Вивчення усної народної творчості на уроках української літератури в 5-7 класах
Розділ 2. Вивчення творів фольклору з огляду на їх жанрову специфіку
2.1 Особливості вивчення ліричних творів
В усній народній творчості повноцінно представлено три роди мистецтва: лірика, епос, драма. Розглянемо специфіку вивчення ліричних та епічних творів.
До поетичної народної творчості належать: пісні, голосіння, думи, билини, приказки, примовки, прислів'я, каламбури, вітання, прокльони, побажання, афоризми, тобто пареміографічні жанри, які в образній формі відображають найсуттєвіші сторони навколишнього середовища, суспільних і родових відносин.
Пісні, наприклад, класифікуються таким чином: трудові, колядки, щедрівки, веснянки, купальські, петрівчані, обжинкові, гребовецькі, весільні, ігрові, хороводні та ін.
Ліричні пісні про кохання і балади характеризуються емоційними особливостями.
Герой у ліричних піснях, як правило, знаходиться поза планом розповіді, наявний монолог – розповідь. Дія відбувається або в даний момент, або в минулому, або ж іде мова про майбутнє героя [18, с.113-115].
Натомість у думах, історичних піснях, баладах, солдатських, рекрутських, наймитських піснях найчастіше маємо поєднання кількох часових планів. Це дозволяє показати еволюцію подій, настроїв і переживань героїв.
Досі вивчення ліричних творів на уроках літератури викликає багато труднощів [20, с.265]. Перед вчителем постає проблема як найглибше розкрити зміст твору, щоб донести учням найглибші почуття, які автор за допомогою свого твору намагався передати, щоб учні не залишилися байдужими до ліричних творів і щоб подальше вивчення лірики не викликало у них труднощів. Непростим завданням є навчити відчувати і бачити красу в звучанні, в ритмомелодиці вірша, в його композиції, строфічній будові, ритмічних повторах.
Ліричні твори мають дуже давню історію. Вперше вони з’явились ще у VI-VII ст.д.о н. е. Але ще й досі не існує єдиного методу, за допомогою якого вивчення ліричних творів буде не таким складним. Вивчення лірики викликає багато труднощів тому, що не великі за змістом твори несуть у собі багатий духовний світ поета. І ця ситуація пояснюється естетичною не підготовленістю до сприйняття ліричного твору, невмінням отримувати естетичну насолоду від його звучання, мови, не розуміння специфіки лірики як літературного роду. Лірика є вираженням думок, почуттів, переживань автора. Щоб зрозуміти ліричний твір, треба увійти в непростий світ авторських емоцій та фантазій [20, с.263-276].
Труднощі сприйняття ліричного твору обумовлені ще й тим, що мова поезії в більшій мірі умовна, ніж мова прози, адже в житті ніхто не говорить віршами.
Уже багато років науковці намагаються знайти методи, за допомогою яких сприймання учнями ліричних творів матиме найкраще результати. Складність полягає у тому, що емоційно забарвлений твір кожний учень сприймає по своєму, у кожного виникають свої почуття, емоції, думки. І тому дуже важко передбачити за допомогою яких з багатьох методів вдасться захопити дітей вивченням лірики. Над вирішенням цієї проблеми працюють багато науковців з яких можна виділити Мірошніченко Л.Ф., Черниш Т.М., Нестерчук Н.Ф., Зеленський О.Ф.
В їхніх роботах можна відмітити велику різноманітність методів для вивчення ліричних творів.
2.2 Специфіка вивчення епічних творів
Слово "епос" у грецькій мові означає розповідь. Це один з трьох основних родів літератури, поряд з лірикою та драмою.
Епічний твір – це твір розповідного жанру, в якому зображено життєві події, людські характери, вчинки.
Зміст епічних творів розкривається у формі авторської розповіді. Автор (найчастіше це сам письменник) виступає ніби очевидцем зображуваних подій, які він описує, про які розповідає, виражає своє ставлення до них.
Серед епічних творів, які пропонує до вивчення програма, - казка, байка, оповідання. В залежності від віку та літературного розвитку школярів програма пропонує епічні твори: у 5 класі – казки, у 5-7 класах – оповідання.
З метою посилити увагу учнів до тексту використовують такий прийом, як розповідь (переказ), близько до тексту.
Розповідь чи переказування буває: стислим, розповідь – витяг, творчий переказ. Така робота сприяє розвитку мовлення школярів, збагачує їхній активний словник.
У епічних творах відтворюється життя, дійсний, об'єктивний хід подій, і автор є як би простим оповідачем. Але мета епічного тексту, як і будь-якого іншого, – довести читачеві важливу для автора ідею. Події в епічному творі дані в авторському викладі, збудовані в авторській логіці (сюжетною), герої і їх вчинки іноді безпосередньо оцінюються автором. Тому, не дивлячись на те що автор оповідання здебільшого прихований, ми повинні допомогти дитині побачити авторську позицію, його відношення до людей, збагатити дитяче уявлення роздумами дорослої, розумної, такої, що багато побачив в житті людини, про взаємини людей, причини і наслідки вчинків [20, с.263-270].
Основою епічного тексту є сюжет, він його "цементує". У чарівній казці розвиток сюжету визначається втручанням чарівних надприродних сил. У російських народних казках існує декілька типів сюжетів: що розвиваються через бій з супротивником, засновані на рішенні важкої задачі і ін. У казках авторських, вже як в житті, в основі розвитку сюжету лежать вчинки героїв, їх поведінка, що визначаються якостями їх характеру. Розвиток сюжету, послідовність подій визначають шлях аналізу будь-якого епічного твору, тому нам дуже важливо, особливо якщо наші читачі ще малі і недосвідчені, щоб вони ясно і чітко уявляли собі сюжет епічного твору. Найпоширенішим прийомом осмислення сюжету є складання плану. Це особливо важливо, коли твір достатній велике за об'ємом. План може бути традиційним, а може бути "картинним", тобто мальованим, коли, окрім заголовка, діти малюють ілюстрацію до події.
Велике значення в роботі з епічним текстом має осмислення фіналу твору. Адже в тому, як автор завершує сюжет, виявляються його головні позиції в оцінці героїв і їх вчинків. У фіналі автор "нагороджує" своїх коханих і "карає" злих, неприємних йому героїв. Так поступає А.С. Пушкін в своїх казках, "караючи" жадібну стару або злу, заздрісну мачуху.
Епос, як і будь-який інший поетичний рід, завжди знаходиться в русі. Він історично мінливий і, по суті, як би наново народжується в кожному епічному творі великого художника. У епічному творі завжди повествується про людські долі, про те, що вже здійснилося, вже було.
Епос дає можливість розкривати життєві явища в їх причинно-наслідкових зв'язках, взаємовідображеннях, зчепленнях одиничного із загальним.
В результаті грунтовного оповідання (характерного для будь-якого епічного жанру), що розгортається, кожна конкретна подія постає "як окремий прояв багатобічного, цілого буття"
Висновки до другого розділу
Вивчення ліричних творів сприяє розвитку особи. "Найбільше, що може лірика, - це збагатити душу і ускладнити переживання", - писав А. Блок. Нам здається, що новому поколінню зараз це украй необхідно. У юнацькому віці спостерігається прагнення школярів до самоудосконалення, пошуку і придбання знань, чому сприяє бажання стати цікавою, освіченою людиною.
Правильне і систематичне вивчення ліричних творів сприяє розвитку у школярів смислової, образної і асоціативної пам'яті. Це, у свою чергу, формує самостійність мислення, а також допомагає учневі усвідомити себе як особу соціальну, відчути свій зв'язок з історією.
Ліричний образ – це образ – переживання, безпосереднє віддзеркалення думок і відчуттів.
У ліриці аналогом оповідача (фігури більш менш умовної) може бути визнаний ліричний герой. Термін "ліричний герой" сприяє розрізненню багатообразних способів виразу в ліриці авторської свідомості.
Головна мета вчителя при вивченні поезії – добитися співпереживання і спільні роздуми з поетом, розкрити силу і глибину відчуття і думки, вкласти цеглинку у формування читацьких якостей, необхідних для повноцінного сприйняття лірики: емоційної чуйності, образного асоціативного мислення, естетичної реакції на художнє слово.
Епос, як і будь-який інший поетичний рід, завжди знаходиться в русі. Він історично мінливий і, по суті, як би наново народжується в кожному епічному творі великого художника. У епічному творі – завжди повествується про людські долі, про те, що вже здійснилося, вже було.
Для вивчення епічних творів існують вступні заняття, мета яких зводиться до того, щоб викликати у дітей інтерес до матеріалу, що вивчається, і створити умови, що сприяють розумінню його. То і інше покликане сприяти активному і ефективному сприйняттю того, що вивчається.
Вступні заняття можуть мати різні види і форми і займати різну кількість часу, від декількох хвилин до одного-двох годинника (у старших класах).
На вступних заняттях учні отримують загальне уявлення про те, чим вони займатимуться, або відомості довідкового характеру. Але і в тому і в іншому випадку важливо захопити, зацікавити дітей.
Звичайно, не всі твори можна прочитати, в класі. Але тоді виникає питання про відбір якихось уривків, які обов'язково повинні бути прочитані в класі. Чим слабкіше клас, тим більше підстав до того, щоб в цьому класі читати і коментувати якомога більше тексту.
Урахування родової специфіки художніх творів при вивченні їх в школі допоможе школярам зрозуміти літературу як вид мистецтва і створить потрібну установку на сприйняття епосу, лірики, драми. Кожний з цих родів мистецтва відрізняється і по манері віддзеркалення дійсності, і за способом виразу авторської свідомості, і по характеру дії на читача. Тому при єдності методологічних принципів в їх вивченні методика роботи над епосом, лірикою і драмою різна.
Висновки
Усній народній творчості відводиться значне місце у шкільній програмі.
Програмами з української літератури в загальноосвітній школі передбачено вивчення розділу "Усна народна творчість" з п'ятого по десятий клас включно.
Ознайомлення з цариною народних традицій, фольклорних жанрів, національною літературою в оновленій національній школі формує уявлення учнівської особистості про шлях духовно-культурного розвитку рідного народу, особливості його ментальності, самобутність української культури. Таким чином, є реальною потреба у словесниках, котрі вміло донесуть до свідомості учнівської молоді естетичне, виховне, інтелектуальне значення мистецтва рідного слова.
Ще в кінці ХІХ ст. наголошувалося на вимогах літературної освіченості вчителя-словесника, його ґрунтовних знаннях логіки, психології, найголовніших моментів історії філософії, естетики, глибоких знаннях з мови, історії літератури, методики. Вчитель повинен був мати критичне мислення, поетичне сприймання, вміти виразно читати і розповідати.
Підтвердження естетичної чутливості, відчуття краси поетичного відображення, які мають бути притаманні педагогу-словеснику, знаходимо у грецьких коренях слова "філолог", що означають "любов до слова", "усвідомлення і розуміння суті слова". Від учителя-словесника у повній мірі залежить формування національно свідомої духовно, інтелектуально багатої мовної особистості молодого громадянина і патріота Української держави, яка забезпечує розширення функцій державної мови, творення україномовного середовища в усіх сферах суспільного життя, природне бажання повернутись у своєму щоденному побутовому спілкуванні до перерваних традицій, до відродження традиційної культури у спілкуванні.
Уводячи дитину в світ рідної мови, фольклору, вчитель разом з тим уводить її у "світ народної думки, народного почуття, народного життя, у сферу народного духу". Вивчення фольклорної спадщини українського народу сприятиме вдосконаленню процесу міжкультурного спілкування з іншими народами, адже без "рівноправного діалогу культур, - наголошує М. Жулинський, - без урахування духовного потенціалу і перспектив розвитку кожної цивілізації важко формувати ефективні механізми взаємодії суспільств в глобальному цивілізаційному поступі" [16].
Список використаних та рекомендованих джерел
1. Азадовський М.К. Статті про літературу і фольклор. – М. -Л., 1960
2. Анікін В.П. Фольклор як колективна творчість народа // Російська народна поетична творчість. Хрестоматія по фольклористике / Сост. Круглов Ю.Г. – М., 1986 – с.90-95
3. Буслаєв Ф.І. Історичні нариси російської народної поезії і мистецтва. Т.1 Російська народна поезія. Спб, 1861
4. Веселовський А.Н. Історична поетика. М., 1989
5. Величковській В.І. Аналіз процесів розуміння / Сучасна когнітивна психологія. - М.: Із-во МГУ, 1982. - с.221-237.
6. Водовозов В.І. Стародавня російська література - 1872
7. Виготський Л.С. Педагогічна психологія. - М.: Педагогіка, 1991. – 480
8. Галяутдінова С.І., Асафьева Н.В. Психологічні основи розуміння фольклору / Матеріали VI конференції Герменевтики "Розуміння і рефлексія в комунікації, культурі і освіті". - Твер, 1998. - с.67-73.
9. Героїчний епос українського народу. Хрестоматія: навч. посібник. // Упор. та прим. О.М. Таланчук, Ф. C. Кислого. - До.: Вища школа, 1993.
10. Грушевський М. Історія української літератури: У 6-т., 9 кн. - Т.1. -
К.: Либідь, 1993. - 392 с.
11. Гурова Л.Л. Процеси розуміння в розвитку мислення // Питання психології. - 1986. - № 2. - с.126-128.
12. Гусев В.Е. Естетика фольклору. - М.: Наука, 1986. - 319 с.
13. Довженко Г.В. Український дитячий фольклор. - К.: Наук. думка, 1981. - 172 c.
14. Денисюк І. Національна специфіка українського фольклору // Слово і чаc. - 2003. - № 9. - C.17 - 23; № 10 - C.41 - 49.
15. Дзюбишина-Мельник Л. Фольклор і українська дитина. Виховання високої духовності. // Шкільний світ. - 2001. - № 47. - C.2 - 3.
16. Жулинський М. Національні культури і проблеми глобалізації // Слово і чаc. - 2002. - № 12. - C.5 - 10.
17. Кравцов Н.І. Проблеми теорії фольклору / Вісті АН СРСР. Серія література і мови. - М. э 1973. - Т.32. - Вып.2. - С.105-110.
18. Лановик М., Лановик З. Українська усна народна творчість: Підручник. - К.: Знання - Прес, 2001. - 591 c.
19. Методика викладання літератури: Підручник для педвузів / Під ред. О.Ю. Богданової, В.Р. Маранцмана. У 2 ч. – М., 1994.
20. Мишанич C.В. Система жанрів в українському фольклорі //
Українознавство: Посібник. - К.: Зодіак-ЕКО, 1994. - с.263-276.
21. Потебня А.А. Символ і міф в народній культурі. – М. Лабіринт, 2000
22. Пропп В.Я. Фольклор і дійсність: вибрані статті. - М., 1976. - 325 с.
23. Рошіяну Н. Традиційні формули казки – М., 1974
24. Стоюнін В.Я. Про викладання російської літератури - 1864