Xreferat.com » Рефераты по истории » Хрущовська "відлига"

Хрущовська "відлига"

а вижили, утримались одиниці. Він породив якщо не покоління (хоча термін "шестидесятники" узвичаївся ), те цілу плеяду нових, так сказати, по своєму генотипі людей думки - письменників і поетів, публіцистів і, хоча їх було менше, філософів і істориків, навіть деяке число політиків. У суспільстві початку працювати живаючи думка, яку, як ми змогли переконатися потім, не удалося цілком придавити, зупинити навіть у гірші з років застою. Упевнено, що це було одним з необхідних і головних джерел лет, що багато наступив, після періоду перебудови і гласності, одним з головних провісників нового політичного мислення.

Але, з іншого боку, у безлічі сфер суспільної думки панували старі догми і керували старі, що тільки ледве перефарбувалися люди. Вони не давали ходу, глушили, а коли відкривалася можливість - нещадно (і нерідко з успіхом) давили тих, кого інтелектуально і морально сформував XX з'їзд. Тому що офіційна лінія й офіційні люди, навіть під час відсутності такої лінії робивши ідеологічну політику, дуже часто і в часи Хрущова зберігали можливість не тільки затикати іншим рот, але і безжалісно принижувати, гнітити, звертати в баранячий ріг неугодних (згадаємо долю Б. Пастернаку). А в роки застою просто розправитися з багатьма - жорстоко і безсовісно.

Розвінчання культу особи Сталіна справило болісне враження на керівників Китаю та Албанії. Мао Цзедун та Енвер Ходжа у цей пе­ріод створювали власні культи. Мао претендував на вивільнене міс­це лідера у міжнародному комуністичному русі, яке традиційно на­лежало керівникові Кремля. Стосунки між СРСР, з одного боку, Ки­таєм і Албанією, з іншого, погіршувалися. У результаті обидві краї­ни опинилися поза радянським блоком.

У відносинах СРСР з країнами Сходу окреслилася тенденція вва­жати своїми союзниками усіх, хто виступав з «антиімперіалістичних» позицій. Москва безоглядно підтримала арабські країни у близько­східному конфлікті. Радянсько-арабська дружба знайшла, зокрема, вияв у нагородженні лідерів Єгипту та Алжиру зірками Героїв Ра­дянського Союзу.

СРСР активно підтримував зброєю, безвідплатною допомогою націо­нально-визвольні рухи і нові режими, створювані на руїнах колоні­альних імперій. Умовою підтримки було проголошення керівництвом нових держав курсу «соціалістичної орієнтації». Насправді ж часто далі розмов про соціалізм там справа не йшла, й радянські лідери, заколи­сані революційною риторикою азійських та африканських диктаторів, викидали на вітер сотні мільйонів доларів.


3.2 Зовнішньополітичні наслідки


Основою зовнішньополітичної діяльності СРСР декларував боротьбу за мир і роззброєння. Саме з цим була пов'язана спроба М. Хрущова роз­почати конструктивний діалог з країнами Заходу. У 1955 р. СРСР, США, Велика Британія і Франція підписали угоду щодо Австрії, за якою з цієї країни виводилися війська держави -переможниці, а сама Австрія набу­вала постійного статусу нейтральної держави. Цього ж року Москву від­відала урядова делегація ФРН на чолі з канцлером Конрадом Аденауером. Між СРСР і ФРН було встановлено дипломатичні відносини. Наступного, 1956 р., було підписано декларацію про відновлення дипломатичних відносин між СРСР та Японією. М. Хрущов ладен був віддати два з чотирьох островів Курильської гряди — Хабомаї та Шикотан, на які претендувала Японія, в обмін на мирний договір. Однак після підписання японо-американського договору безпеки радянський уряд відмовився від своєї пропозиції. Напруженим моментом у міжнародних повоєнних стосунках стала Карибська криза 1962 р. Світ уперше постав перед загрозою ядерної війни. Карибська криза та її подолання дали поштовх процесові роз­зброєння. СРСР, США та Велика Британія 5 серпня 1963 р. підписали у Москві договір про заборону випробувань ядерної зброї у трьох сере­довищах: атмосфері, космосі та під водою. Зовнішня політика СРСР була досить динамічною. Уперше крем­лівський лідер побував з дружніми візитами у багатьох державах сві­ту, у тому числі й у США (1959 р., 1960 р.). Усі зарубіжні подорожі М. Хрущо­ва широко висвітлювали засоби масової інформації. До певної міри вони сприяли розвінчанню міфу про «імперіалістичних хижаків» За­ходу, які силою зброї хочуть знищити країни соціалізму. Сталінські реп­ресії, твердило воно, не випли­вали з характеру справжнього соціалізму; навпаки - вони були його «викривленням», відходом від «ленінського курсу». Звільне­ний від цих викривлень, соціа­лістичний лад мав довести свою історичну перевагу над капіта­лізмом. Ця ідея була покладена в основу нової Програми партії, ухваленої на XXII з'їзді КПРС (17-31 жовтня 1961 р.). За двад­цять років, запевняв Хрущов Радянський Союз дожене і пе­режене США за всіма показни­ками суспільного виробництва. Хрущов виявляв надзвичайну нетерплячість у здійсненні сво­го проекту. Він вимагав негай­них господарських чудес і з без­посередністю неосвіченого, але впевненого у собі партійного керівника видавав наліво і на­право поради та накази, де, ще і як вирощувати, з якою швид­кістю водити трактор при оран­ці, як писати вірші, малювати картини тощо. Його найбільшою помилкою було, однак, фаталь­не нерозуміння того, що на­справді сталося на Заході у піс­лявоєнні десятиліття. Він ста­ранно вираховував, скільки тон-заліза має виробити Радянсь­кий Союз на душу населення щоб перегнати США. Іронія поля­гала в тому, що США, як й інші промислово розвинуті країни у той самий час розвивали нові технології, які не потребували такої кількості металу. На Заході повним темпом йшла науково-технічна революція, що ба­зувалася на використанні нових матеріалів - напівпровідників пластмаси. Хрущов хотів догнати і перегнати західний капіталізм, але не розумів, що біжить у цілком протилежний бік. Він став перед потребою нової мо­дернізації країни, у відповідь на виклик, який кидала неефективній радянській системі госпо­дарства повоєнна науково-тех­нічна революція. Однак його програма модернізації більш відповідала початку, а не другій половині XX ст. Не в усьому його зусилля були марними. Саме за часів Хрущова запущено у космос першого супутника (1957) та виведено на орбіту першого космонавта (1961). Це був серйозний виклик Заходу. Ук­раїна з її великими ресурсами та потужною паливно-енерге­тичною базою відігравала вели­ку роль у розвитку економічної інтеграції країн соціалістичного табору. Метою московського керівництва було досягнути та­кого стану, коли країни «Східно­го блоку» разом з радянським керівництвом становили б єди­ний господарський організм. Найвиразнішим проявом цих ін­теграційних планів була будова нафто- і газопроводів, що поєд­нували СРСР з країнами «на­родної демократії» Центральної Європи. У 1960-1964 рр. завер­шено будівництво нафтопрово­ду «Дружба», що проходив че­рез українську територію, у 1967 р. - газопроводу «Братст­во» між газоносними районами на Львівщині і Братиславою. У 1950-1965 рр. в Українсь­кій РСР постійно зростали мас­штаби видобутку нафти і вугіл­ля (у західній частині республі­ки створено Львівсько-Волинський вугледобувний басейн), ви­робництва електроенергії, про­дукції чорної металургії, хімічної і нафтохімічної промисловості та машинобудівного комплексу. Темпи приросту промислової продукції за ці п'ятнадцять ро­ків майже вдвічі перевищували ці самі показники за 1965-1985 рр. У цьому сенсі роки правлін­ня Хрущова були найдинамічнішими для розвитку української промисловості. Між 1953 і 1964 р. радянське керівництво проголосило еконо­мічні реформи, які, хоч ніколи не були здійснені до кінця, викли­кали великі зміни у житті суспільства.


ВИСНОВКИ


Таким чином, можна сказати, що у зовнішній політиці відбився суперечливий ха­рактер керівництва М. Хрущова. Після смерті Сталіна радянський лідер розпочав ліберальні реформи не лише у своїй країні, а й чинив тиск на керівників країн Східного блоку, щоб ті наслідува­ли приклад Москви. Для того, щоб «соціалістична система» трима­лася купи і піддавалася управлінню, вона мала діяти за єдиними правилами.

Кремль поводився у країнах-сателітах як господар. Коли у червні 1953 р. вибухнуло народне повстання у НДР і східнонімецькі власті виявилися неспроможними придушити виступи робітничого класу, за наказом Москви група радянських військ, дислокована в НДР, власноруч навела «порядок». Радянський Союз використав вступ ФРН до НАТО як привід для створення у травні 1955 р. воєнно-полі­тичного блоку - Організації Варшавського Договору під власним ке­рівництвом. До нього увійшли всі комуністичні країни Централь­ної та Східної Європи, за винятком Югославії. Восени 1956 р. ра­дянські війська потопили у крові революцію в Угорщині.

Критику сталінізму в СРСР схвально зустрів комуністичний лідер Югославії Йосип Броз Тіто, який намагався побудувати у своїй кра­їні соціалізм за власним планом. Відносини між СРСР і Югославією, розірвані за часів Сталіна через небажання маршала Тіто виконува­ти накази з Москви, починаючи з 1954—1955 рр. нормалізувалися. Однак нові спроби Москви втягнути Югославію до комуністичного табору призвели до нової напруженості між країнами.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


Арбатов Г. А. Затянувшееся выздоровление (1953-1985 гг.) Свидетельство современника. – М.: Международные отношения, 1991. – 400с.

Баран В. Україна після Сталіна. Нарис історії 1953 – 1985. – Львів.: Ода, 1992. – 250с.

Бжезінський З. Україна на шляху до Європи // Українське слово. Ч2633. 1992. 18 жовтня

Бураков Ю. В., Кипаренко Г. М. Всесвітня історія: новітні часи. 1945 – 1998. – К.: Генеза, 1998. – 400с.

Фурман Д. Украина и мы // Свободная мысль №1. 1995 с.70

Шаповал Ю. І. Мороз перед відлигою... – К.: Генеза, 2000. – 336с.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: