Xreferat.com » Рефераты по зарубежной литературе » Поетика новел М. Коцюбинського

Поетика новел М. Коцюбинського

Коцюбинського має свою окрему мову, він індивідуальний до найтонших дрібниць. Описаний індивід зазнає переживань При дуже напружених нервах, коли вони реагують на зовнішні показники. Для Коцюбинського це були дуже важливі думки, і він враховував їх у своїх імпресіоністичних творах.

Принципово новою стає й система поетики: письменник наче переломлює все те, що він зображує, крізь призму внутрішніх переживань персонажів. Коцюбинський змальовує не стільки вчинки, поведінку героя, навколишній світ, скільки його враження про самого себе та цей світ. Як ніхто в європейській літературі до й після Коцюбинського, він умів підпорядковувати колір твору розкриттю внутрішнього світу героя або тим ідейно-художнім завданням, які він перед собою" ставив.

Акварель «На камені» — новаторський твір у жанровому плані. У ньому нескладна фабула, автор зосереджений на внутрішніх переживаннях героїв, що й становлять сюжетну колізію. Композиція акварелі надзвичайно оригінальна: даючи нібито малюнок з життя, автор жодного епізоду не виносить на перший план, а примушує читача головні епізоди переживати в собі, у своїй уяві. У цьому виявляється перша риса імпресіонізму: замість детальних реалістичних описів давати тільки окремі натяки, «плями»,.що вже показують шлях читачевій уяві. Друга ж риса імпресіонізму – висувати на перший план психічні переживання героїв, а не фабулу творів. Письменник робить спробу вийти за межі традиційного оповідання та створити новий жанр – психологічну новелу, розвинути свою індивідуальну стильову манеру. Жанрова характеристика цього твору – акварель – відкриває задум автора: наблизити словопис до живопису; згадана новела наче спеціально присвячена цьому мистецькому експерименту. Акварель – одна з найбільш колористичних у прозі того часу, і не тільки українській. У цьому творі письменник ставить перед собою важливе завдання: надати кольору смислової функції. Тут слово виступає тільки інструментом творення мікрообразу, який і передає переживання героїв або служить реалізації задуму автора [2, 55]. Не дивно, що новелу «На камені» автор назвав аквареллю: у ній справді переважають зорові образи, картини моря й гір виринають перед очима читачів, наприклад змалювання бурі на морі.

Мікрообраз, винесений у назву, проходить через усю першу частину новели «На камені». Він створює сіре колористичне тло, на фоні якого розгортається сюжетна дія: «татарське село здавалось грудою дикого каміння», «кам'яні оселі», «сонце і камінь», «люди на камені». На цьому тлі кожний новий колористичний мікрообраз набуває особливого значення: зміни, що відбулися в душевному стані мовчазної татарської дівчини Фатьми після її зустрічі з гарним молодим турком Алі, символізує розквітла квітка – гірський крокус. Драматична колізія (втеча закоханих Фатьми й Алі) також знаходить своє особливе розв'язання в протилежності кольорів різної гами – мікрообраз «дух цих диких, ялових, голих скель». На цих скелях закарбувалася споконвічна історія страждань «людей на камені», існування яких – постійна боротьба з природою, панує лише один закон – жорстокість. Безбарвним скелям, голому каменю автор протиставляє червоний колір пов'язки на голові Алі та зелений колір фередже Фатьми, червоний – символ кохання, а зелений – життя. Яскраві, насичені кольори контрастують з кольорами мертвої застиглої скелястої породи, посилюють драматизм подій, сірі скелі зрадливо виказують яскраве вбрання Фатьми й Алі. Колористичні штрихи зливаються в єдину імпресіоністичну картину з драматичним малюнком і водночас піднесеним гімном коханню. „На камені" – характерний приклад не лише мистецької взаємодії людського сприняття (зорового, слухового) чи самобутності опрацювання Коцюбинським людських драм. Це ще й початок новаторського, суголосного тенденціям європейського авангарду емансипування від влади фабульності в епічному роді, від домінування описовості [28, 103].

Часто зорові образи переплітаються зі звуковими, зокрема тоді, коли описується гра Алі, то розповідь пронизує мелодія зурни, ясно відчуваються елементи поетичного ритму, так званої ритмічної прози. Ця тонка фіксація вражень, лаконічність вислову, глибокий ліризм, ритмічність чи плавність мови, майстерність описів природи та глибинний психологічний аналіз стають характерною рисою творчості Михайла Коцюбинського.

«Цвіт яблуні» — цілком психологічна новела. Батько, головний персонаж твору, крім того, ще й письменник, митець слова. У хвилини, коли душа зранена горем, його пам'ять, підсилена силою творчості, усе фіксує.

Етюд Михайла Коцюбинського «Цвіт яблуні» – викінчено імпресіоністичний. Цей етюд – новий стильовий крок у поєднанні психологізму «Лялечки» та живопису «На камені». У «Цвіті яблуні» відчувається й мопассанівська проблематика психології творчості письменника, і шніцлерівський потік свідомості, і гамсунівська увага до порухів людської душі, і властива тільки Коцюбинському заглибленість у надра підсвідомості, й імпресіоністичний малюнок, який складається зі світлотіні, колористичних мікрообразів, символіки квітів. Іван Франко вважав етюд Михайла Коцюбинського «Цвіт яблуні» психологічною студією, яка виявляє руку майстра та дуже тонку обсервацію складного психологічного процесу [13, 57].

Настанова на доглибинне психоаналітичне вистудіювання межових ситуацій душі зродила в „Цвіті яблуні" самобутню постпозицію тієї фабульної ситуації, що свого часу була охрещена „неронізмом". Маємо на увазі тему влади пам'яті як невідлучного секретаря свідомості в людей творчості – акторів, літераторів.

Коцюбинський потрактував тему загострено в порівнянні з мемуарами Тальма чи героїнею одного з романів братів Гонкурів. Акторка Жюльєтта Фавстен, стежачи за агонією коханця, нажахала його несвідомим наслідуванням корчів на його ж обличчі. З цієї ж причини Мопассан назвав письменників гідними не заздрощів, а жалю, сповідальне відтворив владу мистецького покликання над індивідуальністю письменника в новелі „На воді" – „чудовій", за оцінкою Коцюбинського. Так і його герой, батько Оленки, ненавидить себе за незнищенну підсвідомість літератора, але прокляття фаху сильніше від нього. Відомі й інші літературні прототипи мотиву тягаря мистецького покликання – в романі „Творчість" Е.Золя, творах Г.Зудермана, О.Вайльда, А.Шніцлера, психологічних етюдах „Самота" О.Маковея, „Душа" Н.Кобринської, поезіях Ф.Платтена й І.Франка, „Чорній Пантері..." В.Винниченка, навіть у зачині оповідання „Карби" Марка Черемшини. Та закордонна лектура відіграла найбільше роль творчого фермента в розгортанні таких вражаючих випуклих і конкретних подробиць, що читачі сприйняли „Цвіт яблуні" за автобіографічний твір.

Вирішення цієї доволі богемної теми (для справжнього артиста навіть смерть коханої людини – мистецький матеріал, як було з художниками Л.Синьйореллі, Я.Тінторетто чи нашим М.Ґе) в „Цвіті яблуні" вільне від декадентської некрофілії. Тож впроваджуваний Коцюбинським принцип погляду на дійсність „під іншим кутом зору", – як і введена ним в українську літературу техніка „запису потоку свідомості" (запанувала на Заході в час Е.Хемінгуея і В.Вульф), розкриття влади колективного підсвідомого (погром у „Fata morgana", сцена самосуду – психологічний предтеча „Збунтованої людини" А.Камю) є виявами європейської модернізації художньої форми.

Уже в новелах «Сміх» і «Він іде» помітні спроби Коцюбинського щодо змалювання психології маси. Страх, що охоплює Валеріана Чубинського під час чорносотенного погрому, передається через звукові враження від натовпу, якого він не бачить, не чує. У новелі «Він іде» подібний настрій (страх) єврейського населення перед погромом передається через особливе сприйняття пейзажу. Імпресіоністичні образи, що передають уявлення про дику розбурхану юрбу, яка, наче ураган, змітає все на своєму шляху, були підготовкою до показу психології селянської стихії, яку так майстерно змалював Коцюбинський у другій частині «Fata morgana».

В новелі „Сміх" символіка вбивчого сміху піонерно й драматично розкрила два кола екзистенційного трагізму: безпорадності й підсліпуватості інтелігенції за буряного поліття 1905-1907 рр., та спровокованої чорносотенною політикою царату ворожості українського селянського народу до власної демократичної інтелігенції. Поетикально „Сміх" випередив епічні наративи 20-х рр. В.Підмогильного, Г.Косинки, Ю.Яновського, В.Сосюри, І.Бабеля, мистецькі знахідки Ш.Андерсона („Темний сміх"), а його автор „відкрив вікна" новим естетичним надбанням [13, 61].

Найголовніше в творчості Михайла Коцюбинського – це його особливий самобутній характер імпресіонізму. Вишуканий імпресіонізм письменника виявляється в надзвичайній тонкості психологічного заглиблення в усі душевні порухи та все те, що творить силу осяйності барв самого зображення.

У його творчості, як ні в кого із сучасників, природно поєдналися два протилежні полюси: народницький стиль і зображення духовних порухів простолюддя, що пізніше було злито з вишуканим естетизмом самого зображення. Імпресіонізм виділяє Коцюбинського з плеяди класичних письменників. Так письменник повертає своєму стилю прикмети, властиві мистецтву, розвиненому класиками. Тому у творах Коцюбинського, крім імпресіоністичності, помітні також романтика, риси символізму та «ідеального реалізму». Але все ж таки в доробку письменника домінує й переважає струм імпресіоністичності – картинного передавання настроїв, вражень і порухів людської душі. Михайло Коцюбинський немов кидає промінь свого мистецького освітлення, виявляючи чуттєві порухи та вдачу людини, найсуттєвіші явності хвилини, у яких досягається просто музична поетика зображення.


2.2. Особливості імпресіоністичної манери письма М.Коцюбинського у новелі „Intermezzo”.


В «Intermezzo» Коцюбинський досягає вершин імпресіоністичного письма. Написана новела ніби в монологічній манері, проте це не внутрішній монолог, це ряд картин, створених словом, що передають враження героя від навколишнього та водночас його внутрішні переживання. У цій же новелі помітні елементи символізму (назви «дійових осіб» виступають символами психодуховних процесів героя) [14, 8]. Замість традиційного подієвого сюжету (сюжету вчинків і дій героїв) письменник вдається до сюжету внутрішнього, який становлять зіткнення різних переживань. Символічні образи й ускладнена метафорика надають твору жанрових ознак у прозі. На перший погляд, новела «Intermezzo» становить майже суцільний пейзаж – опис природи вії багатоманітних виявах. Насправді ж образи квітів, рос лин, птахів, тварин – це лише символи тих внутрішніх явищ і процесів, що відбуваються в душі героя. У цьому творі Коцюбинський визначає «дійових осіб» Тут дійові особи – засіб художньої умовності Він застосовується письменником для того, щоб дати читачеві ключ до розуміння цієї складної образної мови природи, носіями якої виступають «дійові особи» – «ниви у червні», «сонце», «зозуля», «жайворонки», та символічного змісту інших образів. Якщо є дійові особи, то має бути й сцена. Сцена – це душа ліричного героя з її болями та радощами, з утомою та надією, вірою в перемогу світлих ідеалів. Через внутрішній етичний конфлікт між громадським обов'язком і втомою, хвилинною зневірою, через емоції, переживання вимальовуються ширші проблеми — соціального та психологічного характеру [2, 37]. Контрастно протистоять одна одній дві групи образів: «моя утома», «людське горе», «три білих вівчарки», «залізна рука города» й «ниви у червні», «зозуля», «жайворонки», «сонце». Конфлікт образів створює ту багатозначність символів, які дають уявлення про складні душевні процеси ліричного героя. Засіб контрасту відіграє також важливу ідейно-композиційну роль (місто та природа, краса природи й нелюдські умови життя селян). І думки, і сприйняття героєм природи злито в єдиний нерозривний потік його переживань та усвідомлення себе у світі та суспільстві.

Твір розпочинається посвятою: «Присвячую Кононівським полям» та переліком незвичайних дійових осіб: Моя утома, Ниви у червні, Сонце, Три білих вівчарки, Зозуля, Жайворонки, Залізна рука города. Людське горе. Однак «Intermezzo» залишається не драматичним, а епічним твором. За жанром «Intermezzo» – лірико-психологічна поема в прозі, написана в імпресіоністичній манері.

Новела «Intermezzo», на перший погляд, складна й незрозуміла, адже сюжет твору зводиться до розповіді про героя, який втомився, виїхав на природу, поспостерігав за сонцем, нивами, жайворонком, собаками, зустрів людину, чомусь страшенно зрадів і знову повернувся до міста. Зрозуміло, що такий сюжет твору потребує «ключа», який би розшифрував глибокий підтекст новели. Ядро образного конфлікту «Intermezzo» становлять два ключових образи – «моя утома» і «сонце». Поступове зникнення в ліричного героя втоми й проникнення в його душу сонця – такий зміст твору. Образи твору символізують складну боротьбу в душі ліричного героя, допомагають зрозуміти, як поступово зникає роздвоєння його особистості, як повертаються до нього душевна рівновага, готовність до виконання свого громадянського обов'язку (наприклад, «Білі мішки» – це образ повішених, яким перед стратою накидали на голову мішки; «Зозуля» – народний образ-символ, що втілює надію на життя; образи трьох вівчарок – теж символічні: самозакохана Пава – дворянство, Трепов – жандармерія (кличкою цього пса стало прізвище міністра внутрішніх справ Трепова, який підписував смертні вироки повстанцям), «дурний Оверко» — принижене й темне селянство, якому досить дати хоч трохи волі — і воно не кинеться вже ні на кого; Жайворонок — символ творчої наснаги, а Сонце — символ вічності, життя, світла).

Безперечно, це новела з глибоким психологічно-філософським змістом. Це твір, який водночас сприймається як своєрідний естетичний маніфест письменника про завдання митця в переломні часи [16, 50]. Проведенню заповітних думок автора сприяла форма оповіді від першої особи. Відомо, що тема твору завжди коріниться в його назві, тому необхідно згадати, що intermezzo (від лат. – проміжний, середній) – невелика інструментальна п'єса довільної будови, виконувана між діями, драматичного чи оперного твору. Коцюбинський, же вклав сюди, глибокий філософський смисл. Образом intermezzo новеліст вказував на перепочинок душі утомленої людини.

Під чає читання новели, написаної від першої особи, може виникнути бажання сказати, що ліричний герой твору – це сам Коцюбинський: Але це не зовсім так, бо багато відчуттів, описаних у новелі, знайомі кожному, хоча не можна не помітити, що твір дійсно має автобіографічну основу. Автора з його слабким здоров'ям виснажило фізичне й нервове перенапруження (виконуючи службові обов'язки, він інтенсивно займався творчістю). Влітку 1908 року Коцюбинський відпочивав у садибі відомого українського громадського діяча Є. Чикаленка. в селі Кононівка поблизу м. Яготина, тепер Київської області. Перебування в Кононівці збагатило письменника численними враженнями, що й знайшло відбиття в новелі «Intermezzo», написаній того ж року. Митець, головний герой твору, втомившись від «незліченних «треба» і «безконечних «мусиш», від болю і горя, від злості й мерзенних вчинків людей, від жаху та бруду їх існування, виривається з лабет «сього многоголового звіра», тому що вже не може нічого створити для людей, бо вже звик до людського горя; (про це свідчить згадка, що він чергову звістку про трагедію людини заїдає «стиглою сливою»). У цій перевтомі ми не сумніваємося, адже на митця впродовж років чигали численні випробування. Не випадково герой зізнається в заздрості планетам, які «мають свої орбіти, і ніщо не стоїть їм на їхній дорозі». Жадаючи спокою й самотності як найкращого відпочинку, він звільняється із залізних обіймів міста, з його гамору, метушні й опиняється в майже повному безлюдді.

Перше враження митця відтоді, як бричка вкотилася на зелене подвір'я садиби і пролунало кування зозулі, пов'язане з відчуттям так довго очікуваної тиші, що: «виповнювала весь двір, таїлась в деревах, залягла по глибоких блакитних просторах». Так було скрізь тихо, що героєві стало соромно за «калатання класного серця». Однак незабаром, як тільки він зайшов: на відпочинок до темної кімнати, в уяві; героя почади з'являтися люди:, від яких вія прагнув сховатися. «А люди йдуть. За одним; другий і третій і так без кінця. Вороги й друзі, близькі й сторонні: – і всі кричать у мої вуха криком: свого життя або своєї смерті, і всі лишають на душі моїй сліди своїх підошов». Герой болісно вигукує: «Затулю вуха, замкну свою душу і буду кричати: тут вхід не вільний!» Ця лірично-інтимна сповідь передає збентеженість, сум'яття його вкрай схвильованої душі, нервове напруження, що виявляється в різких словах про людей, у звинуваченні їх за власну перевтому [9, 66]. Нервова дразливість митця зрозуміла: люди не раз кидали в його серце, «як до власного сховку, свої надії, гнів і страждання або криваву жорстокість звіра». Певна річ, герой цієї новели намагається забути людей, поринувши у світ степової природи.

Так, логіка розвитку образу оповідача зумовила своєрідність побудови твору. Композиційно центральне місце в новелі відведене мальовничо виписаним картинам перебування героя серед природи. Дні його intermezzo минають серед степових нив, серед долини, налитої зеленими хлібами, серед трав і первозданної тиші. «Я тепер маю окремий світ, він наче перлова скойка: стулились краями дві половини: одна зелена, друга блакитна – й замкнули у собі сонце, немов перлину»,– говорить митець і додає, що тепер можна і його вважати планетою, бо на небі сонце, а серед нив тільки він.

Образи зорові, створювані за законами малярства, зливаються у новелі з образами звуковими, слуховими, що єднають словесне письмо з музикою, і так створюється та чарівна гармонія, котра дає підстави вважати автора новели одним з найкращих пейзажистів у всесвітній літературі (не даремно Коцюбинського називали «Великим Сонцепоклонником») [2, 68]. У цих пейзажах людина й природа нерозривно пов'язані. Оповідач відчуває «соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі». Йому вітер набиває вуха «шматками згуків, покошланим шумом». Асам літній вітер такий «гарячий» і «нетерплячий», що «аж киплять від нього срібно вологі вівса». Доводиться знову згадувати імпресіоністичну літературну техніку, яка дала Коцюбинському змогу збагатити художнє письмо відбиттям безперервного руху життя, його постійних змін і перетворень. У новелі пшениця не просто хвилюється, а біжить за вітром, «немов табун лисиць, й блищать на сонці хвилясті хребти», «прибій колосистого моря» переливається через героя і летить «кудись у безвість».

Дійові особи – Ниви у червні, Сонце, Зозуля, Жайворонки – постають тими алегоризованими, персоніфікованими силами природи, які сприяють фізичному й моральному оздоровленню митця, очищають його від хворобливої дратівливості, повертають властиві йому гуманістичні якості. Тільки серед нив герой відчув себе землянином, відчув, що вся планета належить людині: «Всю її, велику, розкішну, створену вже – всю я вміщаю в собі». І знову тут глибоке спостереження і водночас узагальнення письменника: людина, пізнавши землю, увібравши її в себе, дістає можливість творити її «наново, вдруге», і тоді митець усвідомлює, що має на неї «ще більше права».

Коцюбинський ніби ілюструє можливість митця творити цю другу, художню дійсність [13, 77]. Так, серед звуків поля, які тепер не дратують його, а приносять насолоду, митець вирізняє пісню жайворонка, яка будить «жадобу», яку чим більше слухаєш, тим дужче хочеться чути. Новеліст створює неповторний образ пісні, яку творила сіра маленька пташка: «Тріпала крильми на місці напружено, часто і важко тягнула вгору невидиму струну від землі аж до неба. Струна тремтіла й гучала. Тоді, скінчивши, падала тихо униз, натягала другу з неба на землю. Єднала небо з землею в голосну арфу і грала на струнах симфонію поля», І ми відчуваємо, що образ Жайворонка – це символ творчої наснаги для митця. Зозуля, Ниви у червні, Сонце, Жайворонок допомогли митцеві зрозуміти, що ті люди, від яких він тікав раніше, ще не зовсім пропащі, що вони також можуть бути виліковані. «І благословен я був між золотим сонцем й зеленою землею, Благословен був спокій моєї душі. З-під старої сторінки життя визирала нова і чиста – і невже я хотів би знати, що там записано буде? Не затремтів би більше перед тінню людини і не жахнувсь від думки, що, може, горе людське десь причаїлось і чигає на мене».

У риторичних запитаннях героя, звернених до себе самого, відчувається стверджувальна, позитивна відповідь. Та останнім імпульсом в одужанні митця стає його зустріч з селянином. Це кульмінаційний момент твору, бо під час зустрічі з людиною стане зрозумілим – чи одужав сам митець, чи повернулась до нього властивість співчувати Людині, чия доля символізувала безвихідь села, дівчат «у хмарі пилу, що вертають з чужої роботи», блідих жінок, які «схилились, як тіні, над коноплями», нещасних дітей «всуміш з голодними псами». Все це й раніше мелькало перед його очима, але мовби його до цієї зустрічі з «мужиком» і не бачив. А тепер, селянин став для героя «наче паличка дирижера, що викликає раптом з мертвої тиші цілу хуртовину згуків». Митець знову не тільки виразно відчув страждання народу, а й зрозумів небезпечність своєї «хвороби».

Драматична напруженість розмови оповідача з селянином, що підкреслюється схвильованою повторюваністю слів «Говори, говори...», завершується виваженим вибором митця: «Йду поміж люди. Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає...». Саме у фіналі, як і на початку твору, з'являється образ «залізної руки города». Тоді герой дратувався, чи відпустить місто його на свободу, чи розтулить його рука «свої залізні пальці». Тепер місто знову простягає свою залізну руку, і герой покірно скоряється.

Так переконливо розкривається тема митця і людини, з демократичних позицій намічене розв'язання проблеми місця митця в суспільному житті. Наголошується думка, що в природі людина мусить шукати перепочинку, душевної гармонії. Природа — це останній шанс для тих, хто втратив віру у власні сили, віру в життя.

У новелі “Intermezzo” чи не найяскравіше в усій творчості Коцюбинського втілені риси імпресіонізму. Новела посідає особливе місце не тільки у творчості видатного письменника, а й в українській прозі загалом. Це водночас i соцiально-психологiчний, політичний твір, i лірична симфонія, i лірична драма в прозі, i пейзажна новела, i естетичний, фiлософсько-полiтичний трактат [8, 90]. У новелі гармонійно переплелись фiлософськi мотиви i ліризм, i це переплетіння розкрило нам ліричного героя, світ його почувань i настроїв.

Висновки


Імпресіонізм як мистецькій напрям сформувався в Європі на межі ХІХ – Х ст. Імпресіоністи вважали своїм завданням витончене відтворення особистісних вражень та спостережень, миттєвих відчуттів та переживань. Вони вірили, що світ являється нам у відчуттях, а відтак передача конкретних вражень від того чи іншого конкретного явища, образу, сприйнятого зором художника дозволить досягти нічим не спотвореної правди дійсності. Імпресіонізм, декларуючи своїм завданням фіксацію конкретних нічим не опосередкованих чуттєвих вражень, котрі максимально наближені до правди дійсності, як вона дається людині, представляв значно більший простір для прояву суб’єктивного начала, ніж реалізм і натуралізм.

Імпресіоністи не прагнули зображення, відтворення предмета, реалій навколишнього світу. Вони намагались викликати у глядача чи читача ті ж самі враження, відчуття, що виникли у них при спостереженні з певної точки зору. Імпресіонізм в українській літературі сформувався як під впливом загальноєвропейських мистецьких та філософських тенденцій, так і на внаслідок внутрішніх тенденцій розвитку літератури.

Найвиразніше можна простежити засвоєння здобутків імпресіонізму у творчості Михайла Коцюбинського. У його прозі, написаній в імпресіоністичному ключі, зникають залишки хронологічного викладу, розлогі описи замінюються записом вражень героя, ці враження пливуть за випадковими асоціаціями.

Твори Коцюбинського, разом з працями його сучасників (І. Франка, О. Кобилянської, Л. Українки . В. Леонтовича, Н. Чернявського, В. Вінніченка ) остаточно закріпили тенденцію новітньої української літератури – розірвати як з сентиментальною ідеалізацією українського побуту, так і з самообмеженням рамками етнографічного реалізму, і стати самостійною і оригінальною сучасною літературою, що синтезує душу народу в образах художньої творчості.

Література


Агеєва В. Імпресіоністична поетика М.Коцюбинського // СІЧ. – 1994. – №9-10.

Агеєва В. Українська імпресіоністська проза. – К., 1994.

Адаменко С. "Забуваю те, що позаду, і прямую до того, що попереду": Новела "Intermezzo" // Укр. мова та л-ра.- 2003.- № 1.

Андреев Л . Г. Импрессионизм. – М., 2000

Андреев Л.Г. Импрессионизм. – M., 1980.

Галич О. Теорія літератури. – К., 2001.

Гаман Р. Импрессионизм в искусстве и жизни. – М., 2001

Денисюк І.О. Розвиток української малої прози кінця 19 - поч. 20ст. – К., 1981.

Жулинський М. Традиція і проблема ідейно-естетичних пошуків в українській літературі кін.19 - поч.20 ст. // Записки НТШ. – Львів, 1992.

Импрессионисты, их современники, их соратники. – М., 1976

Калениченко Н.Л. Михайло Коцюбинський // Коцюбинський М. Твори: У 2-х т. – Т.1. – К., 1988.

Коллингвуд Р.Дж . Принципи искусства. – М., 2003

Кузнецов Ю. Імпресіонізм в українській прозі кінця 19 - поч. 20ст. – К., 1995.

Лесик В. Система образів твору: (Новела М. Коцюбинського "Intermezzo") // Дивослово.– 2000.– № 8.

Літературна енциклопедія. – К., 1999.

Логвин Г. Коцюбинський і імпресіонізм // Дивослово. – 1996.– №10.

Мистецтво сучасності та минулого. – К., 2001.

Могилянський М. Чернігівський період М.Коцюбинського // СІЧ. – 1990. – №12.

Наливайко Д.С. Искусство: направления, течения, стили. – К., 1981.

Ревалд Дж. История импрессионизма. – М., 1999

Роден О . Сборник статей о творчестве. – М., 2001

Савченко Ю. Поетика М.Коцюбинсього. – К., 1999.

Святовець В. Приворотне зілля: (Дещиця про поетику М. Коцюбинського) // Укр. культура.– 1997.– № 11-12.

Спогади про Михайла Коцюбинського. – К., 1989.

Українська та зарубіжна культура. – К., 2000.

Федоренко Є. Пошуки М. Коцюбинського – стиліста // Українське слово. – К., 1994.

Чегодаев А.Д. Импрессионисты. – М., 2001

Черненко О. Михайло Коцюбинський – імпресіоніст. – Мюнхен, 1977.

Эренбург И. Импрессионизм // Эренбург Э. Французские тетради. – М., 2000.

Якимів О. Особливості художніх текстів Г. Косинки //Дивослово. – 1999. – №11.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: