Xreferat.com » Рефераты по культуре и искусству » Представники течії кубізму

Представники течії кубізму

align="BOTTOM" border="0" />

"Жінка з віялом", 1909, зразок "сезанівського" кубізму


Представники течії кубізму

Портрет Канвайлера, 1910 зразок "аналітичного" кубізму


Представники течії кубізму

"Скрипка та гітара", 1913 зразок "синтетичного" кубізму


Маючи "Авіньйонських дівчат" як відправний пункт, Пікассо і Брак взялися розробляти кубізм як напрямок образотворчого мистецтва, закінчивши в основному цей процес у 1908 році. Кубізм мислився як відхід від "ілюзорності зображуваного", відкидання природного опису на користь абстрагування як композиції, так і струкутури, простору, зрештою змісту твору. Ця техніка, започаткована Пікассо і Браком, мала чимало послідовників, як з їхнього кола, так у подальшому в інших країнах.

У січні 1908 року Матісс відкрив свою школу, названу Академією його імені (фр. Бcademie Matisse), з іншого ж боку його непокоїли послідовники Пікассо (Брак, Дерен) та приязнь того до Гертруди Стайн, що зростала. На травневому "Салоні незалежних (митців)" демонструвались перші композиції в стилі кубізму пензля Андре Дерена та Жоржа Брака, що однак не викликало захоплення в критики, ані коментарів з боку Пікассо, творів якого, як ідейного натхненника нового стилю, не виставляли. По закриттю салона Брак виїздить у селище Л'єстак (L'Estaque) на Французькій Рів'єрі неподалік Марселя аж до вересня ц.р., де влітку створює пейзажі, кубістичні мотиви яких, зокрема, відсутність перспективи і геометричні форми є радше не винайденням митця, а механічним застосуванням прийомів, створених Сезанном. Сам же Пікассо в цей час переживає нелегкий психологічно період. Навесні від передозування суміші наркотиків у Bateau-Lavoir помер його друг, німецький художник Віґгельс (Wieghels), що спонукало Пікассо та Фернанду кинути вживати опій — вважається, що "Композиція з головою померлого" (ісп. Composiciуn con cabeza de muerto), завершена наприкінці весни, могла бути саме своєрідним спомином-меморіалом на загибель Віґгельса. На літо Пікассо орендує садибу в 60 км північніше Парижа, де не стільки творить, як відновлюється після перенесеного нервового напруження. Таким чином, саме наприкінці весни — влітку Пікассо і Брак паралельно творять у новому стилі, спрощуючи, майже нівелюючі первинні форми предметів, граючись із перспективою, світлотінню, кольорами тощо. У палітрі Пікассо починають переважати гама коричнуватих, сірих і зелених кольорів.


Представники течії кубізму

Картина "Три жінки"


На вересневому Паризькому салоні літні пейзажі Брака журі на чолі з самим Матіссом відмітає. Вважається, що са́ме критикуючи ці роботи, Матісс уперше вжив терміни кубіст та кубізм — принаймні зі слів Аполлінера ця версія стає офіційною починаючи з 1912 року. Каталонський письменник Жозеп Палау-і-Фабр (Josep Palau i Fabre) стверджує, що від осені 1908 у творчості Пікассо починається т.зв. "зелений" період: натюрморти, переважно з їстівним, що він малює в цей час, демонструють формальну стилізацію, схожу на сезаннівську, де форми редукуються до конусів, циліндрів та сфер. Ця геометрична стилізація призводила до втрати повноти форми предметів. До кінця жовтня 1908 року Пікассо завершив картину "Три жінки", в якій впливи "африканського" періоду поєднуються з новою стилістикою кубізму.

На експозиції в галереї Даніеля-Генрі Канвайлера (Daniel-Henry Kahnweiler) наприкінці року кубістичні роботи Брака критики сприйняли вже тепліше. Тієї зими Брак і Пікассо майже щодня обмінювалися творчими ідеями, їхня дружба поновилася й зміцніла. Натюрморти з фруктами, майже за Сезанном, — ось тематика творів обох митців — Пікассові "Компотниця" (фр. Le compotier), "Натюрморт з рибинами і пляшками" (ісп. Naturaleza muerta con pescados y botellas). На початку 1909 року Пікассо закінчив полотно "Хлібини і фруктовниця з фруктами на столі" (фр. Pains et compotier aux fruits sur une table). В цей час Пікассо постійно спілкувався та обмінювався ідеями з митцями Андре Дереном і Анрі Руссо.

Попри нерозуміння більшістю людей картин Пікассо, купували їх добре, — митця заповажали колекціонери мистецтва, він — друг Стайнів (які і придбали його "Трьох жінок"), його клієнтами є також швейцарський колекціонер Герман Рупф (Hermann Rupf) і збирач мистецтва Дютільоль (Dutilleul, клієнт Ж.Брака) — таким чином, видається, період матеріальної скрути для Пабло Пікассо минувся безповоротно.

У березні 1909 року в Mercure de France у статті критика Шарля Моріса (Charles Morice) уперше з'явився новий термін кубізм.

У травні Пікассо та Фернанда вирушили до Барселони навідати родину й старих знайомих; тут же в майстерні барселонського друга Пікассо намалював портрет Мануела Паллареса. Потім вони переїхали до його садиби в Таррагоні (у селищі Орта де Ебро/Horta de Ebro) — Пікассо опинився у місці, яке свого часу, 11 років тому, дарувало йому творче натхнення. Тут він намалював чимало натюрмортів, численні портрети Фернанди, серед них Femme nue dans un fauteuil та Buste de femme (Fernande), багато пейзажів — Le rйservoir (Horta d'Ebre), Briqueterie а Tortosa. Pressoir d'olive а Horta de Sant Joan (L'usine) і Maisons sur la colline (Horta de Ebro). Мистецтвознаці, зазвичай, вважають роботи цього періоду початком аналітичного кубізму. Сам Пікассо пізніше казав: "Я малював те, про що думав, а не те, що бачив".

У пейзажах Орта де Ебро пензля Пікассо — відхід від природних форм, простір є аморфним через відмову від традиційної перспективи, плани ламані за рахунок геометризації, гра світла є довільною.

У вересні 1909 року фінансово незалежний Пікассо поселяється в апартаментах № 11 на бульварі Кліші (Clichy) у престижному центрі Парижа. Привезені сюди роботи літнього доробку в новому стилі на виставці, організованій Волларом, критика та публіка сприйняли прохолодно, втім група обраних культуртрегерів на чолі з Г.Стайн і Щукіним і далі їх купують. Замкнувшись у своїй новій студії, Пікассо розробляє концепцію кубізму, який у цей час поділяє не лише з Браком, а й з групою митців з Монмартру — в першу чергу Дереном, також Фернаном Леже та іспанцем Хуаном Грісом (Juan Gris), а кубізм з конструктивізмом ширяться вже Європою (Казимір Малевич, Піт Мондріан тощо).

Вже 1909 року Пікассо створив низку портретів, в яких, з їхнім особливим розумінням простору, редукцією кольорової гами до сірих, зелених і вохритсих, проглядає концепція аналітичного кубізму, в якому Пікассо створив серію портретів у 1910 році — Амброїза Воллара, Вільгельма Уде (Wilhelm Uhde)[47], Даніеля-Генрі Канвайлера. Роботи ці, попри (а може завдяки) їх відірваності від натури, творилися довго, в числених сесіях з моделями.

Літо 1910 року Пікассо та Фернанда провели в Кадакесі (Жірона, Каталонія, Іспанія) в будинку біля самого моря, де їм компанію склали Дерен та його дружина. Після відпочинку Пікассо приїхав з купою незакінчених кубістичних робіт, які доводив уже до пуття в Парижі.

Взимку 1910—11 рр. тривали співпраця і взаємообмін ідеями між Пікассо та Браком, причому подеколи важко визначити, від кого виходили ідеї і навіть відрізнити роботи двох митців, які зрештою прийшли до синтетичного кубізму, який у своєму аналізі об'єктів так відривався від дійсності, що в принципі межував із власне мистецтвом, — митці стояли на порозі винайдення колажу.

У липні 1911 року Пікассо поїхав до Серета (Cйret) в Північній (Французькій) Каталонії, а Фернанда Олівьє та Жорж Брак приєдналися до нього в серпні — обидва митці продовжили співпрацю над розробкою кубізму. До Парижа Пікассо повернувся 5 вересня. На паризькому осінньому салоні була представлена зала кубістів, однак робіт винахідників стилю — Пікассо та Брака там не було, що викликало хвилю обурення в критиків і світовій пресі.

Тієї осені 1911 року стались зміни в особистому житті Пабло Пікассо — його стосунки з Фернандою дали тріщину, натомість його подругою і "музою" стала Єва Ґюель (Eva Gouel, справжнє ім'я — Marsel Umber), жив митець у Сереті з наїздами до Парижа.

Перші колажі та перші компіляції Пікассо почав створювати у 1912 році: Nature morte а la chaise cannйe, Guitare (s) en carton. 18 травня Пікассо залишив Серет і переїхав до Авіньйона, влаштувавшись у будинку в його передмісті в червні. 18 грудня 1912 року Пікассо та Канвайлер підписали лист-угоду. Знову до Серета Пікассо разом з Євою Ґюель приїхали 10 березня 1913 року.

Цей доволі значний, як на змінюваність у настроях і творчий пошук митця, період у творчості Пікассо став часом творення робіт-колажів у стилі синтетичного кубізму — художник навмисно не приділяє увагу кольору, натомість вільний у тематиці, особливо це унаочнюється на т.зв. "герметичному" етапі — відбувається прощання з натурою, незмінною в ранніших творах митця. Все це завершується "кришталевим" періодом, коли картини обертаються на гру кольорових форм у просторі і глузду геніального художника. Не варто забувати, що на митця не могла не вплинути загальна політична ситуація в Європі, а саме — Перша світова війна, що стала періодом розлучення з багатьма друзями і знайомими (в тому числі і близьким другом і колегою Жоржем Браком), а також особиста драма — тяжка хвороба і передчасна смерть коханки-музи Єви 14 грудня 1915 року.

Мандрівка до Італії, що збіглася в часі із закінченням війни, упродовж якої Пікассо знайомиться з італійським мистецтвом, від давнини, римської доби, Реніченцо і до сучасного йому, а також контракт з Російським балетом зумовили в творчості Пікассо період, який називається "класичним" — геніальний майстер довершеного малюнку приділяє найбільшу увагу людському обличчю з вираженими на ньому емоціями, лишивши все решта в затінку.

Під час Першої світової війни Пабло Пікассо мешкав у Римі (разом із Жаном Кокто) на вулиці Марґутта (іт. Via Margutta), аж до 17 лютого 1916 року; потім — у Парижі. Серед створених картин цього часу — El italiano, El arlequнn і La mujer del collar.

На початку весни 1917 року Кокто, що співпрацював тоді з Російським балетом, представив Пікассо Сергієві Дягілєву. Са́ме останній запропонував Пікассо створити ескізи декорацій до майбутнього балету. Розпочавши працю над декораціями, Пабло Пікассо знайомиться з багатьма музикантами і театралами, зокрема з композитором і диригентом Ігорем Стравінським, учасниками трупи Дягілєва тощо. Пікассо закохався в балерину трупи Ольгу Хохлову й підтримував із нею романтичний зв'язок.

Наприкінці березня 1917 року Пікассо вирушив у творчу подорож до Неаполя і Помпеїв. Повернувся лише під кінець квітня. 18 травня відбулася прем'єра постановки Леоніда Мясіна балету "Парад" з декораціями авторства Пікассо. Також Пікассо створив ескізи декорацій Російського балету Дягілєва (на музику Еріка Саті). Пізніше, в червні 1917 року, Пікассо вирушив з трупою Дягілєва і Ольгою до Мадрида, а 12 липня на його честь влаштували бенкет у Барселоні.

Від 23 січня до 15 лютого 1918 року Пікассо та Матісс виставляли свої роботи в паризькій галереї Поля Ґійома (Paul Guillaume).

12 липня 1918 року Пабло Пікассо і Ольга Хохлова взяли шлюб з вінчанням у російській православній церкві в Парижі. Жан Кокто, Макс Жакоб і Ґійом Аполлінер виступили на весіллі митця як свідки.

Улітку 1918 року Пікассо відвідав Біарріц — так з'явилась картина "Купальниці" (Las baсistas).

У травні 1919 року Пікассо виїхав до Лондона, щоб працювати над декораціями до балету El Tricornio на музику Мануеля де Фальї (Manuel de Falla).

Улітку 1919 року Пікассо знову в Біарріці, згодом разом з Ольгою у Сен-Рафаелі на Лазурному узбережжі.

Створювані Пікассо в цей час картини є далекими від кубізму — вони мають прозорі обриси, легкі тони, правильні риси облич і фігур, через що зазначений період у творчості Пікассо називають "реалістичним" або "класичним/неокласичним". Митця страшенно критикують за зміну творчого стилю, як це було і з кубізмом. На всі закиди художник відповів у одному з тогочасних інтерв'ю: "Щоразу, коли я хочу щось сказати, я кажу це в той спосіб, який відповідає моїм відчуттям, як це слід сказати"

4 лютого 1921 року народився первісток Пабло й Ольги — також Пабло. Літо 1921 року Пікассо разом з Ольгою та немовлям провів у Фонтенбло. Тоді художник написав картини "Жінки біля джерела" (ісп. Las mujeres en la fuente) і "Троє музик" (ісп. Los tres mъsicos). У червні 1922 року під час відвідин Бретані митець створив одну з найвідоміших своїх тогочасних робіт "Дві жінки, що біжать пляжем" (ісп. Dos mujeres corriendo por la playa). У грудні того ж року намалював декорації до "Антіґони" Кокто. 1923 року літні вакації Пікассо провів на Лазурному березі, написавши картину "Флейта Пана" (La flauta de Pan); наступного, 1924-го влітку митець знову на півдні Франції — працював над своєю книгою Carnet de dessins abstraits, намалював картину Paul de arlequin. У атмосфері всенародного визнання і популярності, а також фінансової стабільності 1920-х років Пабло Пікассо створює картини, позначені поверненням до фігуризації та класицизму, власне неокласицизму (Tres mujeres en la fuente, 1921), та навіяні міфологічними сюжетами (La flauta de Pan, 1923). 1925 рік став роком радикальної зміни напрямку у творчості Пікассо. Митець починає малювати агресивні картини, майже брутальні, зображуючи деформовані тіла, постаті в конвульсивних позах, що згинаються під тиском сліпої люті та скаженої істерики (Mujer en un sillуn, 1926; Baсista sentada, 1930). В дечому творчі пошуки Пікассо цього періоду (1925—36 рр.) відображають важкий період його сімейного життя й сигналізують про подальший розвиток особистості самого митця[54]. Безперечно, художник у цей час близький до сюрреалізму, але має свій власний неповторимий шлях, що є більш прагматичним і глибшим за "сновидіння на полотні", які намагалися втілити "чисті сюрреалісти".


Представники течії кубізму

"Танець", 1925

У червні-липні 1925 року Пікассо завершив роботу над картиною "Танець" (ісп. La danza) і намалював "Купальницю" (фр. Le Baiser). 14 листопада ц.р. він узяв участь у першій виставці сюрреалістів у Галереї П'єр (Galerie Pierre).

Наприкінці 1926 року митцем створена картина "Митець та його модель" (ісп. El pintor y su modelo), позначена, на думку мистецтвознавців, враженням від зустрічі з новою "музою" Пікассо Марі-Терезою Вальтер (Marie-Therese Walter)[55]. Під час першої зустрічі дівчині було лише 17 років, але саме їй судилося стати новим великим коханням художника. Для неї Пікассо згодом придбає замок Божело (Boaugeloo), де вона тривалий час існуватиме лише для нього, будучи його вірною подругою і моделлю, героїнею картин "Дзеркало", "Дівчина перед дзеркалом" (обидві — 1932), скульптури "Жінка з вазою" (нині розміщена на усипальниці художника). 1935 року Марі-Тереза дасть життя дочці Пікассо Майї, але вже напередодні 1936 року Пікассо покине пані Вальтер із немовлям, і це при тому, що офіційно митець лишатиметься нерозлученим з Ольгою Хохловою аж до її смерті 1955 року.

У січні 1928 року Пікассо виконав великий колаж "Мінотавр". Потребуючи технічної допомоги для створення скульптур із заліза, художник започаткував творчу співпрацю з каталонським скульптором Хуліо Гонсалесом (Julio Gonzбlez), знайомим йому ще за періодом барселонської кав'ярні "Чотири кота", що жив у Парижі, починаючи від 1900 року. Цей творчий союз, що тривав напротязі 1928 — липня 1932 років виявився доволі плідним: напр., скульптура "Жінка в саду" (ісп. La mujer en el jardнn, весна 1929 року).

Літо 1929 року митець востаннє провів у Бретані. Пікассо намалював "Оголену в червоному фотелі" (фр. Grand nu au fauteuil rouge), а у лютому 1930 року картину "Розп'яття". У січні 1931 року створив полотно "Дві постаті на краю моря" (фр. Deux figures au bord de la mer), у березні — "Натюрморт на круглому столику" (фр. Nature morte sur un guйridon). У цьому році також було опубліковано дві важливі книжки, проілюстровані Пікассо: "Метаморфози" Овідія (Лозанна: Skira) та Le Chef d'œuvre inconnu Бальзака (Париж: Ambroise Vollard).

Влітку 1931 року Пабло Пікассо придбав замок Божело (80 км на північний схід від Парижа), і осів там з Марі-Терезою. На цей час припадають численні роботи митця, натхненні Вальтер, — зокрема, портретні картини ("Дівчина перед дзеркалом", "Жінка з квіткою" — обидві 1932 року) та скульптури голів Марі-Терези.

У цей же час, а саме наприкінці червня 1932 року демонструвалась ретроспектива картин Пікассо в паризькій Галереї Жорж Петі (Georges Petit), потім у виставковій залі в Цюриху (Швейцарія).

У 1932—1934 роках Пікассо, захопившись скульптурою, створив серію сюрреалістичних творів: "Жінка, що лежить" (1932), "Чоловік з букетом" (1934), а також продовжував створювати металічні конструкції за участю Х.Гонсалеса.

Від вересня 1933 року Пікассо знову звернувся до теми кориди (картина "Смерть тореро" / ісп. La muerte de un torero). Особливо був відданий їй у період від червня до вересня 1934 року — серія малюнків, картин і гравюр, що забражують биків. Натхненням до роботи була і поїздка в серпні 1934 року (разом з Ольгою та Пабло) до Іспанії, де відвідував бої биків у Бургосі та Мадриді, оглянув Музей каталанського мистецтва у Барселоні тощо. До цього часу належать також скульптури Femme au feuillage та Femme а l'orange.

У 1936 році, році початку Громадянської війни в Іспанії, Пікассо отримав посаду директора найбільшого в Іспанії мадридського художнього музею Прадо, але вже на початку серпня покинув Мадрид, виїхавши до Мужена. Тоді ж він зустрівся зі своєю новою "музою" — югославкою Дорою Маар (Dora Maar).

Від 1930-х років у творчості Пікассо з'являється його ключовий аспект і зображення — "бик, Мінотавр". Митець створив серію робіт із цим персонажем (цикл "Мінотавромахія", 1935), виклавши власну версію цього відомого міфу. Згідно з Пікассо, бик/Мінотавр уособлює вбивчу руйнівну силу, взагалі війну і смерть. Цей образ відтоді присутній у багатьох наступних творах митця.

Картина "Герніка" стала апогеєм творчості митця цього періоду й однією з найвідоміших у доробку художника. Твір є протестом проти фактично повної руйнації міста Герніка в Басконії (на півночі Іспанії) 26 квітня 1937 року під час його авіабомбардування союзниками генерала Франко — німецькими та італійськими фашистами в ході Громадянської війни в Іспанії. Це — велике (бл. 8 завдовжки і 3,5 метрів заввишки) монохромне (чорна, біла і сіра фарби) полотно виконано в характерній для Пікассо сюрреалістичній манері. Писати картину художник почав 1 травня 1937 року. Процес написання полотна, який розтягнувся до закінчення червня, доволі докладно зафіксувала на фотоплівці тогочасна пасія митця Дора Маар, яка, власне, і відома цим, в першу чергу. Полотно символізує жахіття війни, трагедію смертей тисяч ні в чому неповинних жертв військового протистояння. Саме його і виставили на Іспанському Республіканському павільйоні на Всесвітній виставці у Парижі того ж року.

Збереглась така байка-свідчення, пов'язана з картиною. Німецькі офіцери зробили обшук у помешканні Пікассо і, побачивши на столі світлину "Герніки", запитали: "Чи Ви зробили це?" На що Пікассо парирував: "Ні, не я. Це зробили ви".

Цього ж, 1937-го року, Пікассо створив низку естампів, проникнутих підтримкою республіканців і несприйняттям режиму Франко, серед яких осібне місце належить картині "Мрії і побрехеньки Франко" (ісп. Sueсos y mentiras de Franco) — генерал-диктатор змальовується митцем як бездушна, підла і гротескно збільшена "машина вбивств і нещасть". У червні ц.р. Пікассо ілюстрував поему під тією ж назвою карикатурами на Франко.

Під час Другої світової війни Пабло Пікассо жив у різних місцях Франції. У цей час він підтримував Французький рух Опору, зокрема, поділяв погляди комуністів, навіть 1944 року долучився до лав Комуністичної партії Франції. Твори митця цього періоду (між 1942 і серединою 1944 років) — все ті ж голови биків, жахіття війни, біль і трагедії, які вона несе.

У травні 1943 року Пікассо познайомився з Франсузою Жільо (Francoise Gilot), яка стала черговим захопленням митця. Паризьке повстання у серпні 1944 року Пікассо пережив з Марі-Терезою Вальтер. У жовтні цього ж року на осінньому салоні демонструвалась ретроспектива картин Пікассо. Влітку 1945 року художник розстався з Дорою Маар, і вже у листопаді до нього жити переїхала Франсуаза.

По закінченні війни картини Пікассо стають більш оптимістичними, життєрадісними, як це видно навіть із назви циклу його робіт 1946 року "радість жити", власне яку і відчував митець. Зв'язки з комуністами позначились, меншою чи більшою мірою, на повоєнній творчості і доробку Пікассо (між 1946 і 1953 роками).

1946 року Пабло Пікассо створив монументальний ансамбль з 27 панелей і картин для замку Ґримальді в Антибі (згодом тут розміститься міський музей художника). Панель-триптих у першій залі має назву "Радість життя" (назву запозичено в "колеги по цеху" Матісса). Всі роботи циклу репрезентують гармонію природи та екзистенції: змальовані Пікассо фавни, русалки, кентаври, інші казкові та міфологічні створіння відбивають почуття задоволення життям художника.

У 1956 році Пікассо створив "Купальників" (ісп. Los Baсistas) — скульптури з дерева, які згодом вилив у бронзі. Також намалював "Майстерню "Каліфорнію" (ісп. El taller de la California).

2 березня 1961 року у Валлорісі 80-річний Пабло Пікассо взяв шлюб з 34-річною красунею Жаклін Рок. Вона стала його останнім "натхненням" до життя і творчості. Для себе і коханої митець придбав віллу Notre-Dame-de-Vie в Мужені біля Канн, де усамітнився й віддався творчості.

Представники течії кубізму

Автопортрет, 1965


У Мужені Пабло Пікассо продовжує створювати варіації на теми полотен відомих митців (Моне, Гойя, Веласкес) у властивій йомі вільній кубістичній манері, а також створює роботи: La Femme aux bras йcartйs, La silla, La mujer y los niсos, Los Futbolistas тощо.

Для останнього періоду творчості художника (1960—1965 рр.) характерні жіночі портрети (портрети Жаклін Рок) та автопортрети. Жаклін залишалась останньою, до кінця вірною Пікассо жінкою. Вона турбувалась про художника, стежила за його самопочуттям, коли він хворів (наприкінці життя Пабло майже цілком осліп і перестав чути).

На схилі життя Пікассо так казав про смерть: "Я весь час розмірковую про смерть, це єдина жінка, яка була вірною мені протягом усього життя".

Пабло Пікассо, геніальний митець ХХ століття і мультимільйонер, помер 8 квітня 1973 року в Мужені у 92-річному віці. Його поховали біля власного замку Вовенарґ.


3. Кубізм Жоржа Брака


Кубізм оголосив, що мистецтво існує заради самого себе, а не для відтворення навколишнього середовища, а за словами Пабла Пікассо, художник має відображати на картині не те, що він бачить, а те, як він відчуває побачене. "Що мене дуже привабило і що стало головним напрямом кубізму – це матеріалізація того нового простору, який я відчув." Жорж Брак

Спочатку вони аналітично руйнували звичні образи предметів, "розбиваючи" їх на окремі форми і просторові структури. У 1912 році вони почали працювати в техніці колажу та аплікації і захопилися зворотнім процесом - синтезуванням об'єктів з різнорідних елементів. "Кубізм - найбільш повна і радикальна художня революція з часів Ренесансу". Дж. Голдінг. Одною із цікавих особливостей було те, що кубіст зображали на своїй картинах предмети із різних ракурсів, але Жорж Брак пішов далі і робив це ж, але із одним.


Представники течії кубізму

Жінка з гітарою.

За легендою назва течії пішла після того, як Андре Матіос, побачивши картину Брака "Дім в Естаці", сказав, що вона начебто зроблена із кубиків, тому і кубізм.

Під час війни Жорж мобілізували. На фронті він отримав поранення у голову і лише в 1917 році повернувся до живопису. У цей час художник поступово відходить від кубізму і шукає прийоми виразності за межами цього напрямку.


Представники течії кубізму

Дім в Естаці


Представники течії кубізму

Трубка та скрипка.

На цій картині трубку ми бачимо одразу, а

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: