Xreferat.com » Рефераты по зарубежной литературе » Художня своєрідність роману Ю. Мушкетика "Гайдамаки"

Художня своєрідність роману Ю. Мушкетика "Гайдамаки"

однодумцями, у коханні. Максим поступово приходить до усвідомлення того, що він узяв на себе велику відповідальність за народ, який повірив йому, пішов за ним у вир боротьби. Нестримний історичний потік – це енергійна, жива стихія, і Залізняк, мов сконденсована міць цієї стихії, у ньому неначе згустилися століття народного стогону, зойку й бунту. І віки любові.

Цікаво, що Мушкетик не показує втечі Залізняка з-під варти, а лише натякає на це в останньому розділу роману. В епілозі твору із розмови Миколи з дідом Мусієм дізнаємося, що Максим воює десь на Дону, бо, за словами діда, "немає таких кайданів, які б не розбив Максим" [10, 80].

Новаторство Ю. Мушкетика – в акцентації на людинознавчих, психологічних первенях у засобах конструювання образу видатної історичної особистості, у наданні йому політичного загостреного звучання, нового ідейного забарвлення, в поєднанні історичного із загальнолюдським. Не позбавлений роман Ю.Мушкетика і рис неоромантизму, у ньому історичні факти, офіційні свідчення тісно переплітаються з елементами пригодницькими, які, однак, не виходять за межі вірогідного.

Майже паралельно з сюжетною лінією Залізняка романіст розгортає сюжетну канву, пов’язану з образом Івана Гонти. Змальовуючи цю історично загадкову постать, автор веде з читачем діалог про волю і рабство, джерела добра і зла, про життя, ідеологічно детерміноване, й життя, не заангажоване, про проблеми особистості і народу. Саме на цьому образі, на мою думку, найбільше позначилася діалектико-синтезуюча манера художнього стилю Мушкетика. Можливо, саме з Гонти починається розробка романістом надзвичайно складної проблеми морального сумління, яка з часом посяде одне з чільних місць у його творчості [54, 22].

Однією з визначних ознак роману "Гайдамаки" є те, що гострота фабули у ньому підпорядковується ідеї розкриття характеру, в дії, із заглибленням в індивідуальну психологію героя. Чи не найліпше ця ознака твору реалізується саме в образі Гонти. Проведена письменником лінія особистих взаємин "злидарських отаманів" Залізняка і Гонти переконує у тому, що це люди – одержимі духом, великі своїми помислами. Саме через ці образи письменник виносить на суд читача багатий історично-інформаційний матеріал, сентенції загально етичного смислу, порушує проблему побратимства, яке у часи тоталітарного пригнічення особистості й нації набувало підкреслено злободенного звучання.

Залізняк та Гонта дали змогу авторові розвинути міркування узагальнено-філософського звучання: про державу і владу, тимчасове й невмируще, творення й руйнацію. Та найважливішим, на наш погляд, є те, що романіст показав, як очолене Залізняком і Гонтою повстання справді переросло у національно – визвольну революцію. Ідейним підґрунтям якої стала національна ідея з її провідним компонентом – засадою української державності [55, 111].

Моральні уроки історичних романів Ю.Мушкетика зводяться до утвердження простих, зрештою, істин. Не претендує на абсолютну новизну, скажімо, думка про те, що будь-яке добре діло, навіть і наймасштабніше, починається з доброї людини, або висновок про необхідність активного гарту душі на громадські якості. Але письменник, мовби повертаючи свого читача до джерел багатовікового морального досвіду, заново відкриває, який складний шлях проходить людина, людство до осягнення набутих колись-то "нематеріальних" цінностей. Цю вартість кожне покоління має усвідомити самостійно. З цієї сьогоднішньої необхідності й бере початок потреби уважніше глянути в минуле, самовизначитись у потоці часу. Адже пізнати щось у минулому – це краще збагнути й себе самого, що одвіку вважалося найскладнішим.

Не виключено, що робота над історичними творами загострила в письменника відчуття морально – духовної спадкоємності, й він цілком звертався до досвіду свого покоління, до подій, що нині вже стають новітньою історією [48, 125].

Ґрунтовні знання історії власного народу, а так само всезагальної, він являє у багатьох своїх творах, а пристрасть до поглибленого вивчення так званих "білих плям" увінчуються все новими творами, кожен із яких збагачує наші уявлення про історичні події та історичні постаті. Юрій Мушкетик володіє щасливою властивістю поєднувати методику пошуку новизни життєвого матеріалу із відтворенням самого процесу дослідження явища. Він вводить читача у свята святих письменника – у свою творчу лабораторію. З неймовірною відвертістю і щирістю ділиться він із читачем надзвичайно складним, болісним, драматичним, що часто набуває трагічних виявів, процесом пошуку першоджерел, які мали б висвітити істину правду про події, що в історію увійшли під означенням Гайдамаччина, Коліївщина. Писали про ті події до Юрія Мушкетика, писали й після виходу в світ його "Гайдамаків", та нікому не вдавалося так глибоко осмислити історичні події [56, 77].

У творах, основа сюжету яких базується на ґрунті реального буття, Юрій Мушкетик розкривається як вдумливий аналітик, що уміє проникати в суть фактів і явищ робити широкі узагальнення. Якщо уважно вчитатися у твори Юрія Мушкетика, то у них знайдемо реальні прикмети новаторства, елементи модерну, пошуки свіжих прийомів, оригінальних фабул, у яких не завжди можна провести чітку лінію між традиційними засобами і новітніми, сучасними. І це не створює враження стильової еклектики, бо письменник володіє художницьким смаком, чуттям міри і доцільності. Перевага Ю.Мушкетика полягає в тому що він мислить глобально, осягає проблеми загальнолюдські, звісно ж під кутом зору художника слова.

Доробок Юрія Мушкетика багатий і розмаїтий. Об’єктивно вся творчість його присвячена історії – і в тих романах і повістях, сюжет яких зітканий з давніх і прадавніх подій, а в центрі оповіді стоять реальні історичні постаті, і тоді, коли твори присвячені сьогоденню, адже по справедливості вони сприймаються як художній літопис нової доби. До того ж літопис правдивий, позбавлений як рожевого забарвлення, так і дьогтю. Творча манера відзначається тією особливістю, що базуючись на багатому досвіді класичної реалістичної школи, активно, але тактовно, зі смаком збагачується сучасною лексикою, не претендуючи на претенціозну вишуканість і уникаючи архаїчності [4, 155]. Майстерність його виявляється не у зовнішніх ефектах, а в багатстві лексики, щирості інтонації, в народній образності, чутті міри, психологічно вмотивованому відтворенні людських почувань, імпульсів, роздумів, реакцій. Все, чим багата натура, душа письменника, знаходить вияв у його творчості.

Розділ II. Образна-система роману Ю. Мушкетика «Гайдамаки»


Історія пишеться людьми. Вона ж і відбувається в людях. Окрім центральних персонажів роману, у ньому згадуються і деякі відомі історичні постаті, другорядні з точки зору одного важливого образу – образу України. Він присутній в обох частинах роману.

Україна... І перед нами постає безліч різноманітніших образів. Хто згадує безкраї пшеничні лани і блакитне чисте небо; перед ким предстане прекрасна Либідь, або безстрашний Святослав, комусь будуть вчуватися пісні Марусі Чурай. А хто побачить перед собою козацькі полки що виступають у похід... Велич, краса і могутність землі, яку живлять води Дніпра, є одночасно і причиною спустошливих воєн, що терзали тіло України.

Україна постає в образі покріпаченої землі. Чий народ змушували забувати своє коріння, історію, мову, віру. На жаль Україна на протязі багатьох столітть була розділена, це зумовлено її розташуванням і історичними чинниками. Намагаючись звільнити Україну від загарбників, Залізняк замислюється й про об'єднання України, мріє про незалежну державу з єдиною нацією. І кожний, хто приходив до Залізняка і після нього, прагнули об’єднати українські землі.

Гайдамаки – учасники козацького і селянського повстання, яке отримало назву Коліївщина на Правобережній Україні, в ХVІІІ столітті [31, 55]. На жаль образ гайдамаків спотворили польські й російські історики, тому що казали, що це повстання черні, говорили й про те, що гайдамаки були вбивцями, розбійниками, які грабували і вбивали мирний народ. Такий образ існував на протязі багатьох століть.

У своєму творі Юрій Мушкетик намагався об'єктивно відобразити і проаналізувати ті події. Образ гайдамаків відображено в романі, як образ захисників українського народу, які звільняють покріпачений народ. Образи створювались на фольклорних уявленнях про гайдамаків. Гайдамаки змальовані, як сміливі, сильні, шляхетні люди, які захищають простий народ. Разом з тим вони мали освіту, нехай не таку бездоганну, як у Гонти, але ж з дитинства вчились військовій справі на Січі.

В романі «Гайдамаки» образ народу передає основні риси українського національного характеру: працьовитість, старанність, життєрадісність, терплячість, добросовісність, наполегливість у справах і розважливість у вчинках, легка адаптація до чужо етнічного оточення, висока моральність сільського населення, любов до природи. Найважливіша ознака українського національного характеру – це чуття товариства, товариська солідарність, і її найвища форма – побратимство [57, 58].

В образі Максима Залізняка творець великого епічного твору втілює власні соціальні, національні, моральні ідеали, вирішуючи сьогочасні історичні й етичні проблеми. Перебуваючи в центрі образного світу багатьох творів, постать легендарного ватажка сприяє яскравішому втіленню ідейних задумів автора, допомагає здійснювати широкомасштабне художнє дослідження гайдамаччини-героїчної і водночас трагічної сторінки національного минулого, яка впродовж тривалого часу замовчувалася або трактувалася викривлено.

Важливо що в образі отамана коліїв послідовно віддзеркалюються картини психологічного стану, внутрішнього устрою особистості у її відносинах з макросвітом – найбільш значущими суспільно – соціальними, громадянсько-політичними процесами доби, переконливо і послідовно обстоюється українська ідея, державність, українська мова, як першорядна духовна вартість, за якою стоїть ментальність нації [25, 58].

Отже у образі Максима Залізняка – організатора і чільного керівника Коліївщини відтворенні найшляхетніши риси гайдамаків. Герой запам’ятовується не лише своєю сміливістю й самовідданістю, а й цільністю натури, адже перебування в центрі національно-визвольної боротьби сприяло виявленню якостей розсудливого і вмілого керівника повсталої маси. Таким постає народний ватажок в літературному освітленні.

Образ головного персонажа Максима Залізняка змальований дуже детально. Максим постає 28-літнім чоловіком, сміливим, сильним, але автор робить його значно старшим від свого віку. «Обличчя, глибоко зрізане зморшками». [35, 8]. Залізняк ще не скоро очолить повстання, але з перших сторінок твору Ю.Мушкетик робить його здатним співчувати, вболівати за долю інших, вести їх за собою. Виразний портрет допомагає краще зрозуміти характер героя: "На високий лоб набігали зморшки. Максим був чоловік років двадцяти восьми; однак зморшки, що глибоко залягли під очима та двома довгими борознами підрізали навкіс від прямого носа худорляві щоки, робили його набагато старішими. З-під смушевої довговерхової шапки вибивалося пасмо русявого чуба, такі ж русяві вуса підковою спадали від рота, сягаючи нижче різко окресленого підборіддя. Від всієї Максимової постаті віяло силою, було видно – чоловік це сміливий, вдачі твердої, трохи похмурої" [35, 7,8]. Характер героя вміло розкривається в ряді сцен. Сміливий, розумний, твердий, непримиримий для всіх проявів гніту і соціальної несправедливості, вірний друг. Відважний у сутичці з ворогом – таким постає Максимв сцені рятування потопаючого ігумена Мелхіседека, і в бою з загоном шляхти, і у відвертій неприязні до жадібного і бундючного запорозького осавула, і в сцені рятування несправедливо обвинувачуваного Романа. Найвищий авторський намір - зобразити свого героя як втілення сутності етносу, що стоїть біля витоків власного самоусвідомлення. Цей план реалізовується у другій частині твору. Адже Мелхіседеку для цієї справи була потрібна не просто відважна людина, як, наприклад, Гаврило, але та, котра змогла б навіть “переступити той останній поріг, за яким або смерть, або безсмертя” [7, 57]. Таку людину і розгледів ігумен в Залізнякові. Одне ім'я Залізняка наганяло великий жах на панів, а народ з любов’ю вимовляв і оспівував його як символ волі і розплати з носіями кривди. У бою Залізняк завжди там, де найважче. Серед своїх друзів він добрий, чуйний, веселий. Понад все у житті Залізняк любить волю й правду. Він відданий своїм переконанням, навіть не припускає, що може зазнати поразки. Коли його заарештували, він втік, переконаний, що краще померти вільним у степу, ніж жити у неволі.

Портрет слугує авторові не лише для фіксації зовнішнього вигляду персонажа, а й виступає важливим засобом його психологічного аналізу. Цього разу портрет разом з інтер’єром сприяє розкриттю внутрішнього світу героя, виступає засобом творення авторської концепції особистості [5, 78]. Створюючи портрет персонажа, автор повинен узгодити рух, жести, міміку з настроєм і характерними властивостями героя, або навпаки показати, випадковість зовнішнього зображення героя. Характер формується і пізнається у русі, запалі, подоланні перешкод [41,30]. Характер персонажів у творі виявляється не тільки за допомогою переліку їх рис, а й показом цих персонажів у конкретних діях і вчинках, зіткненнях і боротьбі за певних обставинах. Образ Максима в трагічній атмосфері показаний похапцем, про його переживання говориться ніби збоку, вони не досить розкриваються з середини.

Зауважимо: образ Залізняка, виписаний Мушкетиком, є узагальненням народних уявлень про селянина – гайдамаку. Залізняк – непримиримий месник за народні кривди. Томутвір мав велике виховне значення для поколінь борців за визволення народу. Автор постійно наголошує на глибоко повчальних уроках Коліївщини. Ми не маємо права забувати своїх героїв. І для нас вони завжди будуть прикладом мужності і вірного служіння рідній землі.

Більше того, історія часто стає у романі сферою суб’єктивних роздумів автора і героїв, непересічним матеріалом для виховання національної самосвідомості.

Іван Гонта, один із найяскравіших образів серед гайдамацьких ватажків періоду Коліївщини (1768), приєднався до повстанців уже в розпалі боротьби. Постать Гонти ще й досі залишається загадковою. Із зрозумілих причин, життя і боротьба героя не мали об’єктивного трактування в історіографіях. Дворянська історіографія відстоювала позицію, що Коліївщина була лише соціальним бунтом «черні» проти суспільної верхівки панів. Іван Гонта до «черні» жодною мірою не належав. Більше своїми вчинками, поведінкою та й самим життям він спростовує це твердження цілком і повністю. Іван Гонта понад десять років командував сотнею й за службу дістав від Потоцького два села, які давали йому великий, як на той час, прибуток. Він став ніби зовсім шляхтичем, зв'язаний своїми службовими й економічними інтересами з шляхетською верстою. Виходить, що Гонта не міг приєднатися до повсталого народу ні з причин соціального гніту, ні з нахилу до грабіжництва й особистої наживи. Крім двох сіл, Потоцький обіцяв Гонті шляхетство та інші привілеї за умови його вірності Польщі. Приєднуючись до повстанців, Гонта втратив би села у разі успіху повстання, бо колії проголосили скасування старих порядків. У випадку поразки його чекала втрата не лише маєтності, а й власного життя, цього Гонта усвідомлювати не міг. Виходить, єдиним мотивом його рішення приєднатися до лав повстанців було шляхетне переконання: щира любов до України та обернутого в рабство рідного народу. Свідомо йдучи на особисті жертви і втрати, Іван Гонта прагнув допомогти співвітчизникам звестися з колін, повернути волю на власній землі, у своїй державі [22, 186].

Незалежний і гордий уманський сотник Гонта з душею щирого козака, як його характеризує Жила у романі Ю.Мушкетика, людина досить багата, авторитетна і знана. Та думкою, серцем господар двох отриманих від Потоцького за службу сіл увесь час повертається у напівголодне дитинство, згадуючи свою велику родину. З часом, не зважаючи на свої статки, Іван починає відчувати душевний дискомфорт: «Був шляхтичем – і ненавидів усе шляхетське, катувався тим, що стоїть на стороні неправди...» [35, 215]. Романіст уважно стежить за внутрішнім світом свого героя, його душевними пориваннями, осмислюючи витоки драматичного зіткнення між колаборантським «я» і уявленням народу. Гонту непокоїть те, що його народ завойовники вважають за «бидло», здатне лише до тяжкої фізичної праці: як людина розумна, він бачить, що топчеться мова, культура українців, для яких воля – найбільша цінність. Герой усе частіше згадує своїх славних волелюбних предків, що лежать тепер у «високих могилах», пригадує, як у їхній сім'ї шанували кобзарів, пісню. Пошуки відповіді на питання «як бути?», «кому служити?» приводять героя до єдиного вірного рішення: треба вертатися до власного народу. Ю.Мушкетику вдалося майстерно передати складний процес входження Гонти в «іншу віру», високо художньо вмотивувати хід його думок, логіку, вчинки, пильно придивитися до тонких порухів у змінах настрою і висунути категорію совісті як надзвичайно важливий вимір героя. Беручи до уваги дослідження авторитетних істориків, народнопоетичні джерела, Ю.Мушкетик у своєму романі наголошує на миролюбності, сказати б, цивільності гайдамацького полковника Гонти. Щиро прагнучи не допустити марного кровопролиття, він просить гайдамацьке товариство помилувати жінок і дітей, навіть відвести їх далі від місця масових страт. Опираючись на історичні факти Ю.Мушкетик розмислює, чому Гонта перейшов на сторону гайдамаків [56, 35]. Письменник вдало обирає момент для включення героя в дію. Ми знайомимось з Гонтою у вирішальний момент, коли він визначає свій шлях. Короткі, лаконічні репліки, зосереджений, звернений в середину погляд, неприховувана відчуженість Гонти серед уманської верхівки – добре передають внутрішні роздуми героя, міцніючи свідомість того, що і він повинен «стати за правду, за землю рідну, за люд поневолений.» хвилюючим пафосом пройняті фінальні картини нелюдських катувань гайдамацького полковника Івана Гонти озвірілою шляхтою. Зв'язаний закатований Гонта, не підкорився панам, до останнього подиху підбадьорював своїх полонених побратимів. Мужність і стійкість його змушені були визнати й вороги.

Створивши образ Гонти, Ю. Мушкетик певною мірою попередив інтерес майбутньої історичної прози до героя з особливим типом душевної організації. Людина, що у час найвищого свого морального злету здатна переступити всі "табу" розхожого здорового глузду, піти на свідоме самознищення – цей характер набув у пізніші роки подальшого цікавого розвитку.

Внутрішні компроміси придатні для більш-менш спокійних часів. У годину суворих потрясінь, ідейно-моральна невизначеність стає злочинною, принаймі з глибиною для особистості. Крізь випробування совістю проводить Ю.Мушкетик ще двох героїв роману. Російського офіцера Станкевича, обізнаний із творами Руссо й Вольтера, за своїми моральними уявленнями не може внутрішньо не співчувати гайдамакам, не відчувати тієї правди, що стоїть за ними. Але, за офіцерським обов’язком, має вжити проти них рішучих заходів. Станкевич не захотів стати душителем, але й не приєднався, як Гонта, до повсталих. Обидва – і Станкевич і Гонта – загинуть, та чи ж однаковий сенс у їхній загибелі.

Одним із організаторів Коліївщини, а згодом активним запроваджувачем «нового економічного ладу» був полковник Семен Неживий. Значну увагу на особу Неживого звернув Юрій Мушкетик. Перед читачем постає людина, характер якої сформувався остаточно. Гайдамацький отаман діє виважено і спокійно, обмірковуючи кожний свій крок, постійно турбуючись про власний авторитет і репутацію загону. Неживий у романі твердо переконаний, що не існує «польської України», тому треба знищити ляхів у всій країні.

Його повстанський загін за короткий термін визволив від поляків Черкащину, Чигиринщину та інші губернії. Характерно,що саме Неживий веде листування з архімадридом Мелхіседеком Значко-Яворським, полковником Чорбою про допомогу рухові з боку церкви та російського війська. Тут письменник, поза сумнівом, спирається на історичні документи. Відомий лист Неживого до підполковника Хорвата з вимогами видати коліям поляків та євреїв, що перейшли на «російську» територію. Російська сторона звичайно відмовила. І тут Семен приходить до важливого висновку: « Не соснова тичка розділяє їх, а висока стіна!» Оця стіна постає між Україною і Росією» [35, 329].

Образ Мелхіседека не дуже вдалий, тому що автор до кінця не розкриває характер героя. Метою Мелхіседека було приборкання коліїв до рук, поставивши на утримання монастирської казни. У вирішальний момент він виявився непослідовним і боягузливим.

Письменник намалював цікаві образи веселого козака Романа, селянина Миколи, діда Мусія і сліпого кобзаря Сумного. Кожен з них наділений індивідуальними рисами, вони добре запам’ятовуються. Є в романі ряд жіночих образів – Оксани, Галі, Орисі, матері Залізняка. Оксана, Галя, Орися мають спільні риси – вірність і відданість своїм коханим. У цих образах розкриваються щирі почуття, чисті душі дівчат і віру в безхмарне майбутнє для себе і своєї країни.

Образ матері змальований з великою любовью, повагою, і з уособленням безкорисливої любові і відданості. «Мати сіла поруч. Люблячим зажуреним поглядом подивилась на сина»[39, 62]. Мама – це символ любові і ласки, ніжності й найвірнішого кохання. На плечі матері лягає важкий тягар відповідальності за своїх дітей, за те, щоб вони виросли справжніми людьми. «Хустка спала на плечі, з-під очіпка вибилося сиве волосся. Як тільки добігла до сина, так і припала до його грудей, голосно схлипнула» [39, 59]. Тому відчувається велика любов до матері з боку Залізняка.

Западають в пам'ять і образи представників інших народів, яких доля закинула в гайдамацький табір – росіянина Василя Озерова, поляків братів Яна і Василя.

У романі «Гайдамаки» є ще один цікавий образ – Орлика, вірного коня Максима. Як говорив Залізняк, Орлик – це все майно що у нього є, і сват, і побратим вірненький. «Як зліз з нього і так мене за серце вхопило. Я його цілую, а він, ніби розуміє все чисто, – в очі дивиться» [39, 15]. Завжди Орлик опиняється у важкі хвилини поряд з Максимом наче розділяючи з ним увесь його біль, ніби янгол охоронець. Важко Максимові було навіть думати, що коли небудь втратить коня. Мені здається, що Орлик не доповнює образ Залізняка, а є окремим персонажем у цьому творі, зі своїм характером і поведінкою. «Кажуть скотина без'язика нічого не розуміє. Неправда те.» [39, 14].

Дуже цікаві в романі образи природного оточення – пейзажі. За допомогою пейзажів автор не тільки зображає місце дії, а психологічно підсилює настрій і характер героя. «Важкі, бруднувато-сизі хмари непорушно застиглі в небі, здавалося, вони вмерзли в його крижану поверхню. Зрідка в неширокі сині проталини виглядало сонце, але воно вже було не в силі розігріти нахололу за ніч землю» [39,7]. Цей пейзажний образ підкреслює сум, хвилювання людини. Зображуюча природа, підсилює ефект сприйняття тієї чи іншої події у творі. Картини тихої ночі, дрібного дощика відображають також смуту, стан героїв. Образи степу – це образи вільних людей, які живуть під небом серед безмежжя землі. Ступінь одухотворення природи у більшості випадків у Юрія Мушкетика майже не виходить за межі звичайної образності народної мови.

Також в образну-систему роману входить інтер'єр, тобто речове оточення героїв. За допомогою інтер'єру ми дізнаємося про смаки героїв, їхні специфічні риси, це слугує для визначення характеру героя, соціальний статус. Хата для українців займає одне із чільних місць, постаючи як головна цінність життя людини. У романі описується дім Максима: «Покрівля протікає, треба залатати. Як тільки мати воду бере? Колодка одірвалася, а прибить нікому».[39, 60] Ці думки, які виникають у Залізняка, говорять що він був працьовитою людиною, бо наступного ж дня став латати дах. Одночасно з безпосереднім баченням української хати як оселі національного світу, письменник вводить і символічне наповнення образу, прирівнюваного до державного цілого. Інтер’єр підсилює психологічний стан людини.

Перебіг історичних подій в романі «Гайдамаки» розгортається в традиційно-повіствувальній манері, що розкриває перед автором широкі можливості, як для опису подій, так і для заглиблення у внутрішній світ не однакових за долями, темпераментом і характером героїв. У діалогах і монологах певною мірою відбивається душевний стан автора. Для посилення впливу на читача – вдається до алегорій, до підтексту. Не уникає письменник і прямих позитивних характеристик своїх героїв, але робить це, переважно вдаючись до висловлювань своїх героїв. Юрій Мушкетик уважно стежить за змінами, що відбуваються у психології сучасного читача, його ставленні до набутків цивілізації у духовній сфері, починаючи від епосу, народнопісенної творчості, класики – до новітніх пошуків.

Образ читача у творі також присутній, автор наче спілкується з читачем. Він не робить висновки, а дає читачу змогу самому зробити висновки, а інколи й певною мірою й додумати, чому саме так відбувалася певна подія. У «Гайдамаках» образ читача розглядається, як певне внутрішнє, естетично зорієнтовано читацьке «я» [5,108]. Образ читача – це певна читацька реакція на написаний твір. У романі «Гайдамаки» мене вразило висвітлювання подій, які реальніше передають історію коліїв. Також було цікаво читати про змальовані батальні картини, облоги гайдамаків. Юрій Мушкетик своїм твором захоплює читача, вводить його в художню розповідь, так наче ти переносишся в ту епоху, і стаєш частиною твору.

Але разом з тим дає змогу самому проаналізувати перебіг подій, зробити висновки цієї боротьби, винести певні уроки. Також у романі відчутний патріотизм до рідної країни, стверджується думка, що Україна має бути незалежною державою. Спочатку, коли розгортаються повстання, вони направлені проти уніатів, а потім Залізняк приходить до думки, що ми народ, і повинні мати свою державу, єдину мову і віру. Автор не нав'язує читачеві свою позицію, читач повинен сам проаналізувати твір, обов'язково зробити для себе висновки.

Розділ ІІІ. Конфлікти в романі Ю.Мушкетика «Гайдамаки»


Конфлікт (латинського conflictus - зіткнення, сутичка) – зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, які супроводжуються складними колізіями [31, 372]. Залежно від сфери життєдіяльності людей конфлікти поділяють на виробничі, громадські, політичні, побутові. Вони, творчо трансформовані уявою митця відповідно до його задуму, живлять конфлікт художніх творів і реалізуються передусім у сюжеті. Художні конфлікти класифікують за: тематикою (політичні, виробничі, побутові, естетичні, моральні тощо), типовістю (типові, нетипові), питомою вагою у структурі твору (головні, другорядні), за сферою побудування (зовнішні, внутрішні), за гранями духовного світу (конфлікт між розумом і почуттям, обов'язком і честю тощо) та ін. Конфлікт притаманний творам усіх літературних родів, різниця полягає у поданні конфлікту. В епічному творі розповідається про нього, у ліричному конфлікт відтворюється через переживання, а в драматичному – представлений реципієнту. Тому сюжет трактують як форму художнього освоєння і здійснення конфлікту, залежно від динаміки (зародження, визрівання, розгортання, загострення і розв'язання). Конфлікти виділяють компоненти сюжету (експозиція, зав'язка, розвиток дії, кульмінація, розв'язка). Художній конфлікт, як створений письменником енергоносій художнього світу, має в собі зародок цілісності твору, авторського світобачення, естетичну мотивацію всіх компонентів твору. З погляду художнього втілення цих різновидів, дійсних чи створених уявою письменника, літературознавці передусім цікавляться двома мотивами конфлікту: 1) конфлікт, персоніфікований в групі дійових осіб з певними яскраво окресленими характерами, що діють у відповідних обставинах; 2) конфлікт, відтворює автор від себе або через оповідача, ліричного героя, у формах сповіді, монологу, опису, медитації [26,62].

Головний конфлікт твору Ю.Мушкетика «Гайдамаки» – гостра суперечність між нелюдськими умовами життя і прагненням народу до визволення від гніту. До спалаху спричинила нестерпна експлуатація селян польськими та українськими феодалами – панщина доходила до шести днів на тиждень, до того ж майже щодня вигадувались нові й нові податки. Соціально-економічне гноблення посилювалось національним і релігійним гнітом. Народ примусово прилучали до унії, православна церква була заборонена. Реальність фізичної та духовної смерті й примусила селян взятися за зброю [10, 78].

В епічних творах завжди на першому плані зображення окремих людей, людські особливості діють у визначених обставинах, конкретному просторі й часі.

Але дії одних персонажів зазвичай викликають в інших персонажів

відповідні дії, що створюють конфліктні стосунки між ними. А ці

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: