Xreferat.com » Рефераты по зарубежной литературе » Роль жанру казки в творчості в творчості німецьких романтиків

Роль жанру казки в творчості в творчості німецьких романтиків

Размещено на /


РОЛЬ ЖАНРУ КАЗКИ В ТВОРЧОСТІ НІМЕЦЬКИХ РОМАНТИКІВ


ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ І. КАЗКА ЯК ПРОВІДНИЙ ЖАНР ТВОРЧОСТІ НІМЕЦЬКИХ РОМАНТИКІВ

РОЗДІЛ ІІ. ЕРНЕСТ ТЕОДОР АМАДЕЙ ГОФМАН ТА ЙОГО КАЗКА «КРИХІТКА ЦАХЕС, НА ПРІЗВИСЬКО ЦИНОБЕР»

ВИСНОВКИ

БІБЛІОГРАФІЯ


ВСТУП


Казка – один з основних жанрів у творчості письменників та поетів, у культурі усіх народів. Казка зародилася як жанр усної народної творчості, але згодом трансформувалася і стала невід’ємною частиною творчості авторської. В різних країнах, у різні часи покоління митців зверталися до чарівного світу казки, що є необхідним для гармонійного розвитку особистості, не тільки дитини, але й дорослого, бо без надії і мрії неможливо прожити життя.

Романтизм – напрямок мистецтва, що виник у Західній Європі наприкінці XVIII ст. як відповідь широких мас населення на події Великої Французької буржуазної революції, яка ознаменувала корінний перелом у соціальному житті народів.

Романтизм об’єднав найрізноманітніші напрямки мистецтва, але у своїй роботі я зупинюся на літературі.

Романтизм як певний тип культури в різних країнах мав свої національні особливості. У Німеччині, роздрібненій більш як на 360 великих і малих суверенних держав – королівств, рицарських володінь, уся інтелектуальна енергія виплеснулася в галузь теорії, що знайшло відображення в філософсько-естетичних шуканнях, художній літературі, але невід’ємною частиною розвитку німецького романтизму стала казка, яка і зараз не втрачає своєї актуальності.

Об’єкт дослідження: творчість німецьких романтиків, як надбання світової літератури та їх вплив на формування свідомості особистості.

Предмет: казки німецьких романтиків, зокрема, казка Е.Т.А. Гофмана «Крихітка Цахес, на прізвисько Цинобер», як перлина німецької романтичної літератури.

Мета: визначити місце і роль жанру казки у творчості таких німецьких романтиків як Новаліс, Тік, Брентано, Арнім, брати Грімм та Гофман

Завдання:

Дослідити етапи розвитку німецького романтизму;

Окреслити місце і роль жанру казки у німецькому романтизмі;

Охарактеризувати німецьку романтичну літературу на прикладі казки Гофмана «Крихітка Цахес, на прізвисько Цинобер».

Методи дослідження:

Описовий;

Компаративного аналізу;

Компонентного аналізу;

Аналіз наукової, методичної та художньої літератури.

Робота складається з двох розділів (перший – загальна характеристика жанру казки та її роль у творчості німецьких романтиків, другий – аналіз казки Е.Т.А Гофмана «Крихітка Цахес, на прізвисько Циннобер»), вступу та висновків.


романтизм німецький казка грімм гофман

РОЗДІЛ І. КАЗКА ЯК ПРОВІДНИЙ ЖАНР ТВОРЧОСТІ НІМЕЦЬКИХ

РОМАНТИКІВ


Романтизм став найвизначнішою літературною подією кінця XVIII – початку XIX ст. У німецький літературі, як і в літературах інших країн Західної Європи, романтизм був породженням складних політичних процесів зламу старого феодального суспільства та розвитку нових, буржуазних відносин. Але з огляду на історичні обставини, розвиток німецького романтизму ускладнюється трагедією роздробленості країни, її феодальною відсталістю та слабкістю демократичного руху.

З романтизмом пов'язане збагачення літературних жанрів, руйнування колишніх уявлень про межі і правила творчості. Основними жанрами романтичної літератури стали драма, новела, романтична поема, балада, роман у віршах, де розмивається грань між епосом і лірикою, а також казка лірико-філософського або фантастичного змісту. Втеча від дійсності у світ фантазій і вигадок не виключала інтересів романтиків до навколишнього світу. Але дійсність, побачена крізь призму романтичної іронії, жила у творіннях німецького романтизму.

У німецьких романтиків казка була одним із улюблених жанрів, вони створили особливу її форму, фантастичну, пов’язану з таємницями поетики, з несподіваністю непояснювального та несказаного. Такими є казки Людвіга Тіка, збірка Клеменса Брентана та Людвіга Арніма та новели і романи Ернста Теодора Амадея Гофмана. Всесвітньої слави зажили народні казки, записані й опубліковані братами Грімм — Якобом та Вільгельмом, а роман-казка «Генріх фон Офтердінген» поета Новаліса (Фрідріха фон Харденберга), що пройнятий релігійно-патріархальною тематикою і меланхолійним настроєм ніби переживає крах старих, феодальних устоїв, намагаючись зупинити час та навіки зберегти старі замки, патріархальні звичаї.

Для німецьких романтиків, казка – породження чистої фантазії, гра духу, що претендує на глибинне розуміння сутності буття та на своє образне розуміння різних подій життя. Вона сприймалася як найбільш вільна форма для самовираження творчого суб’єкта та як своєрідний міф, що закріпляю у художній літературі деякі початкові основи світосприйняття.

Взагалі, казки, твори народної літератури, майже повністю прозаїчні, часто об’єктивно епічного змісту, частково з метою дидактичною, існують у всіх народів. У казках міфологічні елементи змішані з історичними легендами про давно минувші події, дійсність свободо переплітається з вимислом. Вони містять багатий матеріал для вивчення народної психології та побуту.

Казка досить популярний жанр усної народної творчості, жанр епічний, прозаїчний, сюжетний. Предметом розповіді у ній є незвичні, чарівні, не рідко таємничі та страшні події; дія ж має пригодницький характер. Це в значній мірі передбачає структуру сюжету. Він відрізняється багатою епічністю, закінченістю, драматичною напруженістю, чіткістю та динамічним розвитком дії. Позитивний герой, долаючи перешкоди, завжди досягає своєї мети. Для казки властивий щасливий кінець. У творах цього жанру все зосереджено навколо героя та його долі. Казка відрізняється особливою формою, обов’язковістю деяких моментів, а також постійністю компонентів. У ній майже завжди відсутні картини природи та побуту. Для неї характерні композиційні особливості: зачин та кінцівка, повторення епізодів, чудесні персонажі, які допомагають герою досягнути мети. У казці описуються вигадані події та герої, які представляються трохи реалістично, але зі значними відступами. Вигадка у казці може нагадувати дійсність, але може мати і фантастичний характер.

Казка, не дивлячись на значну роль фантастики, має життєві основи: у ній у особливій формі відображається дійсність та розкриваються народні сподівання. Казки мають три жанрові різновиди: казки про тварин, чарівні казки та казки соціально-побутові. Кожна має свої сюжети, персонажі, поетику, стиль.

Німецький романтизм відзначався підкреслено філософським характером, основою якого були різні ідеалістичні думки. Його естетика складалася в «Ієнському гуртку», що сформувався наприкінці XVIII ст. у маленькому місті Ієні, поблизу Веймара. Тут проходив складний процес переоцінки цінностей та формування нових естетичних ідей. Головними теоретиками ієнських романтиків стали брати Август-Вільгельм і Фрідріх Шлегелі.

Яскравим представником німецьких романтиків ієнського гуртка, що працював з жанром казки був Новаліс (справжнє ім’я – Фрідріх фон Гарденберг).

Реальному світу він протиставляє більш цінний та яскравий світ духовний. Дійсність поступається місцем поезії. «Сказка,– писав Новаліс, – есть как бы канон поэзии. Все поэтическое должно быть сказочным. Сказка подобна сновидению, она бессвязна. Некий ансамбль чудесных вещей и событий… Ничего не может быть противнее духу сказки, чем нравственный фатум, закономерная связь. В сказке царит полная природная анархия… Мир сказки есть мир, целиком противоположный миру действительности, и именно по этому так же точно напоминает его, как хаос – совершенное творение… Истинная сказка должна быть одновременно пророческим и идеальным изображением. Истинный сказочный поэт есть провидец будущего»[9, с. 142].

На відміну від інших представників романтичної школи, Новаліс вводить казку у більш масштабний жанр – жанр роману. Суспільно-політичний та побутовий план роману «Генріх фон Офтердінген» («Heinrich von Ofterdingen»1802 р.) вдало переплітається зі казково-містичним. У романі є вставні розповіді та казки, що ніби відволікають читача від подій, що розгортаються, та прямих сюжетних ліній. Розірваність, що стала наслідком внутрішніх протиріч, навмисне вписувалася у творі, тому що все поетичне повинне бути близьке до казкового.

Одним з найяскравіших представників ієнського гуртка був Людвіг Тік, визнаний майстер розповіді – казки.

У романтичний період творчості з під пера Людвіга Тіка виходять три томи його «Народних казок, виданих Петером Лебрехтом» («Volksmдrchen. Hrsg. von Peter Lebrecht»), куди Тік включає прозаїчні та драматичні казки, сюжети яких частково були зібрані німецького фольклору, частково належать авторові. Слід за «Казками» йде роман «Мандрівки Франца Штернбальда. Повість із німецької старовини» («Franz Sternbalds Wanderungen, eine altdeutsche Geschichte»).

Таланту Тіка відповідали малі форми, які обрані ним у «Народних казках Петера Лебрехта», куди були додані повісті за прикладом народних книг: «Дивовижна історія кохання чарівної Магелони та графа Петра Прованського» («Wundersame Liebesgeschichte der schonen Magelone und des Grafen Peter aus der Provence», 1796), жартівлива комедія-казка «Кіт у чоботях» («Der gestiefelte Kater», 1797,1811).

У фантастичній комедії Тіка «Кіт у чоботях» (по сюжету Перро) зі співчуттям показаний обділений братами, подібний до російського Іванушки, бідняк Готлиб, майно якого, окрім доброго серця, полягає у відданому йому після розподілу майна коту Гинце.

Широку популярність Тіку принесла новела-казка «Білокурий Екберт», у якій автор найбільш послідовно виражає романтичне світосприйняття. Якщо Новаліс розповідає про дива як про щось звичайне, то у Тіка звичайне приховує у собі безліч загадок та таємниць. Сюжет «Білокурого Екберта» близький до казкового. Тік запозичує з народної творчості мотив долі, яку неможливо обдурити. У новелі дуже яскраво виражене авторське відношення до всього незвичайного, що приносить з собою зміни у світі.

Найбільш характерні для романтичної творчості Тіка розповіді-казки, які спираються на німецькі фольклорні перекази та відводячи в умовний світ зачарованого лісу. Їх художня сила у очевидному та уявному протиставленні простого життя чарівному лісному уявленню (Тік навіть ввів особливе слово – «Waldeinsamkeit») світу користі та егоїзму. Він не користується усіма багатствами народної казки і протиставляє буржуазному світу лише романтичну мрію лісної самотності.

Другий етап розвитку романтизму у Німеччині був часом значних творчих звершень. Чітко просліджується цікавість до релігії, старовині та, звичайно, фольклору. Це пояснює появу декількох збірок казок різних авторів.

У творчості та фольклористичній діяльності К. Брентано та А. Арніма, серед яких склалася нова, так звана гейдельберзька школа романтиків, виділялася національна тема. Живе почуття любові до німецького народу та його мистецтва, бажання у джерелах народного слова знайти оздоровлюючу силу знайшло своє відображення у книзі «Чарівний ріг хлопчика» («Des Knaben Wunderhorn»), яка стала початковою сторінкою фольклорної діяльності німецьких романтиків.

Г. Гейне у «Романтичній школі» писав: «У меня не хватает слов, чтобы воздать этой книге должную хвалу в ней заключены самые чарующие цветы немецкого духа, и кто хотел бы ознакомиться с немецким народом с его привлекательной стороны, должен прочитать эти народные песни» [19, с. 180].

«Чарівний ріг хлопчика» – це збірка пісень, записаних упорядниками під час поїздок на Рейн та інших подорожей Німеччиною початку 1800 років, а також пісень, що були знайдені у стародавніх книгах, часописах та окремих аркушах.

Видавши книгу, Брентано та Арнім показали багатство та своєрідність німецької народнопоетичної традиції, розкрили нову основу німецької культури. Автори проявили тенденційність у збірці пісень та їх варіантів, наприклад, широко використавши духовні пісні. Однак внутрішня правда пісень отримала верх над ідейними забобонами укладачів. Вони щиро намагалися донести до читача «народний дух», тому намагалися якомога менше виправляти оригінал, що могло б порушити поетичну цілісність. Тому народний характер пісень зберігся, та в них «бьется сердце немецкого народа. Здесь раскрывается вся его сумрачная веселость, весь его душевный разум. Здесь грохочет немецкий гнев, здесь насвистывает немецкая насмешка, здесь одаряет поцелуями немецкая любовь…» [26, с.206].

У «Чарівному розі хлопчика» є пісні про любов до Батьківщини, наповнені патріотизмом та ненавистю до солдатської служби – «Швейцарець» («Der Schweizer» («Zu Strassburg auf der Schanz»)), духовні пісні, які іноді виступають як авторизовані («Лик Ісайн» Лютера), а іноді мають характер, що показує соціальний протест у звичній для середньовічної людині релігійній формі, наприклад, «Заклинання вогню» («Das Feuerbesprehen» («Zigeuner sieben, von Reiten gebracht»)). У книзі зустрічаються антицерковні пісні, у яких виражається ненависть до монастирів та насильству над свободою людини, що у них відбувається – «Норовлива наречена» («Die widerspenstige Braut» («Ich essґ nicht gerne Gerste»)). Зустрічаються тут також пісні XVI ст., що пронизані іронією та радісним ренесансним настроєм – «Паломник та побожна дама» («Der Pilger und die fromme Dame» («Es reistґ ein Pilgersmann nach Morgenland hinaus»)). Укладачі включили у книгу також деякі антифеодальні пісні, наприклад, «Пан фон Фалькенштейн» («Herr von Falkenstein» («Es reitґ der Herr von Falkenstein»)). Соціальний протест виражається іноді і у незвичних формах. Так, у «Кохання не розбирає» («Liebe ohne Stand» («Es ritt Ritter wohl»)) дещо у грубій формі оспівується кохання королівської доньки – білоручки. Але найбільше у «Чарівному розі хлопчика» пісень про любов. Тут є і страшні і милостиві, про випробування на вірність та про вічну розлуку – «Ленора» («Es stehn die Stern am Himmel»), «Випробування кохання» («Liebesprobe» «Es sah eine Linde»)).

Взагалі, у піснях «Чарівного рога хлопчика» не має відчуття покори долі або сентиментальності. Вони розривають німецький характер не таким, яким його створювало багатовікове феодальне поневолення, а таким, яким воно є насправді, з усією німецькою вдачею, розкриває характери молоді, і взагалі народу, показує головні ідеї та принципи.

Видатне місце у розвитку німецької літератури та філологічної науки займають брати Якоб та Вільгельм Грімм. Їх активна видавницька діяльність супроводжувалася не менш активною науковою, а гуманістичні та демократичні прагненнях вчених та письменників були втілені у їх фольклорно-літературній діяльності.

У 1812 р. вийшло перше видання «Дитячих та домашніх казок» («Kinder- und Hausmдrchen»), у 1815 р. – другий том, у 1819 р. – повторне видання (у двох томах), а у 1822 р. – третій том, що був заключним і містив у собі науковий коментар [9, с. 184].

Кожне видавництво братів Грімм супроводжувалося передмовою та післямовою, які мали видатне наукове значення.

У передмові до першого видання «Казок» підкреслювалося, що світ казок створюють люди праці, честі та справедливості – головним чином ремісники, рибаки, пастухи, люди природи, котрим далеке все, що знаходиться за межами цього життя. У казках «уся жива природа, сонце, місяць і зорі доступні» [9, с. 173]. За словами братів, незвичайну забарвленість казкам надає наївна близькість та спілкування між дорослими та малими.

Видання збірок казок стало можливим лише завдяки кропіткій праці вчених над матеріалом. Спочатку, брати Грімм намагалися зберегти казкові сюжети у їх первісних формах та варіаціях, намагалися зберегти старовинні ідеї, у яки відображені примітивні форми мови, народні забобони. Але навіть у цих ситуаціях крізь фантастику казок проявлялись соціальні тенденції, де прокладала собі шлях життєва правда, сатира на багачів та попів, що впліталась у розповіді про нелегку долю бідняків та мрії народу про щастя. Тому брати Грімм перейшли до активної «стилістичної обробки» казок, записаних у пізніх варіантах, зберігаючи композицію, особливості мови героїв.

Збір, дослідження та літературна обробка німецьких літературних казок були проведені на серйозній науковій основі. Підводячи підсумки діяльності у цій галузі, В. Грімм у спеціальних коментарях до раніше виданих казок («Anmerkungen-Band», 1856 р.) говорив про те, що деякі результати стали можливими завдяки залученню не тільки основних казкових сюжетів, але й різних варіантів , що були записані у різних районах Німеччини.

З часом брати Грімм стали організаторами збору та запису казок по всій країні. Їх справа почала носити загальнонаціональний характер. Вони отримують казки у записах різних вчених, письменників та друзів. Багато казок були записані зі слів селян і сюжети, що зацікавили братів, після деякої літературної обробки, були викладені у казково-новелістичному характері. Такими є казкові новели, написані за народними шванками – «Вдала торгівля»; за сюжетами з народних книг та карнавальних вистав XV – XVI ст. – «Три ледарі». Брати широко використовували фольклорні матеріали та дослідження сучасних письменників (Гете, Жан – Поля) та спеціалістів – вчених (Гердер).

Брати також мали досить багато матеріалу з європейського фольклору, спираючись на які, вони виступали які знавці порівняльної історії жанру казки у різних народів.

Значення більшості казок братів Грімм виявлялося у їх народності, у то, що вони передавали думки і почуття, живу силу народу.

До основного складу збірок увійшло двісті номерів казок. Їх умовно можна розділити на три цикли: чарівні казки, казки про тварин та побутові, які часто були близькі до реалістичної побутової новели.

Фантастика казок часто носить чітко виражений соціальний та етнографічний характер. Одні казки – це страшні розповіді про жорстокі події старовини, про відьом та інші образи, що живи у віруваннях народу, а інші – казки, що переплітаються з християнськими легендами.

Героями казок найчастіше виступають люди сильні та незалежні, розумні та кмітливі, добрі та порядні, які повинні стати представниками усього роду. Це – хоробрий кравчина, кмітлива донька селянина, солдат, роботяща служниця, пастух. Але, використовуючи епічні порівняння, казка часто називає їх королівськими іменами.

Оповідач гриммівських казок, на відміну від фольклорних казок багатьох інших збірок, рідко звертаються до самого слухача. У цьому і виражається стилістична обробка зібраного матеріалу.

Деякі казки біли записані братами Грімм на діалектах, що дало змогу показати різні грані народу. Вчені намагалися зберегти народні вирази, приказки, гру слів, яскраві порівняння, словотворення, типові для казкового стилю повторення, звуконаслідування, пряму мову та описові імена.


РОЗДІЛ ІІ. ЕРНЕСТ ТЕОДОР АМАДЕЙ ГОФМАН ТА ЙОГО КАЗКА

«КРИХІТКА ЦАХЕС, НА ПРІЗВИСЬКО ЦИННОБЕР»


Однією з найяскравіших постатей німецького романтизму став Ернест Теодор Амадей Гофман – гуморист та сатирик, майстер казки та фантастичної новели.

Загальноєвропейська популярність прийшла до Гофмана в перші десятиліття XIX ст. Його захоплено читали, про нього багато говорили і сперечались. Його образи згодом полонили творчу свідомість видатних письменників світу – Бальзака і Діккенса, Гоголя і Достоєвського. За Гофманом посмертно утвердилася слава видатного представники німецького романтизму.

Гофман володів палким серцем та величезним даром. Він ненавидів несправедливість і, на противагу дійсності, створював новий фантастичній світ, тому що не сприймав «сучасного йому бездуховного власницького світу з його всепоглинаючим утилітаризмом, з його байдужістю до загальних та духовних інтересів» [28, с. 5].

В уявленні Гофмана, зовнішній світ тяжіє над світом внутрішнім, духовним, перетворюючи життя у трагікомедію, у якій таємничі сила грають з людиною.

Гофман, як більшість представників німецького романтизму, поділяв поширену і німецькій «романтичній філософії» думку про всеосяжний характер мистецтва. Як і численні його сучасники, Гофман прийняв романтичну картину безперервно змінюваного світу, відкинув метафізичні уявлення про усталеність буття, зрозумів вічний саморозвиток всесвіту, його постійний зв'язок і взаємодію з людською свідомістю. Він усім своїм єством сприйняв ідею єдності людини з природою – не лише в загальнофілософському, а й у буденному розумінні.

Він не приймав тогочасного німецького буття. Але неприйняття сучасної дійсності не означало байдужість до неї. У світі, ворожому красі, його позиція не була пасивно-спостерігальною. Необмежена зацікавленість у всьому, про що доводиться писати надавала його творчості неповторний характер: суперечність між мрією і дійсністю, така властива романтичному світосприйняттю примушувала Гофмана тікати від життя, але, водночас, тяжіти до нього.

Гофман поділяв людей на філістерів та ентузіастів. Сам він належав до ентузіастів – гуманних людей, для яких дуже важливо діяти, особливо заради нації та держави. Він так і не здобув душевної рівноваги в своїх буйно-фантастичних витаннях і, звернувшись до обридлого світу тупості й філістерства, дав чудові зразки його гнівно-сатиричного осуду.

Оцінюючи творчість Гофмана з погляду історичної перспективи, ми по праву говоримо про нього як про одну з визначних постатей німецького романтизму. Гофман розкрив усі його багаті можливості, ознаменував позитивний наслідок його шукань і, більше того, в чомусь його подолав, хоч і не вивільнився з-під його впливу до кінця.

Гофман належав до покоління гейдельберзьких романтиків, представленого іменами Арніма, Брентано, братів Грімм. Їм був притаманний глибокий інтерес до народної творчості і широке її використання в своїй літературній практиці. В цей період, у зв’язку з анти наполеонівськими війнами зростає увага і до історичної долі нації, до проблем особистості в її ставленні до народу. Переосмислюються естетичні принципи раннього німецького романтизму; в романтичний світ поступово входить жива дійсність. Художнє бачення життя набуває відповідно нової якості.

На відміну від ієнських романтиків, у творчість Гофмана увійшла жива німецька дійсність – ординарна, приземлена, підвладна митцеві.

Провідним жанром романтичної літератури для Гофмана була казка. Але якщо у Новаліса казка перетворювалася у алегорію або сон, у якому зникало усе реальне, то у казках Гофмана похідним моментом, з якого з’являлися фантастичні елементи, була дійсність.

Саме тому Генріх Гейне у «Романтичній школі» протиставляє Гофмана Новалісу, котрий «со своими идеальными образами постоянно витает в голубом тумане, тогда как Гофман со своими причудливыми карикатурами всегда и неизменно держится земной реальности» [9, с. 215].

Сполучення реального з фантастичним, дійсного з вигаданим – головна вимога поетики Гофмана. «Я думаю,– писав Гофман,– что основание небесной лестницы, по которой фантазия хочет взобраться в высшие сферы, должно быть укреплено на почве жизни так, чтобы каждый мог взойти по ней вслед за автором. Тогда, как бы высоко он не находился в фантастическом волшебном царстве, он все же будет видеть, что это царство связано с его жизнью и является, собственно, ее чудесной частью. Это для него прекрасный цветочный сад, разбитый у самых городских ворот, в котором он может с наслаждением гулять, если только решить покинуть мрачные стены города» [9, с.216].

Навіть при найпобожнішому знайомстві з творами Гофмана читач матиме про нього недвозначне уявлення як про нестримного фантаста. Цілий калейдоскоп фантастичних образів – химерних, наділених різним ступенем надприродності – миготить перед очима, мов парадоксальний, непідвладний здоровому глуздові, ледь стримуваний в межах «казкової логіки» карнавал: добрі і злі духи, феї-благодійниці і чарівники-лиходії, дивовижні звірі, живі і одухотворені речі, незбагненні «змови» таємничих сил – усе, на що, здавалося б, тільки здатна людська фантазія, – у Гофмана починає жити у «реальному» світі. Гофман-фантаст, як і Гофман-сатирик, дивиться на свій казковий світ зі сторони, часом тільки наближаючись до нього, але не належачи йому до кінця. Він надає своїй вигадці то похмурого, навіть зловісного колориту, – як, наприклад, у новелах «Піщана людина» чи «Майорат», у повісті «Мадмуазель де Скюдері» чи романі «Еліксир диявола», – то ясного, доброго тону, – як у казках «Лускунчик» або «Чуже дитя», – але неодмінно хоче дивувати, не дивуючись, і хвилювати, не хвилюючись. В Бєлінський писав, що «Гофман у найбезглуздіших вигадках своєї фантазії вміє бути вірним ідеї» [28, с. 11].

Уже в «Золотому горщику» прозвучала найхарактерніша гофманівська тема – тема знеособленої людської індивідуальності. «Гофман, – писав Н.Я. Берковський, – перебуває у постійному пошуку образу, здатного передати це життя, що позбавлене життя, ці особи, у яких украдено особистість». Так з’являються у Гофмана образи людей-ляльок, автоматів, механізмів, що живуть і діють за законами, за якими людина жити не змогла б.

Один з найвизначніших творів Гофмана – його шедевр: «Крихітка Цахес, на прізвисько Цинобер» («Klein Zaches genannt Zinnober», 1818 р.). Величезні можливості сатиричного таланту Гофмана проявили себе завдяки виходу із кола вузько-побутової або естетичної теми, звертається до самого життя до проблем, котрі хвилювали усіх людей.

У передмові до казки Гофман говорить, що «целый арсенал нелепостей и чертовщины не может создать духа сказки, который заключается только в глубоком ее основании, в главной мысли, вызванной каким-нибудь философским явлением жизни» [9, с. 221].

«Філософське уявлення життя», яке Гофман намагається сатирично осмислити у казці, закладено у несправедливому розподіленні матеріальних та духовних благу суспільстві, коли ті, хто мають і багатство і керівництво, привласнюють собі праці тих, хто не має ні того ні іншого.

Тут і постає одвічний гофманівський мотив протиставлення двох світів – романтичного і буденного, ілюзорного й реального; тут і критика людських стосунків у реальному, буденному світі – стосунків, заснованих на брехні та лицемірстві, двоєдушності та злі; тут і боротьба добрих та лихих начал у людському суспільстві як прояв таємничих діянь надземних сил; тут і заперечення раціонально-механічного ставлення до людини.

«Крихітка Цахес» - одним з творів Гофмана, де у найвищій стопіні виявляється гротеск. Сам портрет героя, що дав назву казці, втілює цю ідею.

Ціхес – карлик і потвора: «Das, was man auf den ersten Blick sehr gut fьr ein seltsam verknorpeltes Stьckchen Holz hдtte ansehen kцnnen, war nдmlich ein kaum zwei Spannen hoher, miЯgestalteter Junge, der von dem Korbe, wo er querьber gelegen, heruntergekrochen, sich jetzt knurrend im Grase wдlzte. Der Kopf stak dem Dinge tief zwischen den Schultern, die Stelle des Rьckens vertrat ein kьrbisдhnlicher Auswuchs, und gleich unter der Brust hingen die haselgertdьnnen Beinchen herab, so daЯ der Junge aussah wie ein gespalteter Rettich. Vom Gesicht konnte ein stumpfes Auge nicht viel entdecken, schдrfer hinblickend, wurde man aber wohl die lange spitze Nase, die aus schwarzen struppigen Haaren hervorstarrte, und ein paar kleine, schwarz funkelnde Дuglein gewahr, die, zumal bei den ьbrigens ganz alten, eingefurchten Zьgen des Gesichts, ein klein Alrдunchen kundzutun schienen» [29, с.1].

Доля жорстоко насміялася над бідною селянкою, порадувавши її дитиною-страхіттям, яке вона народила після ряду невдач, що спіткали її сім’ю, після того, як її чоловік знайшов у землі золоту монету. Доля сина повинна біла б бути трагічною: він не зміг би стати ні красенем, ні багатієм, ні селянином. Злидні та страждання мали б спіткали Цахеса, якщо на світу не було місця дивам. Добра фея Розабельверде вирішила допомогти нещасній потворі: вона провела рукою по його голівці, і у нього з’явилося три золоті волосинки. Сталося диво. Цахес залишився потворою, але люди, що його оточували, сприймали його за красеня, котрому приписували королівське походження, та знаходили у нього було дуже багато хороших рис та талантів: «Als sie eintraten, stand der Professor Mosch Terpin allein in der Mitte, die Instrumente noch in der Hand, womit er irgendein physikalisches Experiment gemacht, starres Staunen im Gesicht. Die ganze Gesellschaft hatte sich um den kleinen Zinnober gesammelt, der, den Stock untergestemmt, auf den FuЯspitzen dastand und mit stolzem Blick den Beifall einnahm, der ihm von allen Seiten zustrцmte. Man wandte sich wieder zum Professor, der ein anderes sehr artiges Kunststьckchen machte. Kaum war er fertig, als wiederum alle, den Kleinen umringend, riefen: «Herrlich – vortrefflich, lieber Herr Zinnober!». Endlich sprang auch Mosch Terpin zu dem Kleinen hin und rief zehnmal stдrker als die ьbrigen: «Herrlich – vortrefflich, lieber Herr Zinnober!» [29, с. 23].

Він швидко і легко піднімається у званнях на службі, стає першим міністром князя, жорстоким деспотом такого ж малого та потворного, яким є він насправді: «Der Fьrst war entzьckt und billigte den Vorschlag des Ordensrates, den Orden des grьngefleckten Tigers nunmehro in verschiedene Klassen zu teilen, nach der Anzahl der Knцpfe, womit er gegeben wurde. Z.B. Orden des grьngefleckten Tigers mit zwei Knцpfen – mit drei Knцpfen etc. Der Minister Zinnober erhielt als ganz besondere Auszeichnung, die sonst kein anderer verlangen kцnne, den Orden mit zwanzig brillantierten Knцpfen, denn gerade zwanzig Knцpfe erforderte die wunderliche Form seines Kцrpers» [29, с. 44].

Цахес має здібність присвоювати собі чужі славу, таланти, працю. Поет створює вірші, композитор – музику, а вчений робить наукові відкриття, але ніхто цього не помічає; всі впевнені, що це робить Цахес. А він приймає нагороди, ніби саме він на них заслуговує: «Ich spiele», fuhr Sbiocca fort, «das schwierigste Konzert von Viotti. Es ist mein Stolz, meine Freude. Sie haben es

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: