Xreferat.com » Рефераты по культуре и искусству » Ковальство: минуле і сьогодення

Ковальство: минуле і сьогодення

ст. єдиними металообробними цехами в містах України були ковальські. Вони об'єднували не тільки ковалів, але й ремісників усіх металообробних спеціальностей. Пізніше від ковальського цеху відділяються і утворюють свої цехи слюсарі, ливарники, мечники, котельники, бляхарі, ювеліри (золотарі) та ін. Специфіка виробництва стимулювала подальший поділ. Так, ливарники діилися на людвісарів і конвісарів (за польською термінологією). Назва перших походить від слова «людвісарня» — ливарне підприємство. Людвісарами називали ливарників з міді та бронзи. В цей час досить широко розвивається виробництво побутових і ритуальних речей та посуди з олова. Серед виробів мідного та олов'яного посуду найбільшим попитом користувалися кухлі, або коновки. Від них пішла назва — конвісари. Посуду та інших печей з олова збереглося дуже мало.

В XV — першій половині XVI ст. знач- У ного розвитку набуває ювелірне ремесло, з'являються нові художньо-технічні прийоми. Так, починають використовувати накладні деталі та фігурки, які прикріпляються до поверхні, вкритої кольоровою емаллю, черню або обтягнутої кольоровою тканиною — оксамитом. Такого роду пам'яткою є оправа Дерманського євангелія 1507 р., яке належало князям Острозьким, її чільна сторона — це металева поверхня, вкрита синьою емаллю. На неї накладено чотири наріжники з гравірованими зображеннями євангелістів та середник прямокутної форми зі сценою «Розп'яття з пристоячими». Вона утворена з накладного хреста та трьох, теж накладних, окремо відлитих фігурок розп'ятого тіла Христа та двох пристоячих. Хрест з гладенькою поверхнею — чотириконечний. Але зліва від його верхнього кінця відходить уліво такої ж ширини смуга. Вона зігнута й перекинута праворуч так, що нагадує звиток. На ній гравіруванням був зроблений напис[19].

Металообробні майстерні в той час існували не тільки у великих центрах — Києві, Чернігові, Галичі, а й у невеликих містах та у сільській місцевості, де ковалі, ливарники, ювеліри виготовляли найрізноманітніші речі декоративного та ужиткового призначення.

Ковальство – одне з найважливіших ремесел матеріальної культури, має свою багатовікову історію. Починаючи з найдавніших часів воно було майже єдиним джерелом виробництва основних знарядь праці та інструментів. З огляду на важливість і велику питому вагу ковальства в суспільно-політичному і культурному житті народу, правильне розуміння його виробничо-соціальної структури має велике значення для вивчення продуктивних сил і виробничих відносин, рівня розвитку загальної культури народу.

Перші об'єднання ремісників різних професій, "братства", на Україні почали зароджуватись у ХІV ст. з наданням містам магдебурзького права. В такі об'єднання входили ковалі, слюсарі, ткачі й інші ремісники. Вже в другій половині ХIV ст. об'єднання існували в Старому Самборі, в Перемишлі, на початку ХV ст. – у Львові, а в кінці ХIV– ХV ст. – у понад тридцяти містах України (Києві, Каневі, Брацлаві, Житомирі, Овручі, Староконстантинові, Ковелі, Збаражі, Кам'янець-Подільському, Дрогобичі, Ніжині, Чернігові, Фастові, Корсуні таін.). Через малочисельність ремісників у містечках функціонували переважно об'єднані цехи, до складу яких входили ремісники різних професій. В більших містах існували ковальсько-слюсарські, ковальсько-бондарсько-колодійські цехи тощо. Ще у середині XVII ст. навіть у великих містах – ремісничих центрах, таких як Київ, Луцьк, Кам'янець-Подільський та інших, існували збірні цехи, які об’єднували майстрів споріднених професій. Наприклад, у Львові до ковальського цеху входили слюсарі, мечники, ножівники, зброярі, платнери, гравери, бляхарі, конвісари, золотарі, годинникарі. [5, с. 12–13]. Загострення конкурентної боротьби щодо збуту окремих видів товарів сприяло диференціації металевого виробництва, яка відповідно вела до звуження спеціалізації, що в свою чергу вилилось у відокремлення спеціалістів різних професій у відповідні цехи: бляхарський, годинникарський, голкарський, зброярів та ін. Так відокремлення ковалів і слюсарів львівського цеху почалося в середині XVII ст. Відтоді (1646р.) учень, який вступив до цеху, повинен був відразу визначити свій фах. Але остаточне розмежування, утворення окремо ковальського і слюсарського цехів, очевидно, відбулося у XVIII ст. Про це свідчить, затверджений міським урядом у 1772 р. тариф цін на всі вироби львівського ковальського цеху, а також на всі види виконуваних майстрами цього фаху підков із заліза і сталі, підковування коней, обковування господарських возів і ремонт повозів. Виготовлення кованих віконних ґрат, балконних решіток, парапетів, окуття дверей, хрестів, ліхтарів, флюгерів і інших архітектурних елементів входило до номенклатури слюсарського цеху [2, с. 14].

Ковані вироби посідали особливе місце в міській архітектурі українських міст вже у ХV–ХVІ ст. Балконні решітки, віконні грати, брами використовувались як засоби підсилення стильових особливостей споруд, наприклад огорожа балкону житлового будинку ХV–ХVІ ст. на вул. Вірменській у Львові виконує роль своєрідного елемента архітектурного оздоблення.

Важливою функцією цехів була підготовка висококваліфікованих майстрів. Високий рівень кваліфікації майстра-коваля забезпечувався організацією його підготовки. Період переходу учня в майстри тривав в середньому 6–7 років. Після трьох років навчання відбувалось переведення в підмайстри. Після року роботи підмайстер з метою вдосконалення професійних навичок, ознайомлення з технічними навиками і “секретами” ремесла, відправлявся в обов’язкову одно-дворічну мандрівку в інші великі міста, чи за кордон. І тільки повернувшись з мандрів з відповідною оцінкою кваліфікації і характеристикою моральної поведінки, міг клопотати про здачу іспиту на звання майстра. Якісний рівень виробів обумовлювався жорсткими вимогами до виконавців, що фіксувалося "Уставом ремісничих цехів" [6,с.6]. Ковальська майстерність була серйозною перевіркою професійної підготовки кандидата в майстри. Вона вимагала тонкого відчуття металу (заліза, сталі), його поведінки в межах різних температур, точного відпрацювання технічних прийомів, що зводилися до відшліфованих, скупих (щодо затрат часу) рухів7.

Процес навчання ремеслу, права і обов’язки окремих членів цеху, характер виробничої діяльності, норми поведінки в робочий час, в сім’ї та побуті, громадська діяльність, обрядові традиції та їх атрибутика передбачалися цеховим статутом. Кожний цех мав свою печатку, прапор, скриньку, ціху, кубок тощо, а наявність цих атрибутів засвідчувала його місце, вагу і роль в суспільному житті міста. До середини XVII ст. київські цехи користувалися круглою печаткою, розділеною на чотири частини, в кожній з яких зображені лаконічні емблеми окремого ремесла: шевського, кравецького, кушнірського і ковальського, як символ "братського" об'єднання [2, с. 14].

Символом і одночасно рекламою ремесла у феодальному місті служила цехова вивіска. Так, вивіска львівських ковалів була виготовлена у вигляді великої підкови, з якої звисали три менші. Вилиті з металу, вони мали орнаментальну поверхню, покриту золотою фарбою. Важливим атрибутом кожного цеху були так звані ціхи (цішки, цехівки), шляхом передачі яких один одному його члени повідомлялися про наступні цехові збори, похорони та інші важливі чи термінові справи. Кожний ковальський цех мав цехову скриньку, в якій зберігалися превілейні грамоти, статути, цехові книги чи грошові внески. Львівський ковальський цех мав церемоніальний таріль, на якому були зображені емблеми цеху, вигравірувані прізвища майстрів, челядників і дата – 1820 рік [2, с. 16–17].

Кожен майстер користувався допомогою двох підмайстрів і кількох учнів, що зрозуміло, не сприяло задоволенню постійно зростаючих запитів внутрішнього ринку. Проте ковальський цех, прагнучи зменшити внутрішню конкуренцію, стримував ріст чисельності майстрів. Свідомо гальмуючи розширення виробництва, він, тим самим, сприяв збільшенню кількості позацехових ковалів. Так позацехове ковальство, породжене виробничим життям феодального суспільства, поширюється по всій території України.


2.3 Ковальське ремесло XIV–XVIII ст.


Міське ковальське ремесло на Україні в XIV–XVIII ст. розвивалося у формі цехової організації виробництва, характерними рисами якої були організованість та висока професійна підготовка спеціалістів. На ранньому етапі розвитку (XIV–XVIII ст.) цехове ковальство повністю забезпечувало потреби внутрішнього ринку і відігравало прогресивну роль у суспільно-економічному культурному і політичному житті середньовічного міста.

Проте в результаті внутрішнього цехового соціального розшарування, посилення соціального антагонізму, проникнення капіталістичних відносин (у формі позацехового виробництва) у кінці XVII ст. починається його помітний занепад.

Ковальство XVII – XIX ст. на Україні розвивалося в основному у трьох напрямках: цехове у містах та містечках, сільське або локальне, в місцях добування залізної руди і виплавки заліза, і вотчинне в маєтках поміщиків. В середині XVIII ст. у великих містах у зв’язку з розвитком капіталістичних відносин спостерігається занепад цехової організації виробництва. І тільки в невеликих містечках, куди капіталістичні відносини проникають значно повільніше, об’єднані цехи продовжують існувати до початку XIX ст[8].

В давнину, коли техніка кування і виливання металу стояла на низькому рівні, вже почалось застосування металевих огорож для захисту найбільш вразливих місць житла (вікна, двері). Огорожі, спочатку примітивної форми, в міру вдосконалення техніки обробки металу набувають складнішої форми, і вже в середні віки, коли мистецтво кування і відливання металу досягло більшої досконалості, почалось виробництво огорож, художні якості яких стояли на високому рівні. Романські ремісники укріплювали дерев'яні двері кованими деталями: міцні горизонтальні консолі, розгалужені спіралі вкривали всю поверхню дверей, скріплюючи таким чином важкі дубові дошки разом. Романська решітка, переважно масивна, складалась з вертикальних прутів квадратного перерізу, поставлених косо або вертикально. Окремі проміжки між ними заповнювались спіралями, які виходили з прутів. Найбільш відомі пам'ятки ковальського мистецтва романського періоду збереглись у Франції, Німеччині [9, с.14].

Виразна морфологія архітектури готичного стилю, архітектонічні форми використовувалась і майстрами ковальської справи. В типологічному ряді архітектурного готичного ковальства – решітки, петлі, затвори, дверні кільця, замки, ліхтарі. Прути готичних решіток вже прикрашались декором, виконаним з листових заготовок у вигляді волюти, листя, лілії-трилисника. Окремі елементи решіток з'єднувались між собою за допомогою зварювання або обхватів (кілець). Прості готичні решітки кафедрального собору у Львові викувані з прутів квадратного профілю, які, з'єднуючись, створюють квадратну або ромбовидну сітку. Перетин окремих прутів в готичних решітках реалізовувався або протягуванням через просічку, або, у випадку плоских прутів, холодним клепанням. Цей простий декоративний спосіб був популярним до XVII ст[10].

Форми ренесансних решіток розвиваються настільки, що важко впізнати їхній прообраз в готичних орнаментах. Чотиригранний готичний пруток не давав таких можливостей формоутворення, як круглий, який є основним характерним елементом художнього ковальства періоду ренесансу. Розкішні спіралі, розгалуження на кінцях переходили в листя, квіти, виконані ковкою в гарячому стані без клепання. В місцях згину прути перетинались за допомогою просічки, в яку вони протинались. З точки зору композиції ренесансні решітки поділяють на дві групи. В першій групі узор розвивається від основного вертикального прута. Від нього розходяться і розгалужуються на дві сторони спіралями інші прутки. Вільна поверхня заповнюється кованими листям, плодами, квітами. До другої групи належать вироби, в яких переважно використовуються лінійні мотиви, узори поширюються від середини, і простір навколо заповнюється розгалуженнями та листям. Загалом розвиток ковальського мистецтва ренесансу йшов різними шляхами на відміну від стилістичної єдності у період готики [4,с.40–51]. Яскравим прикладом ренесансного художнього кування на Україні є вхідні двері порталу каплиці Трьох святителів (ХVІ ст.) у Львові (архітектор Красовський). Півкругла решітка над обкованими залізом дверима виконана з прутів круглого профілю, які плавно викладені в точені вісімки, оздоблена решітка круглими шишками і квіткоподібними розетами [2, с. 14].

Потреба вищих прошарків суспільства в показовій парадності призводить до активізації будівництва. Це було основною передумовою розквіту мистецтва періоду бароко.

Потяг до прикрашання і розкоші знайшов відтворення в декоративних решітках огорож парків і палаців, в декоративних елементах палацової архітектури. Найпоширеніші декоративні елементи: акантовий орнамент в сполученні з масками, щитами, монограмами, коронами, геральдичними ліліями. Використовувались також розетки, квіти, голови тварин. У ХVІІІ ст. у більшості європейських країн поширюється конструкція кованих решіток, яка відтворює прагнення подолати простір в скороченій перспективі, у т. зв. Перспективному ряді. Інший елемент, типовий для решіток в стилі бароко, – розвинена форма акантового листка, яка супроводжується прутами (в багатьох випадках ще круглими), скрученими в

спіралі. Окремі прути не перетинаються, а лише торкаються один до одного. По-новому використовуються плоскі або чотиригранні прути: оживають криві лінії прутів, правильні спіралі переходять в S-подібну форму [4, с. 74–87]. В барокових решітках використовуються прути різної товщини і профілю (круглого, квадратного, прямокутного). На відміну від ренесансних рівноплоских решіток, барокові були об'ємними, прикраси виступали над каркасом решітки.

Прикладом характерного криволінійного рисунку кованих композицій у Львові є полотно залізної огорожі подвір'я монастиря при Домініканському соборі [2, с. 14].

Композиційні і стильові особливості барокової архітектури Києва відтворені в обмеженій кількості типологічних різновидів кованого металу, переважно у вигляді знаків візуальної інформації, геральдичних емблем, флюгерів, надбанних хрестів тощо. В декорі переважають геометричні форми – S-подібна, C-подібна, Х-подібна, V-подібна – спіралі, ялиночки, бігунці, зірочки. З середини ХVІІІ ст. поширенішими стають рослинні мотиви (квіти з п'ятьма пелюстками, гілки з паростками, бутони, виноградні грона, листя), які добре поєднуються з геометричними мотивами, а подекуди зовсім їх витісняють [11, с. 9–10].

Найкращі скульптури з металу і металопластика Києва XVII – XVIII ст. виконані з урахуванням особливостей форм барочної архітектури, їх масштабів, пропорційних особливостей. В композиціях і формах художнього металу Києва даного періоду вплив барочного мистецтва Західної Європи і Росії поєднуються з особливостями, характерними для мистецтва України. Для композиції архітектурних завершень характерна делікатна асиметрія, простий лінійний метричний період ритму, зменшення пропорційних розчленувань в міру збільшення висоти.

Металеві рельєфи і кругла скульптура вирізняються асиметричною композицією, площинністю і деталізацією. В круглій скульптурі і рельєфах домінують зображення пов’язані з міськими емблемами або зображеннями святих.

Багатство і різноманітність художніх і технічних прийомів у витворах київських майстрів обумовлена знайомством із західно-європейським і російським мистецтвом завдяки безпосереднім контактам між художниками і майстрами, серед яких вихідці з Польщі, Німеччини, Росії.

Серед технік виконання переважаючим залишається ковальство. Ковані елементи оздоблення фасаду і скульптуру з металу використовували у своїх будівлях І.Г.Григорович –Барський і І.Г. Шедель [5, с. 11].

Ковальські роботи рококо втрачають той елемент конструктивності, який бароко до певної міри ще зберігало, замінивши його перспективною ілюзією простору. Декоративний фактор стає домінуючим. Строга лінія розпадається, рама, в яку вставляється решітка, полегшується і також набуває функції декору. Решітки-огорожі відступають на другий план, поширюються дрібніші вироби – балкони, перила, ліхтарі тощо. Основний бароковий елемент орнаменту – акантовий лист, стає менш помітним, тонким, а динаміка руху, скручування, згини набувають легкості. Орнаменти розвиваються в напрямку асиметричності, подрібленості. Розташування S-подібних і С-подібних кривих стає більш довільним, букети, гірлянди заповнюють весь вільний простір, втрачається враження монументальності [4, с. 93]. При спорудженні будівель у стилі рококо для решіток використовувалося ребристе залізо, як і у період бароко, але оздоблюючі елементи – гірлянди, квіти найчастіше виготовлялися з тонкої бляхи [2, с. 14].

Одночасно із згасанням стилю рококо в останній чверті ХVІІІ ст в європейських країнах з'являються елементи класицизму. Простотою, лапідарністю, поверненням до античної культури класицизм зачарував людей. В художньому ковальстві цей стиль характеризували перш за все гладкі прути і перевага геометричних фігур в якості елементів орнаменту. Прямі, кола і меандр найбільш поширені мотиви поряд з класичним акантом, фестонами і натуралістичним рослинним орнаментом, який складається переважно з квітів і лаврового листя. Волюти переважають еліптичної форми, часто парні, видовжені паралельно одна одній, на кінцях зварені або скручені в простого равлика. Середина волюти улюблене місце для розташування квіткового фестона, складеного з тупих акантових пелюсток. Мотиви повторюються вздовж смуг, використовується і періодичне чергування листків з меандрами або з іншими геометричними узорами.


2.4 Розвиток ковальства ХІХ –ХХІст.


Міське ремесло XVIІІ — XIX ст. досягло високого художнього рівня, зазнаючи впливів мистецьких. стилів (ренесанс, барокко, рококо, модерн). Часто ковалі виконували замовлення за ескізами архітекторів чи художників, використовуючи прийоми народного ковальства, творчо переосмислюючи західноєвропейські взірці.

Ажурні композиції: балконних решіток, віконних ґрат, брами, дверні замки і висячі колодки, садові і присадибні огорожі, флюгери і металеві шпилі збагачували пластику окремих житлових і-адміністративних будипків та цілих ансамблів. Інтер'єр прикрашали сходові клітки, свічники і скрині [12].

Особливої уваги заслуговує сільське ковальство. В кожному селі краіі дороги стояла кузня, де коваль кував плуги, підкови, коси і багато інших потрібних в господарстві залізних речей. Нелегке ремесло переходило переважно від батька до сина. Передавали не тільки інструменти обладнання і кузню, а й професійні секрети: технологію виробництва, техніку обробки металу, окремі ремісничі тонкощі. Щоб стати добрим ковалем, учні навчалися не в одного, а у двох, трьох майстрів, переймаючи в кожного його секрети.

Класицизм проникає в Україну з деяким запізненням. В кінці XVІІІ – першій половині XIX ст. активізується будівнича діяльність, пов'язана з розширенням номенклатури будинків, великий об’єм будівництва сприяє розповсюдженню типового будівництва. Реалізує цей процес класицизм. Типове будівництво уніфікувало архітектурні деталі, використовуючи які архітектори мали безкінечне число композиційних варіантів, зберігаючи при цьому стильові особливості архітектури. Питома вага художнього металу в композиціях фасадів значно зросла. Окремі його типологічні різновиди, характерні для барокової архітектури (флюгери, кругла скульптура з металу) не використовуються.. На фасадах будинків з'являються балкони, піднавіси, світильники. Садиби будинків огороджуються металевими решітками, що є своєрідним новаторством у порівнянні з попереднім періодом. Характерними особливостями композиції класицистичних решіток балконів і огорож стають: використання вертикальної дзеркальної симетрії, просте геометричне повторення, статичність композиції, тричастинне горизонтальне членування з рівними за висотою верхнім і нижнім фризом, або з перевищенням в декілька разів розмірів одного з них.

В композиціях решіток середини XIX ст. помітний вплив стильових форм готики, що відтворюється у використанні вертикальних розчленувань, стрілчастих арок, трьох-чотирьох листків в колі, графічність малюнку і лінійність кожної форми "[5, с.14–15]. На відміну від великих європейських центрів, де з розповсюдженням чавунного лиття кований метал практично пропадає з фасадів в класицистичній архітектурі України лиття знаходить застосування в державних, громадських спорудах і особняках аристократії, розташованих в центральних частинах міст. В цьому полягає одна із причин збереження традиційного ковальського мистецтва і його розквіт в останні десятиліття XIX ст. та на початку ХХ ст., що підтверджується низкою високохудожніх виробів художнього ковальства, яка збереглася на фасадах міських будівель другої половини XIX – поч. XX ст.

В художньому ковальстві другої половини ХІХ ст. нові роботи багато втратили перш за все в техніці обробки матеріалу в порівнянні з попередніми взірцями різних стильових епох. В техніку ремесла проникли нові досягнення, які використовували для досягнення і прискорення роботи. Замість зварювання використовували пайку, товсті прути з'єднували грубим клепанням, декоративне листя не кували, а просто вирізали з відповідної товщини листа, гравірували по поверхні і припаювали [5, с.118–119]. Форми і декоративні елементи довільно змінювались, в одному виробі змішувались стилі різних часів. Серйозним конкурентом ковальству залишалось ливарне мистецтво. Європейське художнє ковальство другої половини ХІХ ст. пережило кризу, але перші ознаки нової хвилі інтересу до використання художніх ремесел, в тому числі ковальства, з'явилися вже наприкінці XIX століття.

В останній чверті XIX ст. міста розбудовувались особливо інтенсивно. І в українських містах будувались прибуткові будинки, промислові заклади, корпуси навчальних закладів, театри, лікарні, особняки. Роботи по благоустрою поставили перед архітекторами і художниками завдання пошуку відповідних засобів художньої виразності, які відповідали б образу і функціональним особливостям новозбудованих споруд. Зодчі знаходять вихід в зверненні до форми історичних архітектурних стилів минулого. В забудовах міст цього періоду зустрічаються споруди у формах романської, готичної архітектури, пізнього класицизму і російського зодчества допетровського часу, італійського і французького ренесансу, бароко. В Києві перевагу здобули форми пізнього класицизму і французького мистецтва XVII ст. і так званого “цегляного” стилю. Металу відводиться роль декору і композиційного акценту фасаду [4, с. 16].

В композиціях більшості решіток зберігається характерне для цього періоду тричастинне розчленування. Відмінність полягає в статичності, меншій прозорості та важковагових формах нижніх ярусів, в той час як верхні – динамічні, легкі та прозорі. Активно застосовуються елементи центральної симетрії. В ритмічних побудовах продовжує переважати лінійний ритм. На відміну від металу класичного періоду, повністю підпорядкованому стильовим формам архітектури, в побудовах другої половини XIX ст. використання металевих елементів і форм нерідко використовується за принципом декоративного вбрання фасаду, який перетворює їх в основну ланку загального декору. Набувають поширення мотиви кілець, спіралі, арабесок, квітів з шістьма, восьма пелюстками, бутонів листків, гілок, грон винограду, які ускладнювались завитками еліпсоїдних медальйонів з многогранниками. Частіше зустрічаються мотиви “плетінки”, “зарослого” хреста, який застосовували в сакральних будинках або спорудах, включених в храмово-монастирські ансамблі. В останній роки XIX ст. в композицію ґрат почали вводити геометричний орнамент.

У другій половині XIX ст. лиття залишається переважною технікою, але при цьому спостерігається тенденція збільшення об’єму кованого металу в фасадах будівель. В художньому литті і ковальстві, які розвивалися десятиліттями, відчувається значний вплив українського народного мистецтва (обробка металу, вишивка, ткацтво), з яких запозичувались окремі принципи композиції, форми декору, технологічні прийоми обробки кованого металу.

Ковалі здавна виготовляли зброю та різноманітні речі господарського призначення (сокири, ножі, молотки, лопати, сапи, лемеші, цвяхи, замки, клямки, залізні ворота й огорожі, стремена тощо). Важливими видами ковальства були підковка коней, а також оковка возів і особливо натягування залізних шин на колеса. Серед гуцулів поширеним були бляхарство — виготовлення прикрас та інших дрібних побутових речей із кольорових металів. Українські ковалі вміли плавити мідь та інші благородні метали, володіли майстерністю не тільки загартування металів із відпуском, а й цементації та зварювання. Селяни з великою пошаною і водночас із певною упередженістю ставилися до ковалів як до чарівників-добродіїв, що володіють складним і таємничим мистецтвом перетворення металу на ті чи інші речі. В них

бачили захисників від нечистої сили, "ковалів людської долі". Кузня на селі звичайно була місцем зібрання чоловіків, своєрідним клубом. Ковальський промисел на Україні існував аж до середини ХХ століття.

За час свого існування професія коваля ручного кування зазнала значних змін.Скоротилась частка ручної праці. Використання газових печей та механічних молотів значно полегшили роботу коваля. В сучасних ковальсько-пресових цехах застосовуються засоби виробництва, які виключають важку ручну працю на таких роботах, як посадка і видача

металу із нагрівальної печі, подання заготовки на бойок кувальної машини, маніпуляції при куванні під молотом і пресом, управління молотом вільного кування. Поруч з цим високохудожні ковані вироби виготовляються як і раніше із використанням ручного молотка, кліщів, ковадла і горна.

В ХХІ ст. професія коваля знову стала престижною. Вироби ковалів ручного кування користуються великим попитом, а майстри цієї древньої професії шаною серед людей.

Професія коваля на сьогоднішній день є модною серед юнаків, адже хлопці завжди любили працювати з металом, а здобуті в процесі навчання знання та вміння допомагають отримати непоганий матеріальний стимул для розвитку творчості13.

У загальному обсязі художніх виробів з металу значну частину продукції становлять настінні прикраси, викопані техніками карбування та гальванопластики, що нерідко поєднуються з протравлюванням. Для кращих зразків карбованих настінних прикрас характерне романтичне, піднесене звучання, вдале композиційне рішення, технічна довершність.З кожним роком збільшується кількість майстрів, що працюють з металом, помітно зростає рівень їх художньої майстерності. Дальший розвиток та запорука успіхів металообробного художнього промислу полягає у зверненні до народних традицій обробки й оздоблення металу, їх вивченні і творчому відродженні в сучасних умовах.


Висновки


Коваль – одна з найшановніших і найдавніших професій. Коваля у добу середньовіччя ототожнювали з чародієм, магом, чаклуном, а його діяльність пов'язували з чарами, заклинанням і участю божественних сил. Спілкування з вогнем, плавлення, лиття і кування металу – справді чародійство. Для багатьох ці процеси були незрозумілими та загадковими. Прадавній коваль умів усе: він був і митцем, і виконавцем своїх задумів.

Перше залізо, яке потрапило до рук людини, мало космічне походження. Метеоритне залізо – рідкість, хоч на поверхню нашої планети щороку падає до тисячі тонн металу. Вміст заліза в метеоритах складає близько 90%, але кується воно тільки в холодному стані, бо при нагріванні стає крихким. Метеоритне залізо цінувалося в старовину дуже високо й коштувало вп'ятеро дорожче за золото, в 20 разів дорожче за срібло і в 6400 разів дорожче за мідь.

Створюючи художні твори, майстри відштовхувались від існуючих у даній місцевості традиція в інших видах народної творчості — вишивці, ткацтві, різаній, випалюванні по дереву та ін.

Багатовікові надбання художнього карбування і народного ковальства сьогодні з успіхом використовують у своїй творчості художники-професіонали, яких приваблює своєрідна пластика заліза, його декоративні особливості і технологічні властивості, які дають багаті можливості відтворення художніх композицій. Інтер'єри сучасних адміністративних та громадських споруд прикрашають ковані світильники і настінні бра, декоративні решітки і вази, просторові композиції, виконані сучасними митцями.

Декоративні решітки, брами можна побачити в районах сучасних житлових ансамблів, в дитячих містечках та на реконструйованих старих спорудах міст.

Ковані художні твори стали вже постійними експонатами на сучасних виставочних стендах. Звернувся до художнього кування, використовуючи народні традиції ковальського ремесла і сучасні технічні можливості обробки чорного металу, київський художник В. II. Миловзоров, творчо працює О. Т. Дідик в Чернівцях, М. І. Сабов в Ужгороді, В. І. Качмар у Львові.

У Львівському училищі прикладного мистецтва ім. І. Труша вже багато років існує відділ художньої обробки металу. При відділі є майстерня-кузня, де учні мають можливість безпосередньо па практиці пізнавати тонкощі ковальського ремесла. Під керівництвом О. П. Лучинського учні знайомляться з традиціями художнього ковальства. Дипломні роботи випускників училища знаходять застосування на практиці.

Важливим осередком художнього кування на Україні є ковальські цехи при реставраційних майстернях Києва, Львова, Харкова та інших міст. В них працюють ковалі, архітектори,художники. Вони відтворюють образи споруд минулих віків, їх стильові особливості. Художнє ковальство на сучасному етапі переживає своє відродження в нових формах і образах, спираючись на кращі традиції минулих поколінь.


Список використаних джерел


Антонович Є.А. , Захарчук-Чугай Р.В. Декоративно-прикладне мистецтво.–Львів: Світ, 1993.–С.89-94.

Археологія Української РСР.— К.: Наук, думка, 1971, т. 2,—409 с.

Білецький С. Т. Розвиток ремесла і промислів у Львові в середині XVIII ст.— В кн.: З історії західноукраїнських земель. К. : Вид-во АН УРСР, 1957, вип. 2, – С. 5—32.

Боньковська С. М. Ковальство на Україні (ХІХ початок ХХ ст.). – К.: Наукова думка,2003. – 184

Будзан А. Ф. Українські народні скрині.— В кн.: Матеріали з етнографії та мистецтвознавства.– К.: Наук, думка, 1975, с. 112—117.

Гвоздьова К. Життя за плином всесвіту / Ковальська майстерня. – 2006. – № 1. – С. 79 –82.

Головатий М. Будували повітову раду // Західний кур’єр. – 1996. – № 5. – С. 4.

Енциклопедія козацтва zsu.zp/euk/

Жіллет А. Нове мистецтво як світова естетика // Кур’єр Юнеско. – 1990. – № 10. – С. 10.

Жолтовський П. М. Художній метал.— К. :Мистецтво, 1972.— 112 с.

Жолтовський II. М. Хуложнє лиття на Україні XVI—XVIII ст.— К.: Наук, думка. 1973.— 132 с.

Жолтовський II. М.. Художні металеві вироби західних областей Української РСР (XVI—XIX ст.).— К.: Внд-во АН УРСР, 1959,— 29 с. іл.

Крип'яксвич І.. Боротьба пецеховнх ремісників проти цехів у Львові (1590—1630).— З історії західноукраїнських земель. – К.: Вид-во АН УРСР, 1957, вин. 1, с. 5-42.

М.: Машиностроение, 1982. –232 с.

Маланчук В. А. Інтер'єр українського народного житла.— К.: Т-во «Знання» УРСР, 1973, -48 с, іл.

Мінжулін О. Подарунок богів / Ковальська майстерня. – 2006. – № 1. – С. 27 – 32

Могилевский В. Ю. Художественный металл в архитектуре Киева середины XVII – начала XX ст. / Автореферат дис. на соиск. уч. ст. канд. искусствоведения. – М., 1990. – 21 с.

Народні художні промисли УРСР/ відп.ред. Захарчук-Чугай Р.В.–К.: Наукова думка, 1986.–140с.

Петренко М. 3. Українське золотарство XVI—XVIII ст.— К. : Наук, думка, 1970.— 207 с.

Петриченко О. М. Художнє литво.— К. : «Знання» УРСР, 1970.—48 с.

Суха Л. М. Художні металеві вироби українців Східних Карпат другої половини XIX— XX ст.— К. : Внд-во АН УРСР, 1959.— 104 с.

Тищенко О.Р.Історія декоративно0-прикладного мистецтва України (13-18 ст.) –К.Либідь, 1992.–192с.

Флеров А. Художественная обработка металлов .— М.1978.— 224 с.

Ясиєвич В.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: