Xreferat.com » Рефераты по зарубежной литературе » Філософія кохання у творчості письменників кінця XIX - початку XX століття

Філософія кохання у творчості письменників кінця XIX - початку XX століття

краски базаров ослепляют наши глаза...[16, 19].

Кольори Індії! Перші шість років свого життя майбутній лауреат Нобелівської премії був огорнутий саме індійською атмосферою ("Ред", як його називали в сімейному колі народився в Бомбеї в 1865 p., отримав освіту в Англії, пізніше був співробітником індійської газети. Для майбутнього літератора роки дитинства в Індії виявились вирішальними; ще Гете вважав, що дитинство визначає і характер людини, і її майбутнє...

"Гражданская и военная газета" выходила каждый вечер на четырнадцати полосах, но делали её практически всего два человека -редактор и его помощник. Место помощника редактора и занял Киплинг [21, 4].

Індія часів його раннього дитинства день за днем оживала в свідомості. Цей сімнадцятирічний юнак приїхав не в чужу країну – він повернувся на батьківщину. Він був не просто людиною двомовною – він дуже швидко засвоював усі відтінки індійської мови. Особливо багато давали йому відрядження, під час яких він бачив і запам'ятовував життєві дрібниці, яких не помічали ті, хто не один рік живе в цій країні. Проте жив він не тільки в Лахорі. Двічі його направляли на роботу в престижну газету "Піонер", яка видавалася в Аллабаді. Р.Кіплінг був неперевершеним репортером. Але у його репортажах відчувався письменник.

Перше оповідання Р.Кіплінга "Ворота ста печалей" було надруковане у тій же "громадянській і військовій газеті" 26 вересня 1884 року. Саме воно розпочало довгу серію оповідань, які друкувалися спочатку в Лахорі, а потім уже і по всій Індії. Англо-індійці отримали можливість прочитати про себе, а також про країну, в якій вони живуть. Р.Кіплінг писав коротко, енергійно, але при цьому ніколи не намагався загострити сюжет. Це були своєрідні "фізіологічні нариси" індійського життя, збагачені деталями, написані мовою хіндустані, зрозумілою англо-індійцям, з чітко змальованими типажами, які були ніби вихоплені із буденного життя, так що дехто впізнавав себе і людей, з якими разом працювали або жили поряд. "Выдумка его была полна правдоподобия," - писав про твори Кіплінга К.Паустовський [17, 315]. При цьому Кіплінг прагнув об'єктивності у своїй роботі. У одних випадках він посилався на людей, від яких ніби чув ту чи іншу історію, у інших - говорив від свого імені, проте "я" розповідача виявлялося щоразу новим – це ж не більше як літературний прийом.

Новий голос відразу відрізнявся оригінальністю. Він був різкий, рішучий, правдивий. Він розповідав про життя незвичайне і маловідоме. В той час в англійській літературі з'явилися екзотичні теми. Кіплінга помітили не тільки тому, що він почав одним з перших і навіть раніше багатьох, а також тому, що він висвітлював екзотику, підкреслюючи її непомітність. Він писав про злидні туземного існування і вузьколобість колоніальної адміністрації, він відкривав прозу дивного і привабливого нібито життя. Письменник творив, не уникаючи кольорів місцевого колориту, ступаючи в тінь тропічних лісів, спостерігаючи невідомі джунглі, місцевий побут і незвичайних тварин. "Железный" Кіплінг зберігає властиву йому вірність ідеям і намагається в усьому слідувати реальному ходу життя: "Эта правдоподобность, - підкреслював О.І.Купрін, - достоверность рассказа и составляет ту тайну очарования, которая приковывает к книгам Киплинга" [15, 234].

Письменник подавав читачам не тонкі вигадки, як у "Острові скарбів" Стівенсона; він різким тоном, який не терпить заперечень, повідомляв на правах очевидця про "чудовий" індійський край все, що вважав за потрібне. Р.Кіплінг представляв галасливі східні ринки, особливості моралі і, не затримуючись при цьому в рамках картинної етнографічної новизни, брався за суть справи. "Он начинает, - писав О.І.Купрін, - повествование так просто, так небрежно и даже иногда так сухо, как будто вы давным-давно знаете этих людей, и эти причудливые условия жизни, как будто сегодня Киплинг продолжает вам рассказывать о том, что вы сами видели и слышали вчера".

Рік, два - і Д.Р.Кіплінга знають уже всі чотири мільйони англійців, які живуть в Індії. І швидше всього - не одна людина за її межами. Оповідання і поезія Р.Кіплінга – це поки що провінційна література. Проте найбільш проникливим читачам – а до них належала і сім'я письменника і він сам, прекрасно знаючий собі ціну, - було зрозуміло, що пройде небагато часу - і його слава пошириться світом. Пізніше люди дивувалися тому, як спокійно Р.Кіплінг сприйняв свій літературний злет в Англії. Він же завжди знав, що по-іншому й бути не могло.

Якою б захоплюючою не була драматична історія письменника, справжнім героєм є не він, а сама Індія, "моя Индия", яка від того, що була далеко, ставала ще більше бажаною. Безглуздо було б говорити про добровільний від'їзд Кіплінга з Індії. Він же не Джойс, який добровільно покинув Ірландію. Він - англієць, і батьківщина його – Англія. І все ж таки вигнання було. Більше того, не виключено, що цей не за віком розвинутий юнак відчув у свої двадцять років, що потрібно їхати до Індії: щоб писати про цю свою батьківщину, необхідно знаходитись від неї на відстані.

"Интересно бы узнать, какого рода писатель мог бы получиться из Киплинга, родись он в Англии, и годы формирования провел бы в Лондоне, а не в Бомбее и Лахоре, - пише англійський критик, - а может и не писатель, но офицер медицинской службы, хирург скорей всего..." І містер Кей продовжує: "конечно, без Индии он был бы совершенно иным. Её народ, климат, звуки, ароматы... даже ритмы и точки зрения" [14, 19], - все це принесло ранню славу його оповіданням.

Індія сформувала Р.Кіплінга, розбудила його талант, виліпила з нього художника. Зустріч з багатогранною країною, де конкіскадорська енергія Заходу зустрічалася з нерухливістю і непроникливістю Сходу, де острівки європейської цивілізації губилися в морі давньої і загадкової культури, де спліталися разом злидні, забобони та висока духовність і де людина щохвилини піддавалася тяжким моральним і фізичним випробуванням, стала вирішальною для становлення літературного дару Д.Р.Кіплінга.

Кіплінг і Індія... Вони були створені один для одного. Не тільки тому, що Індія подарувала Кіплінгу безцінний матеріал, і не тільки тому, що створила його як письменника. Індія стала його музою, джерелом натхнення на все життя. Індія навчила його не тільки слухати і запам'ятовувати. Індія, відкриваючи свої таємниці, вчила його любити, думати, відчувати. Індія вплинула і на його філософію. У цій країні поєднались дві культури - "Захід і Схід". Схід здавався екзотичним: чужа природа, дивні моральні цінності, незрозумілі звичаї, аж ніяк не європейський побут. А на межі століття, яка завжди стає особливим часом в історії культури і всієї цивілізації, потреба в екзотиці чомусь стала найбільше відчуватися в Європі. Європейська публіка зачитувалась Стівенсоном і Хаггардом. Але екзотика Р.Кіплінга була особливою. Він намагався зробити неможливе: ввести екзотику в рамки фізіологічного нарису, який в свою чергу, перетворився ще й в сюжетну новелу.

Кожен з названих компонентів зрозумілий, у кожного своє існування в літературі. Але чи можливий синтез? Р.Кіплінг довів - можливий. Дійсно, звернувшись до матеріалу, який традиційно вважався непридатним для літератури, Кіплінг дуже розумно вирішив це питання: з однієї сторони, його розповідач всього-на-всього репортер, з іншої - цей репортер, зважаючи на свою літературну компетентність, передовіряє розповідь якомусь безпосередньому учаснику події. І разом з цим другим голосом в прозу проникає живе слово вулиці. Це слово буває навмисно незрозумілим. Нерідко, спеціально у тексті, з'являються географічні назви, які європейцю й вимовити буває важко: „Однажды, получив отпуск, он в Аллахабаде был посвящен в Сат-Бхаи; он знал „Песню ящерицы" людей санси и видел пляску халь-е-хак - религиозный канкан самого необычайного жанра. А уж если человек знает, какие люди пляшут халь-е-хак, как пляшут, когда и где, - он знает кое-что, чем можно гордиться" [24, 30]. Якщо говорити мовою літературних категорій, то Р.Кіплінг широко вживав говір, просту манеру розповіді. Іншими словами, він свідомо використовував літературну форму, зорієнтовану на усну мову розповідача.

Репортер Кіплінг, стаючи письменником Кіплінгом, свято слідував двом правилам: писати, думати, відчувати так, як ніби ти герой, а також передавати словами свіжість запахів, шурхіт листя, злидні.

Ефект від цієї прози був приголомшливий для його сучасників. До речі, він залишається таким і до сьогоднішнього дня. Тому що ця свідома простота вражає: "Так и кажется, что тебя вдруг потянули за рукав на улице, остановили и принялись что-то рассказывать. Причем говорят запросто, пересыпая речь жаргонными словечками, нисколько не смущаясь тем обстоятельством, что ты-то не уроженец этих мест и можешь не все понять" [24, 13]. З літературної точки зору ця проза доволі складна і витончена, тому що подібна простота дається не тільки вродженим талантом, але й жорстким тренуванням. Простота стала своєрідним естетичним параметром кіплінговської прози. Недаремно це поняття було винесено в назву збірника „Прості оповідання з гір". Проста манера викладу лише підкреслювала незвичайні для англійської та індійської публіки теми - вигнання з батьківщини, туга за домом, самотність серед людей чужої землі.

Індія зачитувалась Р.Кіплінгом. Можливо вперше вона впізнала себе в такій повноті і правді в його оповіданнях. Твори письменника виходили величезними тиражами, дешеві видання Кіплінга продавали на вокзалах.

І так він опинився в Англії. Англо-індійське населення привезло Кіплінга на батьківщину в "саквояжі". Нічого подібного Англія ніколи не читала. І стиль, і зміст - все було зухвале, нове. Діалектизми, інтонації мюзік-холлу, які письменник вживав не заради комічного ефекту, а маючи віру, що вони оживлять його твори. А життя – це солдатські будні, любовні історії, напої, бійки, відпустки, походи, сонце, холера. Проте не про сонце і холеру писав він. Кіплінг писав про свободу, моральні обов'язки, принциповість, залежність цивілізації від волі звичайних людей, - іншими словами, про звичайні, філософські проблеми.

Кіплінг став національним письменником. Влада була готова дарувати йому будь-які нагороди. Він же вперто відмовлявся від заохочень влади, приймаючи лише академічні лаври. По-перше, він не хотів приймати нагороду від влади, зв'язуючи себе таким чином з якоюсь партією. По-друге, він, не отримавши систематичної університетської освіти, жадав академічного визнання. В 1907 році він погодився на Нобелівську премію.

Очевидно, не має сенсу говорити, за що Кіплінгу присудили цю нагороду - за всю творчість, за новаторство. Потрібно також зазначити, що найсильнішою стороною цього письменника були оповідання, новели, і, звичайно, поезія. Безперечно, кіплінговське оповідання – це віха в історії світової літератури.

Отже, Кіплінг був дійсно досить відданий індійській культурі. В цьому розумінні він був сформований англо-індійцем, що допомогло йому стати самобутнім письменником.


2.2 Новаторство та особливості літературної манери Р.Кіплінга


Горький, Луначарський, Бунін, Купрін,... коло читачів доводять, що Д.Р.Кіплінг був дуже талановитим письменником.

Що ж це був за талант?

Звичайно, і був талант в тому, як Кіплінг зображав багато огидних для нас ситуацій і характерів. І в тому теплі, з яким він говорив про просту "маленьку людину", яка страждає, але йде до своєї мети. Талановитий Р.Кіплінг і як невтомний і різнобічний розповідач, і як глибоко оригінальний художник. Проте не ці риси таланту привертають увагу до його творчості.

Талант дійсного, хоча й суперечливого художника, перш за все, полягає в більшій чи меншій мірі правдивості. Хоча Кіплінг і приховував багато деталей тієї правди, яку мав можливість бачити, хоч він і ховався від кричущої правди за сухими, діловими описами, але у ряді випадків - і дуже важливих - він говорить цю правду, хоча інколи не до кінця. В будь-якому випадку він давав її відчути.

Коли заходить мова про Д.Р.Кіплінга, прийнято згадувати його вірш:

Запад есть Запад, а Восток есть Восток, и с мест они не сойдут,пока не предстанет Небо с Землей на страшный господень суд...

Зазвичай, на цьому цитата обривається. Але ж Кіплінг продовжує:

Но нет востока, и Запада нет, что - племя, родина, род,если сильный с сильным лицом к лицу у края земли встает [19, 11].

Так, у житті сходяться сильний з сильним. І не тільки у цьому вірші, але й у багатьох інших творах письменника, де сила кольорової людини демонструється як така ж вроджена риса, як і сила білої. "Сильні" індійці нерідко стають героями Кіплінга, і це також важлива частина тієї правди, яку він показав у своїх творах. Яким би джингоїстом не був письменник, проте його індійці - великий народ, який володіє великою душею, і з такою характеристикою він з'являється в літературі кінця XIX ст. саме у Р.Кіплінга. Вищесказані віршовані рядки нітрохи не зменшують значення Сходу. Навпаки, на протязі всього свого життя і творчості "железный Редьярд" намагався усвідомити значення Сходу, примусити себе дивитися на світ очима індійців. Ці рядки швидше говорять про дві системи цінностей -східної і західної. Ззовні складається враження, що Кіплінгу ближчий динамічний Захід: тому що його ідеал – дія, рух вперед. Але у всій творчості Кіплінга є таємниця, другий план. Його дуже важко помітити, тому що цей письменник нас обманює, примушуючи повірити, що його позиція - та, що з барабанним боєм звучить у віршах. Побачити справжнього Кіплінга заважає маска, яку він так довго формував, що вона майже приросла до його обличчя. Потрібні чималі зусилля читачів, щоб відділити її від справжнього обличчя. І що ж ми побачимо? Обличчя, спотворене болем знань, обличчя злякане, нервове, неспокійну душу. Знаючи, яка безодня відчаю криється в його серці, Кіплінг забороняв собі будь-яку інтроспекцію, але інколи вона все ж таки проникає в слова, які ніби-то випадково сказані.

Звичайно, Кіплінг був містиком. Він знав, що кожна річ має другий, а то й третій план існування. Але про це було важко здогадатися, читаючи його чіткі і виразні фрази: "В пакете Триджего обнаружил половинку сломанного браслета, кроваво красный цветок дака, щепотку бхусы, то есть соломенной трухи и одиннадцять орешков кардамона. Пакет был свого рода письмом, но не бестактным и компрометирующим, а тонким и зашифрованным любовным посланием" [24, 34].

Про містицизм письменника говорить його розуміння таїнства творчості: "Он не любил рассказывать свои профессиональные секреты. Говоря о том, как надо писать, предпочитал рассуждать о сортах бумаги и отточенности перьев. Но иногда всё же проговаривался: творчество - тайна, художнику нашептывает слова Демон и нет смысла ему противиться. Напротив, надо затаив дыхание, слушать его шепот, переводить его знаки в слова" [26, 17].

Згідно з уявленням Р.Кіплінга, людські закони вибудовуються в ієрархію, яка пронизує все: від закону сім'ї до закону культури і універсаму. Вищезгадані віршовані рядки підкреслюють, що Європу і Азію він розуміє як дві гігантські корпорації, кожна з яких володіє власними внутрішніми законами і ритуалами, як дві самодостатні єдності, незмінні, рівні лише самі собі і закриті один для одного. Проте є „великие вещи, две как одна: во-первых - Любовь, во-вторых - Война" [26, 14], по відношенню до яких обидва закони співпадають. Обидва вимагають: від коханого - вірності і самопожертви, а від воїна - мужності і поваги до ворога. Так виникає вузький простір, на якому межа між цими корпораціями тимчасово зникає, звільняючи місце для чесного поєдинку або коротких любовних обіймів, про те до тих, хто (подібно героям оповідань "За межею" і "Без благословення церкви") намагається "зупинити мить", закон невблаганний - вони або гинуть, або знову опиняються перед суцільною стіною, яка загороджує вхід у чужий світ.


2.3 Особливості зображення теми кохання у творах Дж.Р.Кіплінга (на матеріалі оповідань «Ліспет», «Саіс міс Йол», «За межею», «Без благословення церкви», «Через вогонь», «Стріли Амура»)


У багатьох оповіданнях Кіплінга (серед них і "Ліспет") відчувається журналістська манера різко і лаконічно подавати інтригуючі факти. Через яскравий фактичний матеріал пробивається реалістичне начало: "Это мой муж. Я нашла его на дороге в Баги. Он расшибся. Мы выходим его, и, когда он поправится, пастор нас обвенчает" [24, 20].

Саме таку думку висловила дочка бідного індійського горця з цікавим та дивним ім'ям Ліспет: "Котгарский пастор назвал её Элизабет - "Лиспет", как произносят в горах на языке пахари" [24, 25]. Дівчина була незвичайної вроди: "У Лиспет было античное лицо - одно из тех лиц, которые так часто видишь на картинах и так редко в жизни, - кожа цвета слоновой кости и удивительные глаза. Для уроженки тех мест она была очень высокой, и если бы не платье из безобразного, излюбленного в миссиях набивного ситца, вы бы подумали, неожиданно встретив его в горах, что это сама Диана вышла на охоту. А когда девушка с гор - красавица, стоит проехать пятьдесят миль по плохой дороге для того только, чтобы взглянуть на нее" [24, 25].

Дівчина не прямо, а опосередковано, проте все ж таки неодноразово підкреслює дотримання християнських догм у творі, звичаїв та традицій індійського народу. По-перше, сім'я Ліспет прийняла християнство тільки тому, що: "как-то раз у них не уродился маис, и два медведя забрались ночью на их единственное маисовое поле над долиной Сатледжа [24, 25]. Пізніше, після спалаху холери в Котгарській долині і передчасної смерті батьків: "Лиспет стала не то служанкой, не то компаньйонкой жены тогдашнего Котгарского пастора" [17, 25]. Говорили також, що й красунею вона була тому, що "християнство пошло на пользу Лиспет" [24, 25]. В юнацькому віці, крім ігор з дітьми пастора, відвідування недільної школи і читання всіх книг, які потрапляли їй в руки, багато уваги дівчина приділяла вивченню християнства, „и когда выросла, не отвернулась от него, в пример многим другим девушкам с гор" [24, 26].

Також Кіплінг стверджує, що вищезгадана віра не визнає кохання з першого погляду: "Християнству еще немало надо потрудиться, дабы уничтожить в жителях Востока такие варварские инстинкты, как, например, Любовь с первого взгляда" [24, 26]. І тому не дивно, що пастор і його дружина негативно сприйняли ідею Ліспет вийти заміж за "щойно знайденого" англійця. Проте не так склалося, як думалося: коли англієць одужав, він повертається на батьківщину, а "жена пастора, будучи доброй христианкой и ненавидя всякие сцены и скандалы, попросила англичанина пообещать девушке, что он вернется и женится на ней" [24, 28]. Саме цей обман і зруйнував життя бідної дівчини: "Он совершенно забыл её, пока охотился за бабочками. Впоследствии он написал книгу о Востоке, Имя Лиспет там не упоминалось" [24, 28]. Вона ж розчарована у першому коханні, "вскоре вышла замуж за дровосека, который бил её, как это водится у пахарей, и красота её скоро поблекла" [24, 29]. Дружина пастора з цього приводу підсумувала: "причуды этих дикарей непостижимы и я полагаю, что в душе Лиспет всегда оставалась язычницей, так она была принята в лоно англиканской церкви только в зрелом возрасте пяти недель отроду" [24, 30].

Кіплінг ретельно аналізує поведінку своїх співвітчизників по відношенню до жителів колоній, суворо засуджує їхні промахи і невдачі: „англичане, злоупотребляющие доверчивостью и наивностью туземцев, вызывают возмущение у писателя" [17, 315]. Індіанка Ліспет, вихована в християнській вірі місіонерами, значно вища і морально чистіша за англійця, який будучи зобов'язаним їй життям, обманув дівчину, обіцяючи одружитися, і - не повернувся: "Он очень смеялся и заметил, что всё это весьма романтично, настоящая гималайская идиллия... Он находил весьма приятным беседовать с Лиспет, гулять с ней, шептать ей нежные слова, называть её ласкательными именами, пока он набирался сил для того, чтобы навсегда её покинуть" [24, 21].

Зображаючи життя індійської дівчини, письменник неодноразово підкреслював людяність і мужність головної героїні, вірність і щирість її почуттів: "В доме была старая игра-головоломка - разборная карта мира. Она снова разыскала карту и по вечерам складывала её тихо и плакала, стараясь вообразить, где находится её англичанин... позже Лиспет стала ежедневно совершать паломничество в Нарканду, чтобы посмотреть, не идет ли по дороге её англичанин" [24, 21].

Ліспет, наївна дівчина, чекаючи нареченого, перетворюється в трагічну героїню, коли, дізнавшись про обман, вона йде в гори до свого народу, кинувши на прощання презирливі слова: "Вы, англичане, все лгуны"[24, 23].

Індійці не пробачають обману і зради. І Кіплінг з ними солідарний. Вони бувають вкрай жорстокі, його індійці. Проте цей народ вірний батьківським традиціям. І щоразу, коли він пише про індійців, Кіплінг цілком на стороні тих, кого з презирством називають "суспільством туземців" [24, 25]. Так і в "Ліспет", і в оповіданні "За межею", яке нагадує "Тамань" Лєрмонтова, - любовна пригода, яка грайливо почалась, для того щоб закінчитись сумно, а у Кіплінга - навіть трагічно.

Загальновідомо, що кохання - це безмежне почуття, яке поєднує два люблячих серця. У Р.Кіплінга ж кохання має чітко окреслені межі і воно відбувається в Індії, країні з суворими порядками: „Некоторые считают, что в Индии нет романтики. Они неправы. В жизни нашей столько романтики, сколько это для нас полезно. Иногда даже больше" [19, 40].

Герої письменника не можуть просто кохати один одного. Вони обов'язково мають пройти якесь випробування, а тоді вже насолоджуватись цим почуттям. Яскравим прикладом цього є оповідання "Саіс міс Йол".

Поліцейський чиновник Стрікланд є героєм цього оповідання і одним з улюблених персонажів Кіплінга. До нього потрібно придивитися, адже він помітно наділений автобіографічними рисами автора. Цей чоловік намагається дізнатися про місцевих жителів стільки, "сколько они сами о себе знают" [24, 29]. З цією метою він наслідує одну таємничу людину: "Туземцы от Бгор-Катхри до Джама-Масджит боятся и уважают его, а кроме того верят, что он обладает даром превращаться в невидимку и управлять демонами" [24, 29]. І Стрікланд, в свою чергу, на диво освоївся серед корінних жителів. Він опускався в нетрі, проникав на таємні обряди і навіть допомагав фарбувати Бика смерті; апогеєм його подвигів було те, як він завоював руку і серце своєї коханої.

Двоє молодих людей знайшли один одного: "Когда в город приехали Иолы, Стрикланд очень серьёзно, как и всё, что он делал, влюбился в мисс Иол, а она немного погодя влюбилась в него, потому что не могла понять, что он за человек" [24, 40]. На шляху до щастя стали її батьки: "Стрикланд попросил её руки у её родителей, но миссис Йол заявила, что она не намерена бросить свою дочь в самое скуднооплачиваемое ведомство империи, а старик Иол сказал напрямик, что не одобряет деятельности и поведения Стрикланда и просит его отныне не говорить с их дочерью и не писать ей" [17, 41]. Тут Р.Кіплінг подає актуальну тему батьків і дітей: батьки, бажаючи найкращого для своїх нащадків, нав'язують свою суб'єктивну думку.

Головний герой, як порядна людина, поступається своїми бажаннями заради майбутнього коханої: "Хорошо, не буду, ибо не хочу портить жизнь своей возлюбленной" [24, 41].

Кажуть, що кохання штовхає на подвиги. Отож і Стрікланд під чужим ім'ям "служил у старика Йола и был приставлен к арабскому скакуну мисс Йол. Арабський скакун был выхолен так, что просто чудо, смотреть приятно. Родители мисс Йол радовались, видя, что она позабыла о своем глупом увлечении молодым Стрикландом, и называли её хорошей девочкой" [24, 31].

Щодо героя оповідання "Саіс міс Йол", то він є яскравим неоромантичним образом, який прагне і діє як на побутовому, так і на духовному рівні: "старик Йол не успел оглянуться, как родительское согласие было вирвано, и Стрикланд и мисс Иол были обвенчаны..." [24, 33].

У Кіплінга був талант знаходити серед подій звичайного і навіть ззовні нудного життя щось хвилююче, вагоме, помічати у звичайній людині те велике і високе, що робить її представником людства і що властиве разом з тим кожному. Ця своєрідна поезія прози життя особливо широко розкрилась в оповіданнях Кіплінга, у тій сфері його творчості, де він справді невтомний як майстер. В центрі уваги письменника – реальні життєві ситуації, його мова - та мова, якою говорять прості люди.

Оповідання "Ліспет" і "За межею" свідчать про те, з яким глибоким інтересом вивчав Кіплінг життя народів Індії, намагався вловити своєрідність їхніх характерів.

Зображення гурхів, бенгальців, індусів, тамілів у оповіданнях письменника – це не просто данина екзотиці; Кіплінг відтворював живу різноманітність традицій, вірувань, характерів: "Индусы не склонны позволять своим женщинам глядеть на мир. Придерживаясь их взглядов, он был бы сей час куда счастливее, а маленькая Бизеза могла бы по-прежнему замешивать хлеб собственными руками" [22, 79].

Яскравим прикладом змалювання індійських традицій є оповідання "За межею": "Он знал, что на Востоке мужчины не приходят на любовные свидания под окна в одиннадцать часов утра и что женщины там не уславливаются о встрече за неделю до срока" [22, 34].

Епіграфом до вищезгаданого оповідання є індійська приказка: "Ни каста, ни сон на сломанной кровати для любви не перепона. Я отправился искать любовь и потерял себя" [22, 79], яка ще раз доводить, що для справжнього почуття немає заборон

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: