рад скликати їх IV Всеукраїнський з'їзд.

Основні напрямки діяльності Всеукрревкому були сформульовані в його деклараціях "До робітників та селян України" та "Про воєнну політику на Україні".22 грудня 1919 р. Всеукрревком затвердив "Тимчасове положення про організацію Радянської влади на Україні", згідно з яким губернські ревкоми призначалися Всеукрревкомом за узгодженням з губернськими комітетами КП(б)У і командуванням Червоної армії. Повітові ревкоми призначалися губернськими ревкомами також за узгодженням з місцевими більшовицькими парторганізаціями та військовою владою.

У другій половині лютого 1920 р. Всеукрревком склав свої повноваження, оскільки виконав покладені на нього завдання. Було прийнято рішення про відновлення ВУЦВК та Раднаркому. Радянське будівництво в УСРР у 1920 р. 25 лютого Президія ВУЦВК ухвалила рішення "Про призначення повсюдних виборів до Рад та про порядок обрання на IV Всеукраїнський з'їзд Рад".

У лютому—квітні відбулися вибори до місцевих Рад. Був ство­рений досить широкий розгалужений низовий апарат радянської влади — понад 1500 волосних виконкомів і майже 10850 сільських Рад. Відбулися губернські та інші місцеві з'їзди Рад. У виборчій кампанії більшовики забезпечили собі перемогу.

Що стосується основних положень Конституції 1919 року, то в ній чітко регламентовано, що Українська Соціалістична Радянська Республіка є організація диктатури трудящих і експлуатованих мас пролетаріату та найбіднішого селянства над їх віковими гнобителями і експлуататори - капіталістами і поміщиками. Задачі цієї диктатури є здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму, шляхом проведення соціалістичних перетворень і систематичного придушення всіх контрреволюційних намірів з боку імущих класів, вслід за виконанням цих завдань, диктатура зникне, а слідом за нею, після остаточного оформлення майбутнього комуністичного ладу, зникне і держава, поступившись місцем вільним формам гуртожитку, збудованого на засадах організації загального праці на загальну користь і братерської солідарності людей.

У видах здійснення свого основного завдання Українська Соціалістична Радянська Республіка:

а) проводить у життя заходи, безпосередньо спрямовані в бік знищення існуючого економічного ладу, що виражаються у скасуванні приватної власності на землю і всі інші засоби виробництва;

б) в галузі будівництва державного життя закріплює владу за робітничим класом, встановлюючи право участі у здійсненні державної влади виключно для трудящих мас і абсолютно усуваючи панівні класи від такого участі;

в) створює для трудящих мас виключну можливість користуватися політичними правами (свободою усного і друкованого слова, зборів і спілок), усуваючи від користування цими правами пануючі класи і примикають до них по своїй політичній позиції громадські групи;

г) організує збройний захист завоювань соціалістичної революції залученням до цієї захист усіх трудових елементів країни.

Рішуче розриваючи з минулим, намагаючись знищити, разом з поділом суспільства на класи, також і національний гніт і національну ворожнечу, Українська Соціалістична Радянська Республіка заявляє про свою тверду рішучість увійти до складу Єдиної Міжнародної Соціалістичної Радянської Республіки, як тільки створяться умови для її виникнення; разом з часом, Українська Соціалістична Радянська Республіка заявляє про свою повну солідарність з нині існуючими вже Радянськими Республіками і про своє рішення вступити з ними в тісні політичні об'єднання для спільної боротьби за торжество світової комуністичної революції і в тісному співробітництві в області комуністичного будівництва, мислимого тільки в міжнародному масштабі. 20

Влада трудящих мас на території Української Соціалістичної Радянської Республіки здійснюється Радами Робочих, Селянських (Селянська) і червоноармійських депутатів та іншими органами влади з вибору Рад.

Організація і ведення Центральної Радянської Влади на Україні підлягали:

усі питання загальнодержавного значення, зокрема:

а) затвердження, зміна та доповнення Конституції;

б) встановлення і зміна меж Республіки;

в) зносини з іноземними державами, зокрема, оголошення війни і укладення миру;

г) встановлення основ організації збройних сил;

д) загальне керівництво внутрішньою політикою;

е) цивільне, кримінальне та процесуальне законодавство;

ж) встановлення основ соціалістичного будівництва в області народного господарства;

з) завідування грошовою системою і організація фінансового господарства Республіки;

і) державний контроль над діяльністю Радянської Влади, зокрема, над правильністю, закономірністю і доцільністю грошових витрат.

Всі не мають загальнодержавного значення питання, які будуть

прийняті до розгляду органами Центральної Радянської Влади.

Органами Центральної Радянської Влади були:

Всеукраїнський З'їзд робітничих, селянських (Селянська) і червоноармійських депутатів.

Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет Рад.

Рада Народних Комісарів.

З'їзд Рад скликається Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом Рад не рідше двох разів на рік, а за розсудом Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету може бути скликаємо й частіше.

Порядок обрання на З'їзд встановлювався Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом Рад.

З'їзд Рад був вищою владою Української Соціалістичної Радянської Республіки; в період між двома з'їздами такої владою є Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет Рад.

З числа питань виняткового відання З'їзду підлягають: питання, зазначена в п. "а", а також, з вилученням, зазначеним у примітці до ст. 13, питання про оголошення війни і укладення миру.

Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет Рад і З'їзд давали загальний напрямок діяльності Робітничо-Селянського Уряду і всіх органів Радянської влади в країні; зокрема, виняткового відання Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету підлягають: обрання та зміщення Народних Комісарів і Голови Ради Народних Комісарів, розподіл державних доходів і зборів між центральною і місцевою владою.

Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет Рад був відповідальний перед Всеукраїнським З'їздом Рад і обирався останнім у кількості, що визначався З'їздом на термін до наступного З'їзду; Рада Народних Комісарів був відповідальний перед Всеукраїнським З'їздом Рад і Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом Рад.

Інші питання, пов'язані з області законодавства та загального управління країною, також дозволявся Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом Рад з вилученням.

Питання про оголошення війни і укладення миру вирішувався Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом Рад у випадку терміновості, при неможливості своєчасного скликання З'їзду Рад.

Завідування окремими галузями управління країною покладався на особливі відділи Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Рад - Народний комісаріат на чолі з зверхників, що обираються з Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом Рад. Число, предмети відомства відділів та їх внутрішня організація встановлювався Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом Рад. 21

Рада Народних Комісарів складалася з Голови та Народних Комісарів, до числа яких входили :

а) всі вони ті особливими відділами Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Рад (ст. 14),

б) інші особи, особливо обиралися Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом Рад на його розсуд. Члени Ради Народних Комісарів на кожного часу можуть бути смещаеми владою Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Рад.

Рада Народних Комісарів у була праві приймати до свого розгляду всі питання і справи, пов'язані з області законодавства та загального управління країною, але в праві вирішувати власною владою ті чи інші питання або справи лише по загальному або спеціальним повноваженням Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Рад; за відсутності такого уповноваження, рішення Ради Народних Комісарів подаються на затвердження Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Рад.

Звання Народного Комісара належало виключно членам Ради Народних Комісарів У.С.С.Р. і ніякими іншими представниками Радянської Влади, як у центрі, так і на місцях, присвоєно бути не може.

Органами Радянської Влади на місцях були:

а) Поради Робочих, Селянських (Селянська) і червоноармійських депутатів (міські та сільські) і обирані ними виконавчі комітети (виконкоми);

б) З'їзди Рад (губернські, повітові, волосні), а також обрані ними виконавчі комітети (виконкоми).

Термін і порядок обрання місцевих органів Радянської Влади, норма представництва та загальне положення щодо внутрішньої організації цих органів, розмежування предметів відомства і влади між ними, так само, як розмежування таких між ними та органами Центральної Радянської Влади, встановлюються Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом Рад.

Правом обирати і бути обраними до Рад користувався незалежно від віросповідання, національності, осідлості і т. п. наступні, обох статей, громадяни У.С.С.Р., яким до дня виборів виповнилося 18 років:

а) все, що добували засоби до життя продуктивним і суспільно корисною працею, а також особи, зайняті домашнім господарством, що забезпечували для перших можливість продуктивної праці, як-то: робітники і службовці усіх видів і категорій, зайняті в промисловості, торгівлі, сільському господарстві і ін., селяни і козаки-хлібороби;

б) солдати Червоної Армії і матроси Червоного Флоту;

в) громадяни, що не входили до категорії, перераховані в п. п. "а" і "б", внаслідок втрати працездатності, належним чином засвідченої.

Іноземці, що належали до робітничого класу і трудового селянства, також користуються виборчим правом.

Не обирали і не могли бути обраними такі особи, хоча б вони і входили в одну з вищевикладених категорій:

а) особи, які вдаються до найманої праці з метою отримання прибутку;

б) особи, що живуть на нетрудовий дохід, як-то:%% з капіталу, доходи з підприємств, надходження з майна і т. п.;

в) приватні торговці, торговельні і комерційні посередники;

г) монахи та духовні служителі церков і релігійних культів;

д) службовці і агенти колишньої поліції, особливого корпусу жандармів і охоронних відділень, а також члени царював в Росії будинку;

є) особи, визнані у встановленому порядку душевно-хворими або божевільним, а так само особи, які перебувають під опікою;

ж) особи, засуджені за корисливі або порочні злочини, на строк, встановлений законом або судовим вироком.22


РОЗДІЛ 3. ВПЛИВ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ 1919 РОКУ НА ПОДАЛЬШИЙ РОЗВИТОК РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ


3.1 Суспільно-політичні та правові зміни в Україні після прийняття та затвердження Конституції 1919 року


29 квітня 1918 р. на останньому засіданні Центральної Ради цей проект Конституції було ухвалено, а М. Грушевського обрано президентом України, хоча в проекті Конституції про цей інститут не згадувалося.

В Україні передбачалася демократична форма правління (без президента). Планувався поділ влади. Законодавча влада мала належати однопалатному представницькому органові — сейму; виконавча — Раді міністрів; третя гілка — незалежний суд.

Народні представники повинні були обиратися на два роки таємним голосуванням (рівним і прямим) усіх громадян, які досягли 20-річного віку. Виконавча влада — Рада міністрів — мала обиратися сеймом і звітувати перед ним.

Цікавим у цій програмі було й те, що на регіональному рівні передбачалося утворення органів самоврядування міст і повітів. Усі посади на державному й місцевому рівнях мали бути виборними.

У цій державотворчій концепції передбачалося широке забезпечення в Україні прав національних меншин: росіян, євреїв, німців та ін., установлення для них пропорційного представництва в сеймі та всіх органах місцевого самоврядування, виділення з державного бюджету коштів для культурних потреб, надання їхнім мовам державного характеру в місцях компактного їх проживання. З установленням суспільного ладу, передбачуваного програмою, планувалося запровадити панування закону, законодавче закріпити особисті й політичні права громадян, скасувати військо і замінити його народною міліцією. За змістом цей розділ програми багато в чому збігався з розглянутою вище програмою Української соціал-демократичної робітничої партії, включно з заходами щодо контролю за виконанням законів з охорони праці, серед яких установлення промислових судів, кримінальної відповідальності підприємців за порушення законів з охорони праці.23

Як видно з вищесказаного, політичні погляди, викладені в програмі Української партії соціалістів-революціонерів, більш вдалі, в ній передбачено конкретні аспекти державного устрою України у федерації незалежних демократичних республік, намічено механізм міжфедеральних відносин, який установлюється договором.

Після Жовтневого перевороту 1917 р. в Росії Українська партія соціалістів-революціонерів скоригувала свою політичну програму. Основною її ідеєю стало утворення незалежної держави України.

Але, як відомо, низка обставин не дозволила втілити цю політичну концепцію в життя, попри те, що партія входила до складу уряду Української Народної Республіки. Тут і нерозуміння політики уряду широкими верствами населення, і встановлення Гетьманату, і австро-німецька окупація, і небажання надати автономію Україні з боку більшовиків, і серйозні суперечності між керівниками партій.

Близькі до попередніх політико-правових поглядів пропагувала Українська партія соціалістів-федералістів. Вони поєднали в собі кадетські ідеї Української демократичної партії та соціалістичні ідеї Української радикальної партії. Ці партії об'єдналися наприкінці 1905 р. в Українську радикально-демократичну партію соціалістів-федералістів. її очолювали Д. Дорошенко, С. Єфремов, Ф. Матушев-ський, А. Никовський, В. Прокопович, О. Шульгин. У програмі партії, схваленій на з'їзді у вересні 1917 p., зазначалося, що вона є національною соціалістичною партією. Суспільним ідеалом, до якого вона прагнула, була соціалістична федерація рівноправних автономних національних одиниць, яка мала заступити державу, збудовану на централістичних засадах, що нехтувала національні права, пригнічувала "недержавні" народи.

Але федералізм соціалісти-федералісти уявляли ширше, ніж попередні партії; вони поділяли ідеали кирило-мефодіївців, убачали в федералізмі спосіб оновлення людського життя не тільки в межах тогочасних держав, прагнули до всесвітнього федералізму.

У програмі цієї партії зазначалося, що нова федеративна держава повинна грунтуватися на двох підвалинах: правах людини і правах нації, що орієнтовані на загальнолюдські цінності. Зміна діючої форми правління мала відбутися завдяки децентралізації влади та наданню кожній народності на своїй території автономії з правом місцевого крайового законодавства.

У демократичній федеративній республіці Україна розглядалася як окремий штат. Програмою передбачався один спосіб утворення федерації: проведення Всеросійської установчої та місцевих рад, які визначали б загальні принципи федерального єднання.

Право на самовизначення передбачалося надати не тільки націям, а й окремим краям (областям), що мали особливі географічні та економічні умови (Сибір, Туркестан, Надволзька область та ін.) й заявляли про своє бажання виокремитися в автономну одиницю.

Цікаві думки було викладено в програмі відносно державних інститутів на федеративному рівні. Тут зроблено спробу розділити й урівноважити функції законодавчої, виконавчої та судової влади. Законодавчу владу пропонувалося сконцентрувати у Все-державному парламенті, обираному на підставі загального, рівного, безпосереднього виборчого права з таємним голосуванням за пропорційної системи виборів. Вседержавний парламент мав ухвалювати основні закони кваліфікованою більшістю (2/3 голосів), а також реалізовувати загальнодержавні функції, серед яких — зносини з Іноземними державами, військові справи, загальнодержавні позички, управління митною та грошовою системами, нагляд за комунікаціями зв'язку і транспорту. Крім того, до компетенції Вседержавного парламенту мали належати окремі питання кримінального законодавства щодо злочинів проти державного та економічного устрою. Цікавою була думка і про те, що на загальнодержавному рівні передбачалася Федеральна рада, яка мала контролювати законодавчу діяльність усіх законодавчих органів федерації: Вседержавного парламенту і крайових сеймів. У разі встановлення фактів порушення конституції законодавчими актами Вседержавного парламенту або крайових сеймів (автономій) Федеральна рада могла скористатися правом вето.24

У запропонованій концепції досконаліше розглядався законотворчий процес. Правом законодавчої ініціативи наділялися Вседержавний парламент, Кабінет міністрів і кожний автономний штат.

Верховним органом виконавчої влади на федеральному рівні мала бути Висока державна рада з п'ятьох осіб, обирана Вседержавним парламентом на п'ятирічний строк за погодженням із Федеральною радою. Головували в цій раді кожен із п'яти її членів протягом одного року. Головуючий у Високій державній раді був і президентом федеративної держави. Президент і члени цієї ради здійснювали представницькі функції. Продовжував виконавчу гілку влади Кабінет міністрів, що формувався лідером парламентської більшості за дорученням Високої державної ради. Кабінет міністрів у своїй роботі був підзвітний парламентові. Заслуговувала на увагу і думка про те, що Висока державна рада наділяється правом розпуску Вседержавного парламенту.

Судову владу на загальнодержавному рівні здійснював Федеральний суд, у функції якого входило вирішення проблем, що могли б виникнути між штатами або особами, які належали до різних штатів, а також справ, що стосувалися загальнодержавної конституції та загальних прав усіх громадян держави. Усі суперечки між загальнодержавними органами автономій розв'язувалися в комісії, до якої по три члени обирали Федеральний суд і вища судова інстанція автономії. Цим було зроблено спробу розділити функції загальнодержавних органів, урівноважити їх і встановити контроль за діяльністю.

Таку ж спробу зроблено і на рівні відносин федерації та її членів — штатів. Україна, як згадувалося вище, мала увійти до федерації на правах автономного штату і в місцевих справах керуватися своїми законами.

Законодавча влада в Україні повинна була належати сейму, до якого мали обиратися громадяни, не молодші 20 років, на основі загального, рівного та безпосереднього виборчого права і таємного голосування.

У справах, дотичних до всіх громадян автономії, передбачалося проведення референдуму.

Сейм (Українська народна рада), окрім ухвалення законів, повинен був відати питаннями мита і оподаткування, бюджету, контролю за законністю в роботі адміністрації України.

Виконавчу гілку влади в Україні, за програмою соціалістів-федералістів, очолювала Рада міністрів, яка складалася за дорученням голови сейму представником парламентської більшості. Затверджувалися сім членів Ради міністрів із питань: державного скарбу, шляхів, торгівлі й промисловості, сільського господарства і хліборобства, справедливості, культурних справ, праці, охорони і порядку.

Усе майно на території України разом із транспортними комунікаціями мало становити її власність. Усі податки мали надходити до скарбниці України.

Пропорційно до кількості населення Україна мала передавати кошти для утримання органів загальнодержавної влади, на виплату державних боргів і процентів на них.

Концепцією соціалістів-федералістів передбачалося побудувати судову систему в Україні відповідно до принципу рівного, відкритого, виборного суду з широкою компетенцією суду присяжних.

Усе діловодство та освіта в Україні повинні були вестися українською мовою, а зносини з загальнодержавними установами — українською та російською мовами.

Національним меншинам гарантувалося пропорційне представництво у сеймі, право користування своєю мовою аж до заснування національних шкіл, можливість утворювати національно-культурні спілки й товариства.

Православна церква проголошувалась у межах України автокефальною.

Окрім зазначеного, програмою соціалістів-федералістів передбачалися законодавче закріплення особистих і політичних прав громадян, промислова та аграрна реформи. Визначалося, що гуртове хазяйнування повинно бути ідеалом земельної реформи. Приватне право на землю планувалося скасувати. Заводи та інші промислові об'єкти передбачалося залишити у приватній власності, але програма передбачала широкі заходи законодавчої охорони праці робітників, їх пенсійного забезпечення, охорони здоров'я та освіти.25

У розглянутій державній концепції майже детально розроблялися функції верхніх ланцюгів влади, але залишилася нерозв'язаною проблема організації управління на регіональному рівні (область, район, місто, село). До того ж програма не передбачала функцій загальнодержавного Кабінету міністрів, порядку його зносин з органами виконавчої влади у штатах; недосконалою виглядала і реформа судової системи.

За обставин, що склалися на той час у країні, державно-правові погляди цієї партії заслуговували на увагу, відповідали інтересам багатьох громадян і збігалися з ідеями побудови держави офіційної влади України. Тому й не дивно, що лідери соціалістів-федералістів входили до центральних органів влади Української Народної Республіки і ще довго дотримувалися своїх політико-правових поглядів. Вже після еміграції, 1923 р. партія повернулася до старої назви — Українська демократично-радикальна партія, відмовилася від соціалістичних ідей та ухвалила нову програму.

На базі частини Української революційної партії на чолі з М. Міхновським було створено Українську народну партію. На відміну від концепцій федеративного державного устрою, закладених у програмах соціал-демократичної робітничої партії, партії соціалістів-революціонерів і партії соціалістів-федералістів, Українська народна партія пропагувала ідею незалежної держави.

У програмі Української народної партії зазначалося, що український народ, який складається переважно з селянства, може тільки тоді використовувати природні багатства своїх земель, стати багатим і сильним та зрівнятися з іншими культурними народами світу, коли забезпечить собі незалежне державно-національне життя. Концепцією, викладеною у програмі, передбачалася побудова самостійної та суверенної України з вільним політичним та економічним розвитком. Вважалося за доцільне забезпечити автономію (самоврядування) Галичині й Кубан-щині, які знаходились в інших історичних та економічних умовах.

Державний устрій, порядок і законність мали визначатися Установчими зборами, що обиралися на основі загального, рівного, прямого й таємного голосування. Автори концепції дотримувалися принципу поділу влади. Вирізняли законодавчу — парламент, виконавчу — Раду міністрів і судову владу — Генеральний суд.

Гарантією законності й правового порядку в державі вважалася незмінність суддів. У програмі декларувалися зверхність законів, рівність перед ними всіх громадян України незалежно від національності, віри, статі й достатків. Планувалося законодавче охороняти права національних меншин, забезпечити викладання у школах їхніми мовами. Державною мовою проголошувалась українська. Для охорони державного суверенітету України програма передбачала створення самостійної армії та флоту, а економічного — національної валюти.

Одним із важливих аспектів побудови незалежної держави вважалося вдосконалення освіти, підвищення свідомості громадян. Для цього передбачалося заснувати загальноосвітні технічні та ремісничі школи, організувати дошкільні заклади і позашкільну освіту.

Основою добробуту держави вважалося середнє і дрібне хліборобське господарство, розвиткові якого потрібно сприяти, домагаючись одночасно скасування великої земельної власності.

Передбачалося розробити таку торгово-промислову політику, що сприяла б розвиткові всіх галузей національної промисловості. Для їх стимулювання вважалося за необхідне організувати державне кооперативне кредитування.

З установленням обраного суспільного ладу партія домагалася б широких соціальних гарантій для трудящих, які за змістом були такими, як і в програмах розглянутих вище партій. Але, на відміну від них, ця програма не вирішувала порядку реалізації політичних прав громадян.

У грудні 1917 р. Українська народна партія ухвалила рішення про об'єднання зі щойно утвореною Українською партією самостійників-соціалістів.26

У програмі останньої проголошувалося, що вона є партією працюючої маси українського народу, а своїм суспільним ідеалом визнає соціалізм, який здатний знищити безправ'я, капіталістичний устрій, побудований на насильстві, і задовольнити український та інші народи.

Одну з умов побудови такого суспільства самостій-ники-соціалісти вбачали в тому, щоби засоби виробництва (фабрики і заводи) належали українським робітникам, а земля (рілля) — українським хліборобам.

Не менш важливим етапом у досягненні свого суспільного ідеалу вони вважали підвищення освіченості населення, збільшення кількості національної інтелігенції, утворення безплатних національних шкіл, вищих навчальних закладів, Академії наук з українською мовою викладання. Цікаво, що за їхньою програмою вся система освіти в Україні повинна бути відокремлена від держави, як це є в Англії, Німеччині та інших країнах. З цього приводу зауважувалося, що вищі школи, а тим паче Академія наук, мають бути автономними, незалежними від уряду щодо свого внутрішнього устрою і життя.

Самостійники-соціалісти критикували прибічників ідеї федеративної держави на базі Росії, вважали помилковими ідеї партій, які до цього прагнули. Для багатонаціональних держав вони пропонували розпад на декілька незалежних національних держав із можливістю співпрацювати, об'єднуватись у спілки й федерації. За концепцією партії самостійників-соціалістів Українська народна республіка повинна стати незалежною демократичною державою. У перспективі Україна могла співпрацювати або вступати в міжнародні спілки з Румунією, Кавказом, Туреччиною та Балканськими державами: Болгарією, Грецією, Сербією, Чорногорією.

Законодавчим органом у незалежній Україні мав бути парламент (Центральна українська рада), обираний внаслідок загальних, рівних виборів із таємним голосуванням. Виборчі округи формувалися в межах національних. Представництво в парламенті пропорційне до кількості населення міст і сіл, національних меншин. Виконавчу владу очолювали президент республіки і підпорядкована йому Рада міністрів. Остання формувалася представником парламентської більшості за дорученням президента, недовіра їй з боку парламенту вела до зміни складу.

Відносно силових структур держави самостійники-соціалісти передбачали постійну їх еволюцію від захисту інтересів окремих класів до забезпечення демократії в країні. Спочатку необхідна сильна армія, яка змогла б охороняти зовнішній суверенітет держави. Вона повинна була зберігатися до роззброєння країн, що оточують Україну. Після цього необхідність в армії відпаде, і її заступить народна міліція.

Судова влада в Україні повинна бути незалежною, а головна її мета — охорона прав та інтересів народу.

У місцевостях із багатонаціональним населенням мав запроваджуватися "Суд третього" для розгляду справ, однією зі сторін яких були представники національної меншості.

У державотворчій концепції партії самостійників-соціалістів було зроблено спробу передбачити структуру органів влади та управління на регіональному рівні. Передбачалося, що областям і краям в Україні може бути надана автономія. Серед таких областей називалися Слобожанщина, Чорномор'я, Полісся, Холмщина, Запоріжжя, Правобережна Україна.27

Державною мовою проголошувалася українська, нею мало вестися все діловодство в державних установах, навчання в школах,

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: