Xreferat.com » Рефераты по зарубежной литературе » Фрагменти великої біографії (лірика Гете)

Фрагменти великої біографії (лірика Гете)

життя Гете визнав, що ці дні були най нещасливішим моментом його життя. Після розриву в ньому ще довго живе біль розлуки. Про це говорять повні суму вірші, яких до того ще не було. В одному з віршів "Стелли" в 1776 р. поет пише присвячення1:


В тени долин, на оснеженных кручах

Меня твой образ звал:

Вокруг меня он веял в светлых тучах,

В моей душе вставал.

Пойми и ты, как сердце к сердцу властно

Влечет огонь в крови

И что любовь напрасно

Бежит любви.

Переклад Гучніна


1.4 Швейцарія на канві життя


Ще одна подія, яку не можна залишити непоміченою - це подорожі до Швейцарії. У 1775 р. Гете здійснив першу з них. Поет був вражений безмежно багатою природою гірської Швейцарії. "Перша подорож до Швейцарії відкрила мені широку панораму світу". Хоча пізніше він засудив ці подорожі. Це, звичайно, знайшло свій відбиток у творчості. Під час перебування на озері разом з друзями народилася прекрасна поезія:


Посредством пуповины я

Теперь вкушаю вкус земной.

И яств земных вокруг меня

Неисчислимый рой.

Качает наш челнок волна,

В такт качке - взмах весла.

Наш путь далек, но цель видна -

Пусть тучам несть числа.

Взор мой взор - ты что в печали,

Золотые сны сбежали,

Прочь мечта, хоть ты красива,

В жизни есть любовь и диво.

На волнах блистают

Сонмы звезд золотистых,

И туманы съедают

Виденье далей чистых.

Утренний ветер резвится,

По заливу рябь несёт,

В озеро не наглядится,

Как в зеркало, зреющий плод.


Поет глибоко розуміє природу, відчуває себе її невіддільною частиною. Щасливе відчуття безпеки на лоні природи, спогади, що турбують, які зараз і тут врачають свою силу, повний спокій і надія, відчуття контакту з пейзажем1... Але навряд чи твір був створений повністю і записаний там, різні фрази вірша об’єднані одна з одною змінним розміром вірша. Подібно як віддалені рядки об’єднують протиріччя в одному творі, так авторське "я" являє собою об’єкт змінного настрою.

Слово тепер означає щасливе перебування в теперішнім, яке відірване від нещасливих спогадів минулого. Гете в цей час був уже далеко від франкфуртських справ, він був готовий до сприйняття нового, відчував приплив продуктивних сил, саме тому був використаний образ "пуповини", щоб яскравіше продемонструвати зв’язок з природою.

Лише енергійна відмова від "золотих снів" може повернути юнаку життя теперішнього дня. І в наступних восьми рядках образ природи з далекої і близької перспективи, відчуття спокою створюється за допомогою кількох рядків однакової довжини. Плід - символ надії на щасливе майбутнє. Ніби спостерігати за самим собою і радіти своєму дозріванню. Для людини, яка багато пережила, природа - символ спокою та подолання проблем1.


1.5 "Зимова подорож на Гарц"


Поезії Гете живі, перевірені на власній практиці, це реальні почуття, що переповнювали серце поета.29 листопада 1777 року поет відправився в подорож, яка від самого початку мала ознаки незвичайної. Це була таємна подорож. У своєму щоденнику ще 16 листопада було записано: "Задумав таємну подорож". Будучи в дорозі, він назвав цю подорож "паломництвом" (в листі до Шарлотти фон Штейн від 7 листопада 1777 року). Незвичайною була ця поїздка ще тим, що поет здійснив її верхи. Це перша подорож поета по Гарцу, дивовижному кришталевому світі. Він підкорив вершину Броккен. Це було мрією поета. Ось що виголосив поет на вершині: "Чудовий, радісний світ, весь світ в хмарах і тумані, і тут на горі ясно. Що є людина, що ти пам’ятаєш про неї". Ця поїздка дала можливість на деякий час звільнитися від придворного життя з усіма його мертвими формальностями і зблизитися з простими людьми, наповнивши своє серце любов’ю. "Для Господа ж Бога цей клас вищий". (4 грудня 1777 р) Ця подорож, а також зходження на Броккен вже немолодого поета були перевіркою, чи зможе він залишитися у Веймарі при дворі, чи зможе виконати те, що взяв на себе. Наскільки це було важливо, виражається цими рядками: "Ціль прагнень моїх досягнута, вона залежить від великої кількості ниток, і багато ниток залежать від неї, ви ж знаєте, як сповнене символіки моє існування..."

Тільки в такому контексті стають зрозумілі багато місць написаної тоді поезії2. Гете сам назвав цей твір "Зимова подорож на Гарц", до якого вже в 1821 році додав такі рядки:


Словно коршун,

Простирающий легкие крылья

Среди утренних туч

И следящий добычу,-

Воспари, тень моя.


У цей час було незвичайним називати соколів коршунами. У древніх римлян цей птах міг передбачати майбутнє. Напевно, спостерігаючи за коршуном, який кружляв над вершинами Гарца, автор "Зимової подорожі" міг згадати про значення, яке древні надавали польоту птахів: ось і виник поетичний образ, в якому безпосереднє спостереження злилося із таємним, хоча доступним розумінню сенсу життя. Уже 1 грудня у щоденнику з’явився запис: "=слово коршун=". Ось тоді і виникли перші рядки поезії. Вона повинна була стати пророчою, як птах, її завданням було звістити про майбутнє. Так стає зрозумілим перехід до другої строфи.


Ибо Господним престолом

Каждому путь

Предуказан

Путь, что счастливца

Скоро домчит

К цели отрадной

Тот же, кто в тщетном

Противоборстве

С нитью неумолимой

Тот знает пускай:

Беспощадные ножницы

Однажды её пресекут.


Зла доля нещасливого контрастує із щасливцем, далі у поезії з’являються мисливці (мисливська компанія герцога веймарського). для щасливця покрита снігом вершина - "престол благородного серця" - успішне сходження нагору, це подія, яку він вимолив, і на яку відважився. Вперше тут в поєднанні слів "відкрита" і "таємна" була виражена формула, яка залишилася лейтмотивом Гетівського спогляданя природи1:


С непостижимой душой,

Открытою тайной,

Из-за туч он взирает

На изумлённый мир,

На избыток его богатств,

Которые он орошает

Из артерий собратьев своих.

Переклад Е. Віткова

Розділ ІІ. Великий злам


2.1 У вирі античності - "Римські елегії", "Венеціанські епіграми"


Одним з найвищих злетів поетичного генія Гете є цикл "Римські елегії", який нерозривно пов’язаний, оснований на фактах та обставинах з біографії митця. Насамперед це подорож до Італії (1786-1788), яка за визначенням науковців належить до найбільш переломних подій у житті поета. За словами самого Гете, подорож ця "була, власне, втечею від усіх негараздів"1, які він пережив від п’ятдесят першою паралеллю, тобто у Веймарі, і надією потрапити у справжній рай під сорок восьмою паралеллю, тобто у Римі. До найбільших причин належать розчарування у державно-адміністративній діяльності, у проектах просвітницької реформи, суперечки із дворянством, до всього того можна додати десятилітній творчий занепад, в перше десятиліття перебування у Веймарі (1775-1785).

Гете подорожує по Італії не як міністр Саксен-Веймарського герцогства, а як простий купець. Він веде невибагливе життя, спілкується із простими людьми, знайомиться з митцями, з вічними пам’ятками античної культури. Словом, в Італії Гете знову, як і в часи "Бурі і натиску", поринає в стихію "позастанового" життя, вільного від офіційностей та умовностей, невимушено спілкується із простими людьми, посилено вивчає мистецтво античності2, Відродження, і почуває себе вільним і щасливим, як ніколи.

Ця обставина звільнила духовний потенціал поета, відкрила творчі джерела. Ось як Гете сказав у 1786 році: "Відколи я вступив до Рима, для мене почалося нове життя, справжнє відродження".

Тут Гете отримує могутній поштовх до нового творчого злету, початок якого виявився у "Римських елегіях", і творчість поета набирає нового напрямку.

Слід зазначити, що поривання в Італію були викликані потребами естетично-художнього характеру. Поет все виразніше тяжіє до "об’єктивного", втіленням якого є античність.

Художня переорієнтація пов’язана з глибоким світоглядним зрушенням: перехід від бунтарського "штюрмерства" до "врівноваженої" зрілості, яка виявляється у прагненні класичної гармонії та якості. В естетично-літературній площині це перехід від штюрмерського преромантизму до "веймарського класицизму", який є не лише схильністю до примирення, але й відзначається своєю виховною спрямованістю, активним впливом на свідомість громадян. Не слід цей класицизм плутати із класицизмом у феодально-абсолютистському суспільстві XVII-XVIII ст., а це було щось якісно нове, це мистецтво "третьостанової" орієнтації1. На відміну від "штюрмерського" напряму, який звертався до "віку Августа", "класицизм" звертає свій погляд на демократичні Афіни та республіканський Рим. Велика перевага надавалась вивченню "справжньої античності", осягненню духу та художнього ладу її мистецтва2.

Щоденник поета підтверджує перелом його світогляду, перехід до класицизму. Поет поділяє думку Вінкельмана про виховне значення античності, її високе естетичне значення, втілення "благородної простоти та спокійної величі". Ретельне вивчення античних пам’яток було покликане бажанням вникнути у дух класичної античності. Якщо раніше Гете роздвоювався між класикою та готикою, а в страсбурзький період більше схилявся до готики, то тепер він повністю схилився до класики. І у своєму щоденнику тепер безпідставно критикує її, Гете здається, що є його духовною батьківщиною.

Поет приймає класичну античність як ідеал, але вважає, що ставлення до нього має бути "живим". Античність він хоче розглядати не "фантастично", а "брати її цілком реально" (запис 27.10.1786 р). Згодом Гете сформував свій погляд цілком визначено: "Говорячи про вивчення древніх, а чи не означає це сказати: звертайтеся до реального світу і домагайтеся досконалого його відтворення - саме так".

Існує ще одна біографічна обставина, яка мала величезний вплив на цикл "Римські елегії". У 1788 р. одразу після повернення з Італії Гете зустрівся із молодою чарівною дівчиною Крістіною Вульпіус, яка незабаром стала його дружиною. Роль Кріс тіни у появі "Римських елегій" була дуже велика, деякі дослідники відводять їй навіть вирішальну роль.М. Вільмонг пише, що "вона надихнула поета на чудовий цикл віршів, так звані „Римські елегії”, в яких Гете втілив античні форми і переніс в італійське оточення своє кохання до веймарської простолюдинки". Тут не обійшлося без перебільшення, проте і роль Кріс тіни Вульпіус у появі циклу не слід применшувати. І саме Крістіна з її романською вродою і характер почуття поета до неї гармонійно злилися з його італійськими враженнями, зі зміцнілим там язичницьким світовідчуттям, і все це разом спричинилося до появи шедевру Гете1.

Праця над циклом велася з осені 1788 до весни 1780 р. (лише ХІІІ була написана влітку 1791 р).

Перша назва збірки - "Erotica romana" і складалась вона із 24 елегій, але через свою язичницьку відвертість всі вони не були надруковані2. І в "Орах" надрукували лише перероблений варіант з 20 елегій, які почали називатися "Римські елегії". У числі тих творів, які не увійшли до збірки, були елегії, які, на думку вчених, мали відкривати і закривати цикл. Вони були звернені до Припа, бога плодючості. Август Беттегер сказав, що в цих елегіях схований "геніальний поетичний жар", але всі "порядні дами" були б просто вражені "повністю бордельною наготою образів".

... В "Erotica Romana" і враження життя в Римі, і спроба активно освоїти античну елегійну спадщину зливаються в художньо значиму єдність під впливом любові Гете до Кріс тіни. Кохання до Кріс тіни пробудило спогади про Рим і змусило їх набрати ліричної форми. У Римі поетичний геній не прокинувся. Приїхавши з Італії, він відчув себе розкріпаченим, у циклі з’явилася невідома нікому чуттєвість1. У них також відображені почуття Гете від початку спільного життя із Вульпіус. Можливо, стосунки із римлянкою дали поету внутрішню свободу, але атмосфера елегій зв’язала спогади із коханням до Крістіни Вульпіус. Ці твори багатогранні за змістом, але тут чітко помітні два мотиви: мотив Риму, "вічного міста", та мотив кохання. Ці два, здавалося б, протилежні мотиви утворюють гармонійну єдність.

Гете вимальовує своє нове розкріпачене бачення кохання. Воно у "Римських елегіях" земне, чуттєво-тілесне, але таке, що здатне оживити, "вдихнути життя в римські руїни" і "оживити душу античного класичного мистецтва".


Перша елегія - це палке звернення поета:

Камені, змовте до мене! Озвіться, високі палаци!

Вулиці, слово скажіть! Генію, ти пробудивсь?

Так, все наповнює дух у мурах твоїх священних,

Риме правічний, але ти ще для мене мовчиш.


Гете не переймався археологічними інтересами, він не обмежував древніх римських руїн... Поет прагнув над усе вдихнути у них душу, воскресити те життя, яке колись наповнювало їх2. Це, на думку поета, могла зробити любов, але не сентиментальна, а "язичницька", яка найкраще виражала чуттєво-плотську суть античного мистецтва. Такими рядками завершується перша епіграма:

Риме! В тобі - цілий світ,

але ж і ввесь світ без любові

Світом не був би -

отак Римом не був би і Рим.


Такий же мотив тягнеться і у п’ятій елегії, яку можна віднести до найбільш оригінальних і сміливих творів світової літератури. У ній йдеться про духовне проникнення у світ античності, що здійснюється за допомогою вивчення пам’яток античності і про проникнення чуттєве, властиве любові, про гармонійну єдність, так би мовити, двох форм пізнання таємниць і закону античної пластики.


Радість в собі відчуваю,

натхненний цим грунтом класичним.

Чути мені голосніш нинішні й давні часи.

Тут підкоряюсь порадам,

тут розгортаю я звично

Утвори Древніх, щодня маючи втіху нову.

Але всі ночі займає

Амур мене іншим заняттям,-

Вчусь вдвічі менше,

проте вдвічі щасливіший я.

Справді, хіба не навчаюсь,

коли я досліджую форми

Персів коханки й веду руку униз до стегна?

Ліпше тоді я вчуваю мармур, його розумію,

Дивлячись зором чутким, чуючи зіркістю рук.

"Мистецтво і природа, античне творення і вільний прояв чуттєвості, роблять зрозумілою закономірність природи, але тим же законам підкоряється і мистецтво, перед яким вклоняється і герой поезій"1.

Саме це взаємопроникнення природи і мистецтва міститься в таких рядках поезії:


Навіть вірші не раз я творив, її обнімаючи,

Стопам гекзаметра рахунок вів, у неї на спині

Пальцями перебираючи.


У даному циклі Гете відроджує один з провідних жанрів античної поезії, але у нього він набув відмінного від сучасного звучання медитаційно-сумовитого. Він пішов значно далі. До Гете жодному з європейських поетів, що писали національними мовами, не вдавалося так глибоко проникнути в дух і лад античної поезії, так органічно її відтворити, водночас надавши їй сучасного звучання2.

"Римські елегії" так глибоко пройняті духом античності і так природно його відображають, що деякі дослідники минулого століття писали, що його "Римські елегії" здаються античнішими за саму античність. Поету вдалося з воістину античною прямотою та ясністю висловити дійсно "язичницьке" чуттєво-плотське переживання. Рішуче відстоюючи "попівське гніздо" - католицький Рим (шоста елегія) - Гете виступає в своїх елегіях з палкою апологією права людини на земне щастя. Елегії спочатку були визнані непристойними і засуджені. Гете відмежувався від своїх суддів у другій елегії, але це завадило "Римським елегіям" увійти до шедеврів німецької та світової поезії. Белінський назвав їх "одкровенням духу життя, що віє свіжістю і здоров’ям".

Новою сторінкою в поетичній творчості стали "Венеціанські епіграми", які були наслідком другої подорожі до Італії в 1790 р. Приводом була згода зустріти в Італії герцогиню і провести через північну область країни. Але герцогиня запізнилася, що змусило затриматися в Італії. "Італійський настрій" на цей раз не відвідав поета. Поет говорить: "На цей раз я без вагання покидаю свій дім" - писав у 1790 р. він Гердеру. На цей раз поет бачить Італію під іншим кутом. "... Взагалі я повинен по-секрету зізнатися вам, що в цю поїздку моїй любові до Італії був нанесений смертельний удар"1. Серце поета переповнювала туга за дружиною та маленьким сином. "Ніскільки не ввійшов я в коло італійського життя". Безхмарне минуле бачить він тепер по-новому: "Учит молитве нужда - в Италии этому учат / Путник туда поспешит - и ту там найдет".


Край, что сейчас я покинул, - Италия: пыль еще вьется,

Путник, куда ни ступи, будет обсчитан везде.

Будешь напрасно искать ты хоть где-то немецкую честность:

Жизнь хоть ключом и кипит, нету порядка ни в чем.

Каждый здесь сам за себя, все не верят другим, все спесивы,

Да и правитель любой думает лишь о себе.

Чудо-страна! Но увы! Фаустины уж здесь не нашел я…

С болью покинул я край - но не Италию, нет!


"Життя, яке кипіло ключем" - як Гете насолоджувався, як захоплювався нею лише кілька років назад, а тепер, через рік після штурму Бастилії у Парижі він схильний її засуджувати2.

Але далеко не все може бути висвітлене перед публікою, надто вже відверті були ці твори. Певною мірою "Венеціанські епіграми" були продовженням "Римських елегій", в них теж знайшли вираження філософсько-матеріалістичні тенденції у світосприйнятті поета, тема чуттєво-плотської любові.

"Ці епіграми, то афористично лаконічні, то розгорнуті в вірші описаного типу" і всіяні делікатними еротичними натяками і відкрито чуттєвими картинами:


То, что я дерзок бывал, не диво. Но ведают боги -

Да и не только они - верность и скромность мою.


Гете в повний голос розказував про те, що побачив, те, що подобалося йому або, навпаки, не подобалося. Коли він звертався до свого життя, тут одночасно проявлялася і скромність і впевненість у своїх силах. Вслід за першою епіграмою, в якій критика німецької мови, йде друга - в якій поет захищає своє пристрасть до наукових досліджень, а третя - полемічне слово проти Ньютона.


Что от меня хотела судьба? Вопрос дерзок!

Ведь у нее к большинству нет притязаний больших.

Верно, ей удалось бы создать поэта, когда бы

В этом немецкий язык ей не поставил препон.

Что ты творишь? То ботаникой ты, то оптикой занят.

Нежные трогать сердца - счастья не больше ли в том?

Нежные эти сердца - любой писака их тронет.

Счастьем да будет моим тронуть, Природа, тебя!

(1, 210)


Тисяча сімсот дев’яностий рік. В цей час Гете, враховуючи досвід першого веймарського десятиліття, відмовився від високої посади, а також від завдань в галузі політики і адміністрації, а більше часу присвятив науці і культурі, навіть взяв офіційні функції в цих сферах, але герцог, які і раніше, постійно звертався до нього за порадами.

У 1786 р. Гете відправився в Італію, це було пов’язано з кризою. Він швидко знайшов коло своїх завдань, роль вільного художника вже більше його не влаштовувала. "Венеціанські епіграми" - порив внутрішнього "я", демонстрація самосвідомості, що проявлялася в критиці та оцінці різноманітних явищ. Ці твори позначені різною тематикою, але подекуди просто лунає хвала богам за дарований талант і успіхи в житті1. Хоча співвідносити поетичне вираження з життям поета потрібно завжди обережно, все ж у венеціанських двовіршах безпосередній зв’язок їх із життям, ділами і мисленням Гете настільки відкритий, що в цьому випадку сумніви зайві.

У своїх епіграмах поет виступає з насмішкою над церквою та її символами віри:


Был я всегда терпелив ко многим вещам неприметным

Тяготы твердо сносил, верный завету богов.

Только четыре предмета мне гаже змий ядовитых:

Дым табачный, клопы, запах чесночный и .


Дванадцять епіграм з 37 по 48 присвячені юній вуличній акробатці Бет тіні; вона належала до однієї з труп, які розважали вулиці Венеції2. "Беттіна зачарувала своєю легкістю, невинним лукавством і неусвідомленою еротичністю". Закриває цей цикл віршів Гете так:

Ну, а пока я пою Беттину, нас тянет друг к другу

Ибо от века сродни были фигляр и поэт.

У 1800 р. Гете додав ще дві поезії. Перша - подяка богам, друга - прославляє герцога.

Поезія, присвячена богам, не є чимось новим, але спершу поет просить лише найелементарніше для життя: "дім йому дайте затишний, і стіл найсмачніший, і вина, дайте пристойний костюм, і друзів для приємної бесіди, на ніч - подружку, щоб їй він був бажаний і милий". Дали все те, що потрібно поету для його життя: знання древніх і сучасних мов, "дайте мені ясним осягнути чуттям мистецтво людей, дайте похвалу у народу, і серед владних - вплив".


У кінці поет дякує богам:

Впрочем, спасибо вам, боги! Меня вы уже раньше успели

Сделать счастливым, послав самый прекрасный ваш дар.


Друга поезія - прославлення веймарського герцога, покровителя і друга. Гете, як і попередники, що працювали у цьому жанрі, ідеалізує героя1. А веймарський герцог не король і не кесар, став для поета і "Августом і Меценатом", подібно як колись римський імператор Август і покровитель поезії Меценат підтримували Вергілія і Горація:


Да, средь немецких князей мой князь не из самых великих,

Княжество тесно его и небогата казна;

Но если б каждый, как он, вовне и внутри свои силы

Тратил, то праздником жизнь немца средь немцев была б.

Впрочем, зачем я славлю того, кого славят деянья?

Да и подкупной моя может казаться хвала,

Ибо дал он мне то, что нечасто великие дарят:

Дружбу, доверье, досуг, дом, и угодья, и сад.

Всем я обязан ему: ведь я во многом нуждался,

Но добывать не умел - истый поэт - ничего.

Хвалит Европа меня, но что дала мне Европа?

Я дорогою ценой сам за стих заплатил.

Немцы мне подражают, охотно читают французы;

Лондон! Принял как друг гостя смятенного ты.

Только что пользы мне в том, что даже китаец

Вертеров пишет и Лотт кистью на хрупком стекле?

Ни короли обо мне, ни кесари знать не желают,

Он лишь один для меня Август и мой Меценат.

Гете і прославляє, і закликає герцога до діяльності.


У "Венеціанських елегіях" зображені ті сторони життя Італії, які не потрапили у поле зору "Римських елегій". Гете описує темні сторони життя народу.

Ця збірка цікава і тим, що тут поет відображає своє бачення французької революції 1789-1794 рр. Він водночас виступає і проти розбещеної аристократії, і боїться сили народу, звинувачує їх у знищенні законів класичної гармонії. Неабиякий інтерес становлять епіграми, в яких Гете розмірковує про поезію і мистецтво, оцінює власну творчість та її еволюцію. Ще один фрагмент великої біографії. Уже через місяць після повернення з Італії Гете знову покидає рідний дім. Разом з військом герцога він відправляється в Сілезію, де Прусія сконцентрувала війська, але воєнний конфлікт вдалося зупинити; обидві сторони підписали Рейхенбахську конвенцію про зони впливу. Гете не намагався ухилитися від участі в цьому поході. Крім деяких труднощів, він очікував від нього "багато задоволення і користі". Ось як сам поет висловився про цю пригоду: "Герцог закликав мене в Сілезію, де замість каміння і квітів я побачив в полі солдатів". Життя Гете було з повним комфортом: він жив в палатці герцога. Гете зберіг свої враження в епіграмі, в якій звучить заклик до бога війни і кохання - Марса і Купідона.


Зелен домика пол, солнце светит сквозь стены.

Над полотняной крышей резвая птичка поёт.

Конным строем взлетаем мы на силезские горы,

И на Богемии земли алчным взором глядим.

Но впереди - никого: ни врага там нет, ни врагини -

Коли нас Марс обманул, принеси, Купидон, нам войну.

(із листа Гердеру 21 серпня 1790 р)


Можливо, і справді Купідон вразив Гете. За деякою інформацією Гете захопився Генрієттою фон Лютвіц, дочкою барона Ганса Вольфа фон Лютвіца. Гете хотів із нею одружитися, хоча на той час вже був одружений неформально із Крістіною. Цього не сталося, бо батько дівчини не дозволив, мотивуючи це тим, що Гете не вистачало аристократичного походження1. Про цю "пригоду" поет ніколи нікому не розказував. Вперше про неї згадав у 1835 р. брат Генрієтти - Ернст в своїй біографічній книзі про Шукмана. Якщо це так, то проливається інше світло на стосунки Гете і Вульпіус, на їх безхмарне сімейне життя.


2.2 Сонети - нове життя, нова любов


Все нові та несподівані події з’являються на обрії життя поета. Здавалося б, молодість лине до нього, щоб пом’якшити сум, в якому він перебуває після смерті Шіллера2. У листопаді 1807 р. його відшукала Беттіна Брентано, яка кинулася на шию поета, вдаючи закоханість. Беттіна Брентано, дочка Максиміліани Брентано, яка дізналася про листи до її матері від юного Гете. Взимку 1807-1808 років Гете потрапляє у пута захоплення до Мінхен Херцліб, якій на цей час було вісімнадцять. Серце поета загорілося пристрастю. В роботі над "Анналами" поет дає лише натяки про своє нове захоплення. У цей час в Єні популярності набув сонет. І сам Гете створив найбільшу збірку сонетів. Сонет був саме тією формою, що відбивала стан душі поета. "Так на цей раз стала доречною форма сонета", - сказав сам Гете.

Декотрі сонети не були надруковані, можливо, щоб приховати почуття до Мінхен, але ці стосунки досі залишаються таємницею. У 1808 р. він відіслав другу 6 сонетів, в яких і справді білою ниткою по чорному була описана історія одного кохання від пристрасті до відречення. Сонет спочатку називався "Прощання". У 1815. р р.

р. було опубліковано 15 сонетів, два з них, які тепер під номером 16 і 17, які відверто розказували про кохання, не були надруковані.

Коли Гете закінчив повний цикл із 15 сонетів, в його життя прийшли нові враження в особі юної дівчини Сільвії Цигезар (баронеси). Їх стосунки далеко

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: