Xreferat.com » Рефераты по истории » Жовтнева та Лютнева революції

Жовтнева та Лютнева революції

здійснення народно-революційної війни, посіяли всюди лише безлад і анархію, необхідно усунути їх, встановити тверду владу, знищити анархію в армії і відновити війну. Такою була мета Корнілова, але незабаром з'ясувалося, що крім правих кадетів, національно-консервативна середовище в цілому не мала достатньої опори в країні. Спроба, зроблена Корніловим, була поразкою більш ніж жалюгідним». Висновок:» Значить і третя політична сила програє в цій грі: Ні ліберали, ні помірні соціалісти, ні праві не могли виграти».

Мартін Малія, як і інші історики, справедливо заперечує можливість для Росії після лютого 1917 утвердитися на капіталістичному шляху, показує відсутність належних суспільно-політичних сил для цього. Більш того, учорашнім і сьогоднішнім «демократам», сумує з цього приводу, він говорить: «Жалкувати про це – значить просто втрачати час. У 1917 році це було неможливо». Невирішені проблеми Лютого, загострюючись і примножуючи, штовхали країну до революційних подій Жовтня.

1.3 Соціалістична революція


25 жовтня (7 листопада) 1917 року в результаті найгостріших суперечностей як успадкованих від Лютого, так і нових, нашарувалися за час восьми ¬ місячного розвитку країни в умовах тривала імперіалістичної війни, в понівеченій Росії стався революційний переворот. На відміну від лютого цей був аж ніяк не стихійний вибух невдоволення мас, а досить продумане і організований виступ озброєних загонів робітників, солдатів та матросів, що завершилося взяттям Зимового та арештом членів Тимчасового уряду.

У результаті успіху збройного повстання Жовтневою революцією була здобута політична перемога – буржуазний Тимчасовий уряд, очолюваний есером А. Керенським, було повалено, а державна влада була передана Другому Всеросійському з'їздові Рад, що створив і затвердив робочий-селянський уряд, очолений лідером більшовиків – В. Леніним. Перемога Жовтневого перевороту, потрясла не тільки країну, але і весь світ, поставила питання: Чия влада і в ім'я чого утвердилася в країні, куди вона має намір повести Росію?

Сьогодні, як і багато років тому, про Жовтневу революцію пишуть багато і різне. Ми живемо в цікаве час, коли вітчизняних фальсіфі ¬ індикатором нашої історії і в першу чергу Жовтневої революції набагато більше, ніж їх було за кордоном за все післяжовтневі роки. Але самим сумним є те, що цим ганебним справою сьогодні зайняті не тільки напівписьменні та неграмотні політичні крикуни і ласі на синекуру журналісти, яким наука і совість завжди були чужі, але також остепенений політики і політологи, філософи і економісти, – вчорашні марксистські ортодокси, А сьогоднішні «марксоеди», – яких у жодному разі не можна запідозрити в незнанні і неписьменності. Навпаки, є грунтовні причини звинувачувати їх у свідомої брехні, продуманому обмані своєї пастви. Звичайно, коли в країні все ламалося, перебудовувалася і реформувалося, можна зрозуміти, що дехто, намагаючись «потрапити в ногу» з швидко мінливій ситуацією, невдало пристосовуючись до кон'юнктури, «поспіхом» наговорити зайвого, непродумане. Але тепер, коли після того, що сталося пройшло достатньо часу, щоб висвітити наслідки змін, і коли з минулих нотаток та виступів починають ліпити концепцію вітчизняної історії, а кон'юнктурники так і не покаялися, не виправили своїх фальсифікацій, які можуть потрапити в створюваному ¬ мий варіант історії як істин, Як раз час назвати речі своїми іменами.

Одне з головних місць серед «новаторських» підходів до вітчизняної історії, підходів, які загрожують бути «пересадженими» в історичні підручники, займає спосіб фальсифікації фактів вітчизняної історії, який я називаю просталінскім. У чому його суть? Як відомо, І. Сталін в «Питаннях ленінізму», що видавались одинадцять разів, а також у своєму «Короткому курсі», теж виходив багатомільйонними тиражами, виклав свою – фальшиву – версію Жовтневої революції, свій варіант думок і дій Леніна і більшовиків під час цього ключового історичної події. Наша вітчизняна наука не змогла або не встигла свого часу ґрунтовно викрити брехню цієї версії, яка не тільки продовжує жити в головах мільйонів громадян, але і служить предметом сьогоднішніх інсинуацій. Адже нинішні політичні крикуни, не будучи в змозі сперечатися з В. Леніним і фактами історії – та вони й не знають їх – переписуючи історію нашого вітчизни, спростовують не те, що було насправді, а саме цю освоєну ними за радянських часів сталінську версію поглядів і дій Леніна, подаючи свою метушню зі сталінськими спрощеннями як «повалення» Жовтня.

Щоб не бути голослівним, проілюструю сказане однієї великої сталінської брехнею і трьома малими обманами трьох, як я їх називаю, «Сталін ¬ ських ретрансляторів» з двох питань: Чому Ленін виступав за Жовтень ¬ ський переворот? Як він оцінював суть і перспективи Жовтня?

Вихідна сталінська брехня така. Повернувшись до Росії після лютого і перемоги буржуазної революції 1917 року, В. Ленін сходу відкинув меншевістскую догму про соціально-економічну незрілості Росії і вже на квітневих партійних конференціях націлив більшовиків на безпо ¬ відного перехід від буржуазної революції до соціалістичної, на пере ¬ няють першої у другу. Розгорнувши широку агітацію в масах, використовуючи невдоволення громадян триваючою війною, більшовики зібрали необхідні сили і вчинили Жовтневий переворот як класичну соціалістичну революцію: Вони повалили владу буржуазії, затвердили диктатуру пролетаріату і тим відкрили шлях для реалізації ленінського плану переходу до соціалізму.

Якщо ми звернемося до сьогоднішніх спорах про Жовтень, то легко переконаємося в тому, що і друзі і вороги жовтня найчастіше ведуть свої дискусії в рамках цієї сталінської версії. В результаті за межами дискусії залишається головна правда про Жовтневу революцію. Увійшовши в суспільну свідомість як зразок класичної соціалістичної революції, ця революція насправді такою не була: дозволяючи різнотипні протиріччя. Жовтнева революція була за своєю соціальною природою органічною сполукою різнорідних соціально-економічних процесів.

Нерозуміння цієї головної правди жовтня пронизує статті як тих, хто, захищаючи жовтня, сподівається відстояти «марксистсько-ленінську» (а на ділі сталінську) «правду» про Жовтень, так і тих, хто, спираючись на яке в'їлося в обивательську свідомість сталінську брехню, заявляє, що спростовує Леніна і «розвінчує» Жовтень. Це особливо добре видно, коли вихідну сталінську брехню «сталінські ретранслятори» трансформують у свою конкретну брехня і її ж спростовують, видаючи все це за «розвінчання» Жовтня. Звернімося до цих конкретних оманам.

Обман доктора економічних наук Г. Попова: Ленін і більшовики, на думку цього колишнього ортодоксального марксиста, швидко перетворився на марксоеда, не бачили і не хотіли бачити неготовність Росії до соціалістичним перетворенням, вважали, що вона дозріла для цього. Дослівно: «Ленін більшовики переконали себе і країну, що економіка дозріла і навіть перезріла для переходу до соціалізму».

Обман доктора філософських наук А. Ципко. Цей автор, неодноразово виступав проти Леніна і Жовтня, стверджує, що Жовтневий переворіт – продукт вузької купки змовників, що через небажання росіян здійснювати соціалістичну революцію, «жадав влади» Ленін викличу ¬ дав маси, використовуючи такі одвічні людські слабкості як ненависть і заздрість. Дослівно: «Можна, звичайно, писати сотні і тисячі розумних статей про Леніна, про Троцького, про Маркса, але, на мій погляд, не можна не бачити якийсь загальний тип людей, який свідомо експлуатував таке вічне людська якість як ненависть». І це, мовляв, було основою Жовтня. І далі: «Справа в кінці кінців не в Жовтневій революції як такої, справа в моральному оздоровленні суспільства».

А ось брехня письменників О. Адамовича та В. Солоухін. Згідно звинувативальному вироком першого, В. Ленін і більшовики – змовники-авант Рісто: Штовхаючи маси до штучно викликаної революції, вони нав'язали громадянську війну, що призвело до мільйонів жертв. Співзвучно цьому і фраза:

Жовтень – це «авантюра 1917 року, яка обійшлася народу в мільйони життів». У тому ж дусі міркує В. Солоухін, який, благословляючи дореволюційні порядки, таврує більшовиків-властолюбців:»… Тільки заради влади були пролиті ріки крові. А страждання людей неможливо обчислити».

Перш ніж приступити до розгляду цієї псевдодемократичні брехні, наведу деякі міркування з цього ж приводу демократа-історика А. Ківи. Приблизно в той же час, коли його процитовані вище колеги вже встигли «розплювався з комунізмом» і перетворилися на актікоммуністов, а О. Ківа ще тільки наздоганяв їх, він писав: «Спрощення завжди шкідливі… Як би там не було, не можна погодитися з спотвореним зображенням Жовтня. Наприклад, з твердженнями, що це був вузький змова… Тим більше сміховинні твердження, що Леніним керувало прагнення помститися за свого старшого брата…, навряд чи личить дивитися на жовтень очима династії Романових, ідеалізувати останніх. Бо це суперечить істині, правді життя».

Щоб повернутися до правди життя і спростувати не тільки згаданих, а й багатьох інших сучасних фальсифікаторів Жовтня, поглядів і дій У. Леніна під час Жовтня, слід на час знехтувати згаданими шився «сталінськими ретрансляторами і розглянути вихідну сталінську версію, її брехня, бо без її викриття не можна зайняти правильну позицію відправну для викриття більш конкретних фальсифікацій.


2. Російська інтелігенції і революція


Загальновідомо, що Російська революція 1917 року, зумовлена цілим рядом історичних обставин, була дітищем російської інтелігенції. І мова йде не тільки і не стільки про революціонерів у вузькому сенсі цього слова. Інтелігенція в цілому жила очікуванням радикальних змін, прагнула до них, обґрунтовувала їх необхідність, хоча і розуміла характер цих змін по-різному. Революція представлялася як тотальний переворот всієї соціальної системи, як повне очищення від старих цінностей, від «распутінщіни», як створення нового на «чистому місці». Цей щирий порив історико-циклічний творення, сповнений всіх тих же крайнощів і непомірності, зіткнувся з витверезною реальністю.

І цією реальністю став швидко зміцнився в Радянській Росії бюрократично-тоталітарний режим. Інтелігенція, щиро не відаючи того, привела його до влади, освятила цей шлях. Але вона ж в очах режиму виступала з самого початку його найпершим соціальним супротивником. Перш за все не влаштовували притаманні інтелігенції критичного ставлення до дійсності, незалежність думки і дії як така. Це була соціальна група, найважче підпорядковувалася зовнішньому, бо, як відомо, духовні цінності мають властивість високої.

Всі зростаючий тиск на інтелігенцію, розвивалося по декількох напрямку ¬ данням (економічному, політичному і власне ідейно-морального) привело до виникнення нових парадигм (ідеальних соціальних типів), на які стала орієнтуватися російська інтелігенція післяжовтневого періоду [7]. Проілюструємо ці парадигми вельми силуетними портретами видатних російських інтелігентів, які волею долі уособити їх.

Парадигма перша. «Вихід». Еміграція на Захід стала для багатьох сотень тисяч російських інтелігентів епопеєю позбавлення і одночасно трагедією духовної безвиході.

Розглянута парадигма зумовлює драматизм, якщо не трагізм того, хто їй відповідає. Так в загальному сталося і з П.А. Сорокіним. Його науковий геній мав чисто російські характеристики, його численні соціологічні праці завжди містили в собі той самий моральний компонент «зайвими». Навіть будучи щирим «західником», Сорокін продовжував залишатися суто російським інтелігентом, світовими проблемами, долями людства, моральними еквівалентами соціологічних концепцій і пр. І тому очевидний глибокий дисонанс, який звучав у відносинах Сорокіна з сучасним йому інтелектуальним співтовариством на Заході. Повного розуміння у своїх відносинах вони все ж таки не досягли. У результаті ніким не заперечується авторитет Сорокіна все ж таки залишається трива Америки явищем суто історичним. Пророчий і моральний дар П.П. Сорокіна так і залишався незатребуваним.

Парадигма друга. «Відхід у печери». Тиск бюрократично-тоталітарного режиму, постійно посилювалося, змусило багатьох російських інтелігентів йти у внутріш ¬ ню еміграцію, створювати духовне підпілля, замикатися в собі, обмежуючи коло соціального спілкування. Життя і творчість А.Ф. Лосєва може бути яскравим, але одночасно і трагічною ілюстрацією цієї парадигми. З кінця 20-х років Лосєв практично припиняє свою основну викладацьку діяльність і починає писати «в стіл». Це співпадає з його першим арештом, допитами в ОГПУ і ув'язненням у табір на Соло ¬ Липовецького островах. Пройшовши «перевиховання» у таборі і внаслідок нового везіння вийшовши з нього живим, А.Ф. Лосєв повністю відмовляється від будь-яких форм суспільного діяльності і фактично стає чистим мислячим інтелектом, заточеним в печері вимушеної ізоляції. Лосєв затихає і зникає на десятиліття.

Вельми примітно, що А.Ф. Лосєв цілком свідомо залишився в Росії, навіть не розглядаючи можливість еміграції, яка у нього в принципі залишалася до середини 20-х років. Тема жертовності – непозбутня тема російської інтелігенції. Але у Лосєва вона позбавлена надривності та біснування: «Таке життя індивідуума – писав він, – є жертвою. Батьківщина вимагає жертви. Саме життя Батьківщини – це і є вічна жертва». Але непідробний і філософськи обгрунтований стоїцизм Лосєва тим не менше не може приховати від нас глибокого трагізму його «парадигми», що приводить російського інтелігента до ізольованості від зовнішньої соціального середовища і духовному самотності.

Парадигма третя. «Спроба гідного партнерства». Ця парадигма була пов'язана зі спробою інтелігенції встановити чесне і гідне спілкування з режимом і знайти хоча б якийсь модус їхнього співіснування при збереженні принципу і особистої незалежності морального самосприйняття. У якійсь мірі вона може стати поясненням життєвого шляху трьох видатних російських інтелігентів – М.А. Булгакова, Б.Л. Пастернака і Д.Д. Шостаковича. В умовах усталеного після революції тоталітаризму М. Булгаков, в силу складу свого характеру і переконань, не міг і не хотів вибирати позицію добровільній ізоляції. Присвятив себе театру, він брав діяльну участь в літературних об'єднаннях, мистецькому житті Москви.

Парадигма «гідного партнерства» не принесла, однак, того, на що сподівався Бул ¬ гаків. Все більше і більше його творчість йшло врозріз з офіціозом, і він змушений був так чи інакше почати літературне «двойнічество», писати те, що свідомо не могло бути опублікована. Так, його найбільш великий твір, роман «Майстер і Маргарита» і став якраз «романом без майбутнього» (він був опублікований тільки в 60-ті роки). Приміятникового, що з соціологічної точки зору, світогляд подвійності, філософської розірваності сприйняття світу геніально втілилося в цьому романі. Парадигма «гідного партнерства» виявилася також виконаної внутрішнього драматизму і навіть трагізму, які проявляють себе як в колізіях особистої життя російського інтелігента, так і в його творчості. Ця обставина ще більш разюче виявило себе в житті Б.Л. Пастернака і Д.Д. Шостаковича.

Парадигма четверта. «Помірне співпрацю». Поряд з дистанційованим парт ¬ нерством російська інтелігенція виробила ще одну стратегію свого ставлення до влади. Стратегія ця полягала в тому, щоб «чесно» приймати реалії соціального устрою Радянської Росії, але знаходити для себе такі області («лакуни») у творчості й інтелектуальної діяльності, які в найменшій мірі були пов'язані з компромісами. Оскільки режим встановився на багато сотень років і кінця йому, читалося, не було видно, а так само і іншої альтернативи йому немає, вважали вимушені прихильники такої парадигми, то слід, по-перше, шукати щось позитивне плюс у самому режимі, а, по-друге, Неї ж йти як можна далі від найбільш ідеологічно забарвлених тим і «зон».

На ранньому етапі формування цієї парадигми вона була сформульована у збірнику «Зміна віх». Поступово вона набула широкого поширення. У літературі її можна відзначити, наприклад, в житті і творчості к.с. Паустовського, пізніше – письменників «деревеньщіков». У кіно – це довгий список талановитих режисерів, які присвятили себе розробці етичних тим особистості.

Парадигма п'ята. «Самозабутньо сервелізм». Вельми значна частина російської інтелігенції з ентузіазмом і повним відстороненням від свого внутрішнього Я прийняла принципи і завдання офіційної ідеології і присвятила себе служінню її. Причини переходу до цієї парадигми бували різні, але підсумок, як правило, опинявся одним: Ідентифікація з офіційною ідеологією і «творче», то є щире служіння їй усією силою свого таланту і своїх здібностей. Так виникало «соціалістичне мистецтво» і «марксистське суспільствознавство», нерідко підтримували дуже обдарованими людьми (в цьому, як раз і полягає найбільша трагізм ситуації). У відносно парадигма «самозабутньо сервелізма» стала знаменням «нової, соціалістичної інтелігенції» («робітничо-селянської інтелігенції», «трудовий ін ¬ теллігенціі» – такими були головні ідеологеми).

Парадигма шоста. «Дисидентство». Дисидентство в середовищі інтелігенції радянського періоду було спробою радикального виходу за межі існуючої ідеології і прямої конфронтації з нею. Дисидентство – складне соціальне явище, проте його «парадигма» досить очевидна. Вона мала на увазі заперечення всього набору офіційних духовних цінностей і протиставлення йому або традиційних цінностей дореволюційної російської інтелігенції, або сучасного західного лібералізму. Дисиденти заперечували саму ідею співпраці з владою на який-небудь основі. І в цій непримиренності полягала сила моральної позиції і логіка соціальної дії. За своїм характером, однак, дисидентство було парадигмою опору, сила якої полягала в запереченні. Що стосується позитивної програми реконструкції російської культури, то, як показав подальший хід подій, пов'язаних з перебудовою і перебудовою, цієї програми в дисидентства, по суті, не було.

Розглянуті парадигми, що відображали розшарування російської інтелігенції в після ¬ революційний період аж до 90-х р., Між тим повинні бути доповнені одним ком ¬ коментарями. Складається він в наступному.

Якщо виходити з того, що російська інтелігенція виникла в XIX столітті як підсумок «ігри» соціальних факторів, які створили можливість існування цілого соціального шару, досить умовно пов'язаного з економічною доцільністю, то треба визнати, Що радянський режим на абсолютно інших підставах зберіг соціальні умови існування інтелігенції. Мабуть, радянський лад за інерцією успадкував просвітницький і гуманітарний характер дореволюційної культури. Але головне, повинно бути, полягала в тому, що інституціолізованої марксизм поставив собі за мету провести тотальну трансформацію свідомості людини, а це вимагало не лише таборів і рас ¬ стріли, але і більш тонких методів проникнення в серця і душі людей. Ось ця цілком прагматична соціальна місія і була уготована російської інтелігенції, що дозволило їй зберегтися, вижити – хай і в спотвореному вигляді, але продовжити культурну традицію.

Початковий моральний світ російської інтелігенції не міг зберегтися після революції 1917 року. Проте він все ж таки зберігався як спогад, як історично віддалена, але все ж існуюча система ціннісного відліку, як зразок, нехай і недосяжний. Роль подібних моральних орієнтирів, принципів в житті суспільства величезна. Окремі фрагменти старого світу цінностей можна було бачити розсіяними в тих чи інших областях радянської культури, немов залишки стародавніх міст, які включаються в сучасну забудову мегаполісів.

Нині нерідко роблять припущення про те, що б могло трапитися з Росією, не будь революції 1917 року, не станься вбивство Столипіна, не будь распутінщіни, не відречуся Микола II від влади і т.д. При цьому мають на увазі, що обрана історією альтернатива була свідомо найгіршою і що всі інші напевно б привели Росію до процвітання. Можливо, але далеко не обов'язково.


Висновок


На закінчення даної роботи ми, безумовно, відзначимо важливість розглянутого події, його величезне значення, але не зможемо дати йому оцінку, сказати, негативна вона чи позитивна. У роботі, відповідно в першій і в другій її частинах наведені, взагалі-то різні погляди на розглянуті події, не протилежні, а саме різні. Таких різних поглядів сьогодні безліч, більшість з них мають яку-небудь ідеологічне забарвлення, але є, звичайно, і дуже близькі до істини – неупереджені погляди. Чим далі, тим їх буде більше, можна бути впевненими в цьому. Коли пройде більше часу і ідеологічний слід буде не таким яскравим, коли вплив спадщини ідей і поглядів, які дісталися нам з часів СРСР стане слабше, тоді відповідь на питання про роль і місце, про значення жовтневої революції 1917 року, стане ближче. Поки ж є тільки нові питання….

З часу сталінського «Короткого курсу» в радянській і частково в закордонної історичній науці панує точка зору, згідно з якою жовтнева революція є класичну соціалістичну революцію, що повалила буржуазний Тимчасовий уряд, Який затвердив диктатуру пролетаріату і тим самим відкрила пряму дорогу для будівництва соціалізму, для всіх наступних «соціалістичних експериментів» пожовтневій Росії. Якщо прийняти цю спрощену і багато в чому фальшиву схему Жовтня, виникає ряд здивованими питаннями. Головні з них такі.

Жовтень був необхідний в першу чергу для того, щоб завершити буржуазно-демократичну революцію, чого не хотіла робити мала влада буржуазія. До речі, Л. Троцький теж писав про «самостійної боротьбі, хоча б тільки в ім'я демократичних завдань». Характеризуючи тодішню ленінську позицію, він стверджував, що з неї випливало: «Довершити демократичну революцію можливо лише при пануванні робітничого класу».

По-друге, ніякої прогрес в Росії не був можливий, поки вона брала участь в імперіалістичній війні, вимотує країну, що вела її до катастрофи. Але розрив імперіалістичних зв'язків Росії, безумовно, не вкладався в рамки звичайної буржуазної революції: таке завдання було не під силу будь-якому самому демократичному уряду. «Російська революція, – писав тоді У. Ленін, – поваливши царизм, повинна була незмінно йти далі, не обмежуючись торжеством буржуазної революції, бо війна та створені нею нечувані лиха виснажених народів створили ґрунт для спалаху соціальної революції. І тому немає нічого сміховинні, коли говорять, що подальший розвиток революції, подальше обурення мас викликано будь-якої окремою партією, окремою особистістю або, як вони кричать, волею «диктатора». Пожежа революції запалюється виключно завдяки неймовірним страждань Росії і всім умовам, створеним війною, яка круто і рішуче поставила питання перед трудовим народом: або сміливий, відчайдушний і безстрашний крок, або гинь-вмирай голодною смертю».

Як би відповідаючи своїм сьогоднішнім фальсифікаторам, які пишуть про «Спекуляціях революціонерів на людській ненависті», В. Ленін висміює тих, хто намагається зобразити Жовтневу революцію як результат підбурювання або «злої волі» партій та особистостей, називає сміховинної саму думку про те, що такий розвиток «викликано якоїсь окремої партією, окремою особистістю або, як іноді кричать, волею «диктатора»».

Потрібно підкреслити: Ленін усвідомлював той факт, що не повномасштабна соціальна революція робітничого класу, тотожна соціалістичної революції, а тільки «спалах соціальної революції», спалах, зумовлена війною і прагнення розірвати з війною, а значить і з імперіалістичною-капіталістичними зв'язками, відносинами. Ленін не ¬ одноразово підкреслював цей аж ніяк не загально соціалістичний, а характер Жовтневого перевороту, що, на його думку, обов'язково поставить цю революцію перед нечуваними труднощами. Так, він говорить, що «революція в країні, яка повернула проти імперіалістичної війни раніше інших країн, революція у відсталій країні, яку події, через відсталість цієї країни, поставили, звичайно, на короткий час, і, звичайно, в приватних питаннях попереду інших країн, більш передових, – звичайно, Ця революція неминуче засуджена на те, що вона буде переживати моменти найважчі, найважчі і в найближчому майбутньому самі безрадісні».

По-третє, Жовтнева революція була необхідна для того, щоб вирвавши Росію з імперіалістичної бійні і завершивши завдання буржуазної революції, створити сприятливі умови для поступових і опосередковуваних кроків до соціалізму. Якщо простежити історію 1917 року, починаючи з лютого, то виявимо, як У. Ленін наполегливо повторює основну думку: Росія не готова для «введення» соціалізму. У той же час він підкреслює й інше: життя змушує Росію, як і всі інші країни, здійснювати заходи, що представляють собою не безпосередній перехід до соціалізму, а підхід до нього, опосередковані «кроки до соціалізму».

Легка перемога Жовтня, сколихнули «наініжайшіе низи» суспільства, породила в масах віру в близькість соціалізму. Висловлюючи ці настрої мас, багатопартійної II Всеросійський з'їзд Рад декларував соціалістичного ¬ ний вибір подальшого розвитку країни. Вже 4 (17) листопада 1917 року Ленін казав: «Тепер ми скинули ярмо буржуазії. Соціальну революцію вигадали не ми – її проголосили члени з'їзду Рад, ніхто не протестував, всі прийняли декрет, в якому вона була проголошена». А ще через день Ленін писав: Ми будемо «проводити програму, схвалену всім Всеросійським Другим з'їздом Рад і складається в поступових, але твердо і неухильно кроки до соціалізму».

А як же з неготовністю Росії до соціалізму? Революційна ейфорія, мабуть, була головною причиною, що підштовхнула Леніна і більшовиків на згоду з подібними рішеннями. Наскільки сильна була в тогочасному суспільстві віра в близькість соціалізму, в необхідність такого вибору і такого шляху, свідчить і те, що навіть в Установчих зборах, що відкрився в березні 1918 року, партіям «соціалістичної орієнтації» (соціал-революціонерів та соціал-демократам) належало більше 85% місць. Оцінюючи цей факт, голова зборів есер В. Чернов говорив: «Країна висловилася, склад Установчих зборів – живе свідчення потужної тяги народів Росії до соціалізму». Есер спростовує А. Ципко, О. Ада ¬ мовіча, В. Солоухін та інших, які заявляють про те, ніби Ленін і більшовики насильно нав'язали народу курс на соціалізм. До речі, В. Чернов вважав, що це думка народу дуже важливо: «Воно означає кінець невизначеного коливного перехідного періоду». Констатуючи «потужну тягу народів Росії до соціалізму», не піддаючи сумніву соціалістичний вибір народу, В. Чернов пропонував своє бачення цього обраного народом шляху.

Російська революція відбулася за Достоєвським, Він пророчо розкрив її ідейну діалектику і дав її образи. Достоєвський розумів, що соціалізм в Росії є релігійне питання, питання атеїстичний, що російська революційна інтелігенція зовсім не політикою зайнята, а порятунком людства без Бога [8].

Вже зараз явно виявляє себе тенденція відділення класичного («інтелігентського») культурного населення від нової духовно-інтелектуальній і моральній ситуації в Україні кінця XX століття. Говорячи простіше, світ «зайвої» моральності, створений російською інтелігенцією XIX і початку XX століть і в перетвореній формі зберігши навіть в умовах тоталітарного ладу після жовтня 1917-го, нині втрачає свою соціальну основу й моральну стійкість. Він просто розпадається і йде зі сцени.

Справді, хіба герої «Війни і миру» або «Анни Кареніної» можуть знайти хоч який-небудь відгомін в душах не тільки учнів школи, а й їхніх молодих учителів? Адже суспільна мораль ґрунтується нині на принципово інших парадигмах, які жодним шляхом не поєднуються з класичними зразками інтелігентськими, Які б софістичних хитрощі при цьому не робили вчителі літератури. І тому класичну спадщину швидко перетворюється на музейний експонат, по-своєму привабливий і екзотичний. А у екзотики, зрозуміло, завжди знайдуться поціновувачі.


Список літератури


1. Белковец Л.П., Белковец В.В. Історія держави і права Росії. Курс лекцій. – Новосибірськ: Новосибірське книжкове видавництво, 2000. – 216 с.

2. Бердяєв Н.А. Духи російської революції. М. 1992.

3. Бердяєв Н.А. Роздуми про російську революцію. М. 1992.

4. Булгаков С.Н. Інтелігенція і Релігія. СПБ. 2000.

5. Волобуєв П. До питання про закономірності Жовтневої революції. / / Комуніст, 1999. №10. – С 21.

6. Воронін А.В. Історія Російської Державності. Навчальний посібник. М.: «Проспект», 2000.

7. Загальна історія держави і права: Навч. посібник / За ред. К.І. Батира – М.: Манускрипт, 1993.

8. Кірсанов В. Про інтелігенції в цілому, про російської інтелігенції зокрема. М. 2001.

9. Кузнєцов І.М. Історія держави і права Росії. М.: Амальтея. 2000.

10. Панарін А.С. Російська інтелігенція у світових війнах і революціях ХХ століття – М.: Едіторіал УРСС. 1998.

11. Покровскій н.е. Нові горизонти або історична пастка? / / СОЦИС, №11, 1994. – С. 119–128.

12. Старцев В. Альтернатива. Фантазії та реальність / / Комуніст, 1994, №15.

Размещено на

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: