Історія архітектури Болгарії
Для обробки і горизонтального членування інтер'єра і фасадів у деяких преславських церквах застосовувалися профільовані карнизи і паски з вапняку і мармуру. Під-покрівельні карнизи, зроблені переважно з вапняку, були сильніше профільовані і мали один або два ряди гострих або чотирикутних зубців. У деяких преславських церквах були і полові настили з розмальованих кольоровими глазурями керамічних плиток, інкрустованих у плити вапняку.
У Західній Македонії чотиристовпна купольна церква була побудована в с. Герман у Преспанського озера (іл. *19*,3). По всій імовірності вона була споруджена царем Самуілом у 1006 р. Це єдина добре збережена церква того часу, що може дати уявлення і про зруйновані церкви цього типу в Плисці і Преславі. Ця церква належить до простого варіанта чотиристовпних купольних церков. Вона квадратна в плані з трьома напівкруглими апсидами і нартексом з єдиним входом у західній стіні. Купол лежить на чотирьох стовпах квадратного перетину і на чотирьох зводах, кінці яких лежать безпосередньо на відповідних зовнішніх стінах. Барабан купола — низький і циліндричний з чотирма вузькими вікнами. З зовнішньої сторони навколо барабана чітко виступають усі чотири зводи, що завершуються трикутними фронтонами. Низькі кутові частини церкви перекриті циліндричними зводами. Церква побудована переважно з ламаного каменю, але в окремих місцях застосована цегла. Прості і суворі фасади позбавлені декоративних елементів, зате церква відрізняється красивими пропорціями й урівноваженістю всіх частин.
І.3 Архітектура житла
Археологічні дослідження староболгарської житлової архітектури усе ще не дають досить матеріалу для того, щоб хоча б загалом скласти уявлення про житло болгар у період з VII по X ст. Однак, не можна сумніватися в тім, що і на Балканському півострові більшість слов'янських населень продовжувало жити в бідних хатинах, описаних Прокопієм. На території зовнішнього міста з Плисці було виявлено трохи землянок. На початку X ст. Іоанн Екзарх писав про солом'яні хатини в околицях Преслава, а арабський письменник Ібрагім ібн-якуб повідомляв у 965 р., що македонські слов'яни в західній частині Балканського півострова живуть у дерев'яних будинках.
Однак, говорячи про бідні солом'яні хатини IX і X ст., не слід вважати, що за три століття, що пройшли після переселення слов'ян на Балкани, усі слов'янські племена, і особливо їхні вищі верстви, не підвищили своєї житлової культури і свого будівельного уміння і що вони продовжували жити в тих же первісних будівлях, у яких жили на півночі від Дунаю. Безсумнівно, що на історичний розвиток болгарського житла справило свій вплив і старе місцеве будівництво, що, головним чином у містах, було на високому рівні. Іоанн Екзарх у своєму цитованому вище свідченні дуже виразно розмежовує архітектуру столиці й архітектуру тодішнього села.
Про міські боярські житла в Плисці і Західної Македонії, що характеризуються своєю специфічною побудовою і більш складним архітектурним оформленням, говориться в житії Климента Охридського, написаному Феофілактом (XI ст.). Коли учні Мефодія прибули в Плиску, князь Борис велів надати їм житла, що були визначені для бояр Есхача і Чеслава. У тім же житії ми знаходимо інформацію про те, що князь Борис подарував Клименту три будинки в Деволі, що відрізнялися багатством оздоблення і належали одному боярському родові. На жаль, не надається подробиць про їхню архітектуру, кількість і розподіл приміщень та оздоблення.
ІI. АРХІТЕКТУРА ЕПОХИ ДРУГОГО БОЛГАРСЬКОГО ЦАРСТВ
ІІ.1 Фортифікаційна та палацова архітектура
В епоху Другого Болгарського царства з'явилися всі передумови для відтворення болгарської феодальної культури, однак її розвиток уже не міг піти по тім історичному шляху, що намітився в епоху Першого Болгарського царства. Це відноситься в першу чергу до старої офіційної культури, традиції якої зникли під час візантійського ладу. Другому Болгарському царству через його нестабільне зовнішнє і внутрішнє становище також були необхідні фортеці. Але при феодальній роздробленості країни роздробленими були і її оборонні сили. Нечисленні дружини царів і феодалів не могли обороняти великі фортеці. Тому нові фортеці на відміну від фортець Першого царства будувалися на високих пагорбах, природно захищених стрімкими скелями і ріками. Ці місця були майже недоступні навіть для самих удосконалених облогових машин і могли захищатися порівняно невеликими силами.
Кожна фортеця складалася з міцної кам'яної стіни, що замикала визначений простір і підкорялася рельєфові місцевості. На стінах піднімалися циліндричні, чотиригранні або багатогранні вежі. З більш доступних сторін фортеця була захищена глибоким ровом. Але рівень будівельної техніки понизився. Фортечні стіни будували переважно з ламаного каменю на недоброякісному, що обсипався білому розчині, а для вирівнювання кам'яних рядів у стіни закладали дерев'яні балки.
Нові або відновлені під час Другого Болгарського царства міста не являли собою єдиного замкнутого цілого. Вони складалися звичайно з фортеці, що піднімалася на самому неприступному місці, і з житлових кварталів, розташованих у її підніжжя. Типовими представниками таких середньовічних міст Болгарії були столиця Тирново, Червен, Ловеч і інші.
Царський палац у Тирново являв собою складний архітектурний комплекс, головними частинами якого були тронний зал, церква і житлові приміщення. Він побудований на майже неприступному пагорбі. Усі його частини безпосередньо примикали одна до іншої, майже без дворів між ними, утворити замкнутий блок. Спочатку в палаці був один однонефний зал з передоднем і п'ятигранною апсидою. Пізніше замість цього залу був побудований інший, більш значних розмірів (довжина 32м, ширина 19м), що мав вигляд тринефної базиліки з передоднем і напівкруглою апсидою на східній стороні середнього нефа. Цей зал був багато прикрашений мозаїкою, стінним живописом і декоративними елементами.
Палацева церква була порівняно невеликою чотиристовпною купольною будівлею, прикрашеною усередині мозаїкою і мармуром, а з зовнішньої сторони — зеленими і жовтими керамічними розетками і кружками, розміщеними по вигнутих частинах глухих стінних аркатур.
ІІ.2 Культове будівництво
Особливо оживлене церковне будівництво розгорталося в Тирново й у Месемврії, у Тирново — як у столиці, а в Месемврії — як у важливому торговельному порту. З XI по XIV ст. у цих містах було побудовано багато суспільних, родових і фамільних церков. Ці церкви різні по своєму архітектурному типу, але їх можна об'єднати в окремі групи по їх конструктивних і декоративних особливостях.
У цей же час церкви будувалися й в інших місцях, у старих містах і новозаснованих феодальних укріплених поселеннях, у багатьох монастирях і в деяких селах. Усі церкви цієї епохи відрізняються порівняно невеликими розмірами і розмаїтістю архітектурних форм.
Чотиристовпні церкви існували в трьох варіантах: 1) церкви з подовженою східною віткою планового хреста, але без окремого передапсидного простору; 2) церкви з передапсидним простором (константинопольський варіант) і 3) церкви з однаковими по довжині вітками планового хреста і без притвору (провінційний варіант).
Церкви першого варіанта знаходяться переважно в Тирнове і Месемврії.
Церква Петра і Павла в Тирново являє собою в плані подовжений прямокутник, до якого примикала зі східної сторони тільки одна напівкругла апсида. Притвор, порівняно просторий, покритий поперечним відповідно головної осі будинку циліндричним зводом. У храм з нього ведуть три аркових входи, що відповідають трьом нефам храму. Вони покриті подовжніми циліндричними зводами, середній з яких ширше і вище бічних. Вони перетинаються, у середині поперечним нефом, висота і ширина якого такі ж, як і в середнього. Над перетинанням середнього і поперечного нефів встановлений на сферичних вітрилах барабан купола, що спочиває на чотирьох мармурових колонах (іл. 6). Розміщення зводів хреста вище зводів бічних нефів є особливістю, що не зустрічається в інших чотиристовпних церквах. Східна вітка хреста в два рази довша інших і перекрита одним безперервним зводом. Останній лежить на двох подовжніх стінах, що зв'язують східні колони з двома напівпілястрами східної стіни по обидва боки апсиди. Дві колони розділяють нижню частину цих стін на два проходи до жертовника і до діаконника. При першому погляді на план справляється враження, що дві східні колони відокремлюють прямокутний в плані передапсидний простір, характерний для чотиристовпних церков константинопольського варіанта. Але в цьому випадку передапсидноий простір відсутній. Він існує тільки в плані, а не як просторовий об’єм, обмежений зверху самостійним більш низьким зводом. По своєму стінному живописі церква Петра і Павла датується XIV ст.
В другому центрі церковного будівництва XII-XIV ст. — Месемврії — частково збереглися дві чотиристовпні церкви: Вседержителя й Івана Алітургітоса (Неосвяченого). Вони характерні для месемврійської архітектурної школи, і тому заслуговують докладного розгляду.
Церква Вседержителя (іл. 7) — подовжена в плані будівля (довжина 16м., ширина 6,7м) зі стрункими пропорціями і деталями, більш дрібними вгорі. Її загальний план являє собою замкнутий прямокутник, з якого виступають тільки три перехідні одна в іншу апсиди. Усередині церква розчленована на три чітко розмежовані частини вівтар, храм і притвор. У вівтарі передапсидний простір архітектурно не виділений, і храм має довгасту форму. На західних частинах його північної і південної стін виділено по одній широкій плоскій ніші, що трохи оживляє гладкі стіни храму. Простоту форм підкреслюють і рівні циліндричні зводи нефів, що додають їм базилікальний вигляд. Слід зазначити характерну рису: звід західної вітки хреста перетинається іншим циліндричним зводом, кінці якого утворять на південному і північному фасадах напівкруглі закомарі, подібні до закомарів головного поперечного нефа. Підкупольний барабан розділений всередині на 16 увігнутих граней у формі каннелюр, що звужуються догори і, що з'єднуються в центрі купола.
Стіна товщиною 1,2м відокремлює притвор від храму; по середині неї — вхід, що веде в храм. У притвор вели два входи — головний із заходу і менший з півночі. Притвор, прямокутний у плані, покритий еліпсовидним зводом, що несе чотиригранну дзвіницю з восьмигранним куполом під пірамідальною покрівлею.
Церква Вседержителя побудована з каменю і цегли, використаних також і в декоративних цілях. На фасадах від цоколя до верха барабана і дзвіниці три або чотири ряди цеглин ритмічно чергуються з трьома або чотирма рядами добре обтесаних каменів. Зсередини стіни складені більш недбало, тому що тут вони оштукатурені і покриті фресками.
Розробка всіх чотирьох фасадів церкви неоднакова. Най багатший східний фасад. Південний фасад, звернений до міста, також оброблений більш різноманітно, ніж західний і північний. Однак на усіх фасадах зодчі прагнули до того ж самого ефекту, що виходив у результаті комбінування пластичних і колірних елементів. Пластичні елементи складаються з ритмічно покладених закомар, глухих арок, аркатурних пасків, зубцюватих карнизів і інших деталей, розташованих один над іншим. Ефект цього декоративного оздоблення ґрунтується на суворому ритмі форм, світла і тіні. Його доповнює колірний ритм, здійснений простим сполученням білизни каменю, червоного кольору цегли, зеленою і червоною глазур'ю глиняних декоративних кружків і розеток.
Рельєфне керамічне оздоблення з'явилося, у Тирнове ще наприкінці XII ст. Воно продовжувало застосовуватися й у XIII-XIV ст. і досягло найбільшої досконалості в месемврійских церквах, ставши важливим компонентом їхнього архітектурного стилю.
У церкві Івана Неосвяченого оздоблення фасадів було доведено до віртуозності. По своєму архітектурному типу вона така ж, як і церкви Петра і Павла і Вседержителя в Месемврії, однак у деяких деталях наближається до типу константинопольської чотиристовпної церкви (іл.8). Церква Івана Неосвяченого також має замкнутий прямокутний план, з якого виступають тільки три апсиди зі східної сторони. Інші пластичні елементи на інших стінах не порушують їхнього загального площинного характеру. Основна частина будівлі — майже квадратна в плані. Зсередини подовжні стіни не розчленовані пілястрами, тому що всі арки, що йдуть до них, лежать на консолях.
У середині храму піднімалися чотири колони, що підтримували за допомогою сферичних вітрил барабан з куполом. Чотири циліндричних зводи навколо барабана утворювали характерний для цього типу церков хрест. І тут, як у церкві Петра і Павла й у церкві Вседержителя, східна вітка хреста продовжена до апсиди. Правда, звід цієї вітки складається з двох частин — хрестового зводу з притупленими ребрами і циліндричним зводом, але передапсидний простір не виділений, тому що обидві частини зводу злиті в єдине ціле. Кутові частини церкви були перекриті не циліндричними зводами, як у церквах Петра і Павла і Вседержителя, а по константинопольському зразку— за допомогою арок, підтримуючих невеликі глухі куполи, сховані під дахом.
У церкві Івана Неосвяченого, як і в церкві Вседержителя, кладка стін змішана, а зводи й арки викладені з однієї цегли. Ряди тесаного каменю і цегли з зовнішньої сторони стін викладені дуже ретельно, ряди цегли не проходять на всю товщину стін. Внутрішня частина стін складена з ламаного каменю, вирівняного шарами цегли, оштукатурена і покрита фресками.
Як у церкві Вседержителя, так і тут особливий інтерес представляють фасади (іл.*8*). Їхній загальний ефект ґрунтується на пластичних і колірних елементах. Основні елементи пластичного оздоблення стін — це глухі двосхідчаті аркади, один або два (по апсидах) пояса арочок, що лежать на кам'яних консолях, скульптурні орнаменти на консолях і зубцюваті цегельні карнизи. І тут колірне оздоблення ґрунтується на ритмічному чергуванні білого каменю і червоної цегли. Для цієї церкви характерно рясне застосування цегельної орнаментації. Цегельними прикрасами заповнені тимпани глухих арок і кути між арками. Цеглинами, покладеними зигзагоподібне або в шаховому порядку, викладені два горизонтальних пояси по середині апсиди. Зелені і червоні поливні розетки і кружки обгинають суцільними поясами усі фасади. І в цій церкві фасади прикрашені не однаково. Усього багатше прикрашений східний фасад з його трьома апсидами. Західний фасад розчленований трьома глухими арками відповідно до традиції, характерної для церковної архітектури епохи Першого Болгарського царства. На північному фасаді — п'ять арок. У поділяючих їхніх лопатках зроблені вузькі і високі ніші з напівкруглим верхом. На південному фасаді — шість арок; між ними немає ніш, і їхні тимпани прикрашені скромніше. Цей фасад звернений до моря, тому він був прикрашений більш скромно. Псевдоконструктівні арки на фасадах були розміщені зовсім довільно і не відповідали ні внутрішнім членуванням церкви,, ні частинам будинку, що знаходиться над ними.
Прикладом церков другого (константинопольського) варіанта є церква в Колуші, в околицях міста Кюстенділя, побудована в першій чверті XIV в. (мал. 24).
У плані вона являє собою майже правильний квадрат, тому що не має притвору; зі східної сторони до неї примикають три напівкруглі апсиди. Чотири масивних стовпи підтримують: чотири циліндричних зводи хреста і барабан купола. Кутові частини покриті глухими куполами на арках, що з'єднує стовпи зі стінами. Галузі хреста мають однакову довжину, але до східного доданий ще один більш низький звід, що покриває характерне для константинопольського варіанта хрестово-купольної церкви передапсідний простір.
Зовнішні стіни церкви оброблені двоступінчастими глухими арками; ці арки з відмінність від месемврійських церков мають тут і конструктивне призначення. Лопатки, що розділяють арки, знаходяться точно проти внутрішніх стовпів і виконують функцію контрфорсів. Ця особливість також зближає Колушську церкву з константинопольським варіантом хрестово-купольної церкви.
Представниками церков третього (провінційного) варіанта, хрестово-купольних церков з однаковими по довжині галузями хреста і без притвору є церкви Івана в Месемврії й у Земенському монастирі, що мають подібно всім церквам цього типу порівняно невеликі розміри (мал. 25). Перша з них має в плані форму злегка подовженого прямокутника, до якого зі східної сторони примикають три напівкруглі апсиди; із західної сторони традиційного притвору не було. Внутрішній простір розділений двома подовжніми стінами на три склепінних нефи, що мають власні входи з заходу. Точно посередині ці три нефи пересікаються поперечним, теж склепінним нефом. На перетинанні його зі зводом середнього нефа піднімається на сферичних вітрилах високий циліндричний барабан з куполом. Месемврійська церква відрізняється від розвитого константинопольського типу відсутністю прямокутного простору між східною галуззю хреста й апсидою і тим, що купол спочиває не на колонах або стовпах, а на подовжніх стінах.
Зовнішній вигляд церкви цілком відбиває її внутрішнє членування. Зводи, що покривають галузі хреста, високо підняті і завершуються трикутними фронтонами, над якими піднімається стрункий барабан (мал. 26). Східний фасад утворений трьома гладкого, позбавленого якого-небудь оздоблення апсидами. Три інших фасади являють собою рівні площини з високої, що доходить до фронтону, глухою аркою в середині, що відзначає головні нефи. Ці арки не мають конструктивного призначення, як подібні їм арки у Візантії, але це ще не псевдо конструктивні арки, відомі нам по церквах у Плісці й у Преславі.
За планом, по конструкції всього будинку й окремих його частин, по простим, але струнким формам, по фронтонах галузей хреста, по кладці і по скромній рельєфній керамічній обробці церква Івана можна віднести тільки до XII в.
Церква Земенського монастиря, що датується по своїх фресках XIV століттям, у її сьогоднішньому стані має форму куба з трьома циліндричними апсидами зі сходу, що тут усупереч традиціям болгарської церковної архітектури мають однакову висоту і доходять до. покрівлі церкви. Підпокрівельний карниз оперізує й апсиди, поєднуючи них в одну групу тісно зв'язуючи них з обсягом церкви. Існуюча чотирьохскатна покрівля відрізняється за своєю формою від покрівель всіх інших хрестово-купольних церков на Балканському півострові. Над покрівлею піднімається високий циліндричний барабан із глухими арками, розташованими одна над іншою в два ряди по восьми. У чотирьох з нижніх арок розміщені вікна (мал. 27).
Конструкція Земенської церкви точно така ж, як церкви в Колуші. Чотири стовпи, не зв'язаних між собою підпряжними арками, несуть чотири циліндричних зводи галузей хреста. На їхньому перетинанні спочиває на сферичних вітрилах циліндричний барабан.. Кутові частини покриті циліндричними зводами, що спираються на арки, перекинуті зі стовпів на стіни.
Багато загального з церквою в Колуші є й у фасадів. Північна, західна і південна стіни розчленовані кожна трьома двоступенчатими глухими арками, з яких середня ширше і вище бічних. По своєму місцю розташування і висоті ці арки цілком відповідають зводам усередині будинку. Таким чином, глухі арки на фасадах Земенської церкви, як і Колушської церкви, мають конструктивне призначення, а лопатки між ними виконують роль контрфорсів. Розташування арок на різній висоті дозволяє припускати, що первісна покрівля була іншою.
Існування цього архітектурного типу в Болгарії в XI в. можна установити в даний час тільки по убогим археологічним даним. У XIII-XIV ст. у західно-болгарських землях він з'явився знову як спрощену копію афонських трьохконхових церков. До нас дійшли три таких монастирських церкви — в Ореховському монастирі (Радомирський район), в Архангельському монастирі на р. Ермі в околицях міста Трину й у Погановському монастирі. Такий же була і церква Рильського монастиря, побудована протосевастом Хрельо в 30-х роках XIV в.
Ці церкви дуже схожі один на одного за планом і по конструкції. Це однонефні будівлі з напівкруглою апсидою зі сходу і двома такими ж апсидами з півночі і півдня. На західній стороні знаходиться притвор досить значних розмірів. Подкупольний барабан спочиває на циліндричних зводах зі сходу і заходу і на конхах бічних апсид. Крім того, церква Погановського монастиря має над притвором чотиригранну вежу. Ця церква збережена краще інших трьохконховых церков, являє собою скромну кам'яну будівлю, над якою піднімаються згадана чотиригранна вежа над притвором і восьмигранний барабан купола (мал. 28). Самою низкою є східна, вівтарна частина, до якої примикає напівкругла вівтарна апсида. Наступна по висоті частина — самий храм, увінчаний барабаном купола і розширений з усіх боків напівкруглими конхамп. Третя, найвища частина будівлі— притвор зі своєю чотиригранною вежею і трьома фронтонами навколо неї, що утворять ефектні переломи покрівлі.
Церкви цього типу — маленькі будівлі, звичайно без притвору. Усередині них могутні кутові опори підтримують чотири подпружні арки, що несуть на вітрилах барабан купола. Ця конструктивна система була широко поширена в Малій Азії, Константинополю, Греції, Македонії, Сербії й в інших місцях між VI і XV ст. Вона застосовувалася в більш значних церквах як жертовник і діяконніка або ж виступала як самостійна будівля.
Цей тип продовжував існувати в Болгарії і під час візантійського панування. Він застосовувався як самостійні церкви в двох варіантах, що відрізняються своїм зовнішнім виглядом: 1) церкви зі схованим внутрішнім хрестом і 2) церкви з хрестоподібною зовнішньою формою.
Представником першого варіанта є стара частина церкви в Бояне, що по збережені в ній стінопису, датується XI—XII в. У плані ця маленька церква майже квадратна (5,85x5,76 м); до неї примикає зі сходу маленька напівкругла апсида. Кожен бічний фасад розчленований зовні трьома глухими арками, середня з яких більш висока. Ці арки дають лише загальне. представлення про внутрішнє членування простору, не будучи точним відображенням внутрішньої конструкції. У середині покрівлі піднімається циліндричний барабан купола, прорізаний чотирма вузькими віконцями.
Церква в Сапарева лазня, нині реставрована, знаходилася в зниклому стародавнім місті Німеччина. Вона теж позбавлена притвору і має одну велику напівкруглу апсиду. Подпружним аркам, що утворять внутрішній хрест, відповідають зовні напівкруглі закомари. Кожна з їхніх широких площин до півночі і півдня була розчленована двома глухими двоступінчатими арками. Купол спочиває на широкому і низькому дванадцятигранному барабані з чотирма віконцями і вісьма глухими арками (мал. 31).
Цю церкву по ширині барабана можна датувати XI-XII ст.
У церкви Федора біля с. Бобошеве галузі хреста більш розвиті зовні і додають будівлі форму вільного хреста. Вона також не має притвору, і зі сходу до неї примикає широка напівкругла апсида. Її барабан — порівняно великий, циліндричний, з чотирма вікнами. Цілком ймовірно, вона була побудована в XII в.
Цей архітектурний тип з'явився з Болгарії не раніш епохи візантійського панування. Його самим раннім представником є церква Богородиці Петрічськой в околицях Асеновграда, відома за назвою «Асенова церква». За історичними і археологічними даними вона датується XII в. Її довжина складає 18 м, ширина — 7 м. Пристрій її нижнього поверху було, імовірно, обумовлено рельєфом нерівної скелястої місцевості, і він, мабуть, не мав іншого призначення, як служити субструкцією самої церкви (мал. 32).
Верхній поверх складається з маленького притвору й одного подовженого нефа, що представляє собою в просторовому відношенні єдиний купольний зал. Зі сходу неф закінчується двома стовпами, за яких випливає простір з жертовником і діаконніком. Наприкінці нефа знаходиться апсида, п'ятигранна зовні. Перекриття нефа улаштоване, як у хрестово-купольних церквах: купол спирається за допомогою вітрил на два могутніх зводи з заходу і сходу і на дві вузькі арки уздовж північної і південної стін. Самий купол спочиває на невисокому дванадцятигранному зовні барабані з діаметром, приблизно рівним ширині нефа. Тут зводи в результаті своєї неоднакової довжини і ширини не утворять характерного для хрестово-купольної церкви хреста. Поперечний неф зник майже цілком, і тому перекриття Асенової церкви робить враження єдиного подовжнього зводу, пересіченого куполом.
Особливий інтерес представляє зовнішній вигляд церкви, що володіє ясними і гармонічними пропорціями. Крім купольного барабана, над притвором піднімається чотиригранна вежа, що вперше зустрічається в болгарській архітектурі. Порівняно низький і подовжений верхній поверх будівлі з важкою вежею на одному кінці здавався б придавленим нею, якби церква не мала ще нижнього поверху. Саме цей поверх додає всій будівлі домірність. Обидва поверхи, особливо якщо дивитися на них з південної сторони, являють собою одне ціле. Вони зв'язані великою плоскою нішею, висота якої дорівнює висоті всієї будівлі і яка закінчується над покрівельним карнизом аркою, що відповідає внутрішній арці і покритої плоским трикутним фронтоном. Кладка всієї будівлі однакова — ряди каменю, що чергуються, і цегли. Стіни нижнього поверху являють собою гладкі поверхні, розчленовані тільки на південному фасаді двома пілястрами великої арки. Гладкими є і стіни апсиди.
Пластичне оздоблення, призначене для посилення художньої виразності будинку, застосовано тільки на південній стороні верхнього поверху. Ця стіна розчленована не тільки великою аркою, але і поруч менших глухих двоступінчастих арок, що не мають конструктивного призначення і не відповідному внутрішньому членуванню.
В Асенової церкви ми знаходимо і саму ранню керамічну обробку. По дугах арок ритмічно розташовані групи радіально покладених цеглин, що чергуються з клиноподібними каменями. Кути між арками заповнені ґратчастим цегельним орнаментом; такий же орнамент видний і на стінах апсиди.
Цей архітектурний тип зустрічається й у Месемврії, де він представлений однієї з найкрасивіших церков містом-церквою архангелів Михайла і Гаврила (мал. 33,1). Ця церква дійшла до нашого часу без покрівлі і східного фасаду, але все-таки збереглося досить даних, що говорять про її первісний вид.
За своїм планом і конструкції вона дуже схожа на Асенову церква. Вона також має вузькому і витягнутий у плані корпус (13,9X5,2 м), до якого примикають зі сходу три багатогранні апсиди. Вона складається з власне храму, вівтаря і притвори. Хрестоподібна форма храму слабко виражена в плані, але зате вона збереглася в перекритті, незважаючи на те, що зводи до півночі, півдневі і заходові від купола походять скоріше на арки. Східна галузь хреста значно повздовжні інших і доходить, як в Асенової церкви, до двох стін, що відокремлюють вівтар від жертовника і діаконніка.
Барабан купола, давно зниклий, був порівняно великим і займав майже всю ширину храму. Дві ніші з напівкруглим завершенням у західних пілонах і дві широких ніші в подовжніх стінах, одна з яких була використана як двері, оживляють площини стін храму.
Усі три частини вівтаря чітко відділені одна від інший і від храму, покриті циліндричними зводами,