Xreferat.com » Рефераты по культуре и искусству » Моделювання галузевих документальних потоків як засобу спостереження за розвитком галузі (на прикладі культури і мистецтва)

Моделювання галузевих документальних потоків як засобу спостереження за розвитком галузі (на прикладі культури і мистецтва)

У зв'язку з тим визначення оперативності на основі співставлення року виходу бібліографічного або реферативного видання і року публікації первинної інформації не точне, пропонується співставляти місяць публікації статті чи іншого первинного документа і місяць публікації бібліографічного опису чи то реферату в інформаційному виданні. На основі цього визначають "абсолютну" оперативність. Для визначення "'відносної"' оперативності зрівнюють терміни відображення однієї і тієї ж первинної публікації в різних джерелах вторинної інформації.

Аналізуючи описані вище методики, можна сказати, що в наш час найповнішою можна вважати характеристику галузевого ДІП, при застосуванні комплексного підходу, який би включав кластерний аналіз наукових документів та визначав перспективність наукового напряму. Це має підняти вітчизняні наукові пошуки на сучасний рівень, який відповідав би світовим стандартам.

З позиції оцінки науково-інформаційного забезпечення фахівців, побудова технологій інформаційних процесів, у тому числі пошуку наукової інформації із застосуванням сучасних телекомунікаційних засобів та інформаційних мереж, а також дослідження кваліметричних і семантичних особливостей таких ДІП є дуже важливим процесом. Дані технології скорочують терміни пошуку інформації, а також надають можливість фахівцям користуватися не тільки вітчизняною інформацією, а й більшістю зарубіжної.


Розділ 2. Моделювання галузевих документальних потоків культури і мистецтва


2.1 Характеристика галузі культури і мистецтва


Культура походить від colo, colere – вирощування, обробіток землі. З 18 ст. – виховання, вирощування людини, “оброблення людської душі”, культура як приналежність рисам особистості – “культурність”, “культура праці”, культура поведінки, фізична культура. Сукупність матеріальних і духовних надбань людства, як спосіб духовного освоєння дійсності на основі системи цінностей( смислів), і як розгортання творчої діяльності людини, спрямованої на пошук смислу буття. Культура – все створене, відмінне від природи, хоча культура передбачає наявність природи і людини як біологічної істоти для свого існування, культура виступає засадою гармонійної єдності людини з природою. Сучасні інтерпретації культури полягають на таких позиціях. По-перше, культура – це створена людиною “друга природа”, світ, який “надбудований” над незайманою природою. По-друге, культура є системою спільних для суспільства цінностей, матеріальних і духовних. Цінність – те, що має сенс для людини, світ, наповнений людським смислом. По-третє, людина як суб’єкт культури формується в процесі культуротворчої діяльності і стає людиною шляхом залучення до культури. Культура – це історичний процес збереження, розподілу, обміну і вживання готових наслідків людської діяльності, а також створення нових цінностей, спроможних забезпечити подальший процес розвитку самої людини. В сучасній науці присутні такі основні концепції тлумачення поняття культури.

- Соціально-атрибутивна: все, що властиве суспільству; культура як соціальне наслідування; соціально задане і здійснюване соціальними інститутами спрямування культивування індивідуальних біологічних якостей;

- Особистісно-атрибутивна: людина як суб’єкт інтерпретацій та інновацій – рушій розвитку культури; культура як сфера самореалізації людини і самоствердження і розвитку її сутності (культура живе в людях, їх творчості, діяльності, переживаннях – люди живуть в культурі); поле , процес і результат самореалізації

- аксіологічна: культура як історично і соціально зумовлене, об’єктивоване в продуктах людської діяльності (артефактах) ставлення людини до природи, до суспільства, до самої себе; реалізація і втілення в культурних текстах верховних цінностей шляхом культивування вищих людських чеснот

- Діяльнісна: єдність способів і продуктів людської діяльності, які вдосконалюють людину

- семіотична: факти культури в знаках збереження та передачі інформації, культура як сукупність мов, що кодують інформацію про світосприйняття народу, характер, рівень його знань , вірувань, моральні уявлення; культура як механізм, що створює сукупність текстів; знакова система; мови (акти людської поведінки, художні образи у творах мистецтва, обрядові ритуальні церемоніальні ситуації, особливі смислові конструкції в філософських, політичних, релігійних, літературних текстах) матеріалізують, зберігають і передають смисли людського життя в його співвіднесеності зі смислом існуючого; чим ґрунтовніше людина знає знаки тим глибше розкриває людський досвід

На відміну від культурології, предметом якої є осмислення культурного розвитку людства як поліфонії ціннісне значущих смислів буття людської спільноти, різних культур, формування цілісного уявлення про культурний континуум і місце в ньому людини, відтворення універсального образу світу в його динамічному розвитку – історія української та зарубіжної культури вивчає конкретні унікальні творіння культурного генія в їх динаміці. Зі свого боку, історія культури як окрема наука, що досліджує конкретні феномени культури, є базисом культурології як найзагальнішої науки про культуру.

Художня культура як складова духовної базується на засвоєнні світу через систему художніх образів, створених митцем - суб’єктом культури. Художня діяльність поєднує перетворюючу діяльність (створення художніх творів) з комунікативною та пізнавальною (реалізація процесів сприймання мистецьких цінностей). Слід підкреслити самостійність існування ще однієї реальності – світу мистецтва, який наближує людину до її ідеалу. Художньо-образне освоєння світу має різноманітні способи творчості, модифікації, виявлені у видах мистецтва, які тепер частіше називають текстами культури – література, музика, живопис, архітектура, театр, скульптура, ужиткове й декоративне мистецтво. Мистецтво побутує у різних жанрах (поема, роман, симфонія, портрет). Історично склалися різні творчі методи і стилі (готика, бароко, класицизм, романтизм). У художній культурі реалізується цілісне, об’ємне, найбільш гармонійне освоєння людиною світу. Вона сприяє реалізації людиною наявних у ній можливостей і потенцій, дає змогу вдосконалюватись духовно, емоційно, інтелектуально, прилучає до вічної мудрості, до мистецьких цінностей, орієнтує на загальнолюдські ідеали.

Рівень художньої культури, при всій самостійності її розвитку, багато в чому залежить від матеріальної основи історичної доби, бо вона є системою створення, збереження, обміну, розподілу, поширення і споживання створених і створюваних цінностей, тому залежить від інституцій, а також матеріального благополуччя людей. Суспільний стан стимулює або стримує художню діяльність. Суб’єктами художньої культури є народ як ціле і його талановиті творці й інтелігенція. Народ - головний охоронець свого духу, ментальності, художнього досвіду,зразків, норм , традицій, мови. Митець творить унікальні художні цінності через глибоке індивідуальне переживання освоюючи дійсність. Неповторність таланту як складного переплетіння психологічного, духовного і фізичного, багатства внутрішнього світу особи з досконалістю художнього бачення світу і оригінальністю самовираження. Масштабність і значущість таланту полягає у прориві соціальної детермінованості, у виході за її межі, у наповненості загальнолюдським звучанням.

В художній культурі, в мистецтві, зокрема у фольклорі найбільше виявляється психічний склад нації як цілого. Він об’єктивується в артефактах мистецтва, які піддаються науковому дослідженню. Джерело проявів рис національного – в мистецтві, національному не лише за формою (як стверджували ідеологи марксизму), а передовсім в образах і нормах мислення. Мовна будова твору мистецтва віддзеркалює характерність специфіки національного мислення.

Культура містить у собі як стійкі, так і мінливі елементи. Ідеї, цінності, звичаї, обряди, зберігаються і передаються від покоління до покоління як традиції – наукові, релігійні, моральні, національні й духовні. Система традицій віддзеркалює цілісність, сталість суспільного організму і спадкоємність поколінь. Носіями спадкоємності є фольклор, писемність, предметні історичні пам’ятки, музеї, енциклопедії, бібліотеки. Спадкоємність передбачає передовсім інтерпретацію культури минулих часів з позиції сучасності. Вертикальна спадкоємність – це орієнтація на культурні досягнення і досвід попередніх епох. Культурний розвиток кожної епохи вбирає в себе одночасно існуючу культуру різних народів, регіонів і той зв’язок, який існує між ними і без якого їхній стан був би обмеженим, неповним і звуженим, називається горизонтальною спадкоємністю. Усвідомлюючи й переосмислюючи минуле, мислитель, учений, художник і винахідник творять нові цінності, збагачують світ людської культури. Нове заради нового містить в собі справжнє творче начало. В сучасному суспільстві, на відміну від традиційних суспільств, оновлення, новаторство є базисною цінністю.

Одним із найважливіших чинників культурного життя усіх без винятку народів є, безперечно, література – мистецтво слова. Сам термін “література” походить від фр. litterature, яке, у свою чергу, веде до походження від латинського littera – літера. Виникнення цього терміна вчені відносять до початку ХVІІІ ст. Проте й дотепер термін “література” вживається в двох значеннях.

У широкому розумінні – це вся писемність; у вузькому – це скорочене позначення художньої літератури (вона якісно відрізняється від інших видів літератури – наукової, філософської і т.д.).

Розуміння мистецтва слова якісно змінювалися протягом його багатовікової історії. Своїм корінням література сягає в глибоку давнину, в од літературний і дописемний період. Розвиток мистецтва слова тісно пов’язаний із прогресом мислення. Адже слово, мова є дійсністю думки.

Основна цінність слова в первісних формах була у тих властивостях мови, які зближують її з музично-театральним дійством.

У подальшому на більш вищому щаблі первіснообщинного ладу, мистецтво слова відособлюється як міфологічний усний епос – міфи, легенди, перекази, що в сукупності утворювали епопеї.

Розвивається оповідна поезія. Слово входить у свої права і стає самостійним мистецтвом. Щоправда, і тут воно ще зрощене музикою. Поет, розповідач і співець – одна особа. Сказання “Іліади”, поезії “Махабхарати” – все це співалося під музику. Отже, усна народна творчість є тим джерелом, з якого виникають майбутні літературні жанри: драма, лірика, епос. Це основні літературні роди, які проявилися ще в долітературному періоді стали тими шляхами, котрими розвивалась вся історія літератури.

В основі літературного роду лежить певний спосіб освоєння явищ дійсності в основі епосу – естетично освоєна подія, в основі драми – дія, в основі лірики – безпосередній поетичний вияв душевного стану самого поета. Тож до епосу відносяться такі види: літературний міф, казка, епопея, епічна поема, роман, повість, оповідання, новела. Поняття лірики охоплює собою такі різновиди: пісня, ода, романс, елегія та ін.

Драматичний рід – це трагедія, комедія і власне драма.

Зазнаючи серйозних змін літературні види, у свою чергу, породжують чимало жанрів.

Героїчний епос містить цілісну картину народного життя у формі героїчної розповіді про минуле. В епосі завжди присутній глибокий інтерес до історичної долі народу. Історичний фон концентрується завжди навколо певної історичної події (війни), яка має всенародне значення (“Одіссея”, “Пісня про Роланда”, “Пісня про Сіда”, “Дума про Байду”, “Дума про козака Голоту”).

Більш високий рівень патріотизму притаманний для народів. які зазнають національного гноблення. Так, в українських історичних піснях та думах (згадувались вище) головні герої втілюють у собі всенародне прагнення до незалежності, уособлюють зростання національної самосвідомості.

Згодом епос відходить на другий план, поступаючись місцем драмі та новим епічним формам (Данте “Божественна комедія”).

Ще в античній літературі виникає специфічна галузь словесної творчості, яка, з одного боку, знаходиться на межі літератури і повсякденного мовного спілкування, а з іншого – на межі літератури та філософії. Ця жанрова лінія дістала особливий розвиток в епоху Відродження і мала найбільше значення для народження роману (Ф. Рабе “Гаргантюа і Пантагрюель”).

У всіх великих країнах Західної та Центральної Європи в епоху Відродження виникають і перші національні літератури – за мовою і своїм значенням. В Італії фундаторами італ. літератури були Петрарка та Боккаччо. Проте слід зазначити, що цей процес не у всіх народів відбувався одночасно. Так, в Україні (кінець ХVIII – початок ХІХ ст. І. Котляревський), в Росії (пол. ХІХ ст. – О.С. Пушкін).

Подальший розвиток літератури був пов’язаний з особливостями, притаманними епосі класицизму (ХVІІ – поч. ХІХ ст. ). Для класицизму характерний поділ на “високі” та “низькі” жанри, поєднання яких вважалося неприпустимим.

Високі жанри – епопея, трагедія, ода – покликані втілити державні або історичні події, тобто життя монархів, полководців, міфічних героїв.

Низькі – сатира, байка, комедія – мають зображати приватне, повсякденне життя осіб середніх верств. Стиль і мова повинні були строго відповідати обраному жанру (Расін, Буало (Мольєр)).

У кін. ХVІІІ ст. в Німеччині і на початку ХІХ ст. у Франції, а також в інших країнах виникає напрям, який протиставляє себе класицизму і отримує назву “романтизм”. Романтики вперше відкрили суперечливість людської душі, її невичерпність.

Романтики поновили художні форми: створили жанр історичного роману, фантастичні повісті (Гюго, Жорж Санд), (П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ’яненко).

У ІІ пол. ХІХ ст. утверджується напрям, що прийшов на зміну романтизму – реалізм. Кардинальна проблема реалізму – співвідношення правдоподібності й правди, істини (Ч. Діккенс, О. Бальзак).

На початку ХХ ст. в європейському мистецтві виникають різноманітні явища, які умовно можна назвати модернізмом. Якщо у всі віки література була пройнята ідеєю людини, то в сучасну епоху актуалізуються проблеми співвідношення особистості з космічним і людським універсамом.


2.2 Інформаційне забезпечення галузі культури та мистецтва за допомогою документального потоку


Належне функціонування інформаційного забезпечення культури та мистецтва можливе лише за умови постійного моніторингу ІП користувачів інформаційних установ. Для досягнення сумісності інформаційного обслуговування доцільним є ведення відповідного рубрикатора інформаційного обслуговування, де мають фіксуватися відомості щодо ІП, засобів їх забезпечення (як локальних, так і зовнішніх). Сумісність документного фонду та ДПА забезпечується використанням всіма інформаційними установами єдиної інформаційно-пошукової мови для пошуку галузевої інформації. Раціональне співвідношення функцій, здійснюваних учасниками взаємодії, досягається узгодженням між всіма інформаційними установами єдиних вимог до якості та термінів виконання інформаційних запитів, асортименту безкоштовних та платних послуг, планування та регулювання всіх напрямків діяльності. Досягти високого рівня узгодженості можливо за постійної державної підтримки створення програм інформаційного забезпечення науки, виробництва, культури [21,с.266].

Оптимальне вирішення всіх завдань інформаційного забезпечення культури та мистецтва значною мірою зумовлене також вільною орієнтацією працівників інформаційних установ в інформаційних ресурсах, а також зовнішніх інформаційних ресурсах.

Інформаційні установи матимуть змогу ефективніше забезпечувати ІП користувачів за умови досягнення корпоративності всіх процесів та технологій інформаційного обслуговування. Матеріали фахової періодики переконливо свідчать про готовність інформаційних установ України до переходу на новий - інтеграційний-етап співпраці.

Перевіреним дієвим методом дослідження проблеми інформаційного забезпечення є побудова описових (теоретичних), прикладних або інших моделей. Якими б різноманітними не були концептуальні погляди фахівців інформаційної сфери щодо можливого моделювання інформаційного забезпечення галузевих суспільних потреб, їх, на думку М. Костенко, об'єднує наявність певних вузлових положень, а саме: виділення основних сегментів моделі та напрямків їх взаємодії, рівнів системи інформаційного забезпечення, комплексу функцій, виконання яких має забезпечуватися, тощо[21,с.267].

Як провідні сегменти моделі інформаційного забезпечення культури та мистецтва пропонуємо розглядати відповідні інформаційні установи, масиви та потоки документів, користувачів, що взаємодіють із системою забезпечення галузевих ІП, та засоби реалізації моделі. Такий підхід дає змогу моделювати і розвивати систему інформаційного забезпечення культури та мистецтва, здійснюючи наповнення галузевими інформаційними ресурсами інформаційного середовища. Вирішення цього завдання можливе лише за умови інтеграції зусиль відповідних інформаційних установ. Система інформаційного забезпечення культури та мистецтва передбачає здійснення всіх видів інформаційного обслуговування на таких рівнях надання інформації:

1 - інформаційні ресурси конкретних інформаційних установ регіону;

2 - інформаційні ресурси держави (вся доступна в Україні інформація);

3 -світові галузеві інформаційні ресурси[21,с.267].

Універсальні фонди ОУНБ дають змогу саме цим інформаційним установам посісти чільне місце в організації інформаційного простору. Певну роль у розкритті інформаційних ресурсів та організації інформаційного обслуговування фахівців культури і мистецтва можуть відігравати бібліотеки навчальних закладів гуманітарного спрямування.

Суспільно зумовлена необхідність розширення інформаційного середовища для користувачів ОУНБ визначає їхню поступову трансформацію в інформаційно-бібліотечні центри, які паралельно зі здійсненням традиційних для бібліотек напрямків діяльності мають організовувати сучасну інформаційну інфраструктуру для користувачів, а також вдосконалювати систему послуг із використанням сучасних технічних засобів[21,с.267].

Вдосконалення інформаційного забезпечення потребує вирішення низки організаційних і технологічних проблем, зокрема використання єдиної державної політики в сфері інформатизації. Її прикладом є узгоджені дії щодо інформатизації регіону та розвитку нових інформаційних технологій, уніфікації технологічних процесів, подолання можливої несумісності програмного забезпечення інформаційних установ.

Вимога керованості системи інформаційного забезпечення культури та мистецтва викликає необхідність створення центрального галузевого інформаційного центру та здійснення правової регламентації його діяльності. Правове регулювання передбачає розробку регіональних нормативно-правових актів і положень про комплектацію, порядок функціонування та ареал дії регіонального галузевого центру, а також укладання необхідних угод щодо співпраці зацікавлених інформаційних установ із забезпечення ІП фахівців культури та мистецтва[21,с.268].

Організаційну структуру регіонального галузевого інформаційного центру, на думку викладача РДГУ М. Костенко, доцільно розглядати в двох аспектах. По-перше, він є одним із сегментів національної системи інформаційного забезпечення культури та мистецтва. По-друге, сама структура інформаційного центру має бути досить розгалуженою та достатньо мобільною, щоб вчасно реагувати на змінювані галузеві ІП[21,с.268].

У структурі галузевого інформаційно-бібліотечного центру мають виділятися традиційні для інформаційних установ та новостворені структурні підрозділи. Зокрема, мають функціонувати: відділ забезпечення проходження вхідних та вихідних інформаційних документних потоків, а також диспетчерський контроль за ними (замовлення на літературу; нові надходження; читацькі вимоги тощо); відділ обслуговування користувачів (читальний зал, абонемент, медіатека). Якщо читальний зал та абонемент

являють собою сталі структурні підрозділи, то медіатека - якісно новий, який, окрім читального залу та абонемента, включає необхідні технічні засоби для роботи з аудіальними, аудіовізуальними та електронними документами[21,с.268].

Доцільним є створення відділу (сектору) акумуляції і створення інформаційних ресурсів. Як свідчить досвід функціонування відділу «Регіональний інформаційний центр» Рівненської державної обласної бібліотеки, наявність подібного сектору в структурі інформаційної установи значно розширює можливості інформаційного обслуговування користувачів.

Забезпечення ІП користувачів відповідно до сучасних вимог потребує постійного вдосконалення ДПА, ефективної організації інформаційних ресурсів, вивчення інформаційного середовища, дослідження ресурсів глобальних комп'ютерних мереж. Це зумовлює доцільність виділення в організаційній структурі інформаційно-бібліотечного центру відповідного сектору із здійснення інформаційного моніторингу. Інформаційний моніторинг переважно розглядають як альтернативу існуючому досвіду інформаційно-аналітичної діяльності бібліотек. Сутність моніторингового дослідження полягає в постійному спостереженні за об'єктом, накопиченні фактів щодо його параметрів, аналізі його поточного стану і прогнозуванні майбутнього на основі виявлених закономірностей [42,с.12]. Здійснення інформаційного моніторингу-клопіткий, технологічно непростий і досить дорогий процес, тому застосовувати його доцільно стосовно суспільно значущих об'єктів та на основі використання єдиного формату даних про документи (що відповідають традиційному бібліографічному опису документа). Саме етап накопичення даних є найбільш трудомістким і має найвищу вартість. Сучасне програмне забезпечення дає змогу структурувати різноманітні дані, приводити їх до єдиного формату з метою подальшого сполучення і порівняння їхніх характеристик, отримувати статистичну та графічну інформацію без втручання інформаційного працівника, застосовувати методику ранжирування тощо. Тому лише належне техніко-технологічне оснащення інформаційної установи дозволить реально здійснювати найперспективніші та найскладніші різновиди інформаційного моніторингу-такі, як концептуальний (об'єктами його є не окремі документи, а параметри їх змісту, тому основу моніторингу становлять не бібліографічні, а повнотекстові, гіпертекстові, мультимедійні БД) [42,с.12].

Враховуючи некомерційний характер гуманітарно-культурологічної сфери, на початкових етапах функціонування регіонального інформаційно-бібліотечного центру доцільно здійснювати інформаційний моніторинг галузевого документального потоку, результати якого забезпечать раціональне вирішення проблеми комплектування, формування системи віртуальних інформаційних ресурсів тощо.

Здійснення інформаційного обслуговування в сучасних умовах пов'язане з наданням інформаційних послуг на основі широкого застосування нових інформаційних технологій, тому безумовного значення набуває потреба виділення в організаційній структурі регіонального інформаційно-бібліотечного центру відповідного відділу (сектору) технологічного забезпечення.

Таким чином, описова модель інформаційно-бібліотечного центру являє собою сполучення таких вихідних елементів, як організаційна структура центру (система структурних підрозділів інформаційної установи, обслуговуючого персоналу тощо); сукупність функцій щодо інформаційного забезпечення фахових ІП; система внутрішніх і зовнішніх інформаційних ресурсів (традиційних та електронних); ДПА як модель документного фонду. Важливого значення для вирішення завдання розроблення оптимальної моделі інформаційного забезпечення галузі набуває дослідження контингенту користувачів інформаційних установ-фахівців культури і мистецтва та їхніх ІП, що трансформуються в умовах змінюваного соціокультурного середовища регіону, країни, світу[21,с.270].

Особливої уваги, на думку М. Костенко, потребує такий аспект діяльності регіонального інформаційно-бібліотечного центру, як представлення власних інформаційних ресурсів у глобальних інформаційних мережах. Цікавим з точки зору інформаційного забезпечення галузі є досвід представлення в Інтернеті інформації щодо установ культури та мистецтва, накопичений російськими фахівцями [1,с.17]. Пропоноване ними моделювання структури відповідних сайтів передбачає першочергове розроблення теоретико-методологічних основ формування типових моделей закладів культури та мистецтва регіону для представлення в мережі. Зокрема, окреслено коло завдань, що підлягають обов'язковому вирішенню:

- розроблення загальнодержавного «Паспорта культурного життя» як нормативного документа зі структурування інформації у сфері культури та мистецтва;

- виявлення переліку об'єктів культури та мистецтва регіону;

- порівняльний аналіз характеристик і реквізитів, представлених у «Паспорті культурного життя» та схемах опису установ культури та мистецтва;

- розробка типових моделей контенту сайтів регіональних електронних ресурсів у сфері культури та мистецтва[1,с.17].

«Паспорт культурного життя» визначає основні напрямки, що характеризують стан культурного життя регіону, а саме: загальну характеристику території; загальноекономічні характеристики регіону; характеристику мережі культурно-мистецьких установ; показники фінансово-економічної діяльності, матеріально-технічної бази та організації діяльності закладів культури й мистецтва; стан кадрів; рівень міжнародних контактів; наявність правової бази[1,с.17].

Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що оптимізація інформаційного забезпечення культури та мистецтва України пов'язана з розвитком двох стратегічних напрямків: по-перше, з посиленням співпраці провідних інформаційних установ держави переважно в напрямку формування електронного інформаційного середовища, а, по-друге, з ефективним виконанням інформаційними установами функцій щодо задоволення ІП фахівців культури та мистецтва в умовах взаємодії.


2.3 Моніторинг документального потоку з культури і мистецтва


Моніторинг - безперервне спостерігання за станом оточуючого середовища і управління ним шляхом своєчасного інформування про можливості настання несприятливих, критичних або неприпустимих ситуацій [43,с.26].

Моніторинг - це дослідження ключових елементів реалізації програми на регулярній основі [38,с.4]. Моніторинг – це системне збирання, оброблення та аналіз даних з метою прийняття обґрунтованих рішень [11,с.35] Моніторингові дослідження передбачають одержання статистичних або змістовних показників, які характеризують об'єкт спостереження і які можна виміряти. Система спостережень будується на фіксації дискретних кількісних характеристик об'єкта спостереження, накопичуванні цих відомостей і на можливості шляхом інтелектуальної інтерпретації одержаних відомостей зробити висновки про якісний стан об'єкта. Моніторинг ґрунтується на спостереженні типових рис у поведінці об'єктів спостереження і на своєчасній фіксації на їх фоні різних відхилень від норми.

Останнім часом важливим напрямком бібліометричних досліджень став аналіз ГДП, що складають репертуар вітчизняної книги. Репертуар книги з проблем культури та мистецтва досліджує викладач РДГУ М.С. Костенко.

Методика бібліометричного дослідження ГДП передбачає:

визначення закономірностей формування і розвитку ГДП;

структурування ГДП за тематичним, типовидовим, мовним, видавничим та іншими аспектами;

виявлення кількісного наповнення зазначених структур;

визначення основних тенденцій розвитку ГДП;

розроблення на цій підставі можливих гіпотез удосконалення репертуару галузевої книги[22,с.89].

Формування і розвиток ГДП зумовлені певними закономірностями: ГДП є системним об'єктом з відповідними якостями та ознаками; зміст і структура ГДП визначаються змістом, структурою й іншими особливостями галузі культури та мистецтва, компонентом якої він є; ГДП формують документи різних типів і видів, що відповідають різноманітним галузевим документно-інформаційним потребам[18,с.24].

Обравши методом оперування інформацією технологію, що базується на бібліометрії, потрібно визначити параметри, які характеризують джерело інформації і водночас фіксуються в традиційному бібліографічному описі документа. Традиційний набір бібліографічних даних неповною мірою відображає специфіку культурологічно-художньої сфери та особливостей відношення користувачів до культурно-мистецьких цінностей. Саме тому в реальній практиці бібліометричних досліджень параметри аналізу для потоків документів з культури та мистецтва ще не вироблені й науково не обґрунтовані.

Для вивчення особливостей формування репертуару вітчизняної книги з культури та мистецтва потрібно використовувати параметри бібліографічного опису документів, що найповніше відображають змістові характеристики ГДП. Накопичуваний масив з наборів різноманітних параметрів досліджуваних об'єктів робить можливим багаторазове звернення до отриманих даних. Це дозволяє аналізувати й контролювати первинно-документний сегмент репертуару галузевих документів і здійснювати при потребі прогноз критичних станів об'єкта дослідження[22,с.89].

Основою проведеного бібліометричного аналізу документного потоку з проблем культури та мистецтва викладачем РДГУ Костенко, слугували покажчики державної бібліографії України - "Літописи книг". Аналіз ГДП за певний часовий проміжок дозволяє визначити ступінь досягнення сформованим потоком документів його мети - інформаційного забезпечення галузі. Достатньо репрезентативним для подібних досліджень хронологічним періодом вважають термін від трьох до п'яти років. Вибір хронологічних меж аналізу (1997-2001 рр.) зумовлений тим, що на початку 1990-х рр. намітилася тенденція до зниження випуску літератури (це було спричинено кризовим станом українського книговидання в цілому). І лише з 1996 по 1997 рр. спостерігаються як кількісне збільшення видань літератури з питань культури і мистецтва, так і якісні зміни ГДП[22,с.90].

Дослідження формування репертуару вітчизняної книги з питань культури і мистецтва здійснювалося за такими аспектами: кількісний розподіл видань; розподіл видань за мовою публікацій; розподіл видань за типами та видами; розподіл видань за основними тематичними розділами. Бібліографічні записи з "Літопису книг" індексувалися нами за кількома "профілями". Виділення семантичного профілю [Дод.4.] дає можливість віднести конкретне видання до однієї із запропонованих тем. Поняття " тема" є певною мірою умовним, оскільки точніше говорити про тематичні блоки (комплекси), поєднані спорідненими критеріями. Зміни національних пріоритетів, масштаб і темпи змін, що відбуваються в суспільстві в цілому і культурі зокрема, зумовили тематичні зміни в первинно-документному галузевому потоці.

У табл. [Дод.4.] показаний розподіл загальної кількості публікацій з питань культури і мистецтва за основними тематичними розділами в межах кожного року і в цілому за п'ять (1997 - 2001) років, а також обсяг ГДП по темах у процентному відношенні. Аналізуючи тематичну структуру ГДП упродовж п'яти років, М.С. Костенко дійшла такого висновку: пріоритетною протягом усього періоду лишається проблематика музики, другу позицію посідає література з питань архітектури, менша частка припадає на інші видання. Приблизно однаковий рівень випуску видань з мистецтвознавства, декоративно-прикладного мистецтва, живопису, театрального мистецтва, кіномистецтва. Найменшу частку становить випуск літератури з питань образотворчого мистецтва, графіки, хореографії, іконопису, фотомистецтва, естетики, циркового мистецтва.

Отже, як свідчать результати дослідження, найбільшу питому вагу в документному потоці з культури і мистецтва в 1997 - 2001 рр. отримали видання з музики й архітектури, що разом становить понад 50% загальної кількості видань. Така ж тенденція прослідковується й при аналізі по окремих роках. Якщо розглядати динаміку тематики видань у межах року, помітне зростання випуску документів з архітектури, музики, мистецтвознавства, кіномистецтва, театрального мистецтва, живопису. Випуск літератури з образотворчого мистецтва, графіки, хореографії має статичний характер упродовж кількох років. У межах ГДП з культури та мистецтва найменшою є частка літератури з церковного мистецтва (1), естетики (2), іконопису (4),фотомистецтва (4). Аналізуючи причини такого стану, можна припустити, що музика - це вид мистецтва, яким займаються, який досліджують, якому навчаються. До того ж, музика й архітектура є найдавнішими видами мистецтва, тому багато осіб упродовж років працювали і працюють у цій галузі. Архітектура - це свого роду будівництво, а воно актуальне завжди. Зазначений факт має свої як переваги, так і недоліки, оскільки, крім ефективного інформаційного забезпечення даних галузей культури та мистецтва, спостерігається незабезпеченість первинно-документною інформацією не менш важливих напрямків культурно-мистецького процесу. Можна сказати, що видання літератури з цих питань скеровують потреби нашого суспільства, адже підвищений інтерес до будь-якої теми зумовлює розширення випуску літератури з неї [22,с.91].

Таким чином, упродовж досліджуваного періоду прослідковується тенденція до збільшення кількості видань з обмеженого переліку тем (музика й архітектура); більш-менш рівномірно випускалася література з образотворчого мистецтва, графіки та ін.; нерівномірно, з тенденцією до зменшення кількості виходила література з естетики, циркового мистецтва, фотомистецтва, іконопису.

Типовидова структура галузевого потоку книг засвідчує розповсюджуваність документів певних типів, видів, жанрів у ГДП. Кількісний розподіл ГДП з питань культури і мистецтва за типами видань у 1997 - 2001 рр. можна простежити за даними [Дод.5.].

З [Дод.5.] видно, що склад галузевого репертуару видань за типами літератури характеризується таким чином: найбільшу кількість назв за п'ять років має науково-дослідна література. Представлена вона переважно такими жанрами, як: монографії, узагальнюючі праці, збірники тез наукових конференцій, збірники наукових праць. Подібний видовий діапазон науково-дослідної галузевої літератури зумовлений функціональним призначенням видань різних видів.

Специфічною є роль монографії в репертуарі книги з культури та мистецтва. Вихід у світ монографії є підсумовуванням пізнання об'єкта культури чи мистецтва. Це зумовлено особливостями ущільнення і нагромадження знань про культурно-мистецький об'єкт; ступенем згортання наукового знання; особливою системою доказів його істинності, що вимагає великого фактичного матеріалу, детального зіставлення існуючих точок зору, ретельного визначення вихідних понять. Під впливом цих причин уже кілька сторіч авторська монографія з культури та мистецтва служить засобом узагальнення і детального обґрунтування індивідуального знання про мистецький об'єкт.

Натомість, основним призначенням праць узагальнюючого характеру є створення цілісної картини розвитку національних мистецтв і світового мистецтва. Найбільш мобільною частиною ГДП є авторські й тематичні збірники. Доречно відзначити особливості їх публікацій: ціннісні властивості статей залежать від місця і часу опублікування, теми, авторської приналежності, жанру статті; при визначенні значущості конкретної статті для фахівців важливо розглядати її на тлі однотипних документів, визначаючи за формальними і змістовими ознаками (рік видання, місце публікації, аспект розгляду теми, використовуваний автором фактичний матеріал і рівень його узагальнення) ціннісний статус для споживача. Для репертуару вітчизняної книги з культури і мистецтва характерне переважання авторських і колективних збірників з широкою і комплексною тематикою та досить часто малоінформативними назвами.

У межах свого типу науково-дослідна література розподілена за жанрами досить рівномірно. Найбільше видано збірників тез наукових конференцій, узагальнюючих праць, монографій, наукових статей. Однак спостерігається тенденція до стрімкого збільшення кількості наукових видань, що ілюструє загальний стан української науки і культурологічних досліджень зокрема. Зростає кількість фахівців, до професійних інтересів яких входить проблематика культури і мистецтва. Виникнення ж нового галузевого знання зумовлює появу нових галузевих публікацій відповідного змісту.

Друге місце в типовидовій структурі ГДП посідають видання навчальної літератури. У межах років спочатку (1998 - 1999 рр.) відмічається різке зростання випуску даного типу літератури, а далі (2000 - 2001 рр.) - поступове зниження. Однак у межах загального галузевого репертуару ці видання є одними з пріоритетних, зважаючи на здійснення багатьма навчальними закладами країни мистецької й культурологічної підготовки. Домінуючі позиції в репертуарі навчальної книги посідають підручники та навчальні посібники.

Третє місце по випуску займає популярна література. У межах років видання цього типу видавалися нерівномірно. Спочатку маємо тенденцію до збільшення, а потім - до зменшення кількості публікацій. Популярна література з мистецтва, яка висвітлює основоположні теоретичні засади та вузлові етапи розвитку мистецтва, ключові проблеми сучасного художнього процесу, дуже різноманітна за своїми формами і жанрами. Це зумовило виділення нами серед виявлених у галузевому репертуарі популярної літератури таких видів видань, як довідково-популярні, науково-популярні, документально-художні, альбоми, літературно-художні. У межах років видовий розподіл цього типу літератури більш-менш рівномірний. Активний випуск такої літератури необхідний і продиктований інтересами й потребами багатьох категорій споживачів: і тих, хто потребує опанування основами естетичних знань, і споживачів з відносно розвинутими художніми інтересами, і, нарешті, серйозних цінителів мистецтва.

Четверту позицію займає випуск довідкової літератури. Довідкові видання включають в себе довідники, карти-путівники, словники, енциклопедії, художні календарі, каталоги тощо. Це досить популярний тип літератури, розрахований на широке коло споживачів, які цікавляться мистецтвом або професійно з ним пов'язані. Відмічається збільшення випуску літератури цього типу, що є позитивною характеристикою динаміки галузевого репертуару вітчизняної книги за досліджуваний період, оскільки якісні зміни в довідково-інформаційному обслуговуванні й трансформовані запити споживачів культурологічної інформації спричиняють потребу в усе нових і нових документах.

Менша частка ГДП припадає на випуск мемуарно-епістолярної літератури, яка охоплює збірники спогадів, мемуари, щоденники, листи, що є цінними джерелами для вивчення життєвого і творчого шляху окремих діячів мистецтва, їхніх стосунків із сучасниками, художньої атмосфери певної епохи. Багато

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: