Дуалізм давніх релігій та демонічні персонажі в романі М.А. Булгакова "Майстер і Маргарита"
Дуалізм давніх релігій та демонічні персонажі в романі М.А.Булгакова «Майстер і Маргарита»
Зміст роботи
Вступ 3
- Дуалізм давніх релігій в романі М.А.Булгакова «Майстер і Маргарита» 5
Історія написання роману 5
- Демонологія як наука про демонів і їх відносини з людьми 7
- Демонічні персонажі роману «Майстер і Маргарита»: прототипи
та коротка характеристика образів 12
Воланд - «дух зла і володар тіней» 12
Чорт і лицар Коров’єв-Фагот 17
Демон безводної пустелі (Азазелло) 19
Гелла – найнижчий різновид нечистої сили 20
- Улюблений блазень, демон бажань шлунку (Бегемот) 21
Висновок 24
Список використаної літератури 26
Вступ
Михаїл
Афанасійович
Булгаков увійшов
в світову літературу
насамперед
як автор роману
"Майстер і
Маргарита",
який багато
вдумливих
читачів вважають
кращим романом
двадцятого
століття.
Жанрова
унікальність
«Майстра і
Маргарити»
не дозволяє
якось однозначно
визначити
булгаковський
роман. Дуже
добре це відмітив
американський
літературознавець
М. Крепс в своїй
роботі «Булгаков
і Пастернак
як романісти:
Аналіз романів
«Майстер і
Маргарита»
та «Доктор
Живаго» (1984): "Роман
Булгакова для
русской литературы,
действительно,
в высшей степени
новаторский,
а потому и нелегко
дающийся в
руки. Только
критик приближается
к нему со старой
стандартной
системой мер,
как оказывается,
что кое-что
так, а кое-что
совсем не так.
Фантастика
наталкивается
на сугубый
реализм, миф
на скрупулезную
историческую
достоверность,
теософия на
демонизм, романтика
на клоунаду".[3,
c.81]
Якщо додати ще, що дія єршалаїмських сцен «Майстра і Маргарити» - романа Майстра про Понтія Пілата відбувається протягом одного дня, що відповідає вимогам класицизму, то можна з впевненістю сказати, що в булгаковському романі поєдналися дуже органічно мало не всі існуючі в світі жанри і літературні течії. Тим більше, що достатньо поширені визначення «Майстра і Маргарити» як роману символістського, постсимволістського чи неоромантичного. Крім того, його вповні можна назвати і постреалістичним романом. З модерністською і постмодерністською, авангардистською літературою «Майстра і Маргариту» споріднює те, що романову дійсність, не виключаючи й сучасних московських глав, Булгаков будує майже виключно на основі літературних джерел, а інфернальна фантастика глибоко просочується в радянський побут. [4, c.481]
Актуальність теми дослідження. Михаїл Булгаков став по-справжньому відомий у світі своїм головним романом «Майстер і Маргарита». Давня євангельська легенда, побачена у незвичному ракурсі, притягує до себе, бере читача в полон, не відпускає потім все життя. За задумом автора його головний твір не повинен був втратити своєї актуальності та новизни читацького сприйняття і через 50, і через 100, й через 200 років.
Любов та творчість опиняються під захистом не тільки Бога, але й диявола. Всезнаючий та суворий Воланд разом зі своїм почетом нещадно викриває людські вади, але не поспішає їх виправляти. Цей тягар покладається на саму людину, в душі якої вічно боряться добро та зло, срах та співчуття, жорстокість та милосердя. Інакше світ був би пласким і в ньому було б нецікаво жити.
Об’єктом вивчення є безпосередньо роман М.Булгакова «Майстер і Маргарита», критична література, а також література, присвячена життю та творчості М.Булгакова.
Мета роботи розкрити в усій складності і суперечливості образи нечистої сили в романі М.Булгакова «Майстер і Маргарита».
I. Дуалізм давніх релігій в романі М.А. Булгакова «Майстер і Маргарита»
1.1 Історія написання роману
"Майстер
і Маргарита"
– роман, який
за життя Булгакова
не був завершений
і не публікувався.
Вперше роман
опублікований
у Москві в 1966р.
Час початку
роботи над
"Майстром і
Маргаритою"
Булгаков в
різних рукописах
датував то
1928, то 1929 р. До 1928 р.
відноситься
поява замислу
романа, а робота
над текстом
почалась в 1929
р. Згідно з
розпискою, що
збереглася,
Булгаков 8 травня
1929 р. здав до
видавництва
"Недра" рукопис
"Фурібунда"
під псевдонімом
"К. Тугай" (псевдонім
походив від
прізвища князів
в оповіданні
«Ханський
вогонь»). Це -
найбільш рання
із точно відомих
дат роботи над
"Майстром і
Маргаритою".
Одначе роман
був розпочатий
кількома місяцями
раніше. Зберігся
донос невідомого
агента ОГПУ
від 28 лютого
1929 р., де мова йде
про майбутній
роман «Майстер
і Маргарита».
Зимою 1929 р. були написані лише деякі глави роману, що відрізнялися ще більшою політичною гостротою, ніж фрагменти попередньої редакції, що збереглася. Віддана у «Недра» «Манія фурібунда» являла собою вже пом’якшений варіант раніше написаного тексту.
У першій редакції роман мав варіанти назв: «Черный маг», «Копыто инженера» ", "Жонглер с копытом", "Сын В(елиара?)", "Гастроль (Воланда?)". Перша редакція «Майстра і Маргарити» була знищена автором 18 березня 1930 р. після отримання повідомлення про заборону п’єси "Кабала святош". Про це Булгаков писав в листі до уряду 28 березня 1930 р.: "И лично я, своими руками, бросил в печку черновик романа о дьяволе..."
Робота над "Майстром і Маргаритою" поновилася 1931 р. До роману були зроблені перші чернетки, причому вже тут фігурували Маргарита та її супутник – майбутній Майстер. Наприкінці 1932 або на початку 1933р. письменник почав знову, як у 1929-1930 рр., створювати фабульно завершений текст. 2 серпня 1933 р. він повідомив своєму другу письменнику Вікентію Вересаєву (Смидовичу) (1867-1945): "В меня... вселился бес. Уже в Ленинграде и теперь здесь, задыхаясь в моих комнатенках, я стал марать страницу за страницей наново тот свой уничтоженный три года назад роман. Зачем? Не знаю. Я тешу себя сам! Пусть упадет в Лету! Впрочем, я, наверное, скоро брошу это".[5]
Одначе Булгаков більше не кидав «Майстра і Маргариту» і з перервами, що були зумовлені необхідністю писати замовні п’єси, інсценіровки та сценарії, продовжував роботу над романом практично до кінця життя. Друга редакція «Майстра і Маргарити», створювана до 1936 р., мала підзаголовок «Фантастичний роман» і варіанти назв: "Великий канцлер", "Сатана", "Вот и я", "Шляпа с пером", "Черный богослов", "Он появился", "Подкова иностранца", "Он явился", "Пришествие", "Черный маг" и "Копыто консультанта".
Третя редакція «Майстра і Маргарити», розпочата в другій половині 1936 р. або у 1937 р., спершу називалася «Князь темряви», але у другій половині 1937 р. з’явилася добре відома тепер назва «Майстер і Маргарита». В травні-липні 1938 р. фабульно завершений текст «Майстра і Маргарити» вперше був надрукований. Авторська правка машинопису почалася 19 вересня 1938 р. і продовжувалася з перервами майже до самої смерті письменника. Булгаков перервав її 13 лютого 1940 р., менш ніж за чотири тижні до смерті, на фразі Маргарити: "Так это, стало быть, литераторы за гробом идут?".[5]
Фабульно «Майстер і Маргарита» - твір завершений. Залишилися лише деякі незначні невідповідності, на кшталт такої, як у главі 13, де стверджується, що Майстер гладенько поголений, а у главі 24 він постає перед нами з бородою, причому достатньо довгою, якщо її не голять, а лише підстригають. Окрім цього, через незавершеність правки, частина якої збереглася тільки у пам’яті третьої дружини письменника Є.С.Булгакової, а також внаслідок втрати одного з зошитів, куди вона вносила останні булгаковські виправлення та доповнення, залишається принципова невизначеність тексту, від якої кожен з публікаторів змушений позбавлятися на свій розсуд. Наприклад, біографія Алоїзія Могарича була закреслена Булгаковим, а новий її варіант був тільки намічений. Тому в одних виданнях «Майстра і Маргарити» вона випускається, а в інших, з метою більшої фабульної завершеності, відновлюється закреслений текст.
- Демонологія як наука про демонів і їх відносини з людьми
Демоно
логія
- розділ середньовічної
християнської
теології (західних
гілок християнства),
що розглядає
питання про
демонів та їх
відносини з
людьми. Демонологія
походить від
давньогрецьких
слів daimon, демон,
злий дух (в античній
Греції це слово
ще не мало
негативного
забарвлення)
і logos, слово, поняття.
В буквальному
перекладі
"демонологія"
означає "наука
про демонів".
Знання, взяті
з демонології,
Булгаков широко
використовував
в романі «Майстер
і Маргарита».
Джерелами
відомостей
про демонологію
для Булгакова
слугували
присвячені
цій темі статті
Енциклопедичного
словника Брокгауза
и Ефрона, книга
М. А. Орлова "История
сношений человека
с дьяволом"
(1904) і книга письменника
Олександра
Валентиновича
Амфітеатрова
(1862-1938) "Дьявол в
быте, легенде
и в литературе
средних веков".
З перших двох
збереглися
в булгаковському
архіві багаточисельні
виписки з
посиланнями.
З праці О.Амфітеатрова
в архіві автора
"Майстера и
Маргарити"
виписок з прямими
посиланнями
немає, одначе
ряд з них, безперечно,
походить з
"Диявола",
зокрема, про
демона Астарота
(так Булгаков
думав назвати
майбутнього
Воланда в попередній
редакції роману).
Крім того, чисельні
посилання до
книг Амфітеатрова
в булгаковських
творах (наприклад,
до роману "Мария
Лусьева за
границей" в
оповіданні
«Необыкновенные
приключения
доктора»), відчутні
паралелі з
амфітеатровським
романом "Жар-цвет"
(1895 - 1910) та дослідженнями
про диявола
в "Майстрі і
Маргариті"
змушують думати,
що з демонологічною
працею Амфітеатрова
Булгаков був
добре знайомий.
Із статтей Енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона автор "Майстра і Маргарити" почерпнув ім’я Гелли та багато деталей й персонажів Великого балу у Сатани і шабашу (особливо нагодилася тут стаття "Шабаш відьом"). Із статті "Астрологія" Брокгауза і Ефрона Булгаков взяв важливі деталі передбачення долі Михаїла Олександровича Берліоза, поданого Воландом на Патріарших : "Он смерил Берлиоза взглядом, как будто собирался сшить ему костюм, сквозь зубы пробормотал что-то вроде: "Раз, два... Меркурий во втором доме... луна ушла... шесть - несчастье... вечер - семь..." - и громко и радостно объявил: - "Вам отрежут голову!"[1, c.13] Згідно з принципами астрології, дванадцять домів - це дванадцять частин еклиптики. Розташування тих чи інших світил в кажному з домів відображає ті чи інші події в долі людини. Меркурій в другому домі означає щастя в торгівлі. Берліоз дійсно покараний за те, що привів до храму літератури торгуючих - членів очолюваного ним МАССОЛИТа, що турбуються лише про отримання матеріальних благ у вигляді дач, творчих відряджень, путівок до санаторіїв (про таку путівку як раз і думає Михаїл Олександрович в останні години свого життя). Нещастя в шостому домі означає невдачу в подружньому житті. З подальшої оповіді ми дізнаємося, що дружина Берліоза втекла до Харкова з заїзджим балетмейстером. В редакції 1929 р. Воланд більш ясно говорив, що "луна ушла из пятого дома". Це свідчило про відсутність у Берліоза дітей. Не дивно, що єдиним нащадком голови МАССОЛИТа виявляється київський дядько, якому Воланд відразу пропонує дати телеграму про смерть небожа. Сьомий дім - це дім смерті, і переміщення туди світила, з яким пов’язана доля літературного функціонера, означає загибель Берліоза, яка і настає ввечері того ж дня.
З книги М.Орлова Булгаков взяв ім’я Бегемота, багато деталей шабашів різних народів, які використав для Великого балу у Сатани, деякі епізоди біографії Коров’єва-Фагота тощо. М.Орлов позитивістські викладав розвиток понять про добро і зло: «В бесчисленном сонме существ, которые окружали человека в жизни, он сразу должен был отличить тех, которые были для него благодетельны, от тех, которые были зловредны. Так и наметилось первое понятие о добрых и злых духах, и как известно лишь небольшое число религий, которые различали бы благих божеств от злых, богов от демонов. С наибольшею же полнотою и силою этот дуализм выразился в религии древних иранцев, которые изложили свое учение в знаменитой «Зенд-Авесте». Здесь мы видим яркое олицетворение и воплощение доброго начала Ахура-Мазде (Ормузде и злого – в Ангро-Маньюсе (Аримане). Таким-то путем злое начало, злой дух приобрел полные права гражданства в религиозных представлениях народных масс.
Каждый раз, когда народ меняет свою прародительскую религию на новую, наблюдается одно и то же неизменное явление: боги старой веры превращаются в демонов новой веры, и вместе с тем вся богослужебная обрядность старой веры становится чародейством и колдовством перед лицом новой веры. Так вышло с первобытною арийскою религией, изложенною в "Ведах". Древние индийские божества девы превратились в злых демонов (д а е в а ) "Зенд-Авесты". Боги Древней Греции и Рима в глазах отцов христианской церкви превратились в демонов и злых духов.
Таким-то путем и наша Европа, к своему великому бедствию, унаследовала от древнего первобытного язычества с бесконечною грудою всяких суеверий и верование в нечистую силу. Новая вера, т. е. христианство, всеми мерами боролась с этими суевериями. Сущность этого враждебного столкновения между языческими и христианскими воззрениями на дьявола очень легко понять и уяснить себе. Язычник не только верит в существование злого духа, но и служит ему. Злой дух для него такое же божество, как и добрый дух. Притом с добрым божеством ему не представляется никакой надобности и хлопотать с особенным усердием. Он всегда и без того уверен в добром расположении к нему благодетельных божеств. Иное дело злые боги. Их надо расположить в свою пользу, иначе от них, кроме зла и вреда, ничего не жди. Поэтому культ злого духа в первобытном человечестве разработан был гораздо глубже, подробнее и основательнее, нежели культ благодетельных богов.
Отсюда и нарождение колдовства, как посреднической инстанции между человеком и миром богов.
Христианство же стало по отношению к злому духу совершенно на другую точку. Признавая формально его существование, не думая его отрицать, введя это положение в догмат, оно объявило злого духа "сатаною" (т. е. противником), врагом благого божества, как бы противоположением божества. Богу довлеет поклонение, сатане же лишь ужас. Отринуться от сатаны, значит, служить и угождать Богу. Всякая попытка обращения к сатане, как к высшему духу, является богоотступничеством.
И вот народ, все еще пропитанный духом своего древнего язычества, никак не мог или не хотел понять и принять это новое воззрение на дух мрака и зла: для него он все еще был бог, и он служил ему, угождал ему, в чаянии благодати. Вот в чем состояла суть того конфликта между народными воззрениями и христианством, носители и хранители которого и вели с этими старыми языческими воззрениями ожесточенную борьбу чуть не тысячу лет подряд».[4, c.356-358]
Булгаков в «Майстрі і Маргариті» сприйняв дуализм давніх релігій, де добрі та злі божества є рівноправними об’єктами вклоніння. Один з гонителів Майстра невипадково названий Арімановим - носієм злого начала, на ім’я зороастрійського божества.
Ідею ж "доброго диявола" Булгаков взяв з книги А. В. Амфітеатрова "Дьявол в быте, легенде и в литературе средних веков". Там відзначалося: «...Нельзя не заметить, что понятие и образ злого духа, отличного от добрых, определяется в библейском мифотворчестве не ранее пленения (речь идет о Вавилонском пленении евреев).
В Книге Иова Сатана еще является среди ангелов неба и отнюдь не рекомендуется заклятым противником Бога и разрушителем его создания. Это только дух-скептик, дух-маловер, будущий Мефистофель, близость которого к человеческому сомнению и протесту против фатума прельстит впоследствии так многих поэтов и философов. Власть его - еще по доверенности от божества и, следовательно, одного с ним характера: она только служебность, истекающая из высшей воли. В бедствиях Иова он не более как орудие. Ответственность за необходимость непостижимых и внезапных страданий праведника божество, собственными устами, принимает на себя в знаменитой главе, которая даже нашего резонера Ломоносова сделала поэтом. Дьявол Книги Иова - скептик, дурно думающий о