Жінка на тлі історії та культури: літературний диспут старшокласників за творами Ірен Роздобудько
Можемо зауважити, що така двозначність обумовлена глибоким зануренням у внутрішній світ персонажів, притаманним жіночому типу письма. Оригінально представлений і концепт материнства: продовження жінки в жінці. Воно відбувається на двох рівнях: надсюжетному, коли динамічне навантаження переходить від одного персонажа до іншого, і власне сюжетному (родинні зв’язки, почуття тощо).
Кореспондент газети "Друг читача". Чи можете Ви конкретними репліками персонажів пані Ірен підтвердити той внутрішній чисто жіночий світ, про який зараз говорите?
Я. Козачок. Безперечно. Тільки сьогодні це будуть робити учні 12 класу звичайної загальноосвітньої школи, котрі вивчали творчість Ірен Роздобудько. Таким чином, ми пропагуємо залучення до програми з вивчення української літератури більш широкого кола сучасних постмодерних письменників, зокрема такої цікавої їх частини СУЧ як власне "жіноча проза".
Кореспондент журналу "Сучасність". Якщо вже мова зайшла власне про "жіночу літературу", то, цікаво, яким постає чоловік у романах Ірен Роздобудько?
Г.-П. Рижкова. Узагалі чоловіки в "жіночій прозі" поділяються на дві нерівнозначні групи – "свої", "наближені до героїні", та, відповідно, "чужі", причому "чужі" слід розуміти як в екзистенціалістичному, так і в феміністичному дискурсі. Існують також типи "своїх"/"чужих" чоловіків, що покинули героїню чи покинуті нею.
Я. Козачок. Якщо ж ми говоримо конкретно про прозу донецької письменниці, то практично в кожному її творі знаходимо своєрідний, я б навіть сказав, феміністичний погляд на Чоловіка, Жінку, стосунки між ними, на сім’ю. Я думаю, учні 12 класу підтвердять мої слова.
Учень 1. "Поганих жінок на світі не існує! Хіба що якісь генетичні потвори, але й вони – нещасна помилка природи, атавізм, приречений на самознищення. Це вже час зрозуміти. Біда – в чоловіках, у їхній природній сутності. Але, якщо такою є їхня природа, хіба можна звинувачувати її? Вони, як діти: завжди тягнуться до нової іграшки, коли та близько лежить або новіша за ту, що вони вже мають. Як змусити дитину гратися лише одним плюшевим ведмедиком, у якого відірване вушко (тією ж дитиною!), виколупане (тією ж дитиною!) око? Сміх і гріх у тому, що награвшись яскравішими і моднішими іграшками, малюк, що вже виріс, ночами згадує саме цього спотвореного ним ведмедика – без вушка й без ока, тужить за ним. У той час, коли ведмедик мокне під дощем біля смітника чи давно вже перероблений на туалетний папір. Кому дано заздалегідь зрозуміти цю просту істину?
Ні, поганих жінок на світі не існує – такими їх роблять чоловіки, позбавляючи найважливішого – віри в любов, у порядність, відданість. І якщо жінка позбавлена цієї віри, яка необхідна їй, як повітря, – вона перетворюється на потвору, чудовисько або… автомат, що йде по життю залізними кроками, навзаєм починає псувати подібних до себе" [18, с. 167].
Учень 2. "Вони [авт. люди] перетворилися на безстатевих істот, на механізми для пустопорожніх балачок, на шлунки, на мозок. На все, що завгодно, крім своєї істинної природи. Природа створена з любов’ю і для любові. Втрачаючи почуття статі, ми втрачаємо обличчя…" [18, с. 29].
Учень 3. "Вона уявляла себе в колі чоловіків – різних, але єдиних в одному: в бажанні заволодіти Стефкою, принаймні її увагою чи хоча б одним приязним поглядом. Бідолашна Стефка, вона не знала, що сутність людини ніколи не міняється. Стервом треба народитися, собакою – також. Але ми не можемо знати, яка місія краща. І не нам про це судити…"[18, с. 35].
Учень 4. "Щось не так у тому соціальному явищі, яке так нудно називається інститутом сім’ї. У такому викривленому суспільстві, як наше, цей так званий інститут давно вже перетворився на механізм поневолювання обох статей. З тією різницею, що одні відчувають це одразу після того, як зійдуть із весільного рушника, а інші – набагато пізніше, коли з жахом розуміють, що їм більше не хочеться спішити додому. Чому так відбувається? На якій стадії ця запрограмована система дає збій? Можливо, вже тоді, коли молодятам розповідають про терпіння, почуття обов’язку, самопожертву та самозречення. І зовсім нічого про те, що… життя коротке і в нього немає нічого важливішого, ніж гармонія між собою і світом. Скільки я зустрічала зацькованих, зашорених, нереалізованих жінок, єдиною вечірньою мрією яких було, аби він скоріше захропів. Або ж чоловіків, що зранку до вечора скупчуються біля горілчаних кіосків. Аби лише не йти додому, не піддаватися обшуку чи обструкції. Навіщо вони – разом? Хіба про таке мріяв кожен із них, вішаючи на стіну перед шлюбним ліжком весільне фото?"[18, с. 109]
Юлія Джугастрянська. Отже, Чоловік у письменниці – це або "фемінізований" слабкий тип колоса на глиняних ногах, якого веде по життю жінка, яка опиняється поруч із ним (Макс, Самич із "Останнього діаманта міледі"). Або – чоловік-власник, який несвідомо ставиться до жінки як до витвору мистецтва – вишуканого, тендітного, може, дещо примхливого, але такого, що викликає жагу оволодіння ним.
Кореспондент "Кур’єру Кривбаса". Шановні літературознавці, чи не видається вам надто песимістичним і агресивним пафос Ірен Роздобудько?
Я. Козачок. Справа в тому, що протягом усієї своєї історії жінка в суспільстві, в тому числі жінка-митець, завжди виконувала другорядні ролі. Сильна стать постійно трималася на Олімпі практично усіх суспільних розгалужень. І навіть тоді, коли жінка була на рівних або взагалі переважала у своїх здобутках чоловіків, – і тоді до неї не ставилися серйозно. Дійсно, в літературі попри часто високі оцінки адресовані письменницям і приязне ставлення до творчості "на рівних", усе ж можна зауважити, що критика значно менше звертала увагу на твори українських жінок-письменниць(за винятком Івана Франка, який дуже турботливо ставився до кожного найменшого прояву хисту жінок-мисткинь і намагався його розвинути та заохотити).
Модернізм, а ще дужче постмодернізм, стали тим живильним середовищем, в якому слабка стать змогла на весь голос сказати про свою самодостатність, ба навіть довести, що "жіноча література" інколи (якщо не часто) перевершує за психологічною тонкістю та естетичною довершеністю доробки чоловічої частини письменства.
Тому, на наш погляд, вбитий століттями в свідомість суспільства стереотип меншовартості жінки, другорядність її становища просто досягнув у мисткинь своєї точки кипіння, і сьогодні часто-густо виливається неприємним укропом в бік Чоловіка. Я думаю, це нормальна природна реакція, яку громадськість мусить прийняти, аби надалі не допустити непаритетності не лише в літературі, а й в усіх культурних та суспільних прошарках.
Кореспондент "Книжник-ревю". Скажіть, будь ласка, чи не постраждала, на фоні фемінізованої складової, притаманна лише жінці виключна емоційність на передачу внутрішнього світу людини в творчості Ірен Роздобудько?
Г.-П. Рижкова. Притаманне тільки жінці домінуюче ставлення до внутрішнього світу героїв, його емоцій, почуттів є першоосновою в творчості Ірен Роздобудько. Я думаю, учні 12 класу підтвердять нам це.
Учень 5. "Ми живемо, як мушлі на дні моря, думала я. Ми гадаємо, що шари води – невідворотні, а наші щільні стулки зачинено назавжди. Коли накочується буря, ми б’ємося одна об одну, перетасовуємося, ранимо тих, хто поруч. І забуваємо, що всередині кожної найменшої, найнепоказнішої мушлі мертвим вантажем лежить перлина! Треба лише розкритися і не соромлячись показати її. І тоді назустріч тобі так само розкриються інші" [18, c.31].
Учень 6. "Кохання – це те, що не повинно виходити з голови, воно існує на рівні грудей (але поза серцем, десь посередині, де, як кажуть, міститься 21 грам душі) й трохи нижче від шлунка. Тобто там, де завжди болить найбільше. Голова – ворог кохання. Ми занадто багато думаємо, аналізуємо. А звірі знаходять одне одного за запахом. Якби ми жили, як звірі, – на світі не було б нещасних людей" [18, с.16].
Учень 7. "Люблю – означає: йди, куди заманеться, роби, що хочеш. Не люблю: йди ось туди, принеси те-то й те-то, завтра буде ось так, у наступному році – інакше. Люблю – означає завтра я помру" [19, с.35].
Учень 8. "Вона не визнавала любові, що надходить поволі, як потяг: один їде у ньому, інший – стоїть із букетом квітів на пероні. Потім ці двоє ідуть у кав’ярню, розмовляють "про кіно", призначають одне одному побачення, знайомляться з батьками, переживають із десяток дощів, хвороб, маленьких свят, аж поки вирішать, що треба жити разом. Для Влади усе це було неприйнятне" [19 с. 118].
Учень 9. "Я не знаю, що таке кохання. Я ніколи раніше не кохала, а тим більше ні з ким щодо цього не радилася. Як я могла думати про такі великі і важливі речі?"[17, с. 40].
Учень 10. "… любов – дар. Його отримують із народженням разом із іншими почуттями, такими як слух або зір. Часом цей дар перетворюється на важкий камінь, на хрест, на повітряну кульку. Але його вже не позбутися: він не є твоїм власним вибором. Так сталося при народженні… І якщо божевільний митець або просто – божевільний здатен відрубати собі руку, виколоти око чи відтяти вухо – то від цього дару можна звільнитися, лише зупинивши власне серце…"[17, с. 263].
Юлія Джугастрянська. У творчості Ірен Роздобудько, поряд із підвищеною увагою до почуттів, до любові, простежується, я б сказала, песимістично-романтичне ставлення до світу, до життя.
Учень 11. "… Я хочу жити у світі справжніх чоловіків і жінок! Швидше за все, це означає – "у снігах Кіліманджаро, де лежить мертвий леопард", тобто – ніде. У белетристиці, серед героїв Хемінгуея, які здатні вільно спілкуватися про все на світі, дивлячись один одному в очі. Не зацькованих, не закомплексованих, здатних на вчинки – не заради ефектного жесту, захвату публіки чи винагороди – а тільки тому, що їм принизливо жити інакше. У такому світі не було б зраджених і скривджених, озлоблених, брехливих, розчарованих. Тому, що їхні думки й бажання збігалися б зі словами і вчинками, а не лягали в потаємні закутки душі важким камінням. Це був би світ справжньої свободи…"[18, с. 70].
Учень 12. "Звідтоді як я почала бачити внутрішній стан речей, усе зовнішнє викликало в мене лише сум або сміх"[17, с. 241].
Учень.13. "…життя без любові втрачає сенс, рушійну силу, добро, мораль, зміст. Можна прожити, не відаючи смаку буйабезу й нічого від того не втратити, якщо щовечора хочеш повертатися туди, де на тебе чекають" [18, с. 166].
Учень 14. "… я думаю, що море – як життя. Спочатку пливеш носом донизу, жадібно загрібаєш руками все, що в них потрапляє, роздивляєшся довкола, міркуєш, де тепліша течія, прозоріша вода, стежиш, куди пливе решта. Намагаєшся не збитися на манівці, не відстати, не загубитися, не уславитися невдахою… А варто лише якому-небудь стихійному лиху зруйнувати тиху затоку – й усі , як один, виляють уверх денцями. І вже не суттєво, хто плив першим, а хто пас задніх. Різниця лише в тому, що ти бачив перед собою в останню мить і що відчував…" [17, с. 152].
Кореспондент газети "День". Цікаво, чи простежується у прозі Ірен Роздобудько думка про творчість як таку?
Учень 15. Ставлення письменниці до власне творчості знаходимо відразу у декількох її творах.
"Той, хто береться за перо, свідомо чи несвідомо вступає в діалог зі своїми кумирами. І різниця лише у тому, що для одних співрозмовниками та опонентами стають Гамсун, Воннегут чи Кортасар, а для інших – автори коміксів про черепашок ніндзя! І цей діалог визначає ставлення до світу чи, навпаки – протиставлення світові себе і собі подібних" [19, с. 166].
Учень 16. "Я думаю, що все у світі – фуфло. Особливо те, що відбувається зараз у будь-якому кутку земної кулі. Тільки незбагненне має право на вічність. У літературі – Шекспір, у музиці – Моцарт, у малярстві – Леонардо, у науці – Паскаль. Решту, ЯКЩО ДОБРЕ ПОДУМАТИ, можна розгадати" [17, с. 136].
Учень 17. "… з тою насолодою, котру отримуєш від споглядання на папері літер, слів, словосполучень і речень, яких раніше не чув… кораловий світ так само неповторний, як і слова, що виникають на сторінках. З кожним поштовхом він змінюється, стає новим, іншим, незвіданим, а різнобарвні закам’янілості – червоні, зелені, бузкові, жовтогарячі – лишаються позаду, ніби щойно прочитані слова…" [17, с. 150].
Кореспондент журналу "Дивослово". Хотілося б почути вашу правдиву думку стосовно доречності залучення творів Ірен Роздобудько до програми з вивчення української літератури в загальноосвітній школі.
Віра Балдинюк. Творчість Лесі Українки, безумовно, вершина в поєднанні фемінізму по-європейськи з його імпліцитно національним началом, як і з началом загально естетичним без поділу на "жіноче" і "чоловіче". Суспільні проблеми – більше того – поставлені й трактуються письменницею вище, ніж загалом у тогочасній і навіть сучасній літературі.
Нині ми маємо справу переважно з масовою культурою, де "жіноча проза" обросла специфічними рисами і функціями. Багато залежить від того, чи авторка експлуатує ці риси, чи намагається залишатися поза ними і якісно працювати зі словом і сюжетом. В першому випадку в літературному тексті ми маємо мотив Попелюшки, наслідування глянцевих статей про біографії видатних жінок типу Коко Шанель, високий рівень інфантильності жіночих образів, низький рівень узагальнень й обертання довкола приватного світу, який обмежується любовними стосунками. Ми знайдемо спекулятивний характер у сюжеті і мелодраматизм, або ж будуарну іронію.
У другому випадку можна очікувати більш складний художній світ, у якому відчутне соціальне тло, побачене очима жінки. Варто сказати, що обидва випадки мають право на життя.
Ми чудово розуміємо, що є проза Ірен Роздобудько і Лариси Денисенко, є молодіжні книжки Ірини Цілик, Ірени Карпи, а є проза Оксани Забужко. В Росії є книжки Ірини Дєнєжкіної, а є твори Людмили Петрушевської. Втім, усе вищесказане стосується повною мірою і авторів-чоловіків, які можуть на диво по-жіночому писати романи. Скажімо, Януш Вішнєвський добре розуміє, як вичавити сльозу з читачки її ж методами [1, с.3].
Разом з тим, я переконана, що і та й інша група мають право бути почутими в школі.
V. Заключне слово вчителя. Закріплення матеріалу.
Очевидно, що сучасний світ розкриває нові можливості для відвертої розмови на гендерну тематику. Процес відновлення паритетності в площині Чоловік/Жінка поступово, але впевнено встановлюється.
Діти, висловте своє ставлення: чи варто, все-таки, більш розлого вивчати творчість Ірен Роздобудько? Чому?
Учні. Так, звісно. Адже підростаюче покоління має право почути власне жіночу світоглядну позицію. А художня творчість пані Ірен, відзначена низкою нагород, гідна, щоб бути представленою в школі.
VI. Підсумки уроку.
1. Оцінювання;
2. Домашнє завдання: Написати твір-роздум на тему: "Жінка в романах Ірен Роздобудько – яка вона?"
Висновки
Питання гендерної рівності одне з найобговорюваніших у сучасному світі. Нині у вузі, на роботі, в мистецтві – у суспільстві точаться постійні суперечки: що ж, все ж таки, може Жінка і яке її місце в житті.
Лише останні кілька десятиліть проблема рівності чоловіка і жінки дискутується вільно і на серйозному рівні. Така, може здатися, нав’язана феміністичним рухом ідея рівноправ’я або навіть безкомпромісної вищості жіночої статі насправді не виникла з мильної бульбашки. Цьому передувала думка про однозначний вищий статус Чоловіка, яка тисячоліттями була закарбована в свідомості людства. І лише в кінці ХVIІІ століття зусиллями Мері Волстонкрафт ця теорія почала потроху "давати тріщину".
Література як інструмент, котрий найбільш тонко відчуває найменші порухи в настроях суспільства, має свою історію ставлення сучасників, літературознавців, письменників до Жінки як рівноправного кандидата на творення мистецьких полотен.
Сучасна українська література має чудових письменниць, які є яскравими представницями "жіночої літератури". Серед таких – Ірен Роздобудько.
Саме на творчості донецької письменниці ми й спробували дати відповідь на питання місії Жінки на історико-культурному тлі.
У першому розділі нашої студії ми намагалися простежити, як ставилися до письменниць та до образу жінки в різні історичні та літературні періоди, проаналізували думки науковців з цього приводу, хотіли дати належну оцінку літературним доробкам жіноцтва. В ході дослідження дійшли висновку: за якістю вони не поступаються кращим зразкам "чоловічої літератури". література гендерний жіночий роздобудько
У другому розділі на прикладі уроку-конференції з елементами гри спробували вмотивувати необхідність залучення творів "жіночої літератури" до програми з вивчення української літератури в школі, зокрема прозового доробку Ірен Роздобудько. Глибоко проаналізувавши романістику пані Ірен, ми з’ясували, що переможниця низки літературних конкурсів філігранно відчуває тонку психіку жіночої статі, її прагнення та проблеми, і майстерно передає світоглядні погляди та внутрішні переживання на папері. На нашу думку, "жіноча література" Ірен Роздобудько мусить бути представлена в основній програмі вивчення української літератури і слугувати плацдармом у висвітленні власне жіночої позиції на життя, стосунки, творчість.
Таким чином, жінка на тлі історії та культури завжди відігравала помітну роль, проте лише нині її вклад у розвиток суспільства поступово визнається громадськістю. Проводяться численні дискусії, які засвідчують паритетність в можливостях обох статей.
Отже, художня творчість Ірен Роздобудько як однієї з найбільш талановитих та яскравих представниць сучасної "жіночої літератури" має право і повинна бути в програмі вивчення української літератури в школі, оскільки є чудовим зразком прози українського жіноцтва.
Бібліографія
Балдинюк В. Сучукрліт – міський дурень, що розмовляє сам із собою і страждає на синдром Туретта // www.azh.
Бойко В. Читати! Читати! Читати! // Українська література в загальноосвітній школі. – 2008. – №3. – С. 26–28.
Власенко О. Жінка – мудра берегиня роду // Українська література в загальноосвітній школі. – 2009. – №3. – C. 38–42.
Джугастрянська Ю. Ірен Роздобудько: коли жінка – поет…// Дивослово. – 2009. – №1. – С. 59–61.
Дибка Л. Урок – гендерне дослідження // Дивослово. – 2008. – №6. – С. 12–17.
Каганець О. Навернені або люди-трава. Рецензія на "Дванадцять" Ірен Роздобудько // www.sumno.
Кисла Т. Специфіка маски автора ремінного постмодерністського роману // Українська література в загальноосвітній школі. – 2007. – №5. – С. 11–14.
Козачок Я. Вітчизняні традиції сучасного українського фемінізму // Українська література в загальноосвітній школі. – 2007. – №2. – С. 5 –10.
Лисенко А., С. Ленська. Образ жінки в сучасній українській поезії Полтавщини // Українська література в загальноосвітній школі. – 2008. – №5. – С. 44.
Мовчан Р. Українська література. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Ірпінь, 2005. – 209с.
Мозгова Л. Взаємозв’язки шкільного літературознавстваі гендерної психології // Дивослово. – 2007. – №6. – С. 5–8.
Пасічник Е. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. – К.: Ленвіт, 2000. – 384с.
Пасічник Е. Українська література в школі. – К.: Рад школа, 1983. – 319с.
Рижова Г.-П. Лінгвокультурні концепти сучасної "жіночої школи" // Українська література в загальноосвітній школі. – 2008. – №2. – С. 38–40.
Рижова Г.-П. Новітня "жіноча проза": жанрові озаки // Дивослово. – 2008. – №3. – С. 56–58.
Роздобудько І. Ґудзик. – Харків, 2006. – 296с.
Роздобудько І. Дванадцять, або Виховання жінки в умовах не придатних до життя. – Харків: Фоліо, 2008. – 287 с.
Роздобудько І. Зів’ялі квіти викидають. – К.: Нора-Друк, 2006. – 208 с.
Роздобудько І. Останній діамант міледі. – Харків: Фоліо, 2007. – 222 с.
Розлуцький І. До проблеми образу жінки в українській літературі // Дивослово. – 2009. – №5. – С. 56–60.
Снігир Т. Жіночі образи в українській літературі // Українська література в загальноосвітній школі. – 2006. – №2. – С. 56.
Сокол Л. Зародження фемінізму в українській літературі на тлі західноєвропейських традицій // www.ukrlit.vn.
Яценко Л. Гендерне виховання старшокласників на уроках української літератури // Українська література в загальноосвітній школі. – 2008. – №1. – С. 18–20.
ДОДАТКИ
Додаток №1


Додаток №2


Додаток №3
Літературознавчий словник
Ге́ндер — соціальна стать людини на відміну від біологічної статі: соціально-ролевий статус, який визначає соціальні можливості кожної статі в освіті, професійній діяльності, доступ до влади, сімейній ролі та репродуктивній поведінці і є одним з базових вимірів соціальної структури суспільства. Як правило, вживання слова "гендер" як загального синоніму слова стать є некоректним: гендер — це соціальна роль зумовлена статтю людини.
Дискримінація – будь-яке розходження, виняток або перевага, що заперечує або зменшує рівне здійснення прав. Дискримінація може бути визначена як будь-яка форма підпорядкування або негативного відношення до окремих осіб або груп, заснована на характеристиках, що не є прийнятними в умовах, у яких вони мають місце.
Екзальтація – підвищений настрій, найчастіше спричинений певним розладом психічної сфери. Проявляється в мрійливому настрої або в безмежній душевності.
Екзистенція – унікальне і безпосереднє переживання людського існування.
Епатаж – навмисна скандальна, шокуюча поведінка, яка лежить поза рамками загальноприйнятих правових, моральних, соціальних та інших норм. Розглядається як недостойна, метою якої є привертання до себе уваги.
Паритет – рівність двох сторін у відношенні якої-небудь загальної основи.
Фемінізм – теорія рівності двох статей, яка творить ідейну основу організованого руху жінок. Суттю феміністичних переконань є думка,що жінка зазнає суспільної дискримінації, насамперед через приналежність до своєї статі. Размещено на