Xreferat.com » Рефераты по краеведению и этнографии » Основні стереотипи Великобританії

Основні стереотипи Великобританії

Якщо ж хтось порушив ці правила. Спікер попросить цього "когось" забрати їх назад. Якщо ж його не послухаються, то винуватець може бути покараний і навіть відсторонений від засідань на певний строк.

Поліція

У годину закінчення засідань у парламенті поліцейські кричать "Who goes home?" ("Хто йде додому?). Ця традиція почалася в ті дні, коли в Лондоні ще не було центрального висвітлення вулиць, і парламентарії йшли додому невеликими групками, знижуючи ризик бути пограбованими на темних, вулицях міста. До речі, це, напевно, актуально й зараз, тим більше що за розкладом вечірні засідання закінчуються в 10 вечори, але можуть тривати далеко за північ. Поліцейські не входять у зал засідань доти, поки обговорення не закінчиться.

Вітання спікера

Члени нижньої палати звичайно кланяються спікерові, коли залишають зал засідань. Передбачається, що цей звичай відбувся від тих часів, коли Палата Громад засідала в каплиці Св. Стивена (St Stephen's Chapel), де спікер сидів поруч із вівтарем і члени парламенту, кланялися саме вівтарю, а не спікерові. Після завершення чергової сесії парламенту, а особливо після його розпуску перед новими виборами, члени нижньої палати, залишаючи зал засідань, тиснуть руку спікера.

Форма одягу

Офіційний одяг спікера описаний, в "Формі одягу спікера". Одяг інших членів парламенту являє собою костюм, що, скажемо, одягають на ділову зустріч або переговори. Однак в останні роки деякі члени парламенту були замічені у Вестмінстерському палаці не тільки без краваток, але навіть без піджаків. У вісімнадцятому столітті були прийняті носити перуки, але до наших днів перуки залишилися лише на головах, спікера й клерків. Однак діючий спікер Палати Громад не носить перуку.

Капелюха були іншим атрибутом парламентського етикету... Їх носили в залі засідання, але знімали при вході й виході із залу, а. також під час висловлень. Капелюх також служив відмінним способом зайняти місце на лаві в залі засідань, тому що без капелюха людина не могла далеко піти, і, відповідно, повинен був обов'язково повернутися. Ця система була зруйнована тими членами палати, які носили із собою по двох капелюха.

У наш час капелюха необхідно носити всім парламентаріям-чоловікам під час звертання до спікера, Жінки можуть не носити капелюх. Медалі й інші знаки відмінності, що показують прихильність або подяку монарха, не можна носить у парламенті.

Тютюн

Інший "пережиток минулого" у парламенті - нюхальний тютюн, наданий для користування членам нижньої палати парламенту й інших клерків палати. Табакерка лежить у входу в палату. Однак далеко не всі користаються із цієї можливості, хоча нюхальний тютюн - це єдиний вид тютюну, дозволений у палаті й комітетах. Паління було заборонено ще в 1693 році;

Собаки

Собаки, за винятком собак-поводирів, не допускаються в будинок парламенту. Один зі членів нижньої палати парламенту, Девид Бланкетт (David, Blunkett), позбавленийі зори, тому він постійно приводив із собою свого собаку-поводиря Люсі (Lucy).

Схвалення Біллів

Схвалення Біллів - використання норманнського варіанта французької мови.

Процес прийняття нового закону, вимагає, щоб текст Білля був прийнятий обома палатами парламенту. Передача Білля з палати в палату завжди відбувається за певним порядком, при якому для повідомлення результатів обговорення Білля іншій палаті от уже більше 200 років використовуються фрази норманнської французької мові. От деякі з них:

І.Якщо Палата Лордів прийняла один або більше Біллів, то члени Палати Громад одержують їх разом з наступною припискою; case "sort bail aux communes"

2.Якщо Лорди схвалили Білль, прийнятий Палатою Громад, то на ньому напишуть "A ceste Bille les Seigneurs sont assentus". Якщо Білль при цьому буде змінений, то Лорди після "Віllе" додадуть amended "avecque des amendements".

3.У випадку, якщо Білль Палати Громад був змінений Палатою Лордів, а члени нижньої палати не погоджуються зі змінами, то причини незгоди пишуться по-англійському під заголовком "Ceste Bille est remise aux Seigneurs avecque des raisons".

4.Форма схвалення королеви також оголошується французькою на церемонії закриття парламенту. Для загальних біллів це La Reyne le veul, а для часток - Soit fait comme il est desk.

Мішок з вовною (the woolsack)

Лорд-канцлер у Палаті Лордів сидить на мішку з вовною. Цей звичай вийшов із середніх століть, коли Англія була головним експортером вовни й вовняних виробів у Європу й уважалася провідним виробником як по якості, так і по кількості матеріалу. Символізуючи національне надбання країни, Лорд-канцлер сидів і як і раніше сидить на мішку, набитому вовною. Єдина зміна традиції - мішок набивають вовною не тільки виробництва, Великобританії, але й інших країн Співдружності, що символізує єдність цих країн.


3.2.3 Національні забави (Полювання за "рудим смолоскипом")

Більше колоритної національної забави, чим полювання, на лисиць в Англії, мабуть, немає. Ведеться вона винятково у вихідні дні за допомогою спеціально наношених гончих псів. Всі мисливці строго дотримують стародавніх ритуалів, придумані ще в часи короля Ричарда Левине Серце.

Початок своє полювання бере в 1066 році. У країну привіз її Вільгельм Завойовник зі своїми норманнами. Відокремивши простонародне стрілецьке полювання з луками від полювання псово-верхівковий, він навіть королівські замки велів ставити на відстані одноденних кінських переходів друг від друга. Тобто бенкетував щораз після цькування звірів у черговому замку, куди, властиво, і добирався із придворними до ночі. Свою лепту у верхівкове полювання вніс і Ричард Левине Серце. В 1194 році він вернувся в Англію з Палестини, привівши із собою цілий табун витончених арабських скакунів. Повідавши про те, що на Близькому Сході халіфи, еміри й беї давно вже не принижують себе полюванням заради їжі, а труять своїх жертв собаками заради настрою й куражу, він круто змінив всю британську мисливську традицію. Ричард вніс у неї ієрархічні принципи, різнобарвний одяг "майстрів" і "підлеглих". Все це поступово вдосконалювалося, остаточно втряслося до 1730 року - і з тих пор залишається незмінним.

Як приклад можна привести полювання в графстві Кент, що біля Лондона.

...До околиці стародавньої Абатської ферми мисливці з'їжджаються раннім ранком з разючою пунктуальністю, хоча прибувають вони сюди з різних графств із усього південно-сходу Англії. Упускати лісові перегони тут не прийняте. Із причеплених до автомобілів вагончиків мисливці виводять своїх коней і відправляються верхи на простору галявину для офіційного збору. Усього 49 вершників. До них підходять дівчини з підношеннями, заставленими келихами з якимсь бурштиновим напоєм, - на перевірку це висить із імбирним елем. Перед багатогодинною скачкою прийнято випити один-два келиха, не більше ("для більшого куражу") - на вогнепальному полюванні такого фуршету не зустрінеш.

Майже всі мисливці одягнені в чорні жакети, але попадаються й червоні. Власників останніх шанобливо величають "майстрами". Таке звання заслуговують десятиліттями.

По закінченні легкого фуршету "майстри", зібравши навколо себе свої "міні-ескадрони", оголошують порядок полювання. Важливо визначитися з маршрутом - не всі місцеві фермери дозволяють вершникам прямо скакати по своїх полях. Не не діють і собачі поводирі: вони демонструють нетерплячим гончим "лисий захід" - обривки шкір і шматочки дерну з нір. Нарешті затрубив ріг - і воїнство, спустивши собак із привязей, рушило доганяти їх уздовж крайки ячмінного поля. Ніякої лисиці поки ще немає й у спомині, але всі впевнені, що, злякавшись мисливського галасу, вона напевно перерве свій фазаній або курячий сніданок і кинеться навтьоки. Через кілька хвилин густий собачий ланцюг вистежив лису стоянку й, потроївши швидкість, почала переслідування. Кавалькада вершників спрямовується гончим слідом... І от у сотні метрів перед гончими з'явилася лисиця. Вона запекло пішла у відрив, але було вже пізно. Незабаром пролунав звук мисливського рогу. Тільки не закличний, а переможний^-переможний-розслаблено-переможний, означаючий "відбій". Наскрізь пропилені, але щасливі мисливці виїхали із ближнього дубняку. З'явилися й горді пси із залишками лисої шкіри на мордах. Незабаром з'ясувалося, що за весь день зацькували всього одну лисицю з п'яти що переслідувалися - інші успішно зникли. Нічого, - посміхалися англійці. - Ми не кровожерливі...

Однак не все в країні є однозначними прихильниками полювання на лисиць. Є й такі, хто відкрито виступає проти цього феодального пережитку, вимагаючи його заборони. Деякі "зелені" взагалі бачать у ній лише вбивство заради спортивного інтересу. Причому вбивство жорстоке: адже лисиць не вбивають із рушниці, а віддають на розтерзання собакам. Як би те не було, але представити Англію без полювання на лисиць уже неможливо. Це традиція, точно така ж як "файв о'клок".[7, 6].


4. Відмінні риси британця


4.1 Щирий джентльмен


Нині в моді гарні манери, шляхетні предки, Англійський клуб, дорожні кепі й саки. Приємно відчути себе джентльменом у чомусь твідовому. Насправді ходячий образ англійського джентльмена - не більш, ніж міф.

Слово gentleman, як і безліч інших начебто б чисто "англійських" слів, - запозичення із французького. Французьке слово gentihomme означає "людина доброго роду", "шляхетний". Це слово прийшло в Британію разом з Вільгельмом Завойовником, що скорив острова в 1066 році й що роздав захоплені землі своїм феодалам.

Немиті середньовічні барони, що засіли в неприступних замках, побоювалися власного воїнства й усіляко його догоджали. А найбільш запопадливих присвячували в лицарі, тобто Дарували їм дворянство.

Закріплював дворянство фамільний герб. Герб можна було одержати на лицарському турнірі, де він був потрібний, щоб відрізняти повністю схованих панцирами лицарів друг від друга. Один раз нанесений на шитий, герб ставав фамільним і успадковувався. Саме лицарство в спадщину не передавалося, але все-таки, відповідно до англійського закону майорату, старші сини лицарів, старші сини цих старших синів і далі (за аналогією старші сини всіх молодших синів лордів, старші сини цих, старших синів і далі) ставали "сквайрами" або "есквайрами", тобто Нехай не титулованими, але дворянами.

А інші сини - не сквайри, але з гербами - хто вони? Саме їх і стали йменувати "джентльменами", нащадками шляхетних пологів. Всезнаючий словник "Уебстер" пояснює: "Сквайр" - звання нижче "лицаря", але вище "джентльмена". У далекі століття джентльмени становили окремий соціальний прошарок і мали право носити меч.

Уже в часи Шекспіра переміг більше практичний підхід, що припускав, що заслуги предків - справа темне й тому шляхетність варто розглядати як категорію насамперед матеріальну. Фамільний герб можна було купити (уважалося, щоправда, що це не продаж, а плата за реєстрацію). Королі стали нагороджувати гербами кого завгодно за своїм розсудом. Так і сам Шекспір, подарований гербом, перейшов з розряду vagabond (особа без певного місця проживання) у джентльмени. Лише купець не міг стати джентльменом (як це ні дивно звучить для торговельних націй).

До кінця XVIII століття джентльменами стали йменувати всі "чисте" стан. Джентльмени відчували себе елітою країни й не схильні були спілкуватися з ким потрапило. Звідси їхня зарозумілість, що здається або дійсне, і любов до закритих клубів.

Багатьох англійських письменників і журналістів, вихідців з "третього стану", тобто не зовсім джентльменів, це зачіпало, часом підсвідомо. Літературні образи джентльменів - як правило, карикатури, у найкращому разі добродушний-добродушну-добродушне-добродушна-насмішкувато^-добродААні. Класичний приклад - творчість Діккенса, сина дрібного чиновника.

Джентльменам було чим пишатися. Саме вони перетворили Англію, за сто років перетворивши досить бідну країну в лідера світової промислової революції. Вони були воїнами, мандрівниками, натуралістами, політиками, на них ґрунтувалася вся Британська імперія. Вони створили особливий англійський стиль життя, такий привабливий для багатьох іноземців.

У джентльменів вистачило розуму вчасно зайнятися соціальними реформами, скасувати нелюдські середньовічні закони. Парламентаризм, воля преси, соціальна відповідальність імущих класів - все це придумано щирими: джентльменами.

У колишні часи в сільській місцевості поміщик був цар і бог. Його знали всі, його володіння були священні, тільки він мав право полювати на лісову дичину. Та й на міській вулиці, де ніхто нікого не знає, багатого теж не можна було поплутати з бідним. Привчений до шанобливості простій люд здавна величав "сером" кожного, хто мав панський вигляд. Напевно, спочатку це було збиточно: sire (сир) - французький обіг, ні багато ні мало, до монарха, тобто, по суті, "ваша величність". Але від довгого вживання слово стерлося, наблизившись за змістом до росіянина "пан". Сьогодні, коли кожний носить що хоче, джентльмен зовні мало чим відрізняється від всіх інших. Аристократизм відчувається тільки по особливостях мови й манер.

Взагалі-Те англійці запевняють, що класового прошарку "джентльмени" більше не існує, а саме це слово служить тепер лише для позначення вихованого, освіченого й морально бездоганної людини з гарними манерами Походження ролі не грає.

Правда, говорячи, все це, англієць явно додає про себе: 'Така людина просто не може походити з неблагородної родини". Можливо навіть, ваш англійський співрозмовник не удержиться й приведе прислів'я, що говорить, що трьох поколінь майже досить для появи джентльмена. А якщо ви зробили вигляд, що не помітили цього "майже", ще й пояснить, чому справу є так; а не інакше.


4.2 «Теорія відносності» або суб'єктивний погляд туриста


Якщо протилежність джентльменові звичайна людина, то для зворотного перетворення потрібні секунди. Тому необхідно для: порівняння розглянути цього самого "звичайного" англійця з погляду, простого обивателя, що вперше зштовхнувся з особливостями британського менталітету - адже саме на основі подібних спостережень і складаються основні стереотипи про нації. Прочитання звіту в Інтернеті "середньостатистичного" студента, що прожив якийсь час в Англії, може послужити свого роду доказом відносності сприйняття представників цієї країни:

"За ці місяці я знайшов відповідь на питання, що терзає європейців із часів ще білої еміграції. Питання про таємничу російську душу.

Відгадка тут проста - у росіян просто є душу. А в англійця - немає. Тобто, таємничість росіянці душі полягає в самому факті її наявності. Те місце, що у середньостатистичного росіянина займає душу, у середньостатистичного цокни займає невеликий калькулятор по підрахунку зарплати, у крайньому випадку - турнірна таблиця Кубка УЄФА. До речі, горезвісний британський, фанатизм: - це міф, але про це трохи пізніше.

Російські хлопці, що живуть у Лондоні, уразили мене в перші дні мого перебування своєї клановостью. Розписуючи мені, яку культурно-тусовочную програму вони підготували до приїзду дорогого гостя (тобто мене), вони згадували винятково російські імена. Ну вже ні, думалося мені, не для цього я їхав на Батьківщину "Битлз" і "Секс Пістолі", руських мені в Москві по горло вистачило. Пройшов місяць, і я вже ні з ким, крім росіян і негрів не спілкувався. Так-Так, саме негрів. Вихідці, із Червоно-Жовто-Зеленого континенту дивно, але факт, дуже близькі по ментальності до нас, росіянин. Негр завжди готовий кинути роботу, якщо треба допомогти другові, або оную роботу проспати, якщо мав напередодні необережність напитися. У негра можна стрельнути сигаретку.

Для англійця ж робота - культ і фетиш, звільнення - єдина причина, по якій він може зробити самогубство. Це притім, що роботи багато, і знайти нову можна навіть у кризу. Нездорова пристрасть англійців до роботи особливо помітна, по траффикам. У вісім ранків і в п'ять вечорів вулиці забиті юрбами народу, що кудись поспішає, У проміжку між цими годинниками пік вулиці пустельні настільки, що в деяких кварталах можна почути лун власних кроків. Це не стосується, зрозуміло, центра Лондона, де юрбу створюють туристи. Маршрут "будинок-робота-будинок" змінюється двічі в тиждень. П'ятниця - " робота-супермаркет-будинок", субота - " будинок- де-небудь у Сохо - будинок", Усе, що перебуває за межами цих маршрутів, для британця - tabula rasa, у прямому й переносному значенні. Він нічого про це не знає, і навіть не знає, навіщо йому це знати. Запитувати на вулиці, як пройти куда-небудь, даремно.

Тиждень середнього англійця (незалежно від професії) виглядає так. П'ять днів у тиждень - підйом у шість ранків, робота, після роботи - додому. По суботах можна сходити в кіно або театр і, абсолютно необхідно напитися до скотинячих станів, заради чого весь Лондон їде в Сохо. Так що, у суботу ввечері в Сохо буквально доводиться не йти, а протискуватися в абсолютно п'яній юрбі. Чому англійці не напиваються де-небудь в інших частинах Лондона, мені незрозуміло. Незрозуміло хоча б тому, що всі лондонські бари виглядають майже ідентично. І весь британський футбольний фанатизм зветься "Saturday day madness", і всі бешкетування, відбуваються винятково "у стані не стояння".

Про тім же, що б мати якесь дозвілля (те ж кіно або пари пива в пабі) у будній день, англієць просто не думає. Взагалі, англійці, на жаль, думають дуже, мало. Горезвісний британський традиціоналізм, насправді, є якась подоба комп'ютерної програми, від якого британець не відступить ні на йоту протягом всього життя. Правил-Традицій дуже багато, і менталітет британця цілком складається з них. Ще в житті мозку лондонця, особливо молодого, величезну роль грає реклама. Англійці в рекламу ВІРЯТЬ. Це додає схем-комплексів у мисленні й поводженні британця. Досить показовим є поводження відвідувачів ресторану, де я працював помічником шефа. Щодня ми з кухарем-ямайцем готовили кілька традиційних англійських блюд, які можна спробувати в будь-якій харчевні, і трохи "блюд дня" росіяні або ямайській кухні, тобто їжу, відвідувачам незнайому. І щовечора всі ці блюда, акуратно відправлялися в сміттєві мішки, тому що англійцям у голову не приходило навіть спробувати щось нове, їм це було нецікаво. Тому, напевно, у З'єднаному Королівстві привільно живеться шахраям всіх національностей - хід думок і вчинків британця передбачуваний до смішного, і якщо просто ступнути убік, відкривається непахане поле для всіляких комбінацій, що приносять не зовсім законний, але швидкий дохід.

З моїх презирливих сентенцій може зложитися враження, що якщо все, що я говорю, більш-менш правдоподібно, британці це не люди, а якісь киборги. І це -правда!!! Якась частина британських націй (учені-соціологи), провела соціологічне опитування, причому дуже солідний, з десятками тисяч опитуваних по всій Англії. Темою опитування було "Що для Вас є головним у житті, заради чого Ви живете?"

Споконвічно група молодих студентів Університету Північного Лондона провела, таке опитування з невеликою кількістю респондентів, просто в рамках навчальної програми. Результати опитування настільки вразили професуру Університету, що вони, зв'язавшись із колегами з інших англійських навчальних закладів, повторили опитування вже в масштабах країни. Результати були приголомшуючі. Спереду з гігантським відривом: від всіх інших пунктів ішло money-making (59% опитаних), на другому місці - кар'єру (близько 40 відсотків) (у чому різниця між кар'єрою й money-making я, зізнатися, не знаю). Традиційні і природні, як здалося б російській людині, цінності - родина, дружба, любов, діти - або посідали останні місця цього хіт-параду, або взагалі були відсутні. Цим, по-моєму, можна пояснити й моторошне навіть по наших мірках пияцтво. Це в киборгах прокидаються людські почуття, думки, переживання, які інші шість днів у тиждень загнані вглиб підсвідомості.

Бездуховності націй супроводжує невеликий інтелектуальний рівень людей, точніше, що потрясає неерудованість. ДАЛЕКО НЕ КОЖНИЙ АНГЛІЄЦЬ ЗНАЄ, ХТО ТАКИЙ ШЕКСПІР!!! Джон працює в Лондоні теслею. Завдяки своїй високій кваліфікації він потрапив на престижну високооплачувану роботу - реставрувати будинок Парламенту. Жоден із працівників будівництва (а цей мій знайомий, зацікавившись, опитав усіх - від чорноробів до директора, солідного британця, навіть на будівництві при краватці - noblese obligee) не знав, що Парламент побудувала лорд Байрон. Більше того, майже ніхто не знав, хто такий цей Байрон.

Одна із самих популярних лондонських газет -"The Sun" складається на одну третину з фотографій оголених англійок, на одну третину з новин футболу, тенісу й регбі, а третину, що залишилася, займає реклама. Дуже, по-моєму, красномовно. Взагалі, лондонські газети мають цікаву особливість. Раз на місяць перебуває яка-небудь персона й роздягається, просвічується рентгеном і т.д. Інших людей у цей момент на світі не існує. Поки я жив у Лондоні, об'єктами журналістських екзерсисів були всі Спайс Герлз (по черзі)

При цьому лондонці, і англійці взагалі, моторошні шовіністи. Одержати англійське громадянство надзвичайно складно, але й надзвичайно вигідно. Між правами громадянина й негромадянина лежить ціла прірва. Не британець ні за яких умов, не підніметься вище кухарі в ресторані, або, скажемо, продавця в магазині. Британець же може прожити все життя, палець об палець не вдаривши, але при цьому буде забезпечений житлом, їжею і якимись дрібними грошима. Абсолютно реально прийти в яку-небудь благодійну організацію й, довівши, що ти алкоголік, все життя одержувати beer-money. При величезній кількості благодійних фондів англійці залишаються досить скупим народом, по російських мірках - просто жадібним.

Можливо, дана оцінка, надто суб'єктивна, але, з іншого боку, хіба можуть стереотипи носити об'єктивний характер.


4.3 "Типовий" британський мільйонер


На відміну від свого заокеанського колеги, американського мільйонера, англійський! мільйонер найчастіше одержує своє багатство в спадщину. Тільки 7% британських багатіїв ставляться до категорії self-made man. Три чверті успадкували від 25 тисяч фунтів до 25 тис., інші - більше.

Серед сучасних британських багатіїв виділяються три елітарні групи традиційна аристократія, тобто титуловані землевласники; нащадки лондонських фінансистів XIX століття, що створили великі компанії; спадкоємці підприємців Північної Англії, що розбагатіли на текстильній промисловості. Всі вони сповідали англіканство й віддавали дітей у ті самі школи й університети. У результаті між цими групами виник тісний зв'язок, а до початку XX століття вони повністю злилися й утворили так званий клас власників.

Ще з XVIII сторіччя існувала практика продажу титулів за гроші, тому багаті ставали аристократами. Переконання, що "старі" гроші, отримані в спадщину, мають більше цінності, чим зароблені особисто, до цих: пор становлять суть британського менталітету. Тому для британців багатство не є метою саме по собі, а являє собою спосіб вступу у вище суспільство з його особливим життєвим стилем.

Типовий англійський мільйонер живе в заміському маєтку (воно в нього, як правило, не єдине), тримає слуг, включаючи покоївок, садівників, яєчного лікаря й перукаря. Він витрачають гроші на твори мистецтва, коней, яхти й подорожі, які здаються екзотичними всім, крім самих британців. Для них Індія й Південна Африка - скоріше предмет ностальгії по колишній імперській моці.

Спосіб життя багатих англійців підлеглий безлічі ритуалів. Вони містять у собі регулярна поява на балах і обідах, аристократичні види спорту (полювання й поло), присутність на щорічних перегонах в Ескоте й Уимблдонському турнірі.

Британське вище суспільство утворить замкнуту касту, скріплену родинними зв'язками, шлюбами й участю в спільних фінансових підприємствах. Доступ у це вузьке коло символізується членством у привілейованих закритих клубах, У цей мир майже неможливо проникнути ззовні. Щасливий підприємець або робітник, що виграв мільйон у лотерею, ніколи не стануть його членами. Для цього потрібно народитися в певній родині й учитися в Ітоне або Харроу, Оксфорді або Кембриджі. Саме там зав'язуються особисті й ділові знайомства, що визначають фінансовий і світський статус [1,7].

У континентальній Європі ситуація трохи більш демократична. Наприклад, у Франції до вищого суспільства належать не тільки аристократи й буржуа але й великі державні чиновники. Взагалі, перебування на державній службі в більшості європейських країн є ознакою респектабельності й гарантією фінансової стабільності [7,9].


Висновок


У курсовій роботі проведена спроба розглянути основні стереотипи, пов'язані із З'єднаним Королівством: як традиційні, представлені в науково-публіцистичній літературі (свого роду "класичне сприйняття"), так і сучасні (нетрадиційні), більше суб'єктивні, що ґрунтуються на особистих спостереженнях туристів.

На основі проведеного вище дослідження можна зробити висновок, що сучасні британці - змішаний і неоднорідний народ, чия "різношерстість" збільшується емігрантами й принесеними ними культурами. Відповідно, завдання знаходження англійця, валлійця, шотландця або ірландця, який би підходив під всі стереотипи, пов'язані з типовим британцем; стає дуже важкої, якщо не неможливої.

Іноземці звичайно або малюють типового британця на основі власних спостережень, або, у розпачі намагаються знайти єдиний образ британського характеру, заснований на анекдотах про Великобританію, путівники або книги.

У той же час, іноді, народи Великобританії й справді персоніфікують ці стереотипи. Англійці, наприклад, люблять представляти себе як спокійних, розумних і терплячих людей, що володіють здоровим глуздом, а кельтів - як легко збудливих, романтичних і імпульсивних. Кельти, з іншого боку, уважають англійців зарозумілими й холодними, а себе - уособленням всіх чеснот. Англійців, а часто й всіх британців, уявляють стриманими, неемоційними, незалежними й ексцентричними людьми. Крім того, вони мають особливе почуття гумору заснованому на підтексті, іронії й грі слів. Такі якості можна доповнити певною агресивністю, упертістю й байдужністю. Думають, що британці спокійно ставляться до роботи й економічного прогресу, трохи ледачі й навіть воліють плисти за течією. Ці стереотипи, звичайно, не можуть відбити особу як британського народу в цілому, так і чотирьох його складових.

Таким чином, описуючи стереотипи тієї або іншої країни, нації, народності не можна забувати про те, що одержуване уявлення не може бути об'єктивним у силу індивідуальності кожного окремо взятого представника.


Список літератури


1. Анісімов С.Ф. Духовні цінності: виробництво й споживання. - К., 2008

2. Антипина Г.С. Проблеми дослідження малих соціальних груп. - К, 2006

3. Вебер М. Протестантська етика й дух капіталізму. - К.,1990

4. Определьонова Т.Б. Країнознавство. Великобританія. США. - Донецьк, 1998.

5. Васильєв А. Місяць в Англії, або ненаукові відкриття, зроблені в одному науковому відрядженні. – К., 2007

6. Зайцева С. Д. Англія в давній давнині. – К.,.2001.

7. Золотов A.Н. Прочан ПА. Національні забави. - К, 2005.

8. Токарєва Н. Д. Сторінки історії Великобританія й США: Допомога із країнознавства. – К., 1985.

9. Химунина Т.Н. У Великобританії прийнято так (про англійські звичаї), - К., 1984

Размещено на

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: