Характеристика економічних реформ в СРСР в другій половині ХХ ст.
Одночасно з урядовою програмою з'явилися й інші. Альтернативну програму переходу до ринкової економіки, що отримала назву «500 днів», підготувала група вчених на чолі з академіком С.С. Шаталіним і Г.А. Явлінським. Вона передбачала в цей короткий термін провести масштабну приватизацію державної власності, запровадження вільного ринкового ціноутворення з паралельною індексацією заробітних плат та соціальних допомог, а також допущення регульованого безробіття. Одночасно вона значно обмежувала можливості союзного центру керувати економікою республік. Ця програма була підтримана опозиційними силами, і насамперед керівництвом РРФСР (Б.М. Єльцин, І. С. Сілаєв). Проте реалізована ця програма так і не була.
М.С. Горбачов віддав перевагу програмі економічних реформ, розробленій міністром фінансів СРСР В.С. Павловим, який став прем'єр-міністром Кабінету міністрів СРСР у грудні 1990 року. Проект В.С. Павлова передбачав здійснення жорсткого державного контролю при переході до ринку, так що від реального переходу до ринку в неї залишилася тільки ринкова фразеологія.
Програма В.С. Павлова почала здійснюватися з січня 1991 року, коли несподівано для радянських громадян була проведена грошова реформа (24 січня). Відповідно до реформи, протягом трьох днів проводився обмін 50 – і 100-рубльових купюр зразка 1961 року. На 1 людину можна було обміняти не більше 1000 рублів, можливість обміну інших купюр розглядалась у спеціальних комісіях до кінця березня 1991 року. Одночасно була обмежена сума готівкових грошей, доступних для зняття в Ощадному банку СРСР – не більше 500 рублів. Ініціатори реформи припускали завдати «смертельний удар по тіньовій економіці», але він виявився ударом по всьому населенню, причому «тіньовики» постраждали найменше. Ця непродумана акція ще більше озлобили народ проти центральної влади, посилила економічну кризу і прискорила процес розпаду СРСР. З 2 квітня 1991 уряд В.С. Павлова пішов на підвищення роздрібних цін у 2–5 разів практично на всі продовольчі та промислові товари повсякденного попиту, сподіваючися, що це зупинить ажіотажний попит на них. При цьому заробітна плата підвищувалася в середньому на 20–30%, видавалася також одноразова компенсація в розмірі 60 рублів. Крім того, в різних куточках СРСР з продажу зникли дешеві товари широкого споживання, прилавки магазинів спорожніли. У країні назріла продовольча криза. Для забезпечення населення елементарними продуктами харчування були введені талони, при пред'явленні яких у магазинах громадяни могли купити необхідні предмети споживання. Талони обмежували кількість товарів, які можна було купувати, а на гроші без талонів практично нічого не можна було придбати. Підвищення цін і введення талонів ще більш посилило соціальну напруженість у суспільстві. З весни 1991 спостерігається зростання страйкового руху. Загальне число страйкарів перевищило 1 млн. чоловік.
Висновки
Висновки моєї роботи я хочу узагальнити стислим аналізом кожної із цих епох.
Треба підкреслити, що цілі, які переслідували реформи Хрущова, мали позитивну спрямованість для радянської системи. Проте, «Відлига» торкнулася тільки окремих сторін життя суспільства. Зміни, які відбувалися, сприяли певному прогресивному розвиткові України. Але непослідовність, суперечливість цих змін зрештою призвели до того, що задуми ініціаторів стали перетворюватись у свою протилежність. Адже неможливо реформувати економіку, якщо у вирішальний момент озиратися та сумніватися у своїх діях. Навряд чи радянські керівники пост сталінської епохи були готові радикально змінити ситуацію. Їх спроби штучно покращити становище лише призвели до того, що в широких колах все більш поширились віяння свободи та почуття власної самостійності. Економічні ж експерименти, загалом, якщо не були провальними, то не призвели до запланованих результатів.
До того ж, межі «відлиги» були занадто вузькими, щоб довести реформи до логічного кінця й докорінним чином оздоровити економіку країни, яке після відставки Хрущова фактично знову повернулася до сталінських методів управління.
Період застою знаменував собою поступове просування до колапсу та закономірного кінця системи. Незважаючи на гігантські проекти-новобудови та закупівлю за кордоном цілих заводів, основні виробничі фонди в цілому невпинно старіли. Відставання у продуктивності праці від країн Західної Європи та США сягало кількох десятків відсотків та з часом збільшувалося. Найбільш відсталою галуззю народного господарства СРСР було сільське господарство, де безроздільно панувала колгоспно-радгоспна система. Радянська економічна модель не сприяла інтенсифікації виробництв та впровадженню досягнень науково-технічної революції через свою надмірну централізацію та жорсткість. Переходу на інтенсивний шлях розвитку економіки перешкоджала і мілітаризація промисловості, спричинена амбіціями радянського керівництва досягти світового політичного лідерства. СРСР жив 15 років у фактично «законсервованому» стані, що не пройшло без наслідків для усіх сфер життя суспільства, у тому числі і економіки.
Вироблення конкретних заходів по проведенню реформ (Перебудова) виявилось непростою справою. Проведення змін згідно з традиційною командно-адміністративною практикою виявилось неможливим. У цей час робиться спроба здійснити реформування радянської економіки на засадах «самофінансування», «самоуправління», «самоокупності». Але у здійсненні цих програм простежувалася непослідовність і до того ж вони не виривали економіку з рук бюрократії. А ослаблення бюрократичного керівництва при нестворених нових механізмах управління економікою привело до ще більшого хаосу і падіння виробництв. Таким чином, СРСР опинився у стані катастрофічної кризи, що паралізувала всю економіку країни. Політичні інтриги та перипетії у тандемі із падінням економіки та зниженням довіри населення до союзної влади в кінці-кінців призвели до розвалу держави.
8 грудня 1991 року голови республік-першозасновників СРСР – Росії, України та Білорусі – Борис Єльцин, Леонід Кравчук і Станіслав Шушкевич у держрезиденції «Віскулі» в Біловезькій пущі підписали угоди, згідно з якими Радянський Союз припинив існування як суб'єкт міжнародного права. Водночас ці держави підписали угоду про створення міждержавного об'єднання – Співдружності Незалежних Держав (або СНД), до якої увійшли ще 9 колишніх республік СРСР (крім трьох прибалтійських), яка мала стати базисом для цивілізованого «розлучення» новостворених країн та запобігання міжнаціональних конфліктів. Іще деякий час після підписання цих угод продовжували існувати деякі центральні органи влади СРСР, так що факт зникнення цієї держави залишався не визнаним юридично. Тільки 25 грудня 1991 р. подав у відставку Президент СРСР Михайло Горбачов. У той же день з будівель адміністративних будинків було знято прапори СРСР, а єдиним органом, який існував і вважав себе органом влади СРСР, залишилася Рада Республік Верховної Ради СРСР (тобто одна з палат парламенту). Вранці 26 грудня 1991 р. ця палата зібралася на своє останнє засідання, на якому було прийнято рішення, в якому було констатовано факт припинення існування Радянського Союзу. Так завершилася історія держави, яка займала шосту частину земної суші протягом більш ніж сімдесяти років.
Список використаної літератури
1. Ш.М. Мунчаєв, В.М. Устинов «Політична історія Росії», М: Норма – Инфра М, 1999.
2. «Перебудова і сучасний світ», відп. ред. Т.Т.Тімофєєв; М: Міжнародні відносини, 1989.
3. В.В.Діденко, С.С. Коломієць «Історія України. Курс лекцій». Київ, 1999.
4. С. Стельмах, С. Пивовар «ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ. Запитання і відповіді». «FEMINA». Київ, 1996.
5. Юхименко П. І., Економічна істроія: Навч. посіб., Вікар – 2006
6. С. Рябикин «Новітня історія Росії (1991–1997).
7. Попов В. Проблеми вдосконалення планування і управління народним господарством. – Економіка Радянської України. – 1986.
8. Идти дальше путем перестройки. Доклад Генерального секретаря ЦК КПСС М.С. Горбачева «Политический отчет Центрального комитета КПСС XXVIII съезду КПСС и задачи партии» // Правда. – 1990. – 3 июля.
9. Ю.В. Бураков, Г.М. Кипаренко «ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ. Новітні часи»
10. Баран В. Україна після Сталіна. Нарис історії 1953–1985. – Львів.: Ода, 1992. – 250 с.
11. Бжезінський З. Україна на шляху до Європи // Українське слово. Ч2633. 1992. 18 жовтня
12. Арбатов Г.А. Затянувшееся выздоровление (1953–1985 гг.)
Свидетельство современника. – М.: Международные отношения, 1991. – 400 с.
13. О.І. Гуржій, Я.Д. Ісаєвич, М.Ф. Котляр та ін.; під ред. В.А. Смолія, Історія України: нове бачення – К., Альтернатива, 1997 – 424 с.
14. O. Субтельний: Історія України, переклад з англ. Ю. Шевчука під ред. Ю.Г. Медюка – Київ, Либідь, 1991
Размещено на