Бібліотекознавці України (період до 1917 року)
Л.Б.Хавкіну цікавлять також питання, пов’язані з діяльністю громадських публічних бібліотек. Крім довідкових і періодичних видань, тут повинні бути книги з усіх галузей знань, підібрані для читачів різних категорій та фахової підготовки. Кожна публічна бібліотека повинна бути пристосованою до особливостей регіону і його населення. Окрім питань стосовно типології бібліотек, їх організації та перспектив розвитку, Л.Б.Хавкіна розробляє проблеми підготовки бібліотечних кадрів. У 1904 р. на ІІІ-му з’їзді російських діячів з технічної та професійної освіти вона виступила з доповіддю “Про професійну підготовку бібліотекарів” [8], де обгрунтувала проект бібліотечної освіти в Росії шляхом організації бібліотечних курсів, а згодом і постійного спеціального бібліотечного закладу. Вона доводила, що для вдосконалення бібліотечної роботи слід організувати підготовку професійних наукових кадрів, видавати спеціальну літературу. Проект Л.Б.Хавкіної стосовно організації бібліотечних курсів одержав підтримку з’їзду. Але такі курси були створені лише в 1913 р. у Москві при університеті ім.Шанявського. Пропозиції Л.Б.Хавкіної щодо вищих навчальних закладів були реалізовані тільки у 20-ті роки. Зараз в Україні функціонують три вищі учбові бібліотечні заклади, два з яких готують аспірантів.
Отже, досліджуючи питання щодо типології, функцій та завдань бібліотек, проблеми підготовки бібліотечних кадрів, розробляючи організаційні засади бібліотечної справи, Л.Б.Хавкіна звертала увагу держави та суспільства на найважливіші проблеми бібліотечного будівництва. Вона розуміла, що від вдалого розв’язання цих проблем залежить культурний та економічний розвиток нашої країни.
5. Рубинський Костянтин Іванович - геніальний бібліотекознавець
Имя Рубинського Костянтина Івановича – бібліотекознавця, бібліотекаря Харківського імператорського університету, добре знайоме спеціалістам на початку ХХ сторіччя, на довгі десятиріччя було забуте. Перший нарис про Рубинського К.І., який освячує його діяльність до 1917 року, написаний спеціалістами Мазманьянц В.К. та Швалбом В.П. в 1974 році. В 1988 році був виданий перший бібліографічний покажчик, який включав в себе повну хронологічну біографію Рубинського, бібліографію його робіт та літератури про нього. Прийшов час повернути історії бібліотекознавства ім’я вченого і практика, з діяльністю якого пов’язані становлення і розвиток бібліотечної освіти, найстарішої університетської бібліотеки – бібліотеки Харківського університету, якій він віддав близько 40 років свого життя. [24]
Народився Костянтин Іванович в місті Пенза в 1860 році. Після закінчення історико-філологічного факультету Харківського університету, в 1885 році йому була присвоєна вчена ступінь кандидата історичних наук.
Потім він працює вчителем в гімназії в Харкові і реального училища в Пензі.
За період з 1883 по 1930 рік Костянтин Іванович пройшов шлях від помічника бібліотекаря до директора Харківської університетської бібліотеки[5]
В цей час , під його керівництвом, було розширено приміщення бібліотеки, закінчена організація алфавітного каталогу,продовжено друк систематичного каталогу, встановлено книгообмін з науковими бібліотеками Росії і Західної Європи , була організована студентська бібліотека. [6]
З 1908 року К.І.Рубинський – активний член Об’єднання бібліотекознавства (Санкт-Петербург). Актуальність і глибина питань, поставлених в його публічній лекції,доповідях на засіданнях Об’єднань, статтях отримали високу оцінку в бібліотечній спільноті. За доручення Об’єднання він брав активну участь у підготовці Першого Всеросійського з’їзду з бібліотечної справи, в розробці його документів.
Відвідавши в 1905 році бібліотеки Парижа, Відня, Берліна, Женеви,Лозанни, Берна, знайомий з іноземних джерел з роботою бібліотек Англії, США,узагальнив їх досвід в доповіді «Положение вопроса о библиотечном персонале в Западной Европе и у нас», з яким виступив на засіданні бібліотечної комісії в Харківському університеті 19 травня 1906 року. [11]
З-під пера К.І.Рубинського вийшло понад 45 бібліотекознавчих праць. Всього він опублікував близько 60 праць, а велика кількість так і залишилась в рукописах. Найбільш значима неопублікована – «История русской библиотеки в дореволюционное время»(1925-26р.р.).
В подальші роки займався науковою роботою, підготовкою бібліотечних кадрів, перекладами з французької на українську мову.
Помер К.І. Рубинський 2 грудня 1930 року в Харкові.
6. Арсеній Іванович Маркевич - засновник кримознавчої бібліографії
А.І. Маркевич народився 30 березня 1855 року у м. Брест-Литовську в родині священика. Після навчання в місцевому повітовому училищі й прогімназії Арсеній Іванович закінчив у 1872 році гімназію в м.Біла Сідлецької губернії після чого відразу став студентом слов’яно-російського відділення історико-філологічного факультету Варшавського університету.
Выдповыдно до прохання, Маркевича призначили з 19 серпня 1876 року на службу штатним вчителем російської та церковної слов’янської мов й словесності
В Холмське Мариїнське жіноче училище. Здоров’я в цей час почало погіршуватись і він переїздить до Сімферополя де працює в чоловічій гімназії. [16]
Саме в той час а Росії на заклик відомого історика Калачова М.В. розгорнувся рух за створення історичних товариств для розробки, широкого ознайомлення та збереження історичних документів. Сьомою з 39, які існували у дорадянській Росії, стала Таврійська губернська архівна комісія , створена 24 січня 1887 року на чолі з Арсенієм Маркевичем. Йому належить узагальнююче дослідження з історії кримських архівів – своєрідна програма дій для краєзнавців.
В період роботи в комісії вивчав місцеві архіви, в результаті відмінної роботи став членом Одеського товариства історії та старожитностей, Петроградського Археологічного інституту і інших вчених архівних комісій.
Суспільне визнання прийшло до вченого ще на початку ХХ сторіччя. У 1901 році у Сімферополі широко відзначався 25-річний ювілей його професійної діяльності. [19]
Арсеній Іванович постійно стежив за всією літературою про Крим, довго працював над укладанням бібліографічного покажчика. У 1894, 1898, 1902 роках вийшли в світ три випуски універсального покажчика друкованих матеріалів про Крим – «TAURIKA», який до сьогодні залишається єдиним універсальним бібліографічним посібником із кримознавчої літератури. Уся література розділена на 12 великих розділів,у яких охоплено всі сторони минулого і сучасного півострова. Усередині розділу вона розміщена за абеткою. Наприкінці кожного з розділу є списки зарубіжних видань, зазначені деякі з рецензій. Усього в покажчику 10811 нумерованих позицій.
Інтенсивна наукова праця не могла не пошкодити здоров’ю вченого, і в 1907 році через перевтому він втратив 40% зору. Ось чому з 2 червня подав у відставку за вислугою років .У цей час Маркевича обирають дійсним членом майже усіх існуючих в Росії губернських учених архівних комісій. [17]
Багато сил доклав Арсеній Іванович для відкриття в Криму вищого навчального закладу – Таврійського університету (філія Київського університету Св. Володимира), де він працював доцентом і предав університету свою особисту бібліотеку.
Як справжній ентузіаст культури і освіти Арсеній Іванович Маркевич віддав усе своє життя справжнього трудівника справі народної освіти та науці у ролі організатора та дослідника. [16]
7. Автор «Бібліографічного покажчика нової української літератури» - Комаров Михайло Федорович
Михайло Федорович народився 23 січня 1844 року в слободі Дмитрівні Павлоградського повіту (нині - с. Дмитрівка Петропавлівського району Дніпропетровської області). Його батько був російським переселенцем, який досить швидко українізувався.
М.Ф. Комаров закінчив катеринославську гімназію, у 1867 році закінчив юридичний факультет Харківського університету і розпочав службу в Окружному суді м. Острогозька на Воронежчині. Працював присяжним довіреним у Києві, потім нотаріусом в Умані та Одесі. [22]
Це був час розгортання суспільно-політичного і національно-культурного руху в Україні, осередком якого в Києві була "Київська громада". Серед громадівців, які організовували недільні школи, видавали українською мовою популярну і дешеву літературу, збирали етнографічний і фольклорний матеріал, був і М.Ф. Комаров. З метою популяризації природничих знань протягом 1874-1875 рр. він переклав українською мовою та видав брошури історика і громадського діяча О. Іванова (Строніна) "Розповіді про небо та землю", "Розмова про земні сили". Ще будучи студентом, М. Комаров надрукував у "Екатеринославских губернских ведомостях" свою першу працю "Два варианта южнорусской народной думы про Савву Чалого". Але саме в київський період життя Михайло Комаров розпочинає безперервну діяльність як літератор, критик, бібліограф і видавець. У 1881 р. була опублікована його перша невелика праця про Т.Г. Шевченка "Кое что о Шевченке. (Народное предание о погребении Шевченка. Свидание его с М. Щепкиным)", яка стала початком його шевченкіани. Адже М. Комаров був першим бібліографом творів Т.Г. Шевченка та праць про нього. У 1883 р. він видав "Покажчик нової української літератури (1798-1883)", значення якого зауважила не лише українська періодична преса, але й російська ("Исторический вестник").[26]
Уникаючи репресій влади проти громадівців, М.Ф. Комаров у 1883 р. влаштувався працювати нотарем у провінційній Умані, де розпочав роботу над складанням російсько-українського словника. Влітку 1887 року М. Комаров переїхав до Одеси, влаштувався там на посаді нотаріуса, і прожив у цьому місті до кінця своїх днів. Він став одним із найдієвіших членів одеської "Громади". Займаючись бібліографією, Комаров активно співробітничає з київськими та львівськими часописами і газетами, виступаючи переважно в ролі літературного критика. Його статті, огляди, рецензії охоче друкували "Киевская старина", "Рада", "Зоря", "Діло", "Правда", "Одесский вестник", "По морю и суше". Комаров спілкувався з багатьма діячами української літератури, як-то: М.С.Грушевським, І.Я. Франком, Л.Українкою, М.М.Коцюбинським, Д.І.Яворницьким, Д.І. Дорошенком і багатьма іншими. Своєю діяльністю він сприяв культурно-національному єднанню різних частин України - Південної, Західної і Наддніпрянщини.
В одеський період життя Михайло Комаров продовжує складати бібліографію творів Т.Г. Шевченка та літературу про нього. У 1903 р. він опублікував книгу "Т. Шевченко в литературе и искусстве. Библиографический указатель материалов для изучения жизни и произведений Т. Шевченка". Наступного року в Києві були опубліковані його "Библиографический указатель музыкальной и литературной деятельности Н.В. Лысенка (1868-1903)" та "Бібліографічний покажчик видань Котляревського, творів та писань про його". У 1903 р. він опублікував значний (330 стор.) бібліографічний покажчик до історії української драми і театру з 1815 р. "Українська драматургія", доповнення до якого (106 стор.) за 1905-1912 рр. опублікував у 1912 р. Одним із напрямів діяльності М.Ф. Комарова були переклади на українську мову та видання творів М.І. Костомарова, М.В. Гоголя, оприлюднення недрукованих раніше творів В. Забіли, С. Руданського, К. Думитрашка, П. Гулака-Артемовського, О. Стороженка. [24]
З початку 90-х років М. Комаров починає друкувати власні твори історичного змісту та просвітницького характеру. М. Комаров доводив, що "без праці не буде і відродження, що треба збирати етнографічний матеріал, творити літературу у всіх її галузях, а особливо для народу"
В Одесі М. Комаров продовжив роботу над російсько-українським словником.
Михайло Комаров багато часу і зусиль віддавав боротьбі із цензурою.
У період розгортання революційного і національно-культурного руху у 1905 р. в різних містах Наддніпрянської України стали виникати "Просвіти". М. Комаров був у числі організаторів і перших керівників одеської "Просвіти". Він був почесним членом двох філій катеринославської "Просвіти", допомагаючи їм, головним чином, літературою для просвітницької та театральної діяльності просвітян. [23]
До 100-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка у 1912 р. М. Комаров опублікував зі своїми примітками великий збірник поетичних творів різних авторів, присвячених Т. Шевченкові - "Вінок Т. Шевченкові із віршів українських, галицьких, російських, білоруських і польських поетів". Це була передостання земна справа подвижника-просвітянина. А останньою стала невелика брошура "П. Морачевський та його переклад Св. Євангелія на українську мову. Написав М. Комаров. Одеса. 1913".
Складений М. Ф. Комаровим «Бібліографічний покажчик нової української літератури» (К., 1883) — значне явище в тодішньому культурному житті України.
Помер Михайло Федорович Комаров 19 серпня 1913 року в Одесі, де й похований.
8. Іван Омелянович Левицький – бібліограф західноукраїнських видань
Іван Омелянович Левицький - український бібліограф, письменник, публіцист. Працював над бібліографією західноукраїнських видань.
Народився 6 (18) січня 1850 року в селі Берлоги, тепер Рожнятівського району. Закінчив філософський факультет Віденського університету. Був редактором ряду газет. Укладач фундаментальних праць "Галицько - русская библиография ХІХ века" і "Галицько - руська бібліографія за роки 1772-1800 (опублікована в "Записах Наукового товариства імені Шевченка"), в яких охоплено книжкові та періодичні видання, описано зміст збірників, газет і журналів за 1772 - 1886 рр., "Українська бібліографія Австро-Угорщини", де містяться відомості за 1887-1893рр. Зібрав цінні матеріали до бібліографічного словника письменників, митців, громадських діячів Галичини. Автор оповідань на історичні теми.
Іван Левицький працював над бібліографією західноукраїнських видань. Він склав покажчик — «Галицько-руська бібліографія» (т. 1—2. Львів, 1888—95) і як продовження її — «Українську бібліографію Австро-Угорщини за роки 1887— 1900» (т. 1—3. Львів, 1909—11). В розвитку бібліографічної справи на Україні відіграв значну роль. Він був упорядником ряду праць , сприяв роботі інших бібліографів, рецензував їх покажчики, нерідко використовуючи для пропаганди революційних ідей. [24]
Висновки
Історичний етап розвитку суспільства кінця ХІХ- початку ХХ ст. докорінно впливає на розвиток науки, вимагає не лише посиленого наукового й громадського інтересу до виваженого, об’єктивного аналізу національної історії, історико-культурного надбання, а й зумовлює постановку перед науковцями завдання збереження національної спадщини, котра сприятиме використанню національно-культурних цінностей в умовах сьогодення, формуванню національно свідомого суспільства. За таких умов стає актуальним вивчення життя, діяльності та творчої спадщини визначних постатей українського бібліотекознавства, введення їхнього доробку до наукового обігу.
Увагу сучасних дослідників привертають передусім імена тих українських діячів – учених, бібліотекознавців, бібліографів, книгознавців та інш. – діяльність яких у часи панування на українських землях радянського режиму фальшувалася або на загал була призабута.
Отже, вивчення життя та діяльності видатних особистостей минулого поглиблює сучасний розвиток науки.
Список використаних джерел
1.Алчевські – родина діячів української культури // Мистецтво України: Біогр. довід. / За ред. А.В. Кудрицького. – К., 1997. – С. 15-16.
2.Алчевська Христина // Енциклопедія історії України : У 5 т. / Голов. ред. В.А. Смолій. – К., 2003. – Т. 1. – С. 69: ілюстр.
3.Багалей Д.И. История города Харькова за 250 лет его существования (1655–1905): Ист. моногр. В 2 т. Т. ІІ (ХІХ – нач. ХХ в.) / Д.И.Багалей, Д.П.Миллер. – Х., 2004. – С.753–757).
4. Березюк Н.М. Библиотека Харьковского национального университета имени В.Н.Каразина за 200 лет (1805-2005) /Н.М.Березюк, И.Г.Левченко, Р.П. Чигринова. – Х.: Тимченко, 2006. – 390с. Про внесок Д.І.Багалія у розвиток ХДНБ ім.В.Г.Короленка та ЦНБ Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна.-- С. 239
5.Березюк Н.М. Библиотековед К.И. Рубинский и 1-й Всероссийский съезд по библиотечному делу (1911 г.) // Библиотека в контексте истории: Мат-лы 4-й междунар. науч. конф. Москва, 24-26 окт. 2001. М., 2001;
6.Бібліотечна справа Харківщини до 1917 року: Бібліогр. посіб. / ХДНБ ім. Короленка; Уклад. Г.М.Єрофєєва. – Х., 1999. – 274 с. – Імен. покажч.: с.212.
7.Бондар Л. Христина Алчевська – організатор освітньої справи в Україні / Л.Бондар // Рідна шк. – 2002. – № 2. – С 60-61.
8.Борисова Т. Найвидатніша просвітителька / Т.Борисова // Вечір. Харків. – 1991. – 23 лип.
9.Головко О. Сім’я Алчевських: Вони не були улюбленцями фортуни / О.Головко // Слобода. – 1995. – 23 сент. – С. 6.; 27 сент. – С. 6.
10.До 130-річчя від дня народження С.Сірополко//Бібліотечна планета.-2002.-№3(17).-С.39
11.Євтух М. Історія українського письменства. – К.: Феміна, 1995. – 688с.
12.Зленко Г.Д. Михайло Комарок та його бібліотека (До 150 річчя від дня народження) // Бібліотечна планета .-1994.-№3.-с.29-33.
13.Ківшар Т.Степан Сірополко [До 125-річчя від дня народження]/Т.Ківшар//Бібліотечний вісник.-1997.-№6.- с.32-35.
14.Ковалець Л. Христина Данилівна Алчевська та її школа / Л.Ковалець // Почат. шк. – 2002. – № 3. – С. 72-74.
15.Лісовенко М. Висока зоря Алчевської / М.Лісовенко // Уряд. кур’єр. – 2003. – 27 черв. – С. 8-9.
16.Лутовинова В. Христина Алчевська та її внесок в теорію і методику вибіркового бібліографування / В.Лутовинова // Вісн. Кн. палати. – 1998. – № 2. – С. 30-33.
17. Маркевич А.И. Краткий очерк возникновения Таврического университета // Известия Таврического университета. — Симферополь, 1919. — Кн. 1. — С. 11—42
18. Маркевич А.И. Еще и еще по тому же вопросу // Южное слово. — Симферополь. — 1916. — 20 сентября.
19. [Маркевич А.И.] К открытию в Симферополе народного университета // Таврический голос. — Симферополь. — 1917. — 24 октября. — Изд. под псевд.: А. М.
20. О выявленных рукописных автобиографиях А.И. Маркевича, написанных в 20—30-е годы ХХ века, см.: Непомнящий А.А. Невідомі джерела до біографії Арсенія Маркевича // Архіви України. — К., 1998. — № 1/6. — С. 121—127.
21.Полтавець В. Забута просвітителька / В.Полтавець // Слобід. край. – 1991. – 17 квіт.
22.Просвітителька народу: До 160-річчя від дня народж. Х.Д.Алчевської (1841-1920) // Календар знаменних і пам’ятних дат, 2001. ІІ кв.: Рек. бібліогр. покажч. / Нац. парламент. б-ка. Кн. палата України. – К., 2001. – С. 33-36.
23.Ясинський М.І. Михайло Комаров : монографія / М.І. Ясинський ; уклад. М.В. Геращенко ; Кн. палата України. – Київ: Кн. палата України, 2001. – С. 54 – 63.
24.www.nbuv.gov
25.who-is-who
26.
27.az.lib