Xreferat.com » Рефераты по краеведению и этнографии » Етноботанічні характеристики рідкісних видів рослин флори Чернігівщини

Етноботанічні характеристики рідкісних видів рослин флори Чернігівщини

боку, й сама ця чарівна квітка за своїми властивостями має чимало спільного з водяними дівами. Вона так само приваблює усіх своєю красою й так само губить тих, хто надто захоплюється її красою. Не раз необачні полювальники накладали головою, запливаючи надто далеко, щоб нарвати лілей: або не ставало сил вернутись на берег, або заплутувались у їхніх довгих підводних стеблах. Особливо страждають діти від свого непереборного бажання заволодіти квіткою.

У Шварцвальді (Німеччина) є велике красиве озеро — Муммельзеє — від стародавнього німецького слова «diе Mummel»— німфа, якими воно нібито заселене.

Народне повір'я стверджує, що ті німфи ховаються тут у квітах і на лататті разом із крихітними ельфами, для яких ці квіти — човники або ж кораблики. Опівночі німфи починають водити хороводи і знаджують за собою людей, котрі проходять у цей час мимо озера. Особливо пожвавленими й веселими бувають ці хороводи місячної ночі. І горе тому сміливцю, котрий надумав би зірвати на озері лілею о цій порі. Німфи, що охороняють квіти, хапають його й тягнуть на глибину, і якщо навіть йому вдається вирватися з їхніх рук, все одно горе його висушить.

Це повір'я дуже образно передано німецьким поетом Шрейбером у вірші «Dіе Мummelsee» («Русалчине озеро»):

(Високо на горі, порослій ялинами, лежить гарне озеро, й на озері тому плаває біла, мов сніг, лілея. Одного разу приходить до цього озера пастушок із горіховою палицею в руках і каже: «Хоч би там що, а я хочу цю чудесну лілею собі добути». Він уже благополучно притягнув її до берега, порослого осокою, як раптом з води з'являється біла рука. Вона занурює лілею углибину, в підводне царство, й кличе: «Підем зі мною, милий, я відкрию тобі багато великих таємниць. На дні глибоко у землю вросла корінням лілея, котра тобі так подобається. Я зірву її й віддам, якщо ти послухаєш мене». Тоді юнака охоплює жах. Він тікає від озера, але ніяк не може забути білої, мов сніг, лілеї. І блукає з того часу серед гір з невимовним горем в душі, й ніхто не може сказати, куди він дівся).

У слов'янській міфології всі оці муммель, німфи та нікси замінені русалками, котрі, з'являючись іноді і в німецьких легендах, виступають, одначе, у другорядних ролях — підлеглими нікс, їхніми рабинями.

Про наших русалок відомий збирач українських переказів Маркевич розповідає так: «Русалки — це водяні красуні; вони бліді, але риси їхні виразні, стан чарівний, коса — нижче колін. Вночі при місяці вони виходять на береги озер, річок і струмків, оголені, у вінках з осоки й гілок.


Чорні коси, розплітаючись,

З голих пліч стікають пріч

І щезають, вигинаючись,

Вслід за хвилями у ніч.

Груди діви пристрасть гріє,—

Перед ними ніч зітхне,

Хвиля раптом сторопіє

Й тихо-тихо омине...


Ось русалки вийшли на берег, сіли на траву, розчісують коси. Ось уже водять хоровод. Іноді вони щезають серед кущів, у траві. Найчастіше їх викликає з води вечірня зоря. Коли сільські дівчата йдуть на річку по воду, русалки, затаївшись, чигають на них. Біда необережній, котра забула прихопити з собою полину, це зілля — оберіг у таких випадках. Русалки кидаються на дівчину, лоскочуть її до смерті й тягнуть за собою в річку. Те саме чекає й хлопця, котрий не запасся полином або захопився красою русалки».

Русалки живуть у підводних кришталевих хоромах, викладених із мушлі, дрібних черепашок, де сяють перли, яхонти, срібло й корали. Поряд, на устеленому різнокольоровими камінчиками дні, жебонять смарагдові джерела. Сонце просвічує крізь воду у ці оселі, а місяць та зорі викликають русалок на берег.

Ці русалки іноді перетворюються також на наші водяні лілеї. Послухаємо давньонімецьку легенду, що наводить Балабанова у статі «Тюрінгія в картинах».

«Одним із найпрекрасніших ландшафтів Тюрінгського лісу в Німеччині,— розповідає вона,— як відомо, вважається Шварцталь, де на величезній скелі височить замок Шварцбург. Цей замок реставровано у XVIII столітті, оскільки старий згорів дотла. Легенда розповідає, що у старому ставу побіля замку жила-була кількасот літ тому одна презлюща німфа-нікса, якій служили дві чарівні молоді русалки.

Частенько русалки виходили з води подивитися на різні святкування в замку. І ось одного разу на них звернули увагу два лицарі. Незабаром русалки покохали тих лицарів й готові були полишити води й іти за ними будь-куди. Але стара нікса запідозрила русалок у стосунках із мешканцями замку й вирішила підстерегти їх. За допомогою чарів вона перевела стрілки на усіх годинниках замку, а русалки могли перебувати на березі лише від заходу сонця до півночі. Опівночі завжди мали повертатися в воду.

Весело гомоніли наші молоді русалки в лицарській залі, не передчуваючи біди. На великому годинникові замку пробило одинадцяту, до півночі залишалась ціла година, а між іншим, церковний годинник Шварцбурга пробив північ — те ж саме сповістив і сторож.

Бідолашні русалки кинулись до ставу. Побігли за ними й лицарі, та не встигли врятувати їх. Коли юнаки добігли до ставу, то на тому місці, де хвилину тому миготіли білі сукні русалок,— піднімались із води дві білі лілеї: зла нікса перетворила русалок на квіти.

Довго квітли ті лілеї, довго оплакували лицарі своїх коханих, але до осені зав'яли квіти, а лицарі вирушили до Святої Землі й не повернулись.

Ставок після того почав висихати й незабаром не вистачило води в ньому навіть для злої нікси — задихнулась вона в тому болоті. Тепер той ставок зовсім висох, він не наповнюється водою ні восени, ні весною...»

Згідно з іншою гарною італійською легендою, котру розповів Амфітеатров, лілеї — то діти італійської красуні графині Мелінди, затягнуті у баговиння болотним царем.

За цією легендою, болотний цар, котрий жив у болотах Мареми, був такий бридкий, що ніхто ні з земних дівчат, ані з чарівних фей не хотів вийти за нього заміж.

Чорний, брудний, зліплений із болота, увесь обплутаний водоростями, він був бридким чудовиськом.

Очі його ледь-ледь блимали, немов гнилі світляки. Замість вух — дві порожні мушлі слимаків, а замість ніг у нього — жаб'ячі лапи.

І ось це чудовисько надумало здобути собі дружину. Але як це зробити? Де знайти таку дівчину, до того ж, красиву, як йому хотілося, котра погодилася б на це?

Думав, думав і вирішив здобути її хитрощами.

Якось він дізнався, що край його болотяних володінь мешкає красуня, золотокоса Мелінда, дочка однієї старої графині. Він вирішив затягнути її до себе й підкорити силою.

Потрібен був лиш випадок, і цей випадок не забарився.

Одна із служниць молодої графині, йдучи повз болото, побачила раптом дивні жовті квіти-глечики й побігла сповістити про це своїй господині.

Мелінда, яка дуже любила квіти, вирішила глянути на них, спустилася з гори, де стояв їхній замок, до самої трясовини і, справді, була так вражена жовтими глечиками, що їй захотілося їх дістати.

Але квіти росли далеченько від твердого берега, й Мелінда ніяк не могла дотягнутися до них рукою,

У відчаї вона ходила берегом і все міркувала, як до них дістатися.

І тут побачила край берега підгнилий, зчорнілий пень й вирішила на нього перебратись.

Стрибнувши, мов коза, вона ступила на нього ногою і вже потягнулась до квітки, щоб зірвати її, але раптом пень ожив, схопив її у свої обійми й потягнув на дно.

Виявилось, що то був сам болотний цар, котрий незрушно лежав на поверхні, очікуючи.

Служниця, побачивши загибель своєї пані, розгубилась, кинулася до замку й сповістила стару графиню про нещастя. Але та вже нічим не могла допомогти своїй дочці.

Приголомшена горем, мати щодня ходила на берег цього проклятого болота й лила гіркі сльози, очікуючи, може, станеться якесь диво.

І раптом, якось восени, перед відльотом птахів на південь, до неї підійшов лелека й, на превеликий подив, промовив людським голосом:

— Не побивайся так, графине. Дочка твоя жива. Її викрав болотний цар — володар цієї мареми. Якщо хочеш одержати про неї вісточку, піди до ворожбита, котрий мешкає на цьому ж болоті. Він знає все й розповість тобі.

Графиня послухала, розпитала гарненько, де той ворожбит живе, і, прихопивши із собою чимало золота, прийшла до нього й попросила допомогти.

Чарівник, узявши золото, подумав і сказав: гаразд, викликай свою дочку дев'ять зір ранкових і дев'ять зір вечірніх — по дев'ять разів на тому місці, де вона втопилась. Якщо дівчина іще не стала дружиною болотного царя, він мусить її відпустити.

І ось графиня кличе дочку дев'ять ранкових і дев'ять вечірніх зір, а коли завершила, почула раптом голос із болота:

«Пізно кличеш мене, мамо. Я вже дружина царя болотного й приречена бути його рабинею. Розмовляю з тобою востаннє. Незабаром зима, і ми з чоловіком задрімаємо на багнистому ложі до наступної весни. Улітку ж я дам про себе знати, що я жива і пам'ятаю про тебе».

Минула зима, весна, настало літо.

З болем у серці вирушила графиня на прокляте болото: чи не побачить, чи не почує обіцяну дочкою звістку.

Стояла-стояла, дивилась-дивилась і раптом помітила на поверхні води, серед чистого болотця, чудесну білу лілею, що піднялась на довгому стеблі. Розглядаючи її блискучі, мов атлас, чисті пелюстки, ледь підрум'янені, немов проміння ранкової зорі, нещасна графиня впізнала колір обличчя своєї дочки, а численні золотисті тичинки, що заповнили серединку квітки, нагадували волосся Мелінди.

І зрозуміла графиня: перед нею її внучка — дитя союзу Мелінди з болотним царем.

З того часу, протягом багатьох років, устеляла Мелінда трясовину цілим килимом білих лілей, сповіщаючи усім: вона жива і, вічно юна й прекрасна, царює над болотом.

І щороку, щодня, як тільки могла, стара графиня до самої смерті ходила на болото, милувалась квітами — своїми внучками, втішала себе думкою: якщо й немає більше її коханої дочки на білому світі, то у глибині вод свого болотного царства вона, усе ж таки, жива й здорова...

Чарівність лілеї визнають не лише європейці, про неї виникло чимало легенд і в інших народів.

Серед них — особливо поетична легенда північноамериканських індіанців, котрі стверджують, що водяна лілея утворилася з іскор, що впали з Полярної й вечірньої зір у той час, коли вони зіштовхнулись у суперечці за право володіння стрілою, котру в хвилину смерті пустив у небо великий індіанський вождь.

Лілея, або квітка русалки, як її часто раніше називали, з давніх-давен була предметом схиляння та обожнювання серед північно-західних німців, а особливо — фризів та зеландців. Вони називали лілею лебединою квіткою й так високо шанували, що, помістивши сім квіток у своєму гербі, вважали себе під таким символом непереможними. У пісні гудрунів згадується, що на синьому прапорі короля Гервіга фон-Зеєвена майорять лебедині квіти. Ці квіти збереглися й досі на фризькому прапорі і в гербі провінції Гронінген. Усю рослину фризи ще називають «Ротре», а її листя з квіткою — морським листям.

За середньовіччя білу квітку лілеї вважали символом чистоти й цнотливості, і тому насіння квітки застосовувалось як засіб, що стримує плотську жагу. Саме для цього його тримали майже у всіх монастирях для молодих монахинь та монахів. Особливо ж не обходились без нього відлюдники-анахорети, які хотіли умертвити свою плоть. Одначе, за найновішими дослідженнями, приписувані цьому насінню властивості не підтвердились.

Насінням лілеї користувались співаки для зміцнення голосу. Його вважали засобом від корчів та запамдрочення, а кореневище — для збудження апетиту. Причому лікувалися не стільки вживаючи всередину, як підвішуючи над ліжком хворого. Виготовляли ліки дуже обережно: зривали рослину пізнього вечора, сушили в тіні з північного боку приміщення й неодмінно підвішували, але не розкладали, інакше ліки не сприймуться страждальником і не виженуть з нього хвороби.

І взагалі, збирати квіти лілеї для лікування потрібно було зовсім інакше, аніж будь-які інші: зривати лише у певний час, затулити вуха й попередньо звернутися до них з привітними словами. Вчинивши так, слід було зненацька простягнути руку й зірвати квітку. Відрізати заборонялося, оскільки стебло почне стікати кров'ю, а того, хто відрізав, переслідуватимуть важкі сновидіння або ж, обурені його вчинком, водяні духи втягнуть порушника у свої володіння.

Квіти білих лілей не можна було приносити додому — це загрожувало загибеллю всієї домашньої худоби.

Містичну й лікувальну славу мала лілея й серед слов'ян, а в закаспійських краях їй і досі приписують такі властивості.

Таємниче значення квітки вміщено в її російській назві — «одо-лень». За твердженням Афанасьева («Погляди слов'ян на природу»), вона походить від слова «одолевать»— а саме: перемагати нечисту силу й недугу. «Кто найдет одолень-траву,— зазначається в одному народному травникові,— тот вельми талант себе обрящет».

Відваром такої здолай-трави лікували зубний біль й отруєння, крім того, він вважався любовним напоєм, здатним пробуджувати ніжні почуття в серцях жорстоких красунь. Із кореневищем квітки пастухи обходили поле, щоб худоба не пропала.

Давні слов'яни вважали її важливим оберегом під час подорожей. Кожен, хто вирушав на чужину (особливо торгова людина), повинен був, за твердженням того ж таки Афанасьева, запастися цією травою, оскільки з нею — «хоч куди піде — багато добра надбає». І ось, вирушаючи в далеку дорогу, обережні люди убезпечували себе закляттям: «їду я у чистому полі, а в чистому полі росте здолай-трава. Здо-лай-траво! Не я тебе поливав, не я тебе породив; породила тебе мати — сира земля, поливали тебе діви простоволосі, баби закушкані. Здолай-траво! Переможи ти злих людей: лихого б на нас не думали, поганого не замишляли, віджени чародія і ябеду. Здолай-траво! Подолай мені гори високі, доли низькі, озера сині, береги круті, ліси темні, пні та колоди!.. Збережу тебе я, здолай-траво, біля серця палкого на усьому шляху і по всій доріженьці».

Таку ж пошану мали до цієї рослини і давні серби. Про що свідчить їхня пісня:

«Якби знала баба,

Що такі здолай-траву,

Зашила б у пояс

Та й носила б на собі».


2.3 Сніг і підсніжник


Все має свій колір, усьому Бог дав якусь барву. А снігові сказав:

— Колір добери собі сам.

І пішов сніг шукати собі кольору. Просив у трави:

— Травичко-зеленичко! Дай мені свій зелений колір!

Засміялася трава:

— І я зелена, і листя дерев зелене, — ніхто тебе не впізнає. Краще попроси у фіалки.

Фіалка сказала, що її вбрання дуже скромне, і в такому одязі на сніг ніхто й не гляне. Може б червона рожа дала свій колір. Але й горда рожа відмовила.

Ходив сніг і ходив, просив і просив... Нарешті звернувся зі слізьми до підсніжника:

— Маленька моя квіточко! Білий мій дзвіночку! Дай мені свій колір. Дуже прошу. Бо буде зі мною, як з вітром, що такий недобрий, бо ніхто його не бачить.

— Та моя одежа простенька дуже. Але як тобі подобається, бери собі — зглянувся ласкавий підсніжник.

Забрав сніг колір у підсніжника, і з того часу став білим. Але відтоді не любить він жодної квітки. А підсніжники пестить і голубить, як рідну дитину.

Одна із старовинних легенд говорить, що в той час, коли перші міфічні люди були вигнані з раю, ішов сніг, і Єва дуже замерзла. Щоб її зігріти і подати надію на кращі часи, декілька ажурних сніжинок перетворились у ніжні квіти підсніжника — провісника тепла, символ сподівань на краще майбуття. Так вони і лишились у народі символом надії.

Масове цвітіння підсніжника — воістину захоплююче видовище. Здається, грунт у весняному лісі прикритий якоюсь тонкою мережаною білою скатертиною, зітканою з безлічі дзвоникоподібних сніжно-білих квіточок. Ці чарівні прекрасні квіточки — справжні посланці зеленокосої весни. Вони всім своїм єством повідомляють, що надходить радісна пора пробудження природи із зимового сну.

У багатьох місцевостях України, де колись підсніжників було багато, вони зникають або вже зовсім зникли. Тому підсніжники потребують охорони. Треба берегти їх повсюдно, щоб навесні в наших лісах завжди розкривалися квітки надії.


2.4 Ряст


Масове цвітіння рясту — картина неймовірної краси. Над морем трійчастих зелено-сизуватих листочків здіймається справжнісінька повінь суцвіть — китиць з білими, рожевими, бузковими, кремовими, пурпурно-фіолетовими квітками, які мають приємний, витончений запах меду з ваніллю. Якою б байдужою до природи не була людина, але таку красу не помітити не змогла б. У народі ряст називають кокірчиками, кукурічками, півниками. Мабуть, це пов'язано з легендою, в якій оповідається, що в одному пралісі жила відьма. За ніч вона намотається на мітлі, а вдосвіта повертається до своєї лісової хатини, щоб заховатись від людських очей і відпочити. Лишень задрімає, а вже півень починає кукурікати і спати відьмі не дає. Розсердилась вона на півня й перетворила його на квітку ряст, яка дещо скидається своєю формою на голову півня.

Інша легенда розповідає, що напровесні летіли над лісом жайворонки, посварились між собою та й почали битися. Билися так, що аж шпорці та чуби свої погубили. Попадали вони на родючий лісовий ґрунт і попроростали гарними весняними квітами.


2.5 Сон-трава


У весняному хороводі квітів є своя загальновизнана королева весняної флори. Зустрічі з нею кожної весни приносять багато радості й естетичної насолоди. Ось вони великі, дзвонико- або келихоподібні темно-фіолетові або бузково-сині, а часом білі чи ніжно-жовті, закутані від весняних холодів у теплий кожушок густого опушення білястих волосків. Здається, ніби сріблясте сяйво оточує ці квіти. Це цвіте одна з найкращих весняних рослин — сон.

У погану погоду та на ніч квіти еону закриваються і схиляють свої квітчані голівки.

Враження таке, ніби вони справді засинають. Може, тому в народі і назвали цю рослину так поетично: сон-трава, сон-зілля, сончик. А може, назва пов'язана із стародавнім слов'янським повір'ям, яке говорить, що коли покласти сон-траву на ніч під голову, то уві сні побачиш своє майбутнє. Або, може, з тим, що цю рослину використовують як заспокійливий та снодійний засіб. Існує легенда про мисливця, який побачив, як ведмідь лизав корінь сон-трави, після чого солодко заснув. Мисливець і собі спробував полизати і також заснув.

В Україні була поширена ще й така легенда. Кожна квітка, як і все живе на світі, має свою матір. Лише у сон-трави не рідна мама, а зла мачуха. Ще тільки-тільки сніг зійшов, а вона вже розбудила її розштовхала: «Вставай, сонлива та дрімлива, вже всі квітки цвітуть, а ти все спиш!». Сон-трава схопилася й одцвіла раніше за всіх, і ніхто її краси не бачив.

При зустрічі з прекрасними квітками «королеви весняної флори» майте шану до цих справді чарівних і до того ж цілющих рослин. Не наривайте даремно оберемки квітів, які згодом бездумно викинете. Краще помилуйтесь ними в природі, а на згадку візьміть одну-дві квіточки. Тим дорожчі вони будуть для вас. Бережіть красу природи, весняні усмішки рідної землі — сапфірові квіти сон-трави. Вони справді варті цього!

3 Використання етноботанічного матеріалу у виховній роботі з біології в школі


Вечір на тему: "РОСЛИНИ, ОВІЯНІ ЛЕГЕНДАМИ"

Мета: узагальнити і поглибити знання учнів про лікарські рослини, які ростуть на Україні і використовуються в народній медицині; ознайомити з правилами заготівлі лікарських рослин; виховувати любов до природи.

Ведучий 1. Українці завжди добре зналися на травах. Майже в кожному селі хтось займався лікуванням травами, зіллям. Люди знали час їх цвітіння і дозрівання, пору збирання. Понад 350 видів рослин з лікувальними властивостями, використовували з давніх-давен. Добре знали лікувальну дію культурних рослин (часнику, цибулі, моркви, картоплі, гарбуза та ін.).

Ведучий 2. Травознавці говорили, що на Івана пахощі квітів і трав найп'янкіші, зілля — найкорисніше. Тому і народ оспівував ці рослини в піснях, легендах, віршах і коломийках.

Ведучий 1. Є рослини, які народ особливо шанує і вони обов'язково ростуть біля хати дбайливої господині. Це — м'ята, рум'янок, любисток, мальви, нагідки, чорнобривці.

Звучить пісня "Чорнобривців насіяла мати ".

Ведучий 2. Швидко минає дитинство. І нехай колись у спогадах про рідний дім у вашій пам'яті спливуть пахощі м'яти, цвіт любистку, яскравіші за вогонь нагідки під вікном батьківської оселі.

Ведучий 1. Існують легенди про рослини, що ростуть поблизу наших домівок.

Учень 1. По берегах річок росте рослина із видовженими листками на коротких черешках та блідо-фіолетовими квітками. У рослини чудовий запах. Вважають, що рослині дали ім'я на честь німфи Менти (у давньогрецькій міфології — покровителька річок і лісів). М'ята користується в н? юді повагою, юна покращує настрій, від її аромату людина весь день залишається веселою, бадьорою. У Римі стіни і підлогу обприскували м'ятною водою, столи натирали листям м'яти. М'яту використовують у медицині для лікування шлунка, кишечника, печінки, жовчного міхура.

Учень 2. Нагідки. Існує така легенда. Якось летів голуб і випала у нього із дзьоба зернина. Вона вмить проросла, перетворившись на рослину із блідо-зеленим стеблом і квітами оранжевого кольору. Впав поранений голуб, але ось клюнув він квіточку і став на лапки, ще і ще раз клюнув — і злетів. Бачив це пастух, який пас овець. Відтоді люди почали лікуватись нагідками. Нагідки цвітуть з квітня до осені. їх квітки з лікувальною метою застосовують ари ранах, опіках, хворобах очей, загальних захворюваннях горла.


Учень 3.

Серце в тривозі:

Як при дорозі

Мальви високі цвітуть?

Вітер схиляє,

Люди ламають,

Зливи із градом січуть,

В ніжні пелюстки

Досвітки сині

Трусять холодну росу, Кидають тіні

Крила пташині

На придорожню красу.

Сіра пилюка

Густо кружляє,

А вони — рясно цвітуть:

Жовті, червоні,

Блідо рожеві,

Як їй розмістились тут?

Учені. 4. З давніх-давен чебрецем обкурювали людей, які хворіли на сухоти. Дим чебрецю мін: бактерицидну дію. Відвар із чебрецю в народній медицині використовується при кашлю. Заготовляють рослини у пору цвітіння.


Пропливе в чебрецях надвечір’я

Самоцвітом далеких надій...

Заспівай, заспівай, наша мамо,

Щоб від серця журба відійшла,

Щоб і діти, й онуки співали

І земля чебрецями цвіла...


Ведучий 2. Конвалія — символ ніжності, радості і краси, вірності й чистоти кохання. Є така українська легенда, ніби квіти конвалії виросли там, де плакала дівчина, не дочекавшись козака з походу.

Може, хтось із присутніх хоче розповісти іншу легенду про конвалію?

Учень 5. В народі кажуть, що сріблясті дзвіночки конвалії з'явилися зі щасливого сміху лісової русалки — Мавки, коли вона вперше відчула повноту справжнього кохання. Тому в Україні прийнято дарувати конвалії коханим, ідучи на побачення.


Сестра нарцисів, лілій ніжних:

І неповторна серед них —

Цвіте прекрасна білосніжка,

Конвалія в лісах моїх.

Мов наречена з тонким станом

Стоїть, всміхається мені.

А запах ніжний, незрівнянний,

П'янкий, мов чари весняні.

Ведучий 1. Лікувальні властивості конвалії відомі давно. Її трава, листя і квіточки дуже ефективні при гострій та хронічній серцевій недостатності, кардіосклерозі, вадах і неврозах серця. Відвар або настій вживають як сечогінний засіб при серцевій недостатності та хворобі сечостатевих органів. Ці ліки допомагають при базедовій хворобі, епілепсії, при різних нервових станах, стресах, безсонні.

Ведучий 2. Скромну, милу ромашку вплітають у традиційні українські віночки як символ доброти і ніжності. Чи відомі вам лікувальні властивості ромашки лікарської?

Учень 6. У народній медицині рослину використовують при хворобах шлунка, печінки, сечового міхура, нирок та різних захворювань нервової системи. Відвар з листя і квітів вживають при циститі та нетриманні сечі. Під час вагітності і пологів його застосовують як заспокійливий засіб.

Ванни з ромашки вгамовують напади мігрені, поліпшують сон, створюють лікувальний ефект при екземі, заспокоюють болі при суглобному ревматизмі, подагрі. Тепла ромашкова ванна, яка супроводжується вдиханням випарів ромашки, корисна на початковій стадії гострих респіраторних захворювань.


Обіч стежини польової,

Немов ровесниці-сестриці,

Ведуть розмову між собою

Стрункі ромашки яснолиці.

Медово пахне тут повітря,

Вітрець приносить запах кашки.

Ми линемо на крилах літа

У царство білої ромашки.

Ведучий І. У любистку купали дітей, щоб їх любили оточуючі. Любисток був одним із найпопулярніших приворотних зіль. Відваром рослини лікують водянку, нервові захворювання.

Учень 7.


Край вікна любисток

Пророста весною,

Тягнеться до сонця

голубе стебло.

Зароста стежина

Рутою-травою,

Ожива любисток,

Як й колись давно.


Ведучий 2. Рослину, про яку я вам хочу розповісти, вважають символом терпіння і страждання. Про неї складають легенди, пісні. Це — терен. Християнська релігія стверджує, що Ісусу Христу, розп'ятому нахресті, на голову одягли колючий терновий вінок. "Тернистий шлях" — так говорять про борців за щастя і волю народу, які свідомо прирекли себе на важкі випробування і навіть на смерть заради Батьківщини.

Учень 8. Терен — цінна лікарська рослина. Всі її частини мають лікувальні властивості: коріння, кора, листя, квіти, плоди.

Ведучий 2. Барвінок — символ краси, безсмертя. Здавна вважалося, що ця рослина подарує дівчині вроду, коли умивається у її відварі. Барвінковий вінок для дівчини — символ цноти, незайманості, чесного дівування.

Не минають без барвінку купальські свята і весільні урочистості. Хрещатим барвінком прикрашають і обжинковий вінок.

Учень 9. У народі живе чудова легенда про походження рослини. Було це годі, коли турки і татари нападали на українську землю. Увійшли мороги в одне село і винищили там усіх людей. Лише парубок та дівчини схопилися у лісі. Але і їх знайшли бусурмани. Парубка люті порубали, а дівчину здушили. Ото від парубочої крові й виріс барвінок.

Учень 10. У народній медицині траву барвінку малого застосовували при

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: