Xreferat.com » Рефераты по зарубежной литературе » Образ Г.С. Сковороди в українській літературі

Образ Г.С. Сковороди в українській літературі

, що стало основою створення цілісного літературного портрета Григорія Сковороди [21,31].

Аналіз художніх творів 70-80-х років дає змогу говорити про актуалізацію образу Сковороди в літературі досліджуваного періоду, що було проявом активного розвитку історико-біографічної прози. У цей час з’явилися нові наукові розвідки й дослідження, були створені повісті й романи, у центрі яких – постать українського мислителя. На фоні значної кількості популяризаторських творів ювілейного характеру яскраво виділяються насамперед художній життєпис “Григорій Сковорода” І.Пільгука та колективне дослідження І.Драча, С.Кримського і М.Поповича . Ці твори були кроком уперед в освоєнні образу мислителя, відзначалися новизною авторської інтерпретації,що свідчило про поступове подолання в літературі тенденцій до меморіалізації образу Сковороди.

Розділ ІІІ. Поетичний портрет Григорія Савича Сковороди.


Увага до постаті Григорія Савича Сковороди в українській літературі ХХст. зумовлена усвідомленою потребою культурного самопізнання й національно-духовної самоідентифікації. Письменники прагнули по-новому поглянути на життя й творчість видатного просвітителя. У сімдесятих роках – періоді духовної-інтелектуальної стагнації суспільства – образ Сковороди набуває особливого значення як “символ непокореної духовної міці народу”, що виступає протилежністю морально-етичній деградації суспільства [21,35]. Мислитель стає близьким, життєво необхідним у цю епоху ще й завдяки гуманістичній спрямованості його ідей, адже й у літературі в цей час у центрі уваги стоїть людина: “Людинознавство – нерв кожного літературного твору. Людина в поезії висвітлюється в морально-психологічних аспектах, актуальних саме для цього часу”[17,12].

Актуалізація образу Сковороди відбувалася в загальному контексті звернення поетів до культурних надбань українського народу, що було характерною рисою вітчизняної літератури кінця ХХ ст., на яку звертали увагу дослідники. Так, М.Славинський зазначав: “Пам’ять...Це слово в поезії вісімдесятих – серед найсвященніших слів, які знає людство” . На порозі нового тисячоліття виникла нагальна потреба збагнути, освоїти скарби культури нашого народу – “прамову сонця, вітру, струмка”, сягнути найглибшого свого коріння, зберегти все “духовно вартісне, спроможне працювати на сьогодення й майбуття”[24,119]. У поемах, циклах, окремих віршах діють реальні історичні особи, осмислюються достеменні події, факти, подробиці. Дійсно, мистецтво, а особливо поезію цього періоду не можна уявити без постійних звертань до історії культури, без її нового, глибинного, сучасного прочитання. З одного боку, це було свідченням життєвості того, що створили попередні покоління, а з іншого – умовою плідного розвитку тогочасної художньої думки. Українська лірика потребувала освоєння духовних скарбів свого народу для поглиблення філософського виміру творів, примноження їх образного арсеналу.

У цьому культурно-історичному контексті звернення до образу Григорія Сковороди, що як ніхто з інших митців лишався символом, оберегом духовної незалежності, ставало алегорією “розмови про свободу і правду”[21,35]. По-різному використовувався й трактувався цей образ, але він незмінно викликав посилений інтерес в умовах втрати етичних орієнтирів. У багатьох поетичних творах образ Сковороди розкривається під різним кутом зору, з наголошенням на різних рисах характеру мислителя, поета, гуманіста, який віддалений від автора століттями, але обов’язково світоглядно близький йому в чомусь. У сімдесяті роки поетична сковородіана збагачується як кількісно, так і якісно, з’являються нові її жанри: поетичні цикли (В.Підпалий “Григорій Сковорода”, А.Малишко твори зі збірки “Рута”, В.Коломієць “Мандри Григорія Сковороди”), ліро-епічні поеми (В.Бондар “Сковорода у Бабаях”, Ф.Малицький “Мудрець із Чорнух”). Такі майстри художнього слова як Д.Павличко, І.Драч, В.Підпалий та деякі інші здійснили вдалі спроби висвітлення непересічної постаті українського мислителя на широкому “соціально-історичному тлі, у дзеркалі власних суджень про життя”[22,66].

Але поряд із творами високої художньої вартості ми доволі часто стикаємося із номінативним використанням відомих імен, при якому історико-культурний ареол слави, що їх оточує, і є “єдиним світлом і пафосом вірша”[27,135]. А це вже стоїть на межі експлуатації чужої слави. Бо самого емоційного враження, позбавленого концептуального ставлення, самого захоплення в якості змісту й ідейного стрижня твору ще не досить для народження високохудожньої поезії. Вільний поетичний переказ усім відомих картин, символічне оперування, гра славнозвісними іменами без жодних зіставлень, переосмислень, аналізу абсолютно нічого не дає читачеві, окрім, можливо, свідчення того, що автор є освіченою людиною або принаймні обізнаною із найбільш відомими у світі історичними постатями. У такому випадку ідея твору зводиться безпосередньо до його теми. Досить часто у поезіях такого плану , а особливо тих, що належать літераторам-початківцям, ігнорується або спотворюється властивий першовзіцеві зміст. Образ використовується настільки довільно, що від нього може залишитися сама тільки назва. Це свідчення тенденції до орнаментування твору, використання відомих, прославлених іншими митцями образів у якості прикрас. Тут образ стає не пафосом твору, а яскравою деталлю, жодним чином не пов’язаною з ідейно-тематичним його звучанням.

Так, поезія С.Тельнюка “Світ і його ловив” є просто розширеною трактовою відомого вислову Григорія Сковороди: “Світ ловив мене, але не спіймав”, який, до речі, подано як епіграф твору. При цьому не названо жодних імен або фактів, не згадано подій, що могли б прояснити цю фразу. На рівні емоцій розповідається, що:

Світ і його ловив... І не спіймав.

Хоч думав: він попався! Він попався!

А він у хижих сітях задихався

І недостойні словеса казав.[26,77].

Людині, яка нічого не знає про Сковороду цей твір буде незрозумілим, а тому, хто хоч трохи знайомий з цією постаттю – не скаже нічого нового. Отже, це просто по-новому скомпонована (автор використав форму сонета) ілюстрація до епітафії видатного мислителя. Меншою декларативністю позначений триптих С.Тельнюка “З віршів про Сковороду”. Хоча й тут складний внутрішній світ митця часом замінюється трафаретним портретом :

Засмаглий, чорний, ніби циганчук,

Ходив собі і мислив по-латині,

Ішов у перелатаній свитині,

Ціпка не випускаючи із рук.[25,125].

Але автор намагається піднятися до широких філософських узагальнень, підносить постать Сковороди до всесвітнього масштабу: “В ходу його вслухалася Земля І пружно оберталась під ногами”. Емоційно наснаженим є момент прощання Григорія Савича із життям, де підкреслено його прагнення охопити розумом всю безмежність Всесвіту: “І мчала мисль в Коперникове небо Й переступала зоряний поріг”. В цілому триптих попри певні досягнення в освоєнні історичного образу є недосконалим з композиційної точки зору, не є цілісним, створює враження окремих елементів.

Змальовуючи яскраву особистість письменники часто зловживають літературними штампами, ніби працюючи за єдиним зразком, що призводить до значного розходження між реальним образом і його стереотипним відтворенням. За радянських часів ця тенденція посилювалася ідеологічною навантаженістю, ідейно-політичним спрямуванням творів. Так, Григорій Сковорода у поезіях В.Коржа (“Пильнування”), П.Бондарчука (“До істини”) з живого, сповненого складного внутрішнього руху історичного образу перетворився на мислителя, що вболіває за народ і всі надії якого справджуються в радянський час. На фоні цих настанов виділяється трафаретність використаних авторами деталей, які створюють цей образ: “в полотняній мантії”, “турбот торбина” (“Пильнування”), “в латаній свитині”(“До істини”). За цими описами губиться сама особистість Сковороди, він перетворюється на непохитного моралізатора, надлюдину, на

Сурового філософа – Григорія,

Ласкавого суддю – Сковороду.[11,107].

Штучне спрощення образу , шаблонність зумовлюють його канонічність. Відсутність авторської концепції перетворює вірш на римовану ілюстрацію, повторення вже сказаного іншими. Упадає в очі невідповідність пафосу вірша, його високої мети тим засобам, за допомогою яких твориться образ. Нагромадження метафор ( “місив думки”, “мудрість пік”, “ловив життя хвилини”, “зорить Сковорода”) попри наміри автора призводить до комічного ефекту, вражаючи стильовою недоречністю:

Філософ в латаній свитині,

Топтав до істини він путь.[1,108].

Тенденція до ідеологічної насиченості властива й поезії “Сковорода” В.Осадчого. Антиклерикальні виступи Сковороди згідно із радянською традицією трактуються автором як критика релігії взагалі:

Філософи тодішньої доби –

То, переважно, лиш Христа раби.

Ти ж смолоскипом правди палахтів...

Або ще: ...Та істина, що вічна є природа,

Існує поза волею богів. [19,77].

Отже, тут атеїстична наснаженість твору є даниною ідеологічному ладу, за часів якого жив письменник.

Поряд із подібними ілюстративно-пропагандистськими творами в сімдесяті роки з’явилося чимало поезій, позначених новим, нетрадиційним підходом до освоєння образу Сковороди. Так, вдалим експериментом по проникненню в духовний світ філософа, спробою подивитися на оточуючі реалії його очима став поетичний цикл І.Драча. це вже не яскрава ілюстрація, не оцінюючий сторонній погляд і не спроба тлумачення спадщини мислителя. У поезіях циклу зникає межа між душею, розумом, думками й почуттями Григорія Сковороди й автора, вони зливаються у неподільне ціле, відчувають один і той самий біль. Ці твори дійсно вистраждані, виболені автором, а тому вражаюче особистісні, незважаючи на те, що дві поезії є прямими переспівами пісень Сковороди (“Сердечна печера Григорія Варсави Сковороди” – пісня 8, “Час” – пісня 23). Поетичний роздум відбувається на рівні “універсальних морально-етичних категорій”, перевтілення в мислителя здійснюється за рахунок відтворення “ ймовірно притаманного йому способу мислення, темпу і логіки, розсудливої емоційності”[21,57].

Болючі питання, що підіймає автор є актуальними для будь-якого часу, а тому заклик очистити свою душу може бути звернений як до сучасників Сковороди, так і до людей ХХ століття:

Душі своєї володіння

Ти переглянь безжальним оком –

Яке покільчилось насіння?

Погані трави рви жорстоко...[7,228].

Це алегорична проповідь, в якій І.Драч виклав концептуальні моменти етичного вчення Сковороди – відмова від матеріального багатства, засудження гордощів, поверховості в навчанні. Духовна чистота проголошується тут запорукою щастя:

...прекрасні квіти

Пести, охороняй, юначе,

І в квітах будеш ти сивіти,

Сам будеш квіткою неначе.[7,228].

Поетичний експеримент доводить: слово Сковороди витримує випробування часом, його ідеї перегукуються з думками далеких нащадків. І ця світоглядна близькість І.Драча й Г.Сковороди зумовлює непідробну щирість, особистісність поезії “Молитва сліз Григорія Варсави Сковороди». Твір пройнятий невимовним болем, він звучить пристрасним зверненням до вищої сили , проханням людини, яка усвідомлює неможливість очищення всього світу силою своєї душі : “Сліз мені он як бракує” і у своєму розчаруванні шукає втіхи:

Дай мені вод цих у душу,

Хай я цю муку розрушу,

Тугу розтрощу –

Сліз в тебе прошу,

Втіш мене, отче![7,228].

У поезії “Час” звучить заклик діяти, не гаяти ані хвилини. Кожна прожита мить є важливою в житті людини, кожна особистість є цінною для суспільства – ця думка проходить крізь увесь твір. Не можна пробачити навіть однієї прожитої марно хвилини, жодної долі, що не залишила по собі сліду, а значить:

Любий друже, мить наспіла,

Байдики облиш ураз

І сю ж мить берись до діла:

Плине час, і зрине час![7,230].

Останнім акордом циклу є вірш “Сердечна печера Григорія Варсави Сковороди” – надривна молитва, крик душі, в якому утверджується “самовартісність особистості, її безцінна неповторність”[21,58].

Смертельні рани душу мені гнули,

Пекельні біди зашморг затягнули,

Тьма страхом дихала, о лютий люде!

О время люте ![7,229].

І не суттєво, яке саме це “время люте” – ХVІІІ чи ХХ століття , бо завжди кожна людина несе до смерті свій “тяжкий хрест”, молячи про допомогу:

Так на Голгофу я спішу в заклятті,

Де лікар мій і два між нього таті,

Де Іоанн рида при цій годині

При хрестовині.

Господоньку, моя відрадо в горі!

Сприйми слова ці, струєні та хворі,

Даждь зцілення – я ж твого слова пастир,

Не дай пропасти !..[7,229].

На прикладі “Сковородіани” І.Драча можна говорити про художньо-філософське освоєння образу, розширення ідейно-естетичних обріїв поезії, що виступило запереченням літературі , “украй засміченій примітивними світоглядними гаслами і вульгарно-соціологічними формулами смислу життя”[21,59].

У 1976 році Б.Олійник створив цикл поезій “Сковорода і світ”, що був присвячений 250-тій річниці від дня народження митця. Твори були написані зі свідомою метою зобразити Сковороду як особистість світового рівня, видатного представника великої культури, що й зумовило урочисте й піднесене звучання поезій. Образ філософа побудований на контрастах, зіставленні дріб’язкового й величного, матеріального й духовного, так, уже в першому творі циклу психологічний портрет Сковороди вимальовується як протилежність розбещеній суспільній верхівці:

Уже пороги вкрила сивина:

Пішли універсали на підметки.

Уже гоноровита старшина

Клейноди обміняла на маєтки.

...І тепло так і ситно.

От ще тільки,

Аби не той... у чорнім, як шуліка,

Що наступа на рідні мозолі,

Що не дає похрамувати всмак

І на похмілля виспаться в барлозі.

То в глупу ніч сколошкає собак,

То костуром загрима на порозі:

Гей ви, погрязлі в смальці і гульбі,

Ну, раз би чесно глянули на себе:

Як недостойні праведного неба,

Хоч землю не паскудьте по собі!.. [18,36].

Автор наголошує на моральній вищості Сковороди, що виступає уособленням совісті народу, тим мірилом, по якому “вивірятимуть путь нащадки”. У шести віршах циклу простежуються окремі події життя філософа: прощання з рідним селом (“Вихід”), навчання в Києво-Могилянській академії (“Дія”), подорож до Італії (“Рим”). Характерним для цих творів є контрастність образів, поєднання несумісного: “В шкапових чоботях ішов чудний месія”, змалювання поряд матеріального, побутового:

Варили борщ і затірку Чорнухи.

На сонці вигрівалися коти.

Собаки ледь підводили хвости,

Ліниво позираючи на мухи.

а також високого, величного:

Розсунувши плечем малі Чорнухи,

В будуччину ішов Сковорода .[18,37].

Кожна поезія завершується морально-філософським узагальненням, в якому утверджується велич вже не однієї людини, а всього українського народу, бо:

Його мочання – золота криниця.

Я – тільки посланець його коша.

Він ще запросить вас, безсмертні, до світлиці,

О, ви ще взнаєте, яка в нього душа![18,40].

Створюючи образ мислителя автор використав доволі традиційні деталі для його змалювання : “з небагатими саквами припалий пилом дивний пілігрим”, “здійме бриль крислатий”, “сяє... пшеничний бриль довкруг його чола. І золотіє на старій свитині... бджола”. Це , а також свідоме піднесення Сковороди до рівня символу, зумовлює канонізацію образу, перетворення його на нерухомий пам’ятник, що втрачає життєвість, кам’яніє. Хоча це зроблено із благородною метою, в цьому піднесенні важко не відчути “придиху декларативності, яка шириться в літературі 70-х років”[21,63]. Але це не зменшує ідейно-естетичну вартість поезій, їх національно-патріотичний пафос, виразність образу, емоційну наснаженість.

На противагу меморіальним образам, духу пишномовництва, які вже були приречені, у кінці 70-х – на початку 80-х років у літературі сформувалися абсолютно протилежні погляди на освоєння історичних образів та культурних надбань минувшини взагалі. Яскравим прикладом цих нових тенденцій є твір Л.Костенко “Ой ні, ще рано думати про все”. провідним мотивом твору є “несмертельність людського духу, явленого в різних формах, але передовсім – у творчості”[21,63]. Образ Сковороди є наскрізним у поезії , реалізуючись у двох вимірах , у двох протилежних площинах – духовній і матеріальний. Перший – це той дух неспокою, що змушує людину, поета шукати й творити, голос власної душі, який вимагає відповіді:

Минає день, минає день, минає день!

А де ж мій сад божественних пісень?[12,9].

А ще існує той “меморіальний” образ Сковороди, якого завдяки численним прославлянням і піднесенням все ж таки спіймав світ: “Прикипіли ноги до постаменту, хліб у торбі закам’янів. – Біда, - каже Григорій Савич. – Він мене таки спіймав, цей світ...”. Л.Костенко відмовляється від цього усталеного, канонізованого образу, для неї важливішим є живе духовне спілкування з митцем. І не має значення те, що між ними пролягли століття, бо цей естетично-філософський діалог є надчасовим. Вона звільнює мислителя від постаменту, щоб іти разом із ним:

Ніхто не сміє зупинити нас

...Тим часом ми проходимо крізь час.

Він твердо ставить кам’яну стопу.

Йдемо крізь ніч, крізь бурю у степу,

Крізь дощ і сніг, дебати і дебюти.

Ми є тому, що нас не може бути.[12,10].

Останні рядки – сміливий виклик стереотипності, хрестоматійній трафаретності. Діалог з філософом, у який вступає автор – не “мовно стилістичний, а надрядковий, змістовний, зі значенням, яке несе в собі сам образ”[21,65]. Образ Сковороди не принижується, не редукується, але позбавляється штучної нерухомості, стає доступним для духовного діалогу.

Аналіз поетичних творів 70-80-х років показав, що освоєння історичного образу проходило різними шляхами, а твори, що зображували постать Сковороди мали різну художню вартість. Так, у цей час з’явилося чимало поезій ілюстративно-популяризаторського характеру, які не внесли чогось суттєво нового в питанні створення образу мислителя в художній літературі. Але окремі твори відзначалися глибокою психологічною проникливістю, перевтіленням в образ ( цикл поезій І.Драча). значним досягненням поетичної Сковородіани є підняття художнього осмислення образу до рівня над текстуального діалогу, поряд із традиційними історико-біографічним й художньо-філософським шляхами його освоєння( поезія Л.Костенко). Очевидним є те, що загальні літературні тенденції зумовлюють напрями осмислення культурних надбань минулого, втілення конкретного історичного образу.

Висновки


Аналіз поетичних і прозових творів української літератури 70-80-х років ХХ століття, у яких було створено образ видатного філософа і письменника Григорія Савича Сковороди, дає змогу зробити певні висновки. Цей період у мистецтві характеризується посиленою увагою до життя і творчості українського мислителя, що було зумовлено загальними закономірностями розвитку літератури, зверненням до духовних надбань українського народу, а також інтересом усього суспільства до цієї непересічної особистості напередодні 250-річного ювілею митця.

Освоєння конкретного історичного образу відбувалося різними шляхами, які є свідченням основних літературних тенденцій тієї доби. Так, у контексті загального розвитку історико-біографічної прози з’явилися численні повісті й романи про Г.С.Сковороду. Деякі з них мали відверто ілюстративно-популяризаторський характер(твір І.Ільєнка “Основ’янська повість”, фрагмент з роману В.Чередниченко “Молодість Григорія Сковороди”). Інші прозові твори були дійсно кроком уперед в осмисленні особистості Сковороди, його ролі в духовному розвитку нашого народу, їх автори створили цілісний художній образ митця, розкрили концептуальні положення його філософії. Так, найзначнішою спробою осягнути цей феномен української культури стало колективне дослідження “Григорій Сковорода” І.Драча , С.Кримського та М.Поповича .

У поезії цього періоду поряд із відмираючими тенденціями до ідеологічно-політичного трактування образу Сковороди, які проявилися у творах В.Коржа, П.Бондарчука, беззмістовного переспівування відомих фактів, створення поетичних ілюстрацій, а також орнаментування творів славетними іменами, що слабо пов’язувалися із ідейно-тематичним змістом поезій, спостерігалися нові, оригінальні шляхи освоєння культурної спадщини. Яскравим прикладом подібного альтернативного підходу є вірш Л.Костенко “Ой ні, ще рано думати про все”, в якому відбувається відхід від традиційної для радянських часів канонізації видатної людини, а освоєння історичного образу проходить на рівні духовного діалогу.

Отже, для літературного процесу досліджуваного періоду образ Григорія Сковороди був надзвичайно актуальним, існувала значна кількість підходів до його трактування, з’явилися нові твори про українського мислителя, що мали неоднакову художньо-естетичну вартість. Велике значення при цьому мав культурно-естетичний авторитет образу Сковороди, його вагомість для національної духовності, пафосна символічність, що зумовлює неможливість остаточного його пізнання. З цього погляду українська поетична й прозова сковородіана в загальному плані осмислення вітчизняної духовної спадщини має значні перспективи. Аналіз творів показує динаміку духовно-інтелектуального освоєння образу письменника й мислителя, що збагачується новими рисами та ідеями, привнесеними часом, культурним розвитком суспільства.

Література


1.Бондарчук П. До істини // Донбас. – 1972. - №6. – С.107.

2.Бушмин А.С. Преемственность в развитии литературы. – Л.,1978. – 223с.

3.Вербицька Є. Нове про Г.С.Сковороду // Прапор. – 1971. - №6. – С.86-88.

4.Галич О. Духовна естафета поколінь// Прапор. – 1982. - №4. – С.109-114.

5.Геник-Березовська З. Григорій Сковорода: образ художній і справжній// Слово і час. – 1995. - №3. – С.61-68.

6.Дацюк О.О. Особливості жанрової еволюції сучасної художньої біографії: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.06. – Рівне,1997. – 16с.

7.Драч І.Ф. Вибрані твори: В 2 т. – К.,1986. – Т.1. – С.228-230.

8.Драч І.Ф., Кримський С.Б., Попович М.В. Григорій Сковорода: Біогр. повість – К.,1984. – 214с.

9.Ільєнко І. Основ’янська повість // Прапор. – 1972. - №9. – С.86-108; №10. – С.98-109; №11. – С.89-100.

10.Компан О. На шляху у світове та вічне// Вітчизна. – 1984. - №11. – С.181-188.

11.Корж В. Пильнування // Донбас. – 1976. - №6. – С.107.

12.Костенко Л. Сад нетанучих скульптур. – К.,1987. – С.9-10.

13.Марценюк С. Він будив свідомість народу // Людина і світ. – 1984. - №12. – С.53.

14.Мельничук Б.І. Проблема історичної та художньої правди в українській історико-біографічній літературі (Від початків до сьогодення): Автореф. дис. докт. філол. наук: 10.01.01. – Львів,1997. – 43с.

15.Михайлов А. Страницы жизни // Октябрь. – 1981. - №10. – С.196-201.

16.Моренець В. На відстані серця: літ.-критичні нариси, есе. – К.,1986. –240с.

17.Моренець В.П. Робота сумління (Про людинознавчу функцію сучасної української поезії) // Радянське літературознавство. – 1986. - №5. – С.10-20.

18.Олійник Б.І. Вибрані твори в 2-х т. – К.,1985. – т.2. – С.35-41.

19.Осадчий В. Сковорода // Дніпро. – 1972. - №8. – С.77.

20.Пільгук І. Дуби шумлять. – К.,1990. – 576с.

21.Пінчук Т.С. Григорій Сковорода і наш час. – Луганськ,1996. – 73с.

22.Пінчук Т.С. Штрихи до поетичного портрета Григорія Сковороди // Радянське літературознавство. – 1988. - №2. – С.65-68.

23.Радецька М.М. Григорій Сковорода в історико-біографічній прозі // Українське літературознавство. – Львів,1982. – Вип.39. – С.77-85.

24.Славинський М. Освідчення в любові (Поезія останніх років: тенденції, проблеми, перспективи) // Література і сучасність: Літ.-критичні статті. – К.,1987. – Вип.20. – 216с.

25.Тельнюк С. Мить: Вірші, балади, поеми. – К.,1985. – С.125-126.

26.Тельнюк С. Світ і його ловив // Дніпро. – 1972. - №8. – С.78.

27. “Хлюпни нам, море, свіжі лави...” Молода поезія: соціальна зрілість, громадянська активність // Київ. – 1985. - №2. – С.132-139.

28.Ходорківський І.Д. Образ митця: Огляд іст.-біографічних творів про письменників. – К.,1985. – 137с.

29.Чередниченко В. Молодість Григорія Сковороди // Прапор. – 1971. - №6. – С.64-75.

30.Черняк А.М. Образ Григорія Сковороди в художній літературі // Українська мова та література в школі. – 1981. - №12. – С.7-10.

31.Шевчук В. Дорога в тисячу років: роздуми, статті, есе. – К.,1990. – 411с.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: