Xreferat.com » Рефераты по зарубежной литературе » Поезії та поеми Лесі Українки

Поезії та поеми Лесі Українки

б, рядова річ для Лесі Українки пори творчої зрілості. Такого ж рівня інші твори названого циклу: «Саул» — па біблійну старозавітну тему, «Жертва» — теж на біблійну, але вже євангельську тему, «Трагедія» — оригінальна варіація на мотиви західноєвропейської лицарської поезії. Треба тільки застерегти, що спроба «вловити» художній зміст «Ра-Менеїс», якби вона видалась комусь вдалою, не дає універсальної відмички до «секрету» інших художніх шедеврів — шедеврів Лесі Українки.

Ведучи мову про всесвітньо історичний діапазон і тематичну розмаїтість поезії та драматургії Лесі Українки, треба особливо наголосити на великій у цьому плані ролі Біблії, яка століттями служила фундаментом освіти, а відтак літератури і мистецтва всього, як говорили раніше, християнського світу. В новій і новітній українській літературі, не виключаючи Шевченка і Франка, важко назвати письменника, що так часто звертався б до Біблії, як Леся Українка. «В Біблії, окрім всього іншого,— писала вона ще в молоді роки в листі до Михайла Драгоманова від 21 грудня 1891 року,— маса дикої грандіозної поезії, і мені скучно, коли я довго її ие читаю» (т. іф, с. 125). При цьому в Лесі Українки, як і у всієї передової інтелігенції тієї доби, увага і любов до Біблії, де під різними, зараз нам чужими або й незрозумілими напластуваннями, б'ють вічно яшві джерела народної творчості, прекрасно уживалася з послідовним атеїзмом. Можна навіть сказати, що той атеїзм випливав із доброго знання Біблії. Гадаємо, коли поминути в Лесі Українки все інше, а звернутися тільки до поезій, прямо-таки наскрізь пронизаних матеріалістичним духом, вказати хоча би на вірш «Коли вже зачепили сі питання...», то й тоді справедливість такої думки стане очевидною. Леся Українка з перших кроків у літературі сприйняла і послідовно через усю творчість пронесла кредо освіченого атеїста, А його, як покаауе історичний досвід, непросто втілити в життя. Релігію не скасуєш, її можна тільки «зняти» через засвоєння цінного в ній. У тому числі й Біблії — одного з великих пам'ятників світової культури і літератури.

Поет-трибун, поет-борець, вона була також ніжним і глибоким ліриком. В її творах знайшла вираз вся багатобарвна й різноманітна гама людських почуттів. Поряд із мобілізуючими, мужніми, мов поклик бонової сурми, віршами на громадські теми є такі перлини інтимної лірики, як: «Нічка тиха і темна була,..», «Не співайте мені сеї пісні...», «Горить моє серце...», «Хотіла б я піснею стати...» та ін. Це й поезії, навіяні різким погіршенням стану здоров'я її друга Сергія Мержинського, хворого на туберкульоз легенів. Познайомилися вони в 1897 році, це знайомство незабаром перейшло в сердечну приязнь. Мержинський певний час працював у Києві, був у Криму разом з Лесею та її братом Михайлом, приїздив до Гадяча гостем родини Косачів. Хвороба остаточно звалила Лесиного друга влітку 1900 року. На її руках Мержинський і помер З березня 1901 року (за народною прикметою, хворі на сухоти помирають ранньої весни, ледве-ледве рушить сік в коренях дерев).


5. Інтимна лірика


Давно відійшли причетні до ліричної сповіді, захованої авторкою від людей і, можливо, від самої себе, відійшли й ті, хто знав їх особисто, І все ж... Все ж є такі грані людського буття, такі найглибші, найпотаємніші куточки серця поета, куди й заглядати боязно. В Лесі це вірші, пов'язані з Мержинським. Вони обособлені ще й хронологічно. Послідовно один за другим — від медитації «Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами...» до «Квіток, квіток, як можна більше квітів...». Дата першого вірша — 7 листопада 1900 року, останнього — В червня 1901 р. Сюди ж вклинюється «Королівна», опублікована за життя письменниці, але теж навіяна смертю Мержинського. Крім того, маємо ще кілька раніше або пізніше написаних творів, пов'язаних з ним. Щоб читач краще зрозумів інтимну лірику Лесі Українки, треба нагадати от що. Невідступна, поволі, але невблаганно прогресуюча через усе життя хвороба забрала в неї багато радостей, які становлять смисл буття, природне призначення жінки, серед них найбільшу — можливість бути матір'ю. Тяжко усвідомлювати, але всі оті моменти особистої трагедії стали невід'ємним, оллодотворяючим чинником високого лету творчого духу Лесі Українки. Треба було, крім великого таланту, ще й великих страждань, щоб народилася інтимна лірика такої напруги, такої страшної сили. Двічі «вічно жіночеє» особливо яскравими протуберанцями вибухає в її поезії. Вперше —в «Мелодіях» (1893—1894). Конкретний адресат ліричної сповіді серця не вимальовується. Мабуть, його й не було, чи, може краще сказати, він був «розсипаний» в колі знайомих поетеси з чоловічого боку. Тут головне — потенціальний емоційний заряд, внутрішня готовність, а поштовх, випадкова іскра найдеться.

Хотіла б я вийти у чистее поле,

Припасти лицем до сирої землі,

І так заридати, щоб зорі почули,

Щоб люди вжахнулись на рльози мої.

Інша справа — ліричний цикл, присвячений С. Мержинському. Лесі тридцять, бальзаківський вік. Друге і останнє в її житті цвітіння. «Се нічого, що ти не обіймав мене ніколи, се нічого, що між нами не було й спогаду про поцілунки, о, я піду до тебе з найщільніших обіймів, від найсолодших поцілунків! Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе».

Життя багате на парадокси, на ситуації, позначені печаттю іронії долі. Всього через якийсь рік після знайомства з Мержинським і за два до його смерті Леся Українка написала «Забуту тінь», де оскаржила велику несправедливість: поет може дарувати серце і вічне — на нашу людську міру — життя в пам'яті потомства випадковим стрічним і, звичайно, не удостоює такої честі людей, які були його вірними супутниками на життєвому шляху. Воістину — вічна загадка любові. Додамо ще: про якусь взаємність почуттів з боку Мержипського і мови не могло бути. Леся це знала. Більше того, вона біля постелі вмираючого писала своєю рукою листи від нього жінці, яку він любив, теж не зізнаючись у цьому.

Інтимна лірика Лесі Українки сповнена драматизму, несподіваних розв'язок. Проте таких, чисто особистих спалахів було небагато. Особисте й суспільне перепліталось в її творах. Протиборство зі стихією, жадоба перемоги, витривалість у смертельному двобої з ворогом, революційна пристрасть — це життєва позиція Лесі Українки та її героїв, для яких характерне прагнення активного втручання в життя, запалювання «досвітнього огню», ставання проти бурі, щоб поміряти сили або проголосити: «Убий —не здамся!»

Революційне передгроззя, що насувалося в країні, стимулювало ідейно-творчі шукання Лесі Українки. У всьому поетеса намагалась бути «щирою», «гарячою», прагнула, аби й сучасники палали прометеївським огнем. Вірші з другої збірки — «Ворогам», «Північні думи», «Поет під час облоги», «Товаришці на спомин», «Fiat nох!», «Слово, чому ти не твердая криця...» —це пісні невільника, котрий пройнявся соромом і ганьбою за принизливе своє становище, в серці якого сумирність і безнадія витравлені пекучим соромом і ненавистю до гнобителів. Духовно він уже вільний, готовий до нового, відкритого й рішучого, навіть «смертельного» бою з «царем тьми». «Залізну музику» кайданів уже перериває брязкіт видобутих з піхов мечів. О, сором мовчки гинути й страждати, Як маєм у руках хоч заржавілий меч. Ні, краще ворогу на одсіч дати,— Та так, щоб голова злетіла з плєч!

Такий остаточний висновок, остаточний результат духовного оновлення, що його переживає ліричний герой письменниці. Ця строфа в останній прижиттєвій публікації Лесею Українкою знята. Цикл завершується вже не невільницьким плачем, а закличним бойовим гаслом.

Така поезія Лесі Українки з вражаючою художньою силою виразила думки і почуття нового революційного покоління, того покоління, яке вийшло на рішучий бій з царизмом і невдовзі повалило його. Окрилена революційною пристрастю, непоборною вірою в світле майбутнє, Леся Українка жила інтересами народу, через те й поєднувала своє художнє слово із конкретним ділом, тобто політичною боротьбою проти самодержавства. Тож недаремно в листі до М. І. Павлика від 10 квітня 1903 р. вона писала: «Мені морально неможливо признати політичну прірву (історичну, як казав Куліш) за прірву реальну. ...Тоді треба скинутись мені і моєї поезії, моїх найщиріших слів, бо вимовляти і ставити їх на папері, скинувшись того діла, на яке вони кличуть інших, мені буде сором... то я тоді муситиму зломити свою „єдиную зброю" — слово — і стати глухонімою» (т. 12, с. 65). Поетеса глибоко усвідомлювала зв'язок літератури з революційною боротьбою і пролетарським рухом епохи і всі сили віддавала, щоб прислужитися народові.


6. Передчуття революції


Для української літератури поезія Лесі Українки була «революцією перед революцією», найважливішим явищем після «Кобзаря» Шевченка та збірки «З вершин і низин» І. Франка, органічним продовженням і розвитком їх революційно-демократичних традицій. Ще тільки збиралася гроза, а революційна поезія вже кидала рішучий виклик старому світові, розвінчувала його і славила «красу нового дня». У поезії Лесі Українки, насамперед у «Невільничих піснях», революція вже мислилась як єдиний вихід для кожного, хто не хоче «мовчки гинути й страждати». Прийняти ідеї й образи цієї поезії в свій духовний світ — значило переступити останню межу, за якою лишається альтернатива; «Або погибель, або перемога!»

Надійшов 1905 рік. «Се такий був тяжкий, і грізний, і величний рік,— писала Леся Українка своїй подрузі Ользі Кобилянській,— стільки було в ньому страшних контрастів, „вершин і низин", буйних надій і трагічних розчарувань, великих перемог і незагойних ран...» (т. 12, с. 157). Давно очікуваний революційний вибух будить у письменниці радісну готовність брати безпосередню участь у суспільних битвах. Досить перечитати її листування за 1905—1906 роки, надто з М. Кривинюком, щоб у цьому переконатися. До того ж якраз у розпал революційних подій життєві обставини змушують Лесю багато подорожувати по країні. Кульмінаційний момент — Всеросійський жовтневий політичний страйк — вона провела в столиці країни Петербурзі, бачила, за її словами з листа до тієї ж О. Кобилянської, народження російської «конституції», «надивилася на червоні прапори, наслухалася співів і великих слів, а потім — вернулася в розбитий „чорною сотнею" Київ...». Революція стала «слушніш, бажаним часом» для здійснення волелюбних ідеалів поетеси. Леся Українка не втримується заявити щиро й пристрасно про це у вірші «Ось уночі пробудились думки...»:

Вірю я в правду свого ідеалу, і коли б, я тую віру зламала, віра б зламалась у власне життя, в вічність матерії, світу буття...

В образну систему письменниці владно входить символіка революції, оптимістичні тони кольорів, передусім червоний, яким забарвлює прапор — символ пролитої крові робітників. Досить часто повторюються символи оновлення — «подих весни», «весняний грім», «буря», «блискавиця», «вогонь» і на осудження світу гноблення — «неволя», «раб», «кайдани», «ярмо».

Під безпосереднім враженням від революційних подій постав триптих «Пісні про волю» (І905). Художнє слово має служити зброєю в боротьбі зі старим світом, зміцнювати віру в перемогу над ворогом. Про нову, бойову й закличну поезію, якої вимагав новий час і яка могла б стати революційним гімном повстанців, мріяла Леся Українка:

Пісню нову, щоб сіяла, як промінь, щоб гомоніла й буяла, як пломінь, так, щоб червона ясна корогва з піснею вкупі творила дива!

У чорновому варіанті другого вірша «Чого марсельську пісню чути?» поетеса закликає всі поневолені народи спільними зусиллями виступити проти царизму, представленому нею в образі Бастілії:

Чи вже Бастілію розбито Отам па березі Неви?

При оцінці поетичної творчості Лесі Українки в добу революції варто згадати її слова з листа до А. Кримського від 3 листопада 1905 року: «...в поезії я тепер обдарована несподіваною гармонією настрою моєї музи з громадським настроєм (се далеко не завжди бувало!). Мені якось не приходиться навіть нагадувати сій свавільній богині про її „громадські обов'язки", так обмарив її суворий багрянець червоних корогов і гомін бурхливої юрби» (т. 12, с. 138—139). Зізнання важливе, але збувати ним увесь поетичний доробок «грізного і величного року» не слід. Рік перед цим — голосом правди і гімном творчому генію народу— став вірш «Напис в руїні», де прозорі алегорії й політичні алюзії «Невільничих пісень» замінив немов узятий з прокламації заклик «Хай згине цар!». У першій частині цього афористичного вислову стверджуеться, що пам'ятник цареві насправді є пам'ятником народу. Сповненим жагучого революційного нетерпіння в вірш «Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила...», в якому щиро звучить бажання ліричної героїні «дихать вогнем боротьби», «жити весною» близької перемоги і навіть загинути в ім'я нового життя.

З-під її пера виходять і вірші іншого плану, іншого настрою. Скажімо, «Пісні з кладовища», тональність яких засвідчує уже заголовок. У назвах циклу сатиричних поезій словом «пан» — «Веселий пан», «Практичний пап», «Пан-політик», «Пан-народовець» — розкривалося фальшиве обличчя лібералів, зверхніх «друзів народу». На прохання магері, яка готувала до випуску дитячий журнал «Молода Україна», Леся Українка пише віршовану «Казку про Оха-чудодія». Казковий матеріал відбиває віковічні вільнолюбні прагнення трудящих, надає героїчного пафосу оповіді. Прагнення здобути волю в підземному царстві Оха втілюється через образ бранки.

Поступово в ліриці Лесі Українки наростає епічне начало, а головним жанром стає драматична поема. Втім, прикметною рисою всієї поезії Лесі Українки, за винятком хіба раннього періоду, є органічна єдність епічного й ліричного, які часто співіснували в рамках одного твору або циклу. На порозі нового століття, коли виразно проростало епічне обдарування Лесі Українки, сама поетеса називала себе ліриком раr excellence (насамперед), вважала, що в неї занадто «лірична натура», здатна лише любитm «ліричні нотки». І. Франко в цей час також називає її талант «ліричним», а лірику «могутньою». Лірико-романтичній натурі Лесі Українки ставало затісно в рамках власне лірики.


7. Ліроепос Лесі Українки


Письменниця переходить до ліроепосу, в ліричні твори вплітає драматичні моменти, діалоги, і саме ці форми забезпечували її трагедійне, драматичне сприйняття світу з явним ліричним забарвленням. Цікавою в цьому плані є «Грішниця» (1897), яка уміщена в ряду поезій на громадські теми циклу «Невільничі пісні». У вірші подано два вузлові моменти з життя героїні: підрив ворожого замку, коли вона, поранена, попадає до рук ворогів, і діалог-полеміку. Грішниця в монастирі-тюрмі з черницею. Майже в романтично-традиційному аспекті вирішується в творі тема революційного героїзму. У в'язниці грішниця продовжує боротьбу з чериицею-наглядачкою та її теорією всепрощення. На кредо черниці «любити людей», у розумінні схиляння і перед ворогом, ув'язнена зізнається, що й нею володіє почуття любові: «Мене любов ненависті навчила». В останньому монолозі твору звучить високо гуманістичний пафос:

«Ніхто не має більшої любові,

Як той, хто душу покладе за друзів».

Героїчна романтизація образу грішниць месниці сповнена внутрішньої напруги, оповита трагедійним оптимізмом. Такий же піднесений характер має естетичні ідеали у написаному в часи посилення царської сваволі вірші «Було со за часів «Святої Германдади»...» (1903), Твір відчутно спроектований у переддень революції. Письменниця не називає імені мученика, про якого йдеться у творі, герой сприймається узагальнено, як єретик, спалений на вогні за передову ідею. Духовна сила і велич його насамперед у тому, що він не зрікається своїх переконань і мужньо зустрічає смерть, здобуваючи собі безсмертя. У прометеївському горінні, самопожертві — очищення і майбутнє визволення:

Давайте ще вогню! Вогонь моя відрада, О, дайте ще, благаю вас, кати!

У цілому жанр поеми займає досить значне місце в творчому доробку письменпиці, починаючи з нори літературного учнівства. Вже у першій збірці «На крилах пісень» досить помітний потяг до поетичного епосу, який переплітається з ліричним струменем. Тут і «поема в народному стилі» «Русалка» — наслідування романтичних балад раннього Шевченка та фольклорних образно-стилістичних засобів, і переспів слідом за матір'ю біблійного старозавітного сюжету — «Самсон», і написана ще невправною рукою, порівняно слаба «Місячна легенда». Нахил до епосу виявився і в укладанні віршів у поетичні цикли. Показово, що у виданні творів Лесі Українки кінця 20-х років цикл «Подорож до моря» був уміщений серед поем.

Більшість поем написано на середньовічні теми і сюжети. Для поета-неоромантика, яким була Леся Українка і поетика якої побудована на контрастах, антитезах, поривах ins Blaue, цілком природним був погляд через віки І звернення до історико-культурних епох середньовіччя — романтизму, барокко, які пов'язані між собою спадкоємним перегуком. Певні сходження стиль Лесі Українки я поетиці — антитези, символи-ключі в змалюванні суперечливого світу та умовного героя — мав із барокко і романтизмом.

Влітку 1893 року завершена поема «Роберт Брюс, король шотландський». Сюжет та історичні джерела, за якими Леся вивчала епоху Роберта Брюса — одного з героїв боротьби шотландського народу проти англійських феодалів-завойовників у XIV столітті,— підказав М. Драгоманов. Він же переповів їй у листі легенду-притчу з павуком, яка стала своєрідним поворотним пунктом у розвитку сюжету і наскрізним образом-сим-волом твору. Шість разів підіймав відважний лицар Роберт шотландських селян проти англійських феодалів, і шість разів повстанці зазнавали поразки. Зневірений ватажок залишає назавжди «край безталанний шотландський» і відправляється в сусідню Ірландію, щоб звідти відплисти на кораблі в хрестовий похід до Палестини. 1 от в одинокій хатині на безлюдному морському березі спостерігає вперту роботу павука, який шість разів безуспішно намагається прикріпити до стіни нитку павутини, і тільки на сьомий це йому вдається. Роберт повертається на батьківщину і знову підіймав шотландців на рішучий, на цей раз переможний бій. Дбаючи про освоєний за історичними джерелами дух, колорит, життєві деталі епохи, письменниця уникає буквалізму, адекватного відтворення конкретної суспільно-політичної ситуації в Шотландії та Англії періоду, що дістав назву «воєн за незалежність» (кінець ХШ — перша пол. XIV ст.}. Історичний матеріал підпорядковується задумові, художній концепції, підказаній поглядами поетеси на сучасну їй дійсність. Так, Роберт Брюс одержав королівську корону в ході боротьби з англійцями, а не після її переможного завершення, шотландське лицарство не переходило все одностайно на бік англійського короля, шотландське селянство не відігравало вирішальної ролі у звільненні рідного краю, як це бачимо в поемі Лесі Українки. На художній концепції митця відбився як історичний І досвід змагань українського народу за своє соціальне й національне визволення, коли панівні класи переходили на бік його душителів, так і погляди М. Драгоманова, який вважав селянство єдиною реальною силою в боротьбі за права українського народу. Його ж погляди, суголосні з поглядами самої поетеси, виразно відбилися в заключних розділах коронування Роберта Брюса і піднесенні ролі громади як добровільної спілки представників селянства, верховної, вирішальної ролі таких громад у державних справах:

«Ми тебе королем увінчали,

Ми тебе й розвінчаєм сами,

І коли проти нас ти повстанеш,

Проти тебе повстанемо ми.»

Поема «Роберт Брюс, король шотландський» і з погляду змісту, і з погляду форми по праву вважається одним з кращих, мистецьки довершених творів Лесі Українки. Легкий, прозорий вірш, перейнятий інтонаціями фольклорної оповіді, енергійний розвиток сюжету. Певне, свою роль відіграло й те, що письменниця адресувала свій твір масовому демократичному читачеві. Манерою письма, прагненням викласти стисло і доступно далекі від простонародного читача історичні події і такі суспільно-політичні поняття, як «народоправство», «республіка» та ін., поема нагадує популярні брошури для народу, які під ту пору одна за одною виходили з-під пера М. Драгоманова. Недарма поема вперше надрукована в розрахованому на селян журналі галицької радикальної партії «Хлібороб».

У такому ж стильовому ключі побудована — переважно на антитезах — поема «Давня казка». Написана в тому ж 1893 році і прочитана з «певним тріумфом» на засіданні «Плеяди», зона присвячена темі, яка проходить через усю творчість Лесі Українки. Тема ця — роль і призначення мистецтва в народному житті. Тут ще виразніше, ніж у «Роберті Брюсі», відчутні елементи народної казки, легенди, починаючи від заголовка і вступу. Так підкреслена казкова умовність у змалюванні персонажів і місця дії — «десь, колись, в якійсь країні» — не затіняє порушених у творі злободенних проблем. Навпаки, наголошується па їхній постійності, історичній повторюваності на певних етапах людського життя. Герой «Давньої казки» втілює головні риси митця, гідного свого високого призначення. Володаря казково-умовної країни — графа Бертольдо — супроводжують успіхи до того часу, поки він не пориває з поетом. А пориває тоді, коли підданим графа урвався терпець зносити панську сваволю та платити «нескінченні мита, панщину, податки». Поет стає на бік народу, і графські слуги кидають його у в'язницю.

У фінальних строфах поеми некваплива, навіть дещо розтягнена епічна розповідь про давні події в далекій незнаній країні якось непомітно переходить в іншу площину, час дії стрімко прискорює свій біг, життя якогось невідомого, навіть без імені, співця, включається в одвічну історичну спіраль. Закинутого в темницю поета страчують, графа вбиває повсталий люд, та графські нащадки перейняли «і пиху його, й маєтки». Все ніби повертається на круги своя, давняя, а разом з тим і вічно нова казка повниться новим змістом, актуальність якого в пору визрівання революційної ситуації в країні була очевидною.

Серед епічних творів Лесі Українки зразком майстерного перевтілення митця, сказати б, повного переключення на хвилю оповідача, може служити «Одно слово» (1903). Корінний житель Півночі розповідає, як поволі згасав і нарешті помер у його холодному, пустельному краї засланець «чужий». Розповідь тубільця, примітивно-проста і гнітюче-одноманітна, мов безмежна снігова тундра від горизонту до горизонту, а разом з тим беземоційна, добре передає весь трагізм і безвихідність становища засланця. Дослідники творчості Лесі Українки не без підстав вважали прообразом героя поеми П. Грабовського, що провів більшу частину свого життя на засланні в північних краях і там помер 1902 року, або М. Черпишевського. Можливо, був і реальний прообраз, та якби навіть його вдалося встановити, це мало що додасть до розуміння поеми. Заслання на Північ було нерідким явищем, дорогу туди міряв дехто з товаришів та родичів Лесі Українки (правда, не за Полярне коло, а ближче), серед них Олена Косач та близький друг Косачів Микола Ковалевський. Хоч само собою зрозуміло, що й про Грабовського чи то Чернишевського Леся Українка все добре знала. Так, у редагованому І. Франком журналі «Жито і слово» 1890 року була опублікована стаття Грабовського «Из дневника невольника», яка перегукується з поемою «Одно слово». Ось характерна цитата: «Ніколи ще, здається, безнадійність та зневіра не огортали мене таким сумом, ніколи не захмарювали мого зору, як саме нині... Я призвичаївся до думки, що згину тут, серед тайги, в самотині, пе діждавшись кращої днини. Що найгірше — це одиноцтво, кругле, страшенне, без надії, що воно коли-небудь скінчиться, що заставляє нас тратити всяку ціль життя...»

Чого-чого, а тюремних мотивів не бракує в дожовтневій українській поезії, починаючи від Шевченка і кінчаючи Грабовським і Лесею Українкою з її «Невільничими піснями». Можливо, саме бажання уникнути самоповторення, висвітлити загалом традиційний мотив з художньо нетрадиційної точки зору відіграло свою роль у виборі форми, стилістичної манери «Одного слова». Невдовзі письменниця знову звернулася до неї. У такому ж ключі написана поема «Се ви питаєте за тих...» (1906), де теж фігурують тубільці з Півночі — якути — тільки персонажами виступають двоє солдатів, а оповідь веде їх товариш по службі, не «інородець», як тоді говорили, а звичайний собі рядовий служака з корінного населення Російської імперії. Відірвані від милого їхньому серцю рідного краю, не витримують казармених порядків, муштри — стріляються. Тут нелюдська система грубого насильства, зневага до людських прав розвінчується і засуджується не прямо, а опосередковано, устами такого ж упослідженого, як і молоді якути, але вже призвичаєного, зламаного, морально покаліченого нею. Солдат, на очах якого визріла і розігралась трагедія, не розуміє своїх співбратів, щиро дивується, чого не вистачало «дикунам-якутам» там, де досить «їсти-пить», інколи дають цукру й чаю і б'ють, на його погляд, «полюдському», терпимо. На зображуваний злочин супроти людини накладається відсторонено-байдуже ставлення до жертв того злочину представника маси, безпосереднього оточення, яке мусило б бути солідарним з братами по нещастю. Завдяки цьому зримо вимальовується вся глибина морального занепаду цілого суспільного стану, в даному разі армії. На жаль, цей твір з невідомих причин лишився в архіві письменниці і був опублікований у радянський час.

Візьмемо «Вілу-посестру» — найвище досягнення з-поміж поем Лесі Українки. Поема не датована, опублікована в грудневій книжці «Літературно-наукового вісника» за 1911 рік. Одначе переконливі текстологічні Дані (водяні знаки на папері автографа, дати інших віршів на такому ш папері) засвідчують: 1901 рік, влітку. Та й сам зміст, художня атмосфера «Віли-посестри» пов'язують її саме з цим періодом. 1901 рік, після смерті Сергія Мержинського у березні, хай ще кілька місяців пізніше, але ніяк не раніше.

Щоб зрозуміти поета, треба піти в його країну. Щоб глибше проникнути в його духовний світ, треба пройти його життєвим шляхом. Образний ряд, ритмомелодика «Віли-посестри» послідовно витримані в дусі південнослов'янського епосу, добре відомого Лесі з дитинства, а з другого боку — гармонійно злиті з иайпотаємнішими інтимними переживаннями під свіжим враженням смерті друга-побратима (наскільки відповідав даний образ ідеалові — то вже інше, теж вічне питання). Героїня переживає внутрішній конфлікт між особистим почуттям і патріотичним обов'язком, Віла звільняє з турецької в'язниці юнака-побратима, але не в змозі повернути йому колишньої мужності для боротьби. Вона з болем у серці виконує його прохання, робить «останцю послугу» — вбиває власною рукою.

У поемі відбився не тільки «зоряний час» у житті поетеси, а й місце написання чи принаймні виникнення й оформлення задуму. Ми знаємо, що 1901 року з середини травня

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: