Xreferat.com » Рефераты по культуре и искусству » Творчість Леонардо Да Вінчі

Творчість Леонардо Да Вінчі

Зміст


Вступ

І Леонардо да Вінчі: універсальність особистості

1.1 Життя універсальної людини

ІІ Основні мотиви творчості Леонардо да Вінчі

2.1 Образ Мадонни у творчості Леонардо да Вінчі

2.2 Біблійні образи у творчості Леонардо да Вінчі

Висновки

Список використаної літератури


Вступ


Італійське образотворче мистецтво – класичне уособлення закономірностей європейської ренесансової культури. Особливо це стосується періоду Високого Відродження – кульмінації унікальної культурної доби. Дорогу йому було прокладено здобутками Раннього Відродження, передусім глибоким осмисленням античних традицій, їх відтворенням на новому ґрунті, з позицій нової людської особистості. Раннє Відродження, позначене становленням буржуазного світогляду, було часом осягнення людиною своїх інтелектуальних сил, їх зосередження на пізнання навколишнього світу. Свобода людської індивідуальності яскраво виявилася у сміливих гіпотезах, пророчих ідеях, винахідливих експериментах. Це загострило сприйнятливість до всього нового, створило той родючий грунт, що прийняв у себе культурні зерна античності і дав їм прорости свіжими паростками. Найбільш повно й виразно Відродження виявило себе у мистецтві – у його ідейній спрямованості, виборі тем, характері образів, використанні художніх засобів. Домінуючими залишилися біблійні сюжети й персонажі, але їх тлумачення сповнилося нового змісту, пов'язаного з гуманістичним характером епохи, розвитком звільненої людської індивідуальності. Ще Джотто замість звичного золотавого фону, на якому традиційно зображували святих, увів пейзаж, опустивши їх таким чином із небес на землю. Глибоким людським значенням наповнився у добу Відродження образ Мадонни, витоки зображення якої сягають мистецтва римських катакомб. Напрацьована середньовіччям сувора схема цього образу поступилася різноманіттю його інтерпретації, об'єднаних прагненнями надати Мадонні якнайбільшої життєвості. Образ Богоматері став своєрідним компромісом між двома епохами – епохою панування Бога та епохою гуманістичного утвердження людини: він залишився символом моральної чистоти та високої духовності, однак за його модель було обрано земну жінку, чий характер зумовлений реальними обставинами життя. Це давало можливість задовольнити величезний інтерес до людської особистості, не полишаючи меж релігійного поклоніння. З розвитком ренесансового бачення людини тлумачення цього образу набуло глибокого філософського смислу: через долю Мадонни усвідомлювалась трагічність, яка разом зі щастям завжди притаманна материнству. Серед титанів Відродження одне з перших місць по праву належить Леонардо да Вінчі. Сила його розуму його геніальні наукові передбачення, його чудові технічні винаходи, нарешті, його велике реалістичне мистецтво - усе це валило в здивування вже людей Ренесансу, схильних сприймати Леонардо як живе втілення того ідеалу всебічно розвинутої особистості, про який мріяли кращі з мислителів І письменників XV-XVI століть. Талант Леонардо до Вінчі, генія італійського Відродження був багатогранним, а жадоба знань невичерпна. Леонардо був математиком, інженером, меліоратором, анатомом, архітектором, скульптором, музикантом... Все своє життя він заносив в записні книжки різні малюнки: людського тіла, літаючих птахів, дивних машин, що народилися в його уяві. Леонардо винайшов літаючу машину з крилами, що були схожі на пташині, підводні човни, величезний лук, гелікоптер та потужні гармати, вивчав властивості світла і води, висунув ідею про контактні лінзи. Декотрі з цих винаходів були реалізовані на практиці, інші залишилися невідомими та кілька століть знаходилися в його записних книжках. Як художник Леонардо да Вінчі стоїть на грані двох епох - раннього і високого Відродження. Він підсумовує багатий художній досвід XV століття, і він закладає основи для мистецтва XVI століття. Леонардо ставить собі метою дати об'єктивне відображення дійсності. Але цю дійсність він сприймає вже по-іншому. Він шукає узагальнених форм, типових рішень, ясної художньої мови. Його вже не задовольняє аналітичний реалізм XV століття, у якому інтерес до деталей нерідко затемнював головне. Його цікавлять нові задачі – удосконалення психологічних засобів вираження і більш глибоке розкриття внутрішнього світу людини, спрощення композиційного ладу заради досягнення більшої монументальності, використання світлотіні з метою посилення життєвості образів, розробка реалістичного творчого методу і підведення під нього міцної теоретичної основи. Реаліст у науці, Леонардо залишається реалістом і в мистецтві. Але його реалізм знаменує більш високий ступінь розвитку. І оскільки для Леонардо процес художнього узагальнення є процесом глибоко свідомим, тому він виступає прямим попередником усіх великих майстрів високого Відродження.

Актуальність теми дослідження:

Леонардо да Вінчі належить до тих осіб світової історії, чия популярність і чия слава не обмежуються межами однієї сторінки або однієї епохи. Геніальний художник, невтомний дослідник явищ природи видатний інженер і мислитель, Леонардо да Вінчі, можливо, в набагато більшого ступеня чим інші знамениті представники епохи Відродження з'єднав в своїй діяльності все різноманіття сподівань, ідей і інтелектуальних метань ренессанской особи. Феномен Леонардо да Вінчі вражає не тільки розмахом і різносторонністю постійних і вирішених питаннях в різних сферах людської діяльності, але і атмосферою деякої таємничості, породженої обставинами ( біографії художника складністю мови, якою він себе в різних царинах знання і мистецтва.

Унікальність подібних доль незмінно приковує увагу все нових поколінь, вимагаючи від них не просто шанування, але і твердо вивіреного світоглядного відношення.

Метою даної роботи є:

Аналіз художньої та наукової спадщини, філософських ідей Леонардо да Вінчі, визначення його ролі у світовій культурі.

Завдання:

Визначення основних мотивів у творчості Леонардо до Вінчі. Аналіз наукової спадщини Леонардо да Вінчі. Висвітлення філософських ідей митця.

Об'єкт дослідження:

Творчість Леонардо да Вінчі – одного з найвизначніших представників світової культури.


І Леонардо да Вінчі: універсальність особистості


1.1 Життя універсальної людини


Надзвичайно гарний чоловік атлетичної будови, учасник всіх змагань і турнірів, прекрасний плавець, фехтувальник, вершник, чудовий розповідач, ерудит-оратор, кавалер і танцюрист, співак, поет, музикант, конструктор, геніальний живописець, скульптор, архітектор, математик, фізик, механік, інженер, астроном, геолог, ботанік, анатом-фізіолог, патологоанатом, військовий інженер, мислитель-матеріаліст – увесь цей спектр сконцентрувався в одній людині. Це – Леонардо да Вінчі – яскравий представник типу «універсальної людини» – ідеалу італійського Ренесансу. Він являв собою особистість, яка найяскравіше окреслила діапазон творчих пошуків епохи. Його вважають засновником мистецтва Високого Відродження.

Народився Леонардо 15 квітня 1452 року в невеликому місті Вінчі поблизу Флоренції. Він був позашлюбним сином 25-річного нотаріуса П’єро та селянки на ім’я Катерина. Перші роки життя Леонардо провів з матір’ю. Батько невдовзі одружився на дівчині із заможної родини, але шлюб виявився бездітним, і П’єро забрав Леонардо до себе. Розлука із матір’ю не могла не позначитися на Леонардо. Він впродовж всього життя намагався відтворити її образ у своїх шедеврах.

Леонардо з дитинства цікавився науками, до того ж виявляв однаковий інтерес як до математики, так і до музики, поезії, живопису. Єдине, що йому не давалось – це латина. З нею Леонардо «боровся» все життя, бо більшість наукових книг було написано саме на латині. Батько був задоволений, що його син настільки талановитий, але часто «наукові експерименти» Леонардо були небезпечними для оточуючих. Так, захопившись хімією, якось він змішав якісь компоненти і отримав бридку суміш, отруйний запах котрої примусив домашніх в паніці втікати з дому і не повертатись туди протягом кількох днів. А маленький дослідник був у захваті від настільки вражаючого результату. Наступного разу Леонардо вирішив винайти механізм, який допоміг би людині якнайшвидше прокидатися зранку. Дію прибора він вирішив випробувати на своєму батькові. Спрацювало: батько прокинувся серед ночі від того, що «якась невідома сила» підкинула його майже до стелі.

Намагаючись направити невгамовну енергію сина в потрібне русло, батько намагається зайняти його уроками фехтування, музики, верхової їзди. Але і тут Леонардо вдається до крайнощів: ганяв коня до тих пір, поки той з ніг не впаде; а коли займався музикою – це було так довго, що домашні затикали вуха і просили завершити заняття.

Але, незважаючи на це все, Леонардо був загальним улюбленцем.

Оскільки Леонардо був позашлюбним сином, батько не став нав’язувати йому професію нотаріуса. Тим більше, що малюнки Леонардо до того часу прикрашали стіни будинків найзаможніших міщан.

В 1469 році Леонардо переїхав до Флоренції і поселився в майстерні знаменитого художника Андре Вероккіо.

Вже через три роки Леонардо да Вінчі був прийнятий в Академію, що знаходилась на площі Сан Марко в Флоренції. Тут Лоренцо Медичі замовляє для Леонардо скульптури для площі Сан Марко.

Проблема Леонардо була в тому, що він не міг займатись чимось одним, і не доводив початі справи до кінця. І до самої старості він так і не зрозумів, що терпіння замовників не безмежне. За ним закріпилась репутація талановитого, але повільного і безвідповідального майстра.

В 1841 році папа Сикст ІV прислав запрошення найкращим художникам Тоскани на роботу в Ватикан, але імені Леонардо в цьому списку не було. Леонардо дуже образився.

У 1482 році він вирушає в Мілан, розраховуючи на покровительство Лодовіко Сфорца. Герцог, знаючи про його талант музиканта, спершу попросив Леонардо зіграти на власноручно виготовленій лютні, яку він привіз із собою. І, хоч живописні і музичні здібності Леонардо були справді видатними, він був прийнятий на посаду придворного скульптора – для роботи над пам’ятником Франческо Сфорца.

Чим йому тут тільки не доводилось займатись! Да Вінчі працює над театральними декораціями, організовує весільні церемонії та інші сімейні урочистості в палаці Сфорца, працює над проектом будівництва міланського кафедрального собору, стає головним інженером по системах міського водопостачання. Одночасно приступає до роботи над «Мадонною в гроті».

У 1499 році французи захопили Мілан. Леонардо залишає місто і вирушає спочатку в Мантую, де в 1500 році напише відомий «Портрет Ізабелли д’Есте», а потім – в Венецію, де буде працювати в якості воєнного інженера.

В 1502 році Леонардо да Вінчі стає головним архітектором і інженером при дворі Чезаре Борджіа, сина папи Александра VІ.

Через 8 місяців Леонардо вирушає у Флоренцію, де отримує важливе замовлення для Залу Великої Ради в Палаццо Веккіо – фреску на сюжет «Битва при Ангарі».

В 1503 – да Вінчі починає працювати над «Джокондою» – картиною, яка прославить його ім’я в віках; а також, у зв’язку з необхідністю захисту міста, створює проект зміни русла річки Арно.

У 1504 році помирає батько художника, і протягом кількох місяців Леонардо не може працювати: у нього стали трястися руки.

У 1506 р. Леонардо знову виїжджає в Мілан за запрошенням короля Людовіка ХІІ, і знаходиться там до 1513 року. Там, на замовлення папи Леона Х, художник повинен буде написати нову картину.

Будучи визнаним майстром, да Вінчі сподівався, що в Римі він зможе жити безхмарним життям найвидатнішого художника сучасності, однак все вийшло інакше: лаври дісталися його великим конкурентам – Мікеланджело і Рафаелю.

Леонардо вирішує повернутися в Мілан і там спокійно займатися тим, чим хотів він сам. Але, прибувши в Мілан, Леонардо одразу ж був представлений Франциску І, війська котрого в 1515 році зайняли Ломбардію. Між королем та художником зароджується взаємна симпатія.

В 1516 році Леонардо приймає запрошення монарха переїхати у Францію. Відтепер Леонардо вважається придворним художником французького короля, однак тут він створює лише декілька креслень меліоративних каналів.

Помер Леонардо да Вінчі 2 травня 1519 року в Кло-Люсе, недалеко від королівського замку.

Цікаві факти з життя Леонардо да Вінчі

Він віртуозно грав на лірі. Коли в суді Мілана розглядалася справа Леонардо, він фігурував там саме як музикант, а не як художник чи винахідник.

Леонардо першим пояснив, чому небо синє. У книзі «Про живопис» він писав: «Синява неба досягається завдяки товщі освітлених часток повітря, що розташоване між Землею та чорнотою угорі».

Леонардо був амбідекстором – однаковою мірою добре володів правою та лівою рукою. Вважається навіть, що він міг одночасно писати різні тексти різними руками. Проте більшість праць він написав лівою рукою справа наліво.

Він був вегетаріанцем. Йому належать слова: «Якщо людина прагне доволі, чому вона птахів і звірів тримає у клітках?.. Людина воістину цар звірів, адже вона жорстоко винищує їх. Ми живемо, умертвляючи інших. Ми ходячі цвинтарі! Ще в ранньому віці я відмовився від м’яса».

Усі записи в щоденниках Леонардо зроблені у дзеркальному відбитку. Багато хто вважає, що в такий спосіб він хотів приховати свої дослідження. Можливо й так. За іншою версією, дзеркальний почерк був його індивідуальною особливістю (існують відомості, що йому було простіше писати саме таким чином); існує навіть поняття «почерк Леонардо».

Серед захоплень Леонардо були навіть кулінарія і мистецтво сервірування. У Мілані він протягом тринадцяти років був розпорядником придворних бенкетів. Він винайшов кілька кулінарних пристосувань, що полегшують працю кухарів. Оригінальна страва «від Леонардо» – тонко нарізане м’ясо, тушковане з овочами, що покладені зверху, – була дуже популярною на придворних бенкетах.


1.2 Багатогранність творчої особистості


Дати оцінку Леонардо як ученому не можливо, так як більшість його рукописів було загублено. Ті, що залишилися ж знаходяться в такому безладі, що наврят чи хто-небудь зможе прослідкувати в них еволюцію його ідей.

Проте деякі висновки можна зробити. Леонардо — титан науки. Багато його винаходів людство відкриє для себе на багато пізніше. Серед малюнків знайдені зображення завихорень води. Його око могло уловлювати те, що стало видно після винаходу сповільненої кінозйомки і фотоапарата. У записі да Вінчі мовиться про «злиття всіх сенсів» в перетині діагоналі і вертикальної лінії – він вірив, що всі відчуття сходяться в цьому місці. Черевики для ходіння по воді, очевидно, не вишли за рамки ескіза, але не викликає сумнівів той факт, що вони, після деяких змін могли б використовуватися. Необхідним винаходом став рятівний круг. Простий перелік його позахудожніх інтересів здається неймовірним: анатомія, ботаніка, картографія, геологія, математика аеронавтика, оптика, акустика, цивільне будівництво, конструювання зброї, планування міст... Так чому ж він не висувався в число найбільших геніїв науки всіх часів? Відповідь така: не дивлячись на активність його творчої натури, він був ученим виключно за покликанням. Всі його записи і малюнки залишалися в секреті, він ні кому не дозволяв в них заглядати, вивчати або застосовувати на практиці. І в цьому основна причина його неуспіху як ученого: адже досягнення наукового розуму оцінюються практичним результатом, а схильний відлюдництву Леонардо вступав тільки у ті відносини з світом, які вважав необхідними, і найчастіше вважав за краще залишатися наодинці.

Наука та інженерна справа

Єдиний винахід, що здобув визнання ще за життя майстра, – це колесцовий замок для пістолета (який заводиться за допомогою ключа). Спочатку колесцовий пістолет не був популярним, але дуже скоро набув поширення серед дворян, особливо в кавалерії, і був у використанні тривалий час.

Леонардо дуже хотів побудувати літальний апарат. Він казав: «Хто знає все, той може все. Тільки б довідатися – і крила будуть!».

Він зробив багато малюнків і вивчав літальний механізм птахів і кажанів. Проводив і досліди, але вони всі були невдалими. Спочатку Леонардо розробляв проблему польоту за допомогою крил, яким надає руху м’язова сила людини (ідея найпростішого апарата Дедала і Ікара). Але згодом він дійшов думки про створення такого апарата, до якого людина не має бути прикріплена, а повинна зберігати змогу вільно керувати ним; приводити ж себе в рух апарат має своєю власною силою. За своєю суттю це була ідея аероплана. Для практичної реалізації задуму майстрові бракувало тільки одного: ідеї мотора, що має достатню силу. Леонардо да Вінчі працював над апаратом вертикального зльоту і посадки.

Винаходи Леонардо: парашут, колесцовий замок, велосипед, металевий візок для перевезення солдатів, легкі переносні мости для армії, прожектор, катапульта тощо.

Леонардо присвячував багато часу вивченню фізики, з усіх розділів якої його найбільш цікавила механіка. В його рукописах можна знайти описи багатьох пристроїв, що вражають не так специфічними принципами функціонування, як оригінальністю призначення чи навіть самим зовнішнім виглядом. Багата уява Леонардо знайшла своє застосування не лише в мистецтві, а й у науці.

Також Леонардо зробив великий внесок у розвиток анатомії. Його не лякало негативне ставлення Церкви до анатомічного вивчення мертвого тіла. Леонардо вивчив більше тридцяти тіл методом автопсії. Він зробив детальний опис своїх досліджень при розтині тіл, котрі показали, що отримані ним знання про людське тіло набагато випереджали його час.

В процесі досліджень Леонардо зробив багато замальовок. Одна з них – малюнок ембріона людини в череві матері. Він помилковий лише в деяких деталях, в інших – особливо в зображенні положення плоду і пуповини, – він абсолютно точний і виконаний настільки професійно, що і в наші дні використовується як ілюстрація в медичних підручниках. Вперше в історії анатомії Леонардо здійснив поперечний перетин черепа.

Досягнення у мистецтві

Нашим сучасникам Леонардо, в першу чергу, відомий як художник. Проте сам він у різні періоди свого життя вважав себе передусім інженером або вченим. Він віддавав образотворчому мистецтву не дуже багато часу й працював доволі повільно. Цим пояснюється той факт, що художня спадщина Леонардо кількісно невелика. До того ж багато з його праць значною мірою ушкоджені або втрачені назавжди.

Однак внесок, який зробив Леонардо у світову художню культуру, є винятково важливим навіть на тлі когорти геніїв Італійського Відродження. Завдяки його роботам мистецтво живопису перейшло на якісно новий етап свого розвитку. До Леонардо художники Ренесансу рішуче відмовлялись від багатьох умовностей середньовічного мистецтва, зробили крок у бік реалізму, й багато чого вже було досягнуто у вивченні перспективи, анатомії, більшої свободи в композиційних рішеннях.

Проте мальовничості, роботи з фарбою, художники були ще досить умовними і скутими. Лінія на картині чітко окреслювала предмет, і зображення нагадувало розфарбований малюнок. Найбільш умовним був пейзаж, але він відігравав другорядну роль. Леонардо дав життя новій техніці живопису. У нього лінія має право на розмитість, тому що так ми її бачимо. Він усвідомив явища розсіювання світла в повітрі й виникнення сфурмато – серпанку між глядачем і зображеним предметом, що пом’якшує колірні контрасти і лінії. Таким чином, реалізм у живописі перейшов на новий щабель.

Теорії, припущення, записи

„»Почато у Флоренції в будинку П'єро да Браччо Мартеллі, березня 22 дня 1508 року.

І це будуть збори без порядку, витягнуті з багатьох паперів, які я тут переписав, сподіваючись потім розподілити їх в порядку по своїх місцях, відповідно темам, про які вони трактують. І я думаю, що, перш ніж дійду до кінця цих зборів, мені доведеться повторити одне і те ж по багато разів, так що, читач, не лай мене, бо предметів багато і пам'ять не може їх зберегти і сказати: про це не хочу писати, бо написано раніше. І якщо б я не хотів впасти в подібну помилку, необхідно було б у кожному випадку, коли мені захотілося б зняти копію, завжди перечитувати все попереднє, і особливо у разі довгих проміжків часу від одного разу до іншого приписання».[5.413]

Так значиться на початку так званого «Кодекса Арундель». Леонардо має намір звести разом, переписати колишні розрізнені замітки. Спочатку він ясно указує, що «зібрання без порядку» лише підготовча і проміжна стадія роботи; потім належить ці замітки систематизувати («розподілити в порядку по своїх місцях»). Чому ж Леонардо наперед виправдовує повторення і попереджає, що все залишиться як і раніше, ніякого порядку не буде? Хай не можна було уникнути повторень, роблячи записи у різний час і в різних місцях, але що заважає уникнути їх тепер, зводячи воєдино? якщо всі вони, готові, врешті-решт лежатимуть перед ним? Чому Леонардо вважає за неможливе свідомо відредагувати збірку? Якщо він не збирається розставити все «по своїх місцях», навіщо він пише, ніби саме це він і сподівається зробити, а якщо дійсно збирається, то до чого ж виправдовуватися, що йому нудно «завжди перечитувати все попереднє». Леонардо міркує так, ніби йдеться не про роботу над трактатом на основі зведення колишнього матеріалу, але про майбутні записи від випадку до випадку, про ще один записник дня себе. По суті, про це він і говорить. Так, але кому він, власне, говорить? Чому, починаючи «зібрання без порядку», звертається до читача?

(Та ж історія повторюється в «Кодексі Хаммєра». На звороті другого листа значиться: «Але камінь, кинутий під кутом до поверхні в глиб стоячої води, проводить... я залишу тут осторонь докази, які будуть наведені пізніше у впорядкованому творі, і старатимуся тільки над тим, що відноситься до випадків і винаходів, і помішу їх в тій послідовності, в якій вони приходять на думку, а потім вже розташую в належному порядку, помістивши зауваження одного і того ж роду разом; отже ти, читач, не дивуйся і не підсміюйся наді мною, якщо тут здійснюються такі великі стрибки від однієї матерії до іншої». Сенс тексту невловимо двоїться. Важко повірити, що Леонардо виходив з того, що в такому хаотичному вигляді кодекс потрапить в друк. Цьому прямо суперечить і початок передмови, де сказано про надію згодом виписки упорядкувати. Проте перед нами не що інше, як передмова до фрагментів в їх наявному стані, і, означає, доведеться повірити, що все подальше для Леонардо - ніби остаточний текст. У свідомості Леонардо задуманий набір заміток був і чимось явно попереднім, підметом подальшій обробці, і одночасно уявним закінченим твором, тому і слід було вибачитися за повторення. Подвійна свідомість Леонардо бажає і не бажає упорядкувати потім замітки, що складаються, знає і не знає про величезну дистанцію, що відокремлює задум від результату «зібрання без порядку» від літературної праці, придатної для читання.

Як завжди, Леонардо писав в «Кодексі Арундель» справа наліво, почерком, що справляє враження тайнопису. Це «дзеркальний лист», яким пишуть лівші. Леонардо, поза сумнівом, був лівшею. Але він цілком умів, якщо потрібно, писати і зліва направо, як це робив приблизно до тридцяти років, іноді і пізніше, перш за все, коли адресувався до зовнішнього світу. Чому ж він цього не робить зараз, визначаючи рукопис для публікації? За обірваною передмовою на дванадцяти листах розміщені зауваження по досить приватному питанню (про прогин нитки під тяжкістю), далі ж виходить зовсім мішанина. У результаті Леонардо перетворює цей кодекс, як і будь-який свій кодекс, не просто в чернетку, але в одну з самих чорнових чернеток на світі, яку не те що читати, але розшифрувати можуть лише небагато фахівців.

У «Мадридскому кодексі І», для Леонардо не дуже характерному, тобто відносно однорідному з тематики, ми виявляємо врешті-решт всього лише набір всяких креслень і нарисів по прикладній механіці – годинник, преси, текстильні машини і ін. Але і це не витримується, близько двадцяти відсотків кодексу зайнято питаннями теоретичної механіки; деколи ж трапляються записи і що зовсім не мають відношення до загальної програми: на 5-6 метрових листах ми виявляємо астрономічні сюжети (про центр тяжіння землі), на 31-32-м йдеться про оптику, на 1-м і 3-м раптом з'являються стовпчики італійських слів на «а» - для якогось задуманого ним словника. На першій сторінці, особливо строкатій, спочатку значиться технічний рецепт; потім фраза: «Прохання, з яким я звертаюся до моїх читачів» (але сама це прохання – лише на 6-му листі); дещо про прямі і криві лінії, про неможливість вічного двигуна, проти алхіміків; фраза «Хто стане заперечувати розумну підставу речей, той оприлюднить своє неуцтво»; про можливість такої бомбарди, яка стріляла б на дев'ять тисяч ліктів; фраза «Роби як тобі подобається, тому що всьому приходить кінець»; і т.д. і т.п. Збоку приписана незавершена сентенція: «О, дурні, або, справді, люди без природного.., ви хочете».[5. 413] А на звороті – про якесь Тадео, гравці на лютні. Звичайний для Леонардо лист. Звернення ж до читачів свідчить: «Прочитай мене, читач, якщо я приношу тобі задоволення, тому що таке буває в цьому світі украй рідко. Тому що терпіння для цієї справи зустрічається у небагатьох, охочих по-новому викласти подібні речі по-новому. Так прийдіть люди, побачити чудеса, які відкриваються в природі завдяки таким ось заняттям».

Лука Пачолі, людина до Леонардо достатньо близька, повідомляє, що у Леонардо є трактат про рух, вагу і силу, який він «зі усілякою старанністю прагне привести до належного завершення». Але Леонардо такого трактату не написав – схоже, що йдеться про два «Мадридскі кодекси», але цей рукопис куди сумбурніший по складу, ніж «Мадридский кодекс І». Схоже, що не було «ніяких зусиль» в цьому напрямі, а було те, що Леонардо, працюючи – в очах друга і у власних очах – над твором трактату, насправді старанно займався чимось іншим. Не залишилося і трактату про живопис, про який Пачолі стверджує, ніби він був ретельно закінчений, а залишилися сотні заміток, які Мельци або хтось інший з'єднав незабаром після смерті художника і які були опубліковані тільки в 1651 році в Парижі.

Леонард написав тисячі і тисячі листів, замислював трактати по живопису, механіці, гідродинаміці, анатомії і багатьох інших наук – і не тільки не написав жодного закінченого твору, але навіть жодного не довів до такого стану, щоб це було дійсно схоже на матеріали до трактату, щоб можна було хоч би тепер привести його фрагменти в систему. Але цього мало.

Леонардо згадує про 120 підготованих ним книг по анатомії, а нам відомо, що книг таких не було. Іноді він мимоходом упускає: «...як показано в моєму трактаті про місцевий рух, силу і вагу». Не було такого трактату. Або: «...як указується в моїй книзі про рух». Деякі дослідники вважали, що якісь закінчені твори Леонардо просто до нас не дійшли. Або що, в усякому разі, він тримав їх в голові. Проте сам Леонардо показав, як слід відноситися до подібних відсилань, даючи неправдоподібно значну нумерацію. Наприклад: «Якщо вода, знаходячись вищим за повітря, набуває важкості, як показує 7-е (положення) 9-ої (книги)... «. Або: „У тебе 61-е (положення) 7-ої (книги), яке доводить, що всяке судно має важкість єдино по лінії свого руху і ні по якій іншій». У паризькому рукописі Е є відсилання на «четверту главу 113-ої книги про природні речі». Ще Сеайль відмітив: «„Якщо тут

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: