Xreferat.com » Рефераты по культуре и искусству » «Українська демонологія та її персонажі»

«Українська демонологія та її персонажі»

з цим повсюдно була відома вимога хрестити рот і страви перед їжею, а також накривати посуд з питною водою кришками, ганчірками або хоча б двома лучинами, покладеними хрест-нахрест, «щоби чорт не вскочив». Боючись проковтнути незриму нечисту силу, люди  уникали пити воду з джерела прямо ротом, хрестили рота під час позіхання «щоби біс не вліз». З цїєю ж обставиною пов`язані широко відомі заборони їсти у північ (в «бісівський час»), їсти на ходу чи переступаючи через поріг будинку. Слідувало хреститись під час гуркіту грому, бо в цей момент чорти шукають притулку, намагаючись сховатись в тілі людини [1; c. 301]. Проникнення чортів в нутро людини могло статись також в результаті підступної магії та порчі, спеціально насланої недоброзичливцями. Численні випадки звинувачення односельців, які нібито «підсадили чорта» в утробу свого недруга, згадуються в судібних актах відовських процесів [2; c. 223]. Наслідком такого вслеення злого духу були різного роду хвороби, слабість, психічні розлади. Ознаками біснуватості вважались дивна поведінка, мимовільні крики постраждалого, який починав «кликати», «ухати», сваритися «чорним словом», наслідував голосам тварин, частно позіхав, ставав божевільним. Ставлення до таких людей з боку оточуючих було співчутливе та терпляче. Особливий статус біснуватих пояснювався народними уявленнями про те, що факт вселення в людину нечистої сили робив її «двоєдушником» і значить – наділяв певних таємним знанням. В книжних джерелах XVII-XVIII ст. про біснуатих говорилось, що, будучи неграмотними, вони несподівано починали говорити та невідомій мові або легко вгадували імена незнайомих людей, чи набували нелюдської фізичної сили [25; c. 299]. Значний інтерес ці вірування складають не тільки для розуміння характеру стосунків людини с міфологічними персонажами, але і в чисто демонологічному аспекті, перш за все – для вивчення такої категорії міфологічних персонажів, які не можуть бути охарактеризовані як достатньо визначений тип персонжей зі своїми індивідуальними ознаками. Це скоріш певна множина слабо персоніфікованих дрібних духів неясної зовнішності і походження з єдиною чітко відміченою функцією – проникнення в тіло людини. І хоча за ознаклю номінації вони співвідносяться з чортом, бісом, але ж в їх властивостях можна знайти ряд особливостей, які дозволяють розглядати групу духів, що вселяються як особливу категорію нечистої сили. Поряд з уявленнями про безтілесність та невидимість цих духів, широко відомі повір`я про зооморфну їх іпостась: вважалось, що вони приймали вигляд комах (мухи, павука, жука, цвіркуна, метелика) або дрібних хтнічних тварин. Постраждалі жінки, наприклад, вважали, що біс проник до них, залетівши в рот мухою. Навіть якщо подібних факт не був помічений, постраждалі запевняли, що перед тим, як дух вселився людина ясно чула дзижчання мухи. За деякими іншими віруваннями незримі біси лише в утробі людини набували вигляду «різних гадів» - змій, жаб, мишей. Про зооморфну іпостась таких духів існую безліч свідчень в билинках, що розповідають про вилікування хворих або біснуватих, в результаті якого з людини ніби вискакували дрібні тварини або вилітали комахи [27; c. 140-143]. Подібні свідчення про духів, що здатні вселятись в людину та визивати психічні розлади, божевілля, але разом з тим наділяти його надприродними  можливсотями, - прояснюють генетичну основу та семантику популярних фразеологічних виразів типу «людина з мухами», «мати мух в голові» тощо. О.А. Терновська [27], проаналізувавши все це коло текстів відмітили характерний розкид суперечливих значень: від «ненормальна людина, дурак» до «розумний, обізнаний,  хитрий, мудрець» (поліське – «баба з мухами» - та, що багато знає) [27, с.118-125]. Те, що під зооморфними персонажами тут мається на увазі шкідливі духи, що вселюються в людину, підтверджені аналогічними кліше, які містять згадки про нечисту силу: з одного боку, відомі вирази «у неї мухи в носі» - про відьму, а з іншого – про злого, нервового або божевільного говорили «у нього чорт сидить у носі». Дані переказів про вселюючихся духів та пов`язана з ними фразеологія дозволяють розкрити міфологічну основу народних уявлень про біснуватих і відмітити генетичний зв`язок групи означених міфологічних персонажів з «безпритульними» душами померлих, які не можуть перейти в загробний світ і мають потребу набути тілесної оболонки для свого  посмертного існування. Факт їх вселення в тіло жертви робить людини «двоєдушником», а саме цим пояснюються як дивацтва та хвороби людини, так і набуття ним особливих демонічних властивостей. Відповідно, неоднозначним було ставлення людей до біснуватих, в якому одночасно уживались почуття страху, настороженності і , разом з тим,  пошани і навіть поклоніння [22; c. 126]. Для багатьох спеціалістів залишається загадковим той факт, що в християнській культурі біснуваті та юродиві набували в давні часи настільки високий статус, а навіть і ореол святості. Не випадковими виглядають спроби укладачів пізніх версій середньовічної «Повісті про біснувату жону Соломонію» причислити «преподобну мученицю» Соломонію до рангу святих [20, с.112]. Такого типу питання було поставлено автором одного з досліджень, присвячених візантійському юродству. «Що змушує соціум бачити прояви святості там, де на емпіричному рівні не видно нічого, крім безумства?» [15, с.10]. Для релігійної свідомості християнина найважливішим було те, що юродивий добровільно приймає на себе личину божевілля, щоб сховати від світу свою досконалість і таким способом запобігти суєтної мирської слави (тобто тут мова йде про подвиг самзречення «Христа ради»). Для міфологічної свідомості людини традиціного суспільства одержимий бісами – сакральна особа, носій «не-свого» духу, здатний віщати від імені надприродної істоти. Ставлення до біснуватих в народній культурі визначалось саме таким сприйняттям їх як полудемонічних персонажів, зближених з категорією обізнаних (знахарок, чаклунів, відьом), які тако наділялись магічною силою завдяки своїм «двом душам» [4].  

3.6. Персонажі, що вступають в сексуальні стосунки з людиною. 

Ще одна модель взаємин людини з міфологічними персонажами може бути представлена мотивом, що відображає любовний зв`язок з потойбічними істотами. В ролі міфічного коханця в українських віруваннях і фольклорі виступають: 1) покійник, упир, дух померлого, що відвідує свою дружину або наречену; 2) літаюча демонічна істота, змій, який в польоті виглядає як вогняна куля, комета, блискавка, палаюча мітла, а при контактах з жінкою обертається людиною; 3) чорт, біс, нечистий дух, що здатен приймати вигляд то змія, то вихору, то померлого чоловіка жінки [4; c. 32]. В одних і тих самих контекстах (в однотипних варіантах билинок) відмічається постійне змішування всіх трьох образів, що легко замінюють один одного. В деяких прикладах прямо розкриваються внутрішні шенетичні зв`язки між ними, що дозволяє реконструювать певний єдиний тип персонажа. Наприклад, таке свідчення: «Розповідали, що з вихором прилітають додому злі духи. У однієї жінки повісився чоловік, після чого люди бачили, як до неї вогняний змій летів. Це і був її чоловік, що до неї літав» [11, c. 21]. Причиною переслідувань земних жінок з боку духу-коханця (як і в багатьох інших випадках) є порушення людиною певних заборон і норма поведінки. Вважалось, що дух-коханець являється тим жінкам, які надто сильно та безутішно тужать за померлим чоловіком, порушуючи тим самим заборону довго його оплакувати, бо, за народними віруваннями, самі думки про небіжчика і туга за чоловіком можуть спровокувати його нічні візити. Структура забобонних розповідів такого типу будується на основі таких надзвичайно стійких мотивів: «після смерті чоловіка жінка починає тужити», «сусіди стали помічати, що ночами до неї літає вогняний змій», «стала жінка бліднути, худнути та марніти», «мертвий чоловік приносить їй гостинці, що зранку виявляються кінським або овечим послідом», «родичи роблять все, щоб відігнати біса» [13; c. 110-119]. Подальшим розвитком цього сюжета може бути мотив про те, що в результаті нічних відвідин міфолгічного персонажа жінка народжує незвичайну дитину (каліку, дитину з надзвичайними здібностями). В характеристиках духу-коханця звертає на себе увагу його зв`язок з атмосферними та грозовими явищами – змій літає до жінок в грозові ночі, набуває вигляду вихору, блискавки, комети, зірки, що падає. За повір`ями, дівчатам та жінкам слід було якнайкраще ховатись під час грози, «щоби змій не зміг вибрати одну з них собі» [1; c. 278]. Щоб позбавити жінку від небезпечних контактів з духом-коханцем, доводилось застосоувати особливі магічні дії: рослини-обереги зашивали в жіночу сорочку, вплітали в коси, підкладали на ніч підподушку, мили волосся відваром з трав, обсипали постіль  насінням священного льону чи маку; обливали жінку святою водою, одягали на неї пояс, освячений в церкві, або вивернуту навиворіт сорочку; не гасили на ніч світло, змушували жінку лягати спати між дітьми або поруч з  літньою родичкою. Особливо дієвим вважався такий спосіб при якому люди намагались здивувати нічного гостя, загнати його в глухий кут, спантеличити. Часто таким відгонним засобом слугувало повідомлення адресоване духу, про шлюб близьких родичів – брата з сестрою, кума з кумою. Вражений таким «чудом», змій назавжди зникав і більше не переслідував свою жертву [1; c. 279-281].

3.7. Контакти людини з духами-віщунами. 

Особливою є модель двостороннього містичного спілкування людини з міфологічними персонажами під час ворожильних ритуалів. Оскільки для вгадування майбутнього, як повсюдно вважалось в народі, необхідно посередництво духів, персонажів нечистої сили, душ померлих – першие етап ворожіння зводився найчастіше до встановлення контакту з потойбічним віщуном. В якості умов, що сприяли до установлення подібного контакту виступають такі дії як: вибів особливих місць для ворожіння, що осмислюються як «нечисті» або розташовані в сфері пограничного простору між «своїм» та «чужим» світами (лазня, стодола, хлів, підпілля, горище, сіни, поріг будинку, піч, паркан, місця біля джерел, криниць, перехрестя доріг, межі, кладовища тощо); вибір часу, який осмслюється як небезпечний, або той, що належить потойбічним силам, тобто вибір таких точок календарю і переломних перідодів, коли відкрита межа між «тим» та цим світом; використання особливих «ворожильних» предметом, реалій та субстанцій, що наділялись в традиційній культурі магічним значенням (люстро, взуття, пояс, каблучка, віник, сміття, вода, пічні атрибути, попіл, віск, тінь тощо); демонстративна відмова від християнської атрибутики і від покровительства Бога (видалення з приміщення ікон, зняття натільного хрестику, поясу, заборона хреститись, виголощення блюзнірськиї наговорів та проклять); пряме звернення до міфологічного персонажу з вербальними формулами-викликами явитись і показати майбутнє [3; 44-50]. Іншим способом залучення духів для передбачення майбутнього (крім прямого призиву явитись) було використання ритуальної їжі. Прихований мотив «годування» міфологічних персонажів заради отримання знаків долі відмічається в багатьох ворожіннях з кутею, з першою стравою, з горохом та бобами, зерном, спеціально випеченими булочками, крихтами з різдвяного столу. Наприклад, в Поліссі під час різдвяної вечері дівчата ховали в рукаві жменю куті і на ніч клали її під подушку, щоб приснився наречений; з першим млинцем або жменею куті вискакували після вечері на поріг хати, прислуховуючи до віщих звуків; зібравшимь разом, дівчата спеціально для віщування випікали маленькі хліби, розкладали їх на підлозі і впускали собаку, намагаючись за її поведінкою визначити строки свого одруження [24; c. 150]. Особливою формою діалогічного спілкуванння людини з духом-віщуном є віщування по звуках, в яких той, що ворожить створює умови для контакту з міфологічним персонажем і задає йому питання (подумки чи в формі реального тексту), а потім чекає від нього умовного знаку – відповіді на питання. В залежності від того, до якого місця ходили ті, що ворожать, змінювались і уявлення про духа-віщуна. Якщо ходили «слухати» до лазні, стодоли або хліва, то вірили що вступають в контакти з духами відповідних місць. Кращи місцем для ворожіння вважалась і занедбана хата, в якій, згідно з місцевими віруваннями жила нечиста сила [22; c. 101]. Але і в тих випадках, коли партнер по комунікації не осмислювався настільки явним образом (як конкретний персонаж нечистої сили), все одно будь-які звуки (голоси тварин, дзвін, крики, гомін) сприймались як особлива мова потойбічного віщуна, який посилає своє повідомлення на запитання того, хто ворожить. Дослухаючись до звуків, людина заздалегідь передбачає особливий тип питання (наприклад, «з якої сторони села прийде наречений» або «вийду я заміж за молодого чи за старого») і розраховує отримати визначені акустичні знаки, які потім трактує на основі прийнятих в даному соціумі уявлень. Згідно з цим в одному ворожінні собачий гавкіт буде означати напрямок, звідки слід очікувати сватів, а в іншому – вік майбутнього чоловіка: почується хрипливй, грубий гавкіт (старий чоловік) або дзвінкий та чистий (молодий). Одни і той же акустичний знак, таким чином, міг тлумачитись по-різному, в залежності від інтенції того, хто ворожить (тобто від сформульованого питання) [7]. Особливу групу складають такі ворожіння, які включають реальну мовну поведінку виконавця. Вони містять не приховане (сформульоване подумки) питання, а його пряму вербальну форму, що помітно підсилює ознаки діалогічного спілкування людини з міфічним віщуном. Адресатами подібних призивів могли виступати як самі «сужені» або посередники в віщуванні (тварини, птахи, комахи, ворожильні предмети), так і міфічні істоти (персонажі нечистої сили і культу християнських святих). Однак головною функцією веобальних формул в віщуваннях було не стільки висловлювання питання, прохання, побажання показати майбутнє, скільки сам факт окликання, визивання на зв`язок партнера по комунікації. Репліка того, хто ворожить тут виступала перш за все в ролі звукового сигналу, що провокує відповідний відклик. Тому в ворожильних наговорах так часто використовувались вигуки, заклики, аукання [4; c. 254].  

Висновки

  Отже, автор окреслив мету даної роботи як дослідження питання проблеми взаємин міфологічних персонажів з людьми в рамках української народної демонології. Застосовуючи методи класифікації демонологічних персонажів, запропоновані Л.Н. Виноградовою [4], автор прийшов до висновків, що різні
Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: