Xreferat.com » Рефераты по зарубежной литературе » Філософські проблеми у творчості Шекспіра

Філософські проблеми у творчості Шекспіра

метод розгляду драми, Найт, як і вся “нова критика”, виходив з уявлення про “автономію” художнього твору, який нібито ні в чому не співвідноситься з дійсністю. Підхід Мюллера, який певною мірою спирався на угорського академіка Д.Лукача, навпаки, соціальний і по-своєму історичний. У чомусь він базується на домислах, але в чомусь і на фактах.

Взагалі жодне з наведених тут тлумачень “Гамлета” – звичайно, за вийнятком Найтонового – не можна відкидати цілком. Причому, незважаючи на те, що деякі з них мало не діаметрально протилежні одне одному. І.Тургенєв відзначав: “Скільки коментарів уже написано на Гамлета, і скільки їх іще бачиться попереду!”[ ]

Безперечно, “Гамлет” – приклад найбільш одіозний, але водночас і типовий. Адже ареною знань для інтерпретаторів зробили його не якісь очивидні текстуальні алогізми, а незбагнена складність і глибина концепції:

Гораціо, на світі більше тайн,

Ніж вашій вченості хоч би приснилось. [ ]

Так каже Гамлет. І ще каже він Розенкранцу, який не згоджується з тим, що Данія – тюрма: “Ну, то вам вона не тюрма. Бо нічого ні доброго, ні злого нема, а наше мислення утворює те чи те . Мені вона тюрма”. [ ] Обидві ці сентенції у чомусь ключові. І нетільки для цієї драми, але і для Шекспіра – мислителя, Шекспіра – драматурга в цілому. Недаремно цю драму багато хто вважає най- більш “автобіографічною,” але не в розумінні життєвих, емпіричних фактів, але в тому, що автор ніби підняв на мить маску і висловився від самого себе.

Разом із своїм принцом він знає: у буття стільки сторін, що всіх їх цілком не осягнеш, і людина неминуче судить про них по-своєму, зі своєї позиції, лише наближаючись до неї, але ніколи її не досягаючи. Самого такого знання (навіть не залежить від ставлення до отруєного короля, Клавдія, матері, Офелії, Лаерта, Фортінбраса) Гамлетові достатньо, щоб не стати скорим на руку, не підганяти подій,тобто, щоб вагатись.


1.3. Провідні риси гуманізму втіленні у трагедїї “Гамлет”


Але попри все те загальнолюдське вкладене у трагедії, що актуально для всіх часів, “Гамлет”, звичайно, твір саме тієї епохи, коли він вперше з’явився на сцені. На трагедії лежить незгладима печатка Ренесансу, коли яскраво розцвіла індивідуальність і ще жива була героїка одноособового подвигу. Люди, зображені в трагедії, не скуті традиційною мораллю. Звичайно, існувала держава з усім її апаратом примусу. Такою була монархія королеви Єлизавети, і такою є держава, очолювана Клавдієм. Але це був ще не той абсолютизм, що придушує окрему особистість і до дріб’язків регламентує життя і побут усіх станів. Для частини суспільства зберігалася та індивідуальна воля, що була притаманна дворянській вільності. Разом з тим культура Відродження породила самосвідомість особистості, якої не могло бути в середні віки. Хоча привілеї ще зберігалися, гуманізм установив нові критерії оцінки людини, що грунтувались на особистих достоїнствах, незалежно від походження індивіда.

Перехідний характер часу позначається і на образі героя трагедії. У Гамлета є лицарство, успадковане від старого часу, і прихильність принципам гуманізму, що виникли в нову епоху. Поза цим сполученням образ Гамлета не може бути вірно зрозумілим.

Вражаюча риса “Гамлета” – взаємозв’язок усіх частин, єдність усієї драматичної дії. Усе, що відбувається на сцені, в кінцевому рахунку “працює ” на головний конфлікт.

Різноманітність зовнішніх обставин в “Гамлеті” вражає: “тут багато усього – від наївних релігійних представлень про потойбічний світ до незначних побутових подробиць. Пишність і урочистість обстановки палацу, де вирішуються долі держави і приватних осіб, змінюються картиною сімейного життя; ми бачимо то одну з галерей палацу, то кам’яну площадку, де стоять нічні стражі; глядачам показане придворне представлення акторів і похмуре видовище цвинтаря”.

Різноманітна не тільки зовнішня обстановка дії, але і її атмосфера; Шекспір любить такі контрасти: придворне свято пофарбоване в похмурі тони, а сцена на цвинтарі починається жартами. Ми разом з героєм опиняємося на таємничій стежці буття, за якою починається потобічний світ, і глядача охоплює містичне почуття; іноді, він одразу ж стає свідком сцен цілком реальних.

В цілому, однак, дух трагедії визначається тим, що в її зачині – убивство із метою захоплення влади, а протягом усієї дії звичайна палацева обстановка: підслуховування, стеження, підозри, хитрості, підступні пастки, змова.

“Гамлет” – трагедія не тільки в тому розумінні, що доля героя виявляється нещасливою. У трагедії зображується зло у найрізноманітніших проявах – зрада, підступництво, убивства. Шекспір і раніше, навіть в оптимістичний період творчості, показував різні види зла, носії його з’являлись у деяких його комедіях, але в кінцевому рахунку добро завжди тріумфувало. У творах перших двох періодів зло зображувалося як сила неправомірна. У “Гамлеті” зло виступає як пануюча сила життя. “...Бути чесному при тому, який цей світ, - говорить Гамлет Полонію, - це значить бути людиною, обраним із десяти тисяч ”.[ ] Коли Розенкранц, прикриваючи своє і Гильденстерна лицемірство, намагається запевнити Гамлета, що “світ став правдивим” [ ], принц рішуче заперечує: “Так, значить, близький судний день; але ваша новина невірна”. [ ]

Чесність – найважливіша якість у відносинах між людьми. Вона полягає в прямоті, правдивості, сумлінному відношенні один до одного і відсутності будь-якого лукавства. Відповідь Гамлета має два значення – загальне, тому що він на прикладі матері і Клавдія вже зробив свій висновок про те, який цей світ, і – приватне, що відноситься безпосередньо до його колишніх товаришів по університету. Гамлет відразу запідозрив, що вони з’явилися до нього не просто так. У порівнянні з Клавдієм їхня безчесність незначна, але вона наводить Гамлета на похмурий висновок: безчестя охопило увесь світ.

Трагедія Шекспіра являє собою не тільки зображення суспільства, ураженого злом: вже ранні п’єси-хроніки: “Генріх VI”, “Річард ІІІ”, давали таку картину. “Гамлет” – трагедія, найглибший зміст якої полягає в усвідомленні зла, у прагненні осягнути його корені, зрозуміти різні форми його прояву і знайти засоби боротьби проти нього. Художник створив образ героя, враженого до глибини душі відкриттям зла. Цей твір виражає свідомість художника, глибоко схвильованого видовищем жахів життя, що відкрилися йому в їхній страшній силі. Пафос трагедії складає обурення проти всесилля зла. Саме з таким почуттям створював Шекспір свій трагічний шедевр.

Ніякі елементи форми не можуть розглядатися самі по собі, окремо від художнього цілого. Кожний формальний елемент є змістовним, його неможливо відірвати від ідейного змісту твору. З іншого боку, духовне багатство великого витвору обумовлено достатком художніх засобів, застосованих Шекспіром при створенні “Гамлета”.

Й.В.Гете в романі “Роки навчання Вільгельма Майстера” (1795-1796) охарактеризував Гамлета як людину, духу якого суперечить покладене на нього завдання помсти. Відтак виникло уявлення про шекспірівського героя, що надовго закарбувалося у свідомості людей. Численні трактування трагедії зосередилися на особистості героя. Виникла легенда про Гамлета, що не збігалася з тим, який він у п’єсі. Письменники і мислителі вишукували в герої Шекспіра риси, близькі їм, користувалися Гамлетом для того, щоб виразити свій світогляд і умонастрій, властивий їхньому часу, але не епосі Відродження.

Історія гамлетівської критики відображає розвиток духовного життя нового часу. У творах, присвячених “Гамлетові”, ясно відображаються різні філософські, суспільні, естетичні вчення ХІХ-ХХ століть. Попри все те, що пропоновані трактування були часом дуже суб’єктивними, а іноді навіть довільними, їх поєднувало усвідомлення величезних глибин думки, схованих у трагедії. “Гамлет” живив духовне життя багатьох поколінь, що гостро відчували розлад між дійсністю й ідеалами, що шукали виходу з протиріч, що впадали у відчай, коли суспільна ситуація виявлялися безвихідною. Образ героя став втіленням високої людяності , прагнення до істини, ненависті до усього, що спотворює життя. Оскільки своє споріднення з Гамлетом відчували в періоди кризи багато людей, тому в його характері підкреслювали перевагу думки над дією, слабкість волі, надмірну схильність до міркування. Гамлет став символом людини хиткої, безвладної і пасивної.

“Гамлет” – типовий приклад тієї складності, яка зв’язана зі сприйняттям великих творінь мистецтва. Ці твори не були б великими, якби нам був незрозумілий устрій думок і почуттів героїв, якби людська суть образів була недоступною людям інших епох. Але зрозуміти твір Шекспіра повною мірою можна, лише знаючи історію, культуру, релігію, філософію, побут і театр його часу.

Любов до істини, почуття справедливості, ненависть до зла – такі споконвічні риси Гамлета. Саме це в поєднанні з усвідомленням обов’язку приводить його до трагічних переживань. Не вроджена меланхолія, але зіткнення з жахами життя ставить Гамлета перед фатальними питаннями: чи варто жити, боротися, чи не краще піти з життя, а якщо боротися, то – як?

Цінність людського життя руйнується на очах Гамлета. Прекрасна людина, його батько гине, а мерзотник тріумфує. Жінка виявляє свою слабість і виявляється зрадницею. Обставини складаються так, що він, прихильник людяності, стає причиною смерті декількох людей.

Глибина страждань Гамлета велика. Він втратив батька, матір, вважає себе зобов’язаним розлучитися з коханою. Тільки в дружбі знаходить він деяку розраду.

Протиріччя ідеалу доповнюється боротьбою суперечливих почуттів в душі Гамлета. Добро і зло, істина і неправда, людяність і жорстокість виявляються в його власній поведінці.

Трагічно, що Гамлет зрештою гине, але сутність трагедії не в тому, що героя спіткає смерть, а в тому, яке життя, і особливе – у безсиллі найкращих намірів виправити світ. Так звана слабкість, схильність Гамлета до міркувань складає чи не головне достоїнство Гамлета. Він мислитель. Кожне значне явище життя він прагне зрозуміти, але особливо важливою рисою Гамлета є прагнення зрозуміти самого себе. Такого героя до Шекспіра у світовому мистецтві не було, і рідко кому після Шекспіра вдалося з такою художньою силою і проникливістю створити образ мислителя.

“Гамлет” – філософська трагедія. Не в тому значенні, що п’єса містить виражену в драматичній формі систему поглядів на світ. Шекспір створив не трактат, що дає теоретичний виклад його світогляду, але художній твір. Він недарма з іронією зображує Полонія, що повчає сина, як треба поводитися. Недарма й Офелія глузує з брата, що читає їй морать, а сам далекий від того, щоб дотримуватися її. Навряд чи ми помиримося, припустивши, що Шекспір усвідомлював даремність моралізування. Мета мистецтва не повчати, а як говорить Гамлет: “тримати ніби дзеркало перед природою”. [ ] Зображувати людей такими якими вони є, - так розумів Шекспір завдання мистецтва. Художнє зображення повинно бути таким, щоб читач і глядач був здатний сам дати моральну оцінку кожному персонажу. Саме так створені ті, кого ми бачимо у трагедії.

Арнольд Кеттл у праці “Від “Гамлета” до “Ліра” поставив своєю ціллю простежити ідейні і художні порухи, що відбувалися в творчості Шекспіра за невеликий проміжок часу.

А. Кеттл переконливо аргументує тезу про те, що перемога, яку отримує Гамлет, має лише частковий характер, що Гамлет – гуманіст. Вимушений в останньому акті капітулювати перед Гамлетом – принцем. Цю капітуляцію А. Кеттл пояснює строго історично, вловлюючи в ній типову долю гуманіста ХVІ століття, що розкриває “невідповідність між теорією і практикою”. Порівнюючи фінали “Гамлета” і “Ліра”, А.Кеттл підкреслює те очевидне, але яке дуже часто опускається із виду, що “в обох п’єсах головний герой виявляється переможенним не ворогами, не особистою слабкістю, а історією. [ ] При цьому А.Кеттл проговорюється, що така поразка Гамлета зовсім не суперечить твердженню про героїзм Принца Датського.

Розділ ІІ. Герой і світ у трагедії “Король Лір”


2.1. Еволюція світосприйняття Шекспіра у трагедії “Король Лір”


Розвиток Шекспіра від “Гамлета” до “Ліра” визначається тим, що у “Королі Лірі” вже не один герой, а ціла група персонажів відчувають, що “століття розхиталося”, зруйнував всі колись усталені форми зв’язку між людьми. Завдяки тому постановка соціальних запитань в “Лірі” “посідає більш отчетливий характер, ніж в “Гамлеті”.[ ]

В основі інтерпретації А.Кеттлом “Короля Ліра” лежить теза про те, що у трагедії відбувається зіткнення представників двох соціальних та історичних груп-персонажів, що керуються принципами старого феодального суспільства, і тих, хто є носіями нової буржуазної ідеології. Змальовуючи розвиток боротьби між цими таборами, Шекспір не стає на сторону жодного із них. Як пише А.Кеттл, “у перших трьох актах “Ліра” перед нами постає світ, у якому старий порядок руйнується, “нові люди” проявляють безпринциповість, і обидва табори, як це видно із їх звертання Корделії, являються нелюдськими.” [ ]Тому досить закономірно, що одною по- справжньому героїчною особистістю в цому світі виявляється Корделія, носій гуманістичного начала, захисниця принципа правди і природності у відносинах між людьми. А зміна співвідношення сил в п’єсі і еволюція персонажів пояснюється тим, що “нові люди”, пронизані духом буржуазного ідеалізму, тоді як “партія Ліра”, в першу чергу, сам король – виявляється в подальшому здатні розділити переконання Корделії.

Але для того, щоб Лір міг сприйняти гуманістичні ідеали, йому потрібно пройти через страшне чистилище, яке звільнило б його від переконань минулого і відкрило б його душу для глибоколюдських почуттів і думок. До речі, це чистилище, на думку А.Кеттла, не суб’єктивне і не містичне; одним із важливих його елементів являється зіткнення Ліра із невідомими йому доти аспектами соціальної дійсності.

А. Кеттл ставить також важливе запитання про розв’язку трагедії. Едгар, який приходить на зміну померлим героям, звеличується над Фортінбрасом, перш за все, тому, що на його долю випало пройти через досвід, багато чому аналогічно досвіду Ліра. Остання сцена “Короля Ліра” показує, що і в цій трагедії Шекспір не міг дати відповідь на всі хвилюючі його питання. Тим не менше фінал “Ліра” витриманий в більш оптимістичних тонах, ніж гамлетівський. Шекспір сподівався на те, що, висловлюючись словами А. Кеттла, Едгар “не зовсім забув Бідного Тома”.


2.2. Суперечність образу Ліра


З поміж чотирьох великих героїв Шекспіра найбільше враження справляє Лір. Він – найдинамічніший з образів Шекспіра і найбільш споріднений із зовнішніми обставинами. Як би анархічно не звучало, покладена на нього думка: “Буття визначає свідомість ”, – вона підтверджується всією його долею, наче,створюючи п’єсу, Шекспір узяв собі за мету проілюструвати цю думку.

Старий король виходить на сцену розпещеним безпутом, що вимагає казенної любові, бо не знає різниці між нею і поривами серця. Залишає сцену – просвітленим страдником, що нічого не бажає брати, все ладен віддавати. І чого тільки не було між цим виходом і відходом: нерозуміння, гнів, ганебне приниження, безмірне падіння, жалість, божевілля, радість, смерть. І всі Лірові іпостасі не змінюють одна одну послідовно, статично, немовби в якомусь церемоніалі, але співіснують, сплітаються в химерний клубок учинків і почуттів. У жахливу, буряну ніч, бездомний, промоклий, замерзлий, він поспівчував блазневі:

Що, холодно тобі, малий?

Мені самому холодно...

Мій дурнику, мій блазню!

Я почуваю, що в моєму серці

Є закуток, якому жаль тебе. [ ]

Але він усе ще король, усе ще деспот, що більше думає про помсту лихим дочкам, ніж про образу, якої сам завдав добрій дочці:

Я – та людина, що зазанала більше

Від інших лиха, ніж сама вчинила.[ ]

Лише з настанням божевілля (справжнього, не удаваного, як у Гамлета), куди Лір, одначе, рятується від ще гірших душевних мук, йому відкривається вся глибина пануючої у світі несправедливості – не справедливості, яку і він сам колись створив:

Лихвар повісив шахрая!

Лахміття Нам відкриває злочини, а тишина

Підбита хутром дорогим одежа

Приховує. Позолоти порок –

І суд зламає спис об позолоту.[ ]

До того ж король Лір не тільки завинив перед людьми – він іще й порушив закони часу (і невідомо, за що реально покараний – за перше чи за друге). Він віддав королівство, сподіваючись лишитися королем. Тобто відділив зміст від форми, вірячи, що форма є значущою сама собою. Посеред того ідеально-непорушного старого порядку, на який у “Троїлі і Клессіді” уповає Улісс, такий вчинок, можливо, й не спричинив би у Шекспіра трагічних наслідків. У новому світі струсів і розломів вони неминучі. Звідси випливає, що, по-перше, “Король Лір” (при всій легендарності зображуваної епохи) – драма для Шекспіра сучасна і, по-друге, що він уже не вірить в одвічний порядок. У цьому розумінні “Король Лір” – істинно кінець цілого світу. Але він і певною мірою початок, бо у героя не було іншого засобу відродити в собі людину.

У трагедії “Король Лір” (1605) розуміння людини досягається не умоглядно, але в запеклій боротьбі, у стражданнях. Із цієї причини й міркування, й судження Ліра про людей мало схожі на радісні роздуми Гамлета. Вони болісні. Лір бачить поділ у людському суспільстві, одних він засуджує, іншим співчуває.

До цих зрілих висновків, до народностей суджень Лір приходить тільки після найжорстокіших випробувань, тільки після розриву зі старим феодалним світом, на вершину якого він піднямався, тільки в результаті рішучого неприйняття нових відносин людей. На відміну від Гамлета Лір не знає коливань і сумнівів; він жодного разу не замислюється над тим, який шлях обрати: боротися або скоритися. Тим важче йому відмовитися від поглядів і звичок, отриманих за вісімдесят років його життя. Але те, що побачив і пережив Лір, змусило його по-іншому судити про людей, по-іншому глянути на світ. Усвідомлення того, що старі істини виявилися неспроможними, приголомшило старого короля, вибило його з колії. Лір назвав свій новий стан “божевіллям”. Певною мірою він був правий. Слідом за вищою зрілістю думки виявився й розлад розуму.


2.3. Поняття “людини” у трагедії “Король Лір”


У трагедії Шекспіра „Король Лір” виведено образ людини, осліпленої феодальними традиціями і звичками. Лір – людина, здібна на сильні і благородні почуття, водночас самовладний король розбещений преклонінням перед його саном. Н.А.Добролюбов в статті „Темне царство” характеризує Ліра , як жертву виродливого розвитку, яке вселяє йому горду свідомість, “що він сам по собі великий, а не по владі, яку тримає в своїх руках”. Звичний до раболіпства, Лір вірить облесливим мовам своїх двох старших дочок і розділяє між ними своє царство, єдину ж істинно люб'ячу його дочку виганяє і лишає наслідства тільки за не бажання лестити.
Трагічні герої Шекспіра багато думають. Вони не задовольняються старими поняттями, сталими оцінками, догмами. Для них не існує вічних істин. Тільки те, що перевірене розумом і життям, тільки те, що вистраждано ними самими, стає для них критерієм світосприймання. Вони прагнуть пояснити життя по-своєму, без цього вони не можуть жити. Без духовних шукань, без прагнення усвідомити значення подій, що відбуваються, і свою долю важко собі представити Гамлета, короля Ліра, Отелло. Це одне з великих художніх відкриттів: робота, боротьба думки, зіткнення ідей стають в трагедіях Шекспіра частиною драматичного сюжету.

У трагедії “Король Лір” розуміння людини досягається не умоглядно, а в запеклій боротьбі, в стражданнях. З цієї причини і роздуми і думки Ліра про людей мало схожі на радісний роздум Гамлета. Вони болісні. Лір бачить розділення в людському суспільстві. Одних він засуджує, іншим співчуває. Тільки випробувавши на собі жорстокість, Лір зрозумів, що був сліпий. Йому відкрилася істина його зарозумілості і безсердечності. У боротьбі з несправедливістю і з самим собою деспот став людиною. Прозрівши, Лір починає думати не тільки про свої особисті знегоди. Його кругозір розширяється, і король обрушується на своїх супротивників, адже вони отруюють життя не йому, але всьому роду людському. Він не тільки випробовує на собі дію зла, але і осмислює його проникнення у всі пори життя.

У конфлікті Ліра з оточуючим його суспільством різко виділяються дві стадії; відповідно цьому головному розділенню життя героя змальований і його перехід з одних ідейних позицій на інші. Спочатку він жорстокий, нетерпимий до елементарного прояву незалежності, але відрізняється від інших представників свого класу байдужістю до багатства, щедрістю. Це людина сильної волі. Положення, яке він посідає в суспільстві, зумовило односторонній розвиток його особи і до абсурду роздуту зарозумілість. Немов самодур, він накидається на невинного Кента. У не меншій мірі він відштовхує читача, коли виганяє Корделію. Влада Ліра також необмежена, як і творена їм несправедливість. Таким малюється нам король Лір в сцені розділу держави. І найважливіше те, що його психологія не терпить істотних змін до тих пір, поки він не викинутий дочками, поки він не перетворився на бездомного бродягу. Але чому Лір добровільно зійшов з трона? Чому він віддав все, чим володів, негідним дочкам? Якщо Лір такий розчарований і байдужий до всього матеріального, якщо він з олімпійським спокоєм влаштовує такі ризиковані експерименти, то чим же пояснити гарячу ненависть Ліра до Корделії, а потім ще більш пристрасне розкаяння? Чим пояснити його гнів, його прокляття, коли він натрапляє на невдячність дочок?

Лір все приймає дуже близько до серця, і філософом він виступає не з першої сцени, а тільки знайшовши великий досвід життя. Досвід декількох тижнів, що виявився набагато значнішим, аніж спостереження і знання всіх попередніх вісімдесяти років.

На перших порах Лір, стикаючись з своїми дочками, в дещо схожий на них. Він вимагає шани. Свита із ста чоловік повинна його всюди супроводжувати. Він зовсім не збирався потурати злу, нагородивши його, і карати добро. Розділивши владу і багатство між дочками, Лір добивався того, щоб світ залишився таким, яким був: “уклінним перед колишнім володарем. І тепер, в новій обстановці, Лір виявився рабом своїх старих уявлень: принаймні, спочатку так було. Лір вважав, що Гонерілья і Регана визнають за щастя для себе надати гостинність батькові і його челяді.

Після самозречення Лір не був для них страшним. Він не міг позбавити їх відданої їм влади і багатства. А що до любові до батька, то вона у Гонерільі і Регани була показною. Взагалі надії Ліра на милосердя з самого початку – ілюзорні. Не хто інший, як сам Лір, нещадно порвав з улюбленою дочкою, яка йому не догодила.

Як же вісімдесятирічний король міг так грубо помилитися? У Шекспіра все виправдано: Лір, обожнюючи себе, не міг не помилятися в людях, він просто не знав їх... він чув тільки себе. Від Гонерільі і Регани він почув спочатку те, що сам про себе думав. Самовтіха Ліра за інерцією продовжувалася якийсь час і після того, як він зняв з себе корону. Почесті, які колись виявлялися йому як монарху, він вважав добровільною платнею суспільства Ліру-человеку. Лір не розумів, що його колишній авторитет створювали влада і багатство. Він не розумів, яка небезпечну зброю проти себе він віддав дочкам. І до того, як критики стали тлумачити про помилки Ліра, їх пояснив блазень. Від блазня він впізнав, хто він: “Тінь Ліра”. Людина без звання і багатства, він позбавлений колишньої сили, незалежності, свободи”. Він, отже, втратив свою плоть. Він тінь. І блазень, що розважав інколи Ліра, балагур, “дурень” (Pool, як його називає Лір), учить короля. Перший урок блазень дав йому відразу після розділу королівства, сказавши, що Лір зробив найбільшу дурість в своєму житті.

Опинившися в положенні безправного вигнанця, Лір відкриває нові для нього уявлення про велич і відмовляється від колишніх інтересів, його починають хвилювати насправді значущі проблеми життя. Так кінчається його трагічна помилка.


2.4. Трагедія короля Ліра – людини


Завершується перший етап трагедії, і починається трагедія не короля, але людини. Лір спочатку усвідомлює її як трагедію батька. Феодальний монарх по примсі відлучає від себе Корделію. При цьому він нічого не виграє. Він карає неслухнянку позбавленням любові. А потім Гонерілья і Регаїа рвуть з Ліром, тому що вони не можуть терпіти бідняка з претензіями. Вони користуються своєю власницькою мораллю, своїми слугами, як це “прийнято” у людей нового часу. Старшие дочки, виганяючи Ліра, цинічно думають про вигоду, про те, скільки вони заощадять, позбавившись витрат на батька і його свиту.

Невдячність дочок лише приватний прояв закону нового часу, що розповсюджується на все життя. Як в таких умовах могла скластися доля Ліра? Йому залишалося або змиритися з долею раба своїх дочок, або повстати проти несправедливого світу.

До цієї людської величі він дійшов своїм неспокійним розумом, лише ставши убогим і безправним. Вустами блазня, його афоризмами, його їдкими жартами виражав своє неприйняття несправедливості знедолений народ. Нагота бідного Тома відкривала Ліру трагедію знедолених людей, що складали більшість нації. Лір почув голос народу і побачив його трагедію:

Бездомні, голі бідолахи, Де ви зараз?

Чим відобразите ви удари цієї

лютої негоди — В лахмітті, з непокритою

головою І худим черевом? Як я мало

думав про це раніше![ ]

Думки Ліра благородні, повні історичного значення тривоги за долю “бідолах”. Цей монолог — “самостійний” ідейно-психологічний центр трагедії. Звичайно, насправді переживання Ліра невід'ємні від всього “тіла” трагедії, вони краще всього демонструють, як високо віднявся він в своєму духовному розвитку. Лір духовно вільний, його не обмежують тепер забобони власника. І він судить про бідняка Едгара так, як судить народ. Справжня, “неприкрашена людина — і є само ця бідна, гола двонога тварина, і більше за

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: