Образ ідеальної людини в трагедії Софокла "Цар Едіп"
Як і Есхіл, Софокл - супротивник влади грошей, розкладаючих основу полісу ("Антігона", 302-308; "Едіп-цар", 512 і далі). Він хоче зміцнити засади демократичної держави, протестуючи проти зростаючого розшарування колективу афінських громадян ("Аякс", 160). Антична громадська власність полісу розпадалася внаслідок розвитку приватної власності, що у свою чергу було пов'язане із зростанням грошових стосунків. Софокл, будучи талановитим художником не міг не відбити окремих сторін сучасної йому дійсності, повної протиріч.
Система образів у Софокла побудована на прийомі контрасту. Едіпові протистоять розсудливий, холодний і безжалісний Креонт, що цими своїми рисами відтіняє благородство і людяність Едіпа, старий і сліпий провидець Тіресій, який нестриманості й несправедливості царя протиставляє величезний життєвий досвід, а головне - знання минулого й майбутнього. Прийом контрасту використаний Софоклом і в композиції трагедії: в кінці твору Едіп потрапляє в становище, що є протилежним від того, в якому він перебував на початку твору.
Софокл використовує художні засоби для того щоб слухачеві було більш зрозуміле ставлення самого автора до героя. Дослідивши текст можна зробити таку таблицю художніх засобів:
Звісно що багато залежить віп перекладача твору, адже це сааме його епітити,та не можливо на справді дізнатися яки саме використовував Софокл.
В трагедії "Цар Едіп" (428-425 рр. до н. є.) Софокл торкається того найдраматичнішого епізоду, коли Едіп, бажаючи врятувати Фіви від чуми, шукає "скверну, що в землі Фіванській виросла", тобто вбивцю царя Лая, і врешті приходить до самовикриття, що робить його образ особливо драматичним: герой, виходячи з най-благородніших почуттів, хоче безкорисливо допомогти своїм співгромадянам, а внаслідок власних дій сам стає найнещаснішою людиною. Мужній, вольовий і високоморальний Едіп - натура надзвичайно активна, що взагалі характерно для персонажів Софокла, робить усе можливе, щоб змінити свою долю, бореться за неї і програє. Автор підводить глядачів до висновку, що хоч людина й спирається у своїх діях на власну волю, але все одно, якщо це суперечить присуду вищих сил, приречена на поразку, бо неспроможна їх перебороти. Образ Едіпа дещо суперечливий. Незважаючи на певну різкість, навіть брутальність і запальність, у ньому переважають позитивні риси. Софокл створив образ ідеального громадянина полісу, для якого головним у житті стають суспільні інтереси. Сам же поет, як свідчить Арістотель, говорив, що він "малює людей такими, якими вони повинні бути". За допомогою цієї таблиці ми спробуємо дізнатися яким Софокл показав образ ідеальної людини в творі "Цар Едіп".
| Ситуація | Едіп про себе | Едіп про інших | Інші про Едіпа |
| Едіп в жахливій ситуації він не може допомогти своїм вірнопідданим. Він готовий піти на все щоб їм допомогти |
Ни один из вас Все ж не страдает так, как я страдаю: У вас печаль лишь о самих себе, Не более,- Нет, говори при всех: о них печалюсь Сильнее,чем собственной душе. |
Несчастные вы дети! Знаю, знаю, Что надо вам. Я вижу ясно: все вы страдаете. |
О лучший между смертными! Воздвигни Вновь город свой! И о себе подумай: За прошлое "спасителем" ты назван. |
| Тірестій розповів Едіпу що прокляття впало на Фіви через ганебне убивство Лая |
Я буду мстить за родину и бога. Я не о ком-нибудь другом забочусь,- Пятно снимаю с самого себя. Кто б ни был тот убийца, он и мне Рукою той же мстить, пожалуй, станет. Чтя память Лая, сам себе служу. |
Вставайте же, о дети, со ступеней, Молитвенные ветви уносите,- И пусть народ фиванский созовут. Исполню все: иль счастливы мы будем По воле божьей, иль вконец падем. Кто знает человека, чьей рукой Был умерщвлен когда-то Лай, тому Мне обо всем сказать повелеваю. 230 А если кто боится указать Сам на себя, да знает: не случится Худого с ним, лишь родину покинет. |
О дети, встанем! Мы сошлись сюда Спросить о том, что царь и сам поведал. Пусть Аполлон, пославший нам вещанье, Нас защитит и уничтожит мор. |
| Тиресій каже едіпу що той вбив Лая |
..Что, если б вы не сговорились, вряд ли Он гибель Лая приписал бы мне. Но если враг мне спешно строит козни, Поспешно должен действовать и я. А если буду медлить, он достигнет, Чего хотел, и я ни с чем останусь. |
О зрящий все Тиресий, что доступно И сокровенно на земле и в небе! Хоть темен ты, но знаешь про недуг Столицы нашей. Мы в тебе одном Заступника в своей напасти чаем. |
Уйти дозволь. Отпустишь,- и нести Нам будет легче каждому свой груз. Безумные! Вовек я не открою, Что у меня в душе... твоей беды... |
| Під час розмови з Іокастою здобуває докази свого злочину проти Лая |
О Зевс! Что ты судил со мною сделать? О горе! Вижу: страшные проклятья В неведенье призвал я на себя! |
О, как мне слово каждое твое Тревожит душу и смущает сердце! Мне кажется, сказала ты, что Лай Убит на перекрестке трех дорог? |
т Феба ли, но чрез его жрецов,- Что совершится рок - и Лай погибнет От нашего с ним сына, а меж тем, По слуху, от разбойников безвестных Он пал на перекрестке трех дорог. Душа Эдипа сильно смущена, 890 Он в скорбных думах и, теряя разум, По прошлому не судит о грядущем, Лишь тем он внемлет, кто пророчит ужас. Бессильна я его разубедить... |
| Розуміння що власної долі йому так і не вдалося обійти приходить до Едіпа |
В проклятии рожден я, в браке проклят, И мною кровь преступно пролита! Из смертных кто теперь меня несчастней, Кто ненавистней в мире для богов? "Кого ни свой не должен, ни чужой Приветствовать и принимать, как гостя, Но вон из дома гнать". И это - я, Сам на себя обрушивший проклятья! Я оскверняю ложе мертвеца Кровавыми руками. Я ль не изверг? |
Да пожалел: я думал, в край далекий, На родину снесет его, но он Для бед великих спас дитя, и если Ты мальчик тот, знай, ты рожден на горе! И мы, владыка, в страхе. |
|
|
Померає Iокаста Едiп виколюэ собi очi |
О свет! Тебя в последний раз я вижу! Я ужасом объят невыразимым, Несет меня необоримый вихрь! О, горе мне! О, горе мне, о, горе! Как вонзился В меня клинок! Как память бед язвит! На что смотреть мне ныне? Кого любить? Кого дарить приветствием? Слушать кого с умилением?... … Я трижды проклят меж людей. Бессмертным Всех ненавистней я! |
Пропади на веки вечные, Кто с моих ступней младенческих Снял ремней тугие путы И меня от мук избавил, Не на радость мне, увы! |
Не диво, что вдвойне в таких страданьях Скорбишь и о беде кричишь двойной О страшное свершивший! Как дерзнул Ты очи погасить? Внушили боги? … Хвалить ли мне поступок твой - не знаю. Но лучше не родиться, чем ослепнуть. |
За допомогою цієї таблиці ми можемо зробити висновки: Софокл вірив у те що долю людини не можливо змінити . Саме тому усі спроби Едіпа уникнути здійснення жахливого прородства не вдалися.
Софокл показав що Едіп був ідеальною людиною чесним та справедливим більше турбувався за інших ,за свій народ ніж за власне життя.
Майже всі його вчинки були втіленням моралі та розсудливості він не втрачав гідності й мужності в жодній навіть найжахливішій ситуації .
Але навіть найвидатніші людські якості не врятували його від злої долі. Це особисто мене дуже вразило поет показав абсолютну рівність людей перед богами!Можна зазначити універсальність цього образу поставити на місце Едіпа будь кого але ніхто не зміг би втекти від долі і не повторити його помилок
2.2 Трагедія людьської свідомості у творі Софокла "Цар Едіп"
Трагедію "Едіп-цар" часто розглядають як трагедію долі. Нездатні збагнути зв'язок подій, люди пояснювали несподіване лихо долею: так судилось.
Усталеним художнім засобом у Софокла є прийом контрасту як у зображенні долі окремих персонажів, так і в системі художніх образів. Становище Едіпа на початку трагедії "Цар Едіп" різко контрастує з тим, у яке він потрапляє в кінці. Спершу це абсолютно щаслива людина, яка має трон, багатства, вродливу дружину, чотирьох дітей і, найголовніше, є шанованою серед співгромадян за свою чесність, справедливість і постійне бажання їм допомагати. У фіналі Едіп опиняється у прямо протилежному становищі — не тільки втрачає все, але й стає сліпим жебраком. Контрастність дає авторові змогу особливо підкреслити чорно-білими тонами слабкі й сильні сторони персонажів. Адже мова трагедій Софокла вже не така велична, як в Есхіла. Вона втратила пафос, позбулася архаїчних виразів, стала значно простішою і, за словами самого поета, "найбільш відповідала характерам героїв". Дізнавшись правди, Едіп виколює собі очі. Він сам карає себе за скоєний злочин і стає морально вище богів, які прирекли його на муки.
Едіп – шукач правди. Аристотель вважав цей твір зразком трагічної драми. Опис людської слабкості через зміст з незрівнянною ясністю і лаконічністю підводить через постійне чергування образів світла і темряви (істини і обман) до кульмінації. Саме ця п’єса породила теорію Фрейда про "Едіповий комплекс" про те, що любов до матері і ревність до батька – найсильніші з людських інстинктів.
Думка що до невблаганності долі про те що як не вчинить людина її доля все одно вирішується богами проникає в свідомість Едипа. Розуміння, того що від нього вже нічого не залежить завдає неймовірних страждань.
Чесна людина, принципіальний та гордий правитель, за своє життя свідомо не скоїв жодного вчинку за який міг би бути так жорстоко покараний. Але його доля була вирішена ще до його народження Едіп – жертва волі богів. Трагедія складається в тому що сам Едіп не хоче миритися з такою жорстокою. Чим Едип заслужив цю долю? Нічим! Софокл показує його як надзвичайно чесного, прямолінійного чоловіка,який навіть не був здатен на підлість. Саме тому цей твір викликає такі суперечливі почуття у кожного хто його прочитає
Висновок
Давня грецька трагедія являє собою неповторне й специфічне породження еллінської культури, що відіграло свого часу велику роль у морально-ідейному вихованні людей. Глибока життєва правда творів Есхіла, Софокла та Евріпіда виходить далеко за межі того історичного періоду, в якому вони виникли, і за межі самої Еллади. Трагедії цих визначних поетів стали надбанням усього людства.
Гострі конфлікти й проблеми, драматичні колізії, щпре співчуття до страждань людини, могутні й благородні поривання людської душі, врешті, глибокий гуманізм, що їх знаходимо в давньогрецькій трагедії, привертали увагу й хвилювали людей всіх часів.
Образи Прометея, Антігони, Едіпа, Ореста, Іфігенії, Медеї та багатьох інших продовжують захоплювати уяву людини своїми пристрастями, думками й переживаннями і протягом довгих часів бути неповторним зразком для поколінь поетів і митців усіх країн. Феномен Есхіла, Софокла і Евріпіда полягає в тому, що незважаючи на докорінну відміну соціальної системи Еллади від систем пізніших європейських держав, вони продовжують жити, захоплювати своїм оптимізмом, нестримним прагненням до правди і палким протиборством злу, життєвою силою і гуманним ставленням до людини.
Нових якостей набуває конфлікт у трагедії, що перестає бути протиборством двох героїв, а стає внутрішнім конфліктом одного персонажа. Боротьба між обов'язком і пристрастю, між двома почуттями персонажа є вже тим, що в нові часи буде названо психологічним конфліктом. Цілком зрозуміло, образи героїв від цього вигравали, вони поглиблювались, ставали драматичнішими. Не випадково Арістотель назвав через це Евріпіда "найтрагічнішим із поетів". Висновки
Крізь віки незмінно приваблює в Софоклові здогад про складність людської натури, неоднозначність її. Саме здогад, паросток цього знання, ніби несміливе, ніби з певним ваганням ускладнення монументально-суворих характеристик раптовим проблиском чуття - заворожує, викликає відрухове співчуття, може, дужче навіть, ніж пароксизми справжньої внутрішньої боротьби, як в Евріпіда. Так Едіп, що в розпачі припадає, - ні, тільки схиляється на мить! - до рукава Іокасти, цим єдиним синівським жестом "знімає" і товщу віків, і умовність жанру: перед нами просто людина, приголомшена несвідомою своєю, до цієї миті навіть невідомою провиною - страшною і непоправною. Енергійне розслідування причини гніву богів на місто привело його до власної таємниці, до самовикриття як убивці незнаного батька і чоловіка власної матері...
Софокл цінує могутність людини, багатство її можливостей. Чи не тому на зміну трагедії роду в його попередників - у нього приходить трагедія індивіда. Але Софокл передбачає, які небезпеки чатують на людину: засліплення відчуттям цієї могутності може бути не менш жахливим за Едіпове осліплення; у багатстві можливостей криються і пастки: можливості застрашливих падінь, підступів, зрад. Тому Софокл так боїться руйнації духовних підвалин поліса - найкоштовніших здобутків стародавньої демократії, що не просто регулюють поведінку громадян, а формують їх таким чином, щоб додержання цих - людських - норм було органічним, було моральною потребою. То спитаймо себе у нашому криміналізованому і корумпованому сьогоденні, чи актуальний Софокл?
Третє тисячоліття звучать зі сцени трагедії Софокла. В епоху комп'ютеризації та роботизації по-новому сприймається його гімн: "Дивних багато в світі див, та най-дивніше з них - людина".
Список використанних джерел
1. Артамонов С.Д.Cорок веков мировой литературы/ С.Д.Артамонов
2. Білецький О.І. Антична література: Хрестоматія / О.І.Біленська. К.: Радянська школа, 1968.- 612 с.
3. Бородай Ю.М.Эротика-смерть-табу: трагедия человеческого сознания / Ю.М. Бородай – М. 1996. - 250 с.
4. Ботовник. М.Н Жизнь знаминитых греков и римлян/М.Н. Ботовник –М. : Книга для учащихся ,1987. - 64 с.
5. Кун М.А. Легенди та міфи стародавньої Греції / М.А. Кун – К.: 1967.
6. Пащенко В.І Антична література / В.І.Пащенко К.: Либідь, 2001. -718 с.
7. Підлісна Г.Н. Світ античної літератури / Г.Н Підлісна- К.: 1992.-226с.
8. Радциг С.И История древнегреческой литературы / С.И.Радциг – М. 1940
9. Содомора А.О Жива античність / А.О. Содомора - К.: 1983.- 420 с.
10. Стратилатова В.П. "Царь Эдип" тема в творчестве Софокла / В.П.Стратилатова –М. 1997.- 83 с.
11. Тронський І.М. Історія античної літератури / І.М. Троянський - К.: 1959
12. Чистякова Н.А. Филология ЛГУ/ Н.А Чистякова -1959. – 220 с.
13. Шевцов С.В. Власть, как знание в трагедии Софокла "Царь Эдип"./ С.В. Шевцов //Вісник (ДНУ) – Серія:Філологія.-2006. – №220 (Вип. 45.)
14. Шкаруба Л.М. Величие Эдипа , совесть, тяжкий путь познания / Л.М.Шкаруба // Зарубіжна література у школах України. – 2006. - №6.(Вип.21). – С.19-22.
15. Франко І. Едіп – цар // Франко І. Зібр. тв. У 50 т.- Т.8.- К.: "Наукова думка".- 1977.- 637 с.
16. ЙегерВ. Вершина и кризис аттического духа .Трагический человек Софокл [Електронний ресурс] / Режим доступу :URL: antique-lit.niv/antique-lit/articles/jeger-sofokl.htm
17. Ярхо. В.Н. Греческая литература классического периода (V—IV вв. до н. э.). Поэзия. Софокл [Електронний ресурс] / Режим доступу:URL:antique-lit.niv/antique-lit/ivl/sofokl.htm.
18. Ярхо. В.Н.Трагический театр Софокла. Часть 11[Електронний ресурс] / Режим доступу:URL:antique-lit.niv/antique-lit/articles/yarho-tragicheskij-teatr/sofokl-11.htm
Використана література
19. Ліндяй Д. Коротка історія культури. - К.: Мистецтво, 1995. - 242с.
20. Підлісна Г. Антична література. - К.: Вища школа, 1992. - 259с.
21. Підлісна Г. Про красу та античну літературу. - К.: Техніка, 1997. - 192с.
22. Соловей Е. "Цар Едіп" у Києві// Всесвіт. - 1998. - №12. - С. 136-140.
23. Тронский И История античной литературы! М.: Высшая школа, 1983.
24. Українська та зарубіжна культура. - К.:Знання, 2000. - 621с.
Размещено на