Розвиток усної руської і зокрема української літератури
Якби народна поезія обмежувалась лише естетичними інтересами, вона давно б уже вичерпалась у своїх джерелах і з плином віків навіть зовсім би щезла. Однак як старовина і переказ, як вірування і звичай вона вища за будь-який вимисел, що живить лише довільне естетичне почуття; вона поза всякою підозрою у неправді і зумисній омані. Хоч прислів'я й каже про один вид народної усної поезії, саме про казку, що казка — вигадка; але такий вирок їй винесено тому лиш, що задум переважної частини казок належить до надто вже віддаленої доби, через що народ не встиг утримати їх у формі билини і переказує не в складній формі вірша, в більш вільній, пізнішій формі — прозовій.
Найвищого рівня розвитку народна усна поезія досягає в історичній пісні. Тут уже поезія зливається з історією, до того ж за допомогою щирого вірування, яким освітлюються побут і звичаї, переконання і звички, та й усе життя-буття предків.
Так виникла й розвивалася усна поезія у всіх народів, так виникла і розвивалася вона і в народу руського і його органічної галузі — племені південноруського, або малоруського, або українського.