Зарубіжна література
16. Тема мужності і нездоланності Старий і море
Традиційно "Старий і море" сприймається як гімн мужності людини, її волі й силі. Отже, тема героїзму також присутня в цьому творі. Тріумф над знищуючими негараздами є суттю героїзму. Е.Хемінгуей бачить героїзм на зразок сізіфової праці: вимагається безупинна робота для досягнення ефемерної кінцівки. Герой з честю та достоїнством представ перед негараздами, таким чином, Е.Хемінгуей робить неостоїчний наголос на самовладанні людини. Сантьяго говорить: "Людина не для того створена, щоб терпіти поразки. Людина може бути знищена, але перемогти її неможливо".
Підтвердження цьому можна спостерегти й у роздумах старого над черепахами. "Більшість людей безсердечно ставляться до черепах, адже черепашаче серце б’ється ще довго після того, як тварину вбили й розрізали на шматки. "Але і мене – думав старий, - таке ж серце..." Ототожнення свого серця з черепашачим звучить як ідея непереможності.
Героїзм невід’ємно пов’язаний з темою мужності в даному творі. Бути людиною – це значить поводити себе з честю та достоїнством: не поступатися стражданням, приймати все без нарікань і, що найважливіше, виявляти максимум самовладання.
Незважаючи на всі страждання, які перетерпів старий, на всі невдачі, які його спіткали, головний герой повісті врешті-решт залишається непереможеним, з почуттям власної гідності. Про це свідчить і розмова з Марліном, коли старий повернувся лише з однією головою риби, і завершальна фраза твору: "Старому снилися леви." Знову виникає символ сили й молодості, який з’являвся у підсвідомості Сантьяго двічі до цього. Вірний хемінгуеївській формулі героїзму, Сантьяго зі всіма випробуваннями та негараздами залишається з такою ж невдалою, але непереможеною душею, як і раніше.
17. Тема наступності поколінь "Старий і море"
Маноліно є духовним спадкоємцем старого Сантьяго, уособленням наступного покоління незламних духом: "Ви можете навчити мене всього ".
У річищі такого підходу до системи образів старий Сантьяго набуває значення усього людства, а хлопчик Маноліно уособлює молоду непоборну генерацію, яка успадкувала заповіти своїх духовних вчителів.
Старий символізує людський досвід і разом із тим його обмеженість. Поруч із старим рибалкою автор змальовує маленького хлопчика, який вчиться, переймає досвід у старого. Та коли старому рибалці не таланить, батьки забороняють хлопчику виходити з ним у море. У двобої з рибою старому дуже потрібна допомога, і він шкодує, що поруч нема хлопчика, та розуміє, що це закономірно.
Стосунки між Сантьяго й Маноліном можуть бути висловлені одним реченням: "Старий навчив хлопця рибачити, і хлопець його любив." Однак, не зважаючи на явну ієрархію відносин між ними (учитель-учень), Сантьяго наголошує на рівності з хлопцем: "Як рибалка рибалці", і "Ти вже дорослий чоловік". Знову проступає тема єдності, тепер уже єдність людських душ.
Однак автор застосовує іронію при інверсії ролей між батьківським ставленням Сантьяго й учнівством Маноліна. В той час, як Сантьяго піклується про Маноліна в морі, навчаючи рибалити, Манолін піклується про старого на суші, впевнюючись, чи він їв. Подібна інверсія робить Сантьяго знову молодим, готовим отримувати мудрі повчання.
18. Тема сенсу життя в Е.Хемінгуея "Старий і море"
Надалі в творі, знову ж таки вустами Сантьяго, Е.Хемінгуей проводить паралель між циклом людського віку й природою. Певній частині дня і певній порі року відповідає певний проміжок людського існування. Зображувані події відбуваються у вересні - осені, або ж заході життя. Старий зауважує, що вранішнє сонце завжди спричиняло біль його очам, а ввечері він міг дивитися на сонце не кліпаючи: в той час, як людині важко знайти свій шлях у молодості (ранок), все стає набагато простішим, коли настає старість (вечір).
Роздуми автора про людське життя та його сенс прослідковуються і в монологах старого, звернутих до самого себе. Алегоричний заклик Сантьяго "тепер час думати тільки про одне. Про те, для чого я народився" звучить як звернення Е.Хемінгуея до самого себе. За життя він неодноразово повторював, що живе на землі для того, щоб писати.
Традиційно "Старий і море" сприймається як гімн мужності людини, її волі й силі. Отже, тема героїзму також присутня в цьому творі. Тріумф над знищуючими негараздами є суттю героїзму. Е.Хемінгуей бачить героїзм на зразок сізіфової праці: вимагається безупинна робота для досягнення ефемерної кінцівки. Герой з честю та достоїнством представ перед негараздами, таким чином, Е.Хемінгуей робить неостоїчний наголос на самовладанні людини. Сантьяго говорить: "Людина не для того створена, щоб терпіти поразки. Людина може бути знищена, але перемогти її неможливо".
Підтвердження цьому можна спостерегти й у роздумах старого над черепахами. "Більшість людей безсердечно ставляться до черепах, адже черепашаче серце б'ється ще довго після того, як тварину вбили й розрізали на шматки. "Але і мене - думав старий, - таке ж серце..." Ототожнення свого серця з черепашачим звучить як ідея непереможності.
Тема смерті, або ж знищення, у творі виражена вічним законом: треба або вбивати, або бути вбитим. За Хемінгуейем - смерть неминуча, однак як люди, так і тварини відмовляються віддатися у її владу. Е.Хемінгуей і сам жив за принципом: "Кожному призначено бути воїном, і кожному призначено померти, але лише боягузи помирають дарма. Я завжди вірив, що найперший обов'язок чоловіка - подолання страху."
19. Тема людина і природа в Е.Хемінгуея "Старий і море"
Весь твір наскрізно пронизаний темою єдності. При чому різних за своєю природою. Наприклад, єдність природи й людини. Е.Хемінгуей багато часу відводить на змалювання поєднання між головним героєм повісті старим Сантьяго та навколишнім середовищем: риби, птахи, зорі – усі вони його брати або ж друзі. Елементи, які очевидно суперечать одне одному, показані як аспекти єдиного цілого: море і лагідне, і жорстоке; жіночого і чоловічого роду; акула і благородна і хижа. Передумова єдності в повісті допомагає Сантьяго в його великій трагедії. Для старого успіх і поразка – два рівнозначні аспекти одного і того ж існування. Це тимчасові форми, які в залежності від примх долі з’являються або зникають, не впливаючи на його єдність із природою. Оскільки він сконцентровує увагу на цій єдності і бачить себе скоріш частиною природи, а не зовнішнім антагоністом, який з нею змагається, він не може бути переможений будь-якими неприємностями, які його спіткають.
Він жаліє тендітних морських ластівок, які залітали далеко в море за поживою і майже ніколи її не мали. Старий рибалка "подумки називав море lа mar, як кажуть іспанською ті, хто його любить". Часто море було для людини суперником, іноді морогом. "Та старий завжди думав про море, як про жінку, про живу істоту, що може й подарувати велику ласку, і позбавити її, а коли чинить щось лихе чи нерозважне, то лише тому, що така вже її вдача". Море для Сантьяго було зрозумілим і рідним, він читав його, як книгу: птах-фрегат вказував на скупчення риб, летюча рибина — на зграю стрімкої макрелі.
Він бачив черепах, які заплющували очі й поїдали медуз разом із отруйними щупальцями. Він жалів тих черепах, бо більшість людей не мали жалю до цих істот. Старий думав: "Адже і в мене таке саме серце, та й ноги-руки подібні до їхніх".
"Добре, що нам не доводиться полювати на зорі", — міркував Сантьяго. "А що коли б людині щодня треба було вбивати місяць? - подумав старий. - І місяць тікав би від неї. Або коли б вона мусила щодня гнатися за сонцем, щоб убити його? Але ми ще не такі безталанні", — розважив він. Старий рибалка ловить рибу, щоб прожити. Йому не приходить думка вбивати живих істот заради розваги. Він жаліє навіть ту останню свою здобич, велетенську меч-рибу, яка так довго мучила його, поважає її за спритність, силу і благородство. Самотня людина віч-на-віч з матір'ю-природою відчуває свою невіддільність від природи, її непереможну силу.
Повість-притча "Старий і море" — це гімн єдності людини і природи, любові до всього живого.
20. Еволюція поглядів Генрі Бреслі
У романі "Прощавай, зброє!" питання про скалічені війною людські душі та долі "втраченого покоління" ставиться ширше. Війна тут — дещо більше, ніж стихійне" лихо, поява "втраченого покоління" пояснюється соціальними причинами, але не зводиться до них. Герой роману, Генрі, спочатку переповнений патріотизмом, фронтові події відкривають йому очі на те, що красиві розмови насправді прикривають масове вбивство, цілі якого дуже далекі від ідеалів справедливості, а безглуздість не має меж. Він розмірковує: "...нічого священного я не побачив, і те, що вважали славетним, не заслуговувало на славу, і жертви дуже нагадували чикагські бойні, лише м'ясо тут просто заривали в землю". Він наважується на протест і кидає зброю, а це знов не вихід, а крок до нової трагедії... Кожен вчинок героя випливає з попередніх обставин, і, в свою чергу, стає підставою його подальших дій. Досліджуються не окремі причини — причини причин.
21. Символіка в Е.Хемінгуея "Старий і море"
Досить символічними є сни старого. Тричі йому сняться леви. Вперше він бачить їх уві сні перед своїм виходом в море, другий раз, коли спить в своєму човні в середині свого двобою з марліном, і втретє – уже наприкінці повісті. Перший сон, де він бачить узбережжя Африки та левів, звертає увагу на особисте життя Сантьяго, іспанця з Канарських островів. Сантьяго – це іспанських варіант імені Джеймс, покровителя Іспанії. Як і Сантьяго, св.Джеймс був рибалкою до того, як був покликаний Христом. Подібна паралель певною мірою відкидає релігійну тінь на образ Сантьяго та його подальшу боротьбу. Св.Джеймс також покровительствує тим, хто бореться за привнесення цінностей у Новий світ. Певним чином, Сантьяго також може виступати носієм героїчних цінностей, що треба показати Новому світові.
Представлення жіночого начала в образі моря, яке протиставляється чоловічому, характеризується примхами, непостійністю і повною відсутністю самовладання: "Старий думав про море як про жінку, яка дарує великі милості, або ж відмовляє в них, а якщо і дозволить собі необдумані або недобрі вчинки, - що поробиш, така вже в неї природа." Але люди ставлять до моря і в чоловічому роді, коли вони вбачають у ньому ворога або ж суперника. "Часом ті, хто його [море] любить, говорять про нього погано, але завжди як про жінку, в жіночому роді. Рибалки, які дещо молодші,... називають море el mar, тобто в чоловічому роді. Вони говорять про нього, як про простір, як про суперника, а іноді навіть як про ворога."
Крім великої кількості тем, наявних у творі, критики знаходить символічне значення багатьох образів, певних сцен повісті. (Деякі з них були розглянуті вище). Їх читають по-різному: як християнську алегорію, ніцшеанську притчу про подолання, фрейдиську мрію про здійснення бажання Едипа, гуманістичну сагу тріумфу перед лицем безглуздостей. Хоча сам автор висловлюється так: "Немає ніякого символізму. Море – це море. Старий – це старий. Хлопчик – хлопчик, і риба – це риба. Акули – це акули, не краще і не гірше. Весь символізм, про який говорять люди – це безглуздя. За цим стоїть те, що ти бачиш за цим, коли маєш певні знання."
22. Роль і функція 1 глави у розкритті теми світової війни "Прощавай зброє"
Наприкінці літа того року ми квартирували в селі, у будинку, з якого ген за річкою та розлогою рівниною видно було гори. У річці громадилось каміння, сухе й біле проти сонця, і вода струміла між ним бистра, прозора й голуба. Дорогою повз будинок проходило військо, і курява, яку воно збивало, припорошувала віти дерев. Та й стовбури дерев були геть запорошені, і падолист того року почався рано, і ми бачили, як дорогою іде військо, як здіймається за ним курява, як спадає листя від подувів вітру, як проходять солдати і врешті на голій білястій дорозі лишається тільки опале листя.
Рівнина була зелена й родюча, з рясними садами, а гори за рівниною — темні та голі. В горах точилися бої, і вночі ми бачили спалахи гарматних пострілів. У темряві вони скидалися на зірниці, але ночі були холоднуваті, і ніщо не віщувало близької грози.
Часом ми чули потемки, як за вікнами йде військо і тягачі везуть важкі гармати. Ночами рух на дорогах жвавішав: тяглись вервечки мулів, нав'ючених обабіч сідел ящиками з боєприпасів, у кузовах сірих ваговозів їхали солдати; інші машини, що посувалися повільніш, везли накриті брезентом вантажі. Тягачі з важкими гарматами проходили й удень; довгі дула гармат були обкладені зеленим гіллям, і зверху на тягачах теж зеленіло рясне гілля та виноградні лози. Як поглянути через долину на північ, було видно каштановий гай, а за ним — ще одну гору по цей бік річки. За ту гору також точилися бої, але намарне; а восени, як полили дощі, листя з каштанів геть поспадало, віти оголились і стовбури пфочорніли від вологи. Виноградники теж стояли поріділі й голі, і все довкола було по-осінньому вогке, похмуре й неживе.
Над річкою клубочилися тумани, верхів'я гори оповивали хмари, а на дорогах ваговози розляпували болото, і солдати в плащах ішли забрьохані й мокрі; гвинтівки їхні теж були мокрі, а під плащами, приторочені спереду до пояса, стовбурчились по дві шкіряні патронні сумки — важкі сірі шкіряні сумки, напаковані обоймами довгих і тонких патронів калібру 6,5 мм, — вони віддимали плащі, й солдати брели дорогою, немов жінки на шостому місяці вагітності.
Траплялися й невеличкі сірі легкові машини, що їхали дуже швидко; спереду, поруч водія, звичайно сидів офіцер, і на задньому сидінні теж офіцери.
Ті машини розляпували болото ще дужче, ніж ваговози, і коли один з офіцерів позаду був малий на зріст і сидів між двома генералами, — такий малий, що ви не бачили його обличчя, а тільки верх кашкета й вузькі плечі,— і коли машина їхала особливо швидко, то, можливо, був король. Він жив в Удіне й мало не щодня виїздив цією дорогою до фронту побачити, як там ведеться,— а велося дуже кепсько.
На початку зими дощі полили не вщухаючи, а з дощами прийшла холера. Та її скоро перепинили, і зрештою у війську від неї померло всього сім тисяч чоловік.
23. Жанрова специфіка, образ Е.Хемінгуея "Старий і море"
Повість "Старий і море" є одним з останніх завершених творів цього письменника, своєрідним підсумком творчості й свого роду вершиною його роздумів про сенс життя. За своєю стилістикою і образним стилем повість "Старий і море" близька до літературного жанру притчі, яка будується на алегоріях і передбачає деяку моральну науку. Багато критиків так і прийняли її як притчу і спробували тлумачити усю історію старого як символічне зображення боротьби добра і зла, боротьби людини з роком.
Образ старого Сантьяго водночас є образом звичайного бідного рибалки й образом певної системи моральних цінностей, до якої виявляється байдужим сучасний світ.
Образ старого Сантьяго безперечно, представляє самого Е.Хемінгуея. В цей образ автор вклав усе те найкраще, щоб він хотів бачити в кожній людині. Роздуми Сантьяго над буттям – це бачення світу Е.Хемінгуейем.
Як і Сантьяго, Е.Хемінгуей самотня людина. Однак, тої самотності, яка властива героям ранніх творів автора, в даній повісті не прослідковуються. Сантьяго не почуває себе самотнім, оскільки весь час згадує про хлопчика, який чекає на нього в селищі. Для старого він навіть більше, ніж рідня, оскільки Манолін – майбутній рибалка, якому Сантьяго передасть всі секрети своєї професії. Також старий оточений симпатією й інших мешканців селища, таких самих рибалок, як і він сам.
24. Міфологічний підтекст у романі "Кентавр" Дж. Апдайка
Міф про Хірона винесено в епіграф до роману. І хоча за кількістю сторінок міфічне посідає дуже скромне місце у книзі, за значенням воно від неї невід’ємне і без нього сутність її розпливалась би. Джон Апдайк звертається до грецької міфології.
Здається, в цьому романі все переплуталося: Джордж Колдуелл обертається на кентавра Хірона, його син Пітер уявляє себе Прометеєм, прикутим до скелі.
Викладачка фізкультури Віра Гаммел постає в образі звабливої Венери. А товстий, спітнілий директор школи Зіммерман здається всевладним Зевсом-громовержцем… А щоб не залишалося жодних сумнівів щодо значення міфології в цьому романі, автор додає до нього словник міфологічних імен і образів, в ньому використаних, і пояснює, що кожна з діючих осіб відповідає якомусь із стародавніх богів чи героїв… Апдайк підкреслює героїчну сутність міфічних персонажів, які жили в "золоту добу" людства.
Сам Апдайк вважає міфологію найважливішим чинником роману. Міф допомагає звеличити героя, вивести його у широкий світ, нерозривно зв’язати з людством, виявити в ньому все краще, чого не можна побачити у сірій безбарвній повсякденності.
Словом, міф допомагає виявити романтичну сутність героя і показати, що в тій розбіжності між людиною і суспільством, через яку життя таке трагічне, винно суспільство, а не людина.
Як пояснює сам письменник, роблячи Колдуелла кентавром, він мав на увазі, що "людина мисляча, яка задумується над духовним боком життя в цьому брутальному, матеріалістичному, реалному світі, вже напівбог. Образ напівлюдини-напівконя допомагає мені протиставити реальності, певний вищий світ натхнення і добра".
25. Проблематика "Над прірвою в житті"
Повість Селінджера із непростою тематикою, що наповнена складною символікою, тонкими ледь помітними мотивами, де ліризм оповіді поєднується з гумором, від сумного стилю він різко переходить до радісного і навпаки, де складна й багатогранна система образів, тонкий психологізм у зображенні внутрішнього світу головного героя та його відношень до інших персонажів.
Він використав прийоми, якими користувався раніше, твір виявився дуже концентрованим і насиченим різними художніми засобами, з дуже багатогранним змістом. У ранніх оповіданнях можна знайти основні мотиви, що вийдуть на перший план у повісті, прототипи характерів, дрібні деталі, що несуть в собі глибоке значення і символіку.
У даній розвідці основна увага звертається на імена головних персонажів, їх тісний зв’язок з їх характером та їх роллю у творі. Імена більшості героїв значущі, дані не просто так, вони несуть у собі прихований зміст, що дозволяє краще зрозуміти персонажа, тому не слід залишати їх поза увагою, вивчаючи чи просто читаючи цей твір.
Голден Колфілд головний персонаж твору, з ним пов’язаний весь сюжет повісті, оцінка інших героїв, їх характеристика дається у його суб’єктивній оцінці. Основні теми твору - тема подорослішання, складного моменту переходу у світ дорослих, крах ілюзій і ідеалів з цим пов’язаний, та тема конфлікту з дійсністю, що випливає з попередньої - дуже прекрасно показані за допомогою цього неординарного підлітка, з його своєрідними поглядами, з його хворобливою і, здається, незвичною, психікою.
Здається Селінджеру вдалося вловити й описати той складний внутрішній світ підлітка, з його прагненнями і пориваннями, часто не зрозумілими самому собі, з дитячою наївністю і неприйняттям законів старших. Цей незвичайний персонаж виявився насправді реальним прототипів, мільйонів підлітків
У повісті поставлено проблему людського спілкування, співвідношення індивіда і суспільства, зроблена спроба пояснити самотність добрих людей в суспільстві. Холден не приймає світ дорослих за його снобізм і фальш. До чого прийде Холден - невідомо. Книга закінчується словами героя: "Знаю тільки, що мені якось не вистачає тих, про кого я розповідаю".
26. Проблематика "Чорний принц"
Письменниця бачить і сміливо показує пороки сучасного англійського буржуазного суспільства. Порочне середовище перекручує почуття людей; любов як найсильніша людська пристрасть виявляє в цих умовах такі капризи, проявляється в такій "грі випадковостей", що представляється якоюсь фатальною силою, що переслідує свою безпорадну жертву. У цьому хаосі жорстоких випадковостей тільки платонівська ідея блага-добра, як і раніше є єдиною надією на збереження гуманності.
У романі "Чорний принц", гра випадковостей у житті письменника Бредлі Пірсона не тільки заважає йому здійснити своє прагнення поїхати в таке місце, де б він на самоті міг спокійно творити - писати новий роман, але, більш того , ця гра випадковостей втягує його в складні стосунки з родиною письменника Арнольда Баффіна, які врешті-решт завершуються трагедією; невинного Бредлі Пірсона звинувачують у вбивстві Арнольда Баффіна, засуджують на тюремне ув'язнення, прирікають на смерть у в'язниці. Рейчел з ревнощів вбила свого чоловіка, але на суді говорить про те, що вбивцею був Бредлі Пірсон. Кохання у цьому романі показано як фатальна пристрасть, як таємничий афект, як "чорний ерос", який несподівано опановує душею і тілом людини і змушує її робити дивні вчинки. Немолодий вже Бредлі Пірсон закохався в юну дочку Баффіна-Джуліан. Їх щастю противиться Арнольд, який домагається їх розриву.
Гуманістичний зміст роману - не тільки у вираженні ідеалу добра, але і в темі творчої праці. Ідея добра зливається з ідеєю духовної сили творчості. Трагедія Бредлі Пірсона - це також і трагедія митця. Він відноситься до письменницької праці як до святої справи, воно становить сенс його життя, і він створює справжні художні твори, не думаючи про винагороду, про життєву суєту. Бредлі Пірсон, справжній творець духовних цінностей, протистоїть іншому письменникові - Арнольду Баффіна, який, профануючи мистецтво, публікує незліченні ремісничі вироби на потребу обивателю і заради свого успіху в суспільстві.
Важливу роль у романі відіграє символічний образ "чорного принца". Це і тема Гамлета, що втілює серйозні філософські роздуми про похмурі сторони буття, це і тема "чорного еросу", який цілком підпорядковує собі емоції і розум людини, це і тема неминущого значення справжнього мистецтва, що виникає на основі складної життєвої боротьби і людських страждань. Сам текст роману "Чорний принц" представлений Айріс Мердок як рукописи, створеної Бредлі Пірсоном у в'язниці і виданій вже після його смерті. На думку Мердок, трагічне життя творця стало запорукою справжньої художньої цінності твору.
27. Філософсько-естетичні засади постмодернізму
Світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття XX ст. приходить на зміну модернізмові. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.
Вперше термін "постмодернізм" згадується у 1917 p., але поширився він лише наприкінці 1960-х pp. спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі — у літературі та малярстві (поп-арт, оп-арт, "новий реалізм", гепенінг та ін.).
Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію.. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з'являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття. Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії. Митець має справу не з "чистим" матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування.
Визначальні риси постмодернізму:
- культ незалежної особистості;
- потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;
- прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;
- бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;
- використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;
- зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);
- суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;
- сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;
- запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях;
- як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача;
- іронічність та пародійність.
В американському постмодернізмі традиційні форми і мотиви трансформуються не в результаті природної еволюції, а внаслідок домінування концепції загального хаосу і розпаду. У творах цих постмодерністів зображена неймовірна суміш часів, культур, мов, реальних фактів і вимислу; сучасність сусідить з традиціями шекспірівської драми, Просвітництва, романтизму, реалізму. При цьому все втрачає ідентичність, змішується, переходить одне в інше, пародіюється, знижується до фарсу. Фактично зникає різниця "свого" і "чужого" тексту, планів сьогодення і минулого. Загальний для постмодернізму принцип пародії приймає в американському постмодернізмі форму пародіювання філософських теорій, перш за все Сартра, Юнга, Фрейда.
На думку багатьох дослідників, для постмодерністської парадигми характерне навмисне руйнування традиційних уявлень про цілісність, стрункості, закінченості естетичних систем, розмивання всіх стабільних естетичних категорій, відмова від табу і кордонів. Тим